Сучасні технології розвивального навчання в початкових класах
Запитання мають утворювати систему або типологію, для якої обов'язковими є такі показники:
- охоплення змістової сторони предмета, що вивчається;
- передбачення навчання учнів узагальнених прийомів розумової діяльності, операцій мислення, а загалом - методів науки, втілених в узагальнених способах розв' язання;
- орієнтованість на формування творчого мислення; - орієнтація на різні рівні складності;
- передбачення освоєння матеріалу, що вивчається, через емоційно-моральну сферу.
Для розвивального навчання велику цінність мають запитання евристичного рівня, спрямовані на розвиток дітей. Їх поділяють на три групи, беручи за основу аспекти їх розвивального впливу. До першої групи належать запитання, які містять (виражають):
- суперечливі точки зору щодо теми, яка вивчається;
- неправильні побутові уявлення учнів про факти і явища з їх науковим поясненням;
- різні судження учнів;
- боротьбу ідей в історії науки, що вивчається;
- різні способи розв'язання проблем науки;
- спонукання до виявлення причинно-наслідкових зв'язків фактів, явищ і їх властивостей;
- спонукання до узагальнених умовиводів за змістом, що вивчається.
Друга група містить запитання, що передбачають:
- аналіз причинно-наслідкових зв'язків фактів, явищ, ознак;
- порівняння фактів, явищ за різними ознаками;
- формулювання власного визначення понять;
- характеристику конкретного прийому або операції мислення, перенесення їх на конкретний матеріал, який вивчається;
- конкретизацію або абстрагування;
- класифікацію фактів, явищ, які вивчаються, їх властивостей тощо.
Запитання евристичного рівня, які належать до третьої групи, спонукають учнів до таких видів діяльності:
- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію, актуалізацію попередніх знань; .
- пошук нових проблем у стандартних ситуаціях; - виявлення нових функцій знайомого об'єкта;
- виявлення структури об'єкта чи явища, яке вивчається;
- виявлення альтернативного рішення;
- комбінування раніше відомих способів розв'язання у новий спосіб.
Отже, розвивальне навчання як новий спосіб у педагогічній практиці і науці, що поступово замінює пояснювально-ілюстративний спосіб, характеризується такими особливостями:
- врахування і використання закономірностей розвитку, пристосування до рівня і особливостей індивіда;
- зорієнтованість педагогічного впливу на випереджання, стимулювання, спрямування і прискорення розвитку успадкованих задатків особистості;
- ставлення до дитини як до повноцінного суб'єкта діяльності;
- спрямованість на розвиток усієї сукупності якостей особистості;
- здійснення навчання у зоні найближчого розвитку дитини;
- побудова змісту навчання за логікою теоретичного мислення (провідна роль теоретичних знань, узагальнень, дедукція, змістова рефлексія);
- здійснення навчання як цілеспрямованої навчальної діяльності, в якій дитина свідомо ставить цілі і завдання самозмінюватися і творчо їх досягати;
- здійснення навчання на основі розв'язання навчальних завдань;
- колективна діяльність, діалог-полілог, ділове спілкування дітей;
- оцінювання результатів з огляду на суб'єктивні можливості учнів.
Тобто ми бачимо, що концепція розвивального навчання Ельконіна-Давидова – саме вона спрямована, передусім, на розвиток творчості як основи особистості. Багато її положень підтверджено у процесі експериментів, які тривають і нині.
У 1994 р. було створено професійну міжнародну громадську організацію - Асоціацію «Розвивальна освіта» (початкова назва - «Розвивальне навчання»), президентом якої є російський учений Володимир Зінченко. Асоціація покликана допомогти вчителям освоїти технологію розвивального навчання, сприяти її розвитку.
Із 1997 р. щорічно проходять Міжнародні інтелектуально-творчі олімпійські ігри шкіл, що працюють за системою Ельконіна - Давидова. У них беруть участь різновікові команди учнів (2-4 класи) і педагоги з багатьох міст України, Росії, Латвії, Казахстану. Олімпіаду Проводять у три тури, які відрізняються за цілями, формами проведення і критеріями оцінювання результатів. Перший тур (командний, різновіковий) спрямований на виявлення рівня оволодіння дітьми груповими формами робіт. Для цього учасникам пропонують розв'язання завдання, зміст якого має міждисциплінарний характер. Другий тур (парний) зорієнтований на перевірку вміння дітей працювати в парі. Третій тур має індивідуальний характер. Предметні завдання диференційовані для різних вікових категорій учнів. Мета заключного туру полягає у виявленні найздібніших учнів з різних предметів. Участь в олімпіаді є ще одним етапом розкриття творчих можливостей дітей, їх здатності до аналізу, планування та рефлексії.
Поширення інноваційних педагогічних технологій у сучасній школі на уроках української мови.
Як ми вже зрозуміли - інноваційні технології поширюють своє значення, адже свідоме ставлення до мови починається із проникнення в її лексичне багатство. Оскільки слово – найактивніша одиниця мовлення, то вивченню лексеми слід приділяти належну увагу на всіх освітніх рівнях. Достатній лексичний запас і свідоме його розуміння – одна з умов вільного володіння усним і писемним мовленням, що є фундаментальною основою розвитку навчально-пізнавальної активності дітей молодшого шкільного віку не лише на уроках мови, а й у процесі вивчення всіх інших предметів початкової ланки освіти.
Інноваційні перетворення притаманні системі освіти України в цілому, разом з цим найбільш масштабних змін зазнає останнім часом загальна середня освіта. Зокрема Міністерство освіти і науки здійснило експертизу і дало дозвіл на масове застосування у загальноосвітніх навчальних закладах таких інновацій, як:
психолого-педагогічна система “Розвивальне навчання” (Д.Ельконіна, В.Давидова, О.Дусавицького та інших);
програма всебічного розвитку дитини "Крок за кроком" МФ “Відродження” (автор української версії – Л.Кочіна та інші);
школа життєтворчості особистості (автори – І.Єрмаков та інші) тощо.
Відповідно до індивідуальних та вікових особливостей учнів, їх здібностей до засвоєння знань вже на початковому етапі шкільної освіти визначається індивідуальний темп просування їх у навчанні. З огляду на це формуються 3 види динамічних навчальних груп: “В” - з високим (прискореним), “Б” - нормальним та “А” - зниженим темпом навчання.
Індивідуалізація темпу навчання забезпечується такою організацією освітнього процесу, за якої учні можуть закінчувати вивчення матеріалу з того або іншого навчального предмету за певний клас у будь-який період навчального року і без перерви продовжувати опанування предмету за програмою наступного класу.
Система розвивального навчання виходить із ідеї психолога Л.Виготського про можливість побудови навчання, яке не просто спиралося б на актуалізовані інтелектуальні здібності дитини, а формувало б їх: "Навчання має вести за собою розвиток".
Система розвивального навчання передбачає викладання передусім української мови у початкових класах загальноосвітньої школи таким чином, що учням пропонується засвоїти спершу загальні наукові поняття, а згодом - часткові. Це дає школярам змогу від самого початку навчання шляхом самостійного і групового дослідження явищ за допомогою вчителя робити науково обгрунтовані висновки, зорієнтуватися у навчальному матеріалі. Таким чином відбувається усвідомлене засвоєння молодшими школярами навчального матеріалу.
Урок у системі розвивального навчання будується як ланцюг досліджень, здійснюваних самими дітьми. На уроці учні працюють як самостійно, так і в складі навчальних груп із 5-7 осіб.
За системою розвивального навчання працюють вчителі понад 300 шкіл України (приклади уроків з української мови будуть наведені у додатках).
Педагогічна освіта і потреби сучасної української школи: роль педагогічної освіти у поширенні педагогічних інновацій.
Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з української мови педагогічних працівників.
Сучасна педагогічна освіта не зовсім задовольняє потребам сучасної школи у поширенні педагогічних інновацій зокрема тому, що на всіх її рівнях педагогічний працівник не отримує своєчасної інформації про інновації, найсучасніші науково-методичні розробки. Тому й зміст освіти у вищих педагогічних навчальних закладах не встигає своєчасно поповнюватись інформацією про педагогічні інновації.
Сьогодні важливого значення набуває створення керівникам вищих педагогічних навчальних закладах відповідних умов для поширення інформації про педагогічні інновації:
- організаційних умов, що забезпечуються розробкою та запровадженням спецкурсів у вищих педагогічних навчальних закладах, проведенням методичних семінарів, тренінгів у навчальних закладах, подальшим поширенням інноваційної освітньої діяльності, спрямуванням інвестицій на потреби її забезпечення, підтримкою інноваційних освітніх проектів, заохоченням педагогів-новаторів, обдарованих студентів;
- педагогічних умов, що забезпечуються розробкові впровадженням моделі підготовки педагогів до розробки та застосування інноваційних технологій;
- психологічних умов, що забезпечуються формуванням у вищих педагогічних навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, через засоби масової інформації "інноваційної культури" та "інноваційного потенціалу" працівників системи освіти, їх готовності до інноваційної діяльності.
Стратегія сучасної школи в Україні визначається в розвитку і саморозвитку особистості вчителя, здатного не тільки обслуговувати наявні педагогічні і соціальні технології, але й виходити за межі нормативної діяльності, здійснювати інноваційні процеси, процеси творчості у широкому смислі. Ця стратегія втілюється у спрямованості змісту і форм освітнього процесу школи на пріоритет особистісно-зорієнтованих технологій педагогічної освіти.
Перспективним шляхом реформування педагогічної освіти є впровадження інноваційних рефлексивно-предметних ігрових технологій, що обумовлені:
необхідністю застосування системно-діяльнісного підходу;
потребами здійснення особистісно-зорієнтованого навчання у всіх ланках освітньої системи, заміни малоефективних вербальних способів передачі знань розвивальним навчанням;
можливістю експертного проектування технологічного ланцюга процедур, методів, організаційних форм взаємодії учителя й учня, що забезпечує гарантовані результати навчання.
Ефективність особистісно-зорієнтованих педагогічних технологій суттєво залежить від того, наскільки повно реалізовані інтереси особистості, як враховані її професійно-психологічні особливості, які перспективи їх розвитку. Звідси пріоритет розвивального навчання на противагу інформаційному, спрямованість на розвиток школярів в сучасній початковій школі множинності суб’єктивних картин світу на відміну від однозначних “програмних” уявлень, діагностика особистісного розвитку, ситуаційне проектування, смисло-пошуковий діалог, включення навчальних задач у контекст життєвих проблем.
Вивчення досвіду вищої педагогічної школи в Україні дозволяє виділити ряд тенденцій розвитку педагогічних технологій і зростання діагностичності, соціально-ігрової контексності, діалогічності, моделювання професійних ситуацій, модульності, суб’єктності, підвищення ролі творчої індивідуальності педагога. У навчально-виховному процесі повинні ефективно використовуватися:
насамперед, технології розвивального навчання, а також
технології, що забезпечують інтеграцію предметних знань й умінь з різних видів діяльності;
ігрові технології, що формують уміння розв’язувати творчі завдання на основі вибору альтернативних варіантів;
тренінгові технології, спрямовані на розвиток творчого мислення, комунікативної, психологічної компетентності;
інформаційні технології тощо.
В результаті вивчення особливостей творчого використання інноваційних технологій у навчальних закладах викристалізувалися ключові ідеї підготовки учнів:
Навчання є ефективним, якщо учні розв’язують реальні практичні завдання і з цією метою освоюють нові технології.
З іншого боку, підхід до розвивального навчання сприяє мотивації і підвищує якість засвоєння нових знань.
3. Розвивальне навчання – це завжди розвиток учня, зміна його поглядів, установок, цінностей, норм. В системі інноваційного навчання на перший план виходить особистісний потенціал учня, його здатність бути суб’єктом інноваційної діяльності. Педагогічна освіта розглядається не лише як присвоєння нових знань, цілей, цінностей, особистісних смислів, але й як розкриття сутнісних сил особистості кожної дитини, яка навчається в сучасній початковій школі.
Висновок
Провідним у будь-якій технології вважається детальне визначення кінцевого результату і точне досягнення його. А передумовами застосування поняття «технологія» щодо процесів у виробничій чи соціальній сферах є їх запрограмованість, окресленість кінцевих властивостей передбачуваного продукту, засобів його створення, цілеспрямоване моделювання умов їх здійснення, а також реальне функціонування цих процесів.
Розвиток цивілізації завжди пов'язаний із прогресом. Саме в цьому - мета в написанні курсової теми на обрану тему. Адже мовна освіта повинна забезпечувати інтелект державі. Мова як матеріалізована думка і процес її народження, як засіб від конкретно – чуттєвого до постійно – абстрактного пізнання світу, як “канал зв'язку” для одержання інформації з інших, немовних сфер людського й природного буття – є основним чинником формування інтелекту. Тому в школі викладання українською мови вже не може зводитися до етнографічного рівня, хоча включати його в навчальний процес треба. Мова має виховувати духовно – емоційну сферу україномовних громадян через організаційний зв'язок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально – естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання молодої людини.
З визнанням педагогічної технології важливим чинником навчально-виховного процесу не припинялися спроби з'ясування її сутності та особливостей. З одного боку, це спричинено поглибленням наукового і практичного інтересу до педагогічних технологій як засобу підвищення ефективності навчально-виховного процесу, з іншого - розвитком конкретних педагогічних технологій, у процесі якого розкривалися нові їх універсальні сутнісні дані.
Потреба в розробленні технологічних конструкцій виникла у зв' язку з ідеєю управління педагогічним процесом. Реалізація її стала можливою на основі системного підходу, що дає змогу порівняти різноманітні педагогічні вміння, які у своїй сукупності гарантують результат.
Отже, сучасна педагогічна технологія повинна гарантувати досягнення певного рівня навчання й виховання, бути ефективною за результатами, оптимальною щодо термінів впровадження, витрат сил і засобів.
Педагогу недостатньо знати методику, він повинен уміти трансформувати знання і вміння, тобто володіти технологією отримання запланованого результату. Суттєвою особливістю педагогічної технології є гарантування кінцевого результату і проектування майбутнього навчального процесу.
У процесі становлення і функціонування педагогічних технологій простежуються певні тенденції та закономірності. Передусім необхідні об'єктивні та суб'єктивні передумови. Наприклад, педагогічні технології, засновані на ідеях «Школи діалогу культур», «імовірнісна педагогіка» могли утвердитися лише внаслідок кризи педагогічної технології, розробленої на ідеях «розвивального навчання» .
Загалом, технологія як феномен є важливою складовою історії людства, формою вираження інтелекту, сфокусованого на розв'язанні важливих проблемах буття, синтезом розуму і здібностей людини.
Приклади уроків української мови в початкових класах сучасної школи
Неперервна мовна освіта, починаючи з материнської (родини) школи і закінчуючи професійною, спеціальною освітою, має бути орієнтована на виховання мовної особистості, на природне бажання повернутися в щоденному побутовому спілкуванні до призабутих родинних традиції, на створення українського середовища в усіх сферах суспільного життя, на прагнення удосконалити високо культурне інтелігентне спілкування літературною мовою.
Щоб знати, що оновлювати, що знати, чим замінити і що додати, необхідно глибоко ввійти в реальний стан сучасного мовлення у кількох основних сферах: державній, суспільній, культурно-освітній і власне мовній.
Наївно сподіватися, що можна побудувати українську державу без державності української мови.
Кого і що повинна дати мовна освіта Українській державі і суспільству?
Найперше – громадян, які (незалежно від етнічного походження) вільно володіють державною мовою, тобто сучасною українською літературною мовою, її стилями жанрами.
Мовна освіта повинна забезпечувати інтелект державі. Мова як матеріалізована думка і процес її народження, як засіб від конкретно – чуттєвого до постійно – абстракного пізнання світу, як “канал зв’язку” для одержання інформації з інших, немовних сфер людського й природного буття – є основним чинником формування інтелекту. Тому в школі викладання українською мови аж не може зводитися до етнографічного рівня, хоча включати його в навчальний процес треба. Мова має виховувати духовно – емоційну сферу україномовних громадян через організаційний зв’язок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально – естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання молодої людини.
Що дає громадянам України вивчити державної мови – сучасної літературної української мови?
Найперше – гарантію реалізувати всі права і свободи в межах Української держави на всіх виробничих, державних, виробничих посадах. Можливість реалізувати творчі здібності в усіх сферах культурно – освітнього життя. Мати доступ до джерел українського державності – культури, науки, літератури, мистецтва, традицій і можливість для постійного зростання відповідно до соціальної ролі.
І головне – відчуття єдності зі своєю державою, з землею, на якій живемо, з народом – творцем і повівши мови; почуття комфортності від носій історичної пам’яті однієї з найдавніших мов і культур.
Вивчення української мови молодшими школярами є початковим станом виховання мовної особистості.
Важливу роль в цьому процесі відіграє знайомство з частинами мови.
2. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особові займенники, числівники, прислівники і з службовою частиною мови прийменником (без уживання термінів “самостійні” і “службові” частини мови), усвідомлення того, що кожне слово є назвою предметів того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дій і відповідає на питання хто? Що? Яка? Який? Яке? Що робить? І под., застосування форми словозміни передбачених правилом, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, розвиток усного і письмового мовлення учнів шліхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміння добирати слова для передачі своїх думок, з'ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови).
А) Система вивчення іменників.
Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменників в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів по вищих іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв’язуються не ізольовано, а у взаємозв`язку. Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.
Система роботи над вивченням теми “Іменник”, має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови; а також поступове ускладнення вправ, спрямоване на формування навичок точного виживання іменників у мовленні і правильне їх написання.
Формування у молодших школярів граматичного поняття “іменник складається з кількох станів. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття “іменник” передбачає навчання розрізнити предмет і його назву, розвиток умінь класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо)”.
Другий стан формування поняття “іменник” передбачає знайомлення учнів із граматичним ознаками слів у єдності з їх смисловими значеннями (відповідають на питання хто? Що?., називають предмети) й закріплення їх у терміні “іменник”. Ця робота потребує від учня більше високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому стані.
Третій стан полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форми роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширене знання про власні і загальні назви.
Четвертий стан передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висвітлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення.
Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? що ?, знайомляться із словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін “іменник”, розкриває поняття “слова, які означають назви предметів”, проводжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів “однина - множина” формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюються уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводиться терміни для позначення тих понять, які раніше розглядається практично.
Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти користувалися прийомом “один - багато”, то в 3 класі формується граматичне поняття один (множини). Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізнити іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно, чи мій, моє. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів назв предметів кого? Чого? Кому? Чому? І над., будувати речення і словосполучення з іменниками в перших відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінюваних іменників, що є основним у програмі 4 класу.
Формування загального поняття про іменники.
Загальне поняття про іменник полягає формуватися у дитині ще у до букварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Подальше формування поняття” іменник” передбачає роботу над лексичними значеннями іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів – назви предметів запитання хто? чи? Що? Прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти.
У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів предметів, тобто виділяє, групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники – назви істот і неістот.
Вправи на формування загального поняття про іменник.
Гра “Хто? Що?”
Учитель показує предметні малюнки із зображенням людей, тварин, речей, рослин і т.ін. У відповідь учні, сигналізують картками “Хто?” “Що?”
Гра “Хто більше?”
Клас поділяться на дві команди. Перша команда придумує іменники, які містять один склад із трьох звуків, один з них – м'який приголосний, відповідають на питання що? Друга команда добирає такі ж за звуко-складною будовою іменники, але відповідати вини мають на питання хто? (Що ? – ліс, йод, лід, ніс, рік, дім. Хто? – дід, віл, кіт, рись).
Гра “Істота чи неістота”.
На магнітофонній стрічці записані іменник. (Україна, кобра, українка, хліб, базіка, кобзар, байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека, шахта, аптекар).
Учні слухають запис, на кожний іменник сигналізують картками “Хто?” “Що?” або “Істота” “Неістота”.
Гра “Хто швидше?”.
Учні одночасно починають і пишуть протягом умовного часу (5 – 10хв) слова, що відповідають на питання що? (назви предметів у класній кімнаті або назви меблів чи одягу, на слова, що відповідають на питання хто?). Скільки слів запише учень - стільки дістає очок. Залишається по два очка за допущені помилки.
Гра “Іменники на одну букву”.
Учитель пропонує на певну букву зібрати і записати іменники, що відповідають на питання що? (або на питання хто?). наприклад, на букву р. (рука, редиска, річка, реп'ях, рівень, рослина).
Переможець вважається той, хто протягом визначеного часу (3-5хв.) правильно запише найбільшу кількість таких слів.
Гра “Хто це? Що це?”.
На дошці записані слова: вовк, лисиця, ясень, лев, горобина, дуб.
Назвати хто це? Що це?
Які з цих слів є назвами рослин, а які – назвами тварин?
Як називаються слова, що означають назви предметів і відповідають на питання хто? що? Записати подані іменники у дві колонки: у першу – назви рослин, у другу – тварин.
Назвіть приклад іменників, що означають назви квітів.
Складіть і запишіть два розповідні речення з однорідними членами речення.
Птахи – це (хто?) {о,о,о}.
Меблі – це (що?) {о,о,о}.
Напишіть ряд – переможець.
Гра “Лото назв”.
На картках написано по декілька слів, що означають назви предметів. Учитель розкриває зміст певного слова, а учні повинні знайти його на картках і закрити.
Для гри можна використовувати такі слова (іменник): акваріум, метро, верблюд, гербарій, театр, вогнище, компас, ліщина.
Для вчителя: 1. Скляний ящик з водою для риб. (Акваріум). Два. Жуйна тварина з одним чи двома горбами. (Верблюд). 3. Колекція засушених рослин. (Гербарій). 4. Приміщення, де відбуваються вистави. (Театр). 5. Купа дров або хмизу, які горять. (Вогнище). 6. Прилад для визначання сторін світу. (Компас). 7. Лісовий чагарник на кущах якого ростуть горішки. (Ліщина). 8. Підземна міська залізниця. (Метро).
Виграє той, хто першим закриє усі назви на своїй картці.
Змінювання іменників за числами (однина, множина).
Поняття “число” засвоюються дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявленням про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (лялька - ляльки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.
Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. У 1 – 2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, вчаться добирати слова за зразком (герой – герої, мишенята - мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою однин – багато.
Терміни однинамножина вводяться в 3 класі. Якщо в 1-2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у третьому класі продовжується формування поняття “число іменників” на більш високому рівні.
Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти:
Якщо іменник означає назву одного предмета, він вживається в однині (стіл),
Якщо іменник означає назву двох або більшої кількості предметів, він вживається в множині (соли);
Не всякий іменник, що має форму множини, називає кілька предметів “двері” невсякий іменник що має форму однини становить собою назву одного предмета коріння.
У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння
розрізняти іменники в однині і множені за значенням і закінчення;
утворювати форму множини від найбільше уживаних форм однини і навпаки,
правильно вживати числові форми іменників у мовленні
Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності:
Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він вживається в однині, а коли більше предметів – у множині.
Оскільки учні при визначення числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один - багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показники однини і множини – закінчення (книга - книги).
Визначаючи число іменників, учні повинний дотримуватись певної послідовності дії:
Встановити, один чи більше предметів називає слово;
Визначити закінчення іменників у множині.
Це полегшує роботу вчителя над розширеним уявленням про число, зокрема, у іменників, які мають форму множини, але називають один предмет (окуляри), або, маючи форму однини, називають сукупність предметів (каміння).
Вправи на визначення числа іменників.
Гра “Множина чи однина?”.
Учитель називає іменники в однині та множині. Учні картками, на яких написано “Множина”, “Однина”, показують число іменників.
Виграє той, хто найменше помилиться. Для гри можна використовувати такі іменники: учитель, учні, фабрика, завод, пшениця, медаль, черешні, неділя, вишенька, герої, олівець, море, книга, яблуко, сонце, вікна.
Гра “Один - багато”.
На дошці запис.
Зимі кінець якщо заспівав жайворонок, зацвірінькали горобці, прилетіли дикі голуби, відлетіли в лиси поля ворони, з'явилися шпаки.
Вийшов з барлоги ведмідь, застрибав на лісовій галявині заєць.
Які прикметники того, що зима кінчається?
На які питання відповідають виділені слова?
Що вони означають?
Як називається слова, що відповідають на питання хто? і означають назви предметів?
Наведіть приклади іменників, що означають назви домашніх птахів.
Запишіть у дві колонки іменники, що є назвами птахів і звірів, за зразком:
Один Багато
Горобець Горобці.
Найактивніший ряд – переможець.
Вправа на спостереження за іменниками, які вживаються тільки в однині або в множині.
Відгадайте загадки.
Рідке, а не вода, біле, а несніг. (Молоко).
У зимову веселу пору ми кращі друзі дітвори. Вивозять діти нас нагору, а ми веземо їх з гори. (Сани).
Хто входить і виходить, той перший нам руки подає, а ми стоїмо завжди при вході, нас в хаті кілька є. (Двері).
Хто голівку свою влітку накриває і по двадцять хусток має. (Капуста)
Учні запитують слова – відгадки, визначають число іменників і роблять висновок, що в українській мов є іменники, які вживаються тільки в однині або тільки у множині.
Гра “Хто більше”.
Учні поділяються на дві команди.
Перша команда добирає і записує іменників, які вживаються тільки в однині, друга – тільки в множині (В однині – молодь, лічба, читання, ходьба, доброта, сміливість, хоробрість, радість, любов; в множині – ножиці, граблі, ворота, дрова, макарони, гроші, канікули, іменники, жнива, харчі).
Перемагає команда, яка дібрала більше відповідних іменників.
Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній.
Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання пояснювально-імстративного методу. Опрацювати тему “Рід іменників” учитель має показати дітям, що:
Іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
Для того, щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;
Рід деяких іменників слід заміняти (собака – ч.р.).
У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників – він, вона, воно чи присвійних – мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.
Важливо під час формуванням поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. Вправи на визначення роду іменників.
Відгадати загадки
Дуже повні ноги має,
Ледве їх переставляє,
Сам високий я на зріст,
Замість рота в мене хвіст. (слон)
Прийшла вона із довгим вінком
На бесіду із нашим півником.
Схопила півня на обід
Та й замела мітлою слід. (лисиця)
Високо стоїть, одне око має,
Всюди заглядає. (сонце)
Записати слова відгадки, визначити рід іменників.
Гра “Визнач рід іменника”.
Вчитель демонструє малюнки із зображенням тварин, рослин, людей. У відповідь учні сигналізують картками “чол. р.”, “жін. р.”, “сер. р.”.
Гра “Якого роду?”
На магнітофонну плівку записані іменники різних родів. Включати запис. Учні у відповідь сигналізують картками “чол. р.”, “жін. р.”, “сер. р.”.
Гра “Наш рід”.
Учні поділяються на три