Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Формування правильності усного мовлення у майбутніх учителів початкових класів

Формування правильності усного мовлення у майбутніх учителів початкових класів

способи формування правильності мовлення у майбутніх учителів початкових класів


2.1 Теоретичні аспекти формування правильності мовлення майбутніх вчителів початкових класів


Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. За тлумаченням сучасних словників, правильний: 1) який відповідний дійсності; 2) який відповідний встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий. [51, 503]. Правильність, охоплюючи всі структурні рівні літературної мови і забезпечуючи її єдиність, стабільність і авторитетність, лежить в основі багатьох інших комунікативних якостях мовлення: перш ніж оволодіти тонкощами, особливостями мовленнєвої культури, необхідно засвоїти загальноприйняті літературні норми і правила, навчитися користуватися ними. «Немає правильності, – пише Б. Головін, – не можуть «спрацювати» інші комунікативні якості – точність, логічність, доречність та інші. Тому визначення правильності мовлення як її головної комунікативної якості можна вважати загальноприйнятим в науці і достатньо чітким: правильність мови – це відповідність її мовної структури діючим мовленнєвим нормам» [16;40]. Критерій правильності – мовна дійсність конкретної епохи, а її еталон – строга відповідність правилам, за допомогою яких сформульовано норми. «Працюючими» термінами у цьому випадку є правило і норма.

Норма (мовна) визначає літературну мову. Норма – це «сукупність мовних засобів, що відповідають темі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства» [56,387]. Це прийняті в суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови звуків, наголошування слів, слововживання, словозміни, слово порядку тощо, орфографічні й пунктуаційні правила для писемного мовлення. Норми – категорія історична, змінна. Вони тісно пов'язані з усіма рівнями системи конкретної мови, історично і соціальне зумовлені. Діючи в конкретний час як стабільні, вони все ж динамічні і можуть зазнавати змін.

Правила — це «положення, які виражають певну закономірність, постійне співвідношення мовних явищ або які пропонують як нормативний конкретний спосіб використання мовних засобів у писемному й усному мовленні» [45, 222].

Отже, це теж категорія історична – зміна в словнику чи в граматичній системі мови приводить до змін правил, бо вони повинні теж відбивати розвиток мови.

Нормативним є мовлення:

яке відповідає системі мови, не суперечить її законами;

у якому варіант норми володіє новими семантико-стилістичними можливостями, увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову й вичерпну інформацію;

не допущено стилістичного дисонансу;

у якому правомірно застосовано норми з іншого стилю;

у якому не допущено зміщування норм різних мов підвпливом мовленнєвої практики мовця.

За узагальненням Б. Головіна, «норма – це зразкове, закріплене творами, авторитетною у суспільстві літературою, захищене наукою і державою правило, яке регулює вимову, наголос, утворення слів і їх форм, побудову речень та їх інтонацій» [17, 9].

Отже, щоб говорити правильно, треба передусім добре знати структуру мови, бо саме нею зумовлюються норми. Але говорити правильно ще не означає говорити добре – для доброго мовлення необхідне й уміння відбирати в конкретній ситуації спілкування найбільш доречний, стилістично виправданий варіант літературної норми.

Б. Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи норм:

норми вимови;

норми наголошування;

норми лексичні;

норми морфологічні;

синтаксичні норми;

норми стилістичні [16,48].

Норми вимови – регулюють вибір акустичних варіантів фонеми або фонем, які чергуються (наприклад, можна [лекц'ійа] – не можна [л'екц'ійа],можна [ час ] – не можна [ ч'ас ]).

Щоб добре засвоїти правила літературної вимови слід усвідомлювати, які причини призводять до їх порушення, чого треба уникати в своїй вимові.

Порушення норм української літературної вимови відбуваються здебільшого під впливом таких чинників:

1) вплив певної місцевої говірки або ширше – вплив територіального наріччя, що звичайно охоплює значний регіон. Так, на Слобожанщині нерідко можна почути м'який звук [р'] на місці нормативного твердого: [у р'амц'і], [чотир'ма], [буквар']. Також трапляється ненормативна вимова твердого [ л ], де норма вимагає м'яку вимову: [більше];

вплив іншої мови, з якою українська перебуває в безпосередньому контакті. Зокрема, це стосується впливу російської мови, при цьому не лише на суміжних з Росією територіях, а й на всій території України внаслідок розширення мережі шкіл з російською мовою викладання, російськомовної освіти у вузі тощо. Такий вплив спричиняє «акання» на зразок російської вимови, тобто вимову [а] намісці [о] в ненаголошеному складі: [галава], [папра]сйти, [заба]ронений тощо. Також під впливом російської мови часто доводиться чути м'яку вимову звука [ч]: [ч'асто], [ч'істий] і под. Водночас на українських територіях, суміжних з Польщею, можна відзначити шепелювату вимову приголосних [с], [з], [ц]: [с'іно], [уз'али], [синиц'а] тощо.

вплив письма, графіки. Ця помилка з'являється внаслідок вимови окремого звука чи словосполучення звуків відповідно до звукового значення літер. Наприклад, в українській графіці звук [дж] передають двома літерами джміль, джерело. Під впливом письма і засвоюється вимова двох звуків [д] і [ж] у слові, а не одного. Отже, корекція вимови вчителя набирає надзвичайно важливого значення. Те саме стосується вимови дієслівних форм типу смієшся, сміється, де в кінці слід вимовляти [с'с'а ], [шс'а], [ц'ц'а], [т'с'а] [24;25].

Таким чином, порушення орфоепічних норм з'являються не випадково, вони пов'язані з умовами, в яких функціонує і розвивається мова. Практичну допомогу в засвоєнні норм орфоепії можуть надати словники, зокрема орфоепічний словник, укладений М. Погрібним. Цей словник нараховує понад 40 тисяч слів сучасної української літературної мови, поданих у різних формах, і може слугувати як довідник з норм вимови та наголошування.

Користуючись орфоепічними словниками та довідниками, треба пам'ятати, що для запису усного мовлення використовують спеціальну систему літер та позначок, які фіксують особливості вимови кожного звука. Такий запис називається фонетичною транскрипцією. Як відомо, повної відповідності між звуками та літерами немає (наприклад, букви є, ї, ю, я можуть позначати як два звуки, так і один звук), тому виникає потреба у такому письмовому відтворенні, коли кожному звукові відповідний тільки за ним закріплений графічний знак. Такі можливості і надає фонетична транскрипція.

Використання фонетичної транскрипції дає можливість подати у письмовій формі вимову того чи іншого звука, складу, слова чи цілого тексту.

Норми наголошування – регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених (наприклад, можна бдже і аджй, збвжди і завждъ; не можна довільно бтлас і атлбс, бо перше означає «зібрання карт», а друге – назву тканини; треба кіломйтр, новъй, старъй, украї’нський).

Правильне наголошування слів – одна з ознак мовленнєвої культури людини. Той хто помиляється в наголошуванні слів, демонструє свою мовленнєву некомпетентність, неграмотність, неосвіченість.

Особливо ріже слух неправильний наголос вчителя, тим паче в мовних термінах та у формулюванні завдань до вправ, як-от: «въмова, знбчуща частина, перйхід (однієї частини мови в іншу), написання слів разум, діблог, зв'язнй мовлення, помилки (мн.), розкрийте дэжки, поставте лбпки» і т. п. Те саме спостерігаємо і на уроках літератури. Кажуть: «ббйки (мн.), вірші (у віршбх), руки (руків), въразне читання, заслання» (треба говорити заслбння, наприклад: Тарас Шевченко на заслбнні).

Досить стійкими є помилки у вживанні наголосу в багатьох інших словах, пов'язаних з учительською працею взагалі: «батькнвський, заголувок, заняття, захвуріти, зручнъй, катблог, кнъжки (мн.), кутрий».

Не прикрашає мовлення неправильне наголошування слів, що різняться місцем наголосу в українській і російській мовах: «дучка, дошкб, дровб, нм'я, одънадцять, подрэга, разом з дітьмъ, рэкопис, чотърнадцять».

Норми лексичні – регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлювання (наприклад, можна індукційний і не можна індуктивний, якщо йдеться про струм (фіз.); можна рятувальник і не можна рятівник, якщо мовиться про професію; не друк, а преса, якщо йдеться про сукупність періодичних видань, бо друк — це процес виготовлення друкованого твору і т. д.).

Серед лексичних недоліків найпоширеніші ті, що стосуються:

вживання слів у невластивому для контексту значенні, наприклад, «відбиття (замість зображення) життя» (у творі), «грати значення» (замість роль);

порушення лексичної сполучуваності слів: «вірно (замість правильно) відповідати», «день відчинених (замість відкритих) дверей», «мова йдеться» (замість мова йде або просто – йдеться), «загубити (замість втратити) силу» (або ще: знесилитися);

багатослів'я, вживання зайвих слів (плеоназм): «кожна хвилина часу», «напишіть свою автобіографію», «вперше знайомитися», «зібрано 10 тисяч карбованців грошей», «сатирична карикатура», «у січні місяці». Особливо «багатим» на зайві слова мовлення буває під час опитування учнів і проведення мовного аналізу: «Хто мені скаже?», «Які частини мови у нас є змінними?», «Ськ – буде суфікс». Безумовно, не слід часто вживати, притім без потреби, слова «ну», «значить», «також», що не несуть ніякого смислового навантаження.

Тавтології – невиправданого повторення тих самих або однокореневих слів, яке є виявом слабкої вимогливості до вибору слова, мовленнєвої неуважності: «авторські слова – слова автора», «внести внесок у літературу», «саджати в саду саджанці». «В оповіданні «У розвідці» розповідається про партизанів-розвідників».

Уживання лексичних діалектизмів, їх залежно від особливостей місцевої говірки – може бути більше або менше, і за своїм характером вони, звичайно, різні. Втім це питання потребує окремого розгляду.

Понад усе псують мовлення, знижують рівень його культури кальки з російської, особливо лексичні русизми. Іноді не тільки учні, а й учителі говорять «біля тисячі сторінок, за(від)криті двері, видне місце в літературі, відноситися до когось, даний твір, дякуючи чому, заставляти вчитися, не дивлячись на що, положити в пенал, приймати участь, тратити час даремно, чоловік (у значенні людина: «добрий чоловік»), шахматна гра» замість близько тисячі сторінок, за (від)чинити двері, чільне місце в літературі, ставитися до когось, цей твір, завдяки чому, змушувати (примушувати) вчитися, незважаючи на що, покласти в пенал, брати участь, гаяти час, добра людина, шахова гра.

Перелік прикладів можна було б продовжити.

Норми морфологічні – регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами, оскільки часто виникають труднощі в утворенні і вживанні нормативних форм деяких частин мови, зокрема, іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів (наприклад, можна матерів, не можна доповідів (треба доповідей), можна по-українськи і пo-українському, не можна по-нашім (треба по-нашому); можна повен колос, не можна повна колоса (тільки повного колосу), можна братів не можна сестрів (сестер!), можна зелен, дрібен, не можна стар, молод). Пояснюється це тим, що в морфологічній будові літературної мови є так звані сильні і слабкі норми. Сильні норми необхідні всім, хто володіє українською літературною мовою як рідною. Слабкі норми, навпаки, піддаються розхитуванню і тому часто спотворюються у нашій мові.

Синтаксичні норми – регулюють вибір варіантів побудови простих і складних речень (наприклад, не можна «Спостерігаючи реставрацію пам'яток рідного міста, твоя душа радіє за його майбутнє»; «Він віддав цю дивовижну гірську квітку дівчині, яку можна бачити лише в Карпатах»; треба: «Коли спостерігаєш..., твоя душа радіє....»; «Він віддав дівчині цю дивовижну гірську квітку, яку...»).

С.Дорошенко виділив такі випадки недотримання синтаксичних правил: 1. Часто трапляються помилки на добір форм додатків при дієсловах. Типовими є такі відхилення від норми:

а) при дієсловах із значенням мислення, говоріння (думати, говорити, розповідати, сказати, розказати) помилково вживають прийменник за замість прийменника про, як-от: «Мені розповідали за педагогічну практику», «Тут говорили за гуртожиток». У цих реченнях на місці прийменника за слід поставити прийменник про, оскільки саме він доречний, тоді, коли необхідно вказати на конкретну особу, предмет або абстрактне поняття, що виступають об'єктом розмови або роздуму. Потрібно говорити: Розповідали про практику...; Говорили про гуртожиток...;

б) при дієсловах навчати, викладати, видавати, перекладати слово мова помилково вживають у місцевому відмінку з прийменником на, як-от: «Навчають на українській мові», «Перекладають на російську мову», «Видають на англійській мові». Слово мова при цих дієсловах треба ставити в орудному відмінку: «Навчати українською мовою», «Перекладати російською мовою», «Видавати англійською мовою»;

в) дієслова дорікати, докоряти вимагають давального й орудного відмінків: «Докоряти (або дорікати) (кому ?) братові (чим ?) неуважністю». Неправильно: «Дорікати (кого ?) брата» та інші.

2. Щоб убезпечити себе від можливих похибок, звернемо ще раз увагу на те, що:

а) дієслово гордувати вимагає орудного відмінка: «Гордувати своїм походженням», «Гордувати відмінними оцінками»;

б) дієслово ігнорувати потребує знахідного відмінка: «Ігнорувати указівку», «Ігнорувати наказ»;

в) дієслово нехтувати має при собі іменник в орудному відмінку: «Нехтувати застереженнями», «Нехтувати сімейною прихильністю»;

г) дієслово додержувати керує іменником у родовому (не знахідному)відмінку: «Додержувати тиші», «Додержувати порядку».

3. Форми керованих слів бувають різними залежно від того, які частини мови ними керують. Так, при активних дієприкметниках командуючий, керуючий, завідуючий уживаються іменники в орудному відмінку: «Завідуючий кафедрою», «Керуючий відділом», «Командуючий фронтом». Якщо ж керуючим словом виступає віддієслівний іменник, то, як і належить іменникам, він вимагає від залежного слова родового відмінка: «Керівник відділу», «Завідувач кафедри», «Командувач армії».

4. Відомо, що речення з дієприслівниковим зворотом становлять приналежність книжних стилів мови. Вони не чужі також усному мовленню. Це й зрозуміло, адже конструкції з цим зворотом урізноманітнюють виклад, роблять його динамічним.

Однак, як виявляється, не всяку будову речень з дієприслівниковим зворотом можна визнати досконалою. Ось випадково почуте висловлювання: «Вийшовши в поле, переді мною відкрився казковий краєвид» треба: «Вийшовши в поле, я побачив казковий краєвид». Дієприслівниковий зворот – це другорядний член речення, але не звичайний, що передається одним словом, а поширений, виражений дієприслівником із залежними від нього словами. У реченні: «Учень розповідає казку, не користуючись книгою» – виділена група слів становить дієприслівниковий зворот, який виконує функцію другорядного члена – обставини способу дії.

Основу дієприслівникового звороту становить дієприслівник. Як форма дієслова, він має здатність керувати словами, завдяки цьому й створюється зворот. Разом з цим дієприслівник, як дієслівна форма, вказує на додаткову дію до основної, вираженої особовою формою дієслова. Ця додаткова дія, як і основна, виконується одним і тим же діячем. Схематично будову речення з дієприслівниковим зворотом можна уявити так: є діяч (він виражений іменником чи займенником), який виконує дію (вона передається особовою формою дієслова), а ця основна дія супроводжується додатковою дією (дієприслівником), яку здійснює той же самий діяч. За цією схемою конструюємо речення: «Учень (діяч) розповідає (основна дія) казку, не користуючись (додаткова дія) книгою». Не випадково ж у таких конструкціях дієприслівник легко перетворюється в особову форму і стає однорідним членом: «Учень розповідає казку і не користується книгою». Діяч – один, дії – дві. Обидві виражені особовими формами. А в реченні з дієприслівниковим воротом те ж саме: діяч один і дві дії, тільки одна основна, а друга – допоміжна.

5. Слабке знання норм синтаксичної будови речень з однорідними членами дає себе знати в тому, що в один ряд ставляться дієприслівниковий зворот й іменник, чого не можна припускати, як у прикладі: «Було помічено, що діти роблять менше орфографічних помилок, пишучи диктанти і при списуванні». Може бути кілька варіантів виправлення синтаксичної помилки. Пропонуємо два: «Було помічено, що діти роблять менше орфографічних помилок при написанні диктантів і при списуванні», «Було помічено, що діти роблять менше орфографічних помилок, коли пишуть диктанти і коли списують».

6. Недотримання синтаксичних вимог літературної мови спостерігається також у будові простих речень зі складеними сполучниками.

Як відомо, складений сполучник не тільки..., але й (варіант не лише..., а й) бере участь у конструюванні зіставних відношень між однорідними членами речення, як-от: «Основами культури мовлення мають володіти не тільки керівники установ, а й рядові службовці». У ньому однорідними є слова керівники установ урядові службовці. Вони поєднані сполучником не тільки..., а й.

Саме пpо цю особливість розглядуваного сполучника забули у такому реченні: «Ці вправи сприяють не лише запам'ятовуванню графічного зображення букв, а й розвивають рухомість мовленнєвого апарату». Граматична неправильність такої побудови полягає у тому, що компоненти складеного сполучника не лише..., а й поєднують граматично не зіставлювані одиниці, а саме: «не лише запам'ятовуванню..., а й розвивають». У цьому поєднанні перше слово є додатком, вираженим іменником, а друге – присудком, переданим дієсловом. Для усунення неправильної будови пропонуються два варіанти виправлення. Перший – «Ці вправи не лише сприяють запам'ятовуванню графічного зображення букв, а й розвивають рухомість мовленнєвого апарату». Другий — «Ці вправи сприяють не лише запам'ятовуванню графічного зображення букв, а й розвитку рухомості мовленнєвого апарату».

Норми стилістичні – регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (наприклад, розрізняти, а не диференціювати – у розмовному стилі; море глибиною..., а не глибоченне море – у науковому стилі; у зв'язку з тим, що..., а не бо... – в офіційно-діловому стилі).

Оскільки стилістиці ні в школі, ні в педвузі десятиліттями не приділяли належної уваги, то мовленнєва практика вчителя не відзначається стилістичною грамотністю. В усякому разі письмове мовлення та усні виступи багатьох вчителів свідчать про загалом невисокий рівень їхніх стилістичних умінь і навичок. До недоліків стилю відносимо не будь-який невдалий вираз чи мовленнєву неправильність, що суперечать гарному залагодженому стилеві, а, як того вимагає сучасне розуміння функціональної стилістики, насамперед те, що веде до порушення стильової єдності тексту, коли в ньому вживаються слова і фразеологізми, властиві переважно іншому стилеві (або стилям). Як стверджують учені-методисти, основні недоліки стилю пов'язані також із невиправданим повторенням тих самих слів і зворотів, яке створює звукову одноманітність мовлення, а передачею одного і того ж по-різному, що спричиняється до невиправданої розтягнутості тексту, нарешті, із словесною пишномовністю, яка призводить до удаваної красивості мовлення.

Так, у реченні «Столяр передав школярам свій чудовий досвід» емоційне слово «чудовий» не відповідне суто інформативному змістові речення. Слово «крокувати» не годиться, скажімо, для речення «Цією вулицею я щоранку крокую до школи» (треба іду). У реченні «Дівчина охоплена поривом до праці» (треба хоче, прагне) невдало застосовано елемент публіцистичного стилю у тексті розмовного характеру. Елемент наукового стилю порушує стильову єдність у реченні «Його здібності на повну потужність виявилися на уроках малювання» (треба повністю або повною мірою).

Щоб опанувати ці норми замало вивчених граматичних і правописних правил – необхідні постійна робота з різноманітними за стилями (стильовими жанрами) текстами, живе мовне спілкування в різних ситуаціях, потрібна постійна увага до змін, які відбуваються в удосконаленні норм і правил сучасної літературної мови.


2.2 Основні типи помилок у майбутніх учителів початкових класів як наслідок порушення правильності мовлення


Вивчення правильності мовлення у майбутніх учителів початкових класів проводилося зі студентами 1-го і 2-го курсів факультету ПВПК. Результати проведеного дослідження вивчалися шляхом підрахунку і виявленням основних помилок на орфоепічному, акцентуаційному, морфологічному, лексичному та синтаксичному рівні.

Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити рівень сформованих умінь і навичок з правильності мовлення і запропонувати шляхи і способи підвищення мовної саморегуляції у фаховій підготовці майбутніх учителів початкових класів.

Дослідження проводилося в 2 етапи:

I. етап – підготовчий – збір даних для отримання необхідної інформації про рівень культури мовлення студентів 11-ої і 21-ої груп та розробка завдань для перевірки рівня правильності мовлення майбутніх учителів початкових класів.

II. етап – власне експериментальний, який полягає у виявленні рівня сформованості правильності мовлення у студентів 1-го і 2-го курсу.

На основі результатів спостереження, проведених анкетувань серед майбутніх учителів початкових класів було з'ясовано, що на формування правильності мовлення не звертається особливої уваги, а всю роботу спрямовують на вдосконалення ділового мовлення загалом.

Гіпотеза ґрунтується на припущені, що ефективність формування вмінь і навичок правильності мовлення значно підвищиться, якщо використовувати в навчальному процесі студентів науково та методично обґрунтовані, спеціально розроблені вправи і завдання.

У процесі дослідження була розроблена анкета із вправами, які дозволяють виявити рівень правильності мовлення у студентів.

До анкети входили такі завдання:

1. Запишіть транскрипцію слів, зверніть увагу на особливості вимови, звуків і звукосполучень.

Береза, полумисок, ніж, вогкий, вокзал, сміється, із джерела, не поріжся.

2. Поставте наголос у словах.

Але, визвольний, випадок, новий, одинадцять, олень, дочка, гуртожиток, феномен, черговий, зв'язний, добуток, псевдонім.

3. Утворіть словосполучення, поєднуючи такі слова:

Відчинити, відкрити (книга, вікно, школа, зошит); любий, будь-який, кожен (матуся, учень, студент, син); музичний, музикальний (слух, училище, здібності, інструмент); зустрічатися, траплятися, бути (товариш, помилки, книга, правила).

4. Провідміняти такі слова:

Біль, листопад (місяць), гривня, тюль, путь, ім'я.

5. Із поданими словами складіть текст у якому були б різні типи речень (простих і складних).

Весна, квіти, вітер, сонце, трава, дерево, листок, птахи, небо, теплий, ласкавий, ніжний, голубий, зелений, настати, світити, розцвітати, розпускати, прилітають, гніздяться.

Контингентом обстеження вибрано студентів 11-ої і 21-ої групи. У цих групах на і курсі кількість студентів і стан успішності був практично однаковим.

Результати виконаних завдань подано у таблиці (у відсотках).


№ групи Повністю справилися із завданнями Справилися із більшістю завдань Майже не справилися із завданнями
11 20 50 30
21 25 55 20

З таблиці видно, що результати виконаних завдань різні і на І і на II курсі.


№ групи Орфоепічна правильність Акцентуаційна правильність Лексична правильність Морфологічна правильність Синтаксична правильність
11 14 10 17 15 14
21 16 12 20 16 16

На орфоепічному рівні були виявлені такі помилки: неправильна вимова звуків і звукосполучень. На акцентуаційному рівні: неправильне наголошування слів. На лексичному рівні: вживання слів у невластивому для них значенні. На морфологічному рівні: неправильне відмінювання слів. На синтаксичному рівні: невміння будувати прості та складні речення різних типів.

На основі цього ми пропонуємо нові підходи у формуванні правильності мовлення, що їх подано у наступному параграфі, які рекомендовані як завдання для самостійної роботи студентів, окрім навчального матеріалу за програмою підготовки вчителів початкових класів.

Також доцільно було б у професійній підготовці майбутніх учителів початкових класів ввести спецкурс «Основи культури мовлення і стилістики».


2.3 Практичні аспекти формування правильності мовлення у майбутніх учителів початкових класів


Найбільші мислителі світу з найдавніших часів пов'язують життя мови з духовним життям людини і цілого народу. Літературна мова є найвищим продуктом розвитку нації. Мова є першоосновою духовної культури, носієм її національної самобутності. Тому кожний з нас повинен дбайливо ставитися до мови, прагнути найефективніше використовувати її необмежені виражальні можливості, постійно дбати про піднесення культури усного і писемного мовлення.

Для нас поняття правильності мови має теоретичний і практичний аспекти. Теоретичний аспект передбачає ознайомлення з нормами правильності мовлення, а практичний – власне мовну майстерність – володіння нормами правильності мови, вміння користуватися її виражальними засобами в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.

Незаперечним є той факт, що носій високої загальної культури ніколи не дозволить собі засмічувати мовлення, псувати мову, якою він користується, порушувати її внутрішні закони. Скалічена мова ніколи не підносила людину, а навпаки, принижувала її, примітизувала її мислення, заважала їй інтелектуально зростати. Отже, справедливо говорять, що правильність рідної мови – важливий показник загальної культури людини [25, 3].

Відомо, що правильне літературне мовлення сприяє кращому й глибшому засвоєнню думки, повнішому донесенню до учнів роздумів і почуттів. Навпаки, неправильна вимова, орфографічні й граматичні помилки, не в тому значенні вжите слово, незграбні синтаксичні конструкції викликають невдоволення, а то й обурення слухачів. Різного роду помилки можуть спотворювати суть висловленої думки. А це стоїть на перешкоді спілкування людей в колективі.

Засвоєння норм правильності мови – тривалий процес. Починається він з опанування літературної мови в сім'ї, потім – школа, навколишнє оточення.

А. Токарська та І. Кочан виділяють такі види правильності мовлення:

Орфоепічна правильність – це правильна вимова звуків, звукосполучень, слів. Літературній вимові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому.

Практичну допомогу в засвоєнні орфоепічної правильності можуть надати словники, зокрема орфоепічний словник, укладений М. Погрібним. Цей словник нараховує понад 40 тисяч слів сучасної української літературної мови, поданих у різних формах, і може слугувати як довідник з норм вимови та наголошування.

Користуючись орфоепічними словниками та довідниками, слід пам'ятати, що для запису усного мовлення використовують спеціальну систему літер та позначок, які фіксують особливості вимови кожного звука. Такий запис називається фонетичною транскрипцією. Як відомо, повної відповідності між звуками та літерами немає (наприклад, букви є, ї, ю, я можуть позначати як два звуки, так і один звук), тому виникає потреба у такому письмовому відтворенні, коли кожному звукові відповідний тільки за ним закріплений знак. Такі можливості і надає фонетична транскрипція.

Вправа 1. Зверніть увагу, як вимова звука може змінити значення слова:

[л 'ід]–[л 'іт], [т 'ід –[пл 'іт], [л 'із]–[л 'іс], [гриб – [грип], [ве зти']–[ве сти'], [гу 'л 'і –[ґу 'л 'і], [ґра 'ти] – [гра 'ти], [га 'дка]–[ха 'тка], [г 'іст'] –[к 'іст'].

Вправа 2. Яка особливість вимови нижчеподаних слів? Зверніть увагу на вимову [ и ], [ і ] та приголосних біля них. Розкрийте значення слів,

Привід – привид, рив – рів, білити – біліти, вити – віти, відтинок –відтінок, збіднити — збідніти, наймит — найміть, позов — позив.

Вправа 3. Прочитайте подані слова, дотримуючись правил вимови голосного [ о ]. Які фактори впливають на вимову звука?

Село, гончар, молоко, голуб, голубка, доля, зозуля, небо, кожух, вогонь, школа, степовий, орел, долоня, дорога, мотузка, оборона, полумисок, могутній, корова, вода, обговорити, обвал.

Вправа 4. Порівняйте вимову голосних звуків у наголошені і ненаголошеній позиціях. Вимова яких звуків залежить від наголосу?

Кишеня, математика, розумний, розум, сметана, сила, зоря, берізка, вентилятор, пшеничний, химерний, Женева, інтелігент, період, авторитет, баскетбол.

Вправа 5. Правильно вимовте слова. Поясніть, від чого залежить вимова буквосполучень дж і дз.

Джаз, дзеркало, джмелі, бджоли, заходжу, підзолистий, джерельний, піджартовувати, відзначити, дзвіночок, віджати, приїжджий, надзвуковий, піджарювати, передзимній, джура, кукурудза.

Акцентуаційна правильність – це нормативна наголошуваність слів. Наголос (акцент) – це виділення слова чи складу більшою силою голосу. Наголос є словесний і фразовий.

Словесний наголос в українській мові має такі ознаки:

Вільний, тобто різномісний. Ми можемо наголошувати перший склад – шкула, другий – перйрва, третій – неподнльний.

Рухомий, тобто може переміщатися з основи слова на закінчення і навпаки, із закінчення на основу, наприклад: бвтор – авторъ, писбти – пишэ. Типовими акцентуаційними помилками у мові вчителів є:

Ненормативне наголошування слів під впливом російської мови, наприклад: довіднък, замість довндник; жътло, замість житлу;завдання’, замість завдбння, прийняв, замість прийня’в.

Діалектний наголос у дієсловах: розкажу, замість розкажу;плести, замість плести; нести, замість нести; лю'блю, замість люблю'.

Неправильне наголошування прикметників: черговий, замість черговий; числівників: одного – одному, замість одного – одному; займенників: того, тому, цього, цьому, всього, всьому, замість того, тому, цього, цьому, всього, всьому, прислівників: всередині, водночас, воднораз, замість всередині, водночас, воднораз.

Вправа 1. Користуючись словником поставте наголоси у поданих словах.

Абичий, абияк, адресний, вершковий, відправлення, гуртожиток, дослідження, дрова, завдання, змагання, комбайнер, кулінар, кулінарія, кропива, меблевий, навчання.

Вправа 2. Поставте наголос у наведених прізвищах. Свій вибір поясніть.

Баран, Богдан, Бойко, Боднар, Бондаренко, Войтко, Вовченко, Гавриленко, Глушко, Дмитрук, Дмитренко, Жовтанецький, Зубрицький, Кінах, Костенко, Костюк, Лавриненко, Лисько, Онопрієнко, Онишко, Ощипко, Петрук, Пилипенко, Пилип 'юк, Ривок, Ракоїд, Рибчинський, Самійленко, Сатановський, Тимофіїв, Тимошенко, Тимчук, Федоренко, Яцьків, Яценко.

Вправа 3. Пригадайте правила наголошування складних слів з іншомовними компонентами. Поставте наголос у наведених словах.

Кінематограф, стенограф, телеграф, барометр, термометр, діаметр, периметр, дециметр, міліметр, кубометр, сантиметр, вольтметр.

Вправа 4. Згадайте основні ознаки українського наголосу. Від поданих слів утворіть нові слова чи нові форми так, щоб наголос перемістився на інший склад.

Жаль, численний, оптовий, жити, адреса, твір, селище, шелестіти, затихнути, серце, заручений, автор, ластівка.

Вправа 5. Прочитайте скоромовки. Визначте наголоси в словах. 1. Босий хлопець сіно косить, роса росить ноги босі. 2. Ходить квочка коло кілочка, водить діток коло квіток. 3. Бігли коні під мостами золотими копитами. 4. Ми носили воду в ситі, та дерева не политі.

Лексична правильність – це правильне регламентування точності, чистоти мовлення, правильності слововживання. Мовне багатство людини залежить передусім від уміння користуватися лексичним складом мови:

синонімами, паронімами, омонімами, запозиченими словами. Розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності становлять основу мовленнєвої досконалості. Знебарвлюють мовлення кальки, суржикові та просторічні елементи, мовні штампи, тавтологія, жаргон.

Лексична правильність регламентована лінгвістичними словниками: тлумачними, іншомовних слів, словниками слововживання, синонімів та антонімів.

Вправа 1. До запропонованих паронімів доберіть слова із поданих у дужках та складіть з ними словосполучення. Свій вибір обґрунтуйте.

Прописка /приписка (коротка, важлива, до тексту, внизу, збоку, зверху, подати, написати, зробити ; велика, значна, багато, мало, виявити ; постійна, тимчасова, у паспорті, дістати, оформити).

Показник / покажчик (алфавітний, предметний, бібліографічний, імен, власних назв, квартир, літератури, друкованих праць ; зробити, складати, додати ;

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: