Особливості західного та східного типів виховання людини
Вже на даному етапі розвитку західної цивілізації як генотипу сучасної європейської культури виявилася тенденція поєднання цілеспрямованих і ціннісно-раціональних підходів до вирішення виховно-освітніх проблем.
Базова педагогічна традиція західної цивілізації пройшла довгий і суперечливий шлях.
Слід виділити основні риси педагогічної традиції, що визначила західний тип виховання.
До них відносяться:
• ціннісно-раціональний характер навчання і виховання;
• переважна орієнтація на розвиток волі і розуму;
• твердження в людині індивідуального і творчого почав, такого, що поєднувалося з гармонізацією відносин з соціумом.
Для розуміння історичного розвитку педагогічних традицій західної цивілізації і формування відповідного процесу на Україні особливе значення має римський період.
Виховання в Римі носило цивільний і політичний характер, а освіта була по перевазі риторичним.
Виховання у Візантії орієнтувалося на пізнання душі або самопізнання і, відповідно, на самоудосконалення. Саме у цей період зароджується педагогічна традиція світської і книжкової освіти, прагнуча до незалежності від диктату церкви і пошуку гуманістичних ідеалів у вихованні людини.
Відповідні традиції складалися на Україні переважно під впливом західної культури і цивілізації, особливо візантійської.
В.О. Ключевський характеризував її таким чином:
• у стародавній період – сімейно-громадське виховання і міфологічну освіту;
• потім християнське виховання людини на «миру» і залучення людини до православ'я з найранішого віку;
• схоластична освіта.
Впродовж тривалого історичного періоду виховання на Україні підрозділялося на народне (селянське), домостроєвське (виховання в сім'ях купців і міщан) і дворянське. У свою чергу народна освіта була початковою і ремісничою, а дворянське вищим.
З 1917 року на Україні реалізуються ідеї комуністичного виховання. Останнє припускає програму загальної письменності і триступінчату систему безперервної освіти, що характеризується одноманітністю освітніх установ у всіх регіонах України (дитячий сад, школа, училище, технікум, інститут, університет).
З початку 1990-х років Україна перейшла до нового етапу вирішення виховних і освітніх завдань.
Висновки
Одні і ті ж виховні завдання можуть бути вирішені різними способами.
Ефективність рішення виховної задачі залежить від багатьох чинників, але в першу чергу від:
• логіки сукупного застосування методів, прийомів і виховних засобів;
• індивідуально-особових особливостей вихованця і вихователя;
• умов і обставин, в яких здійснювався виховний акт.
Насправді методи і засоби виховання застосовуються у взаємозв'язку. Таке поєднання можливе в контексті як комплексу, так і окремої виховної ситуації. Наприклад, в рамках виховної роботи батьків, членів трудового (учнівського, студентського) колективу і в ході виховної діяльності професіоналів в спеціальних установах.
До основних понять, використовуваних для розуміння способів виховної дії на людину і прийомів взаємодії вихователя і вихованця, відносять методи, прийоми і засоби виховання, форми виховання, методику і технологію виховання.
У історії розвитку педагогічної практики виділяють два головні типи виховання: первісної і соціально-орієнтованої людини.
В процесі цивілізаційного розвитку людства оформилися східний і західний типи виховання.
У історії розвитку педагогічних традицій кожного народу є характерні особливості, які визначають неповторність відповідних тенденцій в кожній країні. Також на процеси виховання і освіти роблять вплив чинники повсякденного життя, культури і цивілізації, історичної ситуації в країні. Україна, збагатившись культурно-освітніми традиціями Заходу і Сходу, створила свої традиції виховання і освіти людини.
Список літератури
Андрианов М. Философия для детей в сказках и рассказах: пособие по воспитанию детей в семье и шк. / М. Андрианов. – Минск: Современное слово, 2003. – 280 с.
Баранов С.П. Педагогика. – М., 1987. – 368 с.
Ващенко Г. Виховний ідеал: підруч. для педагогів, виховників, молоді і батьків. Т. 1 / Г. Ващенко; авт. передм. О. Гентош. – Львів: Камула, 2006. – 276 с.
Веремій Л. Маленькі таємниці виховання дитини в українській родині / Л. Веремій; передм. О. Кондратюк. – К.: Поліграф Консалтинг, 2004. – 90 с.
Дерман-Спаркс Л. Антидискримінаційні методи виховання дітей дошкільного віку / Переклад з англійської О. Тереха – К., 2002. – 262 с.
Джуринский А.Н. «История педагогики. Древнего и средневекового мира». – М. «Совершенство» 1999 г. // с. 138,142 – 148.
Дмитриева О. Великобритания // сайт Alisa Studio 18. Макарова Е.В., Макаров В.А Среднее образование в Великобритании // Родительское собрание. – №4. – 2002.
Дроб‘язко П. Українська національна школа: витоки і сучасність. – К., 1997. – 181 с.
История педагогики – М. «Владос» 2000 г. // стр. 100–120.
Катаєва Е.А. Воспитание гражданственности у детей старшего дошкольного возраста. – Шадринск, 2001. – 92 с.
Концепція національного виховання // Освіта. – 1996. – 7 серпня.
Корнетов Г.Б. «История педагогики» – М. «Урао» 2003 // стр. 49–51.
Крутецкий В.А. Психология. – М., 1986. – 264 с.
Кузь В.Г., Руденко Ю.Д. Сергійчук З.О. Основи національного виховання. – К., 1993. – 152 с.