Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Інноваційні методи позакласної та позашкільної роботи у початковій школі

Інноваційні методи позакласної та позашкільної роботи у початковій школі

на темний непрозорий бісер.

Прозорий натуральний (природний, звичайний) – бісер із прозорого скла без покриття. Блищить, як і повинне блищати скло.

Мармуровий (меланжевий) – бісер з неоднорідним покриттям, начебто з погано перемішаного кольорового скла. Навіть окремо взята бісеринка може мати смуги або розлучення різних відтінків. Цей бісер дуже гарний для зображення неба, води, дерева, натурального каменю й т. п.

Райдужний – бісер із блискучим, прозорим, злегка переливчастим (як мильна булька) покриттям.

Волокнистий (сніжок, соломка) – рубаний бісер або стеклярус, що як би склеєний з поздовжніх трубочок (волокон).

Бусини, як правило, крупніше бісеру. Їх часто використовують у сполученні з бісером.

Властивості бусин з металів визначаються матеріалом. Золоті й срібні бусини розкішні. А бусини з дешевих металів і сплавів швидко тьмяніють і до того ж можуть залишають сліди окислів на одязі.

Нитки. Якість і зовнішній вигляд виробу залежать і від ниток, використовуваних у роботі. Колір ниток навіть може змінити відтінок бісеру у виробі. Вибір ниток залежить від виконуваної моделі, використовуваного бісеру й особистих переваг майстра.

Низання – найдавніший вид рукоділля з використанням бусин. Усюди, де знаходять сліди древньої людини, присутні й камені, кістки, раковини й інші предмети з отворами для нанизування. Це предки сучасних бусин, підвісок, бісеру. Давня людина використовувала їх як прикраси або як культові предмети. Бусини нанизували на нитки тих часів: волокна, шнури зі шкіри й т. п. Дослідники вважають, що наявність різноманітних прикрас доводить високий рівень культури й розвинене естетичне почуття древньої людини. Зрозуміло, давні прикраси виконані найпростішим способом – камінчики й черепашки просто нанизані на нитку. Але й тоді низання було творчим процесом.

Людина вже десятки тисяч років тому проявляла фантазію, поєднуючи в одному виробі різні матеріали, різного розміру, кольору й фактури.

Низання. Для низання потрібні бусини, нитки, голки й схема виконання роботи. Починаючим краще користуватися готовими схемами. Отримавши досвід й відчувши матеріал, можна самостійно створювати схеми.

При низанні голка проходить через деякі бусини двічі. Якщо голка другий раз проходить через бусину в тім же напрямку, що і в перший раз, то цей напрямок будемо називати прямим (мал. 1а).

Вислів «зберіть бусинки в кілечко» означає, що голку треба просмикнути в прямому напрямку через першу з бусинок, набраних для кілечка (мал. 1б). Кілечко із чотирьох бусинок часто називають хрестиком (мал. 1в).

Якщо голка другий раз проходить через бусину в напрямку, протилежному попередньому проходу (зустрічному), то цей напрямок будемо називати зворотнім (мал. 1г).

Вислів «зберіть бусинки крапелькою або петелькою» означає, що голку треба просмикнути у зворотному напрямку через першу з бісеринок, набраних для крапельки (мал. 1д).

Крапельку із чотирьох бусинок називають наконечником (мал. 1е).

Під час нанизування потрібно звертати увагу на натяг нитки. Якщо ви занадто сильно натягнули нитку, то вироби будуть жолобитися, стовбурчитися, бусини (особливо некруглі) ляжуть нерівно. Якщо нитка натягнута занадто слабко, то в проміжках між бусинками буде видно нитки. Такий виріб погано тримає форму.

Щоб бусини не з’їжджали з нитки, перед початком роботи необхідно їх закріпити.

Слід нанизувати на нитку допоміжну бусинку й відсунути її до кінця нитки, залишивши вільний хвостик 10–15 см. Згодом просмикнути кілька разів через бусину нитку в прямому напрямку. Закріплена таким чином, вона не зіскочить, а після завершення роботи допоміжну бусину легко можна буде зняти (мал. 2). Запобігти зсуванню бусин з нитки можна й за допомогою маленького шматочка ластику. Шматочок ластику теж не зісковзує, хоча його легко при необхідності підсунути. На схемах виробів допоміжна бусинка (шматочок ластику) позначена маленьким кружечком на нитці – як вузлик. Часто на весь виріб не вистачає однієї нитки й неї доводиться подовжувати. Якщо отвори в бусинках досить великі й нитка з вузликом вільно проходить через них, то першу й другу нитку з’єднують прямим (мал. За) або хірургічним вузлом (мал. 36). Вузол буде надійнішим, якщо його змазати клеєм. При роботі з подвійною ниткою слід зав’язувати вузлики на кожній ниточці окремо, змістивши їх відносно один одного по довжині нитки (мал. 4).

Якщо бісер дуже дрібний, то будь-який вузлик буде помітний. У цьому випадку необхідно закріпити другу нитку без вузлика. При низанні рядами подовжують нитку так: коли перша нитка закінчиться, закріплюють на ній впритул до низання допоміжну бусинку і знімають голку (мал. 5). Попередньо для надійності можна злегка змазати кінчик другої нитки клеєм.

Коли перша нитка підходить до кінця, закріплюють спочатку одну нанизану бісеринку як допоміжну: просмикують через неї голку 2–3 рази в одному напрямку (мал. 6).

Всуньте в голку нову нитку. Почніть низати другою ниткою до першої закріпленої бісеринки. Пропустите другу нитку по ходу першої нитки через кілька бісеринок. Одну бісеринку закріпите: просмикніть через неї другу нитку 2–3 рази в одному напрямку. Пропустите другу нитку по ходу першої ще через кілька бісеринок і закріпите ще бісеринку. Якщо попередньо злегка змазати кінчик другої нитки клеєм, то з’єднання буде надійніше. Потягніть другу нитку, щоб переконатися, що вона закріпилася й не вислизає. Якщо нитка висмикнулася, то спробуйте ще раз, закріплюючи більшу кількість бісерин. Далі працюйте із другою ниткою. Наприкінці роботи допоміжну бусинку зніміть, а кінчик, що залишився, нитки отрежьте. Вузол, використовуваний для закріплення нитки на застібках, повинен бути невеликим і надійним. Спосіб зав’язування одного з таких вузлів наведений на малюнку. Просмикніть робочий кінець нитки два рази через колечко замка. Якщо цей початок роботи й нитка ще вільна, то залишіть короткий хвостик не менш 10–15 див. Якщо бусинки вже нанизані, то натягніть нитку, підсунувши застібку впритул до бусин. При зав’язуванні вузла стежите за тим, щоб замочок не з’їжджав. Обхопите нитку робочим кінцем і просмикніть його в петлю, що утворилася (мал. 7а). Ще раз обхопите нитку робочим кінцем і просмикніть його в петлю (мал. 76).

Завершуючи роботу, вільний хвостик нитки біля замка всувають в голку, змащують клеєм, просмикують через найближчі бусини (мал. 8) і відрізають. Заправлений у такий спосіб кінець нитки не вилізе й не зіпсує зовнішній вигляд виробу.

Підвіски – популярні елементи в обробці бісерних виробів. Форма й розміри підвісок можуть бути найрізноманітнішими. Виріб прикрашають як однією-двома підвісками, так і бахромою або кистями з них.

Кисть – широко розповсюджений декоративний елемент. Здається, що дуже просто зробити її з підвісок. Але й тут є свої тонкості, без знання яких важко одержати акуратний, рівний пензлик. Кисть виглядає особливо ошатно, якщо неї вінчає бусина.

Ланцюжок – необхідна деталь багатьох бісерних виробів. Нижче наведені описи деяких ланцюжків, інші дані в розділах, присвячених відповідним методам низання.


2.1.2 Батік

Декоративне оформлення тканин відоме уже давно. Ще за кілька тисячоліть до нашої ери єгиптяни, греки, араби та інші народи вміли виготовляти, фарбувати й розписувати тканини. Упродовж віків розпис тканин удосконалювався та збагачувався, замінявся друкуванням і вибійкою. Але незважаючи на високий розвиток сучасної техніки, друкування узорів і малюнків на тканинах, Індивідуальний розпис і вибійка не втратили своєї художньої цінності й нині.

Розписувати можна лляні, бавовняні, шерстяні й шовкові тканини. Для нанесення малюнка користуються аніліновими барвниками. У 500 г. гарячої води додають 10 г. барвника, 100 г. 30% оцту, 1 чайну ложку солі.

Щоб запобігти розтіканню фарб у процесі розпису, тканину слід поґрунтувати. Для цього до 1 л гарячої води добавляють 4–5 г. столового желатину. Перед цим желатин заливають водою. Коли він розбухне, розігрівають і виливають у воду. Приготовлений ґрунт гарячим або теплим наносять на натягнуту тканину пульверизатором. Коли тканина висохне, її можна розписувати.

Якщо треба відділити кольори розпису світлими лініями кольору тканини, користуються резервною масою: у тих місцях, де нанесена така маса, тканина не пофарбується. Пропонуємо найпростіший її рецепт: біла глина відмулена – 50 г., мідний купорос – 20 г., розчин камеді – 20 г., води до 1 л. Суміш готують так: у 300 г. води розчиняють мідний купорос, потім вливають розчин камеді (клей, що виділяється з дерев, найкраще з вишні), доливають ще 200 г. води, насипають і розміщують глину і вливають в останню кількість води. Суміш варять доти, поки вона не стане тягучою. Замість відмуленої білої глини іноді беруть зубний порошок. Можна користуватися ще такою масою: гумовий клей розвести бензином до рідкого стану і додати 10% парафіну. Таку резервну масу наносять на тканину скляними трубочками або колонковим пензликом. Ескіз композиції переносять на тканину за допомогою цигаркового паперу, на просвіт тканини або припорошуванням. Цигарковим папером користуються тоді, коли у наміченій композиції переважатимуть темні кольори. Перенесення ескізу на просвіт – найточніший і найпоширеніший Метод; за допомогою сильної лампи просвічують ескіз і тканину. Обводити контури можна фарбою потрібного кольору. Іноді користуються способом припорошування. Виконаний на цигарковому папері ескіз кладуть на щось м’яке і густо наколюють голкою по контуру. Потім проколотий папір кладуть на натягнуту тканину і, залежно від кольору тканини, проводять сухим марлевим тампоном, наповненим зубним порошком, пудрою або потовченим і просіяним вугіллям. Після цього треба відразу злегка промаслювати контур олівцем або пензликом. Тканину розписують так само, як малюють на папері. Коли малюнок виконано, для міцності фарби тканину можна запарить праскою, поклавши її між двома аркушами чистого паперу. Прасування можна повторювати, злегка зволоживши тканину пульверизатором.

Якщо тканина розписувалась з резервною масою, до складу якої входить парафін або гумовий клей, тоді тканину перуть у бензині, сушать, зволожують і прасують.

Якщо ж резервна маса була з розчином камеді, тоді після запарювання тканину перуть у холодній воді.

Обладнання та пристосування. Робоче місце повинне бути забезпечене гігроскопічною ватою, пластмасовими або дерев’яними стрижнями діаметром 6–8 мм із загостреними кінцями, поролоновими й гумовими губками, колонковими, борсуковими, щетинними (круглими й плоскими) кистями.

Для розпису способом холодний батік необхідно мати, крім того, набір скляних трубочок з носиками різного діаметра. При необхідності таку трубочку можна підготувати самому зі скляних рейсфедерів, що продаються в магазинах канцелярських товарів. Для цього потрібно кінчик трубочки трохи розігріти на вогні свічки або газового пальника, а потім злегка надавити на нього дерев’яною паличкою або олівцем, щоб носик загнувся. Сильно загинати його не треба, тому що буде незручно працювати. Кінчик підготовленої в такий спосіб трубочки потрібно обережно зашліфувати на порцеляні, не покритому глазур’ю. Це необхідно для того, щоб при роботі трубочка не дряпала тканину.

Для розпису способом гарячий батік потрібно спорудити металевий кухоль із подвійним дном. Бляшана банка з відігнутими краями вставляється в іншу, високу металеву банку трохи більшого діаметра. У дерев’яному цоколі великої банки закріплюється патрон для електричної лампочки в 60 ват. Шнур від патрона виводиться через цоколь назовні. Резервуючі розчини, що перебувають у верхній банці, розігрівається на лампі й розплавляється. Час від часу лампу потрібно вимикати, щоб розчини не перегрівалися. Посуд зі розчином, що резервує, можна також розігрівати на електричній плитці.

Для нанесення розчинів, що резервують, на тканину, крім пензлів, губок, використовують мідні лійки з отворами різних діаметрів і різні каталки (мал.). Як лійки, так і каталки варто надягати на дерев’яні ручки.


Інноваційні методи позакласної та позашкільної роботи у початковій школі

Мал.


Матеріали. Кожний вид тканини вимагає застосування певних барвників, що відповідають способам приготування фарби й зміцнення отриманих на тканинах фарбувань. Барвники по своїх технічних властивостях діляться на групи. У межах кожної групи вони різняться насамперед за кольорами, у їхньому маркуванні є буквені й цифрові позначення.


Інноваційні методи позакласної та позашкільної роботи у початковій школі


Основні способи розпису тканин. При кожному способі художнього розпису (крім трафарету) тканина натягується на раму. Відрізана потрібного розміру тканина, наколюється на цвяхи спочатку, по всім чотирьох кутах, після чого наколюються попарно протилежні сторони. Тканина кріпиться на рамі в трохи зрушеному її положенні. Коли ж виконане правильне наколювання, сторони рами розсовуються й закріплюються гвинтами-баранчиками.

Перед початком роботи фарбами уздовж цвяхів рекомендується провести обмежувальну лінію, щоб фарба не попадала на цвяхи й раму. Це допоможе зберегти чистоту країв наступних виробів.

Холодний батік, заснований на контурному нанесенні розчинів на тканину. Малюнок при цьому способі розпису будується так, щоб контур, утворював замкнуті форми геометричного або рослинного орнаменту. Варто звернути увагу на те, що розчини, що резервують, застосовуються не тільки для обмеження фарби, що розтікається по тканині, але може мати й самостійне декоративне значення. З його допомогою виконуються графічні малюнки, а тому розчини, що резервують, можна підфарбовувати в різні кольори, та й графіка, що прикрашає виріб, може бути багатобарвною. Ці прийоми набагато розширюють можливості розпису.

Безпосередньо перед роботою на тканині підготовляють шаблон. Шаблон – це калька контурів малюнка. Для кращої видимості контур обводиться тушшю.

Як згадувалося, для нанесення контуру малюнка на тканину застосовують скляні трубочки. Кінчик трубочки повинен бути загний приблизно на 135°. При більш тупому куті трубочку прийдеться тримати перпендикулярно стосовно тканини, що може привести до непередбаченого розтікання розчинів, що резервують, по тканині. Працювати трубочкою треба впевнено, вести її по тканині рівномірно, а на початку роботи швидко опускати на тканину.

Гарячий батік – робота більш складна, але, мабуть, більш цікава. Розрізняють кілька способів розпису за допомогою гарячого батіка.

1. Простий батік. Відповідно до розробленого проекту також застосовується шаблон, що підкладається під тканину й переводиться на неї тонкими лініями олівцем. Потім шаблон відколюється, і починається робота розігрітим складом, що резервує. Лінійний малюнок виконується лійками й пензлями потрібного розміру. Він може доповнюватися різного виду каталками й відбуватися кольоровим розчином, що резервує.

При роботі способом гарячого батіка рекомендуються наступне: всі інструменти – лійки, каталки – повинні бути виконані з міді, тому що вона краще за інші метали утримує тепло.

Перед початком роботи потрібні інструменти опускаються в розігрітий розчин, що резервує. Безпосередньо перед роботою інструмент виймається, з нього дають стекти краплям, а надлишки витирають м’якою тканиною. Лійку треба тримати так, щоб розчин вільно з неї випливав. У лійку вкладається тонкий шар вати, згорнутий за формою лійки. Вату проштовхують голкою до отвору, а виступаючі волоски обрізають. Набирати склад у лійку до країв не треба, адже важко буде встежити, щоб резерв не проливався на тканину.

2. Складний батік виконується з тією же послідовністю, що й простий, але перекриття фарбою виробляється неодноразово після першого покриття. Фарбі дають добре висохнути, після чого відповідно до задуманого малюнка на пофарбовані частини тканини знову наносять резерв. Після його висихання перекривають все полотно іншим, більш темним кольором. Таких послідовних перекриттів від світлого до темного можна робити 3 чи 4. Після зняття резерву на тканині залишається багатобарвний малюнок на темному тлі.

3. Робота від плями виконується з попереднім розмалюванням тканини окремими різнобарвними плямами, що розтікаються по ній. По цих плямах іде промальовування візерунка, перекриваються ділянки тканини, на яких бажано зберегти спочатку нанесене фарбування. Потім тканина перекривається якою-небудь більш темною, чим плями, фарбою, і далі робота може виконуватися як і в складному батіку. (мал.).

Крім описаних вище способів роботи із застосуванням гарячого розчину, що резервує, існують інші прийоми обробки закінченого малюнка.

Вільний розпис. Техніка вільного розпису одержала велике визнання художників завдяки тому великому творчому початку, що вона несе в собі.

Вільний розпис виробляється по тканині без попереднього нанесення будь-якого резерву. Спочатку художник підготовляє ескіз, після чого легкими штрихами м’яким олівцем наносить на тканину основні контури малюнка. Розпис виробляється пензлями й тампонами різної величини. Наносити мазки треба швидко, упевнено, не сильно насиченими фарбою пензлями або тампонами.

Трафарет. Трафаретом може бути оформлена практично будь-яка тканина при виборі для неї відповідного малюнка.

Насамперед потрібно підготувати спеціальний стіл з дуже рівною поверхнею або взяти креслярську дошку. Стіл або дошку обтягають старою байковою ковдрою або старим сукном, але без перекосів і прибивають цвяхами на відстані не менше двох сантиметрів. Тканину, призначену для розпису, пропрасовують, потім розкладають на столі без зморшок і перекосів і приколюють шпильками до ковдри так, щоб вона при роботі не морщилася.

Підготувавши малюнок у натуральну величину, приступають до виготовлення трафаретів. Трафарети ріжуть на щільному папері креслярського типу, на тонкому добре проклеєнном картоні, на клейонці або плівці. При вирізанні трафаретів доводиться прибігати до деякої винахідливості, тому що не всякий малюнок можна виконати за допомогою трафарету. Щоб розширити цю можливість, на більш складні форми доводиться робити два трафарети.

Оволодіння всіма перерахованими способами художнього розпису тканин, досягнення відомої майстерності в цьому мистецтві дозволить учням створювати цікаві добутки. Робота ця дасть можливість проникнути в сферу прекрасного, звичайно, за умови, якщо заняття будуть супроводжуватися відвідуванням музеїв, виставок декоративно-прикладного мистецтва, натурними замальовками й бесідами про принципи оформлення декоративних виробів.


2.1.3 Мозаїка

Техніка мозаїки. Зображення, складене зі шматочків твердого матеріалу, називається мозаїкою. Матеріал для мозаїки може бути різноманітний: кольорові камінці, шматочки скла, потовченої цегли, дерева, глиняні черепки, намистинки, керамічні плитки. Але найкраще виглядає мозаїка, зроблена зі смальти – сплаву скла з оксидами металу. Смальту розбивають на квадратні або прямокутні шматочки, ніби камінці. З них викладають зображення на цементі, гіпсі або вапні з піском (мулярській заправі). Мозаїка – давній вид мистецтва. Ним займались ще художники античного світу. Вони викладали мозаїкою підлоги та стіни у палацах і храмах.

Ще у часи Київської Русі мозаїка була вже добре відома. Дотепер збереглись залишки прекрасних мозаїчних зображень у Софійському соборі, їх складали руки талановитих людей, а любов до прекрасного підказувала неповторні форми і кольори візерунків. Але пізніше перестали цікавитися мозаїкою і довгий час не поверталися до неї. Здавалось, що цей вид мистецтва вже відійшов у минуле разом з княжою добою. Та згодом художників знову привабила особлива краса мозаїчних зображень, незрівнянна чистота кольорів і величезна витривалість матеріалу.

Мозаїки з паперу або картону. Папір і картон – гарні матеріали Для виконання мозаїчних робіт способом наклеювання клаптиків паперу на основу. Підготовка паперу проста: його треба порізати на тонкі смужки, наприклад, завширшки 1 см, а потім їх ще раз порізати на маленькі квадрати, прямокутники або трикутники. Папір необхідно добирати так, щоб основа (папір, на який наклеюємо) був іншого контрастного кольору до матеріалу викладення (порізаних клаптиків паперу).

Коли ескіз готовий, за допомогою копіювального паперу переносимо його на картон чи папір. Кольорові папірці нарізаємо невеликими квадратиками. Заповнюємо ними малюнок. При цьому треба пам’ятати, що напрям нарізаних клаптиків паперу мусить підкреслювати форму малюнка. Малюнок треба зробити великий. Спочатку клаптики паперу викладаємо, не наклеюючи. Поки квадратики не приклеєні, їх можна перемістити, замінити іншими тощо. Під час цієї роботи уважно стежимо за добором кольору.

Наклеювати треба кожен квадратик, намазуючи його невеликою кількістю клею, щоб не було плям. Не слід використовувати силікатні клеї, бо від них надто змінюється колір паперу (кольорового і білого). Готову роботу кладемо, щоб просохла. Можемо накласти на неї невеликий прес: чистий аркуш паперу, 2–3 газети і 2–3 великі й важкі книги.

Цікавіше виглядає паперова мозаїка з оксамитового паперу: це папір товщий, його поверхня має невеликий ворс, що надає роботі гарного вигляду, більшої святковості. Оригінальними можуть бути роботи, виконані з клаптиків картону. Картон, як правило, не має різких кольорів, а пригашені сірі, сіро-жовті, сіро-зелені, сіро-сині, коричневі. Добираючи вдумливо різні відтінки картону, можна скласти цікаві композиції.

Роботи з оксамитового паперу й картону треба робити на міцній основі. Якщо немає картону певного кольору, на нього слід наклеїти папір потрібного кольору. Коли роблять велику роботу, замість картону беруть гладеньку фанерну дощечку. Роботи на дощечці більш витривалі, міцні, довше зберігаються, їх легко оформляти для виставок.

Мозаїка на дерев’яній основі. Як ми зазначали, матеріалом для мозаїки є скло, фарфор, керамічні плитки, пластмаса.

Скло може бути прозоре і кольорове. Останнє виглядає красиво. Краще самому заготовляти кольорове скло. Робимо це так. Купуємо олійні фарби (є у продажу в наборах або в окремих тюбиках), трохи оліфи і щетинні пензлі. На палітрі (тарілці, шматочку пластмаси, скла, бляхи) розводимо фарбу з додаванням оліфи до густоти сметани. Цією фарбою акуратно замазуємо поверхню скла так, щоб не було пробілів. Фарбу не слід накладати товстим шаром. Через кілька днів вона висохне. Так можна підготувати багато кольорових шибок різних кольорів і відтінків. Якщо хочемо мати кілька відтінків одного кольору, готуємо фарбу з двох кольорів. Наприклад, є зелений і жовтий кольори. Змішуючи їх, отримуємо жовто-зелений (з перевагою жовтого) чи зелено-жовтий (з перевагою зеленого) колір. Якщо до цієї фарби додамо білої, дістанемо той самий колір, але на тон світліший. Фарба на склі повинна добре просохнути. Краще почекати 2–3 дні, але впевнитись, що фарба не тільки підсохла на поверхні, а й увесь шар фарби сухіш. Коли був надто товстий шар фарби або вона недовго сохнула, тоді лише на поверхні фарби утворилась суха плівочка, а під нею фарба ще сира. При розбиванні скла на шматочки нижній шар фарб, що не висох, розмазуватиметься і заважатиме у роботі. Як готувати скло для роботи над мозаїкою? Розмальоване скло (з добре просохлою фарбою) загортаємо у газету, а тоді на неї намотуємо клаптик тканини. Загорнуте скло кладемо на рівну поверхню і ударяємо в кількох місцях твердим предметом, наприклад, молотком. Скло розіб’ється на дрібні, більші й менші, різної форми шматочки. Не слід допускати, щоб скло потовклось на дрібний пісок, бо тоді нічого з нього не зробимо. Розгортаємо клаптик тканини і газету, обережно (щоб не покалічити пальців) вибираємо шматочки скла і складаємо їх у коробку, призначену лише для цього кольору. На кришечці наклеюємо клаптик паперу певного кольору. Так робимо з усіма кольоровими шматочками скла і матимемо завжди колір, який нам потрібний. Використовуються також шматочки з розбитого люстерка. Якщо є склоріз, то розрізаємо скляну шибку на рівні менші квадратики, а ті у свою чергу на половинки, потім на смужки 3–4 см, далі плоскогубцями відломлюємо з цих смужок по шматочку (правильні квадратики чи прямокутники).

Робота зі склорізом довга і складна. Вона під силу лише старшокласникам. Але зате маємо правильної форми шматочки, а мозаїчне зображення з такого матеріалу буде красиве, більше наближене до справжньої мозаїки зі смальти. Проте з неправильних шматочків розбитого скла теж бувають чудові роботи, якщо гарний задум і продумана композиція.

Мозаїку зі скла можемо викладати на товстому картоні, дереві та гіпсових і цементних основах.

Розглянемо, як виготовляють мозаїку на картоні й дерев’яній основі. Підготовка картону полягає у тому, що ми виріжемо потрібний формат і на нього через копіювальний папір нанесемо зображення. З дошкою треба попрацювати довше. Пилочкою вирізуємо потрібний формат дошки. Вона має бути рівна, без значних подряпин, сучків (хіба що сучок можна закрити склом), тріщин, коробитись. Щоб дошка стала гладкою, добре протираємо її наждачним папером, особливо вигладжуємо різні подряпини. Звертаємо увагу на краї й кути дошки, їх найкраще протерти наждачним папером, щоб вони були трохи заокруглені й вигладжені. Дошку треба протерти грубозернистим, а потім тонкозернистим наждаком. Дошку можемо залишити у такому вигляді, як після протирання наждаком або пофарбувати її. Розводимо акварельну чи анілінову фарбу потрібного кольору (в такій кількості, щоб її вистачило на цілу дошку) і наносимо пензлем фарбу на дошку, покриємо усю Поверхню і залишаємо, щоб добре просохла.

Якщо поверхня надто бліда, покриваємо другий раз тією самою фарбою, але по зовсім сухій дошці, інакше будуть плями. Мокра фарба під впливом нового шару фарби змивається, внаслідок чого в одному місці з’являється розмита світліша пляма, а в іншому згусток фарби – темніша пляма. Найчастіше дошку фарбуємо у коричневий колір. Гарний коричневий колір дає розведений у воді марганець у сильному концентраті. У розфарбованої дошки матова (не блискуча) поверхня. Якщо врахувати, що зображення на дошці викладаємо з блискучого скла, то матова поверхня дає красивий ефект і робота від цього лише виграє. Іноді потребують не матову, а блискучу Поверхню дошки. Тоді її покриваємо лаком. Однак слід пам’ятати, що не можна покривати мокру чи навіть вологу дошку. Вологість разом із лаком дають неприємні, білуваті плями на поверхні, що не зникають, як лак просохне.

На підготовлену суху дошку наносимо малюнок за допомогою копіювального паперу. Якщо поверхня дошки ясна – немає жодних труднощів. Але коли поверхня темна, тоді треба добирати ясний (білий або жовтий) копіювальний папір. Такий папір знаходиться у комплектах копіювального паперу для вишивання І роботи з тканиною. («Різнокольоровий копіювальний папір для переведення малюнків на тканину»). За допомогою такого (найчастіше жовтого) копіювального паперу легко переносять зображення з паперу на темну поверхню дошки. Далі робимо так, як із паперовою мозаїкою: накладаємо шматочки скла на контурний малюнок, а коли усе зображення викладене, шматочки наклеюємо на дошку. Для цієї роботи використовують клей БФ 2. Шматочки скла наклеюємо фарбою вниз, тобто клей намазуємо на шар сухої фарби і прикладаємо до дошки.

На поверхні має бути скло, через яке добре видно фарбу. Блиск скла надає красивого вигляду усій роботі, колір фарби стає чіткіший, відбиває свіжістю, відтінки ніби поглиблюються. Шматочки скла треба класти щільно. При добиранні шматочків скла мусимо пам’ятати, що вони мають неправильну форму і треба добре добирати різні форми, щоб вони підходили одна до одної.

Для мозаїки можна використовувати не лише розфарбоване, а й кольорове скло з битого скляного посуду (пляшок, склянок, блюдечок), шматки фарфору з битих тарілок і чашечок, черепки з битого глиняного посуду. Проте робота з цим матеріалом має одну особливість: шматки з битого посуду мають нерівну, часто трохи опуклу поверхню, тому наклеювати їх важче, ніж скло, бо вони не прилягають рівномірно. Іноді прозорий колір непідфарбованого скла негарно виглядає на дошці, особливо на темнішій, водночас як підфарбоване олійною фарбою скло завжди має однаковий колір.

Гарно виглядає мозаїка, викладена з керамічної плитки, яку художники використовують для облицьовування стін. Мається на увазі

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: