Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Методика вивчення дієслова в початкових класах

Методика вивчення дієслова в початкових класах

розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело;

б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться;

в) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить;

г) міру наявності чогось: не вистачає, бракує” [39, 127].

У безособовому значенні можуть вживатися й деякі особові дієслова: Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева... (Г. Хоткевич). Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник). У першому реченні від дієслів пахла, пахли ставиться питання хто? що? (отже, ці дієслова пов'язуються з особами), у другому — від дієслова пахло такого питання поставити не можна (отже, воно тут вжите в безособовому значенні).

Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособових реченнях. При них „підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмінку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом [37, 132].

Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть виконуватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, минутися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо.

Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів. Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію.

„Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до повідомлення про неї” [29, 254]: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила. Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв'язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було? (Т.Шевченко).

Минулий час дієслів доконаного виду може означати:

а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажерная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова);

б) завершену минулу дію без зв'язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору. Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко) [51, 65].

„Давноминулий час означає дію, що відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією” [57, 138]: рушив був (та й зупинився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали).

„Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї” [20, 365]. Проте ця дія може відбуватися по-різному:

а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає — так ніби й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний);

б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (З підручника). І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня).

Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду.

„Майбутній час означає дію, що відбуватиметься після повідомлення про неї. Дієслова в майбутньому часі мають три форми:

- просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують;

- складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, читатимете, виступатимуть;

- складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писати будете вдосконалювати, будуть працювати” [38, 129].

Останні дві форми за своїм значенням синонімічні.

Часові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма теперішнього часу може вживатися для позначення дії, що відбувалася в минулому:

а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події: Пішов я з рушницею в ліс, може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну — зирк! — а передо мною, ну, не далі як до комори, стоять дві [кози] й дивляться на мене... Не витримав: приложився — б-бах! Одна на місці! А друга втекла! Я біжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! (Остап Вишня);

б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було): Було, роблю що, чи гуляю, чи Богу молюся, усе думаю про його (Т.Шевченко);

в) в описах природи для створення ефекту присутності: Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева — дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика (І. Сенченко);

г) в описах історичних подій (історичний час): Наприкінці березня 1917 року в Києві заявляє про себе нова українська державотворча сила. За ініціативою відомого українського громадського діяча адвоката Миколи Міхновського збирається військовий з'їзд (Р. Іванченко) [39, 117].

Якщо форму майбутнього часу доконаного виду вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, що відбулася в минулому: Дощі випадали щоденно. Вискочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу — і знов лізуть на нього важкі розтріпані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслово випадали вжито в минулому часі, вискочить і гляне — в майбутньому, лізуть — у теперішньому. Іноді на минулий час вказує вжите в реченні вставне слово було: Було, вийду, сяду на призьбі, прислухаюся, придивляюся (Марко Вовчок).

Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, минулий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього [29, 265]. Наприклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, застерігаючи Мавку від підступності людських стежок, каже: «Обминай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля!». Форму дієслова пропала тут вжито в значенні пропаде.

Форми минулого часу творяться від основи інфінітива:

а) для чоловічого роду — за допомогою суфікса –в- або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: читав, мандрував, розцвів, побіг, затих, причому о, є в закритому складі чергується з і: мести — мів, везти — віз, могти — міг, рости — ріс;

б) для інших родів і для множини — за допомогою суфікса -л- та закінчень -а, -о, -и: розцвіла, розцвіло, розцвіли, затихла, затихло, затихли, чергування о, є з і в цих формах не відбувається: мести — мела, мело, мели, рости — росла, росло, росли.

Суфікс -ну- при цьому може випадати: мерзнути — мерз, збліднути — зблід, заслабнути — заслабнув, стерпнути — стерп (і стерпнув); але: стукнути — стукнув, гукнути — гукнув, крикнути — крикнув [52, 89].

Дієслова в минулому часі за особами не змінюються, змінюються тільки за родами (в однині) і числами: (я, ти, він) ріс, (я, ти, вона) росла, (я, ти, воно) росло, (ми, ви, вони) росли.

Дієслова в теперішньому і простому майбутньому часах (доконаного виду) однаково змінюються за особами й числами. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни.

„До І дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають е (на письмі — також є), а в 3-й особі множини — закінчення -уть (на письмі — також -ють): кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; зуміє, зумієш, зуміємо, зумієте, зуміють.

До II дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и, і (на письмі — ї), а в 3-й особі множини — закінчення -ать (на письмі — також -ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; склеїш, склеїть, склеїмо, склеїте, склеять” [54, 372-373].

В українській мові немає таких дієслів, що в якихось формах належали б до 1 дієвідміни, а в якихось — до II: якщо дієслово в будь-якій особовій формі має закінчення І дієвідміни, то й у всіх інших формах матиме звукову характеристику цієї дієвідміни; те саме стосується й дієслів II дієвідміни.

Отже, дієслова 1 та II дієвідмін на письмі мають такі особові закінчення:

Число Особа І дієвідміна II дієвідміна
Однина 1-а 2-а 3-я -у, -ю -еш, -єш -е, -є -у, -ю -иш, -їш -ить, -їть
Множина 1-а 2-а 3-я -емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють -имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять

До архаїчної дієвідміни належать дієслова дати, їсти й повісти та префіксальні похідні від них на зразок додати, продати, виїсти, розповісти тощо (суфіксальні похідні дієслова давати, поїдати, відповідати належать до І дієвідміни) [43].

Дієслово бути в теперішньому часі в усіх особах має форму є. Лише в художній літературі можуть траплятися архаїчні форми 2-ї та 3-ї осіб єси, єсть, єсте, суть. У майбутньому часі дієслово бути має закінчення І дієвідміни: буду, будеш, будемо, будете, будуть.

Дієвідміну дієслова можна визначити:

а) за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже, принесе (І дієвідміна); біжить, кричить, шумить (II дієвідміна);

б) за 3-ю особою множини за закінченнями -уть (-ють) і -ать (-ять): пишуть, виконують, клопочуться (І дієвідміна); нівечать, чистять, дивляться (II дієвідміна) [54, 371].

Безпохибно дієвідміна дієслова визначається за основою інфінітива (неозначена форма без суфікса -ти: працювати, терпіти, чистити, допомогти). Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і- (-і-), -и- або після шиплячого -а- і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово належить до II дієвідміни. Якщо дієслово не відповідає цим умовам, то воно належить до 1 дієвідміни.

Наприклад, дієслова гуркотіти — гуркочу, гоїти — гою, ходити — ходжу, бачити — бачу, кричати — кричу, одержати — одержу (у яких суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають) належать до II дієвідміни: гуркотиш, гуркотить... гуркотять; гоїш, гоїть... гоять. Дієслова молоти, боротися, в'янути, класти, повзти, гуркотати, дихати, стругати (у яких немає суфіксів -і-, -и- та після шиплячого -а-), радіти — радію, синіти — синію, бажати — бажаю, помічати — помічаю (у яких ці суфікси не випадають) належать до 1 дієвідміни: гуркочеш, гуркоче... гуркочуть; радієш, радіє... радіють.

Іноді дієслова, подібні за звучанням і однакові або близькі за значенням, залежно від їхнього звукового оформлення можуть належати до різних дієвідмін, наприклад: брязкотати — брязкочу, брязкочеш... брязко-чуть і брязкотіти — брязкочу, брязкотиш... брязкотять; слати — стелю, стелеш... стелють і стелити — стелю, стелиш... стелять; волокти — волочу, волочеш... волочуть і волочити — волочу, волочиш... волочать.

Таким чином, ознайомлення з поняттям дієслова як частини мови у початковій школі підпорядковується вирішенню таких завдань: узагальненню та розширенню уявлення учнів про лексичне значення дієслів; удосконаленню уміння точно і влучно добирати дієслова для передачі своєї думки; формуванню початкових уявлень про основні граматичні категорії дієслова; виробленню навичок правопису.


Система вивчення дієслова у початкових класах


Взаємопов'язане вивчення компонентів мовної системи — це одна із визначальних умов шкільного навчання. Історія розвитку школи свідчить про те, що коли одній із сторін мови приділяється в школі більше уваги або будь-яка сторона ізолюється із загальної системи роботи з мови, то навчання не буде оптимально результативним і виникає необхідність його перебудови.

Ідея вивчення мови в школі як цілісного явища вперше одержала розвиток у працях К.Д.Ушинського [30, 68]. Принцип взаємопов'язаного вивчення лексики, фонетики, етимології, синтаксису, орфографії був упроваджений в його "Рідному слові". Сьогодні ж особливої уваги набули обґрунтування, відображення в програмах та реалізація в навчально-методичних комплексах ідеї міжрівневих мовних зв'язків.

У сучасній лінгвістичній науці визначено п'ять основних рівнів мови: фонетико-фонематичний (фонологічний), лексико-семантичний, словотворчий, морфемно-морфологічний і синтаксичний [38]. Діалектична єдність існуючих сторін (рівнів) мови виражається в її комунікативній функції, де кожен із названих мовних компонентів органічно взаємопов'язаний з іншими.

Структуру початкового курсу української мови, яка існує нині в чотирирічній початковій школі, побудовано за принципом змістового узагальнення. Цей принцип, визначений В.Давидовим, полягає в тому, "що засвоєння знань загального й абстрактного характеру передує знайомству з більш частковими і конкретними знаннями — останні мають бути виведені з перших як із своєї єдиної основи" [53, 85].

Але аналіз діючих підручників з української мови для 1-4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій. Робота над розділом "Морфо-логія" в цих підручниках зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, вони відсутні. Тому вивчення слова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допоможе органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.

За словами методиста М.Н.Пархоменка, „дієслово — це найгнучкіша частина мови, яка має величезну кількість граматичних форм, що з успіхом можуть замінювати одна одну. Все це дає можливість проведення лексико-граматичної роботи” [47, 45]. Тому методисти (С.Дорошенко [30], Т.В.Чуйко [58]) ознайомлення з поняттям дієслова як частини мови підпорядковують вирішенню таких завдань:

- узагальненню та розширенню уявлення учнів про лексичне значення дієслів;

- удосконаленню уміння точно і влучно добирати дієслова для передачі своєї думки;

- формуванню початкових уявлень про основні граматичні категорії дієслова;

- виробленню навичок правопису [30, 168-169].

Одночасно проводиться лексична робота у таких напрямах:

збагачення словника — засвоєння нових слів або нових значень уже відомих учням слів;

уточнення словника — виявлення відмінності між антонімами, синонімами, аналіз багатозначності слів;

активізація словника — введення виучуваних лексем у мовленнєву діяльність учнів;

усунення з дитячого словника нелітературних слів — діалектних, просторічних, заміна їх літературними [58, 187].

Виконання вправ дає змогу простежити вживання видо-часових форм як засобу зв'язності тексту. Вивчення формальних ознак дієслова поглиблює знання учнів про значення цієї частини мови, сприяє розвитку абстрактного мислення.

Дієслово — досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.

Програма [50] орієнтує на організацію роботи з теми «Дієслово» у таких напрямках: формування загального поняття про дієслово, розвиток умінь встановлювати його зв'язок у реченні з іншими словами; розвиток уявлень про здатність дієслова змінюватися за часами та родами (у минулому часі), спостереження за використанням дієслів-синонімів, дієслів-антонімів, за вживанням дієслів у переносному значенні у текстах; спостереження за функціонуванням неозначеної форми дієслова; формування вмінь використовувати дієслова, що відповідають ситуації спілкування.

У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що роблять?, і визначають можливих виконавців перелічених дій.

У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити? що робить? що роблять? що робив? що буде робити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова й формами однини/ множини. Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один — багато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилежними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями.

Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієслово як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова.

Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобутих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в минулому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів І та II дієвідмін.

Під час вивчення теми «Дієслово», як наголошує С.І.Дорошенко, слід „сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови; розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усному і писемному мовленні; виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів І та II дієвідмін. Усі ці завдання розв'язуються одночасно” [30, 168].

Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:

дієслова — це слова, що називають дію;

дієслова відповідають на питання що робить? що зробить? [60, 64].

Для того, щоб учні наочно уявили, що дієслова називають дію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, під час фізкультхвилинки. Учитель записує названі дітьми дієслова на дошці і просить пояснити, чим схожі ці слова? (Називають дію.) Термін «дієслово» повідомляє учитель.

Наявність значної кількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьми питань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів – назв дій питань що робить? що роблять?, які допомагають розпізнавати дієслова серед інших слів, то пізніше вони знайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорій часу і виду [27, 43].

Звичайно, учні початкових класів ще не можуть розібратися в смислових і формальних особливостях видів дієслова, хоча практично вони майже правильно володіють видовими значеннями і формами цього класу слів. Загальне поняття про дієслово в основному формується в 2 класі, у 3—4 класах воно розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти) [50]. У цьому плані корисно організувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений — зеленіти) або іменників (вечеря — вечеряти).

Під час вивчення дієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів і їх точним уживанням. З цією метою слід організувати спостереження учнів за використанням у мові дієслів-синонімів і дієслів-антонімів, а також за вживанням дієслів у прямому й переносному значенні [27, 44].

Дієслово відзначається різноманітністю граматичних значень, синтаксичних зв'язків. Морфолого-синтаксична робота при опрацюванні дієслова починається ще в 1 класі. Її завдання полягають у встановленні зв'язків між словами-назвами дій і словами-назвами предметів, введенні цих сполучень слів у речення, створення прийменниково-відмінкових конструкцій. За допомогою вправ морфолого-синтаксичного характеру учні засвоюють основні поняття про дієслово та його роль у будові мови.

Дієслово в реченні найчастіше виконує роль присудка, вступаючи у різноманітні зв'язки з іншими членами речення. Для усвідомлення ролі присудка використовуються вправи на розбір речень і конструювання речень.

Мовне конструювання є продовженням розбору. В основі конструювання лежить синтез, однак воно передбачає й аналітичну діяльність учнів.

У навчанні застосовують такі види граматичного конструювання:

добір прикладів до правила;

робота з деформованим реченням і текстом;

письмове конструювання речень потрібного типу з виучуваною формою слова, письмові відповіді на питання;

розширення тексту;

вільні диктанти з граматичним завданням, перекази зі зміною форм слів, твори [32, 63].

Спочатку добираються вправи, що вимагають знань лише однієї теми (добір за граматичними ознаками частини мови, визначення частини мови за схемою). З часом вправи ускладнюються, враховуючи знання учнів з кількох тем чи розділів.

Найдоцільніше проводити граматичне конструювання у процесі вивчення дієслова, поєднуючи роботу з будови слова і морфології, синтаксису і морфології [51]. Виконання конструктивних вправ із синтаксису у процесі вивчення дієслова дає змогу стежити за утворенням словосполучень і речень, роллю дієслів у них. При цьому вчимо учнів добирати слова, ставити запитання, встановлювати зв'язки між членами словосполучення і речення. Така багатогранна навчальна робота відіграє позитивну роль в усвідомленні учнями граматичної будови мови, у розвитку їх мовленнєвих умінь.

Ознайомлення зі словами-назвами дій у початковій школі проводиться з урахуванням такої системи роботи:

1) конкретне значення слова;

2) багатозначність слів, синоніміка, переносність значень;

3) звукова сторона слова;

4) слово у синтаксичній структурі речення;

5) життя дієслова у складі текстів [30, 169-170].

Лексико-стилістична робота є невід'ємним компонентом під час вивчення основних форм дієслова, бо кожний лексичний факт може зливатися з фактом граматичним або безпосередньо мати вплив на функціонування граматичного явища.

У 1-2 класах проходить знайомство з багатозначними словами та переносним значенням слів на основі спостереження за певними словами у реченнях. З часом лексико-стилістичні завдання ускладнюються (спостереження за зв'язними текстами) [58, 210].

Спостерігаючи за функціональною роллю дієслів у текстах, школярі мають усвідомити, що в художніх текстах дієслова допомагають емоційно, образно описати картини природи або ж розповісти про якісь події, охарактеризувати властивості певного предмета. У ділових текстах дієслова допомагають дати певну інформацію, а лексичне значення їх пов'язане з конкретними діями. Одночасно проводиться і фразеологічна робота, яка сприяє поглибленню інтересу дітей до вивчення мови [57]. У результаті лексико-стилістичної роботи в учнів формуються уміння бачити відмінність між лексичним і граматичним значенням слова, вживати відомі слова у властивому їм значенні.

Отже, знання про дієслово як частину мови успішно застосовується учнями на практиці у тому випадку, якщо вони засвоїли суттєві ознаки, що складають сукупність поняття, уміють виявити ці ознаки у частковому явищі, виконуючи у визначеній послідовності розумові операції. Все це забезпечує цілеспрямовану, гармонійну роботу, яка полягає у вивченні певної системи шляхом усвідомлення лексичного та семантичного значення слова, його синтаксичної ролі та стилістичного використання.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ


2.1. Методика вивчення дієслова на уроках рідної мови


Робота над розділом "Морфологія" у початкових класах зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, вони відсутні. Тому вивчення дієслова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допоможе органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.

Дієслово — це „найгнучкіша частина мови, яка має величезну кількість граматичних форм, що з успіхом можуть замінювати одна одну. Все це дає можливість проведення лексико-граматичної роботи” [1, 17]. Тому сучасні методисти ознайомлення з поняттям дієслова підпорядковують вирішенню таких завдань: узагальнення та розширення уявлення учнів про лексичне значення дієслів; удосконалення уміння точно і влучно добирати дієслова для передачі своєї думки; формування уявлень про основні граматичні категорії; вироблення навичок правопису [1; 27; 30; 59]. Одночасно проводиться словникова робота.

Дієслово – досить зручна із словотворчого погляду частина мови. Спостереження над спільнокореневими дієсловами сприяє збагаченню лексичного запасу, опрацюванню будови слова, дозволяє пропедевтично ознайомити дітей зі способами творення слів. Учні знайомляться із словами-родичами, вчаться виділяти у них спільну частину – корінь (будівельник, будувати, будівля) і від даного кореня утворювати різні слова (синь: синій, синюватий, синіти, посиніти). Для запобігання помилкам, пов'язаним із розрізненням омонімічних коренів, слід звертати увагу на лексичне значення слова (гора, гірський, горіти; вода, водний, водити). Добираються також вправи на розрізнення спільнокореневих слів і словоформ (зима, зими, прозимувати, зимовий; пишу, пишеш, писати, писар).

На основі спостережень можна підвести дітей до висновків про роль префіксів і суфіксів у творенні дієслів та їх форм. Додавання префіксів – це один із найпродуктивніших способів творення дієслів. При цьому вони набувають нового значення, іноді антонімічного (влетіти, вилетіти, прилетіти, відлетіти і т.д.), можуть означати завершену чи незавершену дію (грати – виграти, співати – проспівати). За допомогою суфіксів утворюються дієслова, що означають завершену дію (кричати – крикнути, свистіти – свиснути), дієслова минулого часу (бажати – бажав, бажала, бажало, бажали) [1, 18]. Таким чином, дотримуючись морфолого-словотвірних вимог, учні засвоюють граматичний та морфемний матеріал.

Важливим завданням при опрацюванні дієслова є вироблення орфоепічних і орфографічних навичок, що передбачає цілеспрямоване, поглиблене застосування фонетичної, орфоепічної та орфографічної роботи під час опрацювання дієслова [30]. На початковому етапі вивчення дієслова добираються вправи на вимову окремих звуків і слів. З орфографічних вправ використовується списування із граматичними завданнями (наголошення, складоподіл, пояснення орфограм).

Після ознайомлення з дієсловом як частиною мови вправи ускладнюються, до них добираються таблиці (на правильну вимову, наголошення, утворення особових форм із чергуванням приголосних в основі слів та ін.) [11, 53]. З метою кращого засвоєння правопису ненаголошених особових закінчень дієслів використовуються алгоритми, схеми, проводяться тренувальні вправи.

Засвоєнню правопису дієслів на -ся сприяє звуковий та звукобуквений розбір:

Вимовляємо Пишемо

ІІ особа [с'с'а] -шся

Ш особа [ц' ц' а] -ться

Систематична робота над правилами літературної вимови і написання дає змогу виробити в учнів міцні орфоепічні та орфографічні навички.

Лексика – один із найбільш цікавих для учнів розділів: слова – об'єкт вивчення лексики – своїми значеннями безпосередньо пов'язані з предметами і явищами реального світу, який оточує школярів. Формування лексичних уявлень і понять є одним із засобів збагачення, уточнення та активізації словника. Опанування найпоширеніших понять лексикології проводиться з метою закріплення отриманих знань та створення умов для роботи зі стилістики і культури мовлення.

У початковому курсі навчання мови найбільше значення мають такі лексичні та фразеологічні поняття: слово, лексичне значення слова, омоніми, синоніми, антоніми, фразеологізми [1, 18].

Сучасні програми з мови передбачають, що учні, поряд із засвоєнням основних лексико-граматичних ознак дієслова, спостерігають за функціонуванням цієї частини мови у різних текстах, вчаться доцільно використовувати дієслова у мовленні.

Пропонуємо вправи та методичні рекомендації до них, завдяки яким учні засвоюватимуть належні відомості про дієслово, збагачуватимуть словниковий запас дієсловами, привчатимуться використовувати мовні засоби, що найбільшою мірою відповідають меті висловлювання.

Використовуючи ці вправи поряд з тими, що в підручнику, вчитель має змогу диференціювати, урізноманітнити та пожвавити процес засвоєння знань, викликати в учнів інтерес до оволодіння рідною мовою. Крім того, пропонований дидактичний матеріал допоможе класоводові організувати вивчення теми «Дієслово» так, як і орієнтує програма [50],— з опорою на текст. Покажемо це на прикладах.

1. Вправи на спостереження за роллю дієслів у текстах, різних за стилістичними ознаками.

Спостерігаючи за функціональною роллю дієслів у текстах, школярі мають усвідомити, що в художніх текстах (віршах, оповіданнях, загадках, прислів'ях) дієслова допомагають емоційно, образно описати картини природи або ж розповісти про якісь події, скажімо:

— Прочитай. Скажи, який це опис — художній чи науковий, чому? Спиши. Підкресли у тексті дієслова. Що вони означають? Яку пору року допомагають описати авторові?

Тануть сніги, біжать гомінливі струмки. Видзвонюють краплинами бурульки. Повертаються з вирію птахи. В синяву неба глянули сині проліски.

Стрепенулась береза. Вся її кора прогрілась. Кожна гілочка соком наливається. Сонечко зимовий сон геть прогнало.

До тепла і сонця потяглись комахи й рослини. Ось-ось буйно розквітнуть садки. Весна! Вес-на! (За Г. Демченко).

У наступній вправі з допомогою вчителя учні мають дійти висновку, що у загадках дієслова

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: