Соціально-педагогічна діяльність в дитячих оздоровчих закладах
Знання вікових особливостей дітей та підлітків, характеристик фізичного розвитку, особливостей їх поведінки в певному віці допоможе в процесі виховної діяльності.
Найчастіше до табору приїжджають діти віком від 6 до 16 років. Тому врахування вікових особливостей дозволить досить гнучко коригувати зміст. Форми та методи виховної роботи, не змінюючи загальної стратегії виховання. Отже, здійснення вікового підходу до виховного процесу в умовах оздоровчого закладу передбачає :
Постійну увагу до вікових особливостей формування особистості дитини , своєрідності її духовного світу;
Урахування протиріч розвитку особистості, спричинених віковими змінами;
Побудова системи виховної роботи відповідно до психологічних особливостей дітей кожного вікового періоду і концепцій їх розвитку.
Найважливішими елементами цієї виховної системи повинні стати:
знання вікових особливостей і закономірностей розвитку дитини;
виховні завдання у суворій відповідності з метою виховання молоді в Україні та основними напрямками її реалізації;
організація щоденної роботи ланки, загону, добір форм і методів виховання, що відповідають специфіці діяльності оздоровчого табору;
постійне врахування тих змін, що відбуваються в дитячих колективах.
Лише послідовне втілення системи у роботу з дітьми та підлітками дозволить вихователям домогтися позитивних результатів у їх вихованні.
Найчастіше до дитячого закладу потрапляють вихованці двох вікових періодів – молодшого (6-10 років) та середнього (11 -15 років) шкільного віку.
Молодший шкільний вік. Настає один з найвідповідальніших етапів розвитку особистості, закладаються основи багатьох психічних якостей.
Діти прагнуть максимально швидко посісти своє місце серед ровесників, засвоїти ті моральна норми, які перед ними висувають, адаптуватися. Це не означає просто пристосуватися, видавати себе таким, як усі. Саме стати, реально відчути себе схожим з іншими, відчути силу «ми» - ось таким має бути результат адаптаційного періоду. Для цього вікового періоду притаманне деяке переважання адаптації над індивідуалізацією.
Лише в цьому віці бажання вчитися виявляється найбільш яскраво й емоційно. Тому необхідно так побудувати виховний процес. Щоб ця вікова потреба перетворилася на реальність і стало основою для подальшого перетворення її на стійку якість особистості.
Також яскраво вираженим є прагнення дітей до активної діяльності, до нових ролей у колективі. Тому вони завжди охоче відгукуються на всі пропозиції та справи вихователів.
Водночас активне бажання діяти поєднується з незнанням способів діяльності, з невмінням розрахувати свої сили, правильно оцінити власні можливості. Діти можуть легко захопитися якоюсь справою, і не закінчивши її, розпочати займатися іншою.
До 9-10 років діти набувають певного досвіду роботи у групі одноліток. Характерними особливостями у цьому віці є рухливість, життєрадісність; авторитет вихователя (вожатого) для них дуже високий.
Організовуючи виховний процес з молодшими школярами, не можна забувати про те, що вони спілкуються з однолітками переважно в іграх, а також у зв’язку з тією діяльністю, якою вони займаються. На їх симпатії і ставлення до ровесників значно впливають оцінка й думка педагога. З дорослими вони спілкуються багато, довірливо і чекають від них допомоги, співпраці і розуміння.
Ігрова діяльність залишається необхідною і бажаною. Це відповідає психологічним особливостям молодших школярів. Діти цього віку відзначаються підвищеною емоційністю, вразливістю, активністю та схильністю до наслідування.
Вся життєдіяльність молодших школярів в таборі має бути пронизана грою, грою з ускладненими правилами, максимально наближеною до реальної життєвої ситуації.
Середній шкільний вік (11-15 років.) На рубежі 10 -11 років дитина вступає у найскладніший період свого вікового розвитку – підлітковий. За короткий час діти так різко змінюються, що психологи виділяють молодший (11-13 років) та старший (14-16 років) підлітковий вік.
Підлітковий вік вважають важким. Він важкий для вихователів, але насамперед для самих дітей. Завдання вихователів – допомогти підліткові перебороти труднощі, створити умови для успішного формування їхньої особистості.
Молодший підлітковий вік. Значно розширюються діапазони інтересів молодших підлітків, що впливає на розвиток ініціативи, творчості. Дитина прагне до самостійності, самовиявлення своєї особистості. Це природна вікова потреба дитини, яку слід враховувати у виховній роботі з підлітками в умовах оздоровчого табору.
У віці 12 – 14 років авторитет дорослих значно знижується. Для дитини найважливішою стає оцінка її однолітками. Тому вихователі, враховуючи цю вікову особливість, не повинні нав’язувати дитині свої думки, а дати їй змогу самостійно впевнитися у їх правильності. З іншого боку, необхідно допомогти дитині задовольнити потребу у спілкуванні з однолітками.
Підліткові треба усвідомити ті нові вимоги, що перед ними висувають вихователі, а з іншого боку – необхідне справжнє визнання й прийняття дорослими їх нової позиції, допомога у самоствердженні. Ареною самоствердження найчастіше виступає спілкування з ровесниками.
Характерною особливістю молодших підлітків є концепція-установка на змагання, виграш, на досягнення колективного успіху.
Урахування вікового підходу до роботи з дітьми особливо вимагає статтєве виховання. Це період вікового антагонізму між хлопчиками та дівчатами, який виражається у глузуванні один з одного. Хлопчики не сприймають суто словесного характеру багатьох справ, а дівчаток вони задовольняють. Хлопчики прагнуть до справ, в яких можна проявити свої вміння, творчість, силу, вправність.
Урахування вікових особливостей дозволяє обґрунтовано сформулювати виховні завдання роботи з молодшими підлітками в умовах оздоровчого закладу:
розвиток ініціативи, самостійності;
розвиток нових високих пізнавальних інтересів і потреб;
виховання організаторських умінь;
формування морального ідеалу.
Старші підлітки. Це період активної особистісної індивідуалізації, етап. Коли загострено переживається прагнення до самоствердження. Це та фаза становлення особистості, коли актуальною стає позиція «чим би не виділятися , тільки б виділятися». Тому завданням для вихователів є контролювання бажання персоналізуватися, об’єктивно визначити можливості щодо допомоги підліткові обрати правильний шлях, підтримувати його активність і коригувати її спрямованість.
Свою точку зору старші підлітки можуть обстоювати інколи дуже гаряче і наполегливо.
Спостерігається підвищення рівня самоаналізу, активізуються спроби самостійно розібратися у собі.
Старші підлітки починають мислити логічно, намагаються узагальнювати отримані ними відомості. Інтереси не лише розширюються, поглиблюються, а й диференціюються.
У сфері спілкування підлітки починають надавати перевагу маленьким колам друзів. Вони особливо дорожать думкою своїх однолітків. Часто ображаються і протестують, коли обмежують їх самостійність, контролюють, не рахуються з їхніми інтересами, думками.
З 12 до 15 років антагонізм у стосунках між статтями змінюється симпатією, виникають перші спроби познайомитися, зблизитися. Перше емоційне поривання підлітка не повинно бути висміяне і тим більш ображене.
Тому, організовуючи виховну роботу в загоні старших підлітків, особливу увагу слід звернути на використання таких видів діяльності, які б цікавили і хлопчиків, і дівчат, створюючи такі умови, коли цією різноманітною діяльністю керують з перших днів створення загону і хлопчики, і дівчата.
Виховні завдання роботи:
вміння сприйняти і зрозуміти іншого;
допомога у самореалізації, підтримка активності та коригування її спрямованості.
У системі виховної роботи зі старшими підлітками з’являються такі форми, які вимагають більшої відповідальності з боку вихованців, обстоювання ними власної точки зору, розкривають інтереси та вподобання підлітків. Віковий підхід у роботі з підлітками включає і проблему організації між вікової взаємодії, різновікових колективів. Важлива можливість між вікової взаємодії дітей – це спільна робота дітей різного віку в органах самоврядування.
Отже, урахування вікових особливостей дітей в умовах дитячого оздоровчого закладу допомагає ефективно вирішувати різноманітні завдання виховної діяльності.
Дані вікових особливостей дітей та підлітків.
| Фізичний рост та розвиток | Особливості поведінки | Поради вихователю |
| Розвиток дітей молодшої групи (6 – 8 років) | ||
|
руки та ноги ростуть швидше за тіло; загальне керування тілом добре, координація очей та рук покращується до 7 років. |
Високий рівень активності; Прагнення до спілкування поза сім’єю; Прагнення навчитися розрізняти, що таке добре та що таке погано; Усвідомлення статевої приналежності; Прагнення отримати час на самостійні заняття; Дитина може бути як цілеспрямованою, так і самовпевненою, агресивною. |
Організація рухливих ігор при обмеженні бігу, стрибків; Розвиток вміння лазати та користуватися гойдалкою; Використання ритмічних видів діяльності;співи, драматичні постановки; Навчання правильним навичкам праці; Забезпечення конкретності доручень та творчої свободи дітей при їх виконанні; Надання свободи дії, розвиток здібностей. |
| Розвиток дітей середньої групи (9 – 11 років) | ||
|
Дівчата випереджують хлопців зо зростом; Спочатку діти мають рівні сили, згодом хлопчики стають сильніше. |
Прагнення командувати у хлопчиків, покірність – у дівчат; Енергійні, швидкі в діях, ініціативні, наполегливі; Нерідко неспокійний стан, діти потребують постійної діяльності; Захоплення колективними іграми; Діти шумні, галасливі; Чуттєві до критики, бояться поразки; Постійно змінюють свої захоплення, особливо потребують заохочення. |
Використовувати такі види діяльності, що дають простір проявлення мускульної активності; Організація колективно-спортивних ігор, занять за інтересами; Прагнути відповісти на багато чисельні запитання дітей. |
| Розвиток дітей старшої групи (12 – 14 років) | ||
|
Дівчата вище за зростом; Статтєве дозрівання; Швидкий розвиток мускулатури; Дівчата менш активні |
Хлопчики схильні до групової поведінки; Діти відчувають внутрішню стурбованість; Антагонізм між дівчатами та хлопцями; Думка однолітків домінує над думкою дорослих; Дисципліна може порушуватися через «груповий» авторитет; Прагнуть до змагання, створення ідеалу, кумиру. |
Організація колективних ігор; Перевага надається спортивним іграм; Використання спільного ентузіазму при виконанні доручень. |
| Розвиток підлітків (15 – 16 років) | ||
|
Завершення росту скелету; Настає зрілість, що супроводжується фізичними й емоційними змінами; Відмінності між дітьми посилюються, бо одні вже подорослішали, а інші тільки починають; Хлопчики відстають у розвитку на 2 роки . |
Дівчата починають цікавитися хлопчиками, раніше ніж ті, дівчатами; Спостерігається стурбованість зовнішнім виглядом; Зростає соціальна активність; Прагнення досягти незалежності, пошук себе. Перша закоханість; |
Сприяти гармонічним стосункам між однолітками; Керувати підлітками без зайвого втручання з боку дорослих; |
1.3 Соціально-педагогічні особливості тимчасового дитячого колективу.
Сьогодні кожна дитина мовби існує одночасно в трьох вимірах. Перший – об’єктивна реальність, яку дитина не може змінити і тому має адаптуватися до неї. Другий – суб’єктивна реальність, яка досить умовно існує в колі сім’ї, друзів, у колективі класу, групи чи гуртка. Вона тому є суб’єктивною, що цілком залежить від почуттів самої дитини. З’являється в житті дитини й третя реальність – віртуальна. Нові телекомунікаційні та інформаційні технології надають можливість опинитися у будь-якій фантастичній ситуації, відчути себе її учасником. Виникає питання: як допомогти дитині розібратися у цих реальностях, не втратити себе, не розгубитися ?
Необхідно згадати, що мета виховання – ідеал. Але суперечливість полягає в тому, що ідеали шкільного виховання здебільшого суперечать ідеалам реального життя дітей. У гуманістичній виховній системі ідеал – це створення випереджаючої ситуації, надання можливості заглянути в майбутнє. Варто разом з дітьми поміркувати над тим, яким вони бачать своє майбутнє. [5]
Щоб зробити суспільний ідеал людини ідеалом кожної особистості вихователі оздоровчого табору використовують два шляхи. Перший полягає в тому, щоб зацікавити дітей різноманітною діяльністю, а потім зацікавлюють та включають їх до справ високої моральної значущості. Так поступово діти привчаються до усвідомлення моральних ідеалів суспільства.
Існує другий шлях. Вихованці починають діяти , вже маючи перед очима спільно прийнятий ідеал, в якому закладені ідеали відносин до себе, до однолітків, до дорослих. Якщо ідеал приймається, то вся майбутня виховна діяльність стає для дітей засобом втілення ідеалу в життя.
Актуалізація ідеалу в свідомості вихованців, - головна умова, необхідна для того, щоб «дух» табору приймався вихованцями та спонукав їх до дії.
У сучасних умовах вся робота в таборі повинна бути побудована на демократичних засадах. Якщо вихованці не пишаються своїм колективом – ефективність впливу такого колективу на особистість буде незначною. Високий престиж колективу – гарантія успішності впливу його норм та цінностей, засвоєння виховного ідеалу.
З окремих знайомих, малознайомих та зовсім незнайомих дітей, де хтось комусь симпатизує та навпаки, народжується через деякий час спільнота дітей, виникає поняття «ми». Відбувається виокремлення «ми», «наше» із загального навколишнього життя.
«Ми» - це те, що притаманне тільки одному певному колективу, на відміну від інших таких або зовсім інших колективів. Існують поняття – «ми», а все навколо – «вони».
Для тимчасових дитячих об’єднань – це почуття спільності дуже необхідне, воно сприяє створенню та зміцненню колективу.
Існують певні умови, за яких ця спільність може виникнути. По-перше, треба мати так звану матеріальну основу: певну кількість дітей, носіїв цього поняття «ми». Потрібна територія, де «ми» може розташуватися, збиратися, діяти. Необхідна мета спільної діяльності.
У дитячого тимчасового колективу є свої ідеали, норми та правила поведінки, специфічні форми організації колективу, органи самоврядування, а також символи, назва, девіз, емблема, пісні, які підкреслюють приналежність саме до цього конкретного колективу. Все це – центри об’єднання, тобто ті цінності, предмети та символи, які ідентифікують групу, складають матеріальну та ідейну основу її існування й розвитку. На цій основі відбувається усвідомлення спільності, створюється почуття «ми». Визнання ідеалу колективом – важливий етап формування ідеалу. [3]
Неодноразово відмічалося, що літній тимчасовий дитячий оздоровчий табір має певні переваги у вирішенні проблеми розвитку якостей творчої особистості :
в центрі діяльності таких закладів знаходяться не навчальна робота, а інша системотворча робота ( спорт, праця, мистецька діяльність тощо );
оздоровчий табір надає широкі можливості для роботи різновікових колективів школярів;
в умовах табору змінюються міжособистісні стосунки, а саме : вихователь виступає не як контролер, дії якого обмежені вимогами уроку, а як активний учасник творчої діяльності, радник чи просто рівнозначний член творчого колективу;
організація діяльності дитячого колективу в умовах табору набуває надзвичайної інтенсивності, наповненості ( звичайний день роботи табору може включати 8-10 різних форм виховної діяльності ). [1]
Виховання базується на комплексному підході. У цьому зв’язку вся система роботи в таборі будується на основі ідеї співпраці вихователів та вихованців.
Співробітництво дітей з дорослими та однолітками є першим поштовхом до внутрішнього процесу розвитку, зоною найближчого розвитку. Тільки в цьому виховна робота веде до розвитку особистості та формує індивідуальний стиль творчої діяльності. Ґрунтуючись на структурі особистості, можна виділити такі фактори самореалізації дитини в умовах тимчасового колективу:
фактор відносин – це характер відносин, які складаються між вихователем та вихованцем. Від них залежить, які особистісні прояви, риси характеру членів колективу актуалізуються, а які вирівнюються. Міжособистісні відносини є середовищем самореалізації, тому таке велике значення приділяють створенню позитивного мікроклімату.
фактор здоров’я. Суть його полягає у формуванні здорового способу життя вихованців. Навчити дитину вести здоровий спосіб життя як в нормальних, так і екстремальних умовах, - важливе завдання оздоровчо-виховної роботи.
фактор творчості. Дитячий табір розкріпачує творчі сили кожної дитини, максимально розвиває ії самодіяльність. Узгоджена із віком творча діяльність сприяє підвищенню мотивації до праці, розвитку інтелекту, максимальному розкриттю здібностей.
Співробітництво передбачає різноманітність педагогічних ролей і положень керівника, вихователя в роботі з дітьми залежно від віку, рівня вихованості колективу, характеру діяльності. Ось деякі з них :
Безпосередній керівник діяльності. Така роль обирається в критичних ситуаціях, складній діяльності або справі.
Активний учасник справи – коли проводиться конкретний табірний захід, виявляється комплекс ролей цієї справи.
Помічник – коли діти потребують допомоги на певному етапі справи.
Звичайний учасник справи або гість заходу.
Суддя, член журі, конкурсної комісії. Займає лише роль того, хто оцінює, а діти працюють самостійно.
Позиція повного невтручання. В роботі дітей повинні бути «зони невтручання дорослих», де опіка вважається зайвою. [11],[14]
Виховну роботу слід будувати так, щоб кожна дитина знайшла собі справу до душі, відчувала себе сильною, збагатилася духовно й відчувала себе затишно. Тому щоденне життя в оздоровчому таборі має бути насиченим різноманітною діяльністю, інтелектуально й фізично спрямованим.
Необхідно спрямувати виховну роботу на індивідуально-масові заходи в гурті, загоні, таборі, забезпечивши щоденне психологічне розвантаження дітей за допомогою індивідуальною роботою з книгою, малювання, мислення, вишивання.
Життя табору будується як творчо різноманітна діяльність колективу дітей і дорослих, в процесі якої розвиваються духовні й фізичні сили кожного вихованця, здійснюються взаємне виховання й самовиховання старших та молодших при керівній ролі вихователів. Основу цього життя складає колективна організаторська діяльність. Найважливіші сторони життєдіяльності – постійне всебічне піклування про людей, один про одного, різноманітна пізнавальна діяльність, пізнання навколишнього середовища, а також спорт і туризм.
Створення колективу однодумців у загоні, дітей захоплених спільною метою, загальною й важливою для всіх справою досягається через особливу організацію життя, в котрій головне місце посідають органи самоврядування.
В кожній дитині закладена така композиція рис та властивостей, якої не має в іншій. На цьому й побудоване самоврядування – законне суспільне право дітей, яке передбачає:
самостійно планувати роботу;
максимально реалізовувати свої плани, проводити справи, обговорювати та давати їм оцінку. Важливо, щоб частину загальнотабірних, загонових зборів діти проводили самостійно, а дорослі допомагають підказками, порадами;
самостійно обирати постійний й тимчасовий актив з відкритим обговоренням, розподіляти доручення;
приймати рішення та перевіряти їх виконання, оцінювати різноманітні конкурси, змагання;
критикувати, викривати недоліки, шукати шляхи їх подолання. [3]
Органи самоврядування – це вибірні органи, основне завдання яких – організація різнобічної діяльності. Ці органи потрібні для того, щоб поширити уявлення підлітків про демократичні норми життя суспільства, виховувати особисту відповідальність за кожну колективну справу, активну позицію в колективі, розвивати ініціативу й самостійність. Чим більше законних прав буде мати дитина, тим міцніше стане організація самих вихованців.
Взаємодія педагогів з органами дитячого самоврядування виявляється у створенні умов для прояву ними своєї самостійності, загальної відповідальності за колективну справу. В обов’язки вихователя входить – навчити дітей організовувати свою діяльність, тобто планувати, розподіляти, контролювати виконання, самостійно доводити справу до кінця, досягати мети. Завдання соціального педагога – вдало поєднувати свою допомогу з розвитком самодіяльності колективу, що передбачає повне виключення авторитарно-адміністративних методів, глибоку повагу до кожної дитини.
Вищим органом самоврядування є збори, на яких висуваються ідеї, найважливіші питання, які передбачають життя колективу. Збори обирають командирів та актив, затверджують плани, завдання, підводять підсумки, виносять рішення, намічають перспективи.
Загальний збір має велике значення для всього колективу табору. Перш за все, завдяки отриманій інформації в свідомості вихованців визначилися цінності та перспективи табірного життя.
Загальний збір – це концентрація емоційно-морального стану колективу, об’єднання дітей не тільки в загоні, а й в плані всього табору. Він обирає Раду табору, ради загонів, штаб, визначають назву та девіз зміни. Добрим початком першого збору загону може стати екскурсія територією оздоровчого закладу. [15]
У багатьох вихованців відсутнє прагнення до самостійності, дехто не проявляє ініціативи та взагалі не вміють слухати один одного, спільно працювати. Виходячи з цього, завданням зборів стали:
розвивати самостійність та ініціативність вихованців;
вчити дітей думати спільно, визнавати думку іншого, з повагою ставитися до оточуючих, поєднувати свої інтереси зі спільними інтересами;
залучати кожного до процесу колективного планування діяльності, сприяти згуртування колективу.
У перші дні табірної зміни на загальному зборі обирається Рада загону: 5-7 чоловік - у молодших загонах, 7-9 дітей - у старших.
Великим загальним збором на період обирається штаб загону. Таким чином, протягом зміни діють по черзі декілька скликань загонових штабів. До штабу входять – начальник штабу, командири ланок, командир загону, а також за рішенням збору інші відповідальні особи.
Штаб керує всім життям загону протягом всього періоду виконання загонового лану на цей період. На наступному зборі старий штаб звітує перед загоном й передає керівництво новообраному штабу.
На великому зборі також обирають ради справ. Рада справи – це зведений орган, що складається з представників кожної ланки й відповідає за підготовку й проведення конкретного заходу, який включений до плану загону. Рада загону, дружини висувають декілька пропозицій, варіанти пропозицій на вибір, серед них можуть бути дуже суперечливі. Діти обговорюють всі пропозиції, відзначають раціональні, доводять їх важливість.
Далі обговорюється якась справа, пропозиція. На зборі діє група контрпропозицій, яка «прискіпується», задає питання, примушує шукати докази. Рішення збору оголошується перед вихованцями, ті в свою чергу, комплектують групи обговорення, які додають свої пропозиції. Наприкінці збору формується президія, яка повинна дати відповіді на будь-які запитання аудиторії.
На зборі працюють спеціальні групи:
група «експертів» - вислуховує всі думки й останньою висловлює рішення. Експертами виступають члени педагогічного колективу табору;
група аналізу – збирає письмові запитання, класифікує пропозиції, обробляє анкети;
ініціативна група – вигадує нове, неординарне, розподіляє доручення.
Використовуючи прийом доручення, необхідно пам’ятати про умови розподілу доручень серед дітей:
дитина повинна бути спроможною виконати те чи інше доручення, воно повинно бути посильним для неї;
доручення адресуються авторитетному вихованцю;
організація первинного успіху, підтримка та допомога у важких моментах;
постійне й поступове ускладнення змісту доручень, організація змагання;
контроль за виконанням доручення, оцінка й заохочення.
Доручення характеризуються такими особливостями – мають характер повноважень, які особистість отримує від колективу, несуть на собі рольову функцію. [14], [15]
Обираючи начальника штабу свого загону, одночасно його обирають до складу загальнотабірної ради на той самий період. Загальнотабірна рада обирається загонами в перші дні кожної зміни, збори проводяться щоденно. Рада керує всім життям табору протягом періоду виконання календарного плану, підготовкою й проведенням чергового заходу, роботою чергового загону.
Чергування загону по табору – найважливіша складова табірного самоврядування. Черговий вожатий чи вихователь є розпорядниками та організаторами дня в таборі, всі інші виконують їхні розпорядження. Чергові відповідають за підйом, слідкує за виконанням режимних моментів, організовує підготовку місця для проведення загальнотабірних заходів. Від вдалої організації чергування залежать чіткість та злагодженість роботи всього виховного колективу.
Черговий загін працює весь день. Він забезпечує виконання внутрішнього розпорядку табору, слідкує за дотриманням санітарно-гігієнічних норм в корпусах, кімнатах та на території закладу.
Якщо згідно з планом у таборі намічено масове дійство, черговий загін готує необхідне обладнання.
Хід чергування відображається в спеціальному журналі, куди вносяться дані про кількість дітей в загонах, таборі, кількість хворих. [30]
Однією з ефективних форм вирішення питань та проблем «особистість-колектив» є вогники. Вогник – колективне обговорення підлітками й педагогами своїх прав, стосунків. Назва вогник пов’язана з вечірнім багаттям. Однак це не тільки багаття, це іскра зацікавленості кожного справами колективу, теплота стосунків й світло дружності. Тому вогнище не обов’язковий атрибут вогника. Головне в ньому зміст й тональність розмови.
Емоційний настрій вогника забезпечується такими моментами:
вогник проводиться ввечері, що сприяє відвертій розмові;
проведення супроводжується певними ритуальними моментами – всі сидять у колі, дивлячись один одному в очі, відчуваючи поряд плече друга, вожатий з емоційним настроєм залучає дітей до розмови;
вирішальна роль у формуванні ліричного настрою грає пісня, яка знімає напругу дня й сприяє створенню щиросердечної атмосфери. [3]
Види вогників – вогники знайомства, вогник-аналіз дня, аналіз справи, вогник-відверта розмова, тематичний вогник, прощальний вогник.
Мета вогника оргперіоду – виховання потреби спілкування, зацікавлення дітей загальними справами колективу. Тривалість 30-40 хвилин. Обов’язкові елементи – аналіз дня, виступи дітей, обговорення й оцінка роботи тимчасового командира.
Вечірній вогник проводить аналіз дня. Містить таку схему:
що означає цей день для мене та колективу;
що я зробив для друга, для колективу;
що мені сподобалось і чому, що не сподобалось й чому;
мої пропозиції на майбутнє.
Специфічним явищем оздоровчого табору є зміна. Табірна зміна – надзвичайно концентрований за змістом та виховною ефективністю період діяльності тимчасового дитячого колективу. [14],[15]
Кожна зміна складається з таких етапів: підготовчий, організаційний, основний та підсумковий; кожний з них вирішує свої завдання, ставить свої виховні цілі, визначає зміст, форми й методи роботи. Але поєднані вони спільною метою - тісна співпраця дорослих та дітей у кожній колективній справі. Табірна зміна для дитини – це справи, в яких вона бере участь у різних ролях : учасника, організатора, глядача. На цьому підґрунті відчувається пробудження й розвиток ініціативи дітей, створення атмосфери радості й творчості в дитячих колективах.
Підготовчий період зміни розпочинається з підготовки приміщень до прийому дітей. Нерідко від того, сподобається дитині її майбутня оселя, залежить те, чи залишиться вона на всю зміну чи поїде додому через декілька днів. Тому персоналу перш за все потрібно ґрунтовно підготувати корпуси. Педагогічні працівники заздалегідь розробляють план на зміну, режим дня. Невід’ємною частиною повинно стати створення святкової, доброзичливої атмосфери. Чудовим елементом окраси приміщення можуть стати добре оформлені плакат настрою та режим дня. Ці два плакати повинні бути вивішені на самому видному місці. Плакат настрою – це свого роду лакмусовий папір всієї виховної діяльності, оскільки наочно показує ефективність роботи, яка проводиться в загоні.
Варіантів плакатів настрою велика чисельність. Так, наприклад, це може бути варіант з кішкою, навколо якої розташовані миші різного кольору. Миші символізують дні, а колір – якість дня, що пройшов. Непогано буде виглядати варіант плакату настрою з акваріумом та рибками або яблуні з яблуками. [30]
Важливо ще дещо зробити до приїзду дітей. Треба домовитися зі своїм напарником про три прості речі :
всі вимоги до дітей повинні бути єдиними. Якщо один вожатий щось забороняє, то інший його підтримує.
якщо один з вожатих «карає» кого – небудь з вихованців, він же й повинен зняти покарання. Це допоможе дітям уникнути поділу дорослих на «добрих» та «поганих».
вихователі ніколи не повинні з’ясовувати свої стосунки перед дітьми, більш того скаржитися на інших вихователів або керівництво.
Дуже важливим моментом в цей період є ознайомлення персоналу з посадовими інструкціями, правилами техніки безпеки, забезпечення турботи про життя та здоров’я вихованців.
Організаційний період зміни – це початок творчої сумісної діяльності тимчасового колективу.
Мета : розкрити перспективи діяльності дітей у таборі; закласти основи тимчасового колективу, враховуючи традиції табору й досвід минулих років.
На цьому етапі відбувається перше знайомство дітей зі своїми вихователями, однолітками, табором.
Оргперіод – це перші дні після приїзду дітей до оздоровчого табору. Вважають, що він повинен закінчитися святом відкриття зміни. Але цей термін умовний : кінець оргперіоду повинен означати повну готовність загонів, дітей усіх господарських служб до роботи. Але у вожатих, вихователів свій оргперіод – обрати актив загону, пояснити та навчити виконувати санітарно-гігієнічні вимоги та норми, треба не тільки пояснювати, а й вимагати, щоб було чисто, щоб діти звикли вчасно вставати, вмиватися, швидко збиратися, вкладатися спати.
Перші дні – це період організації колективу, відносин між дітьми, формування психологічної атмосфери. На цьому етапі дуже важливо відчувати стан дітей, всіх разом та кожного окремо. Виключну увагу слід звернути на адаптацію кожної дитини до табірного життя. Від того, як будуть організовані перші дні перебування дітей в оздоровчому закладі, залежатиме успіх подальшого відпочинку.
Деякі діти глибоко переживають розлуку з рідними, звичними друзями, тому до них потрібно ставитись з особливою увагою та чуйністю. Доцільно провести соціально-педагогічну роботу, насамперед вивчити вплив загону на особистість дитини, формування сприятливого мікроклімату, вирішення особистих проблем кожного вихованця.
В таборі виникає емоційне напруження, яке незалежно від індивідуально-психологічних особливостей відчувають всі в оргперіод в кожному дитячому об’єднанні, яке складається з новачків. В перший день всі відчувають своєрідний інформаційний голод, прагнуть отримати більше – про вимоги колективу, про спрямованість діяльності, про вожатих, - всі інші потреби відходять на другий план. Вожаті, вихователі виконують певну роль носія інформації, і роблять це не прямими відповідями, а особливою виховною роботою.
Програма роботи з дитячим тимчасовим колективом в ці дні витікає з аналізу психологічного стану дітей в період адаптації та із завдання спрямувати дітей до самостійності. Дружня, невимушена атмосфера першого дня стає сприятливим фоном для адаптації дітей в нових умовах, приваблює дітей. Основним підсумком всього оргперіоду є те, що загін стає для кожного вихованця «рідним» середовищем.
Обов’язково створюються виховні ситуації, які допомагають дитині ближче пізнати однолітків та дорослих. Чим більше зайняті діти, чим більше спільно працюють, тим більше пізнають один одного. На цьому етапі протікають перші організаційні форми виховної роботи: екскурсія табором, вогники знайомства, експрес талантів, відкриття табірної зміни. Всі ці заходи спрямовані на розкриття якостей творчої особистості вихованців.
Загальна лінія керівництва дитячим колективом в оргперіод пов’язана з осмисленням мети й виховних завдань, дитячою організацією, специфікою табору. Від вожатих вимагається вміле поєднання безпосереднього та опосередкованого педагогічного керівництва. На перших кроках вони виступають організаторами загону, носіями тих норм та вимог, що мають стати надбанням колективу. Шляхом раціональної організації діяльності та регулювання спілкування, коригування відносин вони допомагають дітям визначити й обрати первинні акти, поступово передати частину своїх функцій дитячому колективу.
Завдання педагогічних працівників :
Організація діяльності й спілкування дітей з метою
допомогти їм швидше познайомитись один з одним, з вожатими, оточуючим середовищем;
допомогти самореалізувати свої здібності, нахили, вміння, інтереси, бажання;
виробити цілі, завдання спільної діяльності, вимоги щодо кожного вихованця, готовність слідувати цим вимогам, правилам та нормам.
Організація виконання режимних моментів :
ознайомити дітей з режимом, правилами особистої гігієни, виховання свідомого ставлення до цих питань;
домагатися виконання дітьми правил внутрішнього розпорядку.
Вивчення дітей, діагностика відносин :
вивчення інтересів, нахилів, сподівань від табору, досвіду участі в організаторській діяльності;
вивчення міжособистісних стосунків в загоні;
вивчення рівень спілкування в колективі.
Вирішити поставлені завдання можливо лише в процесі діяльності дітей, яка забезпечує наукове пізнання дійсності, пробуджує інтерес, почуття народжує нові потреби, активізує волю, енергію – усе те, що слугує будівельним матеріалом для розвитку, становлення особистості. Умови, що забезпечують оздоровчо-виховний характер діяльності в оргперіод такі :
високий темп, чіткий ритм діяльності, її безперервність, черговість видів та форм;
суспільно корисна спрямованість, творчий підхід до змісту й організації;
колективно-груповий характер виконання;
правильна організація діяльності в групах, спільно постановка завдань,