Особливості роботи соціального педагога в закладах пенітенціарної системи
У діяльності соціального педагога в установах позбавлення волі для неповнолітніх, надзвичайно важливо проводити роботу по діагностиці і подоланню психологічних відхилень пов'язаних із перебуванням неповнолітніх в даних закладах.
Підліток, який вперше в перше потрапив у виправно-трудову установу, отримує важку психологічну травму. Також у формуванні невротичних розладів у підлітків, що знаходяться в місцях позбавлення волі, лежить багатофакторна обумовленість, у якій біологічні, соціальні і психологічні фактори представлені в нерозривному комплексі, що визначає специфіку патогенезу та синдромогенезу психічних розладів у неповнолітніх ув'язнених. [27;76].
Основу патогенетичного конфлікту підлітків, які знаходяться в місцях позбавлення волі, складають такі особистісні риси як підвищена збудливість і неврівноваженість, конфліктність у відносинах, уразливість і злопам'ятність, лабільність емоцій, демонстративність емоційних виявлень, схильність до афектів, що визначають профілі по шкалах СМОЛ - психопатії, істерії, депресії, іпохондрії, параної (більш характерно для хлопчиків) і психастенії (більш характерно для дівчаток). При цьому закріпляючими і підтримуючими розвиток невротичних розладів є фактори соціальної ізоляції, різка зміна життєвого стереотипу, психічна депривація, тверда регламентація поведінки, замкнута система спілкування, розрив устояних особистісних зв'язків, нездоланний особистісний конфлікт по відношенню до
Функції соціального працівника полягають в діагностиці особи засудженого за допомогою різних психологічних методик, висновок про особу на основі отриманих даних і розробка спільно з адміністрацією ВК програм перевиховання, виправлення і способів спілкування із засудженим.
Також соціальні працівники винні організовувати вільний час засуджених. На нашу думку найправильніше описує завдання виховної дії під час дозвілля Р.Й. Шнайдер, Він говорить про те, що: “ завдання виховної дії під час дозвілля зводяться до того, щоб створити в пенітенціарних установах благополучну соціальну атмосферу і викликати потяг до осмисленого проведення дозвілля після виходу на свободу. Вільний час у в'язниці не повинен залишатися “об'єктом його вбивства” або використовуватися для підготовки, планування, обговорення дій до нових злочинів. Воно повинне служити тому, щоб підвищувати культурний рівень засуджених. Відомо, що успішна культурна орієнтація ув'язнених зменшує потяг до рецидиву. Правильно організоване дозвілля сприяє хорошому відпочинку, відновленню фізичних і психічних сил людини. [25;57].
Також соціальні працівники повинні проводити роботу по адаптації особистості підлітка, сприяти формуванню у нього максимально можливої активної життєвої позиції, роз'яснювати його права і обов'язки, готувати засуджених до виходу на свободу, стимулювати до активного, адекватного погляду на світ; складати програми психологічних аутотреннінгів. У своїй діяльності соціальний працівник повинен орієнтуватися на те, щоб система ізоляції не зруйнувала соціально корисних зв'язків дітей, і сприяти зміцненню їх сімейних і споріднених стосунків.
Основою підходу соціальних працівників до психологічної взаємодії з засудженими повинні стати індивідуалізація підходу і комплексність або системність, що припускає комплексний підхід і поєднує в собі різні методики по відношенню до неповнолітнього.
Системний підхід вивчення особистості – це система здійснюваних соціально-педагогічних, психологічних мір направлених на отримання всесторонньо повного аналізу відомостей які характеризують особу засудженого з метою найбільш ефективного застосування методів, прийомів і засобів переконання, виправлення, перевиховання і допомоги засудженому, а також прогнозування його поведінки. [16;174].
Основними напрямами психологічної пенітенціарної соціальної роботи повинні стати:
1) Вивчення особистості засудженого і становлення його «злочинної кар’єри».
2) Розробка індивідуальних програм дії і допомоги засудженим.
3) Соціально-психологічна допомога в адаптації до середовища пенітенціарних установ.
5) Соціально-психологічна і професійна допомога в підготовці виходу з місць позбавлення волі.
На думку вітчизняних кримінологів (Кудрявцев Ст. Н., Антонян Ю.М. і ін.) вивчення особистості передбачає отримання інформації про її потреби і інтереси, ціннісних орієнтаціях, ступені і якості соціалізації індивіда, особливостях його реагування на ті або інші обставини, мотивах реалізованих в інших вчинках, типологічній психологічній характеристиці в цілому ”. [22;196].
У узагальненому вигляді дані необхідні для вивчення особистості можуть включати в себе:
1) Рік, місце народження і проживання, освіту, склад сім'ї і інші соціально-демографічні дані.
2) Індивідуальні (інтелектуальні, вольові, емоційні) особливості особи, риси характеру, тип темпераменту, стан здоров'я, фізичного розвитку і інші індивідуальні якості.
3) Умови виховання в сім'ї, заняття, освіта, і поведінка батьків, їх відношення до дітей, взаємини в сім'ї, житлові і матеріальні умови.
4) Умови і результати навчання в школі, інших учбових закладах, особливості трудової діяльності, характер впливу шкільного колективу.
5) Основні потреби, інтереси, звички, погляди, схильності, життєві цілі і ціннісні орієнтації суб'єкта.
6) Відношення до праці, навчання, суспільних обов'язків, інших людей, сім'ї, до самого себе.
7) Поведінка в школі, на виробництві, в суспільних місцях, в побуті, дані про залучення до суспільної, дисциплінарної, адміністративної, кримінальній відповідальності. [18;536].
У висновок можна сказати, що ці два аспекти роботи соціального педагога є дуже важливими і потребують від нього наявність багатьох знань і умінь у цих двох галузях. Правовий аспект діяльності соціальних працівників припускає виконання ними функцій спостерігачів, “адвокатів”, адміністраторів, контролерів і соціальних посередників. Для дотримання цього аспекту соціальний педагог повинен володіти нормативно-правовою базою, добре володіти знаннями як по законодавству України, так і по міжнародному.
Психологічний аспект роботи соціального педагога для кращого виконання поставлених цілей діяльності бажано проводити або спільно з психологом пенітенціарної установи, або координувати свою діяльність разом з ним.
1.5 Основні методи роботи соціального педагога з неповнолітніми в умовах позбавлення волі
Соціальний педагог у своїй роботі використовує різноманітні методи роботи з неповнолітніми засудженими, але у їх основі лежить єдина мета – ресоціалізація та реабілітація підлітка для повернення його в суспільство. Тому усі методи соціальної роботи лежать на основі процесу перевиховання і, звичайно, застосуванні методів перевиховання у роботі із засудженими.
Методи перевиховання — це сукупність певних способів педагогічної діяльності, спрямованої на вирішення корекційно-виховного завдання. Оскільки виховний процес є спільною діяльністю вихователів і вихованців, важливо підкреслити, що методи перевиховання є сукупністю способів саме спільної їх діяльності.
У пенітенціарній педагогіці під методами перевиховання розуміється сукупність способів безпосереднього або опосередкованого педагогічного впливу на розум, почуття та волю, поведінку засудженого з метою формування і корекції його свідомості та досвіду поведінки, позитивних особистісних рис і якостей.
В процесі перевиховання ув'язненого необхідно формувати його моральну та правову свідомість, духовні потреби, прагнення до соціально значущої діяльності, виробляти практичні вміння, навички та звички, спонукати докладати вольових зусиль, накопичувати просоціальний досвід поведінки, підкріплювати позитивні дії, вчинки та гальмувати негативні, виявляти, аналізувати та оцінювати результати виховних впливів. [14;454].
Розвиток і вдосконалення зазначених сфер особистості засудженого вимагає відповідних засобів педагогічного впливу. Тому всі методи умовно об'єднуються в чотири основні групи.
1.Методи формування і корекції свідомості особистості, її поглядів, переконань, переживань, світогляду — це переконання, приклад, психолого-педагогічний вибух.
2.Методи формування і корекції досвіду поведінки — привчання, вправи, доручення, вимоги, контроль.
3.Методи додаткової мотивації і стимулювання поведінки — змагання, критика, покарання, заохочення, довіра.
4.Методи виявлення результатів перевиховання — спостереження, природний експеримент, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, анкетування, аналіз документації, спеціальні психодіагностичні методики.
Кожен метод виховного впливу розподіляється на складові елементи, які називаються прийомами, тобто прийом — це елемент методу, застосування конкретного способу в специфічній ситуації для вирішення окремого завдання.
Розглянемо окремі методи, починаючи з методів формування і корекції свідомості.
Переконання як метод впливу на свідомість засудженого має на меті сформувати у особистості систему світоглядних, морально-правових, професійних, естетичних та інших цілей і цінностей, маючи на увазі, щоб вони були не лише зрозумілими і засвоєними засудженими, а глибоко сприйнятими ними як особистісні, власні цінності. Лише на цій основі вони зможуть стати мотивами вчинків і діяльності, внутрішніми регуляторами соціальної поведінки.
Застосовуючи метод переконання, слід звертати увагу на такі моменти, як активізація самостійного мислення співрозмовника, спростування помилкових позицій, псевдо-авторитетів, конкретний наочний показ негативних наслідків для особистості та її референтної групи певної поведінки, її психологічної недоцільності та ін.
Педагогічні умови ефективного застосування методу переконання:
- особистий авторитет співробітників серед ув'язнених;
- особиста переконаність вихователя в тому, в чому він має переконати ув'язненого;
- володіння вихователем методикою переконання, вміння доводити свою правоту, слухати іншу людину (методика активного вислуховування), загальна і конкретна (фахова) ерудиція, такі особистісні якості, як тактовність, витримка, терплячість і наполегливість;
- взаємна довіра співбесідників, психологічний контакт між ними;
- вміння врахувати конкретний емоційний стан засудженого, його індивідуальні особливості;
- відвертість розмови, правдивість тих фактів та аргументів, які використовуються з метою переконання.
Приклад — це метод, який сприяє впливу на свідомість і поведінку засудженого через конкретизацію та наслідування. Приклади можуть бути різних видів: конкретний життєвий, конкретний літературний, збірний, узагальнений. Найбільш впливово діє на засуджених конкретний життєвий приклад, близький до їхнього досвіду, особистісно цікавий і значущий. Умови ефективного застосування:
- усвідомлення вихованцем особистісної цінності прикладу для нього;
- наявність громадської думки, яка підтримує цей приклад;
- доступність прикладу для наслідування;
- прийняття важливості самовдосконалення;
- "людяність прикладу", його життєвість, наявність в ньому тих людських слабостей, які він зміг перебороти;
- застосування різноманітних прикладів позитивної спрямованості.
До групи методів формування і корекції свідомості належить і такий складний спосіб зміни поведінки засудженого, який Л.С. Макаренко назвав "психолого-педагогічним вибухом". Це — миттєве зняття накопиченого особистістю опору під впливом вихователя чи колективу, яке переростає в якісно нові прояви особистості. А.С. Макаренко описав його застосування в практиці своєї роботи як особливий шлях впливу па засудженого, дуже сильний, гострий, що вимагає обережності та майстерності. [10; 338].
Фізіологічний механізм "вибуху" полягає в тому, що сильне враження, потрясіння викликає в корі головного мозку нове, надсильне збудження, яке гальмує нервові зв'язки, що раніше склалися і тепер вже не відповідають новим умовам. Тим самим відбувається зміна свідомості та поведінки людини. Ув'язнений у цей момент кається в своїй минулій поведінці, повний рішучості змінити її, легко дає обіцянку жити по-новому. Поки домінує збудження, викликане моральним потрясінням, він успішно здійснює своє прагнення. Проте, якщо не підтримувати це збудження, то воно з часом слабшає, нові зв'язки, які не закріпилися, згасають, а старі, навпаки, розгальмовуються і знову проявляються. Виникає важкий стан боротьби мотивів, боротьби нового, ще слабкого, з відмираючим старим. Тому остаточне закріплення нової поведінки можливе лише за умови тривалих і систематичних вправлянь в новій формі поведінки, при підтримці її ззовні. Обов'язковими є несподіваність, раптовість дії, сильне емоційне враження, яке викликає гострі переживання, обов'язкове знецінення попередньої позиції, істотна перевага запропонованих ув'язненому нових стосунків та позицій.
Перейдемо до характеристики методів формування і корекції досвіду поведінки.
Метод привчання, як правило, застосовується з метою формування у ув'язнених навичок соціально-нормативної поведінки: дотримання вимог внутрішнього розпорядку, належного зовнішнього вигляду, особистої гігієни, правил культури спілкування між собою та з іншими, культурного проведення дозвілля, трудової діяльності тощо.
Метод вправ застосовується з метою спеціального відпрацювання способів поведінки в конкретно заданих умовах, різноманітних ситуаціях, а також з метою розвитку вмінь вольової саморегуляції поведінки (самозаспокоєння, володіння собою тощо, що особливо важливо для засуджених холеричного типу темпераменту, акцентуйованих осіб).
Метод вимог - спонукає до діяльності, викликає позитивні або гальмує певні негативні дії, вчинки. Вимоги допомагають підтримувати дисципліну та порядок серед ув'язнених.
Доручення — метод, який передбачає постановку завдань ув'язненому чи групі, виконання яких вимагає від вихованців саме таких якостей, які треба формувати, удосконалювати, корегувати. [21;520].
Різні методи використовуються і для додаткової стимуляції і мотивації поведінки.
Так, змагання — це така організація діяльності засуджених, яка враховує психічні механізми змагальності, потреби людини у самоствердженні, перемозі.
Про використанні змагання, як методу стимулювання діяльності особистості або спільноти, важливо звернути увагу на виявлення того позитивного досвіду, який допомагає перемагати кращим, і на розповсюдження цього досвіду, орієнтацію шефства над тими, хто відстає, па профілактику таких негативних явищ, як "колективний егоїзм", "змагальний фанатизм". Метод критики реалізується через застосування прийомів, які безпосередньо, прямо дають оцінку діям і вчинкам вихованців, або виражають непряме, опосередковане ставлення до них (скажімо, натяком, іронією, через приклад тощо).
Сутність примусу як метод стимулювання поведінки в педагогічному плані проявляється в таких ситуаціях, коли ув'язнений змушений супроти своєї волі та бажання скоритися і діяти згідно з поставленими вимогами. Цей метод застосовується до осіб, котрі розуміють, як потрібно себе поводити, але не бажають виконувати вимоги щодо такої поведінки внаслідок негативної спрямованості особистості. Даний метод виражається в певних обмеженнях свободи, позбавленні пільг, покладенні на засудженого додаткових обов'язків, а також у загрозі такими обмеженнями. Примус здійснюється у вигляді: осудження, попередження, догани, стягнення, покарання.
Доцільно застосовувати моральний примус авторитетом вихователя, значення якого визначається силою особистого авторитету співробітника. Якщо серед засуджених існує думка, що вихователь суворий, але справедливий, то його вимоги виконуватимуться, хоча б і примусово, але, принаймні, без конфліктів.
Попередження про притягнення до дисциплінарної відповідальності має за мету не допустити негативних дій з боку ув'язненого чи припинити негідну поведінку під загрозою застосування стягнення, що неминуче призведе до посилення кари та нових моральних переживань. До цього прийому примусу недоцільно вдаватися часто, інакше ув'язнені психологічно звикають до погрози покарання і надалі не реагують на неї.
Мета покарання виражає негативну оцінку поведінки та вчинків засудженого. Великий вклад у розвиток технології застосування цього методу вніс А.С. Макаренко. Він писав, що "покарання має бути визнане таким же природним, простим та логічним засобом, як і будь-який інший засіб". [10; 475].
Основні завдання покарання — викликати почуття вини, муки совісті, ганьби, каяття по скоєному, роздуми, загострення самокритики, припинити порушення та негативні вчинки, виховати у ув'язнених внутрішню стриманість і самоконтроль.
Покарання має дуже складну психологічну природу впливу па особистість, тому його застосування вимагає значного педагогічного такту та майстерності вихователя. Важливо чітко дотримуватися таких педагогічних вимог до використання методу покарання:
- обґрунтованість та своєчасність;
- урахування індивідуальних особливостей особистості та ступеня каяття;
- виявлення мотивів, обставин, причин та умов порушення;
- поєднання вимогливості до особистості з повагою до неї;
- відповідність ступеня кари важкості скоєного вчинку;
- усвідомленість справедливості покарання як обґрунтованого засобу впливу;
- урахування громадської думки.
Вихователь, який має повноваження користуватися цим методом, повинен звертатися до покарання як до крайнього засобу, коли інші виховні виливи на вихованця не призвели до позитивних наслідків.
Кожне покарання має бути обґрунтованим і відповідати ступеню вини й важкості скоєного вчинку.
Техніку накладення стягнення широко застосовував у своїй практиці А.С. Макаренко і називав його "відкладеною бесідою". Цінність цього прийому полягає в тому, що порушнику надається певний час для заспокоєння, об'єктивної оцінки скоєного вчинку, внутрішньої підготовки до сприйняття покарання та навіть каяття. А у вихователя з'являється можливість ретельніше підготуватися до такої бесіди та з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості і переконливіше здійснити виховний вплив на неї. І у випадку відвертого каяття ефективним буде прийом пом'якшення покарання або навіть відміна його, що має сприйматися неповнолітнім як своєрідна довіра і в цілому стимулювати його подальшу поведінку.
До групи методів стимулювання діяльності та поведінки входить і заохочення, яке виражається в оцінці та схваленні вихователем, колективом співробітників чи засуджених позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на закріплення позитивних і гальмування негативних актів поведінки, на спонукання вихованців до активності в різних сферах діяльності. Заохочення дозволяє закріпити ці зміни, надає особистості впевненість у собі, піднімає її в очах інших, формує почуття власної гідності, спонукає до подальших позитивних дій. [26;22].
Для ефективного використання методу заохочення в пенітенціарних установах слід дотримуватися таких основних педагогічних вимог:
1. Справедливість та заслуженість заохочення, коли воно застосовується як оцінка дій і вчинків засудженого, що свідчать про його активну участь у праці, громадському житті, організації дозвільних заходів, зміцненні дисципліни, про прояв корисної ініціативи тощо.
2. Точний облік зробленого вихованцем; заохочення за своїм характером має відповідати його заслугам, зусиллям у праці, громадській діяльності тощо.
3.Урахування особистісних якостей неповнолітнього; з комплексу засобів заохочення варто в кожному випадку застосовувати такий, котрий найбільше відповідає індивідуально-психологічним особливостям особистості, очікуваній реакції її та інших.
4.Своєчасність та оперативність заохочення.
5.Гласність, привселюдність заохочення; його дієвість зростає, коли заохочення популяризується засобами наочної агітації, усної пропаганди.
6.Дотримування почуття міри. Якщо заохочення застосовуються досить часто, за незначні дії та вчинки, то вони перестають виступати стимулом, який активізує зусилля неповнолітнього, до них звикають.
7.Потрібно вміло поєднувати моральне і матеріальне заохочення.
8.Слід піклуватися про педагогічну спрямованість заохочення, його виховний та стимулюючий вилив на особистість і групу.
9.Послідовність, тобто використання всіх різноманітних засобів заохочення - від найпростішої похвали до пом'якшення умов утримання та дострокового звільнення з ВТК.
10.Узгодженість заохочення з думкою колективу засуджених у ВТК. Виховне значення цього методу значно зростає, якщо ініціатива про заохочення йде від самих засуджених.
11.Створення ув'язненим спеціальних умов для прояву позитивних якостей та переживання радощів похвали за соціально-корисні дії та вчинки.
Особливий вид заохочення — "авансоване". Воно застосовується до неповнолітніх, які внутрішньо готові до певних позитивних дій та вчинків, але внаслідок якихось причин (сумніви, невпевненість) утримуються від їх здійснення. У цьому випадку "авансоване" заохочення виконує роль пускового механізму позитивних поведінкових вчинків. [5;324].
Сильним мотиваційним, стимулюючим засобом впливу па особистість є метод довіри. Суть цього методу полягає в виявленні вихователем у неповнолітнього якоїсь позитивної якості та дорученні йому діяльності, в якій ця якість повинна проявитися. Сила методу полягає в чому, що довіра викликає у засудженого зворотну реакцію у вигляді певних моральних обов'язків перед особою, що виявила цю довіру. Виправдана довіра дає емоційне задоволення, дозволяє відчути значущість своєї особистості.
Пенітенціарні працівники повинні пам'ятати, що застосування цього методу визначається знанням індивідуально-психологічних особливостей ув'язнених, і має бути у кожному випадку продуманим, обґрунтованим. Причому, довіряючи неповнолітньому, слід перевіряти та контролювати його дії.
Призначення методів вивчення результатів виховання полягає в отриманні зворотної інформації про результативність виховних впливів вихователів на ув'язнених, в здійсненні періодичних "зрізів" рівня їх виправлення.
Спостереження як спеціально організоване, цілеспрямоване, планомірне та систематичне сприйняття поведінки ув'язнених у природних умовах їхнього житія та діяльності дозволяє фіксувати, аналізувати, узагальнювати прояви особистості, її зміни в різних ситуаціях, контролювати хід накопичення позитивного досвіду поведінки.
Індивідуальні бесіди надають співробітникам та соціальним працівникам можливість виявляти зміни в поглядах і переконаннях ув'язненого, його життєвих планах, прагненнях, системі цінностей і моральних установках, рівень сформованості правосвідомості і в цілому відстежувати хід коригування спрямованості особистості внаслідок педагогічних впливів.
Аналіз продуктів діяльності (наприклад, кількісних та якісних показників трудової та навчальної діяльності, виконання різних доручень, виступів на зборах, заміток до стінної газети, листування тощо) допомагає побачити відображені в них інтереси неповнолітнього, його прагнення, зміну ставлення та поведінки.
Узагальнення незалежних характеристик ґрунтується на зібранні, порівнянні відомостей про неповнолітнього від різних осіб, котрі характеризують його незалежно один від одного, що підвищує об'єктивність суджень про особливості спрямованості його особистості.
З метою вивчення результативності виховних впливів на неповнолітніх ув'язнених використовуються методи анкетування, аналізу документації, а також спеціальні психодіагностичні методики (зокрема тестування).
Достовірність узагальнюючих суджень про результати корекційно-виховного процесу з неповнолітніми ув'язненими забезпечується комплексним використанням зазначених методів цієї групи зі зіставленням матеріалів, отриманих за допомогою кожного з них. [15; 52].
Соціально – трудова реабілітація, як метод ресоціалізації неповнолітніх в умовах позбавлення волі.
Для подальшого процесу ресоціалізації і перевиховання неповнолітнього правопорушника реалізуються у навчально-виховній роботі, що включає в себе загальноосвітнє і професійне навчання. Тут слід особливо зазначити, що зміна назви «виховна трудова колонія» на «соціально-виховний заклад» підкреслює при усій важливості трудової діяльності пріоритетність саме виховних заходів.
Необхідна умова для усіх вихованців — одержання ними спеціальності, при цьому повинний забезпечуватися по можливості широкий і добровільний вибір професій, враховуватися потреби регіону і ринку праці (перспектива), вік, фізичні, розумові і психічні особливості. Однак у даний час ця умова не забезпечується повною мірою, про що свідчать дані опитувань засуджених у виховних колоніях, більш 60% яким у майбутньому не збираються працювати за придбаною у колонії професією. [16; 124].
Дуже важливе значення має зміна відношення засуджених до праці, забезпечення вихованців роботою з високим рівнем організації і культури виробництва, технології. Необхідно домагатися проведення оплати виконаної роботи, що забезпечить зацікавленість підлітка в результатах його праці.
До числа основних засобів, що забезпечують процес виправлення злочинців, відноситься загальноосвітнє навчання. Щодо неповнолітніх засуджених необхідно відзначити особливу роль, що має даний засіб впливу. Адже у виховній колонії практично кожен засуджений проходить через освітню школу, що є одною з головних структурних елементів установи і фактично — центром проведеної в колонії виховної роботи. Дуже важливою є чітка взаємодія у виховному процесі вчителів школи, вихователів загонів і відділень, викладачів професійного училища, майстрів виробництва, тому, що в роботі з засудженими не завжди дотримується принцип єдності педагогічних вимог. [18;536].
Вихід з цього положення бачиться в створенні єдиного навчально-виховного процесу, що охоплює всі служби колонії. Для сучасних виховних колоній потрібні висококваліфіковані фахівці, що знають вікову специфіку неповнолітніх, і насамперед соціальні педагоги. Виховна робота повинна проводитися диференційовано, з урахуванням ступеня моральної деформації засуджених.
Суспільний вплив — одне з умов забезпечення процесу соціалізації неповнолітніх, що відбувають покарання, прилучення їх до нормальної людської діяльності й участі в суспільному житті, і тут відкривається найширший простір для діяльності соціального педагога.
Велике значення в організації виховного процесу здобуває колектив засуджених. Позитивний ефект, як показує практика, досягається частіше при впливі на засудженого через його первинний колектив (загін, бригаду, клас), члени якого знаходяться в постійному спілкуванні і взаємодії один з одним, повсякденно зв'язані загальними інтересами і справами, відносинами відповідальної залежності і знаходяться під постійним контролем вихователя, що знає про характер міжгрупових і міжособистісних відносин засуджених. Необхідно довіряти підліткам роль активних організаторів, а не тільки виконавців волі вихователів, використовувати різні форми колективної діяльності на основі самоврядування, творчого початку, самостійності. Перебудова моральної свідомості засудженого здійснюється в нерозривному зв'язку з формуванням позитивного досвіду життєдіяльності. [16;146].
Можна зробити висновок, що при використанні усіх цих методів слід врахувати, що позитивна спрямованість процесу перевиховання можлива лише за умови налагодження довірливих відносин між підлітком і фахівцем. Підтримка такого складного психологічного стану, як вихованість, є головним завданням соціального педагога по суті на всіх етапах здійснення процесу перевиховання. Також виправний вплив на неповнолітніх злочинців варто розглядати як єдиний нерозривний процес, починаючи з моменту узяття їх під варту і закінчуючи періодом реабілітації і соціальної адаптації після звільнення. І на протязі цього процесу соціальний педагог є тією ланкою, яка підтримує зв'язки засуджених з їх батьками, педагогічним колективом, адміністрацією ВК, однолітками, сприяє налагодженню їх взаємодії та досягненню загальної мети - перевиховання неповнолітніх засуджених.
Висновки
Підсумовуючи перший розділ можна сказати, що при розробці теоретико – методологічних основ діяльності соціального педагога в установах пенітенціарної системи для поліпшення умов перебування, навчання, трудової діяльності і ресоціалізації особистості неповнолітнього засудженого необхідно дотримуватись основних закономірностей і принципів роботи.
При вирішенні завдань поставлених в даній роботі, були виявлені основні напрями, функції, методи і теоретичні підходи до побудови діяльності соціального працівника в пенітенціарній системі для неповнолітніх.
У правовому відношенні, діяльність соціального працівника повинна сприяти приведенню у відповідність з міжнародними стандартами необхідних санітарно-гігієнічних, матеріально-побутових вимог, регулювати стосунки співробітників ВК і засуджених, об'єктивно оцінювати ситуацію по забезпеченню прав неповнолітніх позбавлених свободи.
Сприяти вирішенню психологічних проблем засуджених; на основі психологічних методів вибудовувати індивідуальну програму виправлення засуджених неповнолітніх для повернення їх як повноцінних членів у суспільство після їх звільнення.
На сучасному етапі реформування пенітенціарної системи, всі ці завдання ще не вирішені повністю внаслідок багатьох причин. Це перш за все, недостатнє фінансування і брак кваліфікованого персоналу, у тому числі і соціальних працівників. Для того, щоб вирішити дану проблему, необхідно здійснювати подальшу теоретичну розробку пенітенціарної соціальної роботи і на її основі, підготовку соціальних працівників із спеціалізацією саме в пенітенціарній сфері.
Розділ ІI. Практичне втілення форм та методів соціальної роботи з неповнолітніми в умовах позбавлення волі
Аналізуючи сучасний стан розробленості даної проблеми, а саме практичне втілення форм та методів соціальної роботи з неповнолітніми можне сказати, що на цьому етапі реформування пенітенціарної системи ведеться кропітка робота Центрів Соціальних Служб для молоді в рамках соціального супроводу неповнолітніх та молоді, яка знаходиться в місцях позбавлення волі.
Головним завданням соціального педагога в пенітенціарній системі є соціальна реабілітація засудженої молоді та неповнолітніх та підготовка їх до звільнення.
Втілюючи теоретичні розробки по роботі з неповнолітніми засудженими у практичну діяльність, соціальний педагог в СІЗО, виховних та виправних колоніях надає:
- психологічні послуги: консультування вихованців з соціально-психологічних проблем; психодіагностика, психологічна адаптація та психологічна корекція вихованців;
- соціально-педагогічні послуги: консультування вихованців щодо дотримання їхніх прав, організація соціально-позитивної діяльності вихованців, проведення лекцій та тренінгів з метою пропагування здорового способу життя та привчання до нього;
- юридичні послуги: консультування вихованців з питань цивільного та кримінального права, захисту їхніх прав та інтересів, допомога в оформленні потрібних документів;
- інформаційні послуги: розповсюдження серед вихованців буклетів, листівок, пам'яток профілактичного (пропаганда здорового способу життя) та інформаційного характеру (адреса та телефони необхідних для вихованця закладів після звільнення), інформування вихованців про графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, послуги, які можна отримати в центрах ССМ, проведення відео лекторіїв профілактичного характеру;
- соціально-медичні послуги: інформування вихованців про вплив та наслідки вживання тютюну, алкогольних виробів, токсичних та наркотичних речовин, способи ураження венеричними хворобами, засоби контрацепції, способи інфікування ВІЛ та засоби його уникнення, навички здорового способу життя;
- соціально-економічні послуги: сприяння в наданні вихованцям гуманітарної допомоги, інформування вихованців про можливості працевлаштування після звільнення.
Соціальний педагог повинен використовувати різноманітні форми (масові, групові, індивідуальні) та методи соціальної роботи, виходячи із специфіки регіону, наявності матеріальних та людських ресурсів, а також індивідуально-психологічних особливостей і головних проблем і потреб ув'язнених. Також повинен запрошувати висококваліфікованих спеціалістів різного профілю для вирішення проблем засуджених. Він може діяти самостійно або спільно з фахівцем певної галузі.
У спільній діяльності з психологом соціальний педагог може здійснювати такі види соціальної роботи:
- організацію та проведення соціально-педагогічних та соціально-психологічних досліджень, опитувань серед вихованців;
- проводити індивідуальне консультування з питань сімейного мікроклімату, міжособистісних відносин та питань насильства;
- проведення психолого-педагогічної діагностики та обстеження неповнолітніх, що перебувають у ВК;
- психокорекційних та реабілітаційних заходів з вихованцями з метою адаптації їх до суспільства;
- проведення лекцій з питань профілактики суїциду та допомоги при потенційному самогубстві;
- індивідуальні консультації з особами, які мали спробу самогубства, з використанням різноманітних методик (кольоровий тест Люшера, елементи Еріксоніанського гіпнозу, тести "Неіснуюча тварина", "Незакінчені речення", клієнтоцентрована терапія, асоціативні методики);
- проводити психотренінги серед ув'язнених;
- соціально-психологічні індивідуальні консультації з питань адаптації після звільнення, виходу із депресивного стану;
- проводити заняття з особовим складом з питань здійснення психокорекційної роботи неповнолітніми, які знаходяться в кризовому стані;
- тренінги з формування навичок поведінки в ситуаціях можливої агресії, навичок для зниження рівня тривожної агресії;
- сеанси психорелаксації;
- проведення тестування неповнолітніх, які щойно прибули до установи, та осіб, що потребують постанови на профілактичний облік;
- проведення тренінгів для працівників ВК з метою зняття емоційного напруження;
- проведення семінарів-тренінгів для вихованців з метою підготовки їх до звільнення;
- проведення первинної психолого-педагогічної роботи з батьками вихованців;
- організація та проведення соціологічних опитувань, тестувань;
- проведення семінарів-тренінгів для вихователів та педагогів ВК, батьків вихованців;
- організація груп психологічної допомоги для вихованців;
- складання індивідуально-діагностичних карток на ув'язнених;
- проведення індивідуальних консультацій з підлітками "груп ризику'', які схильні до суїциду, агресії та конфліктів;
- інтерактивні бесіди з працівниками СІЗО з питань феномену "згоряння".
Разом з лікарями (психотерапевтом, наркологом, фтизіатром) соціальний педагог може здійснювати:
- проведення лекцій, відео - лекторіїв, тренінгів, бесід з профілактики негативних явищ, формування навичок здорового способу життя;
- надавати консультації з покращення стану фізичного та емоційного здоров'я;
- соціально-медичні індивідуальні консультації з питань позбавлення шкідливих звичок, зловживання алкогольними виробами;
- проводити бесіди з засудженими з питань профілактики туберкульозу та інших хвороб;
- проводити лекції, радіо -, відео - лекторії з профілактики куріння, наркоманії, алкоголізму, ВІЛ/СНІДу;
- навчання засуджених методиці "рівний-рівному" з метою профілактики ВІЛ/СНІДу серед однолітків;
- запрошувати на зустріч колишніх наркотично залежних;
- лекції, спрямовані на збереження наявного рівня здоров'я в умовах позбавлення волі;
- сеанси лікувального масажу.
Сумісно з юристом проводити:
- здійснення правової пропаганди;
- зниження правової необізнаності;
- ознайомлення з кримінальним законодавством України та міжнародним законодавством стосовно захисту прав неповнолітніх;
- інформування про житлові права неповнолітніх;
- індивідуальні та групові консультації з нормативно-правових аспектів;
- інформування про державні та громадські установи, які надають підтримку молоді, що звільняється з місць позбавлення волі.
Спільно з фахівцями центру зайнятості, паспортного столу соціальний педагог використовуючи індивідуальні консультації і групові бесіди та лекції в інтерактивній формі надавати інформацію з питань працевлаштування, шляхів пошуку роботи, потреби ринку праці, профорієнтаційна робота з вихованцями (лекції на тему "Поради щодо працевлаштування") тощо.
Також соціальний педагог здійснює роботу по:
- груповій роботі з вихованцями, що знаходяться в карантині;
- груповій та індивідуальній роботі з вихованцями, що готуються до звільнення в "Школі підготовки до звільнення";
- участь у роботі батьківських конференцій, що проходять в колонії
- розповсюджуванню інформаційно-профілактичних буклетів, листівок, пам'яток;
- сприянню формуванню бібліотечного фонду художньої літератури, забезпеченні ув'язнених настільними іграми (шахи, шашки, доміно), у наданні матеріальної допомоги у вигляді продуктів харчування та одягу.
- сприянню у забезпеченні молоді в СІЗО миючими засобами та предметами гігієни (зубні щітки, зубні пасти, туалетне мило, господарське мило, шампунь, порошок пральний тощо);
- наданню науково-методичної допомоги працівникам колонії щодо організації роботи по соціальній реабілітації, адаптації та повноцінному розвитку підлітків, молоді;
- сприянню в організації та проведенні фестивалю «Червона калина»;
- підготовці інформаційно-рекламних матеріалів;
- організації "пошти довіри";
- організації роботи клубів;
- сприянню в наданні гуманітарної допомоги вихованцям ВК.
Акцентуючи увагу на те, що усі вищезазначені форми і методи роботи є вельми актуальними в роботі соціального педагога з неповнолітніми у пенітенціарних установах, ми вирішили показати один із аспектів соціальної роботи, а саме правовий. Він базується на даних соціологічного опитування на визначення рівня правових знань неповнолітніх Сімферопольського слідчого ізолятору. І на базі отриманих даних розробити практичне втілення форм і методів роботи соціального педагога.
Аналіз даних соціологічного опитування
"Виявлення рівня правових знань неповнолітніх, що знаходяться в місцях позбавлення волі"
Об'єкт дослідження - неповнолітні ув'язнені Сімферопольського слідчого ізолятора.
Час проведення опитування - 20 - 31 травня 2008 р.
Вибіркова сукупність - суцільна вибірка.
Кількість опитаних - 113 чоловік.
I. Соціально-демографічні характеристики опитуваних.
1. Серед загального масиву