Розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови
Отже, мотиви учбової діяльності це система психологічних факторів, що зумовлюють діяльність учня у школі, або причина, що спонукає до учіння школяра.
В учнів молодшого шкільного віку формуються різноманітні навчальні мотиви. Першокласнику подобається вчитися, читати, писати. У процесі навчання інтереси дитини збагачуються і диференціюються. У багатьох дітей пізнавальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, виступаючи доля них як самоціль.
При вивченні мотивів учіння важливо одержати від учнів відповіді на запитання: Що спонукає учня до даної конкретної пізнавальної діяльності? Яке ставлення учня до виконання навчального завдання?
У деяких школярів мотиви учіння пов’язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут переважають ще ігрові мотиви, хоч спонукають вони до учбових дій. Як правило учні на запитання „ Чому ти вчишся в школі? ” відповідають коротко: „ Щоб бути грамотним, навчитись читати, писати” та ін. Їхні відповіді - це, в основному, судження дорослих, побажання батьків. Ці висловлювання добре ілюструють домінуючу роль так званих зовнішніх мотивів, які спочатку спонукають учіння. Тут учіння є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності (наприклад, задоволення соціальної потреби в самоствердженні). Серед мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов’язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов2язку, а також вузькі особисті мотиви - задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь - що відзначитися в колективі однолітків (М.І. Алексєєва (1929 - 2001), Л.І. Божович, С.О. Мусатов).
Друга група мотивів учіння молодших школярів - це так звані внутрішні мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння - вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв’язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів. С.О. Мусатов зазначає, що серед усвідомлених школярами мотивів учіння інтерес до української мови займає важливе місце в добре та посередньо встигаючих учнів (його виявили 39% цих школярів) і менш виражений у слабо встигаючих (відповідний показник становить тут відповідно лише 8%). [14, с.16]
Деяким учням початкових класів не властивий недостатній рівень пізнавальної активності (що є наслідком багатьох причин, насамперед неадекватних методів активізації розумової діяльності), він стримує повноцінне формування у них навчально-пізнавального інтересу, здатного мотивувати стале позитивне ставлення до процесу засвоєння знань. Таким дітям більш властиві мотиви обов’язку, престижу, ніж інтересу до змісту навчального предмету.
Отже, серед мотивів учбової діяльності є такі які найбільш адекватні навчальним задачам. Якщо вони формуються у школяра, то його навчальна діяльність а та є осмисленою і адекватною. Д.Б. Ельконін називає їх навчально-пізнавальними мотивами. В їх основі лежить пізнавальна потреба і потреба в саморозвитку. Дитина повинна бути мотивована не лише результатом, а й самим процесом навчальної діяльності. Якщо вчитель навчить дітей виконувати всі ці компоненти навчальної діяльності, то він сформує у дітей вміння самостійно вчитися сформує навчальну діяльність.
Сьогодні на уроках української мови у початкових класах пріоритетною є розвивальна функція навчання, самостійність і нестандартність думки. Оволодіти навчальним предметом - означає навчитися розв’язувати не лише передбачені державним освітнім стандартом задачі - „нестандартні завдання", а й такі, що потребують певної незалежності мислення, творчих пошуків, оригінальності, винахідливості.
Підвищення пізнавальної активності учня - актуальна проблема, яку має розв’язати кожний учитель, який працює над побудовою навчально-виховного процесу на основі особистісно орієнтованого підходу до молодшого школяра. Але пізнавальна активність є неможливою без сформованості розумових дій, що є основою розвитку мислення - однією з найголовніших умов загального розумового розвитку учнів.
Оскільки, „ ми можемо говорити про нормальний, здоровий розвиток дитини в тому випадку, коли маємо справу з особистістю, що рухається до актуалізації закладених її природою можливостей, до реалізації індивідуальних потенціалів" [27, с.355], то освіта не може залишатися осторонь від проблеми виховання здорових дітей у здоровому суспільстві. Здійснити це можливо тільки в процесі особистісно орієнтованого розвивального підходу до навчального процесу.
Розділ ІІ. Експериментальна перевірка розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови
2.1 Організація і зміст експериментального дослідження
З метою доведення ефективності виявленої та обґрунтованої сукупності шляхів удосконалення розвитку пізнавальної активності в початковій школі і з’ясування їх впливу на процес формування мовних знань у молодшого школяра ми провели експериментальне дослідження. Воно проводилося у 4-х класах СЗШ №4 І-ІІІ ступенів м. Золочева Львівської області, та СЗШ № 1 І-ІІІ ступенів м. Золочева Львівської області у 2006-2008 навчальних роках.
На першому етапі дослідження у 2006 році було проаналізовано психолого-педагогічну літературу з окресленої проблеми, методичну літературу та посібники для вчителів, досвід роботи вчителів початкової школи, сформульовано гіпотезу і завдання експериментального дослідження.
На основі аналізу матеріалів констатувального експерименту, який проводився в 2006-2007 навчального року, був розроблений зміст навчального експерименту. Експериментальна робота проводилася упродовж 2007-2008 навчального року на базі 4-х класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів м. Золочева Львівської області. Експериментальним навчанням було охоплено 56учнів.
Всього у формувальному експерименті брало участь 56 учнів, з них: 26учнів експериментального класу і 30 контрольного класу. Контрольним класом ми визначили 4-А клас Золочівської СЗШ № 1 І-ІІІ ступенів Львівської області, а експериментальним - ми визначили 4-Б клас СЗШ №4 І-ІІІ ступенів м. Золочева Львівської області. Класи були підібрані приблизно з однаковими рівнями навчальних досягнень учнів та умовами навчання на початок проведення експериментального дослідження.
Під час (формувального) етапу дослідження ми ставили за мету порівняти результати роботи в експериментальному і контрольному класах, які мали відмінності в організації навчального процесу. В експериментальному і контрольному класах, процес формування мовних знань проводився згідно з чинними навчальними програмами та підручниками. Відмінністю було лише те, що в експериментальному класі вивчення розділу „ Частини мови” здійснювалося за допомогою здійснення особистісно орієнтованого навчання, проблемного, програмового навчання, змісту навчання, інтерактивного навчання, інноваційних підходів, використанням комп’ютерних технологій, відбору засобів навчання, використання матеріалів краєзнавства та диференційованих підходів, які сприяли розвитку пізнавальної активності молодшого школяра.
Нами була розроблена система завдань на основі використання різних шляхів удосконалення розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови.
У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу. Одні граматичні поняття учні засвоїли за кілька уроків (наприклад, поняття про корінь суфікс чи префікс). Інші (іменник, прикметник, дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів, як сприймання однорідних мовних явищ, абстрагування, виділення істотних для даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні.
Граматичні поняття можна засвоїти, спираючись тільки на логічну роботу мислення. Для того що граматичне поняття було свідомо засвоєне, учні навчалися прийомів розумової діяльності, за допомогою яких досягли виявлення, вичленування і об’єднання істотних ознак об’єктів, що вивчались.
Як і будь - який процес пізнання, засвоєння граматичних понять відбувалося у процесі виникнення і вирішення своєрідних суперечностей, що були рушійною силою засвоєння.
Так у початкових класах учні вивчали морфеми удову слова, частини мови, речення. У зв’язку з цим засвоювали поняття „корінь", „суфікс", „префікс”, „закінчення", „іменник”, „прикметник", „займенник", „прийменник”, „підмет", „присудок" тощо. Щоб володіти цими поняттями, учні здійснювали складну розумову роботу: зчленовували (абстрагували) істотні ознаки, об’єднували (узагальнювали) їх в одну групу, засвоювали (осмислювали) спеціальну термінологію. Засвоюючи, наприклад, поняття „іменник", „прикметник”, „дієслово”, Учні усвідомлювали, що означають і які граматичні форми мають слова, що належать до цих частин мови.
Процес формування граматичних понять умовно ми поділили на чотири етапи.
Перший етап формування граматичних понять полягав в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття.
Виконуючи такі розумові операції, як аналіз і синтез, на цьому етапі учні абстрагували від лексичного значення слів і виділяли граматичні ознаки, типові для даного мовного явища. Зокрема для формування поняття „частини мови” у дітей розвивалось уміння абстрагуватися від конкретного лексичного значення слів і об’єднували їх за спільними граматичними ознаками, тобто здатністю відповідати на однакові питання (що? або що робить? що? або який?). З цією метою ми знайомили ще в період навчання грамоти дітей з тим, що слово може називати предмет, ознаку чи дію і відповідати на певне питання: хто? що? який? яка? яке? що робить? Ці показники і виступали на даному етапі як істотні ознаки поняття „частини мови".
Наприклад:
Склади і запиши речення за моделлю.
Хто?, хто?, хто?, хто? що роблять? де?
Хто?, що роблять?, що роблять?, що роблять? де?
Другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв’язків між ними та введенні терміна.
Після того як учні навчилися, наприклад, ставити питання до окремих частин мови і визначати групи слів як такі, що є узагальненими назвами предметів чи дій, тобто виявляти істотні ознаки кожної частини мови, ми вводили спеціальні терміни - „іменник", „прикметник”, „дієслово".
Однак слід мати на увазі, що оволодіння поняттями на цьому етапі полягає не тільки в заучуванні слова - терміна. Учні, які легко визначали корінь слова як спільну частину споріднених слів, називали спорідненими і слова з однаковою за звуковими оформленнями частиною. Тому і потрапляли до споріднених слів з омонімічними коренями (вода, водити), а слова рік, річниця, роковини учні не вважали однокореневими. Знаючи, що іменники називають предмети, такі учні ніяк не могли зрозуміти, чому слова типу ходіння, боротьба, будівництво відносяться до іменників, а не до дієслів, чому слова типу хоробрість, синява - не прикметники, а іменники.
Терміни учні запам’ятали, а поняття у них не склалося. Безумовно засвоєння термінів полегшено оперування граматичними поняттями. Своєчасне ознайомлення учнів з терміном привело до швидкого виділення,, уточнення і міцного засвоєння поняття, але ми вводили термін лише після того, як учні усвідомили його значення на конкретному матеріалі.
Наприклад, нами було запропоноване таке завдання:
Випишіть спільнокореневі слова: сад, садовий, саду, садочок, садом, саджати, насаджувати.
Третій етап формування граматичних понять полягав в уточненні суті ознак поняття і зв’язків між ними. Наприклад, учні усвідомили важливу ознаку поняття „ частини мови”: щоб визначити, до якої частини мови належить слово, потрібно знати не тільки його лексичне значення, а й на яке питання воно відповідає. Водночас із цим учні засвоїли і окремі граматичні ознаки частин мови: рід і число іменників та прикметників, час дієслів; опанували іншими ознаками частин мови - здатність іменників прикметників змінюватися за відмінками і числами, а дієслів - за особами і числами, наявність родових форм у цих частин мови.
Наприклад, ми пропонували учням таке завдання:
Замість питань встав прикметники, щоб вийшли загадки про калину. Запиши. Визнач відмінок прикметників.
За хатою у садочку,
(у якому?) віночку
та (в яких?) намистах
стоїть пава молода.
Навесні зацвітає (яким?) цвітом,
Восени пишається (яким?) плодом.
Такі завдання розвивають пізнавальну активність у молодших школярів та самостійність у відході його виконання.
На четвертому етапі формування граматичних понять відбувалась конкретизація вивчених понять завдяки виконанню вправ, які вимагали практичного застосування одержаних знань, наприклад:
Поєднай числівники з іменниками. Запиши утворені словосполучення.
11 (кінь), 50 (день),20 (корова), 2 (село), 3 (учень), 10 (дівчина), 32 (діти), 23 (номер), 3 (яблуко), 6 (вівця).
Про ступінь засвоєння понять ми не завжди судили з відповідей учнів, і по тому як вони запам’ятали визначення чи правило, адже відповіді не завжди відбивали справжній стан речей. Були непоодинокі випадки, коли діти знали визначення понять, але не вміли скористатися своїми знаннями на практиці. Тому більш надійними і переконливими прийомами перевірки знань учнів були виконання ними самостійних робіт, наприклад, граматичного розбору, групування слів за певною ознакою тощо.
Наприклад, прочитай речення. Випиши займенники.
Рідна мати моя ти ночей не доспала.
Ми є ти українські, хлопці та дівчата.
Один цвіт я тільки маю:
Се справи рідної любов.
За тебе, мій коханий краю,
Готовий я пролити кров.
За послідовністю формування граматичних понять ми стежили, зокрема, під час опрацювання теми „Прислівник" (4 клас).
Робота над формуванням поняття „прислівник" починалася з аналізу мовного матеріалу і виділення істотних ознак поняття. Для цього учням я пропонувала дібрати до дієслів відповідні прислівники, подані в дужках.
Розповідати, звертатися, ходити, виконувати, оберігати, турбуватися, думати, бачити, рухатися, з’явитися, шукати.
(Гарно, ввічливо, рівно, добросовісно, ніжно, довго, вірно, добре, впевнено, несподівано, завзято)
Так на уроці створювалася мовленнєва ситуація, яка спонукала учнів до оперування словами. Учні записували словосполучення: розповідати гарно; звертатися ввічливо; ходити рівно; виконувати добросовісно; оберігати вірно.
Які прислівники ви підібрали до кожного дієслова? Підкресліть їх.
Для чого ви використовували ці слова? Що ви хотіли ними підкреслити?
Поставте до них питання і скажіть, чим ці слова схожі?
Такі слова в граматиці називають прислівниками. Перевірте своє визначення.
На закріплення одержаних знань про прислівник учням були запропоновані різні вправи, наприклад:
З поданими прислівниками склади речення і об’єднай їх у текст під назвою „Весна у лісі".
Непомітно, швидко, дзвінко, мелодійно, весело, рясно, неподалік.
У наведеному фрагменті урок були відображені всі етапи формування граматичного поняття „прислівник”:
1-й етап - аналіз мовного матеріалу і виділення ознак поняття;
2-й етап - узагальнення істотних ознак у слові-терміні;
3-й етап - узагальнення ознак (формулювання правила);
4-й етап - виконання вправ на закріплення, які передбачають включення знань у мовленнєву практику.
Під час формування граматичних понять молодші школярі навчилися абстрагувати від лексичного значення конкретних слів, узагальнювати (синтез узувати) те спільне (граматичне), що властиве певній мовній категорії. Кінцевою метою є формування уміння застосовувати набуті граматичні знання безпосередньо метою спілкування.
Таким чином, проведене експериментальне дослідження включало різні види вправ та завдань і було спрямоване на підвищення розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української
2.2 Перевірка ефективності формування пізнавальної активності у молодшого школяра на уроках української мови в експериментальному дослідженні
З метою визначення ефективності різних видів вправ, спрямованих на розвиток пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови, було проведене контрольне тестування.
Яке ставило перед собою вирішення таких завдань:
1) виявити рівень розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови;
2) зіставити результати проведеного контрольного тестування із даними першого констатуючого експерименту.
Для виявлення рівня розвитку пізнавальної активності у дітей молодшого шкільного віку ми запропонували такі завдання, які допомогли нам виявити: рівень засвоєння навчального матеріалу; рівень розуміння навчального матеріалу; рівень оволодіння навчальним матеріалом; рівень оволодіння інтелектуальними навичками.
Завдання для підсумкового опитування були складені відповідно до методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України „ Контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів". Основним критерієм оцінювання результатів виконання учнями завдань було використання уяви, логічного мислення, пам’яті та уваги в процесі даної роботи, результатом якої є правильність і повнота відповіді.
На підготовчому етапі важливе місце займало осмислення запропонованих творчих завдань. Аналіз відповідей учнів свідчить,що 100% учнів експериментального класу і 92% учнів контрольного класу правильно виконали, запропоновані нами завдання.
Результати відповідей на завдання експериментального і контрольного класів у відсотковому співвідношенні показані у таблиці.
Таблиця 1.
Класи |
Кількість учнів (у%), які виявляють вміння правильно виконувати творчі завдання | Кількість учнів (у%), які не виявляють вміння правильно виконувати творчі завдання | ||
| 1 тест | 2 тест | 1 тест | 2 тест | |
| Експериментальний | 72 | 100 | 28 | - |
| Контрольний | 68 | 92 | 32 | 8 |
Вивчення рівня розвитку пізнавальної активності в молодших школярів на уроках української мови включає в себе не тільки вміння виконувати запропоновані нами завдання, а й здатність учнів самим виступати в ролі вчителя і пропонувати свої завдання. Тому, перш ніж зробити остаточний висновок, необхідно визначити, наскільки успішно учні виконують дані завдання. Тому на формуючому етапі дослідження, щоб з’ясувати наскільки учні четвертих класів здатні самі складати і виконувати свої завдання, було запропоновано учням придумати свої завдання і виконати їх.
Результати виконання таких завдань, які активізували пізнавальну діяльність учнів подані у таблиці.
Таблиця 2.
Класи |
Кількість учнів (у%), які вміють самостійно скласти творчі завдання |
Кількість учнів (у%), які не виявляють вміння самостійно складати творчі завдання | ||
| 1 тест | 2 тест | 1 тест | 2 тест | |
| Експериментальний | 12 | 44 | 88 | 56 |
| Контрольний | 8 | 24 | 92 | 76 |
Суттєва різниця між першим і другим тестами спостерігається у виконаних учнями завданнях творчого характеру. Для дитини основною діяльністю, в якій вона виявляла свою творчість була гра, в процесі якої розвивалось гнучке мислення, здатність конкретизувати та розвивати як свої власні задуми, так і пропозиції інших дітей.
Результати ігрової діяльності в процесі виконання завдань подані у таблиці.
Таблиця 3.
Класи |
Кількість учнів (у%), які виявляють вміння активізувати творчу діяльність у процесі гри | Кількість учнів (у%), які не виявляють вміння активізувати творчу діяльність у процесі гри |
| Експериментальний | 84 | 16 |
| Контрольний | 80 | 20 |
Відчутні зміни відчувались при використанні диференційованих завдань, які забезпечували для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності в процесі навчальної роботи.
Результати виконання диференційованих завдань подані у таблиці.
Таблиця 4.
Класи |
Кількість учнів (у%), які виявили вміння виконувати диференційовані завдання | Кількість учнів (у%), які не виявили вміння виконувати диференційовані завдання |
| Експериментальний | 12 | 88 |
| Контрольний | 8 | 92 |
Ці учні здатні активізувати свою пізнавальну діяльність, самостійність, узагальнювати, виділяти пізнавальну інформацію в процесі виконання запропонованих нами завдань.
Суттєві зрушення спостерігаються і у вмінні учнів працювати з пізнавальною інформацією, шляхом аналізу письмових робіт, усних відповідей, індивідуальних бесід. Ними оволоділи 86% учнів експериментального і 48% учнів контрольного класів.
Таким чином, аналіз результатів виконання вправ свідчить про те, що для експериментального класу характерний вищий рівень сформованості мовно-мовленнєвих знань, ніж для учнів контрольного класу.
Порівняння результатів засвоєння молодшими школярами знань, отриманих в експериментальному і контрольному класах, свідчать про позитивний вплив розроблених нами шляхів удосконалення розвитку пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови.
А тому, якщо в навчальний процес уроків української мови систематично впроваджувати спеціально організовані вправи і завдання та методично їх обґрунтовувати при вивченні граматичного матеріалу то розвиток пізнавальної активності молодшого школяра значно зросте.
Висновки
"Моральне, емоційне, естетичне виховання школяра немислиме без розвитку в нього здатності відчути відтінки думки й почуттів людей. Ця чутливість виробляється тоді, коли людина розуміє і відчуває „гру слова", його внутрішнє змістове багатство, емоційне забарвлення" [2, с.215], - говорив видатний педагог В.О. Сухомлинський.
Цілеспрямована й успішна робота учнів на уроці можлива, якщо вчитель добре знає навчальні можливості і відповідно до цього формує систему методів і прийомів роботи на уроці та засобів впливу на учня з метою підвищення його пізнавального інтересу й відповідальності.
Пізнавальний процес потребує максимальної напруги сил дитини. Тому навчальні завдання мають викликати в дитини певне утруднення. Справившись із одним завданням, дитина отримує той емоційний заряд, який дозволяє їй взятися за інше, важче й вирішити його.
Одним із найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями й навичками є впровадження активних форм і методів навчання.
Активізація навчання сприяє складанню сил вчителя і учнів, взаємному збагаченню їх інтенсивної діяльності, яка задовольняє обидві сторони. На цій основі виникає потреба у спілкуванні, яке створює цінні, довірливі відносини, які забезпечують сприятливу навчально-пізнавальну діяльність.
Експериментальне дослідження привело нас до висновку, що розвиток пізнавальної діяльності сприяє такій ситуації, коли вчитель відшукує більш досконалі шляхи своєї праці, які спираються на задум учнів, на їх прагнення до творчої діяльності.
Розвитку пізнавальної активності сприяють пізнавальні інтереси учнів, що створюють як внутрішні так і зовнішні сприятливі умови навчання. Пізнавальний інтерес висвітлює об’єктивні цінності навчання, дає навчанню силу, легкість інтенсивність, рухливість, продуктивність діяльності, надає всій навчально-пізнавальній діяльності сприятливий емоційно - інтелектуальний тонус.
Протягом одного навчального дня в 4-Б класі СЗШ №4 м. Золочева Львівської області, на уроках української мови, ми розкриваємо багато аспектів сильної або слабкої активізації пізнавальної діяльності, а саме:
різні сторони змістово-процесуальної, методичної сторін діяльності вчителя у цьому класі;
вплив стилю діяльності вчителя на характер навчання школярів;
зміна діяльності учнів на різних уроках;
характер спілкування вчителя з учнями та його вплив на дієздатність учнів;
переважаючий характер діяльності учнів в класі;
коливання у розвитку пізнавальної активності, інтересу на різних уроках;
характер колективних відносин в класі, прояви його на різних уроках.
Загальними умовами розвитку пізнавальної активності крім вікових та індивідуальних можливостей учнів є:
прогнозування суспільного напрямку діяльності;
зміцнення соціальних зв’язків, формування колективного суб’єкта в поєднанні з активною позицією кожного школяра;
поступове та постійне ускладнення діяльності з переходом її на більш високі рівні розвитку від виконання до творчості.
Експериментальна перевірка виконання спеціально підготовлених нами вправ, доводить, що конкретний матеріал, яким ми насичували програмовий матеріал, сприяв тісному зв’язку навчання з життям, розвитку дитячої уяви, мислення, глибокого проникнення у сутність явищ, прагнення більше дізнатися, запам’ятати, побачити, тобто допомагав не лише свідомому засвоєнню знань, а й ефективному розвитку пізнавальної активності, творчої самостійності у молодших школярів. Різні види навчальної роботи розкрили перед дітьми навколишній світ, заохочували їх до самостійних спостережень, узагальнень, тобто активізували роботу дитячого інтелекту, розширили їх розумові горизонти, розвинули мовлення.
Результати тестування в експериментальному та контрольному класах, систематичне спостереження за школярами, а також усне опитування учнів у ході навчального експерименту на базі 4-Б класу СЗШ №4 І-ІІІ ступенів м. Золочева Львівської області, на завершальному етапі підтвердили гіпотезу: якщо в навчальному процесі уроків з української мови систематично включати спеціально організовані вправи і завдання та методично їх обґрунтовувати при вивченні граматичного матеріалу, то розвиток пізнавальної активності молодшого школяра значно зросте.
Таким чином, різні види завдань та вправ, як доводить експеримент, дали учням змогу вибірково підходити до об’єктів пізнання (вибирати те, що потрібно зараз), виявляти самостійність і творчість, наполегливість у навчанні. А для вчителя - це одна з можливостей розвивати пізнавальну активність у молодших школярів, бо такий спосіб вивчення програмового матеріалу захоплює не лише інтелектуальну сферу дітей, а й емоційну, підвищує рівень мотивації навчальної діяльності, суспільний зміст учіння, культуру розумової праці; допомагає виявити можливості стійкої пізнавальної активності школярів на уроках української мови.
Література
1. Агафонова А.С. Практикум по общей педагогике. - СПб.: Питер, 2003.
2. Активні методи навчання при викладанні методики мови /О. Горська, Л. Живицька; / Школа першого ступеня: теорія і практика. - Переяслав - Хмельницький. - 2003. - Вип. .6. - С.55 - 62.
3. Абрамова Г.С. Возрасная психология. - М, 2000.
4. Аткинсон Р. Человеческая пам’ять и- М.: Прогрес, 1980.
5. Божович Л.И. Личность и процесс обучения / Пер. с англ. общ. ред. Забродина Ю.М., Ломова Ю.М. Ее развитие в детском возрасте. - М., 1968.
6. Буна Н.О., Головко З.Л. Довідник: Українська мова в схемах і таблицях. Посібник для учнів 1-4 класів. - Тернопіль: Богдан, 1997. - 32 с.
7. Бутз М. Робота в групах і демократичний процес // Робота в групах. Вибрані статті / Пер. з польськ. - Варшава, 1994. - С.1 - 6.
8. Вашуленко М.С. Українська мова і мовлення в початковій школі: Метод. посібник. - К.: Освіта, 2006. - С.184-186.
9. Вашуленко М., Бібік Н., Кочина Л. Програма інтегрованого курсу (навчання грамоти, математики, навколишній світ) // Початкова школа. - 2001. - № 8. - С.24-30.
10. Васильченко І.В. Організація системи соціального виховання учнів. // Педагогіка і психологія. - 1996. - № 2.
11. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська. З.В. Огороднійчук та ін. - 2 - ге вид. К.: Каравела. - 2007. - 400 с.
12. Гамалій А.Т. Игры и занимательные упражнения по украинскому языку для 1-3 классов (Б - кА учителя начальных классов) - К.: Радянська школа. - 1980 (ІV кв). - 109 с.
13. Глазунова Л., Панченко А. Пізнавальні ігри - Шкільний світ. - 2004. - № 5. - С.17-21.
14. Гончаренко С. У., Пастернак Н.В. Проблеми підвищення теоретичного рівня освіти // Психологія і педагогіка. - 1998. - № 2.
15. Давидов В.В. Проблемы развивающего обучения. Опыт теоретического и экспериментального исследования. - М.: Педагогика, 1986.
16. Дмитришин Г. Сучасні діти, які вони? // Початкова школа. - 2005. - № 4. - С.8-10. (Важкі діти)
17. Доровской А.И. Сто советов по развитие одаренности детей. - Воронеж, 1995.
18. Дьяченко В.К. Новая дидактика. - М., 1956.
19. Дьяченко О.М., Кирилова А.И. О некоторых особенностях развития воображения у детей дошкольного возраста // Вопр. психол. - 1980. - № 2.
20. Задесенець М.П. Вікові особливості розвитку дітей і формування особистості. - К., 1976.
21. Зак А.З. Развитие умственных способностей младших школьников. - М.: Просвещение, 1994.
22. Зинченко П. Ы. Непроизвольное запоминание. - М.: Изд. АПН, 1961.
23. Казанцев И.Н. Урок в советской школе. - М., 1956.
24. Кравченко Т. Розвиток пізнавальної активності і самостійності учнів на уроках української мови. - Початкова школа. - 2001. - № 5. - С.12-15.
25. Климчик М. З досвіду роботи з обдарованими дітьми // Директор школи. - 2003. - № 42 (282). - С.8 - 10.
26. Лівандовська Л. Використання інтерактивних освітніх технологій у навчально-виховному процесі. - Директор школи. - 2004. - № 33 - 34. - С.42-45.
27. Лозова В.І. Поза навчальна пізнавальна діяльність та її вплив на формування особистості школяра // Управління школою. - 2003. - № 10 (22). - С.16 - 22.
28. Лурия А.Р. Внимание и память: Материалы к курсу лекций по общей психологии. - М.: Изд. МГУ, 1975.
29. Митник О. Пізнання завдання для розвитку творчих здібностей особистості // Початкова школа. - 2001. - № 5 (56).
30. Методик викладання української мови: Пос. Дорошенко С.І., ВашуленкоМ, С., МельничайкоО.І. та ін. - К.: Вища школа, - 1989. - 423.
31. Мир детства. Младший школьник. - М., 1988 - 134 с.
32. НіколенкоЛ, Т, Розвиток пізнавальної активності і самостійності учнів // Початкова школа. - 2001. - № 8. - 28.
33. Никитин Б.Н. Развивающие игры. - М.: Педагогика, 1981.
34. Новлянская З.Н., Почему дети фантазируют? - М., 1978.
35. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн. - кн.3. - М.: Владос, 2000.
36. Островерхова Н.М. Аналіз уроку: концепції, методики, технології. - К.: Фірма „ІНКОС”, 2003. - С.331.
37. Освітні технології / Під Ред. Пєхота О.М. - К.: А.С.К., 2002.
38. Петрушина Л. Вчимося гратися // Поняття гри, її види, дидактична гра, загадки, їх будова, анаграми, мета грами, ребуси. - Початкова освіта. - 2004. - № 25. - С.21 - 23.
39. Побірченко Н. Уроки - тренінги інтелекту // Психолог. - 2004. - № 39. - 40 (135 - 136).
40. Познавательные процессы и способности в обучении. / Под ред. Шадрикова В.Д. - М.: Просвещение, 1990.
41. Рудіна О. Талановиті учні: підходи до навчання та виховання // Директор школи. - 2003. - № 42 (282). - С.6 - 8.
42. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. -