Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Способи організації самостійної роботи в малокомплектній початковій школі

Способи організації самостійної роботи в малокомплектній початковій школі

– 280 с. 147 1024 3 Заяць Я.М., Вартябедян Л.В., Онишків О.П. Уроки рідної мови: 3 клас. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 336 с. 119 1071 4 Заброцька С.Г. Уроки читання: 2 клас. Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 264 с. 124 892 5 Заброцька С.Г. Уроки читання: 3 клас. Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 288 с. 120 865 6

Дівакова І. Уроки української мови у 3 класі. Ч. 1. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. –

160 с.

64 621 7 Дівакова І. Уроки української мови у 3 класі. Ч. 2. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 144 с. 58 586 8 Мельничайко О., Лесняк Н. Уроки української мови у 3 класі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 272 с. 118 921

Аналізуючи матеріал таблиці 2, можна сказати, що найбільш насиченими завданнями для самостійної роботи є такі посібники: Заяць Я.М., Вартябедян Л.В., Онишків О.П. Уроки рідної мови: 3 клас. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 336 с. (з української мови), Козак М.В., Корчевська О.П. Уроки математики. 3 клас. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 280 с. (з математики).

Для визначення ставлення вчителів до самостійної роботи учнів на уроці, а також для з’ясування місця і ролі самостійної роботи в сучасній початковій школі нами було проведене анкетування вчителів (зміст анкет див. додаток А).

У ході анкетування було опитано 30 учителів початкових класів Хмельницької області. Аналіз відповідей педагогів продемонстрував наступні результати.

При відповіді на питання анкети "Як часто Ви використовуєте самостійну роботу на своїх уроках" переважна більшість вчителів зазначила, що використовує самостійну роботу менше, ніж на 40 % загального часу уроку. 3 % вчителів відповіли, що використовують її менше 10 % загального часу. Варто зауважити, що серед тих вчителів, які застосовують завдання для самостійної роботи учнів на половині уроку (або й більше 75 % часу) переважна більшість, звичайно, педагогів з малокомплектних шкіл.

Щодо видів самостійних робіт, які вчителі використовують на уроках, треба виділити:

роботу з картками для індивідуальної роботи (на уроках української мови і математики) – відзначили майже 100 % опитаних;

каліграфічні хвилинки (на уроках української мови) – виокремили біля 85 %;

самостійне прочитання творів (уроки українського читання) – відзначили 80 % вчителів;

розв’язування задач за зразком (уроки математики) – 80 % опитаних;

розв’язування прикладів (уроки математики) – 80 % респондентів;

проведення дослідів (уроки "Я і Україна") – 75 %;

фенологічні спостереження (уроки "Я і Україна") – 70 %.

Разом з цим хочеться наголосити і на таких формах самостійної роботи, які ми побачили в поодиноких випадках:

самостійне опрацювання правил у підручниках;

словесне малювання за уявою на уроках читання;

засвоєння геометричного матеріалу;

групові форми самостійної роботи на уроках "Я і Україна".

Аналіз відповідей вчителів на питання "Яку функцію, на Вашу думку, несе самостійна робота учнів на уроці?" показав, що для більшості вчителів сучасної початкової школи самостійна робота – це передусім контролюючий вид роботи (75 % опитаних). 12 % респондентів висловились, що самостійна робота має нести передусім роль закріплення вивченого матеріалу; 8 % вказали на неабияку роль самостійної роботи при підготовці до вивчення нового матеріалу.

І лише 5 % наголосили на самостійній роботі як на невід’ємному етапі у вивченні нового матеріалу. Потрібно сказати, що всі без винятку вчителі, що використовують самостійну роботу під час вивчення нового матеріалу, працюють у класах-комплектах.

Щодо самих вправ, то відзначимо найцікавіші (відповіді вчителів на питання "Розмістіть вправи для самостійної роботи, що Ви використовуєте на уроці, у 3 групи: перевірні роботи, підготовчі роботи, навчальні роботи").

Перевірні роботи – це передусім вправи для контролю навчальних досягнень учнів стандартного репродуктивного характеру (розв’язування типових задач, прикладів, вправ).

До підготовчих робіт вчителі віднесли усні та письмові вправи на повторення, попереднє читання, розгляд ілюстрацій.

Щодо навчальних робіт, слід відзначити вправи-досліди, самостійне ознайомлення з новим матеріалом з опорою на допоміжні засоби, роботи в парах.

Аналогічну картину ми бачимо і у відповідях на питання "Проілюструйте (у % від загальної кількості самостійних завдань), які вправи Ви застосовуєте під час уроку?". Завдання творчого характеру використовуються педагогами значно менше, ніж завдання репродуктивного характеру у відповідності 1 до 4 (20 % завдань творчого характеру проти 80 %, в середньому серед вчителів).

Отже, говорячи про сучасний стан справ у початковій школі, треба наголосити на тому, що вчителі не в достатній мірі використовують можливості самостійної роботи учнів. Разом з цим, що, можливо, і є цьому причиною, спостерігається слабка теоретична обізнаність у питаннях самостійної роботи учнів на уроці, погане знання форм самостійної роботи тощо. Також слід відзначити, що деякі творчі вчителі, навпаки, намагаються якомога більше застосовувати самостійну роботу на уроках, комбінують її з іншими видами діяльності, створюють свої форми такої роботи.

Разом із анкетуванням нами було відвідано та проаналізовано 35 уроків вчителів 1-4 класів. На всіх уроках в тій чи іншій мірі використовувалася самостійна робота учнів. За характером лише на 15 уроках ми побачили декілька самостійних творчих вправ. Решта ж уроків відзначалися репродуктивними завданнями, і це стосується не тільки самостійних робіт учнів.

Таким чином, слід підкреслити, що в передовому педагогічному досвіді питання організації самостійної роботи учнів на уроках у навчальному процесі висвітлено на досить ґрунтовному рівні, але в масовій школі поки що не запозичено ідей педагогів-новаторів у повній мірі. Прикладом цього є використання передусім репродуктивних форм самостійної роботи на уроці вчителями та ігнорування самостійної роботи творчого характеру.


І.4 Врахування психологічних особливостей учнів у процесі організації самостійної роботи


Головний стимул навчання в нашій школі – моральний, і в першу чергу – зацікавленість навчання. Навчити дітей вчитися, прищепити їм стійкий інтерес до знань та прагнення самостійно збагачуватись ними – одна з основних проблем.

У молодших школярів формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для успішного засвоєння курсу середньої школи, розвиваються пізнавальні сили й здібності, закріплюються їхні вміння й навички самостійного засвоєння й осмислення навчального матеріалу. Обов’язковою умовою виховання цих якостей є підвищення пізнавальної активності учнів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів.

Навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання, а школа має бути справжнім домом радості [16].

Щоб реалізувати цю вимогу, треба знати пізнавальні інтереси молодших школярів: який навчальний предмет найбільш подобається учневі і чому, про що хотів би він дізнатися на уроках, прочитати в книгах, чим любить займатись у вільний час.

Пізнавальна активність особи є умовою її духовного розвитку. Оволодіння духовною культурою суспільства помітно впливає на ієрархію потреб, мотивів, інтересів суб’єкта, що, в свою чергу, обумовлює якість не тільки професійної роботи, а й характер занять у вільний час, що являє собою, з одного боку, умову для задоволення духовних потреб особи, а з іншого – є засобом її самореалізації, самовиявлення.

Формування пізнавальної активності особи тісно пов’язане з вихованням самостійності, ініціативи, сумлінності, сили волі та інших рис характеру людини, бо активність як риса людини припускає, що учень стає суб’єктом діяльності і керує своїм особистим розвитком з урахуванням загальнолюдських цінностей, вимог суспільства. Пізнавальна активність учнів є важливим засобом поліпшення і в той же час показником ефективного навчально-виховного процесу школи, оскільки вона [18]:

а) стимулює розвиток самостійності учнів, їхній творчий підхід до оволодіння змістом освіти;

б) забезпечує сприятливий мікроклімат для учня в класі.

Мислення і знання, пізнання і діяльність учня в ході виконання ним самостійної роботи, їх взаємовідношення, взаємозв’язок, їх одиничність в параметрі окремих актів пізнання найбільш повно прослідковується в розімкнутому ланцюгу пізнавального процесу школяра. В одному випадку учень, виконує той чи інший вид самостійної роботи, добуває нові знання. Вони виступають по відношенню до самого процесу пізнання учня як результат пошуку. В інших – ці знання, застосовуються учнем в ході вивчення, дослідження нових явищ, подій чи процесів, виступають по відношенню до нових здобутих знань як спосіб діяльності. Потім ті знання в ході своєї подальшої пізнавальної діяльності використовуються учнями, "як алгебраїчний, функціональний і алгоритмічний підходи при вивченні математики і інших наук" [17].

Мислення і знання, пізнання і діяльність, не будучи тотожними, разом з тим є нероздільними один від одного і завжди знаходяться в діалектичному взаємозв’язку, взаємозалежності. Цей взаємозв’язок і діалектична взаємозалежність виражаються перш за все в тому, що "...там, де мислення виступає як відкриття нових знань, воно разом з тим є і використанням вже набутих знань" [18]. Це, звичайно, не значить, що мислення і є функціонування знань, що зводиться до нього. Але це закономірно, "якщо під цим розуміється, що функціонування знань і є мислення, припускає його" [16].

В приведених положеннях С.Л. Рубінштейна мова йде по суті про один і той же психічний процес (про мислення), яке проходить на різних рівнях. В першому випадку мислення розглядається просто як функціоноване (актуалізація), пригадування знань, а в навчальному процесі у відтворені їх в усному чи письмовому вигляді. Незважаючи на те, що на перший план виступає в даному випадку актуалізація, пригадування знань, немає ніякої підстави розглядати цей процес як чистий репродуктивний акт пам’яті. Поряд з репродуктивними актами пам’яті тут спостерігається актуалізація тих знань, які дозволяють школяру самостійно осмислювати внутрішню структуру матеріалу який вивчається, давати опис подій з об’єктом вивчення, піддати їх аналізу, передбачити і проаналізувати можливий кінець. В самій актуалізації знань і використання їх учнями в якості метода діяльності ще не спостерігається чи майже не спостерігається процесу кумуляції знань чи, по висловленню С.Л. Рубінштейна, мислення ще не "виступає як відкриття нових знань", воно само ще не "доходить до знань", не "відкриває їх" [17].

Психологи називають такий підхід репродуктивним. Більш високий рівень мислення – продуктивний і характеризується тим, що мислення на даному рівні виступає вже як "продуктивний процес, здатний приводити до нових знань" [18]. Він виступає тоді, коли учень актуалізує ті знання, які необхідні йому для розв’язання даних завдань. І тут, аналізує і завдання і знання, відбирає із великої кількості знань ті, які можуть бути прийняті ним при розв’язанні даних завдань, учень спів ставляє завдання і знання, аналізує умови завдань і відкриває потенційні можливості знань як інструменту розв’язання завдань. В цьому випадку мислення суб’єкта припускає відкриття нових знань і протікає воно на рівні продуктивного мислення. "Тут "застосування" виступає як єдність, нерозчленоване і далі не аналізоване, розумове діяння, яким прояснюється в кінцевій інтонації утворені поняття" [17]. Між цими двома видами мислення пролягає відмінність. Вона проявляється в тих діях, до яких приходить учень при розв’язані пізнавальних завдань, і в результаті діяльності.

Репродуктивні дії які запрограмовані в діяльності учня отриманням освіти (підручник, документ, розповідь, точніше – викладання). Вони протікають в діяльності учня за логікою скоріше даного зразка. Домінуюче місце в такому пізнавальному акті займає актуалізація знань на рівні пригадування чи рівні розуміння. Учень констатує, фіксує, запам’ятовує, але мало шукає, мало вгадує шукане. Його пізнавальна активність і самостійність в цілому де термінуються, з одного боку, джерелом знань, з іншого, вчителем, який контролює повноту і глибину засвоєними знаннями, які зосереджені в даному джерелі. Спонукальною силою, стимулом в пізнавальній діяльності учня виступає зовнішня мотивація – частково вимоги вчителя [18].

Розумові дії учня як в плані пізнавальному, так і в практичному здійснюються на рівні пригадування раніше засвоєних знань і застосування їх за зразком або на рівні відтворення. В ліпшому випадку ці дії зводяться до підведення раніше засвоєних фактів під сформульовані вже поняття або конкретизації наявних фактів в дечому зміненій ситуації. Кумуляція знань чи способів рішення тут не проглядається або взагалі відсутня з тієї простої причини, що перед учнями завдання пошуку нових знань чи нових шляхів рішення не ставиться. Навчальна діяльність учня, протікає тільки в рамках відтворення засвоєних знань і способів діяльності, не піднімається вище рівня формування умінь чи навичок, її значення обумовлюється функцією нервової системи бути навичкоутворюючою машиною. І тому в процесі навчання відтворююча пізнавальна діяльність учня в її чистому вигляді виступає зв’язуючою ланкою між процесами навичконавчальним і кумуляцією знань, яка виражається в здатності школяра творити нові співставлення ідей чи способів діяльності [16].

Кумуляція, яка спів ставляє внутрішньо-наукову основу роботи знань, бере початок в проблемній ситуації, в творчому пізнавальному пошуку учнем способу рішення завдань. Початковий творчий процес в навчальній діяльності учня проявляється в аналізі самої проблемної ситуації, закінчення в проблемі-завданні, яка завжди має в собі декілька компонентів. Для її розв’язання необхідно знайти вагомі елементи, а всі невагомі відкинути.

До характеристики продуктивного мислення відноситься те, що в педагогіці прийнято називати дійсністю знань і виражається в здатності учня при оволодінні новими знаннями користуватися вже засвоєними; в готовності і вмінні самостійно застосовувати знання до розв’язання практичних завдань в навчальному, суспільному житті, у використанні знань для вироблення самостійних оціночних суджень [17].

Взаємозв’язок і взаємообумовленість репродуктивного і продуктивного мислення, їх одиничність прослідковується в характері і структурі пізнавальної діяльності учня, яка відповідно складається з двох основних процесів –відтворюючого і творчого. Ці два процеси в структурі пізнавальної діяльності учня, розглядаються в гносеологічному аспекті, знаходиться в діалектичному взаємозв’язку, взаємозалежності і виступають [17]:

а) у вигляді самостійних ланок, де пізнавальна діяльність на рівні відтворення складає підготовчий етап до творчого, а творчість як самостійна основна ланка. Наприклад, при самостійній роботі учня над текстом підручника чи іншого джерела підготовчою ланкою буде діяльність учня, спрямована на осмислення, запам’ятовування і відтворення тексту, а також на осмислення внутрішньої структури вивченого матеріалу і усне і письмове його відтворення; творчість як основна ланка буде проявлятися в осмисленій видозміненій структурі вивчених питань, в поставлені нових запитань, розширення джерел інформації що вивчається, в розкриті нових сторін вивчених явищ і питань і висловлення особистих суджень і оцінок;

б) відтворюючий і творчий процес виступають як єдине ціле, всередині якого елементи відтворення і творчості переплітаються, взаємно доповнюють один одного. Співвідношення цих елементів на різних етапах пізнавального процесу бувають різними. В одних випадках, наприклад, коли дидактичними завданнями уроку є головним чином накопичення учнем певної суми знань через загальне знайомство з явищами чи предметами, в пізнавальній діяльності будуть переважати відтворюючі процеси.

По-друге – перед учнем ставиться завдання більш глибокого розгляду предмета чи явища, пошук нових знань і тут він, опирається на раніш засвоєні знання, які актуалізуються в процесі відтворюючої діяльності, приходить до творчих процесів, які і є в подальших актах його пізнавальної діяльності яка домінує. Ця пізнавальна діяльність учня в розімкнутому ланцюгу процесу пізнання першоосновою виступає в двох плюсових аспектах [18]:

1) у присвоєні учнями готових знань, готових зразків, правильних, точних і економних розумових і практичних дій для того, щоб на їх основі включатись в розв’язання творчих завдань;

2) у свідомості індивідуального, того, що в навчанні виражається в самостійному розв’язанні учнем теоретичних і практичних завдань, у виявлені для себе, а деколи і для суспільства нових засобів розв’язання.

Багаторазові спостереження і експериментальна перевірка різних видів навчальної діяльності школярів переконують в тому, що в ході засвоєння дитиною готових знань в його голові утворюються зачатки нових асоціацій, здогадок, припущень, вгадування нових знань і способів розв’язання пізнавальних завдань.

Елементи творчості і самостійності присутні під час відтворення учнем матеріалу підручника. Учень в процесі творчого проектування і практичної реалізації проекту не один раз відтворює в пам’яті окремі операції з проектування і виготовлення предмету чи деталі за зразком і рекомендаціями вчителя. В даному випадку від утворення виступає в підляганні творчого пошуку, творчих процесів.

Керувати формуванням інтересу до навчання можна, якщо таке керування опирається на знання психологічних основ і механізму цього процесу.

Першою необхідною умовою формування інтересу до навчання є відпрацювання в учнів активної діяльності в групі її компонентів (розуміння навчального завдання, здійснення активних навчальних дій, дії самоконтролю і самооцінки). При оволодінні навчальною діяльністю у школярів утворюється активна позиція, уміння розрізняти способи і результати своєї навчальної діяльності удосконалювати їх; перебудовується система відношення до навчання. На цій основі створюється високий рівень інтересу до навчання – орієнтація школяра на способи роботи і їх перевтілення.

Крім орієнтації на способи активного перетворення навчальної діяльності інтересу до навчання повинен включати такі особистісні аспекти, як розуміння суті навчання для суспільства і для себе бажання ставити і досягати мети для реалізації своїх орієнтирів. Тому другою важливою умовою і механізмом формування інтересу до навчання є встановлення окремих компонентів мотиваційної сфери (мотиви, суть, ціль, емоції), які утворюються в середині механізму генезису інтересу.

Є різні шляхи формування мотивацій (через організацію реальних видів діяльності, спілкування і через розуміння еталонів, норм мотиваційних установок); забезпечити цілісність і по елементне формування мотивації; підкреслити доцільність вивчення мотивації в її формуванні (вивчення початкового рівня, динаміки, появи якісних змін, структурних новоутворень і виявлення їх стійкості); використовують для цього сукупність діагностичних методичних прийомів, які дозволяють об’єктивувати зміни в мотиваційній сфері.

При формуванні мотивації важливо не тільки вивчати, але і корегувати окремі сторони її розвитку, спів ставляти стратегію формування мотивації в ході експерименту і в процесі виховання її вчителем в школі.

При цьому необхідно враховувати систему показників, параметрів при оцінці результативності формування мотивації. Вчені Г.С. Абрамова, Б.М. Грицишин, А. К. Маркова і інші виходили з принципіальної можливості якісних зрушень в її розвитку [16;18].

Згідно з даними дослідження, проведеного групою наукових працівників Науково-дослідного інституту психології, молодшому школяру найбільш важче проявити творчу ініціативу під час вирішення навчального завдання або виконання творчого завдання. Спрацьовує звичка виконувати вимоги вчителя "Роби, як я вчила". Але йому легше щось "видумати" після їх закінчення – підкреслити, виділити, прикрасити і т. д. [17].

Кожний учитель повинен знати, з чим пов’язує учень успішне виконання роботи: об’єктивними показниками кінцевого результату праці чи звичної (бажаної) оцінки. Самостійні школярі вміють робити висновки про свою діяльність перш за все на основі досягнутого; вони в основному вимогливі до себе і оточуючих.

Для розвитку самостійності в навчанні потрібно формувати в молодших школярів такі якості:

Вміння спланувати і організувати свою роботу.

Ініціативність (вміння вносити в роботу елементи власних суджень, спостережень).

Оволодіння правильними прийомами роботи з матеріалом який вивчається.

Бажання і вміння своїми силами побороти труднощі в процесі виконання завдань.

Навички самоконтролю.

Щоб самостійна робота давала результат, сприяла розвитку здібностей школярів, необхідно дотримуватись певних умов:

учні повинні бути підготовлені до виконання роботи яка передує завданням;

новий вид роботи засвоюється спочатку за допомогою вчителя, який навчає прийомам роботи і порядку дій;

недоцільно давати важкі або дуже легкі завдання;

завдання потрібно давати так, щоб учні сприймали його як власну пізнавальну чи практичну мету;

слід враховувати рівень підготовки кожного учня.

Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв’язання задачі, схема морфологічного і фонетичного розбору тощо), варто оформити їх у вигляді пам’ятки (зокрема, у формі настінної таблиці), яку вивішують на дошці [16; 18].

Найчастіше молодшим школярам потрібне керівництво вчителя, коли вони опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників, Один з найважливіших – складність, та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і, отже, техніка виконання вправ у них опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу слід відводити більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу.

Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти: організувати свою роботу, здійснювати її як най економніше й раціональніше, перевіряти якість зробленого. За цим коротким визначенням стоїть величезна кількість умінь і навичок – організаційних, загальномовленнєвих, загальнопізнавальних, контрольно-оцінних, що їх має набути школяр.

Не можна виховувати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри у свої сили. Щоб учні правильно виконували самостійні завдання, треба давати їм чіткі настанови.

Розвиток самостійності органічно включає формування в учнів умінь і навичок на основі спостережень за самостійною роботою інших, а потім навичок самоперевірки й самоконтролю. Самоконтроль у навчальній діяльності не можна розглядати як навичку, вироблену внаслідок багаторазових повторень. Це – і підготовча робота до застосування правила, і контроль за правильністю його застосування, формування вміння виявляти й виправляти допущені помилки [18].

Ефективний спосіб організації співробітництва на уроці – створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання. У чому їхня мотиваційна цінність? У тому, що дитина приймає педагогічне необхідне навчальне завдання як вільно обране.

Інструментувати навчання як вільно обрану учнем діяльність – це й означає, по-перше, створити найкращі умови для його цілеспрямованого, соціальне і педагогічне значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями, досвідом; а по-друге, керувати цим процесом відповідно до потреб його внутрішніх сил, тобто позиції самої дитини, її інтересів.

Уміле використання прийому вільного вибору доповнює традиційні форми постановки завдань, бо саме так в учнів точніше й швидше формується самооцінка, прийом ціле утворення, наполегливість і навіть почуття власної гідності.

Ідея вільного вибору учнями навчальних завдань виявляється у різних способах їх постановки, які пропонують вчені М.М. Скаткін, М.О. Данилов, В.П. Беспалько, а саме [16]:

вибір учнями завдання серед варіантів, написаних на дошці;

вибір учнями свого завдання серед аналогічних;

вибір учнями об’єктів для спостережень;

вибір з кількох ілюстрацій однієї, яка найбільше відповідає змісту твору.

Ситуація вільного вибору ефективна і для визначення домашніх завдань, які можуть бути спільними для класу і пропонуватися окремим учням. Власне, це один із способів самовизначення учнями своїх можливостей, заохочення сумлінних і працездатних.

Цікавою формою стимулювання активності сильних учнів можуть бути доручення самостійно дібрати завдання для наступного уроку. Такі доручення дуже корисні, адже учневі слід усвідомити мету діяльності й подбати про достатню навчальну насиченість завдання.

Отже, організація навчального співробітництва з учнями передбачає використання різноманітних прийомів: спільне визначення мети діяльності, використання рольової гри, навчального діалогу.

Велику роль у вихованні інтересу до предмета має використання на уроках та в позаурочний час цікавих матеріалів, уривків з художньої літератури, загадок, прислів’їв, повідомлень про неймовірне у природі й житті людей. Такі матеріали підтримують інтерес, дивують учнів, захоплюють [16].

Отже, проблема самостійності у навчанні молодших школярів – одна з кардинальних проблем не тільки дидактики початкової школи, а й психолого-педагогічної науки, тому що в ній знаходяться джерела багатьох проблем: навчання учнів мисленню, розвиток пізнавальних інтересів, формування самостійності, визначення розумових здібностей, прищеплення уміння вчитися, а також надбання таких якостей, як спостережливість, цілеспрямованість, відповідальність. Самостійна робота в початкових класах – обов’язковий компонент процесу навчання і шлях активізації пізнавальної активності молодших школярів, її роль, зміст, тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.

Врахування пам’яті, уваги та уяви, мислення, інших психічних процесів, а також вікових та індивідуальних особливостей необхідне для вдумливої організації самостійної роботи на уроці.

Розділ ІІ. Способи організації самостійної роботи в малокомплектній школі та перевірка їх ефективності


ІІ.1 Способи організації самостійної роботи


Самостійна робота на уроці – органічна частина навчального процесу. Тому методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів [60].

Плануючи самостійну роботу, вчитель має [62]:

1) визначити її місце в структурі уроку;

2) знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом;

3) передбачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей;

4) правильно визначити зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійної роботи;

5) дібрати потрібний дидактичний матеріал;

6) знайти раціональний спосіб перевірки роботи.

Розглянемо можливості забезпечення цих умов.

Самостійну роботу залежно від її мети можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення і повторення. І дуже рідко – до вивчення нового матеріалу, хоча він вивчається майже на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальні здібності дитини, їй слід пропонувати для самостійного ознайомлення і новий матеріал.

Форму самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам’яті: зорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання. (Ця вимога стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання.)

Результативність самостійної роботи залежить і від того, як учитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними [50].

Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання (йдеться про розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв’язування задачі, схема морфологічного і фонетичного розбору тощо), варто оформити їх у вигляді пам’ятки (настінної таблиці), яку вивішують на дошці. Найчастіше молодшим школярам потрібне керівництво вчителя, коли вони опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.

Плануючи завдання для самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і його відповідність меті уроку. Так, коли самостійно виконуються тренувальні вправи, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; а коли йдеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть розповідь-бесіда, вправи з дошки тощо. Неправильне визначення часу на самостійну роботу може спричинити перебудову наміченого вчителем плану уроку.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Один з найважливіших – складність та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і, отже, техніка виконання вправ у них опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу слід відводити більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу [61].

Для самостійної роботи учнів доступні й ефективні такі способи організації:

підготовчі вправи до вивчення нового матеріалу;

самостійне засвоєння нового матеріалу;

вправи на закріплення;

тренувальні вправи.

Серед підготовчих вправ до вивчення нового матеріалу можна виділити повторення за підручником, роботу з картками, таблицями тощо.

Із самостійного засвоєння нового матеріалу можна виділити виконання вправ за чіткою інструкцією, ознайомлення з матеріалом підручника тощо.

Говорячи про вправи на закріплення вивченого матеріалу, слід вказати на вправи, що допомагають закріпити способи дії, роботу з таблицями, схемами тощо.



Прикладом такої роботи є також використання схеми (див. схему 1) для збагачення й активізація словника учнів під час написання твору про весну. Перша група дітей виконує завдання самостійно, друга – з допомогою вчителя.

Схема 1


- Доберіть прикметники, використовуючи схему.

Сонце (яке?) —, усміхнене, яскраве, привітне, тепле, оранжеве.

Небо (яке?) — високе, синє, безмежне, дивовижне, ясне, бездонне.

Хмарки (які?) — білі, легкі, химерні.

Тепло (яке?) — щире, лагідне, добре, привітне.

День (який?) — довший, світлий, сонячний.

Ніч (яка?) — тиха, тепла, зоряна, місячна, коротка.

Струмочки (які?) — ніжні, тендітні, несміливі, жовті, білі.

Дерева (які?) — світлі, весняні.

Трава (яка?) — росяна, зелена, ніжна, гостренька, духмяна.

Птахи (які?) – перелітні, співучі.

Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати такі

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: