Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Вивчення тексту в початковій школі

Вивчення тексту в початковій школі

полягає у єдності його теми. Структурну (граматичну) цілісність забезпечують займенники, займенникові прислівники, уживання часу тощо. Комунікативна цілісність тексту – це смислове і граматичне підпорядкування кожного наступного речення в попередньому, від відомого до нового. Цілісність тексту пов’язана також із взаємодією колізій (внутрішній зв’язок тексту) і континууму (логічна послідовність частин тексту, яка справляє враження нерозчленованого потоку, руху в часі і в просторі) (І.Р. Гальперін) [99, с. 126].

Термін континуум означає безперервне утворення чого-небудь, тобто нерозчленований потік руху у часі і в просторі. Але рух можна проаналізувати лише в тому випадку, якщо припинити його і побачити в розкладених частинах дискретні характеристики, які у взаємодії утворюють уявлення про рух. Таким чином, континуум як категорію тексту можна уявити собі як послідовність фактів, які розгортаються у часі і просторі, причому розгортання подій відбувається неоднаково у текстах різних типів [38, с. 162].

Континуум художнього тексту заснований на порушенні реальної послідовності подій і не обов’язково забезпечується лінійністю розповіді. Цілісність тексту тісно пов’язана з його зв’язністю.

Зв’язність тексту здійснюється за допомогою низки структурних та лексико-семантичних засобів, які є у кожному тексті у найрізноманітніших комбінаціях. Зв’язність буває лінійна (або послідовна) та вертикальна (або ланцюжкова). Зв’язність лінійного типу – це безпосередній зв’язок окремих частин тексту (лексичний та граматичний). Вертикальна зв’язність полягає в тому, що окремі частини тексту пов’язані не безпосередньо одна з одною, а пучковидно – через тему, заголовок, власні назви тощо.

Для позначення тих чи інших типів і засобів зв’язаності використовують термін когезія (з англ. сohesion – зчеплення). Це особливі види зв’язку, що забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну або просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій і подій.

Засоби когезії у тексті можна класифікувати за різними ознаками:

1) логічними, 2) асоціативними, 3) образними, 4) композиційно-структурними, 5) стилістичними, 6) ритмоутворюючими тощо.

До логічних засобів зчеплення відносяться: а) причинно-наслідкові зв’язки; 5) специфікація /від загального до часткового/; в) перехід від простого до складного.

Асоціативне зчеплення здійснюється за допомогою а) ключових слів; 5) близьких за значенням слів; в) синтаксичного паралелізму. Прикладом образної когезії є система образів та символів твору. Зокрема у романі П. Загребельного «Диво» образом-символом, що пронизує цілий твір, виступає Софійський собор. Він уособлює в собі незнищенність зв’язку різних поколінь і високість людського духу.

Структурно-композиційну когезію спостерігаємо в тих чи інших особливостях побудови твору, у розташуванні його композиційних елементів. Суто структурна когезія визначається сполучними засобами та дейктичними компонентами [38, с. 161].

Стилістична зв’язність пов’язана з приналежністю тексту того чи іншого функціонального стилю, а також з індивідуальним стилем автора.

Ритмічна зв’язність характерна здебільшого для поетичних творів, хоча у сучасній літературі йде мова і про ритми прози.

Членування тексту здійснюється за багатьма ознаками:

  • глибинними та поверховими;

  • концептуальними і методичними;

  • змістовими і технічними;

  • об’єктивними і суб’єктивними.

Глибинне членування тексту пов’язане з його темами, поверхове – з паузами. Концептуальне – це логічне обґрунтування поділу тексту на частини, підпорядкованих методичній меті – оформленню твору, реферату, формули тощо. Змістове і технічне членування тексту вимагає відповідного поліграфічного оформлення – від заголовка до розподілу на розділи та параграфи. Об’єктивне та суб’єктивне членування застосовується лише у художніх текстах і випливає з авторського замислу [56, с. 12].

З огляду на структуру абзац є ядром тексту.

Під абзацом розуміють частину тексту від одного абзацного відступу до іншого, що включає в себе групу речень тематично об’єднаних між собою. Абзац складається з тематичного речення і речень, що розкривають його зміст [99, 104].

Виділення абзаців – це спосіб семантико-стилістичного виділення речень, щоб привернути до них особливу увагу. У ритмомелодійному – знак розділення, знак попередження про те, що необхідно приготуватися до сприйняття нової і важливої інформації. У стилістичному – абзац дає змогу висловити:

а) специфіку функціонального стилю і жанр мовлення;

б) специфіку індивідуального стилю.

Абзаци виділяють з уваги на три основні причини:

  • новизна інформації;

  • важливість її в межах тексту;

  • неможливість подачі інформації через логічну несумісність.

Абзац належить до композиційно смислових та експресивно-стилістичних одиниць тексту. Роль його полягає в членуванні теми тексту на мікротеми, що поступово чи паралельно розвивають думку або забезпечують перехід до нової думки, яка в зв’язному тексті переплітається з попередньою [92, с. 22].

Абзац не має яскраво вираженої граматичної форми. Він може становити собою кілька речень, рідше – одно, які в смисловому відношенні виділяються як окремий мікротекст зупинкою звучання, паузою і зміною інтонаційного малюнка перед зачином нового мікротексту. Хоч ритмомелодика тексту, членованого на кілька абзаців, не може бути однаковою, разом з тим на слух сприймається зміна тональності на межі кінцівки попереднього абзацу і зачину наступного, оскільки мовець саме на цьому етапі може дозволити собі зупинитися, настроїти слухача на інший поворот думки, на поглиблене продовження попередньої. У великому тексті абзаци є необхідними елементами його семантико-синтаксичної структури та ритмомелодики його організації. Особливо виразним поділом на абзаци характеризуються науковий, публіцистичний та офіційно-діловий тексти, в яких середня частина являє собою формулювання положень, фактів, характеристик, висловлень, тез у їх поступовому розгортанні, переліку або в стандартизованій схемі викладу.

Членування може бути також формальним /архітектонічним/ та смисловим /композиційним.

Дослідник творчості Т.Г. Шевченка А. Критенко розглянув архітектонічну симетрію поезії «Ой три шляхи широкії», яка полягає в том), що твір чітко ділиться на дві частини. Перша частина життєстверджувальна (три шляхи зійшлися докупи, три брати розійшлися на чужину, мати посадила три ясени, сестра – три явори, невістках – тополю, а дівчина – червону калину) [56, с 12].

Друга частина – повне, заперечення першої, що виявляється у формальному (речення із заперечною часткою НЕ) та семантичному плані повна протилежність ідеям першої частини: крах надій, руїна, горе, страждання («не прийнялися три ясени, тополя всихала, повсихали три явори, калина зов’яла, не вертаються три брати»).

Смислове членування – це виділення основних частин композиції: експозиції, зав’язки, кульмінації тощо. Форма і зміст тісно між собою пов’язані.

Членування у наукових, ділових, газетних текстах ґрунтується на зовсім інших принципах. У тексті, який не виконує естетико-пізнавальної функції, головним принципом членування виступає логічна організація повідомлення.

Найчіткіше витримане воно у науковій літературі. Чіткість зумовлюється цифровими, буквеними чи умовними позначеннями, що виділяють частини тексту.

Відмінний від інших тип членування прийнятий у дипломатичних документах. Цифрові і буквені позначки трапляються тут надзвичайно часто і мають статус визначальної окресленості. Подібне є і у законотворчих актах.

Членування у газетних текстах підпорядковується здебільшого 1) прагматичній установці і 2) виокремленню місця дії, самого текстового матеріалу на шпальтах повідомлення.

Лінійність тексту розглядаємо як таку категорію, що дозволяє описати бачене (подати якусь проблему) послідовно, в розгортці. Вона тісно пов’язана з категорією континууму, що позначає простір і час.

Інформативність – це той соціально-культурний фон, який характеризує зміст мовлення. Інформативність у художньому тексті розглядається як різновиди способів організації тексту (опис, розповідь, роздум), у публіцистичному і науковому вона пов’язана із жанровими особливостями (стаття, інтерв’ю, повідомлення, тези, доповідь, монографія тощо).

Завершеність тексту – це його викінченість. У будь-якому тексті можна вичленити окремі частини, що можуть бути самостійними текстами. У лінгвістиці існує поняття мікро і макротексту. Мікротекст – це надфразна єдність, макротекст – це текст цілого твору [56, c. 13].


1.2.3 Структура тексту

Текст характеризується цілісністю змісту усіх його складових частин (розділів, підрозділів, абзаців, речень), хоч у ньому можуть бути виділені дрібніші елементи цілісного змісту – мікротекст, мікрообраз, виражені синтаксичною єдністю тексту.

У тексті завжди про щось повідомляється, розповідається. Це його тема. До тексту можна дібрати заголовок. Текст як єдине ціле виявляє логічну і синтаксичну подільність на три частини: зачин, розгортання думки (середня частина) і кінець (висновок).

Зачин служить засобом уведення слухача (читача) в розповідь або опис подій, виражає початок думки, а в великому тексті – перехід від однієї думки до іншої (початок розділу, підрозділу, параграфа). З граматичного боку зачин є найважливішим елементом у структурі тексту, оскільки він є одним із засобів його внутрішньої організації. Зачин може складатися з одного речення або двох-трьох. Розрізняють тексти з оповідним, динамічним, модальним та іншим зачином.

Середня частина тексту поступово розгортає думку, щоразу вводячи нові повідомлення. Кінець (висновок) завершує текст у смисловому і граматичному відношеннях. Хоч композиційно-тематична багатоманітність тексту визначається завданнями повідомлення, змістом тексту, однак уся ця багатоманітність ґрунтується на типовому вигляді строфи, що складається з названих трьох частин.

Суттєвою ознакою тексту є модальність. Кілька об’єднаних одним змістом речень, абзаців, розділів відображають позамовну дійсність через особу мовця (групу осіб-мовців). Повідомлення про подію, ситуацію відображає і позицію мовця до цієї події, ситуації. Що знаходять вираження в різних за модальністю та за інтонацією типах речень.

Модальність як вираження відношення мовця до змісту висловлювання обумовлює зв’язність тексту [92, с. 8].


1.2.4 Типи мовлення

За формою позначення мовця або способом його вияву в мовленні розрізняють три типи мовлення від 1-ї, 2-ї, 3-ї особи.

Перший тип – від 1-ої особи – є різновидом монологічного мовлення, при якому відбувається збіг особи мовця і суб’єкта мовлення. Мовець активно себе виявляє в розповіді про себе, в автобіографії, в оповіданні, яке ведеться від 1-ої особи, у вірші. Наприклад: «Папірець я дістала, Олівець узяла… Завірюху малюю, А виходить весна…» (Л. Компанієць).

Другий тип являє собою розмовне діалогічне мовлення, у процесі якого 1 а і 2 а особи постійно змінюються як суб’єкти мовлення й учасники діалогу. Діалогічним є передусім усно-розмовний тип літературного мовлення, що обслуговує безпосереднє спілкування людей у різних сферах життя і побуту. Усне монологічне й діалогічне мовлення знаходить певне відображення в писемних текстах. Високим ступенем наявності особливостей усного мовлення характеризується епістолярний стиль мовлення (особливо приватне листування); своєрідно трансформується усне мовлення в текстах газет, у творах художньої літератури. Так, у драматичних творах діалогічне мовлення виступає основним засобом організації тексту, однак при всій подібності до усно-розмовного драматичний діалог виявляє основну ознаку писемного тексту, зокрема художнього твору: «він характеризується свідомо розрахованою організацією смислової взаємодії реплік, відбором найбільш «симптоматичних» елементів розмовної мови, які були б достатніми для сприймання фрази персонажа в ключі безпосереднього й індивідуального усного говоріння» [101, с. 549].

У прозовому тексті діалог вплітається в авторське мовлення (монологічне) і хоч будується за тими ж правилами, що й у драматичному творі, однак уводиться епізодично, з метою конкретизувати описувані події, повніше розкрити сюжетні лінії через світосприймання зображуваного героями твору. При цьому постійно відчувається присутність автора, який будує діалог. У поетичному мовленні діалог конденсує в собі ознаки усно-розмовного мовлення – строго лаконічного, емоціонального наснаженого, з метою вираження динаміки розгортання подій.

Третій тип мовлення – це різновид монологічного, основною ознакою якого є відсутність збігу особи мовця і суб’єкта мовлення: мовець не виявляє себе в мовленні через «я», тому виклад думки (ситуації, події, явища) об’єктивний, як це властиво текстам документів, газет, наукових праць та ін. [92, с. 10].


1.2.5 Типи текстів

Однією з характерних ознак тексту є спосіб його організації як вибір форми реалізації інформації. За цими ознаками розрізняють такі типи тексту: розповідь, опис, роздум.

Розповідь є основною формою передачі інформації від 1-ї або 3-ї особи. Це усне словесне повідомлення про кого-, що-небудь або записане, надруковане для інформації. Розповідь є основним елементом прозових і поетичних творів. Наприклад: «Степ уже вбирався у вечорову просинь. А далечінь вся була вже синя» (Г. Тютюнник).

Розповідь – зв’язний розгорнутий виклад різних подій, пов’язаних між собою часовими чи причиновими зв’язками. Особливість розповіді – це є її ретроспективність: мовець повідомляє про події, що відбулися, головним чином, у минулому часі, і які він спостерігав або був їх учасником. Розповідач відтворює факти, події, які відбулися. Розповідь будується в минулому чи теперішньому часі [101, с. 20].

Опис являє собою словесне зображення кого-, чого-небудь (зовнішнього вигляду або фізичного чи психічного стану людини, явища природи, події і т. д.) через послідовний показ істотних ознак (науковий опис), рис обличчя людини (портретна характеристика), картин природи (художній пейзаж) тощо. Розрізняють опис статичний (у спокої) і динамічний (у русі, розвитку). Наприклад, пейзаж у розгортанні картини природи [92, с. 10].

«Сонце вже геть підплило, по гілках літали його огненні стріли… Кругом усе заграло. Дальні гори, як золото, блищали. Туман тоненькими ниточками піднімався з кожної травини, з кожної билини. Небо сухе, чисте та ясне». (Панас Мирний).

Роздум – текст, в якому для доведення чи заперечення чогось використовуються судження, з яких неодмінно виступають наступні судження [101, с. 23].

Роздум являє собою форму передачі інформації, що спирається на об’єктивні причинові відношення і на власні міркування та висновки. Як тип художнього тексту – це твір або частина твору, в якому автор висловлює свої думки, переживання, почуття. Наприклад:

Сонце

Чому пахнуть квіти? З чого раді діти?

Бо їм сонце світить. Бо ростуть як квіти.

Чого річка грає? Дітям добре жити –

Бо їй сонце сяє. З сонечком дружити.

(М. Подолян).


1.2.6 Види тексту за особливостями відбору та використання стилістичних засобів мови

У тексті знаходить своє втілення мовленнєва діяльність як форма існування мови. Функціонування у певний період життя мови її структурних стилів відображується в текстах як мовленнєвих витворах. У сфері організації різних текстів виділяються певні принципи застосування мовних одиниць, що визначають можливий статус їхньої стилістичної відмінності.

Приналежність тексту до однієї з форм суспільно-мовленнєвої діяльності людини виявляється в специфіці організації його, у відборі і використанні засобів мови. Функціонально-комунікативні ознаки тексту легко розпізнаються навіть на окремих фрагментах того чи іншого тексту.

Принцип організації наукового тексту полягає у відборі і використанні стилістичних засобів мови для потреб наукового спілкування. Відповідно до основного призначення – передавати інформацію у формі узагальнення явищ об’єктивної дійсності в судженнях, визначеннях і висновках, що випливають з аналізу, науковий текст характеризується чіткою логічністю викладу за певним планом; об’єктивністю аналізу; доказовістю висновків тощо.

Для наукового тексту характерне широке використання термінів, абстрактної лексики і відсутність слів з експресивно-емоціональним забарвленням, розмовно-просторічних елементів, різних тропів; використання переважно розповідних речень, рідше – питальних, риторично-питальних.

Науковий стиль характеризується наповненням фактичного матеріалу, точною і стислою інформацією. Наукові тексти чітко поділяються на абзаци, параграфи розділи. Для цього стилю специфічними і найбільш загальними позамовними властивостями є узагальненість, логічність, об’єктивність і точність. Науковий стиль характеризується наявністю особливого запасу слів, словосполучень, форм і конструкцій для висловлення понять, необхідних саме у даній сфері спілкування. Слова в їх предметно-логічних значеннях, терміни, складні конструкції можуть бути використані і в інших стилях. Але типовим, регулярним є їх використання саме в науковому стилі [57, с. 27]

Ці та інші ознаки наукового стилю значною мірою зберігаються і в текстах, що передають інформацію в науково-популярній формі. Для такого тексту властиве також використання експресивно–емоційних слів та виразів, уведення елементів роз’яснення у вигляді порівнянь тощо.

Публіцистичний стиль – це мова жанрів, газет, радіо і телебачення. Призначення його – формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в суспільно-політичному плані, що тісно переплітається з функцією повідомлення, тобто інформативною функцією [57, с. 27].

В організації публіцистичного тексту діють принципи відбору і використання стилістичних засобів мови, зумовлених потребами суспільно-політичного життя народу. Строга логічність викладу інформації в публіцистичному тексті поєднується з засобами образності. Могутнім засобом впливу на масового читача (слухача) є наведення фактів, цифрових даних, схем. Відбір словесно-виразових засобів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій не такий строго регламентований, як у науковому тексті. Тут можуть поряд уживатися і термін, і стилістично вмотивоване розмовно-побутове слово; поряд із розповідними реченнями – окличні, що містять авторську оцінку певного факту; поряд із фактографічністю і переконаністю доказів – образність і емоційність, хоч ця образність є в основному тільки засобом яскравішого змалювання конкретного факту [92, с. 14].

Принципи організації ділових текстів визначаються призначеністю мовлення бути офіційним документом, що набирає сили закону, постанови, указу, або регламентує правила, відносини сторін (держав, установ, організацій), чи характеризує стан справ, ходу засідання, зборів і т. д.

Офіційність і об’єктивність, точність і конкретність інформації в діловому тексті вимагають особливого відбору мовних засобів. Ці тексти, як правило, будуються за усталеною, стандартною формою документа (комюніке, договір, постанова, протокол, заява, характеристика, акт). Головними ознаками ділових текстів є чіткість формулювань, точність інформації, що підкріплюється зазначенням дати, місця події, цифровими даними; відсутність експресивно-емоційних слів у викладі постанов, законів, характеристик, актів обстеження; чітко виявлена категоричність формулювання настанов і т. д.

Одним із різновидів стилістичної організації мовних засобів є тексти художньої літератури. Як і інші тексти, художній текст відображує свій «стилеутворюючий стрижень», властивий стилеві художньої літератури.

Словесно-художній твір широко використовує елементи всіх стилів літературної мови і навіть ті, що перебувають поза її нормами.

Основним принципом організації художнього тексту є забезпечення образного відображення об’єктивної дійсності засобом слова. Однак слово в художньому тексті є не тільки засобом живопису і засобом створення художнього образу, водночас воно є й органічною частиною самого художнього образу.

У літературному творі транспонуються майже всі функціональні різновиди усного літературного мовлення – розповідь, репліка, заклик, інформація, науковий чи публічний виступ, судовий вирок, бесіда, інтерв’ю і т. д., що визначаються стильовим призначенням уснорозмовного, публіцистичного, наукового, офіційно-ділового спілкування. Проте: основними формами організації художнього мовлення є розповідь, опис і роздум з переважаючою для писемних текстів формою їх передачі – монологічним мовленням.

У шкільних підручниках в основному представлені художні тексти. [82. с. 15,16].


1.2.7 Види зв’язку між компонентами тексту

Зв’язок між реченнями, складного синтаксичного цілого, абзацами, главами та іншими частинами тексту, який організовує його змістову і структурну єдність, називається між фразним [62, с. 9]. Він може полягати як у виявленні логічних відношень між елементами тексту, так і в послідовному розгортанні змісту, у збереженні предметно-понятійної основи висловлення. Міжфразні зв’язки бувають контактні (якщо пов’язувані елементи розташовані поряд) і дистантні (якщо вони знаходяться на більшій чи меншій відстані один від одного).

Наприклад: На краю яруги стоїть стара осика. Сучки на ній обламані, кора, облізла, а в товстому стовбурі видніється дупло, затінене зверху козирком гриба трутовика. Від дупла до кореневища тягнеться вузька щілина.

І друге, і третє речення цього ССЦ вказують на ознаки осики. Отже, вони змістом своїм з’єднані з першим реченням. Якщо зв’язок другого з першим безпосередній то зв’язок третього здійснюється на відстані. У першому випадку маємо контактний, у другому – дистантний зв’язок. Між другим і третім реченнями також є смисловий контактний зв’язок який полягає у послідовному розгортанні мікротеми – виявленні різних ознак об’єкта. Контактні зв’язки бувають не тільки між реченнями, а й між складними синтаксичними цілими.

Дистанційні зв’язки пронизують увесь текст, зв’язують початок і кінець висловлювання.

Як речення складного синтаксичного цілого, так і ССЦ у складі тексту з’єднуються двома основними способами – послідовним і паралельним. При послідовному (його ще називають ланцюговим) способі зв’язок полягає в тому, що певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом у наступному і вимагає дальшого розгортання думки [68, с. 36].

Ланцюговий зв’язок між окремими реченнями забезпечується засобом повтору суб’єкта або предиката речення. Послідовний розвиток думки, як правило, відбувається так, що в першому реченні повідомляється про певне явище, подію, а кожне наступне щось додає нове. Граматичний ланцюговий зв’язок виявляється у застосуванні лексичного повтору, синонімічних змін та вказівних займенникових слів, співвідносних з іменами предметно-понятійного змісту.

У тексті з ланцюговим зв’язком окремих речень особливо виразно виявляють себе головні в смисловому відношенні слова, які звичайно і повторюються з метод посилення на них уваги, логічного виділення. Ця особливість складного синтаксичного цілого підказує ефективність використання тексту як дидактичного матеріалу у навчальних цілях в шкільному курсі мови. Виділення та аналіз слів з найбільшим семантичним навантаженням, особливо в художньому тексті тих слів, які є опорою словесно-художнього образу, через який виражається ідейний задум твору, забезпечить вирішення багатьох навчальних, а також виховних завдань [92, с. 11,12].

Другий спосіб з’єднання речень у ССЦ І ССЦ у тексті – паралельний – полягає в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Вживаючись в основному в емоційних стилях, паралельний зв’язок речень посилює експресію висловлювань.

Паралельний зв’язок речень виконує другорядну, в порівнянні з послідовним, і допоміжну роль, хоч якими б вагомими не виглядали паралельно з’єднані речення [68, с. 37].

Порівнюючи зв’язки між реченнями у складних синтаксичних цілих і між складними синтаксичними цілими, можна помітити що в межах ССЦ зв’язок тісніший ніж між сусідніми реченнями, що належать до двох різних ССЦ. Саме послаблення зв’язку і допомагає встановити, де закінчується одна група речень і починається друга. Навчити учнів помічати цей поворот у висвітленні теми – важливий компонент підвищення їх мовної культури.

Текстові зв’язки, особливо дистантні характеризуються і своєю спрямованістю, зорієнтованістю на попередні або наступні частини висловлювання. У великих за розміром і складних за будовою текстах такі орієнтири – необхідні передумови сприйняття адресатом повного обсягу зосередженої в тексті інформації.

Плавність розгортання теми вимагає, щоб кожен наступний елемент висловлювання приплюсовувався до попередніх, а раз так, то у текстах мусять існувати ретроперспективні зв’язки – опора на вже сказане. У найпростішому вигляді такі зв’язки виступають при ланцюговому поєднанні речень – через відомі змістові елементи у кожному наступному реченні.

Другий напрям зв’язку – перспективний полягає в орієнтації адресата в тому, як буде розгортатися виклад у подальшому. Такий зв’язок також спостерігається і в рамках ССЦ, в більш розгорнутих контекстах.

Найпростіший і найвиразніший вияв перспективного зв’язку між компонентами тексту спостерігається тоді, коли в структурно завершеному реченні, що відкриває висловлювання або ССЦ, вжиті семантично неповноцінні слова [68, с. 40,41].

Уміле використання перспективних зв’язків є одним із засобів активізації уваги і збудження інтересу адресата до змісту висловлювання, і ним часто користуються автори художніх та публіцистичних творів.

Отже, міжфразові зв’язки у тексті різноманітні і багатогранні. Наявність їх забезпечує текстові тематично-змістову і композиційну цілісність.

Отже, лінгвістику тексту розуміють як наукову дисципліну, ціль якої – описати суть і організацію передумов і умов людської комунікації. А вказаний вище матеріал показує, якими основними поняттями і якою основною теорією володіє така наука, як лінгвістика тексту. Діти в початкових класах знайомляться зі всіма елементами тексту, але на початковому рівні.


1.3 Методичні засади вивчення елементів тексту на уроках рідної мови


Важливу роль у реалізації завдань, які стоять перед школою покликані викликати заняття з мови, яка є не лише предметом вивчення, а й інструментом пізнання, засобом інтелектуального розвитку і розвитку мислення школярів. Адже як писав В.О. Сухомлинський, мова належить до предметів «в яких знання тісно зливаються з уміннями і виявляються насамперед в уміннях» [68, с. 3]. Саме тому невипадково серед найважливіших завдань, які стоять перед школою, виділено завдання озброювати учнів уміннями і навичками вмілого володіння мовою. Для цього треба посилити практичну спрямованість уроків мови, а в даній роботі саме практичну роботу з елементами тексту, постійно виявляти неослабну увагу до аспектів навчальної роботи, практики роботи з текстом від яких залежить розвиток зв’язного мовлення школярів і розвиток мислення, а саме логічного мислення.

Рівень мовленнєвого розвитку особистості значною мірою зумовлює її інтелектуальний, духовний розвиток, соціальну активність. У зв’язку з цим значної уваги вимагає формування в учнів умінь і навичок володіння мовою, пошук успішних шляхів вирішення даної проблеми.

Завдання практичного оволодіння мовою зумовлюють необхідність звернення методики до лінгвістики тексту. Наявність у сучасному шкільному курсі української мови відомостей про текст, його основні ознаки, мовні засоби вираження зв’язності дала змогу значно підвищити рівень засвоєння учнями початкових класів комунікативних умінь [24, с. 32].

На це й націлена навчальна програма, згідно з якою, робота з розвитку мовлення і розвитку логічного мислення повинна здійснюватись піч час вивчення всіх тем розділу «Текст».

Практичне спрямування в опрацюванні шкільного курсу мови визначає вимоги і до дидактичного матеріалу, який має служити як освітнім, так і виховним цілям. Найбільші можливості щодо цього дають не розрізненні слова, словосполучення чи речення, а зв’язний текст. По-перше, текст – це завжди ідейно-тематична цілісність, яка несе певний пізнавальний і виховний заряд. По-друге, текстовий матеріал забезпечує більш ефективне засвоєння мовних явищ, наочно показуючи особливості їх функціонування у мовному потоці, а це має велике значення для розвитку мовлення учнів. По-третє, робота з текстом дозволяє систематично вести повторення і узагальнення вивченого, здійснювати внутрішньо-предметні зв’язки, реалізовувати принцип наступності і перспективності у навчанні. Крім того, систематичне використання текстового матеріалу поступово знайомить дітей з характерними особливостями зв’язних висловлювань і, отже, готує до розуміння чужих і створення власних текстів, а використання різних вправ з текстами сприяє розвитку логічного мислення молодших школярів.

Тільки сприймаючи текст як єдність, що складається з певних елементів, між якими існують різноманітні смислові зв’язки і відношення, можна повністю усвідомити зміст і призначення будь-якого тексту, в тому числі й навчального.

Учень, який не вміє аналізувати смислову структуру тексту, в кращому разі намагається запам’ятати прочитане або почуте, механічно зазубрює розрізнені, не зведені в систему елементи опрацьовуваної теми. Набуті ним знання формальні, та й ті даються дуже дорогою ціною – величезною затратою сил і часу.

Процес читання (або слухання усних висловлювань) є завжди спробою осмислення. Нерозуміння або неповне розуміння засвідчує, що задум автора до адресата не дійшов. Хто в цьому винен? Іноді автор, який не подбав про доступність тексту, зокрема – про його структурну чіткість повноту і переконливість висвітлення теми, точність і правильність мови. Але частіше читач, який не може сприйняти вміщену в тексті інформацію.

Як показує шкільна практика, учням дуже часто не вистачає уміння встановлювати логічні відношення між компонентами тексту. Спеціальні дослідження показують, що лише близько 15% планів відбивають справжню структуру тексту. Зрозуміло, для учня, який не навчився свідомо читати книжка не може стати джерелом знань [68, с. 5].

Цілеспрямована робота з текстом може запобігти цим недолікам.

Під поняттям текст, розуміють логічно оформлену думку про предмет, явище, в якій вказані суттєві ознаки (Г. Фомичова, Л. Федоренко, М. Львов). Проблему формування мовних понять у дітей старшого дошкільного віку піднімали також психологи (Л. Виготський, Н. Жинкін, О. Леонтьєв. Д. Ельконін), які довели, що 6-річні діти, за певних умов, здатні засвоювати суттєві ознаки мовленнєвих понять (звук, слово, речення, текст).

Текст – продукт, результат мовної діяльності, синонім термінів висловлення і зв’язна мова; має тему – замисел, відносну закінченість, синтаксичну, композиційну і логічну внутрішню структуру (Т. Ладиженська, Л. Лосєва, Л. Доблаєв, Л. Величко) [28, с10].

Суттєву роль у шкільному навчанні відіграє формування навичок зв’язного, логічного, послідовного викладу власних думок. Досягнення найголовнішої мети навчання вільного володіння мовою можуть засвідчити лише монологічні усні чи писемні висловлювання як найповніший вияв мовленнєвих умінь.

Неодмінною умовою логічного, послідовного, змістовного викладу будь-якої теми є уміння підібрати потрібний фактичний матеріал, скласти план майбутньої письмової роботи, уявити її зміст і структуру.

Проте саме цих умінь школярам часто не вистачає. Учні нерідко сприймають вимогу складати план майбутньої письмової роботи як щось зайве, просять дозволу писати без плану, дехто ухитряється «складати план» після написання твору чи переказу. Абсурдність такого плану очевидна: не організовується заздалегідь послідовність викладу, констатується те, що виникло стихійно, без попереднього обдумування.

Відсутність зв’язку між реченнями, повторення одних і тих самих думок, обмежена кількість мовних засобів, що служить для з’єднання фраз, трапляються майже в кожній творчій роботі четвертокласників чи п’ятикласників. Та й у старших класах, на жаль, вони не виняток.

Чимало випускників школи відчувають великі труднощі, коли їм необхідно підготувати доповідь, оформити протокол, написати замітку до стінгазети.

Однією з причин цього є прорахунки в роботі вчителів над елементами тексту. Нерідко від учнів лише вимагають зв’язності і послідовності у викладі, але не показують, як цього досягти, не організовують спеціальних тренувальних вправ, не шліфують тих умінь, наявність яких має вирішальне значення, іноді обмежуються тим, що запропонують учням тему, а все інше, мовляв, зробиться само собою.

В останні десятиліття бурхливо розвивається ряд напрямків мовознавчої науки, досягнення яких знаходять застосування у лінгводидактиці і, зокрема, у методиці розвитку мовлення учнів.

Розвиток функціональної стилістики дав змогу більш, чітко визначити типи і стилі мовлення, що вивчаються в школі, різновиди творчих робіт, практичне значення тих навичок, що формуються в процесі їх написання. В результаті розроблено досить струнку систему, що передбачає виконання на різному

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: