Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Загальна педагогіка

Загальна педагогіка

і змінну частину. Спадкове з людині проявляється у вигляді задатків - передумов розпитку особистості.

Вчителя в першу чергу цікавить питання вроджених інтелектуальних здібностей та моральних якостей. Варто відрізняти здібності — індивідуально-психологічні особливості особистості, які визначають успішність певних видів діяльності - від задатків — потенціальних можливостей для розвитку здібностей. Вчені-матеріалісти вважають, що всі здорові люди від народження мають високі, потенціальні можливості в інтелектуальній сфері. Ідеалісти ж переконані, що першопричиною інтелектуальної нерівності людей є біологічна спадковість.

б) Під середовищем у педагогіці розуміють всю навколишню дійсність, природні й суспільні умови, в яких відбувається розвиток і формування особистості. Географічне середовище-це ті природні умови, в яких розвивається людина. Соціальне середовище — матеріальні та соціальні умови життя людини, що впливають на характер протікання соціальних процесів і функціонування різних суспільних закладів. Частина соціального середовища, з яким безпосередньо контактує дитина, називається мікросередовищем або середовищем найближчого оточення.

Вплив середовища є негативним і позитивним. Тому виникає проблема педагогізації середовища, тобто корегування і регулювання його впливів.

в) Виховання як фактор розвитку і формування особистості розглядається як управління цими процесами. На відміну від попередніх факторів, виховання - чинник цілеспрямований, ' спеціально організований, систематичний. Слід пам'ятати, що управління може бути жорстким маніпулюванням, діями дитини, я може стати чинником актуалізації її розвитку.

Спеціальні дослідження показують, що влада виховання: не безмежна, але воно може стати вагомим чинником розвитку за певних умов.

Варто нагадати, що виховання - шлях заповнення .прогалин у спадковій програмі, людини. Зрозуміло, що ефективне виховання певних якостей можливе лише при опорі на, закладені природою задатки.

Сила виховного впливу залежить також від уміння вихователя використовувати рушійні сили виховання, розуміти: існуючі суперечності чи навіть спеціально створювати їх. Російський психолог Л.С. Виготський виділяє 2 рівні розвитку дитини: "рівень актуального розвитку" (якого дитина вже досягла) і "зону найближчого розвитку" (можливі досягнення дитини при допомозі дорослих).

г) Людина - не лише об'єкт зовнішніх впливів , а й активний суб'єкт соціального розвитку, більше того суб'єкт саморозвитку, самовиховання.

Становлення особистості відбувається через її активну взаємодію із середовищем через діяльність та спілкування. Представники персоналістичних теорій розвитку активність особистості вважають основним фактором розвитку.

Виховання, на думку прихильників гуманістичної психології, має навчити людину творити себе як особистість. Особливо вагоме значення має самовиховання, яке стимулює розвиток людиною своїх унікальних, неповторних властивостей.

Дитина бере участь у різних видах діяльності: грі, навчанні, праці, у діловому (офіційному) та особистісному (неофіційному) спілкуванні, виявляючи при цьому активність, різну за інтенсивністю (низьку, високу, середню), за характером (репродуктивну і творчу), способом, виявлення і внутрішню і зовнішню).

Усі прояви активності мають спільне джерело - потреби особистості. Вони постійно змінюються. Вихователю важливо оперативно змінювати форми і методи діяльності та спілкування з учнями, допомагаючи їм при цьому задовольняти розумні потреби.

Активність особистості - не лише передумова її формування, і й результат розвитку. Вихователь досягає мети, коли йому вдається сформувати суспільно активну, ініціативну, творчу особистість. 9. Поняття "педагогічний процес" означає єдиний навчально-виховний процес, який забезпечує всебічний розвиток особистості. В практиці роботи школи навчання й виховання завжди, єдині, а в педагогічній науці тривалий час вживалось поняття "навчальний процес" і "виховна робота", які мали різні цілі і зміст. Лише в 70-х роках XX століття російські дидакти звернулись до об'єднання навчання і виховання в єдине ціле.

Педагогічний процес - не механічне поєднання процесів навчання, виховання і розвитку, а нове якісне утворення. Головні характеристики педагогічного процесу - цілісність, спільність, єдність.

Загальні цілі педагогічного процесу залежать від того, на яку філософську основу спирається наука. Історія суспільного розвитку показує, що на формування суспільних цілей виховання впливають різні фактори і визначальними тут є пануюча державна ідеологія,

політика, потреби суспільства у підготовці підростаючого покоління

до виконання певних соціальних функцій, рівень розвитку суспільства. Це означає, що цілі виховання змінні, мають конкретно історичний характер, лежать в основі різних виховних систем. Історія педагогіки - це довга, вервечка появи, існування і відмирання цілей виховання, виховних ідеалів.

Для чого потрібне знання і розуміння цілей виховання? Перш за все, знання цілей виховання дає педагогу уявлення про те, яку людину він. має формувати, надає його роботі необхідну осмисленість і спрямованість.

Сучасний педагог-практик повинен уміти проектувати кожну особистість, спираючись на загальні суспільні цілі виховання, визначені в директивних державних документах, а також, враховуючи фізіологічні та психологічні, особливості особистості, активізуючи при цьому самопрограмування власного життя самою особистістю.

Цілі виховання у практичному втіленні конкретизуються через завдання. Мета і завдання співвідносяться як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливо твердити: мета виховання — це система завдань, які треба розв'язати. У Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти сформульовано основні виховні завдання загальноосвітнього навчального закладу:

- філософсько-світоглядна підготовка школярів, формування у них наукового світогляду;

- розвиток пізнавальної активності й культури розумової праці;

- патріотичне виховання;

- розвиток моральних почуттів і рис поведінки;

- формування розуміння загальнолюдської і народної моралі;

- розвиток національної правосвідомості і самосвідомості;

- вироблення свідомого ставлення до праці як до вищої цінності людини і суспільства, розвиток діловитості, підприємництва;

- формування екологічної культури;

- фізичне вдосконалення;

- статеве виховання учнів, підготовка їх до сімейного життя.

Крім загальних цілей і завдань педагогічного процесу варто виділити і часткові цілі, які ставить перед собою педагог, здійснюючи окремі акти педагогічної діяльності.

Педагогічна взаємодія, тобто взаємовідносини учасників педагогічного процесу визначають його розвиток. У педагогічній взаємодії беруть участь педагоги й учні. Педагогічна взаємодія містить педагогічний вилив, його активне сприймання, засвоєння вихованцем та власну активність вихованця, що проявляється у впливі на педагога і самого себе. Взаємини вчителя і учня можуть складатися по-різному. Це залежить від того, чи вчитель розглядає учня як об'єкт виховання, чи як суб'єкт педагогічного процесу. У першому випадку між вчителем і. учнем складаються непродуктивні відносини підпорядкування. Для них характерна взаємна байдужість, механічне виконання обов'язків. У другому - стосунки вчителя і учнів в педагогічному процесі стають продуктивними, носять характер співробітництва і навіть співтворчості.

До структурування педагогічного процесу можна підходити по-різному.

а) Педагогічний процес у школі включає процеси навчання і виховання. Це і є найголовніші структурні елементи. Можна сказати, що педагогічний процес є органічною єдністю процесів навчання, виховання, освіти і розвитку особистості.

б) Найменша структурна одиниця педагогічного процесу - педагогічна ситуація. Педагогічний процес можна розглядати як неперервний ланцюжок педагогічних ситуацій, які виникають і ставлять перед вихователем педагогічні задачі для розв'язання. в) Стрижнем педагогічного процесу є педагогічна діяльність. У будь-якій діяльності виділяється мета її, засоби та результат. Крім того, діяльність необхідно стимулювати, коригувати,

аналізувати та оцінювати. Виходячи з діяльнісного підходу до характеристики структури педагогічного процесу виділяють такі його компоненти: цільовий; стимулюючо-мотиваційний;

змістовий; операційно-діяльнісний; контрольно-регулюючий; оцінювально-результативний.

г) Педагогічний процес можна структурувати за його логікою. Тоді він матиме такі етапи:

- підготовчий, який включає підготовку навчальних планів,

програм, посібників, підручників, створення умов для успішного протікання педагогічного процесу, складання різноманітних видів планів роботи. - здійснення, який містить такі важливі елементи, як роз'яснення і усвідомлення цілей і завдань діяльності, реалізацію вибраних, методів, засобів і форм діяльності, забезпечення взаємодії всіх суб'єктів педагогічного процесу, створення сприятливих умов для навчання і виховання, стимулювання вихователями активності вихованців, здійснення оперативного контролю, налагодження зворотного зв'язку, внесення коректив у роботу;

- аналіз результатів педагогічного процесу передбачає визначення ступеня розв'язання поставлених завдань, визначення причин недоліків у педагогічному процесі та шляхів їх усунення.

Рушійними силами педагогічного процесу є суперечності: зовнішні, тобто суперечності між педагогічним процесом та іншими соціально-економічними процесами і внутрішні, властиві самому процесу. Основними можна вважати суперечності:

- між новими потребами та інтересами вихованців і рівнем готовності останніх до їх реалізації, що визначається досягнутою культурою діяльності і людських відносин;

- між вимогами, які ставляться до вихованця, та соціальним досвідом і. можливостями задовольнити ці вимоги.


14. Учіння — система пізнавальних дій учнів, спрямованих на розв'язання навчально-виховних завдань.

Розрізняют два типових варіанти дій учнів: під керівництвом учителя, і самостійно.

Коли навчально-пізнавальна діяльність учнів відбувається під керівництвом учителя, в ній можна виділити такі дії учнів: прийняття мети й завдань, поставлених учителем; формування мотивів діяльності; здійснення, регулювання та аналіз своїх дій разом з учителем. Коли відбувається самостійне учіння, то учень сам планує завдання, вибирає засоби для його виконання, здійснює самоконтроль та самоаналіз власної діяльності.

Дія - це зовнішній прояв діяльності. Навчальна діяльність супроводжується внутрішнім процесом засвоєння учнями знань.

Процес засвоєння знань включає в себе такі ланки: сприймання, розуміння, осмислення, узагальнення, закріплення, застосування на практиці.

Сприймання - це відображення в свідомості людини окремих

властивостей предметів і явищ, що в даний момент діють на органи чуття. Розрізняють безпосереднє (чуттєве) і опосередковане (раціональне) сприймання. На основі безпосереднього сприймання в нам'яті створюються образи предметів, явищ, процесів; раціонального - уявлення.

Розуміння - встановлення зв'язків між явищами і процесами, з'ясування їхньої будови, складу, призначення, розкриття причин явищ і подій, мотивів вчинків літературних героїв чи історичних осіб, пояснення змісту тексту, смислу окремих слів.

Осмислення - розкриття більш глибоких зв'язків між окремими елементами цілого, більш глибоке порівняння, аналіз цих зв'язків. У школярів на цьому етапі з'являється власне ставлення до вивченого, печатки переконання, уміння доводити справедливість висновків.

Узагальнення — виділення і об'єднання загальних, суттєвих рис предметів і явищ. На основі узагальнень формуються поняття, закони, ідеї, теорії. Узагальнення не обов'язково завершує засвоєння. Закони, визначення, правила можуть даватись і на початку вивчення теми. При узагальненні навчального матеріалу вчителю слід звертати увагу на найважливіші ознаки предметів і явищ.

Закріплення - неодноразове відтворення матеріалу, що вивчається, в цілому і по частинах, повторне осмислення. Здійснюється воно шляхом, заучування деяких основних фактів, визначень, зв'язків, способів доведення, шляхом, відтворення деяких особливо важливих елементів вивчення матеріалу, узагальнень і висновків, виконання письмових і лабораторних вправ. В основі закріплення лежить психологічний процес запам'ятовування - накопичення і збереження в пам'яті інформації та вражень для практичного їх відтворення.

Застосування - забезпечення глибини, міцності, усвідомленості, дієвості знань, умінь і навичок. Досягається на практиці різноманітними вправами. Особливе значення для повноцінного застосування мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих задач, де доводиться використовувати комплекс знань з різних навчальних предметів.

Ефективність засвоєння знань, умінь і навичок залежить від:

- мотивації учіння;

- рівня розвитку емоційної сфери учнів (здатності на. емоційні переживання);

- правильної організації спілкування;

- розвитку самостійності та творчої активності учнів.

Мотивація - це процес формування і закріплення у школярів позитивних мотивів навчальної діяльності. Мотивами у психології називають внутрішні імпульси, що збуджують людину до діяльності.

Зовнішні імпульси називають стимулами. Правильно підібрані стимули сприяють формуванню позитивних мотивів. В.А.Онищук класифікує мотиви за основною цілеспрямованістю навчально-виховного процесу в школі на соціальні, пізнавальні, професійно-цїннісні.

Для стимулювання процесу формування в учнів позитивних мотивів учіння вчителю необхідно: - захоплююче викладати навчальний матеріал, звертатись до емоцій школярів, викликати у них радість, здивування, сумнів; - включати учнів у самостійний пошук; - створювати ситуації успіху школярів у навчальній діяльності; - створювати ситуації затрудненяя (проблемні ситуації) для розвитку самостійного мислення, кмітливості, інтуїції; - створювати ігрові ситуації; - правильно будувати систему навчальних вимог; - оптимально навантажувати учнів; - дозувати навчальні завдання; - справедливо, доброзичливо, регулярно оцінювати навчальну роботу школярів; - піклуватись про свій авторитет.


21. У 60-ті — 70-ті роки І.Я.Лернер та М.М.Скаткі і обґрунтували систему методів навчання, в основу якої покладено характер пізнавальної діяльності школярів:

- репродуктивні методи: пояснювально-ілюстративний і репродуктивний;

- продуктивні або проблемно-пошукові методи: проблемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький.

Пояснювально-ілюстративний метод реалізується через розповідь, репродуктивну бесіду, традиційну лекцію, ілюстрацію, демонстрацію.

Репродуктивним метод - через спостереження за даним планом, репродуктивну роботу з книгою чи наочним посібником, підготовчі, пробні й тренувальні вправи, лабораторну або практичну роботу за. інструкцією.

Проблемний виклад матеріалу здійснюється вчителем в ході проблемної лекції або розповіді.

Частково-пошуковий (евристичний) метод реалізується в евристичній бесіді, дискусії, при виконанні ввідних вправ, при роботі, з літературою тощо.

Дослідницький метод передбачає найвищий ступінь пізнавальної і самостійної активності учнів у процесі творчої роботи

з книгою чи наочними посібниками, при. виконанні творчих вправ, лабораторних чи практичних робіт творчого характеру.

У процесі, навчально-пізнавальної діяльності учні використовують логічні методи: індукцію (коли на основі окремих фактів, учні, роблять висновки й узагальнення) та дедукцію (коли учні сприймають загальні закони, формули, а потім ті наслідки, що натікають з них), а також такі, методи - їх часто називають прийомами розумової діяльності, як аналіз (розчленування цілого на частини, виділення у предметів або явищ окремих сторін для вивчення їх), синтез (створення поняття про предмет, як єдине ціле), порівняння (зіставлення предметів з метою визначення їх схожості й відмінності), аналогію (умовивід, що будується на основі схожості, властивості одного предмета з іншим предметом, з іншими ознаками), узагальнення, систематизацію, класифікацію.


15. Сучасна педагогіка по-різному класифікує види навчання: в залежності від дидактичних цілей і змісту виділяють теоретичне, теоретико-практичне, теоретико-дослідницьке та продуктивне навчання; в залежності від того, які переважно використовуються методи -репродуктивне і активне; в залежності від сили навчальної праці - екстенсивне, нормативне і інтенсивне. Навчання, спеціально спрямоване на розвиток, особистості, називають розвивальним, на її виховання — виховним. Інноваційним називають навчання, побудоване на основі сучасних технологій навчання. Більшість педагогів виділяють такі види навчання (підходи до його організації) за основними способами передачі соціально-історичного досвіду новому поколінню:

- інформаційно-повідомлююче (догматичне);

- пояснювально-ілюстративне (традиційне);

- проблемне;

- програмоване.

Інформаційно-повідомлююче (догматичне) навчання має

на меті передачу і засвоєння готових знань без роз'яснення і осмислення їх. Починаючи з XVII століття поширюється пояснювально-ілюстративне навчання. Лише в XX столітті його стали витісняти інші, види, назвавши його традиційним. Воно великою мірою характерне і для нашої школи. При такій організації навчання знання, які мають засвоїти учні, пояснюються, доводяться вчителем; словесний виклад супроводжується показом таблиць, схем, дослідів, ілюстрацій.

Застосування пояснювально-ілюстративного навчання дозволяє організовувати фронтальну роботу, легко управляти нею, вчасно помічати прогалини у знаннях, виявляти типові помилки і показувати шляхи їх усунення.

В основі цього виду навчання лежить репродуктивна пізнавальна діяльність учнів. Основний його недолік - недостатній розвиток творчого мислення учнів, неможливість повного врахування індивідуальних особливостей учнів, темпу навчальної роботи кожного, його можливостей та інтересів.

Проблемне навчання спрямоване на всебічний розвиток пізнавальних можливостей учнів, на формування їх творчої активності. Це така організація процесу навчання, при якій створюються і розв'язуються проблемні ситуації. Проблемна ситуація — це ситуація, яка виникає в результаті організації вчителем взаємодії учня з об'єктом пізнання, завдяки чому виявляється пізнавальна суперечність. Між наявним досвідом учнів, рівнем їх знань і об'єктом пізнання виникає перешкода, яку треба усунути, розв'язавши суперечність.

Виділяють такі основні шляхи створення проблемних ситуацій:

- спонукання учнів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішньої невідповідності, суперечливості;

- спонукання до вибору правильної відповіді та її обґрунтування;

- перехід від одиничних фактів до узагальнень;

- зіставлення суперечливих фактів, явищ;

- вирішення протиріч між теоретично можливим засобом розв'язання завдання і практичною нездійсненністю обраного засобу діяльності.

Схематично хід проблемного навчання можна побудувати таким чином:

- створення проблемної ситуації вчителем;

- сприймання, розуміння проблеми учнями;

- висунення ними гіпотез її розв'язання;

- доведення: і аналіз цих гіпотез, вибір правильного варіанту розв'язання проблеми;

- висновок;

- самостійне оперування новими завданнями.

Програмоване навчання - особлива організація навчального процесу з використанням програми управління процесом засвоєння знань, умінь і навичок.

Залежно від характеру розміщення навчального матеріалу, зв'язків між його частинами, навчаючі програми можуть бути лінійні, розгалужені, комбіновані, адаптивні (пристосовані до конкретного учня).

Програмоване навчання здійснюється з допомогою програмованих посібників, зошитів з друкованою основою, перфокарт, сигнальних карток, навчаючих і контролюючих машин. Комп'ютер дозволяє реалізувати програмоване навчання більш повно і оперативно.

Останнім часом значної популярності набуло ігрове навчання, Гра - один із видів моделювання дійсності, вид діяльності. В якій реалізуються мотиви й інтереси учасників. У процесі навчання використовуються пізнавальні (дидактичні) ігри. За характером гри виділяють: моногру, тренінг (групову гру), гру-моделювання.

Прагнення до індивідуалізації вивчання привело вченій методистів та вчителів до створення модульного навчання. Модульне навчання це навчання, організоване на основі, пакету навчальних програм для індивідуального навчання. В його основі - модуль - відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить одне або кілька, близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів.

Модуль навчальної дисципліни поділяється на змістовий навчальний модулі. Змістовий модуль — це навчальний матеріал у якому розглядається одне основне фундаментальне поняття або група споріднених взаємопов'язаних понять. Навчальний модуль - це інтеграція різних, видів ї форм навчання, підпорядкованих загальній темі навчальної дисципліни.

Ще одним різновидом навчання, що має на меті, його індивідуалізацію, є диференційоване навчання, яке враховує індивідуальні особливості учнів у такій формі, коли учні групуються па основі певних властивостей для окремого навчання. Розрізняють диференціацію внутрішню і зовнішню.

Внутрішня диференціація (без виділення стабільних груп) може здійснюватись у формі диференційованого підходу та рівневої диференціації. При диференційованому підході розподіл учнів на групи проводиться вчителем: подумки або вголос, не наголошуючи на відмінностях різних груп, хоча навчальні можливості учнів при цьому враховуються. При застосуванні рівневої диференціації плануються обов'язкові результати, створюються (найчастіше на паралелі) групи вирівнювання, обов'язкових вимог, підвищеного рівня.

Зовнішня, диференціація - це створення стабільних груп на основі певних ознак (інтересів, нахилів, здібностей), в яких зміст освіти і навчальні вимоги різні. Така організація навчального процесу дозволяє більш повно врахувати особливості, можливості, інтереси школярів.


22. Особлива увага приділяється сьогодні самостійній роботі учнів. Цей метод застосовується при роботі учнів з підручником, посібниками, довідковою літературою, при розв'язуванні задач, виконанні, вправ, при організації спостережень, виконанні лабораторних і практичних робіт, творчих завдань.


16. Принципи навчання ~ вихідні положення, основні дидактичні вимога: до процесу навчання, виконання яких: забезпечує його необхідну ефективність.

1. Принцип виховного навчання.

Навчання є частиною більш широкого суспільного процесу виховання. Ідея виховного навчання була усвідомлена ще Я.А.Коменським, розділялась Ф.А.Дістервегом, М.І. Пироговим, К.Д.Ушинським, але чітко сформульована німецьким педагогом Й.Ф.Гербартом. Сьогодні вона знаходить відображення у працях дидактів, у підручниках і посібниках з педагогіки. Принцип виховного навчання вимагає поряд із засвоєнням учнями знань, умінь і навичок формування у них у процесі навчання світогляду, ставлень, поглядів, звичок, здібностей та інтересів. Реалізується даний принцип:

- через зміст навчального матеріалу;

- через організацію навчального процесу, його форми і методи;

- через взаємодію учнів між собою та з педагогом, особистий приклад вчителя,

2. Принцип розвивального навчання.

У процесі навчання в учнів розвивається інтелект, емоційно-вольова сфера, почуття, моторика. Принцип розвивального

навчання вимагає створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості школяра.

3. Принцип науковості освіти.

Цей принцип вимагає включення в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів. Він витікає із закономірного зв'язку змісту освіти з рівнем розвитку науки.

Реалізується він переважно при складанні навчальних програм і підручників.

4. Принцип доступності (посильності) навчання.

Принцип доступності чимало дидактів розглядають у діалектичній єдності з принципом науковості. Доступність не означає легкості у засвоєнні, а міру посильної трудності.

Даний принцип вимагає вибирати зміст і методи навчання, враховуючи, вікові особливості школярів та рівень їх навчальних можливостей.

5. Принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою.

Даний принцип витікає із закономірного зв'язку навчання з вимогами суспільного життя. Він вимагає розуміння учнями значення теоретичних положень для розв'язання практичних завдань, розкриття їх виявів у навколишньому житті, виражав необхідність підготовки учнів до правильного використання теоретичних- знань у різноеторонніх практичних ситуаціях, до перетворення навколишньої дійсності.

6. Принцип наочності навчання.

Принцип наочності оснований на сенсуалістичному підході до навчання. Сучасні дидакти прийшли до висновку, що гіперболізація

ролі наочності у навчанні приводить до гальмування розвитку мислення учнів.

Сьогодні цей принцип трактується як вимога використання на всіх етапах навчання предметних і словесних засобів наочності, показу конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.

Реалізовуючи даний принцип, вчитель має пам'ятати, що наочність — не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити розвиток сприймання, мислення, активності й самостійності учнів; що поєднання слова, й наочності допомагає осмислити спостережуване, зрозуміти зв'язки між фактами та явищами; що недоцільно показувати те, що добре відомо учням, достатньо лише створити відповідні уявлення; що надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття; що демонструвати наочність треба на необхідному етапі уроку, а не завчасно.

7. Принцип систематичності, системності, послідовності, наступності навчання.

Систематичність навчання відбиває вимогу засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками і залежностями.

Послідовність навчання має на увазі побудову його у стрункій логічній послідовності так, щоб нові знання спирались на раніше засвоєні, а ті, в свою чергу ставали фундаментом для наступних знань.

8. Принцип цілеспрямованості та мотивації навчання.

Даний принцип витікає із закономірного зв'язку ефективності навчання і ставлення школярів до засвоєння знань.

Цілеспрямованість навчання вимагає визначення загальної мети, яка задається суспільством і навчальними програмами, конкретних цілей, які визначає вчитель на кожному етапі навчання.

Для успішної реалізації цього принципу вчителю необхідно правильно формулювати цілі (освітні, виховні, розвивальні), будувати свою роботу так, щоб вони були зрозумілі та сприйняті учнями і досягнуті в процесі спільної діяльності.

9. Принцип активності та самостійності учнів у навчанні.

Мотивація навчання, нерозривно пов'язана із формуванням у

школярів пізнавальної активності та самостійності. Принцип активності та самостійності учнів у навчанні вимагає створення умов для вияву учнями творчої активності та пізнавальної самостійності у процесі засвоєння знань.

Активність і самостійність учнів у навчанні тісно взаємопов'язані. Активність виражається у стані готовності, прагненні до самостійної діяльності. Самостійність - у визначенні об'єкта, виборі засобів, діяльності без допомоги ззовні. Джерелом пізнавальної активності й самостійності є потреба учнів у здобуванні, знань, у самовираженні. Завдання вчителя — стимулювання цієї потреби. Активізація пізнавальної діяльності потребує використання таких методів, прийомів, засобів і форм, навчання, які стимулюють учнів до виявлення активності й самостійності.

10. Принцип свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок.

Даний принцип вимагає забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і узагальнень, способів виконання дій, довгого збереження їх у пам'яті, відтворення і використання у потрібний момент.

Його реалізація забезпечується:

- розумінням суті процесів і явищ, які вивчаються;

- виділенням головного у навчальному матеріалі;

- повторенням матеріалу за розділами і структурними одиницями;

- самостійним аналізом фактів, зв'язків, висновків;

- вивченням нового матеріалу у поєднанні з засвоєним раніше;

- використанням різних прийомів запам'ятовування і відтворення матеріалу;

- самостійним виконанням вправ на творче застосування знань;

- звертанням до раніше засвоєних знань з іншої, наукової точки зору;

- узагальненням і систематизацією отриманих знань, складанням' схем, створенням моделей.

11, Принцип індивідуального та особистісно зорієнтованого підходу до учнів у процесі навчання.

Цей принцип вимагає врахування у навчальному процесі індивідуальних особливостей кожного учня і забезпечення на цій основі підвищення якості навчальної діяльності, а також створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта навчальної діяльності (саморозвитку).

Реалізації цього принципу сприяє індивідуалізація навчання, тобто: врахування індивідуальних особливостей учнів, здібностей і обдарувань, інтересів і прагнень школярів, їхнього життєвого досвіду, а також диференціація навчання.

12. Принцип оптимізації навчального процесу.

Основні критерії оптимальності:

- досягнення кожним: учнем реально можливого для нього в даний період рівня успішності, вихованості й. розвитку, але не нижчого за. задовільний;

- дотримання учнями і вчителями встановлених для них норм часу на урочну і домашню роботу.

Шляхи оптимізації навчання:

- вивчення реального рівня освіченості, вихованості й розвитку учнів; створення сприятливих умов для навчання;

- визначення конкретних освітніх, виховних, розвивальних цілей і завдань;

- відбір оптимального змісту уроку;

- вибір виду навчання, форм його організації, раціональних методів, прийомів і засобів, темпу роботи.


19. У дидактиці методом навчання називають спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, що веде до досягнення певної дидактичної мети.

Метод має своє призначення або функції: освітню, виховну, розвивальну, стимулюючу, контрольно-корекційну.

Метод має свою внутрішню структуру. Він включає такі компоненти, як прийом, дія і операція.

Прийом — це складова частина методу, яка спрямовує учнів на розв'язання часткових дидактичних завдань. Наприклад, бесіда, як метод, може включати такі прийоми: постановку запитань, слухання відповідей учнів, їх корекцію, висновки. Деякі прийоми можуть бути складовою частиною різних методів: бесіди, лабораторної роботи., роботи з підручником.

Дія — акт цілеспрямованої діяльності. Характеризується усвідомленням мети, шляхів її досягнення. Дія включає конкретні операції, які слід застосовувати у певній послідовності.

Вчитель обирає необхідну структуру методів навчання а залежності від дидактичних, цілей, змісту навчального матеріалу, особливостей учнівської аудиторії, наявності матеріально-технічної бази, від рівня своєї педагогічної майстерності.

Проблема класифікації методів навчання -- одна із найгостріших у сучасній дидактиці. Наявність різних підходів до класифікації методів навчання свідчить про розвиток педагогічної науки.

Історично найстаршою групою методів є словесні методи, які передбачають передачу інформації за допомогою слова: усного, письмового, друкованого. Розвиток, матеріальної освіти сприяв поширенню іншого способу передачі знань через показ самих предметів вивчення і їх спостереження учнями. Ці методи назвали наочними. В кінці ХІХ - на початку XX століття з'явився новий спосіб ознайомлення учнів із знаннями. Він полягає в організації практичної діяльності учнів, яка є джерелом знань і умінь.

Так і виникла перша класифікація методів навчання за. джерелом знань: словесні, наочні, практичні. До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення, інструктаж, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником; до наочних - ілюстрацію, демонстрацію, спостереження; до практичних — вправи, лабораторні роботи, практичні роботи. Слід відзначити, що в 20-ті роки XX ст. українським педагогом Григорієм Григоровичем Ващенком була обгрунтована інша класифікація методів навчання. Він поділив методи на дві категорії: пасивні й активні. Він також підкреслював, що при пасивних методах учень є лише об'єктом педагогічного впливу вчителя, при активних — стає його суб'єктом. Г.Ващенко виділяв ще й третю, перехідну категорію методів -напівактивних.

До пасивних методів навчання або методів готових знань Г..Г.Ващенко відносив: лекційний метод, розповідь учителя, художнє і творче оповідання, метод книжних знань, ілюстрацію і демонстрацію; до напівактивних - сократівський або евристичний метод, активно-ілюстративний метод, лаборатрно-ілюстративний метод. Активними методами Г.Ващенко вважав дослідні (пошукові) методи, такі, як шкільні екскурсії, лабораторно-дослідний метод, рефератно-семінарський метод та метод проектів.

Ще один відомий український педагог — В.О.Сухомлинський поділив методи, виходячи з їх домінуючої функції в навчальному процесі, на дві групи. Перша - методи, що забєзпечуюті первинне сприйняття знань і вмінь учнями: розповідь, пояснення, лекція, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіда, самостійна читання книжки, демонстрація та ілюстрація, показ трудового процесу, вміння, самостійне спостереження, екскурсія, практична і лабораторна робота, показ фізичних вправ. Друга - методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань: вправи, пояснення, дискусії, творчі письмові, роботи, виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторій роботи, експеримент, керування машинами і механізмами, тривала трудова діяльність.

Український педагог А.М.Алексюк характеризує методи навчання, описані на основі зовнішніх форм їх вияву, методи проблемного навчання, описані на основі їх внутрішньої психологічної сторони, логічні, методи навчально-пізнавальної діяльності в школі та методи навчання за бінарною класифікацією.

Ю.К.Бабанський узагальнив існуючі підходи до класифікації методів навчання і на основі цілісного підходу до процесу навчання виділив 3 групи методів: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

У класифікації методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності він виділив 4 аспекти: аспект передачі та сприймання навчальної інформації, логічний аспект, аспект мислення, аспект управління учінням.

Методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності Ю. Бабанський ділить на 2 групи: методи формування інтересу до навчання і методи формування відповідальності у навчанні. Він також виділяє методи усного, письмового і лабораторно-практичного контролю.


20. Класифікація методів навчання за джерелові знань: словесні - джерелом знань служить усне і письмове слово, наочні - джерелом знань є образ, практичні - практична дія. До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення, інструктаж, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником (іншою навчальною літературою); до наочних - ілюстрацію, демонстрацію, спостереження; до практичних — вправи, лабораторні роботи, практичні роботи.

Розповідь - послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Виклад ведеться вчителем за планом, у чіткій послідовності, з виділенням головного, із застосуванням ілюстрацій і переконуючих прикладів, образно й емоційно.

Пояснення — словесне тлумачення окремих теоретичних положень, понять, явищ, принципів дії приладів, наочних посібників тощо. Може бути, прийомом лекції чи розповіді.

Інструктаж — словесне пояснення дій, які мають виконувати учні. Може бути прийомом при застосуванні практичних методів.

Лекція - виклад навчального матеріалу, великого за обсягом і складного за логічною будовою, із значним рівнем узагальнень. Традиційна шкільна лекція передбачає передачу вчителем змісту матеріалу в готовому для запам'ятання вигляді. Сучасна лекція вимагає активізації слухачів різними прийомами: незвичайним початком лекції, постановкою запитань, створенням проблемної ситуації, проблемним викладом матеріалу, включенням в лекцію елементів бесіди, використанням цікавих прикладів, наочності, технічних засобів навчання.

Бесіда -метод навчання, який передбачає постановку запитань

і відповіді на них. Бесіда може бути репродуктивною, тобто вимагати від учнів відтворення відомих, знань і евристичною -вести їх до нових знань через порівняння, аналогію, логічні судження і висновки.

Дискусія — спосіб обговорення питань, обмін думками між учителем і учнями. Дискусія сприяє розвитку самостійності мислення школярів, здібності до аналізу, аргументації висунутих положень, уміння поважати думку інших.

Робота з книгою - це спосіб самостійної роботи учня з друкованим словом. Цей метод може використовуватися на всіх етанах уроку. Можна використовувати: такі прийоми роботи з книгою:

- читання і аналіз тексту;

- виділення головного в тексті;

- переказ тексту; складання плану, тез;

- складання, конспекту;

- відповідь на. питання з прочитаного матеріалу;

- виконання запропонованих завдань; -- написання реферату.

Робота з книгою підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань, формує уміння учитися.

Метод ілюстрації — показ учням ілюстративних (плоских) посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, портретів тощо. Метод демонстрації - показ об'ємних зображень, діючих моделей, приладів, технічних установок, лабораторних дослідів, діа- і кінофільмів.

Спостереження - тривале, цілеспрямоване сприймання певних об'єктів (явищ) з фіксацією тих змін, які в них відбуваються, і на основі цих змін виявлення внутрішніх зв'язків і закономірностей, розкриття, суті явищ.

Вправи - повторення певних дій або операцій з метою засвоєння учнями умінь і навичок. Вчитель підбирає до теми систему вправ, що має на меті поступове зростання творчої самостійності учнів, складності самих вправ.

Лабораторна робота — самостійне проведення учнями досліду, експерименту під керівництвом, учителя. Традиційна лабораторна робота - це дія учнів за інструкцією. Вчитель дає чіткі вказівки щодо виконання дій. Сучасний підхід до лабораторної роботи, вимагає від учителя ставити перед учнями пізнавальне завдання або проблему, яку можна розв'язати на основі лабораторного експерименту. Учні, разом з учителем вирішують, якими способами можна виконати завдання, які для цього потрібні прилади й матеріали, як ними користуватися. Вчитель дає лише короткий інструктаж, контролює дії учнів, надає допомогу тим, кому вона потрібна. Заключна бесіда допомагає виявити результати досліду й розкрити закономірності.

Практична робота розрахована на застосування комплексу знань і умінь у ситуаціях, наближених до життєвих.


23. Методи стимулювання і мотивації навчання спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність. Стимулювання пізнавального інтересу здійснюється такими шляхами:

- створенням емоційно-моральних ситуацій (здивування, схвалення, осуду, співчуття);

- створенням ситуацій успіху для учнів, що відчувають труднощі у навчанні, і затруднення для тих учнів, які легко опановують навчальний матеріал;

- створенням ситуацій новизни, актуальності — наближенням, до найновіших відкриттів, досягнень, явищ суспільного життя;

- стимулюванням зацікавлення - введення в навчальний процес цікавих дослідів, прикладів, парадоксальних фактів, цікавих епізодів з життя вчених, фокусів

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: