Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Запровадження Болонського процесу

Запровадження Болонського процесу

кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними;

розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається.

розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;

розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності і готовності.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.

Програми якості припускають вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних розумових здібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчання і впливають на успішність професійного навчання.

Педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу

На виконання основних завдань колегії Міністерства освіти і науки від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4), що спрямовані на реалізацію Послання Президента України до Верховної Ради України «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: «Європейський вибір» і Національної доктрини розвитку освіти України, Департаментом вищої освіти разом з вищими навчальними закладами проведено аналіз стану та можливих шляхів реформування організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:

відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;

можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;

значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:

відходу від традиційної схеми «навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс»;

раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;

використання більш широкої шкали оцінки знань;

вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;

запровадження здорової конкуренції в навчанні;

виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Водночас українській вищій освіті та університетам необхідно подолати немало труднощів та обмежень на шляху до Європейського простору вищої освіти:

Адаптація поки що незавершеної реформи системи освіти України до вимог та принципів Болонської декларації (зокрема, введення системи кредитів, реформа наукових ступенів згідно із загальноєвропейськими стандартами, взаємне визнання наукових ступенів, отриманих за кордоном та в Україні і т.п.) потребує збільшення фінансування вищої освіти. Економічне становище України є суттєвим обмеженням для адаптації та продовження реформ у вищій освіті, приведення її до європейських стандартів.

Незавершеність адаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а також неготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України, зміни законодавства, пов'язаної з полегшенням пересування та працевлаштування студентів. Це обмеження суперечить та не дозволить реалізувати принцип мобільності у Болонському процесі для України

Відсутність постійно діючих громадських структур - форумів освітян та їхньої співпраці з асоціаціями освіти та наукових досліджень Європи, використання досвіду Європейської мережі забезпечення якості в сфері вищого освіти (European Network of Quality Assurance in Higher Education) і інформаційного обміну й забезпечення завдань та принципів Болонського процесу в освітньому середовищі України та інформування громадськості про їхні переваги для української вищої освіти.

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.

Щодо узгодження дворівневої системи, то ця проблема не була б занадто складною, якби перед нашою системою освіти не постала в повному обсязі проблема вирішення долі технікумів і коледжів.

Вердикт громадськості та держави з цього питання може визначитись на перетині декількох рішень, наприклад, повністю інтегрувати кращі технікуми і коледжі в заклади III, IV рівнів акредитації, створивши їм умови для надання освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”, решту ж трансформувати в заклади середньої професійної освіти для надання випускникам рівня висококваліфікованих робітників.

Відповідальне рішення ми маємо прийняти стосовно освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”. Очевидно, поки спеціалісти затребувані нашою економікою, цей рівень варто зберігати. Доцільніше паралельно вводити за формулою 4+2 освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр” відповідної галузі. Магістр інженерії, магістр права, магістр з бізнес адміністрування та інші. Реальна ж доля рівнів “спеціаліст” і “магістр” в нашій країні вирішиться з часом у відповідності до їхньої затребуваності на ринку праці, який також поступово буде інтегруватися у загальноєвропейський.

Аналогічний підхід можна було б застосувати до системи наукових ступенів в Україні. Згідно з Берлінським комюніке 2003 року нам було б вигідно додатково до наявної системи “кандидата та доктора наук” ввести науковий ступінь “доктора філософії” у відповідності до міжнародних стандартів. Для багатьох науковців були б зняті перешкоди у мобільності на європейському науковому й освітянському просторі. Традиційна ж система наукових ступенів була б, як і раніше, затребувана на внутрішньому ринку праці до того часу, поки доля як першої, так і другої систем остаточно не вирішиться у майбутньому.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів – системи накопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із "європейським" змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Європейського простору вищої освіти.


5 Співпраця України та Європейського Союзу в галузі освіти і науки


Важко переоцінити важливість для України розвитку всебічних відносин з Європейським Союзом. Стаючи все більш впевнено провідним геополітичним гравцем, ЄС відіграє особливу роль як у зовнішній, так і внутрішній політиці нашої молодої незалежної держави. Власне, вже з кінця 1990-х років українська влада офіційно визначила, що інтеграція до ЄС є стратегічною метою країни, що відповідає, в цілому, очікуванням значної частини українського суспільства, створює надійні підстави для досягнення демократичного за змістом консенсусу в середовищі політичних еліт України.

ЄС також не раз заявляв, що виступає за поглиблений розвиток відносин з Україною, визнає її своїм стратегічним партером і навіть, вустами окремих своїх речників, не заперечував, що двері до нього для України можуть бути відчиненими. Незважаючи на явний дисбаланс прагнень Брюсселя і Києва, неспівпадіння єврооптимізму нової влади в Україні та помірної українофілії нового складу Єврокомісії, двосторонні відносини України з ЄС справді є важливими для поступу демократії, реалізації ідеалів верховенства права, зміцнення безпеки і політичної стабільності в усьому східноєвропейському регіоні.

Пройдений шлях: здобутки та питання, що вимагають критичного осмислення

Треба визнати, що допомога Україні з моменту її формування як незалежної держави з боку ЄС та його країн-учасниць є вкрай важливим, стабілізуючим фактором розвитку нашої держави. Без цієї підтримки, як у вигляді прямих інвестицій, кредитів, грантів, так і у формі сприяння допуску українських товарів на внутрішні ринки ЄС, український соціальний і політичний розвиток був би значно скромнішим.

Важко перецінити й роль політичної підтримки ЄС у рамках двостороннього діалогу та механізмів співпраці, визначених спершу Угодою про партнерство і співробітництво, а потім уточнених на основі Спільної стратегії ЄС щодо України та в інших документах політико-правового характеру. Без сумніву, не варто нехтувати тією позитивною роллю, яку відіграв ЄС, його чільні політики у правовому, мирному розв’язанні політичної кризи листопада минулого року. Окрім визнання дієвості такої допомоги у внутрішньополітичній стабілізації, саме „покликання” – запрошення ЄС офіційним Києвом, як правлячою елітою, так і тогочасною опозицію, в якості арбітра і „миротворця” вагомо засвідчили високий авторитет ЄС у нашій країні, ступінь політичної, ціннісної ваги європейського фактора в нашій внутрішній політиці, її здатність еволюціонувати від пострадянських до сучасних європейських правил поведінки учасників політичного процесу.

Попри всю важливість політичних та економічних аспектів двосторонніх взаємин, сфера наукового і освітнього співробітництва також лишається в полі зору як Києва, так і Брюсселя. Треба згадати насамперед надходження, які Україна отримала в рамках програми технічної допомоги для нових незалежних держав (колишніх республік СРСР) – ТАСІС. Такі критично важливі галузі української науки і техніки як, наприклад, виробництво і використання ядерної енергії, вироблення новітніх технологій, зокрема – космічних та інформаційних, отримували і продовжують отримувати значну допомогу від країн ЄС і Союзу в цілому.

У цій статті зупинимося лиш на окремих, а саме гуманітарних аспектах співробітництва в галузі освіти і науки України з ЄС, де загальна картина менш оптимістична, а, головне, результати співпраці майже не відомі представникам нашого науково-освітнього середовища.

Важливим кроком для інтеграції, або, скромніше висловимося, наближення вітчизняної освітянської та наукової спільноти до ЄС стало поширення дії програми „Темпус” на Україну. Нею встигло скористатися чимало національних навчальних закладів. Насамперед, це Київський, Одеський і Харківський національні університети, Тернопільська академія народного господарства та інші відомі в Україні ВНЗ. Оскільки з розпадом СРСР і загальним занепадом системи фінансування наукових інститутів НАН України саме університети та інші класичні вищі навчальні заклади при наявності належної кадрової бази були вимушені перейняти на себе турботу про розвиток частково фундаментальних і, значно більшою мірою, прикладних наук, не кажучи вже про гуманітарні науки. Якраз у царині виконання програм „Темпус” окремим ВНЗ вдалося налагодити продуктивні науково-освітні контакти з колегами з університетів Західної і Центральної Європи, навчатися сучасному менеджменту дослідницькими та освітніми проектами, перейняти вкрай потрібний досвід управлінської діяльності у сфері освіти і науки.

Варто згадати й те, що останніми роками Україна отримала доступ (щоправда, як представниця „третіх країн” для ЄС) і до програми „Еразмус Мундус”, що є додатковим важливим каналом її інтеграції в європейський освітній простір, оскільки відкриває певні можливості для прилучення до європейського освітнього середовища не лише викладачів, але й студентів, до того ж коштом ЄС.

Звичайно, зберігають певне значення й далі розвиваються програми дво- і тристоронньої співпраці між Україною і державами – членами ЄС. Добрі традиції такої співпраці в гуманітарній сфері на рівні міністерств і академій наук існує між Україною, Німеччиною, Австрією, меншою мірою – Францією, Великою Британією та деякими іншими членами ЄС. На жаль, ці програми доволі забюрократизовані, недосить гнучкі, обмежені за фінансовими ресурсами. Найгірша ж їх вада та, що доступ до участі в них для працівників українських університетів є ускладненим.

Очевидно, чимале значення має те, що все більше українських університетів стають учасниками двосторонньої співпраці з країнами – „старими” та „новими” членами ЄС. Однією з найбільш сталих форм такої співпраці є партнерство на довготривалій основі. Таких побратимів у країнах ЄС має вже чимало наших університетів, зокрема Національний університет „Києво-Могилянська Академія”, Львівський національний університет ім. І. Франка, університет „Львівська політехніка”, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича та інші столичні й регіональні науково-освітні центри. Інше питання: чи цей інструмент співпраці є ефективним, чи задовольняє він інтереси обох сторін? До того ж, співпраця українських колег з партнерами в такому форматі є ресурсно асиметричною. Тобто, ми очікуємо від своїх колег набагато більше, аніж можемо запропонувати їм.

Розширення ЄС, яке відбулося 1 травня 2004 року, створило нову якість для взаємин між ним та Україною в галузі освіти і науки. Очевидно, що все більше значення відтепер матимуть програми транскордонної співпраці, до виконання яких історично найліпше підготовлені заклади науки та освіти з обох боків кордону розширеного ЄС. Парадокс у тому, що цю роль повинні і будуть змушені взяти на себе регіональні ВНЗ, яких ані галузева бюрократія, ані центральна влада не розглядали як основних партнерів західних освітньо-наукових закладів. На противагу цьому, важливість попередніх контактів і досвіду співпраці між університетами України і нових членів ЄС – Польщі, Словаччини та Угорщини посилюватиметься спільним інтересом до успішного розв’язання нагальних проблем нового прикордоння ЄС. Що неминуче вимагатиме використання потенціалу місцевих університетів та інших ВНЗ на цих територіях.

Дефіцити розвитку української освіти та науки: яка допомога необхідна?

Незважаючи на всі перелічені (та й не згадані) позитиви співпраці між ЄС та Україною, актуальні потреби національної освіти і науки значно перевищують наявні вітчизняні і зарубіжні ресурси її розвитку. За роки незалежності наша держава не приділяла належної уваги розвиткові вищої освіти та наукових досліджень не тільки у сфері справді дуже витратних фундаментальних розробок, але й у значно невибагливіших гуманітарних науках. Це призвело до різкого скорочення ресурсів наукового розвитку в Україні, значного відпливу висококваліфікованих кадрів дослідників і викладачів в інші сфери трудової діяльності, спонукало тисячі з них до виїзду за кордон у пошуках праці. Хоча за кілька останніх років фінансування й оплата праці науковців та університетських викладачів дещо поліпшується, ситуація у цій сфері лишається вкрай складною; вона не відповідає навіть визначеним національним законодавцем нормам і критеріям розвитку вищої школи і науки.


6 Пріоритетні напрями реформування вищої освіти


Забезпечення інноваційного характеру розвитку вищої освіти, впровадження інформаційних, телекомунікаційних технологій, інтерактивних форм і методів навчання, гнучких навчальних програм перепідготовки та підвищення кваліфікації, вивчення, узагальнення та обмін позитивним вітчизняним та зарубіжним досвідом навчання, нарощування та модернізація обчислювальної техніки і програмного забезпечення, підвищення ефективності їх використання в навчальному процесі.

Забезпечення оптимізації структури вищої освіти та обсягів підготовки й перепідготовки кадрів з вищою освітою в контексті інноваційного розвитку економіки; надання державної підтримки підготовці фахівців за напрямами, які стимулюють розвиток пріоритетних базових галузей економіки у форматі "наука – освіта – технології" шляхом інтеграції з науковими установами та виробництвом.

Забезпечення реалізації стратегії кадрового забезпечення галузі, спрямованою на збереження і розвиток наукових та педагогічних шкіл, впровадження об'єктивної оцінки наукової та педагогічної діяльності.

Розширення доступу до вищої освіти та сприяння соціальному захисту учасників навчально-виховного процесу, удосконалення механізму призначення стипендій, надання цільових пільгових кредитів для здобуття вищої освіти, передбачивши істотне збільшення видатків з державного бюджету.

Удосконалення мережі вищих навчальних закладів та здійснення поетапної передачі до сфери управління МОН вищих навчальних закладів, які перебувають у сфері управління інших центральних органів виконавчої влади, з урахуванням специфіки підготовки фахівців. Укрупнення вищих навчальних закладів на регіональному рівні, шляхом їх об'єднання та створення університетів регіонального типу.

Важливим завданням в контексті входження вищої освіти України в європейський освітній простір є перегляд змісту освіти, державних стандартів, кваліфікацій тощо.


7 Організація оцінки результатів роботи студента


Критерії для оцінки результатів роботи студента повинні бути виражені таким чином, щоб оцінка роботи студента могла бути зіставлена з ними і документально віддзеркалена.

Критерії оцінки якості повинні бути чітко встановлені і ясно виражені для того щоб забезпечити надійність і однаковість оцінки, а також, щоб підвищити об'єктивність оцінки з метою зведення до мінімуму суб'єктивного підходу.

Оцінка результатів роботи студента це процес:

збору достатніх, об'єктивних і надійних доказів знань студента, його розуміння, продемонстрованих навичок і професіоналізму щодо виконання завдань, обов'язків і відповідальності;

винесення висновку про те, що доказ співвідноситься з критеріями, зазначеними в Стандарті вищої освіти.

Метою оцінки якості є забезпечення незалежної оцінки ефективності заходів для забезпечення Стандартів вищої освіти на всіх рівнях навчання, підготовки, проведення іспитів і оцінки.

Організація оцінки результатів навчання повинна брати до уваги різні методи оцінки, що можуть надати різні типи доказів рівня знань студента:

письмові, усні і комп'ютерні опитування (тестування);

перевірка навичок (зокрема, на тренажерах);

проекти;

безпосереднє спостереження за діяльністю.

Один або декілька з перерахованих вище методів повинний бути обов'язково використаний для одержання доказів наявності знань, розуміння та продемонстрованих навичок, а також доказу здатності студента виконувати професійну діяльність.

Новими концепціями освітнього процесу у вищій школі відзначаються тенденції розвитку вимірювання навчальних досягнень студентів за допомогою тестів. На структуру та кількість тестів, які проводяться, впливає акцент на зв’язках між предметами, що вивчаються. Об’єктом тестування стають компетенції, що потрібні випускникові системи вищої освіти. Традиційно тести виконують відбірну функцію. Але ж останнім часом тести використовуються для цілей:

діагностичних, щоб дати студенту можливість з’ясувати, що йому ще потрібно вивчити та доробити;

управлінських, тобто задля керівництва подальшим процесом навчання та стимулювання.

Тести все більше розглядаються як складова частина компонентів навчальної програми. Їм приділяється повноцінне значення в навчальній програмі.

Критерії для оцінки компетентності повинні відповідати принципам:

одержана інформація є об’єктивною, має однозначне тлумачення та відповідним чином повинна використовуватися;

метод визначення компетентності має найбільше відповідати суттєвим обставинам і умовам професійної діяльності;

процедури оцінки компетентності повинні виконуватися ефективно та моторно;

усі потенційні загрози мають бути визначені.

Методи демонстрації компетентності мають служити основою для проведення іспитів та оцінки відповідності кандидата на одержання диплома і запроваджуватися з використанням професійних засобів діяльності.

Іспит та оцінка відповідності кандидата на одержання диплома запроваджується з виконанням процедур об’єктивного контролю:

критеріально-орієнтованого тестування;

комплексних контрольно-кваліфікаційних завдань (КККЗ),

а також з використанням професійних засобів діяльності на:

лабораторному обладнанні;

тренажері;

реальному об’єкті діяльності.

Оцінка компетентності має включати не тільки першочергові технічні вимоги до роботи, навичок та завдань, котрі мають професійно виконуватися, але має відображати більш широкі аспекти, що необхідні для того, щоб відповідати в повному обсязі тому, що очікується від компетентної роботи випускника на первинній посаді:

робота у широкому спектрі обставин;

професійне передбачення, готовність та робота в умовах надзвичайних ситуацій;

адаптація до нових та змінних вимог.

Важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванні конкурентноспроможних фахівців за будь-яких принципів організації навчального процесу належить системі оцінювання знань студентів.

Головне завдання при цьому – досягти найбільш ефективного оцінювання, щоб одночасно виконувати контролюючу и мотивуючу функції.

За таких умов потрібно активізувати роботу щодо впровадження європейських критеріїв оцінювання знань студентів, їх практичної підготовки, компетентності, ефективності наукових досліджень. Для удосконалення системи оцінювання знань необхідно враховувати тенденції, що спостерігаються у країнах, приєднаних до Болонського процесу:

1. Вищі навчальні заклади дедалі ширше застосовують комплексну систему оцінювання знань. Ці системи спрямовуються на диференціацію рівня знань студентів, мають реагувати навіть на незначні коливання щодо глибини засвоєння матеріалу кожним студентом; забезпечувати рівний підхід до оцінки якості навчання студентів, в результаті забезпечується об’єктивність діагностики знань.

2. Прозорість навчального процесу, повна інформованість студентів про зміст навчальних планів та навчальних програм; розширення вибіркової складової робочих навчальних планів; прозорість критеріїв оцінювання знань, що є характерним для комплексних систем оцінювання.

3. Застосування різноманітних шкал оцінювання, які мають велику кількість діапазонів.

4. Провідною складовою навчального процесу все частіше визначається самостійна робота студента, яку контролюють, перевіряють і оцінюють. Оскільки весь програмний матеріал розділяється на дві складові: перша – матеріал, що викладається студентові у вигляді лекцій, друга – матеріал для самостійного вивчення., тому важливого значення набуває поточна робота і поточне оцінювання.

5. Підвищення частки поточного оцінювання у загальному, підсумковому оцінюванні.

6. Зменшення кількості дисциплін при одночасному збільшенні по них трудомісткості навчання.

7. Відсутність заліків і проведення іспитів переважно у письмовій формі. При цьому застосовуються жорстокі санкції проти тих, хто порушує проведення іспитів (користування „шпаргалками” тощо).

8. Перезарахування предметів у разі переходу студентом з одного закладу до іншого, незважаючи на специфіку викладання окремих дисциплін, відмінності у програмах, системи оцінювання.

У Болонському процесі система оцінювання ECTS розроблена для того, щоб допомогти навчальним закладам перевести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додаткову інформацію щодо роботи студентів, а не замінює загальні оцінки.

Ця концепція оцінок означає:

- представлення додаткової інформації до оцінки навчального закладу;

- шкала оцінювання буде зрозуміла іншим закладам, які виставляють відповідну оцінку;

- визначається не тільки сама оцінка, але і досягнення кожного студента.

Уніфікована шкала оцінювання знань студентів системи ECTS представлена у таблиці 1.


Таблиця 1 - Оцінка ECTS.

Оцінка ECTS Значення оцінки
A Відмінно – блискуча робота з незначними помилками
B Дуже добре – вище середнього стандарту, але з деякими поширеними помилками
C Добре – загалом добра робота, але з помітними помилками
D Задовільно - пристойно, але із значними помилками
E Достатньо – задовольняє мінімальним вимогам
FX Не прийнято – необхідно допрацювати

Критерії для оцінки результатів роботи студентів повинні бути вираженні так, щоб оцінка роботи студента могла бути зіставлена і документально віддзеркалена. Ці критерії треба чітко встановити, щоб забезпечити надійність і однаковість оцінки, а також, щоб підвищити об’єктивність оцінки для зведення до мінімуму суб’єктивного підходу.

Організація оцінки результатів повинна брати до уваги різні методи оцінки, що надають різні докази рівня знань студентів:

- письмові, усні і комп’ютерні опитування (тестування),

- перевірка навичок (тренажери),

- курсові проекти,

- безпосереднє спостереження за діяльністю.

Як підсумок варто зазначити, що у ході підготовки до приєднання до Болонського процесу необхідно вирішити триєдине завдання стосовно оцінювання:

1) опрацьовувати найдоцільніші підходи до діагностики знань студентів з урахуванням накопиченого досвіду у вищій школі України.

2) опанувати систему оцінювання знань за шкалою ECTS.

3) відпрацювати технологію взаємо переведення оцінок, що прийняті у вітчизняній практиці, до оцінок ECTS.


Література

болонський процес реформування освіта

ntu-kpi.kiev/

ntu-kpi.edu/

Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції / Уклад. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М. Левківський, Ю.В.Сухарніков; відп. ред. М.Ф. Степко. – К.: Изд. , 2004. – 24 с.

Болонський процес: цикли, ступені, кредити. Л.Л. Товажнянський, Є.І. Сокол, Б.В.Клименко— 2004.

Вища освіта України і Болонський процес. Навчальний посібник. За редакцією В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я Болюбаш, К.Д. Шинкарук, В.В., Грубінко В.В., Бабин І.І., МОН. Рецензенти: Г.В. Терещук, чл.-кор. АПН України, доктор педагогічних наук, професор, М.М. Фіцула. доктор педагогічних наук, професор.

Кредитно-модульна технологія навчання Навчальний посібникАвтор: Сікорськиїі П.І. За редакцією Тимошенко О., Журавського В,С. та ін. - К., 2004 .


Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: