Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів при вивченні частин мови у 3 класі
Третьокласники виконують логічні вправи на розрізнення слів за родовими та видовими ознаками та за смисловими групами у межах кожної частини мови. Також здійснюється спостереження і добір спільнокореневих слів, які належать до різних частин мови, розрізнення їх за питаннями, значенням, роллю в реченні та за граматичним і смисловим зв'язком з іншими словами (в межах словосполучень і речень).
Результатом засвоєння теми «Частини мови»» у 3 класі є розрізнення слів, що відповідають на питання різних частин мови (серед них числівників, прислівників без уживання терміна), які розрізнюються за родом, числом (іменники, прикметники), стоять у формі того чи іншого часу (дієслово); вміння будувати сполучення зі слів, що є різними частинами мови, використовуючи службові слова: пішли до лісу; космічна ракета; хлопчики і дівчатка; розрізнювати слова за родовими і видовими ознаками: птахи: лелеки, зозулі, синиці, горобці; дерева: дуб, клен, яблуня, вишня; кольори: червоний, фіолетовий, зелений тощо; добирати групи спільнокореневих слів, що належать до різних частин мови, вводить їх у словосполучення і речення (дуб, дубовий, задубіти; сміх, смішний, усміхатися).
На формування поняття іменника у 3 класі навчальна програма виділяє 13 год. При цьому формується загальне поняття (питання, значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні за допомогою закінчень та прийменників). Учні вивчають іменники, що означають назви істот (хто?), та іменники, які означають назви неістот (що?), ознайомлюються з власними і загальними іменниками, правилами написання великої букви у власних іменниках.
У
процесі вивчення
цієї частини
мови здійснюється
формування
поняття предметності
на прикладах
іменників, які
означають
опредмечені
якості, дії,
вивчаються
правила вживання
іменників у
прямому і переносному
значеннях.
Також третьокласники
вивчають рід
іменників:
чоловічий,
жіночий, середній.
У них формується
уміння віднести
слово до одного
з родів, а також
уміння змінювання
іменників за
числами (однина
і множина).
Проводиться практичне ознайомлення з відмінками іменника (назви відмінків, відмінкові питання). Проводиться спостереження за змінюванням іменників за відмінками і спостереження за влучним уживанням іменників-синонімів, іменників-антонімів у тексті, розмірковування про їх роль, вибір з даних слів тих, що найбільше відповідають меті й типу висловлювання. Учні виконують вправи на заміну в тексті недоречних лексичних повторів.
Результатом
засвоєння теми
«Іменник»»
у 3 класі є уявлення
про іменник
як частину
мови; впізнавання
в тексті і
самостійний
добір іменників;
вміння ставити
питання до
іменників, що
належать до
різних родів;
побудова сполучення
іменників з
іншими словами,
використовуючи
для зв'язку
закінчення
і прийменники;
розрізнення
іменників –
назв істот і
неістот, вміння
правильно
ставити до них
питання. Також
третьокласник
розрізнює
власні і загальні
іменники, добирає
відповідні
приклади; вживає
в письмових
текстах власні
іменники з
великою буквою;
відносить до
іменників за
поставленим
питанням (що?)
опредмечені
якості, дії
(зелень, добро,
плавання, напис);
розрізнює і
пояснює в процесі
навчальної
роботи іменники
в прямому і
переносному
значеннях;
визначає рід
іменників,
ставить питання
і відносить
іменник до
одного з родів;
змінює іменники
за числами;
визначає число
іменників; знає
назви відмінків
і відмінкові
питання; змінює
іменники різних
родів за відмінка
ми з орієнтуванням
на зразок, навчальну
таблицю;
добирає
найуживаніші
(1–3) синоніми
та антонім до
заданих іменників;
вживає синоніми
і антоніми в
усних і письмових
висловлюваннях;
бере участь
в удосконаленні
навчальних
і власних текстів
за допомогою
синонімів.
Наведемо зразки вправ на формування загального поняття про іменник (див. додаток А).
1. Вправа «Хто? Що?».
Учитель показує предметні малюнки із зображенням людей, тварин, речей, рослин і т. ін. У відповідь учні, сигналізують картками «Хто?» «Що?»
2. Вправа Хто більше?».
Клас поділяться на дві команди. Перша команда придумує іменники, які містять один склад із трьох звуків, один з них – м'який приголосний, відповідають на питання що? Друга команда добирає такі ж за звукоскладною будовою іменники, але відповідати вини мають на питання хто? (Що? – ліс, йод, лід, ніс, рік, дім. Хто? – дід, віл кіт, рись).
3. Вправа «Істота чи неістота».
На магнітофонній стрічці записані іменник. (Україна, кобра, українка, хліб, базіка, кобзар, байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека, шахта, аптекар).
Учні слухають запис, на кожний іменник сигналізують картками «Хто?» «Що?» або «Істота» «Неістота».
На вивчення теми «Прикметник» навчальна програма у 3 класі відводить 12 год. При цьому формується загальне поняття (питання, значення, роль у реченні), встановлюється зв'язок прикметників з іменниками за допомогою питань від іменника до прикметника. Вивчаються правила вживання прикметників у прямому і переносному значеннях, а також прикметники-синоніми, прикметники-антоніми, формулюються правила використання їх у зв'язних висловлюваннях
Здійснюється спостереження за влучним вживанням прикметників у тексті, зокрема в описах, розмірковування над тим, з якою метою вони дібрані автором. Також учні спостерігають за вживанням прикметників у загадках, вибирають з-поміж поданих прикметників ті, що найточніше характеризують персонажів, події, явища.
Учні також вивчають змінювання прикметників за родами у сполученні з іменниками, родові закінчення прикметників: – ий, -ій, – а, – я, – е, -є. Здійснюють розпізнавання форм прикметників за родовими закінченнями та іменниками, від яких залежать прикметники, вивчають змінювання прикметників за числами у сполученні з іменниками
Результатом засвоєння теми «Прикметник»» у 3 класі є уявлення про прикметник як частину мови; впізнавання прикметників в реченні і тексті; вміння пояснити пряме і переносне значення прикметників у процесі виконання навчальних вправ; пояснити роль прикметників у мові і мовленні; побудова сполучення прикметників з іменниками; встановлення між ними граматичного зв'язку за допомогою питань (нове пальто – пальто (яке?) нове, у новому пальті – у пальті (якому?) новому). Також третьокласник пояснює прикметники у прямому і переносному значеннях; добирає до поданих прикметників 1–3 синоніми та антонім; використовує їх в усному і писемному мовленні, зокрема в описах; бере участь у колективних навчальних вправах з удосконалення речень, текстів шляхом додавання (добору) прикметників до іменників; складає прості загадки про предмети за допомогою прикметників, що характеризують предмети-відгадки; змінює прикметники за родами; визначає рід прикметників за закінченням, поставленим питанням; за родом іменників, з якими вони зв'язані; змінює прикметники за числами у сполученні з іменниками; вводить їх у речення.
Наведемо зразки вправ на формування загального поняття про прикметник (див. додаток Б).
1. Відгадати загадки.
На дошці запис: Маю платя …., …., …. віти, …. кору, стан … …. Як я звуся, діти?
Учитель читає запис, значення слова стан і пропонує відгадки, що це. Потім на місці крапок вписує слова зелененьке, гнучкі, ніжні вітри, тоненький. Учні читають загадку і відгадують її. (Маю плаття зелененьке, гнучкі, ніжні віти, білу кору, стан тоненький. Як я звуся, діти? (Береза)).
Які слова допомагають вам згадатись, що це берізка? До якої частини мови належить ці слова.
2. Вправа «Який? Яка? Яке?».
Вчитель називає слово, яке відповідає на питання хто? або що? Гравці записують і добирають до нього та записують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який? яка? яке?
Наприклад: дуб старий, високий, гіллястий, товстий, зелений … скільки слів запише гравець – стільки дістає очок.
Знімається по два бали за неправильну відповідь.
3. Вправа «Хто більше?».
Дається завдання дібрати якнайбільше прикметників, які відповідають на питання який? І в корені слова мають ненаголошений голосний (-е) чи (-и), який перевіряється наголосом. Перший варіант: добираються слова з ненаголошеними (-е), а другий з ненаголошеними (-и). (Медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий).
На дошці запис: «Вовк сірий. Лис рудий. Зебра смугаста».
Запишіть за моделями:
Який? Хто? Яка? Хто?
Назвіть прикметники. На які питання вони відповідають? Що означає? З якими словами зв'язані прикметники?
Назвіть іменники. На які питання вони відповідають?
На дошці запис: «(Що?) порічки (які?) білі, червоні.
(Що?) смородина (яка?) чорна».
Якого кольору бувають порічки? А смородина?
Назвіть прикметники. На які питання вони відповідають? Що означають? З якими словами зв'язані прикметники?
Побудуйте і запишіть розповідне речення з однорідними частинами речення за моделлю.
На вивчення
дієслова навчальна
програма відводить
17 год. При цьому
формується
загальне поняття
про цю частину
мови (питання,
роль у реченні),
виявляється
зв'язок дієслова
з іменником
у реченні. Вивчаються
дієслова-синоніми,
дієслова-антоніми,
виявляються
особливості
вживання дієслів
у
переносному
значенні.
Відбувається
спостереження
за влучним
добором
дієслів
автором тексту
для змалювання
подій, явищ,
здійснюється
вибір із
даних
дієслів тих,
що найвиразніше
передають
думку, відповідають
меті й типу
висловлювання. Також
учні 3 класу
проводять
удосконалення
висловлювань
шляхом добору
дієслівних
синонімів.
Третьокласники
вивчають і час
дієслова, змінювання
дієслів за
часами,
проводять
розпізнавання
часових форм
дієслів у тексті,
ознайомлюються
із специфікою
використання
дієслів у зв’язних
висловлюваннях.
Також вони
вивчають правило
написання не
з дієсловами,
умови використання
дієслів з не
в монологічному
та діалогічному
мовленні.
Результатом засвоєння теми «Дієслово»» у 3 класі є уявлення про дієслово як частину мови; впізнавання дієслова в реченні, тексті, постановка до них питань; пояснення їх значення в мові і мовленні; в'язок з іменниками; добір до поданого дієслова 1–3 синоніми, антонім. Також третьокласник пояснює в навчальній роботі дієслова, вжиті в переносному значенні; бере участь у колективних навчальних вправах з удосконалення текстів шляхом добору дієслів-синонімів; розрізнює часові форми дієслова; ставить питання до дієслів різних часових форм; змінює дієслова за часами у формах доконаного і недоконаного виду (без уживання термінів) за допомогою питань що робить? що зробить? що робив? що зробив?; розпізнає часові форми дієслів у тексті; вживає дієслова з не в усному і писемному мовленні, в різних ситуаціях спілкування (в суперечках, дискусіях, застереженнях, виправдовуваннях, порадах, повчаннях).
За сучасними програмами з української мови третьокласники, поряд із засвоєнням основних лексико-граматичних ознак дієслова, спостерігають за функціонуванням цієї частини мови у різних текстах, вчаться доцільно використовувати дієслова у мовленні. Пропонуємо вправи, завдяки яким учні засвоюватимуть належні відомості про дієслово, збагачуватимуть словниковий запас дієсловами, привчатимуться використовувати такі мовні засоби, які найбільшою мірою відповідали б меті висловлювання.
Використовуючи ці вправи поряд з тими, що в підручнику, вчитель має змогу диференціювати, урізноманітнити та пожвавити процес засвоєння знань, викликати в учнів інтерес до оволодіння рідною мовою. Крім того, пропонований дидактичний матеріал допоможе класоводові організувати вивчення теми «Дієслово» так, як і орієнтує програма, – з опорою на текст. Покажемо це на прикладах.
Спостерігаючи за функціональною роллю дієслів у текстах, школярі мають усвідомити, що в художніх текстах (віршах, оповіданнях, загадках, прислів'ях) дієслова допомагають емоційно, образно описати картини природи або ж розповісти про якісь події.
Наведемо зразки вправ з вивчення дієслова (див. додаток В), зокрема на спостереження за роллю дієслів у текстах, різних за стилістичними ознаками.
1. Вправа «Значення дієслова».
Прочитай. Скажи, який це опис – художній чи науковий, чому?
Спиши. Підкресли у тексті дієслова. Що вони означають?
Яку пору року допомагають описати авторові?
Тануть сніги, біжать гомінливі струмки. Видзвонюють краплинами бурульки. Повертаються з вирію птахи. В синяву неба глянули сині проліски.
Стрепенулась береза. Вся її кора прогрілась. Кожна гілочка соком наливається. Сонечко зимовий сон геть прогнало.
До тепла і сонця потяглись комахи й рослини. Ось-ось буйно розквітнуть садки. Весна! Весна! (За Г. Демченко).
У наступній вправі з допомогою вчителя учні мають дійти висновку, що у загадках дієслова можуть досить точно, змістовно характеризувати предмети. За дієсловами можна пізнати той чи інший предмет, дізнатися про його властивості.
2. Вправа «Відгадай загадку».
Прочитай. Відгадай загадку.
За допомогою яких слів вдалося з'ясувати, про що в ній говориться?
Хоч буваю часто битий,
Але зовсім не сердитий,
Я стрибаю, веселюся…
Чи вгадаєте, як звуся? (Н. Деркач)
Учитель зосереджує увагу дітей на словах стрибаю, веселюся. Пропонує поставити до них питання, визначити, яку роль виконують дієслова у загадках.
Закріпленню відомостей про роль дієслів у художньому мовленні підпорядковані й наступні вправи:
3. Вправа «Слова, які передають думку автора».
Прочитай вірш. Про яку пору року розповідається у ньому?
Холодно зараз в лісах і лугах,–
Все потонуло в глибоких снігах.
Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,
Затишок хочуть собі відшукать…
(О. Олесь, Над колискою)
Постав питання до виділених слів. Скажи, яку думку автора вони допомагають передати.
Реалізуючи настанови програми, вчитель має добирати стилістично виразні тексти, постійно звертаючи увагу учнів на те, що такі дієслова допомагають образніше передати висловлювану думку. Слід наголосити також на тому, використовуються вони у художніх текстах. Для наукових та ділових текстів вживання дієслів із переносним значенням не властиве, оскільки, може призвести до двозначності або просто до нерозуміння змісту.
Особливої уваги потребує робота над дієсловами-синонімами та дієсловами-антонімами. Вчитель має розвивати у дітей вміння практично користуватися дієслівною синонімікою, враховувати смислові, емоційно-експресивні та стилістичні відтінки дієслів. Робота з синонімами є одним із засобів підвищення ефективності засвоєння мови в цілому. Зокрема, збагачення словникового запасу дітей дієсловами-синонімами починається зі спостереження за функціонуванням їх у текстах, з'ясування їх значення.
Третьокласники мають також ознайомитися з неозначеною формою дієслова, причому класовод добирає такі дидактичні вправи, які б ілюстрували функціонування цих дієслів у прислів'ях, загадках та ділових текстах – інструкціях, правилах, порадах. Розглядаючи й аналізуючи загадки, зосереджуємо увагу школярів на здатності інфінітиву виконувати живописну функцію: характеризувати предмети, досить точно, емоційно називати дії. При аналізі ж ділових текстів акцентуємо увагу на здатності дієслів цієї форми описувати дійові процеси. Доцільно звернути увагу й на те, що, використовуючи неозначену форму, можна передати ту чи іншу думку більш категорично.
Таким чином, пропоновані види вправ, на нашу думку, повинні дати можливість учителеві більш цілеспрямовано організувати засвоєння знань з теми «Частини мови», зорієнтувати школярів доцільно використовувати вивчені частини мови у своїх стилістично диференційованих висловлюваннях, формувати комунікативні уміння учнів початкових класів загалом.
2.2 Організація змісту експериментального дослідження
Експериментальне дослідження особливостей формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах мало теоретико-експериментальний характер і проводилося у два етапи. На першому (теоретичному) етапі (2006–2007 навчальний рік) була визначена галузь і проблема дослідження, вивчалася педагогічна і методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів, формулювалися гіпотеза і завдання дослідження.
Експериментальний етап дослідження (2007–2008 навчальний рік) був спрямований на визначення ефективності запропонованої системи роботи із формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах.
Експериментальне навчання за пропонованими нами науковими та методичними положеннями здійснювалося на формуючому та перевірялось на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увага була звернена на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення дипломної роботи і з’ясування подальших перспектив даної системи роботи. Експериментальним дослідженням були охоплені учні 3-х класів: 21 учень експериментального і 19 учнів контрольного класів Осташівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Зборівського району Тернопільської області.
При визначенні й формуванні системи експериментальних завдань ми враховували, що теоретичних відомостей учні початкових класів отримують мало (це програмовий матеріал наступних класів), а частини мови вивчають на основі практичних вправ у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1–4 класів з української мови. Тому формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах пов'язувалася з усією системою навчання дітей у школі.
Також у процесі проведення експериментального дослідження ми враховували, що вивчення частин мови в початкових класах у початковій школі насамперед спрямоване на формування комунікативно-мовленнєвих умінь, а саме: збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів, що позначають предмет, явище. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати комунікативну систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються.
Формування комунікативно-мовленнєвих умінь при вивченні частин мови в початкових класах відбувалася у процесі поступової подачі знань у процесі ознайомлення учнів з іменником, дієсловом, прикметником.
Одним із головних завдань початкового навчання української мови при вивченні іменника є розвиток умінь розрізняти предмет і слово, що його називає. Це відбувається в ході виконання різноманітних вправ із підручника та дібраних учителем спеціально. Виконуючи їх, учні спостерігають за граматичними ознаками іменника, вчаться ставити питання до слів, що означають назви конкретних речей, рослин (що?) та слів, що означають назви людей і тварин (хто?). В ході такої роботи діти привчаються уважно спостерігати, свідомо встановлюють відповідні зв'язки:
– між предметом і словом, що його називає;
– між словом і питанням, на яке відповідає.
Оперуючи терміном «іменник», діти ознайомлюються з деякими його граматичними ознаками: має рід, змінюється за числами та відмінками. Так учні від логічного поняття предметності переходять до усвідомлення граматичних ознак іменника. Осмислюючи різницю між власними і загальними назвами, навчаючись розрізняти іменники чоловічого, жіночого і середнього роду, усвідомлюючи здатність їх змінюватися за числами, відмінками і роль закінчення як засобу оформлення цих змін, школярі поглиблюють знання про іменник як частину мови.
Ми враховували, що до кінця 3 класу в молодших школярів має сформуватися розуміння іменника як частини мови, правопис відмінкових закінчень. Тут простежується взаємозв'язок: робота над граматичними ознаками (з урахуванням лексичного значення) створює основу теоретичних знань для свідомого формування орфографічних навичок. При виробленні навичок відмінювання постійно поглиблюються знання про рід, число та відмінок іменника.
При визначенні відмінка іменника спираємось на вже вироблені у молодших школярів уміння:
– встановлювати зв'язок слів у реченні;
– знаходити слово, з яким пов'язаний іменник у реченні за змістом;
– ставити питання від слова до слова.
На базі цього формується уміння співвідносити питання, за допомогою якого іменник пов'язується з іншими словами у словосполученні, з питанням відповідного відмінка.
Таким чином учні цілеспрямовано готуються до свідомого сприйняття в наступних класах матеріалу про відміни іменників на основі зв'язку знань про рід і відмінок, будову іменника, зокрема закінчення.
Поняття «іменник» поступово наповнюється новими ознаками. У кінці 3 класу визначення іменника можна дати у такому вигляді: називає предмет; відповідає на питання хто?, або що?; має рід (чоловічий, жіночий, середній); змінюється за числами; змінюється за відмінками. Звичайно, немає потреби давати таке громіздке визначення. Проте ускладнюється граматичний розбір, що потребує з'ясування і використання у певній системі всіх ознак іменника як частини мови.
Поняття «число» засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формати однини і множини іменників (лялька – ляльки, яблуко – яблука).
У процесі роботи над числом іменників учитель формував уміння:
розрізняти іменники в однині і множині за значенням та закінченням;
утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;
правильно вживати числові форми іменників у мовленні.
Робота над вивченням числа іменників проходила у такій послідовності. Спочатку вчитель організовував спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря. Вчитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині. Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один – багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини – закінчення (книга – книги, ліс – ліси).
Граматичне поняття роду іменників формувалося на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель показував дітям, що:
іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого ї середнього;
щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;
рід деяких іменників слід запам'ятати (собака – ч. р.).
Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою вчитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді вчитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.
Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.
Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться виділяти з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто словосполучення. Вже на початковому етапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах залежно від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.
Починати вивчення відмінювання іменників доцільно в аналізу записаного на дошці тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.
Учитель керує спостереженням учнів у ході такої бесіди:
Хліб – усьому голова, – так віддавна в народі казали,
Тож і не дивно, що люди без хліба вмирали.
Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали,
Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали,
З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали,
В хлібові силу й могутність народу вбачали.
– Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні. (Слово хліб.)
– На яке питання це слово відповідає? (Що?)
– Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)
– На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)
– Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення – а.)
– Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)
Аналогічно проводиться робота з наступними реченнями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)
Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і форми слова-відповіді.
На наступному етапі вивчення відмінювання іменників, актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменника слід пов'язати з виробленням уміння розрізняти відмінки.
У процесі вивчення прикметника ми враховували, що підготовка до усвідомлення поняття «прикметник» починається ще з періоду навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід було показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може, мати кілька ознак – ознаку кольору, смаку, розміру, призначення: яблуко – велике, достигле, кругле, червоне, солодке.
Одночасно з вирішенням цього завдання вчитель знайомить дітей із постановкою відповідних питань: олівець (який?) червоний, ялинка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.
Роботу над розмежуванням ознаки предмета і слова, що її називає, можна здійснити, наприклад, так: учитель демонструє перед учнями чорно-біле зображення якогось предмета (кульки, м'яча, олівця або чогось іншого) і просить сказати, який предмет вони бачать за розміром, кольором і матеріалом. Звичайно, діти не можуть виконати прохання вчителя, бо малюнок не дає для цього підстав. Далі відбувається бесіда:
Чому ви не можете назвати ознаки предмета? (Не бачимо їх.)
А що ви тепер можете сказати про нього? (Учитель демонструє предмет у натурі, а діти характеризують його. При цьому вчитель користується питаннями, наприклад: за кольором кулька яка? і под.)
А якщо я скажу, що на малюнку зображена синя кулька, яку фарбу ви візьмете, щоб її розмалювати? (Синю.)
Що вам це підказало? (Слово «синя».)
Отже, для чого нам потрібно слово «синя»? (Щоб назвати колір.)
З чого зроблена наша кулька? (З гуми.)
Отже, яка вона? (Гумова.)
У такий спосіб учні визначають і інші можливості ознаки предмета й переконуються, що ознака, властива предмету, закріплюється у слові.
Також ми враховували, що учні повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою вчитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликими текстами, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравість опису забезпечуються вживанням прикметників.
Важливо показати дітям залежність прикметника від іменника. Це можна зробити при виконанні такого, припустімо, завдання:
Доповніть подані словосполучення прикметником широкий:
Їхали степом (яким?)…. Були в степу (яком у?)…. Бачили степ (який?)…
Що відбувається з прикметником при зміні іменника, з яким прикметник пов'язаний?
Подальша робота над засвоєнням загального значення прикметника здійснювалася шляхом збагачення словника учнів якісними, відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних синонімів і вибору з ряду синонімів точного слова.
Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметник змінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметник утворює словосполучення. З цією метою вчитель може організувати спостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тим же прикметником. Як один із варіантів такої роботи може бути, наприклад, демонстрація малюнків, на яких зображені червона стрічка, червоне яблуко. Учні повинні записати назви предметів та їх ознак, визначити рід іменників і відповідно прикметників, виділити закінчення в них.
Для того щоб показати, що у множині прикметники за родами не змінюються, можна запропонувати дітям дописати закінчення прикметників у таких словосполученнях: червон… стрічки, червон… яблука. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, за родами не змінюється.
Також учні вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один – багато». Така підготовча робота створює ґрунт для розуміння того, що число прикметника не самостійна, а повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом «один – багато» можна тільки предмети, а не ознаки, ознака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметник у множині). Щоб діти усвідомили цю особливість числа прикметників, учитель може провести таку, наприклад, роботу: демонструється два малюнки (на