Виховання взаємодопомоги у дітей дошкільного віку
3.3. Старші дошкільники
Ігрова діяльність старших дошкільників піднімається на якісно нову сходинку свого розвитку. В сюжетно-рольових іграх дії виконуються вже не заради самих дій, а для виявлення певного ставлення до партнера відповідно до взятої на себе ролі. Основним змістом рольової гри дітей стають взаємини між людьми та виконання правил, які випливають з тієї чи іншої ролі. Саме правила гри є тепер важливим засобом регулювання взаємин. Старші дошкільники надзвичайно прискіпливо ставляться до того, як виконує правила партнер по грі. Суперечки між її учасниками ведуться переважно навколо того, чи “буває так насправді”.
Перш ніж розпочати гру, діти заздалегідь планують її хід, розподіляють ролі та добирають необхідний ігровий матеріал. У них уже з'являється взаємний контроль дій, вони вказують товаришеві на допущені ним неточності при виконанні певної ролі. Значно посилюється зв'язок між членами ігрових об'єднань, які тепер більші і стійкіші. Разом з тим педагог повинен знати, що в давно складене ігрове об'єднання ніколи не варто вводити нових дітей, коли цього не хочуть його члени. Іноді можна побачити, що дитина, яка хоче стати учасником -гри, викликає в ровесників неприязне ставлення, вони різко заперечують проти її участі, свідомо не дають їй ніяких ролей тощо. Іноді така реакція дошкільників на нову дитину має під собою певні підстави. Це насамперед стосується випадків, коли ролі вже розподілені й нова дитина лише порушує хід гри.
Залежно від конкретної ситуації, вихователь може або запропонувати дитині приєднатися до групи ровесників, які ще не приступили до гри й лише домовляються про її організацію, або ввести в уже діючий колектив, доручивши роль помічника. Враховуючи, що старші дошкільники люблять учити інших дітей того, що вміють робити самі, вихователь може попросити когось з них допомогти новачкові оволодіти певними вміннями: “Петрику, ти дуже гарно виконуєш роль капітана. Вся команда чітко виконує твої розпорядження, працює злагоджено і дружно. Я б хотіла, щоб ти прийняв у гру Романа і навчив його всього, що вмієш сам”.
Як правило, діти ніколи не відхиляють особисте прохання старшого, вони залюбки приймають у гру новенького, всіляко опікають його, подають допомогу. Особливо дітям подобаються ті ігри, в яких використовуються сюжети народних казок, де образи героїв надзвичайно яскраві і динамічні, а тому дошкільники із задоволенням і радістю відтворюють їх. В таких іграх діти надзвичайно легко схоплюють їх ідейну спрямованість, проймаються спільними переживаннями, які згуртовують їх, об'єднують у єдиний колектив.
Виховне значення гри-драматизації полягає і в тому, що для її проведення потрібна велика підготовча робота всіх учасників, що позитивно впливає на формування дитячого колективу та вихованню відносин між дітьми. Вибравши для драматизації певний художній твір, учасники гри та майбутні глядачі починають заздалегідь готувати необхідні атрибути для її проведення: костюми, декорації, маски. Вже на цьому етапі всіх дітей охоплюють радісні переживання, пов'язані з майбутньою грою.
Хід гри-драматизації викликає емоційне піднесення не лише в її учасників, а й у глядачів. Вони щиро вболівають за кожного “актора”, намагаються чимось допомогти: підказують слова тексту, радять, як краще користуватися засобами художньої виразності — жестами, інтонацією, паузами, виявляють співчуття позитивним героям, коли ті потрапляють у біду, і, навпаки, відверто обурюються негідною поведінкою негативних персонажів. У переживаннях дітей тісно переплітаються оцінка дій героїв художнього твору та їх особисте емоційне ставлення до них. А це, безумовно, створює надзвичайно сприятливі умови для активного засвоєння ними морального змісту художнього твору, який певною мірою орієнтує їх у навколишній дійсності й стає зразком для наслідування.
Керівництво вихователя грою-драматизацією полягає насамперед у тому, щоб допомогти дошкільникам вибрати для драматизації художній твір. Важливо вже при першому ознайомленні з цим твором звернути увагу вихованців не стільки на зовнішню привабливість героїв, скільки на їхні особистісні якості: доброту, безкорисливість, чуйність у ставленні до інших людей.
Колективні рухливі ігри виховують у старших дошкільників уміння узгоджувати власні дії та рухи з діями своїх товаришів, знаходити своє місце в колоні, не заважати іншим. Усе це має винятково важливе значення не лише для розвитку основних рухів, а й для виховання моральних якостей особистості. Участь у колективних діях, спільні переживання об'єднують дітей, викликають у них радісний, піднесений настрій. Багато ігор для старших дошкільників передбачають поділ групи на кілька ланок або команд (“Естафета з обручами”, “Хто швидше до свого прапорця”, “Чия ланка швидше збереться” тощо). Виховна цінність таких ігор полягає в тому, що діти об'єднуються в них навколо спільної мети — здобути перемогу над іншими ланками. Це викликає переживання за успішні дії своїх партнерів, які стають об'єктом пильної уваги кожного учасника гри. Всі члени ланки “вболівають” за своїх товаришів, які в цей час виконують ті чи інші дії. Вони всіляко намагаються допомогти одне одному, і якщо хтось невдало виконує, рухи. Характерно, що дуже часто учасники гри, згуртовані спільними переживаннями, навіть не дорікають своєму товаришеві, якщо він допускає помилки і цим підводить свою ланку. Навпаки, діти підбадьорюють своїх партнерів, радять їм, як правильно метати чи стрибати тощо.
Організовуючи рухливі ігри, вихователь повинен подбати про те, щоб кожна ланка була укомплектована з відносно однаковими фізичними можливостями та вміннями. Інструктуючи дошкільників перед початком гри, слід завжди наголошувати на тому, що ніхто не повинен порушувати правила, всі зобов'язані грати чесно, допомагати одне одному порадами, вказівками. Добре, коли, підбиваючи підсумки гри, вихователь не тільки називає переможців, а й спиняється на прикладах “справді спортивної поведінки”, коли виявлялася взаємодопомога, тактовне ставлення до слабших, товаришів тощо. У рухливих іграх, як і в усіх інших видах діяльності дітей, вихователю належить провідна роль. Правильне керівництво грою, яке насамперед передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, допомагає педагогові розвивати у своїх вихованців стійкий інтерес не лише до ігрової діяльності, а й до своїх товаришів, підтримувати у них почуття радості від спілкування з ними. Все це разом сприяє розвитку в старших дошкільників доброзичливих взаємовідносин з однолітками та іншими дітьми, формуванню у них початків колективізму.
Таким
чином, становлення
взаємин старших
дошкільників
великою мірою
визначається
рівнем розвитку
їхньої ігрової
діяльності.
Саме на грунті
гри, як основної
діяльності
дітей,
зароджуються
їхні перші
моральні уявлення
про норми
та правила
спілкування
і взаємини з
людьми, які їх
оточують,
з'являються
перші симпатії.
В грі з найбільшою
повнотою
і чіткістю
виховуються
та розкриваються
соціально
ціннісні якості
підростаючої
особистості,
формується
дитяче
товариство,
.свідомість
у вчинках та
поведінці.
III. Становлення взаємин дітей у трудовій діяльності
Трудове виховання підростаючого покоління розглядається сьогодні як одне з найважливіших завдань усієї системи народної освіти.
Посильна трудова діяльність дошкільника — не лише засіб, а й неодмінна умова морального розвитку підростаючої особистості. Адже саме в праці найінтенсивніше нагромаджується моральний досвід, формується оцінне ставлення дій і вчинків ровесників, утверджуються морально-вольові якості, відбувається становлення власної самооцінки дитини, яка зумовлює певні прояви її поведінки в різних життєвих ситуаціях.
Отже,
в процесі праці
в дітей формуються
саме ті якості
особистості,
які конче потрібні
їм для успішного
навчання в
школі,
спілкування
з ровесниками
і дорослими.
Трудове виховання сприяє духовному збагаченню підростаючої особистості. Спеціально проведені дослідження показали, що в процесі трудових дій соціальна мотивація у дошкільників формується успішніше, ніж у ігрових діях (Л. І. Божович, Г.О. Люблінська, Я.З. Неверович). (Під соціальною мотивацією праці розуміється прагнення зробити щось корисне іншій людині.)
Так, дослідження, проведені Я.З. Неверович, переконливо свідчать, що за умови правильної організації трудової діяльності суспільне спрямовані мотиви можуть набувати для дошкільника значно більшої спонукальної сили, ніж особисті, або ж інтерес до зовнішньої, процесуальної сторони діяльності.
На цьому наголошував і А. С. Макаренко, який вважав, що дитина повинна виховуватися так, щоб вирішальним моментом у трудовому зусиллі була не її зацікавленість, а користь, необхідність. У міру розвитку дитини навіть найбільш неприємна робота даватиме їй радість, якщо суспільна значущість роботи буде для неї очевидна.
Під впливом вимог батьків і вихователів та за їх безпосередньою допомогою дошкільник поступово навчається виконувати окремі доручення, а згодом — і складніші завдання, результати яких потрібні не тільки йому особисто, а й мають значення для близьких дорослих, товаришів по групі. Хоча об'єктивна цінність цієї діяльності ще не досить велика, проте для самої дитини вона дуже важлива, особливо для формування моральних якостей, для підготовки до майбутньої суспільної корисної праці.
Працю у нашому суспільстві характеризує те, що кожна людина трудиться не лише заради задоволення власних потреб, а й на користь іншим людям, в інтересах і колективу і суспільства. І у вихованні дошкільників має формуватися саме таке ставлення до праці, розуміння її суспільної значущості.
В останні роки в українській психолого-педагогічній науці та педагогічній практиці трудова діяльність дошкільників дедалі частіше розглядається не лише як важливий засіб формування в них позитивного ставлення до праці, відповідальності, працелюбності, а й неодмінна умова формування в хлопчиків і дівчаток колективістських рис особистості, доброзичливих взаємин, почуття товариськості З.Н. Борисова, Р. С. Буре, Я.З.Неверович, В.Г.Шур, Г. Г. Якобсон та ін.).
У програмі вказується, що діти вже молодшого дошкільного віку повинні вміти засукувати рукава, мити руки з милом, вмивати обличчя, розстібати ґудзики спереду, роздягатися, роззуватися, складати на стільці одяг, ставити взуття під стілець тощо. Формування перелічених умінь і навичок у процесі самообслуговування сприяє вихованню у малюків самостійності, працелюбності, бережливого ставлення до речей, культури поведінки. Добре оволодівши навичками самообслуговування, дитина молодшого дошкільного віку вже може обслужити не лише себе, а й прийти на допомогу своїм товаришам в умивальній кімнаті, під час одягання та роздягання.
З переходом дітей у середню групу помітно підвищуються вимоги до них у плані якості самообслуговування і водночас висуваються нові, які безпосередньо стосуються формування в них уміння виявляти взаємодопомогу, ввічливо звертатися з проханням до товаришів, дякувати за виявлену послугу тощо.
Відомо, що діти п'ятого року життя відчувають гостру потребу в спілкуванні з однолітками, всіляко намагаються налагодити його. І тут важливо постійно спрямовувати взаємини, які починають набувати усталеного характеру, у русло гуманного ставлення одне до одного. Тут без цілеспрямованого впливу вихователя у його підопічних замість позитивних можуть формуватися негативні навички, а їх перевиховувати, як відомо, досить важко.
Практика показала, що у формуванні навичок культури спілкування з ровесниками в процесі самообслуговування ефективним є такий прийом, коли вихователь, не вдаючись до розгорнутих пояснень, більше використовує різноманітні конкретні ситуації, що виникають у повсякденному житті дітей.
- Тетянко,— звертається до дівчинки педагог,— допоможи Оксані зашнурувати черевики, вона ще не навчилася це робити, а ти вмієш гарно.
- Васильку, розкажи Вові, як правильно користуватися гребінцем. Петрику, застебни верхній ґудзик у Дмитрика, йому це робити дуже незручно.
- Толя, прикрий двері своєї шафи, а то Іра не зможе дістати куртку.
Такі звертання-доручення до дітей орієнтують їх, як слід повестися у тому чи інших випадках, допомагають помічати, що ровесник потребує допомоги тощо. Крім того в подібних ситуаціях діти оволодівають практичним досвідом взаємодії та взаємодопомоги в колективі ровесників, що сприяє їхньому моральному розвитку.
Спостереження за дітьми п'ятого року життя показують, що дехто з них взагалі не вміє допомагати своїм товаришам, інші — роблять це лише після нагадування чи підказки дорослого, а є і такі діти, які свідомо не хочуть це робити.
Отже,
педагог повинен
шукати індивідуальний
підхід
до кожного
свого вихованця.
Добре знання
причин і байдужого
ставлення
деяких дітей
до ровесників
допомагає і
вихователеві
знайти адекватні
прийоми впливу
на них з метою
стимулювання
позитивних
форм взаємин.
Буває і так, що деякі хлопчики і дівчатка вміють добре і швидко вдягатися, але цілком безпомічні, коли треба допомогти іншим. Не варто наполягати на тому, щоб вони це робили. Краще використати інші, не менш важливі у виховному плані прийоми, які опосередковано стимулюватимуть цих дошкільників до виявлення турботи про товаришів. Так, можна доручити цим дітям першими піти в роздягальну кімнату й поставити стільці чи лави так, щоб усім вистачило місця для вдягання. Або ж запропонувати винести на майданчик санчата, граблі, лопатки, різні іграшки (залежно від сезону).
У середній групі вперше вводиться систематичне чергування дітей по їдальні, а з другої половини року — і по підготовці до занять. Кожний черговий обслуговує один стіл, а тому в ролі чергових виступають 4—5 дітей. При цьому між ними виникають перші форми співробітництва: не заважати один одному, спокійно чекати своєї черги біля роздавального стола, поступитися, коли товариш несе чашки, якщо треба, допомогти йому. Призначаючи чергових, важливо враховувати індивідуальні особливості дітей, рівень сформованості в них трудових навичок. Не варто одночасно призначати черговими метушливих, недостатньо організованих дітей. Бажано, щоб надто рухливу дитину урівноважувала спокійна і організована, яка може не лише підказати товаришеві, а й допомогти. Зрозуміло, спочатку далеко не всі діти з власної ініціативи роблять так. Це здебільшого пояснюється тим, що вони надто захоплюються самим процесом чергування, намагаються виконати роботу дуже добре, а тому майже не помічають поруч себе товариша, який не може самостійно справитися із завданням. Розуміючи це, вихователь вносить потрібні корективи, спеціально створює ситуації спілкування між дітьми:
Оленко, ти вже скінчила накривати на свій стіл. Допоможи, будь ласка, Петрикові красиво накрити його стіл.
- Дмитрику, перевір, чи на всіх столах є пензлики для клею, щоб усім дітям було чим працювати.
Міцно згуртовує дітей, переконує у необхідності спільних зусиль, дає відчутні результати їхня праця в квітнику та на городі. В процесі догляду за рослинами дітей поступово підводять до розуміння залежності стану рослин від догляду за ними. Доручаючи дітям догляд за городніми культурами та квітами, варто нагадувати їм, що коли хтось з них виконуватиме роботу похапцем, неякісно, рослини можуть загинути, а тоді марно пропаде праця всіх дітей групи, які висівали, поливали та прополювали їх. Усвідомивши такий взаємозв'язок своєї праці з працею інших, діти починають не лише відповідальніше ставитися до завдань, а й з власної ініціативи допомагати товаришам, прискіпливіше оцінювати якість виконання доручень. Так поступово формується розуміння взаємозалежності, взаємодопомоги та суспільної користі трудових справ.
Звичайно, далеко не всі діти однаково розуміють, чому потрібно допомагати іншим, погано усвідомлюють взаємозв'язок праці тих, хто зайнятий однією справою. Діти, яким завжди допомагають, іноді сприймають це як належне, а тому - часто залишають незавершену справу на своїх помічників й спокійно йдуть гратися. Подібні прояви потребують негайної реакції вихователя, оскільки вони як правило завжди призводять до виникнення конфліктів між учасниками діяльності. З такими дітьми потрібно проводити індивідуальну роботу, їх треба переконувати, що справжні друзі так не поводяться, на конкретних прикладах довести, що від зусиль, старань кожного залежить кінцевий результат роботи, стимулювати до обопільного переживання успіхів.
Байдуже ставлення дітей до своїх помічників найчастіше можна спостерігати там, де вихователь не приділяє достатньої уваги культурі спілкування своїх підопічних — не вчить їх обов'язково дякувати одне одному за виявлену послугу, помічати будь-яке виявлення уваги і турботи товариша, не стимулює їх віддячувати йому тим самим. У результаті діти не вміють належно оцінювати допомогу своїх товаришів і відповідати приязним ставленням до них.
Значення спільних зусиль діти краще усвідомлюють, коли бачать результати своєї праці. Власноручно вирощені квіти, овочі викликають у них радісні переживання, які треба всіляко підтримувати. З цією метою дітей можна зібрати біля клумби чи грядки і показати, як гарно розцвіли квіти, зазеленіли листочки тощо. Як щиро малята радіють, коли в день народження одержують подарунок — букетик квітів, вирощених на груповій ділянці. В такі хвилини почуття радості переживає не лише іменинник, а й його товариші, адже кожний почуває себе причетним до спільної справи. Щоб підсилити усвідомлення дітьми "значення їхньої спільної праці, вихователь нагадує її етапи:
— Пригадайте, діти, як навесні ми всі разом перекопували землю, висівали насіння квітів, а потім прополювали, щодня поливали їх. Усі працювали дружно, допомагали один одному, і он які гарні квіти виросли.
Спостереження за характером взаємин дітей у процесі виконання спільного завдання показують, що часто непорозуміння між ними виникає через те, що хтось з партнерів недостатньо володіє тими чи іншими навичками, а тому затримує інших. Тут потрібно організувати допомогу партнерів по спільній діяльності. Діти часто вважають, що допомогти товаришеві означає просто виконати за нього його частину роботи. Слід відзначити, що така форма допомоги не має істотного значення ні для оволодіння відстаючою дитиною трудовими навичками, ні для розвитку її взаємин з помічником. Ефективним є застосування таких форм, як пояснення, порада, показ, спільне виконання завдання. Ці форми допомоги і слід пропонувати старшим дошкільникам під час праці в квітнику, на городі, на ділянці дошкільного закладу. Діти володіють різними трудовими вміннями залежно від набутого ними раніше досвіду. Дехто, наприклад, часто їздить до бабусі в село, на дачу і тому добре навчився працювати лопатою, граблями, поливальницями та іншими знаряддями праці. Ці діти вміють поливати та розріджувати рослини, обкопувати дерева та кущі, поливати їх у міру потреби. Але серед старших дошкільників є й такі, які зовсім не вміють робити цього, і їм конче потрібна індивідуальна допомога вихователя або ровесника.
Колективна праця дітей у квітнику, на городі, ділянці дошкільного закладу особливо згуртовує їх, бо завжди має реальний результат (вирощені квіти, овочі, чисто прибраний майданчик), якого довго чекають, докладаючи для його досягнення спільних зусиль. Скільки радості приносить дітям збирання вирощеного своїми руками врожаю? Вони жваво обговорюють цю подію, пригадують, як навесні скопували грядки, висівали насіння, пололи та проріджували рослини, щодня вранці або ввечері поливали їх.. Такі переживання особливо сприяють зближенню дітей, виникненню між ними взаємної симпатії, бажанню допомогти один одному. Щоб підсилити їх, вихователь може нагадати дітям як вони допомагали один одному:
Наталочко, ти пам'ятаєш, як Оля вчила тебе правильно тримати в руках лопату і перекопувати землю?
А ти, Оленко, ще не забула, як Маринка навчила тебе висівати на грядку насіння редиски?
Такі слова педагога актуалізують у дошкільників почуття вдячності своїм товаришам, викликають бажання чимось віддячити їм. Усе це породжує атмосферу взаємно прихильності й доброзичливості. Хороший виховний вплив справляє пропозиція вихователя пригостити “своїми” овочами працівників дитячого садка, молодших дітей. Зробити це доручають дітям, які найбільш старанно доглядали за рослинами, допомагали своїм товаришам.
Щоб закріпити в дітей уміння розподіляти обов'язки, вихователь може доручити їм таку роботу виконати в молодшій групі: Діти, ви гарно вмієте лагодити книжки та коробки. Вихователька молодшої групи просила, щоб ви допомогли їй. Цього разу ви працюватимете без моєї допомоги. Пригадайте, будь ласка, як минулого разу ми розподіляли роботу. Тепер ви це зробите самостійно. Я впевнена, що кожний з вас вибере для себе ту частину роботи, яку він може виконати найкраще. Не забувайте: виконати роботу швидко ви можете тоді, коли допомагатимете один одному.
Колективна
форма праці
впливає на
процес
становлення
доброзичливих
взаємовідносин
між її учасниками.
У зв'язку з тим, що процес ручної праці будується так, що кожна підгрупа виконує своє окреме завдання, часто виникає ситуація, коли одні діти вже закінчують роботу, а іншим для її завершення потрібний ще певний час. Досвідчені вихователі використовують подібні ситуації як. народу для виховання в дітей взаємодопомоги:
— Давайте, діти, всі разом допоможемо Петрику, Олі; та Світланці. У них сьогодні було складне завдання, тому води не змогли скінчити роботу разом з усіма. Іншим разом вони допоможуть вам.
Подібні звертання педагога приносять користь, бо стимулюють у дітей прояви взаємодопомоги у ставленні не лише до своїх партнерів по спільній діяльності, а й до товаришів по групі. Це згуртовує дитячий колектив, учить дошкільників вболівати за результати роботи своїх партнерів.
Так,
з набуттям
досвіду взаємодії
у різних видах
трудової
діяльності
взаємини дошкільників
стають дедалі
усвідомленішими,
а зв'язки між
ними тривалішими
і міцнішими.
Під впливом
правильного
педагогічного
керівництва
вони поступово
переростають
у дружні взаємини,
для
яких
характерні
вибірковість,
симпатія та
взаємодопомога..
IV. Спільна продуктивна діяльність на заняттях як засіб формування взаємин дошкільників
У педагогічній науці та практиці суспільного дошкільного виховання великого значення надається організації спільної діяльності дітей як важливому засобу формування в них початків колективістських взаємин, які є метою і водночас умовою комуністичного виховання підростаючого покоління.
Спостереження показують, що залучення дитини до роботи разом з ровесниками допомагає їй відчути й зрозуміти необхідність виконувати загальноприйняті норми та правила взаємодії, формує вміння підпорядковувати свої особисті цілі й наміри груповим заради успіху загальної справи. Правильно організована спільна діяльність дітей сприяє тому, що вони поступово навчаються поважати товаришів, розуміти їхні бажання, інтереси, вболівати не лише за свою частку праці, а й за роботу своїх товаришів та її кінцевий результат. Під час виконання колективних або групових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спільні переживання радощів успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближують дітей, згуртовують їх навколо єдиної мети. Емоційне піднесення сприяє розвиткові дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а й у повсякденному спілкуванні, вихованню дружніх відносин. Проте було б неправильно вважати, що залучення .дітей до спільної діяльності само, по собі забезпечує виникнення позитивних взаємин між ними, формування у них колективістських почуттів.
Слід наголосити, що хоча спільна діяльність дошкільників, особливо старших, і спрямована на досягнення певного результату роботи, однак головна її мета — засвоєння дітьми правил взаємодії з ровесником, вправляння у позитивних формах спілкування з товаришами і турботливому ставленні до них. Значення спільної продуктивної діяльності для виховання дітей навіть важко переоцінити, адже вміння правильно поводитися під час організації спільної діяльності та в її процесі вкрай необхідне маленькій людині для майбутньої участі в житті шкільного виробничого колективу, у громадській діяльності й водночас для формування моральних рис особистості дитини. Звичайно, спільна діяльність лише тоді позитивно впливає на дітей, коли вихователь створює для цього відповідні умови, попередньо готує дошкільників до неї. Насамперед важливо, щоб діти володіли певними уміннями та навичками роботи з тим чи іншим матеріалом, без нього про організацію спільної діяльності не може бути мови. Потрібно, щоб зміст завдань, відібраних для колективного виконання, давав змогу об'єднувати дітей у невеликі підгрупи; щоб у процесі роботи вихователь широко використовував методи, спрямовані на формування дошкільників способів погодження дій і позитивних норм спілкування тощо. Якщо педагог не виховуватиме його, діяльність дошкільників залишиться нейтральною до виховних завдань і діти, хоч працюватимуть разом, досвіду позитивних взаємин не набудуть.
Спільність повинна бути у всіх видах діяльності дітей: грі, у праці, на заняттях. Проте аналіз навчально-виховного процесу в дошкільних закладах показує, що педагог організовує спільну діяльність частіше в іграх дітей, під час праці на ділянці, в ігрових куточках та в куточках живої природи. На заняттях навіть у старших та підготовчих до школи групах спільна діяльність дітей практикується, як правило, дуже рідко. Саме цим пояснюється відсутність у них елементарних умінь домовлятися про спільну діяльність: погоджувати задум, приходити до згоди, розподіляти обов'язки, в коректній формі виражати ровеснику свої претензії або зауваження. Як правило, все це бере на себе вихователь. Приступивши до виконання :спільного завдання, діти виявляють невміння користувався спільним матеріалом — кожний намагається привласнити якомога більше собі незалежно від реальної потреби в ньому. А це, зрозуміло, неминуче призводить до конфліктів, які уладнуються лише завдяки втручанню дорослого. Під час виконання спільного завдання в багатьох дітей досить чітко виявляється індивідуалістична спрямованість на досягнення успіху лише у власній частині роботи. Результат партнера часто зовсім не цікавить дитину, а іноді навіть породжує і ревниве ставлення до успіху іншого.
Безумовно, коли вихователі не приділяють належної уваги виховному аспекту спільної діяльності, у взаєминах з ровесниками діти користуються тими способами спілкування, які вже склалися раніше. Для одних спільна діяльність справді стає джерелом переживань за успіх спільної справи і створює об'єктивні умови для згуртування всіх її учасників, а для інших — вона лише засіб виявлення особистих інтересів і пов'язаного з цим задоволення від успішного виконання своєї частини роботи. Спільна діяльність породжує між учасниками різні типи взаємин залежно від того, наскільки правильно її організовує педагог:
взаємини дружньої взаємодопомоги, для яких характерне справжнє співробітництво, бажання допомогти товаришеві, якщо в цьому є потреба;
взаємини партнерства, які характеризуються формальним співробітництвом, що грунтується на розподілі праці