Адамівська Січ - школа козацько-лицарського виховання
НОВІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛИ КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ
“Школа козацько-лицарського виховання – ГРОМАДСЬКИЙ (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову сучасну козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в життя на сучасному рівні ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України”. (Концепція школи козацько-лицарського виховання. Адамівка, 1999).
В першій редакції Концепції (1998) було заявлено, що “Школа козацько-лицарського виховання – ПОЗАШКІЛЬНИЙ ГРОМАДСЬКИЙ навчально-виховний заклад”... і далі за текстом.
Це “де юре” означало, що ми не маємо права втручатися у навчальний процес, який задекларовано навчальним планом та програмами. Статус громадського навчально-виховного закладу ми ще й у 2003 році не змінили на статус експериментального майданчика, а це змушує нас з осторогою краяти варіативну частину навчального плану.
“Де факто” ми мінімально втручалися у навчальний план. Це було так:
Таблиця 1. 1998-1999 н. р.
|
№ |
Предмет |
5 кл |
6 кл |
7 кл |
8 кл |
9 кл |
|
Варіативна частина |
||||||
|
1 |
Російська мова |
1 |
1 |
1 |
1 |
1 |
|
2 |
Українознавство |
1 |
1 |
1 |
1 |
1 |
|
3 |
Історія Українського козацтва |
- |
- |
0,5 |
0,5 |
- |
|
4 |
Історія України |
- |
- |
- |
1 |
- |
|
Разом |
2 |
2 |
2,5 |
3,5 |
2 |
|
|
З годин гурткової роботи |
||||||
|
1 |
Історія Українського козацтва |
- |
0,5 |
- |
- |
- |
|
2 |
Історія України |
1 |
- |
- |
- |
- |
|
Разом |
1 |
0,5 |
- |
- |
- |
|
|
Всього |
3 |
2,5 |
2,5 |
3,5 |
2 |
|
Таблиця 2. 2001-2002 н. р.
|
№ |
Предмет |
5 кл |
6 кл |
7 кл |
8 кл |
9 кл |
|
Варіативна частина |
||||||
|
1 |
Російська мова |
1 |
1 |
1 |
1 |
1 |
|
2 |
Українознавство |
0,5 |
1 |
1 |
1 |
- |
|
Разом |
1,5 |
2 |
2 |
2 |
1 |
|
|
З годин гурткової роботи |
||||||
|
1 |
Історія Українського козацтва |
- |
0,5 |
0,5 |
- |
- |
|
2 |
Історія України |
0,5 |
- |
- |
0,5 |
- |
|
3 |
Українознавство |
- |
- |
- |
- |
1 |
|
Разом |
0,5 |
0,5 |
0,5 |
0,5 |
1 |
|
|
Всього |
2 |
2,5 |
2,5 |
2,5 |
3 |
|
Таблиця 3. 2003-2004 н. р.
|
№ |
Предмет |
5 кл |
6 кл |
7 кл |
8 кл |
9 кл |
|
Варіативна частина |
||||||
|
1 |
Російська мова |
1 |
1 |
1 |
1 |
1 |
|
2 |
Українознавство |
1 |
1 |
1 |
1 |
- |
|
Разом |
2 |
2 |
2 |
2 |
1 |
|
|
Гурткової роботи немає |
||||||
|
Всього |
2 |
2 |
2 |
2 |
1 |
|
Пояснення до таблиць:
1. У шкільній бібліотеці 60% книжкового фонду художньої літератури складає література російською мовою – вилучити російську мову з варіативної частини ми не можемо – ДІТИ ПОВИННІ ЧИТАТИ!
2. Українознавство – базовий компонент школи нашого типу – вилучити його з варіативної частини ми не можемо; та ще й в нас є підручники!
З таблиць ми бачимо, що варіативна складова з року в рік зменшувалася і години на вивчення козацьких дисциплін нам прийшлося брати з годин позашкільної (гурткової) роботи, яку у цьому році від нас вилучили у розпорядження РЦДТ. Робота з вивчення козацьких дисциплін дійсно перейшла у пласкість громадського фінансування.
Переговори із ОІУУ показали, що і в статусі експериментального майданчика ми не отримуємо додаткові кошти на цю роботу. А методичні посібники? А підручники? Хто їх буде писати? На які кошти друкувати? Пишуть учителі, друкуємо на кошти директора...
... Підручники історії України, які видані у 2003 році, дуже відрізняються від тих же підручників 1998 року. Нас підручники 1998 року не задовольняли (необ’єктивна трактова ролі козацтва в історії української державності), тому ми ввели в наш навчальний план курс історії українського козацтва, але тепер підручники вже зовсім другі і необхідності в цьому курсі немає. Наприклад, підручник з історії України (8 клас) це – історія українського козацтва ХУІ – ХУІІІ століть! Цитую: “Протягом кількох століть – від кінця ХУ до кінця ХУІІІ – тривала на нашій землі доба, названа козацькою ерою. Як багато важила вона в історії України, свідчить той факт, що нас, українців, і сьогодні звуть у світі козацьким народом. Та й самі ми не втратили духовного зв’язку з лицарями-козаками. Хіба ж випадково й досі називаємо козацькими свої степи, свої пісні й журбу, силу і свій характер? Козацтво для нас стало втіленням невмирущого українського духу”.
Ще цитата. Той ж підручник: “Козацька доба надзвичайно багата на події та героїв. Нас захоплюють карколомні, сповнені пригод і випробувань долі козацьких керманичів – гетьманів, кошових отаманів, полковників, а також долі тогочасних митців, служителів церкви, учених – усіх, хто творив історію козацької України; були вони справді яскравими особистостями. ВІРА В БОГА, ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ, ЗАКОНИ КОЗАЦЬКОГО ПОБРАТИМСТВА – ось що визначало їхні слова й вчинки”.
Нове покоління підручників з історії України (особливо 5 та 8 класів) змушує сьогодні ВСІХ учителів України робити те, що ми робили ще у 1998 році – викладати курс ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА!!!
Тепер наше завдання – ввести курс історії українського козацтва таких періодів: Задунайська Січ – Чорноморське козацтво ХУІІІ-ХІХ ст.; Відродження українського Вільного козацтва на початку ХХ ст.; Відродження українського козацтва у останнє десятиліття ХХ ст.; Українське козацтво діаспори (Штати, Канада, Австралія, Бразилія та ін). Альтернативи цим курсам у плані виховання громадянськості, патріотизму – немає!
ІІІ. АДАМІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ (ІСТОРИЧНИЙ НАРИС. КЕРІВНИКИ)
„... Саме школа стоїть у витоків духовності її випускників...
Сільська мало комплектна школа посідає особливе місце серед навчальних закладів нашої країни. Це – 70% шкіл, тут навчається кожен третій школяр; це – більшість шкіл нашого району. Адамівська – теж мало комплектна...
Підірвана матеріальна база малокомплектної, міграція сельчан до міста, зниження народжуваності, виснаження і старіння педагогів не сприяють якісному поліпшенню навчальної роботи. Але від таких шкіл Україна не зможе відмовитись ще й у цьому столітті. Бо обов’язок держави – надати освітні послуги ВСІМ дітям.
Тепер вважається, що функціонування сільської мало комплектної економічно недоцільно. Та не треба забувати про її соціальний статус: осередок культурного життя, уособлення зв’язку поколінь, носій духовності, традицій тощо.
Думку вчителя поважають на селі. На його позицію зважають при визначенні долі дитини. Село і школа пов’язані нерозривно, як тіло й дух, хліб і сіль, сонце й вода.
Штатний розклад не передбачає повну ставку заступника з виховної роботи (у більшості мало комплектних його зовсім немає). Є неповна ставка заступника директора з навчально-виховної роботи, помічника з господарської справи, педагога-організатора, бібліотекаря. Школа має незадовільні санітарно-побутові умови (потребує капітального ремонту або перебуває у аварійному стані; не має водопроводу й каналізації; відсутні спортивний та актовий зали, не вистачає типових приміщень).
Учителя професійно дезорієнтовано, бо він викладає від двох до п’яти навчальних предметів, що знижує якість знань учнів. В цих умовах проблемною є організація факультативів, практично неможлива профільно-рівнева диференціація.
Система стосунків керівник-учитель-учень має тенденцію до посилення особистих, а не ділових якостей. Педагоги перебувають в методичній ізоляції (та ще й соціально-побутові умови їх життя!), що поступово призводить до їх деградації. Але ЯКІСТЬ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ БІЛЬШОЮ МІРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЯКОСТІ КЕРІВНИЦТВА ШКОЛОЮ, НІЖ ВІД РІВНЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛІВ.
Наш досвід свідчить, що тісний зв’язок школи з родиною й сільською громадою дозволяє застосувати концепцію школи-родини (у формі козацько-лицарського виховання, що відтворює родинний мікроклімат: атмосферу доброти, тепла, чуйності, взаємотурботи, взаємоповаги). Все це ґрунтується на особливостях сільської спільноти, у якій практично всі родини пов’язані кровними зв’язками.
Ми вважаємо, що одним із основних завдань школи є реалізація ІДЕЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ, яка має благодатне підґрунтя в діяльності малокомплектної: це – сім’я, церква, соціальне середовище, громадське життя, праця, заходи духовного характеру, мистецтво, спілкування з природою.
Систему взаємин ми будуємо таким чином, щоб абсолютні й вічні цінності українського виховання (віра, надія, любов, сумління, правда, доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, прощення, досконалість, нетерпимість до зла) формувалися не як теоретичні моральні категорії, а як конкретні стосунки реальних людей...
Аналізуючи процес розвитку мало комплектної за останні 30 років (я працюю учителем з 1969 року, а керівником – з 1984), планую на майбутній навчальний рік в царині ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ:
В розкладі занять максимально враховувати передусім особливості навчальних предметів, а не особливості педколективу, розподілу навантаження вчителів. В проведенні уроків будемо орієнтуватись на форми групової роботи, за яких різко зростає інтенсивність активного спілкування вчителя з учнями. Будемо вчити учителів саме такій роботі.
Намагатимемось знижувати психологічне та емоційне навантаження на учнів у класах з малою наповненістю. Більше уваги приділимо методам самоконтролю, вибірковому диференційованому та тематичному контролю. Почнемо застосовувати рейтинг.
Основним в організації уроків стане принцип індивідуального підходу до учнів (особистісно-орієнтовне навчання та виховання). Створимо „короткі” факультативи, які охоплять семестр, що допоможе учням реалізувати пізнавальні інтереси до різних предметів. Особливу увагу приділимо роботі клубів, гуртків, товариств, проведенню інтелектуальних змагань, конкурсів.
В царині ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОВНОЇ ТА ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ:
Виховний процес тісно пов’язуємо із життям сільської громади, його стрижнем стане краєзнавча діяльність.
Систему виховної роботи будуємо за моделлю „людина-рід-громада-країна-держава”. Це дає змогу широко використовувати потенційні можливості етнопедагогіки, історичного краєзнавства, сприяє соціалізації особистості.
Виховний захід школи плануємо і проводимо так, щоб він був подією села.
Є проблема у вихованні сільської дитини: в умовах замкненого сільського осередку зворотний зв’язок між вихованцями і вчителями надзвичайно сильний, але це веде до того, що дитина звикає до постійного опікування й потребує його. Перехід до іншого типу соціального середовища (міста), де соціальний контроль послаблено, часто руйнує звичний стиль поведінки.
В царині УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИМ ПРОЦЕСОМ:
Я вважаю, що перевантажування керівника, рівень його культури та тип спілкування визначають соціально-психологічний клімат як у педагогічному, так і учнівському колективах.
Неможливо педагогічним працівникам компенсувати негативний вплив перших осіб. Тому ефективне управління можливо лише за умови, що керівник розуміє завдання закладу і його специфічні особливості.
На якість контролю не повинні мати вплив тісні соціальні й родинні взаємини, що пов’язують учителів і учнів у сільський громаді. Ділові стосунки (обов’язок, відповідальність) не повинні витіснятися особистими (симпатії, родинність, неприязнь). Це суттєво знижує об’єктивність контролю, його систематичність, глибину і підсилює тенденцію до формалізму та лібералізму.
Але основна причина, що гальмує ефективну роботу школи, - НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ОСВІТИ – ЯК ЗОВНІШНІХ, ТАК І ВНУТРІШНІХ.
ШКОЛО, ШУКАЙ КЕРІВНИКА!
Директор, заступник директора, організатор позакласної роботи покликані бути посередниками між педагогічною наукою та практикою. Від них залежіть не тільки пропаганда, впровадження наукових знань в практичну роботу, але й така організація педагогічного колективу, при якій об’єднуючим началом є творчий задум, ідея.
Цей розділ про керівників Адамівської школи, про директорів та завучів. Вони були різними, працювали різний термін: хтось – рік, деякі – два-три, а дехто – й десять...
Не всі розуміли мету та завдання роботи школи на етапах розвитку; були великі похибки у виборі пріоритетів розвитку, але й були прориви у майбутнє – тоді школа на всіх вітрилах летіла до мети...
У 1957 роцi в селi Адамiвка було вiдкрито семирічну школу, в якiй тодi навчалось 250 учнiв та працювало 14 педагогiв і 7 техпрацівників.
У своєму розвитку школа пройшла 6 етапiв (етапи визначали лідери – директори та завучі).
I. 1957 – 1964. Перiод змiни лiдерiв та прiоритетiв розвитку.
1957-1960. Директор Нiкул Людмила Олександрiвна – вiдмiнник освiти, нагороджена орденом „Знак Пошани”... З її листа до педколектива Адамівської школи: „В Адамовке я работала директором восьмилетней школы с момента ее открытия, т.е. с 1957 г. по 1960 г., и, естественно, была депутатом сельского Совета. Здесь, на Ленинградской земле, двадцать пять лет я проработала в большой средней школе Лениграда, награждена орденом "Знак почета" (№ ордена 1178266), медалью "За трудовую доблесть", отличник народного образования. Так что Вам не стыдно за своего первого директора. Желаю Вам всего самого доброго. "
1960-1962. Директор Комарницький Олександр Сергiйович, як методист, детально розбирав з учителем наслiдки уроку, виявляв недолiки у засвоєннi учнями теми, пiдказував вчителю форми індивідуальної роботи з окремими учнями, таким чином забезпечуючи засвоєння матеріалу всім класом.
Виявляючи характерні вади в роботі викладачів одного предмету, він застосовував форми контролю, які спонукають до подолання їх, наприклад (за матеріалами педрад), на основі відвіданих уроків російської мови визначив питання, які вимагають пильної уваги вчителя, а саме:
ефективне використання ідейно-виховного потенціалу навчальної теми;
удосконалення уроку шляхом раціональної організації самостійної діяльності учнів;
шляхи виховання орфографічної зіркості учнів.
Далі він вивчав стан викладання та якість знань учнів з російської мови за планом внутришкільного контролю і додав до нього такі питання, як оптимальне планування реалізації вдосконаленої програми; організація і форми повторення матеріалу; стан учнівських зошитів; результати контрольних робіт та контрольного опитування. Поставивши їх на контроль, Олександр Сергійович добився, щоб при складанні поурочних планів учителі постійно тримають в полі зору ці питання.
Така форма організації контролю давала змогу адміністрації школи спрямувати вчителя на вдумливу роботу та спонукала їх до творчих пошуків…
1962-1963. Директор Голiк Феофан Касьянович перш нiж проаналiзувати урок як адмiнiстратор та методист, давав змогу вчителю самому висловити думку про цей урок. Як тепер кажуть, „робити самоаналіз” він постійно навчав педагогів, вбачаючи в цьому не лише засіб психологічної підготовки до сприйняття висновків і зауважень, а й своєрідну форму самовдосконалення. Він завжди виділяв найбільш вдалі етапи уроку, добивався, щоб це було не випадковим успіхом, а системою роботи, допомагав вчителю усвідомити і теоретично обґрунтувати позитивне, що стимулює дальші творчі пошуки.
Великої уваги Голик Ф.К. надавав контролю за виконанням учителями програм. Відвідуючи уроки, він уважно стежив, наскільки глибоко розкривається тема, висвітлюються питання, визначені програмою, як розвивається зв’язне мовлення учнів, формується передбачені програмою вміння і навички. Спостереження доповнював матеріал класних журналів. Узагальнення вивчених питань становило зміст наказу про виконання програм. Виконання наказів ретельно контролювалося.
Спостерігаючи за роботою вчителів, Феофан Кас’янович завжди фіксував те, що кожному з них удавалося найкраще. Усе це він заносив до нотатника, який використовував, працюючи з учителями індивідуально.
Голік Ф.К. застерігав колег від спрощеного розуміння впровадження кращого педагогічного досвіду: копіювання побаченого, почутого, прочитаного. Він прагнув навчити кожного працювати творчо. Але його не розуміли...
1963-1964. Директор Волков Всеволод Іванович пiдтримував бадьорий настрiй у педколективi, який у 60-ті роки постійно оновлювався: брак елементарних умов життя змушував учителів покидати Адамівку. Завучів за штатом не було. А це все лягало додатковим тягарем на плечі директора.
Як фахівець за дипломом університету він був учителем російської мови та літератури. Аналізуючи записи Книгі наказів та Книги педрад, бачиш, що фахівцем він був хорошим. Стан викладання російської мови та літератури підтримувався на високому рівні; про це свідчать і спогади школярів тих літ та ще живих членів педколективу.
Всеволод Іванович працював учителем, директором декількох шкіл (у тому числі й Адамівської), інспектором РОНО. Школярі тих літ пам’ятають Волкова Всеволода Івановича компетентним директором, знаючим фахівцем, доброю та щирою людиною.
II. 1964 – 1974. Перiод вiдносноi стабiлiзацii.
1964-1969. Директор Скибенко Олексiй Павлович особливу увагу приділяв самообслуговуванню. Діти самі слідкували за чистотою і порядком у школі. Враховуючи, що виховують не стільки слова, скільки діла, вчителі з ініціативи і за участю директора розробили свої „педагогічні заповіді”: „Не захоплюйся нотаціями: їх не полюбляють дорослі, а діти – тим більше”, „Слідкуй за тим, щоб слова твої не розходилися з ділом”, „Будь чесним з учнями. Дав слово – дотримай його. ”, „Ніколи не ображай учня підозрами, якщо немає доказів”, „Шукай в дитині хороше – воно є завжди”, „Навчаючи інших, учись сам”, „Байдужість і формалізм – головні вороги вчителя”, „Будь з учнем поруч і трохи попереду”.
В піонерській дружині активно діяв штаб „Тимур”. Він вів різноманітну роботу - шефствував у мікрорайоні школи над сім’ями загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, інвалідами війни і праці, над ветеранами комсомольського руху; організовував зустрічі з ветеранами партії, війни, передовиками колгоспу ім. . Т.Г. Шевченка, а з початком весни і до пізньої осені доглядав за деревами і квітниками у сільському парку. Ну і, звичайно, під час літніх канікул тимурівці працювали у виробничій бригаді при базовому колгоспі.
В школі було чітко налагоджено чергування. За чистоту і збереження майна відповідали самі учні; школярі виконували Правила поведінки, Статут школи. Добре працювали пости всеобучу майже не було спізнень на уроки, на політінформації, які проводилися щопонеділка до початку занять. Справою самих учнів були предметні тижні, а також тижні знань. Працювали шкільна агітбригада, клуб вихідного дня, працював учком...
Завуч Тимошенко Зинаїда Василівна (1964-1966) розумiла, що усунути недолiки роботи учителiв можна лише за активних дiй керiвникiв школи: вони покликані бачити, розуміти, аналізувати проблеми, що виникають. Спочатку учителі це не сприймали, але настійлива позиція завуча перемогла...
Завуч підтримувала ініціативу, власні знахідки педагогів, не допускала нав’язування їм шаблонів, трафаретів, сліпого копіювання чужого досвіду. Вона глибоко вникала у тонкощі праці педагогів, визначала їх можливості, допомагала оволодіти методами самостійного аналізу успіхів, недоліків, створити творчу індивідуальну лабораторію.
Як адміністратор, вона оберігала час учителя, не допускала перевантаження його різними дорученнями, підготовкою всіляких розробок та інформацій.
Зінаїда Василівна вважала, що завдання педагогічного колективу – забезпечити використання на кожному уроці виховних можливостей навчальних програм. Саме тут, у повсякденному навчанні, має здійснюватися ідейно-політичне, моральне і трудове загартування школярів. Результативність виховання учнів, рівень згуртованості, працездатності класного колективу залежить від вкладу у цю справу кожного вчителя, вихователя, класного керівника.
Завуч приділяла значну увагу вивченню особистості учня, застосуванню найбільш ефективних педагогічних методів. На жаль, учителі її не розуміли...
Завуч Москаленко Аркадiй Павлович (1966-1968) вважав, що критерiєм оцiнки дiяльностi педагога повиннi виступати не зовнiшнi фактори (наприклад, оформлення стендів, альбомів, рефератів, карток тощо), а глибина знань, умiнь i навичок учнiв, рiвень iх вихованості. Необхідно також враховувати форми і методи навчання, застосовувані вчителем, забезпечення науковості і доступності викладу навчального матеріалу, реалізації його виховних можливостей, активізації пізнавальної діяльності школярів.
Завуч вважав, що успішна робота вчителя потребує вдумливої підготовки до занять, використання багатьох літературних джерел, осмислення прочитаного, передбачення його використання в поурочних планах.
На всіх учительських нарадах Аркадій Павлович виступав із стурбованістю недоліками виховної роботи в школі. Він вважав, що ефективно працювати у цьому напрямку заважає відсутність чіткої системи виховання школярів, насамперед на уроках, характерне прагнення перекласти виховний процес на позакласні заходи...
Як завуч, він вважав можливість удосконалення внутришкільного керівництва і контролю у детальному інструктуванні, яке б чітко визначало їх повсякденні дії...
Аркадій Павлович був переконаний, що висловлена педагогічному колективу думка керівника школи ефективніше впливає на стан справ, якщо вона винесена безпосередньо з уроку, конкретного прикладу з життя школи...
Завуч Гребенюк Савва Павлович (1968-1969) вважав, що, незважаючи на всі зусилля керівників школи, у формах і методах роботи значної частини вчителів не відбувається ніяких змін. У багатьох випадках учитель працює з класом у цілому, а не з кожним учнем зокрема, часто в полі його зору перебувають тільки сильніші вихованці. Способи пояснення навчального матеріалу часом не забезпечують доступності його сприймання. В результаті учні не розуміють значення ряду слів, визначень, не вміють застосувати вивчене на практиці.
За матеріалами відвіданих уроків завуч виявив недосконалість форм і методів спільної діяльності вчителів і учнів. Нерідко в класі відсутня обстановка довірливості, дитина не має змоги висловити свою думку, поділитися враженням від побаченого чи прочитаного. Учитель виступає в ролі інформатора або екзаменатора, а не організатора навчального процесу. Як наслідок, частина учнів має слабкі знання, уміння, навички. На педраді він згадав випадок з одним учителем. На запитання, чому учні його класу допускають правопорушення, він відповів: ”За метушнею не бачу дитини”. Коментарі, як кажуть, зайві...
Савва Павлович вважав, що практика підтверджує велике значення впливу на формування характеру, звичок учня авторитету вчителя, школи, вироблених у ній загальних норм поведінки в колективі, принципової позиції товаришів...
1969-1972. Директор Бiтюцька Марина Олексiївна мала прекрасну бібліотеку класичної літератури (російської та зарубіжної), якою користувалися всі вчителі: вона нікому не відмовляла дати почитати книгу...
Багато що давали учителям семінари класних керівників, які регулярно проводила директор. Як глибоко вивчити психологічні особливості підлітків, оволодіти методами і прийомами спілкування з учнями та їх батьками, організувати позашкільну виховну роботу – такі основні питання виносилися на їх розгляд. Разом з тим на цих заняттях розглядалися конкретні конфліктні ситуації, що мали місце на уроках, обговорювалося, чи правильно вчинив учитель у тому чи іншому випадку, намічався план проведення загально шкільних заходів, визначалися прийоми індивідуального підходу, вироблялися єдині вимоги до окремих учнів. Таке колективне обговорення, на думку директора, сприяло тому, що учителі знаходили правильне рішення в найскладніших ситуаціях.
У школі добре було налагоджено роботу методичних предметних об’єднань, метод об’єднань класних керівників; у методичному кабінеті були дидактичні матеріали з усіх предметів, а також методичні розробки із складних тем. Тут же концентрувалися і всі видання педагогічної преси, газетні вирізки, що стосувалися пропаганди передового педагогічного досвіду.
Директор не зразу поспішала відвідувати уроки молодих вчителів. Вона давала їм можливість протягом деякого часу попрацювати самостійно, адаптуватися в колективі. А вже потім, відвідавши уроки педагогів-початківців, директор визначала передусім усе, що є позитивного, і, звичайно, разом з учителем детально обговорювала шляхи подолання виявлених недоліків. А уроки директора з російської мови та літератури – були завжди відкриті для колег...
Завуч Якубська Раїса Миколаївна (1969-1972) велику увагу придiляла вивченню системи роботи та системи урокiв учителiв, стану викладання та рівня знань, умінь і навичок учнів з основ наук, тематичному вивченню питань навчально-виховної роботи. Знаючи, що учні досвідчених класоводів відзначаються як у молодших, так і наступних класах згуртованістю, високим рівнем вихованості, трудової дисципліни, вона вивчала систему роботи вчительки, розкривала її педагогічну лабораторію в тематичному нарисі, який вона вміщувала в черговий випуск методичного бюлетеня. Він став своєрідною формою поширення оригінальної структури уроків, методів виховання учнів та їх самостійності у здобуванні знань, застосування ігрових елементів з навчальною метою – того цінного, що характерне для педагогічного почерку класовода.
Узагальнення цих матеріалів, організація відкритих уроків з наступним їх обговоренням, підготовка виступу класовода на засіданні методичного об’єднання учителів молодших класів, проведення відповідного практикуму сприяли творчому втіленню ідеї не лише на уроках, а й у позакласній роботі.
Істотну допомогу молодим вчителям Р.М. Буравицька подавала через організовану нею школу передового досвіду на базі роботи досвідчених класоводів. Заняття школи проходили у формі відвідання та обговорення відкритих уроків, конференцій, консультацій, практикумів, які спонукали до вивчення кращого педагогічного досвіду, вироблення власного почерку, до творчих пошуків...
1972-1974. Директор Бражник Марiя Іванiвна – ветеран Великої Вiтчизняної вiйни - була переконана, що постійний діловий контакт з учнями, взаємна довіра, сердечність і простота не тільки не заважають її авторитету як керівника школи, а, навпаки, викликають особливу, щиру повагу дітей, допомагають їй краще вжитися в учнівський колектив. А ще приймати правильні рішення в тому чи іншому конкретному випадку. Тому вона твердо вірила, що розвиток учнівського самоврядування виховує у школярів почуття справжнього господаря своєї школи, формує організаторські здібності, відповідальне ставлення до навчання і громадських справ.
За роки її директорства вдалося створити ефективну систему учнівського самоврядування, насамперед тому, що директор максимально стимулював ініціативу дітей, довіряв їм при плануванні і проведенні намічених заходів, допомагав тільки в разі потреби. На засіданнях комітету комсомолу, учкому чи ради піонерської дружини директор, як правило, не нав’язувала своїх рішень, завжди підтримувала цікаві пропозиції учнів. Марія Іванівна здебільшого перебувала в самій гущі учнівських проблем, одержувала потрібну інформацію з перших рук.
Високі моральні якості, працелюбність формуються у школярів, що успішно поєднують навчання з активною роботою в органах учнівського самоврядування, комітеті комсомолу. Тому директор (а вона як член партбюро безпосередньо відповідала за цю ділянку) прагнула, щоб до цієї діяльності насамперед були залучені активні й ініціативні учні, які користуються авторитетом у товаришів і можуть повести за собою і тих, хто не схильний до громадської роботи.
Можна з певністю сказати, що керований М.І. Бражник колектив створив дружний і згуртований учнівський колектив...
Завуч Шмалько Микола Павлович (1962-1964, 1972-1977) ввiв у школi семiнари-практикуми, мета яких - озброїти вчителiв певними професiйними навичками. Так, у процесі оглядового контролю було виявлено, що окремі вчителі не володіють методикою роботи з фільмоскопом, а для інтенсифікації процесу навчання він край необхідний. М.П. Шмалько провів кілька практичних занять з учителями. Тепер усі вміють користуватися шкільною технікою, ефективно використовувати фільмоскоп на різних етапах уроку та в позакласній роботі.
Важливою колективною формою методичної роботи в школі є метод об’єднання вчителів споріднених фахів. Завуч школи, скеровуючи і організовуючи роботу методичних об’єднань, прагнув надати їм практичної спрямованості. Кожен, хто готував доповідь, повинен був обґрунтувати актуальність теми, дати характеристику конкретних педагогічних умов, за яких нагромаджувався досвід, показати його головну ідею в світлі досягнень сучасної педагогічної науки, а також висловити рекомендації щодо використання досвіду в умовах школи.
На методичних оперативках розглядалися такі питання: „Єдиний мовний та писемний режим у школі”, „Новинки методики викладання та виховання (огляд цікавих матеріалів з педагогічних газет та журналів) ”, „Роль учителя-предметника у зацікавленні учнів предметом” та ін.
III. 1974 – 1983. Перiод пошуку лиця школи.
1974-1977. Директор Шкодовський Олександр Вiкентiйович умiв поєднувати єдиноначальнiсть з колегіальністю (всі важливі, принципові питання вирішувалися спільно з партійною і профспілковою організаціями школи), розумну суворiсть i вимогливiсть з демократизмом – це допомогло закласти фундамент створення стабільного і працьовитого колективу.
Директор ніколи не принизить людину, завжди поводиться ввічливо й доброзичливо; прагне знати особистість кожного вчителя; виявляє постійну турботу про здоров’я і самопочуття педагога і технічного працівника.
Педколектив при Шкодовському О.В. був молодий – більшість мала до 25 років: отже турбот про виховання молодих педагогів у директора вистачало. Учіння – це не механічна передача знань з голови вчителя у голову учня, говорив Олександр Вікентійович. Це, природно, процес їх взаємного збагачення. І успіх навчальної та виховної роботи залежить, насамперед, від того, яку участь бере сам учень у цій спільній праці, як він ставиться до вчителя, класного керівника. А щоб це ставлення було завжди доброзичливим, директор у школі широко розвинув наставництво. Досвідчені учителі Шмалько М.П., Володченко Ф.П. опікають молодих педагогів Тимофєєву С.С., Кондрацьку О.Л., спільно аналізують вдалі і невдалі уроки, розмірковують над тим, як краще підготувати і провести класну годину, скласти тематичні і поурочні плани, вести документацію, організувати чергування тощо.
Директор школи особливого значення надавав формуванню в учнів громадянської позиції, становленню особистості підлітка. А це було можливо лише за умови добре налагодженого навчання і виховання, участі школярів у суспільно-корисній, продуктивній праці.
1977-1983. Директор Солов’єнко Олександра Леонидiвна: „Основні завдання, які я поставила перед собою, приймаючи школу, були: поліпшення матеріально-технічної бази школи, забезпечення школи кадрами, піднесення авторитету школи в селі та райвідділі освіти.
Колектив (75%) був до 30 років. Всі, хто працював в школі, або вже мав вищу освіту, або навчався заочно в вузах (Тимофєєв В.Я., Відман О.Г., Даниленко Ю.С., пізніше Граждан К.М., Вронська В.М., Семко Л. П). Поступово формувався не тільки дружний, але й працездатний колектив. Стиль керівництва школою був демократичним. Іншого колектив не сприймав. Проблеми з кадрами (Благодатне, російська мова) залишалися. Звичайно, тепер розумію, що стати директором в 28 років, не попрацювавши під рукою гарного керівника було не досить продумано. Але вибору в райвідділі освіти