Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Методи навчання школярів на уроках іноземної мови

Методи навчання школярів на уроках іноземної мови

підручником, їх потрібно викладати і пояснювати самому вчителю. Таким чином, дотримання принципу доступності навчання є однією з умов правильної організації самостійної роботи учнів з підручником з метою оволодіння новим матеріалом.

б) Самостійній роботі учнів з підручником, як правило, повинна передувати ґрунтовна вступна бесіда вчителя. Перш за все, потрібно точно визначити тему нового матеріалу, провести загальне ознайомлення з його змістом, звернути увагу учнів на ті питання, які вони повинні засвоїти (іноді їх корисно записати на дошці або вивісити у вигляді таблиці), а також дати докладні поради про порядок самостійної роботи і самоконтролю.

в) В процесі занять вчителю потрібно спостерігати за ходом самостійної роботи учнів, ставити деяким з них питання, як вони розуміють матеріал, що вивчається. Якщо деякі з них зустрічатимуться з труднощами, необхідно допомогти їм розібратися в незрозумілих положеннях.

г) Серйозну увагу слід звертати на вироблення у школярів уміння самостійно осмислювати і засвоювати новий матеріал по підручнику.

д) Нерідко самостійній роботі з підручником може передувати демонстрація дослідів і наочних посібників з метою створення на занятті проблемної ситуації і стимулювати учнів до вдумливішого осмислення вивчаємого матеріалу.

е) Вивчення нового матеріалу по підручнику нерідко проводиться у формі вибіркового читання окремих місць з метою самостійного засвоєння питань описового характеру. У такому разі виклад матеріалу вчителем чергується з роботою учнів над підручником.

ж) При вивченні нового матеріалу нерідко виникає необхідність звернутися до короткого відтворення пройдених раніше тем. Основним методом в таких випадках, як правило, виступає усне опитування. Проте часто він не дає бажаного ефекту, оскільки багато учнів не завжди можуть пригадати і відтворити пройдений матеріал. В таких випадках краще використовувати самостійну роботу з підручником.

з) Робота з підручником у жодному випадку не повинна займати весь урок. Її необхідно поєднувати з іншими формами і методами навчання. Так, після роботи з підручником обов'язково потрібно перевіряти якість засвоєння матеріалу, що вивчається, давати вправи, пов'язані з виробленням умінь і навичок і подальшим поглибленням знань учнів.

Приведені приклади показують, що самостійна робота учнів з підручником по засвоєнню нового матеріалу як метод навчання вимагає від вчителя хорошого знання і практичного володіння різноманітними прийомами її організації.

Лабораторні роботи (заняття) по оволодінню новим матеріалом. В системі роботи щодо сприйняття і засвоєння нового матеріалу учнями широко вживаєтья метод лабораторних робіт. Свою назву він одержав від лат. laborare, що означає працювати. На велику роль лабораторних робіт в пізнанні вказували багато видатних вчених. «Хімії, – підкреслював М.В. Ломоносов, – жодним чином навчитися неможливо, якщо не бачити самої практики і не проводити хімічні операції». В чому полягає сутність лабораторних робіт як методу навчання? Лабораторна робота – це такий метод навчання, при якому учні під керівництвом вчителя і по заздалегідь наміченому плану проводять досліди або виконують певні практичні завдання і в процесі них сприймають і осмислюють новий навчальний матеріал.

Проведення лабораторних робіт з метою осмислення нового навчального матеріалу включає наступні методичні прийоми: 1) постановку теми занять і визначення задач лабораторної роботи; 2) визначення порядку лабораторної роботи або окремих її етапів; 3) безпосереднє виконання учнями лабораторної роботи і контроль вчителя за ходом занять і дотриманням техніки безпеки; 4) підведення підсумків лабораторної роботи і формулювання основних висновків.

Сказане вище показує, що лабораторні роботи як метод навчання багато в чому носять дослідницький характер, і в цьому значенні високо оцінюються в дидактиці. Вони пробуджують в учнів глибокий інтерес до навколишньої природи, прагнення осмислити, вивчити оточуючі явища, застосовувати здобуті знання для вирішення і практичних, і теоретичних проблем. Метод цей виховує сумлінність у висновках, тверезість думки. Лабораторні роботи сприяють ознайомленню учнів з науковими основами сучасного виробництва, виробленню навичок поводження з реактивами, приладами і інструментами, створюючи передумови для технічного навчання.


1.5 Методи навчальної роботи щодо вироблення умінь і навичок і застосування знань на практиці


У процесі навчання велике значення має вироблення в учнів вмінь і навичок і застосування одержаних знань на практиці.

Метод вправ. Уміння і навички формуються за допомогою методу вправ. Сутність цього методу полягає в тому, що учні проводять багатократні дії, тобто тренуються (вправляються) у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці і таким чином поглиблюють свої знання, виробляють відповідні уміння і навички, а також розвивають своє мислення і творчі здібності. З цього визначення виходить, що вправи, по-перше, повинні носити свідомий характер і проводитися тільки тоді, коли учні добре осмислять і засвоять матеріал, що вивчається, по-друге, вони повинні сприяти подальшому поглибленню знань і, по-третє, сприяти розвитку творчих здібностей школярів.

На організацію тренувальної діяльності також впливає характер тих умінь і навичок, які потрібно виробляти в учнів. В цьому значенні можна виділити: а) усні вправи; б) письмові вправи; в) виконання практичних завдань з предметів, пов'язаних з проведенням вимірювальних робіт, з виробленням умінь поводження з механізмами, інструментами і т.д.

Для організації тренувальних вправ щодо застосування знань на практиці важливе значення мають ті прийоми, які використовуються в процесі формування вмінь і навичок. До цих прийомів відносяться наступні:

перший – вчитель, спираючись на засвоєні учнями теоретичні знання, пояснює їм мету і задачі майбутньої тренувальної діяльності;

другий – показ вчителя, як потрібно виконувати ту або іншу вправу;

третій – первинне відтворення учнями дій щодо застосування знань на практиці;

четвертий – подальша тренувальна діяльність учнів, направлена на вдосконалення практичних умінь і навичок.

Звичайно, не завжди ці етапи виступають з достатньою чіткістю, проте подібна послідовність в тій чи іншій мірі властива утворенню будь-якого умінь і навичок.

При підборі вправ суттєво важливо, щоб вони поєднували в собі наслідувальну і творчу діяльність учнів і вимагали від них кмітливості, роздумів, пошуку власних шляхів рішення тієї або іншої задачі. Ще К.Д. Ушинський відзначав, що наслідування тільки тоді корисне, коли з нього зростає самостійна діяльність. Ця ідея одержала подальший розвиток в педагогіці. Л.В. Занков вказував, що якщо в основі оволодіння знаннями і тренувальних вправ лежить лише відтворююча діяльність, то мислення і діяльність учнів йде як би по накатаному шляху. Це не тільки не сприяє, але в інших випадках навіть гальмує розумовий розвиток школярів. Вони не привчаються до глибокого аналізу фактичного матеріалу, а прагнуть лише механічно запам'ятати інформацію і способи її вживання на практиці.

З іншого боку, вчителю необхідно знати про ті труднощі, з якими пов'язана тренувальна діяльність. Вправи, особливо якщо вони проводяться творчо, пов'язані з тим явищем, яке в психології і педагогіці прийнято називати перенесенням знань. Суть цього явища полягає в тому, що в процесі навчальної роботи учням доводиться як би переносити засвоєні розумові операції, уміння і навички на інший матеріал, тобто застосовувати їх в інших умовах. Засвоївши на основі конкретних прикладів і фактів те або інше правило, учень не завжди легко оперує їм, коли це правило потрібно застосувати в новій, незнайомій ситуації, або з його допомогою пояснювати нові явища і факти. В зв'язку з цим Н.А. Менчинська підкреслювала, що учням порівняно неважко на основі аналізу прикладів і фактів зробити необхідні теоретичні висновки, сформулювати правила, а набагато важче застосовувати ці висновки до пояснення нових прикладів і фактів. Останнє і має місце при закріпленні засвоєного матеріалу.

Подібна методика організації вправ щодо застосування знань на практиці особливе значення має в даний час, коли ставиться задача інтенсивнішого розумового розвитку учнів. Але розвиваючий характер вправи носитимуть лише тоді, коли вони будуть містити творчі завдання, виконання яких вимагає від учнів нетривіальних поворотів думки, мислення, розумової самостійності.

Подібна методика, якщо вдуматися в її сутність, ґрунтується на поліпшенні самостійної роботи учнів, на глибокому логічному аналізі того фактичного матеріалу, який лежить в основі формування наукових понять, практичних умінь і навичок.

Лабораторні заняття. Організація лабораторних робіт для учнів щодо застосування знань на практиці включає наступні прийоми: а) постановка мети лабораторних (практичних) занять; б) визначення порядку роботи і керівництво над ходом її виконання; в) підведення підсумків роботи. При проведенні лабораторних (практичних) занять учні можуть користуватися підручниками та іншими навчальними посібниками, а також консультуватися з вчителем.


2. Методи викладання іноземних мов


Відомості про вивчення іноземних мов відносяться до віддалених часів: в епоху розквіту культури в Сирії, стародавньому Єгипті, Греції, Римі іноземні мови мали практичне і загальноосвітнє значення через жваві торгові і культурні зв'язки між цими країнами. Їх роль не слабшала також і в період середньовіччя, про що свідчать літературні пам'ятки того часу і лексичні запозичення, відзначені словниками західноєвропейських мов. Спочатку грецька, а потім латинська мови були тими основними іноземними мовами, яким навчали в школах. Проте, жодна іноземна мова впродовж всієї історії розвитку культури країн Європи не виконувала такої виняткової ролі, як латинська (протягом п'ятнадцяти століть). Лише з розвитком національних мов в Західній Європі латинська мова втрачає свою домінуючу роль, залишаючись, проте, в загальноосвітній системі навчання на довгі роки. Значення латині було першою ознакою освіченості. Ще на початку минулого сторіччя в Німеччині на латинській мові писали і захищали дисертації. Для навчання латинській мові використовувалися перекладні методи, які надалі зробили істотний вплив на методику викладання західноєвропейських мов – французької, німецької і англійської.

Історія методів викладання іноземних мов найповніше була досліджена і описана І.В. Рахмановим. Історією методики займалися К.А. Ганшина, І.А. Грузинська, Ф. Аронштейн, В.Е. Раушенбах. Окремі розділи історії методів викладені в роботах З.М. Цвєткової, С.К. Фоломкіної, Н.І. Гез, Ю.А. Жлуктенко, Р.А. Кузнєцової. Класифікація методів навчання іноземним мовам є складним питанням, оскільки в основу їх найменування були встановлені досить відмінні ознаки. Залежно від того, який аспект домінує у викладанні, метод називається лексичним або граматичним; які логічні категорії є основними, – синтетичним або аналітичним. Відповідно до того, розвиток самого уміння є метою навчання, розрізняють усний метод і метод читання, за способом семантизації матеріалу – прямий метод. Назва методу визначається прийомом, який складає основу роботи над мовою, наприклад, аудіовізуальний, наочний. За принципом організації матеріалу традиційному методу протиставляють метод програмованого навчання. Відомі також методи, що одержали свою назву від імен їх авторів – методи Берліца, Гуена, Палмера, Уеста, Фриза, Ладо, Лозанова і т.д. Із безлічі методів, відомих в літературі, можна, проте, виділити два основні напрями у навчанні іноземним мовам – свідоме і інтуїтивне, найменування яких відображає їх зв'язок з психічними процесами оволодіння мовою.

Історія методики викладання іноземних мов знає численні і різноманітні спроби знайти найбільш раціональний метод навчання іноземним мовам. Найстародавнішим був метод натуральний, який нічим не відрізнявся від того методу, яким дитину навчають рідній мові. Іноземна мова опановувалася шляхом наслідування готовим зразкам, шляхом багатократного повторення і відтворення нового матеріалу по аналогії з вивченим. Природний метод, що переслідував тільки практичні цілі – навчання перш за все умінню говорити і читати легкий текст, – довго задовольняв потреби суспільства, в якому продуктивне володіння іноземною мовою було привілеєм його вищих прошарків.

З виникненням шкіл і введенням в них іноземної мови як загальноосвітнього предмету перший час також намагалися навчати мові природним методом, проте він незабаром був замінений перекладним методом, який неподільно панував аж до середини XIX в. Впродовж наступних ста років відбувалася постійна боротьба між прихильниками натурального, згодом прямого, і перекладного методів, а також питання про використовування рідної мови при навчанні іноземному або про відмову від неї і зараз ще має велике значення при встановленні методичного кредо тієї або іншої методичної школи.

Кожний метод за певних умов володіє об'єктивною цінністю. Прямі методи доцільно використовувати в невеликих за чисельністю групах, в різномовній або в одномовній аудиторії, якщо вчитель не володіє мовою учнів навчити усному володінню мовою в межах обмеженої тематики. Порівняльними методами можна користуватися тільки в одномовній аудиторії, коли вчитель володіє рідною мовою учнів і коли ставляться загальноосвітні і практичні цілі, особливо в плані рецептивного оволодіння мовою. Змішані методи також застосовуються залежно від цілей і конкретних умов навчання іноземній мові.

Знання історії методики викладання іноземних мов допоможе викладачу вільніше орієнтуватися у виборі прийомів навчання, раціонально їх поєднувати в своїй роботі, свідомо і творчо застосовувати рекомендації навчального посібника. З цією метою нижче приводиться короткий огляд деяких методів викладання іноземних мов, розташованих в хронологічному порядку.

Метод Ратихія. Німецький педагог Вольфганг Ратихій (1571–1635) висунув принцип свідомого навчання латинській мові. Мовний матеріал не повинен був завчатися напам'ять механічно: «Пам'яті потрібно довіряти лише те, що доходить до неї через канал розуміння». Як основний засіб семантизації застосовувався переклад, завдяки чому зростала роль рідної мови. Вивчення граматики було підкорене читанню, формальний аналіз тексту слідував за смисловим. Граматика іноземної мови порівнювалася з граматикою рідного. Широко застосовувався аналіз тексту в порівнянні з рідною мовою.

Граматико-перекладний або синтетичний метод. В основі цього методу – вивчення граматики. Основним засобом навчання мові був дослівний переклад. Граматика нових західноєвропейських мов штучно підганялася під систему латинської мови. Навчання іноземній мові було направлено на розвиток логічного мислення, тренування розумових здібностей. Мова вивчалася формально, напівсвідомим, напівмеханічним шляхом. Весь матеріал (правила і приклади до них) завчалися напам'ять, без попередньої аналітичної роботи, яка забезпечує усвідомлення матеріалу.

Лексико-перекладний, або аналітичний метод. Метод застосовувався в різних країнах Європи (Англія, Франція, Швейцарія). В центрі уваги цього методу була лексика. Словниковий запас створювався шляхом завчання напам'ять оригінальних творів. Граматика була відсунена на другий план і вивчалася безсистемно як коментар до тексту. Лексико-перекладний метод переслідував, в основному, загальноосвітні цілі і забезпечував розвиток навичок читання і перекладу. Представники лексико-перекладного методу – Шованн (Швейцарія), Жакото (Франція) і Гамільтон (Англія).

Натуральний метод. Сутність натурального методу полягала в тому, що при навчанні іноземній мові створювалися ті ж умови і застосовувався той же метод, що і при природному засвоєнні рідної мови дитиною. Звідси і назва методу: натуральний, або природний. Найбільш визначними представниками цього методу були М. Берліц, Ф. Гуен, М. Вальтер та ін. Найпопулярніший серед них М. Берліц, курси і підручники якого були поширені в Европі, США і якийсь час в Росії і в СРСР.

Головна мета навчання при натуральному методі – навчити учнів говорити на іноземній мові. Прихильники цього методу вважали, що, навчившись говорити, учні можуть читати і писати на мові, що вивчається, навіть не будучи навчені техніці читання і письму.

Метод Гуена. Франсуа Гуен (1831–1898) так само, як і М. Берліц, був представником натурального методу. Він відомий в методиці навчання іноземним мовам завдяки використанню внутрішньої наочності, що дозволяє на підставі чуттєвого досвіду пов'язувати окремі явища і дії в безперервний ланцюг. Спостерігаючи за грою дітей 2-5 років, Гуен дійшов думки про те, що в основі навчання рідній мові лежить потреба супроводжувати свою діяльність висловами в логічно-хронологічній послідовності. Звідси Ф. Гуен робить висновок, що і процес засвоєння іноземної мови повинен проходити аналогічно. Виходячи з цього, він висуває наступні основні положення свого методу: природне навчання мові засновано на потребі людини виражати свої відчуття; в основу навчання повинне бути встановлено не слово, а речення; найнадійнішим і дієвішим є слухове сприйняття, внаслідок чого первинним і основним засобом навчання мові повинна бути усна мова, а не читання і письмо.

Берліц і Гуен зіграли позитивну роль в реформі викладання іноземних мов. Розірвавши з вербально-схоластичними методами, вони поклали в основу навчання іноземним мовам усну мову, надавали велике значення розвитку слухового сприйняття, ввели усне опрацьовування матеріалу перед читанням і письмом. Проте вони не володіли достатньою теоретичною підготовкою і були прихильниками вузького практичного вивчення іноземної мови. Вони не вчили живій, ідіоматичній мові, не забезпечували знання граматичної системи мови, що вивчається, не визнавали за мовою загальноосвітнього значення.

Прямий метод. Прямий метод виник на основі натурального. Таку назву він одержав тому, що його прихильники прагнули слова іноземної мови і його граматичні форми асоціювати прямо (безпосередньо) з їх значенням, обминувши рідну мову учнів. В розробці прямого методу брали участь психологи і лінгвісти – В. Фієтор, П. Пасси, Р. Суіт, О. Есперсен, Б. Еггерт та інші, а також методисти Ш. Швейцер. Р. Вендт, Е. Симоно та ін.

Основні положення прямого методу зводяться до наступного: в основі навчання іноземним мовам повинні бути ті ж фізіологічні і психологічні закономірності, що і при навчанні рідній мові; головну роль в мовній діяльності виконує пам'ять і відчуття, а не мислення.

Весь процес навчання згідно цього методу зводиться до того, щоб створити атмосферу іноземної мови. Урок перетворюється на театральну виставу, де кожний учень виконує свою роль, а педагог стає режисером і драматургом. Найвидатнішими представниками прямого методу є Гарольд Палмер і Майкл Уест. Радянська методика, не приймаючи реакційних, шовіністичних поглядів Г. Палмера і М. Уэста в області пропаганди англійської мови на Сході як єдино бажаної «спільної» мови, віддає належне їх методичній спадщині.

Метод Палмера. Англійський педагог і методист Гарольд Палмер (1877–1950) – автор більше 50 теоретичних робіт, підручників і навчальних посібників. Найціннішими методичними положеннями Палмера є раціоналізація педагогічного процесу і систематизація навчального матеріалу.

Основною метою навчання іноземній мові Палмер вважав оволодіння усною мовою. Його метод називається усним методом.

Найбільший інтерес в методі Палмера представляє система вправ для створення правильних навичок усної мови, яка поділяється на такі види: чисто рецептивна робота (підсвідоме розуміння, свідома усна асиміляція, тренування у виконанні наказів, односкладові відповіді на загальні питання); рецептивно-імітативна робота (повторення за вчителем звуків, слів і пропозицій); умовна розмова (питання і відповіді, накази і відповіді, закінчення речень); природна бесіда.

Метод Уеста. Англійський педагог і методист Майкл Уест (1886) – автор близько 100 робіт, присвячених навчанню читання, усній мові, а також складанню навчальних словників. Уест є відомим представником прямого методу.

Читання по методу Уеста є не тільки метою, але і засобом навчання, особливо на початковому етапі: воно дозволяє накопичити словник і створити, таким чином, базу для розвитку навичок читання і усної мови. Основна заслуга Уеста полягає в тому, що він створив серію навчальних посібників, що є текстами, складеними на раніше підібраних лексичних одиницях з урахуванням поступовості введення нових слів і повторюваності їх (одне незнайоме слово, фігурує не менше трьох разів в абзаці можливо частіше в решті частини уроку).

Порівняно з методами класичної школи прямий метод був прогресивним явищем. Він давав позитивні результати завдяки раціоналізації навчального матеріалу, інтенсивному навчальному процесу, вживанню наочних посібників і активних методів навчання.

До недоліків прямого методу слід віднести: ототожнення шляхів вивчення іноземних і рідних мов; зловживання інтуїцією за рахунок свідомого вивчення; ігнорування рідної мови при вивченні іноземної; обмеження вузьких практичних цілей і недооцінка загальноосвітнього значення; спрощення і збіднішання мови в результаті виключення ідіоматики, фразеології, стилістичних особливостей використання мовного матеріалу.

Метод Блумфільда. Одним із сучасних варіантів прямого методу є метод Блумфільда. Л. Блумфільд (1887–1949) – відомий американський мовознавець, що зробив істотний вплив на сучасний стан методики викладання іноземних мов в США і в інших країнах. Концепція Блумфільда полягає в наступному: навчання іноземній мові переслідує практичні цілі – уміння говорити і розуміти мову; навчання відбувається на усній основі і з усним випередженням, шляхом створення асоціацій; велике значення надається імітації і завчанню напам'ять; проводиться цілеспрямована робота по розвитку слухового сприйняття і слухової пам'яті.

Положення, викладені Л. Блумфільдом з основних питань методики навчання іноземним мовам, свідчать про наступне: навчання іноземній мові по методу Л. Блумфільда носить утилітарний характер; практичне оволодіння мовою обмежується усною мовою, навчання читанню необов'язкове; метод будується на безпосередньому сприйнятті мовних явищ, на наслідуванні готових зразків без їх теоретичного осмислення, але не враховується придбаний мовний досвід учнів в рідній мові: метод Л. Блумфільда ілюструє повернення до натуральної методики, коли вивчали з голосу (в даному випадку з голосу викладача) і все навчання зводилося до наслідування і до завчання напам'ять.

Метод Ч. Фриза, Р. Ладо. Американський лінгвіст-структураліст Чарльз Фриз (1887–1967) і методист Роберт Ладо – автори теоретичних робіт і підручників англійської мови для іноземців. Хоча в центрі їх уваги були питання навчання іноземним мовам дорослих, їх концепція зробила істотний вплив на шкільну методику. Основні принципи методу Фриза – Ладо зводяться до наступного: вивчення іноземної мови нерозривно пов'язано з проникненням в культуру його народу, оскільки вони є неподільними. Проникнення в культуру народу має не тільки освітнє, але і практичне значення. Незалежно від кінцевої мети основу навчання складає усна мова. Попереднє усне оволодіння мовою забезпечує надалі навчання читанню та письму, які розглядаються як процес пізнання і передачі в графічному зображенні вже засвоєного усно матеріалу. Оскільки навчання читанню і письму відмінне від навчання усної мови, вони не повинні змішуватися.

Як витікає з перерахованих методичних принципів, метод Ч. Фриза, Р. Ладо обмежується лише одним аспектом – усною мовою; читання і письмо в ньому не розроблено.

Аудіовізуальний метод. Аудіовізуальний, або структурно-глобальний, метод розроблений науково-методичним центром при педагогічному інституті в Сен-Клу та інститутом фонетики в Загребе. Група вчених під керівництвом відомих лінгвістів П. Ривана (Франція) і П. Губериної (Югославія), творчо застосувавши положення американського структуралізму і роботи Ж. Гугенейма синтаксису французької мови, створила усний метод навчання іноземців французькій мові. Метод розрахований на дорослих, яким необхідне знання французької мови для прослуховування лекцій в навчальних закладах Франції і для ділового спілкування з французами. Цей метод знайшов розповсюдження також в Англії, Канаді, Туреччині, Мексиці, Польщі. Він застосовується головним чином на курсах іноземних мов. Мова по цьому методу вивчається протягом 3 – 3,5 місяців при 20 годинах навчання в тиждень (весь курс навчання – 250 – 300 годин). Кінцевою метою є використання іноземної мови як засобу спілкування. Найраціональнішими в аудіовізуальному методі представляються прийоми розвитку слухового сприйняття і слухової пам'яті, активне відпрацювання чітко відібраних моделей, тренування інтонаційних зразків мови.

Недоліками аудіовізуального методу є: відсутність в учнів точного уявлення про мовні факти, що вивчаються, і витікаючи з цього труднощі в оперуванні ними; слабкість механічних асоціацій і руйнування стереотипів при недостатній практиці і перервах в роботі; недооцінка читання і письма; вузька практична спрямованість роботи, і відсутність загальноосвітніх елементів.

Метод Георгія Лозанова. Сугестивний метод (метод навіювання) Георгія Лозанова є модифікацією прямого методу. Це метод прискореного вивчення іноземної мови, розрахований на три місяці. Метод створений в Софійському інституті сугестології (Болгарія) і одержав назву на честь його творця доктора Георгія Лозанова. Георгій Лозанов – психотерапевт – за освітою. Численні спостереження привели його до висновку про те, що звична навчальна система не дає можливості широко мобілізувати резерви особистості. В основі цього методу – розробка проблем навіювання в педагогіці, так звана сугестопедія. В цій формі експериментального навчання велика увага приділяється зв'язку навчального процесу з особистими інтересами і мотивами учнів. Навіювання і навіюваність в процесі занять розглядається Г. Лозановим в його книзі «Сугестологія» як різні форми впливу педагога, при яких найактивніше використовуються резерви мозку, приховані резерви розумової діяльності. Заняття по методу Г. Лозанова на перший погляд нагадують спектакль. Грає музика, учні у вільній, розслабленій позі сидять, відкинувшись на спинки зручних крісел навкруги великого столу. Тут за заздалегідь розробленим сценарієм розподілені ролі. Розігруються ситуації з літературних творів, відомі випадки з історії країни, різні сценки з сучасного життя. Така атмосфера – мимовільно підводить людину до необхідності спілкування, спочатку за допомогою педагога, а потім і самостійно. Люди встановлюють контакт між собою. На перших порах з деякими труднощами, а потім все більш вільно вони починають спілкуватися на іноземній мові. За даними Г. Лозанова, йому вдавалося завдяки використанню резервів мимовільної пам'яті ввести за один місяць на розмовному рівні близько двох тисяч слів, проте в практиці шкільного навчання, принаймні в сучасних умовах, забезпечити хоча б наближені результати не представляється можливим, і досвід Г. Лозанова поки що представляє інтерес лише як демонстрація потенційних можливостей людини.

Розвиток методичної думки в нашій країні. Шляхи розвитку методики в нашій країні визначилися історичним розвитком самої країни і роллю іноземних мов в житті народу.

У Росії і на Україні середньовічного періоду мова вивчалася переважно в подорожах або у іноземців, які в російських містах приїздили у справах. Зрозуміло, основним методом навчання в таких умовах був інтуїтивний, безперекладний. В епоху Відродження широке розповсюдження знаходить латинська мова. В XVII столітті іноземні мови викладалися в Московській слов'яно-греко-латинській академії. В XVIII столітті стара гуманітарна освіта поступається своїми позиціями. Намічається інший напрям в сторону реальної освіти, яка при Петрі I отримає велике значення. З'явилася потреба в людях, що знають живі іноземні мови. Але про масове вивчення мов в загальноосвітніх школах того часу говорити не можна. Виняток становили школи, відкриті іноземцями. Цікаво відзначити, що вже в одній з таких шкіл багато уваги було надано східним мовам і вони були введені по вказівці Петра I. Пізніше було введено викладання живих іноземних мов в гімназіях, в міських училищах, в різного роду закритих навчальних закладах. Вибір іноземної мови визначався його практичним значенням. В міських училищах вивчали мови сусідніх країн. Тому в Іркутській губернії вводилася китайська мова, в південних губерніях – грецька, в східних – арабська. Особливий інтерес представляють цілі і методи викладання східних мов, оскільки ні в одній європейській країні вивчали східні мови так, як в Росії. Найвдалішою була школа китайської мови, відкрита в 1741 році при Академії наук перекладачем Расохіним. Учні цієї школи жили разом зі своїм вчителем, щоб постійно практикуватися в мові. Вчителі в таких школах були іноземцями. В школі монгольської мови при Вознесенському монастирі було два вчителі, що не знали російської мови, і один перекладач. Не дивлячись на зростаючий інтерес до іноземних мов і деякі успіхи в навчанні, масове викладання мов в Росії було на дуже низькому рівні. Причина полягала в тому, що вчителями були іноземці, які не знали російської мови, а тому викладання було засновано головним чином на інтуїції. Про які-небудь обґрунтовані методи викладання тоді не могло бути і мови.

Методична думка в Росії почала розвиватися в другій половині XVIII століття. Хоча ще М.В. Ломоносов висловлював цікаві думки про вивчення іноземних мов. Він, зокрема, піддав критиці граматико-перекладний метод з його схоластичною ненауковою теорією про існування граматики, єдиної для всіх мов, чітко визначив цілі навчання іноземним мовам: читання і переклад тексту, оволодіння розмовними навичками, навичками вимови, вивчення систематизованого курсу граматики. Ці ідеї розвивали В.Р. Белінський, Н.А. Добролюбов, Д.Н. Пісарев.

У умовах царської Росії методичні погляди Ломоносова, Ушинського і російських революціонерів-демократів не були втілені в якомусь певному методі, який знайшов би своє вживання в середніх і вищих учбових закладах.

Напередодні першої світової війни питання методики викладачі іноземних мов сталі привертати всю більшу увагу громадськості, про що свідчить виникнення нових об'єднань викладачів іноземних мов, наприклад: «Московське суспільство осіб, що цікавляться викладанням нових мов», «Комісія із питань викладання нових мов» (Тіфліс) та ін. Багато методистів і вчителів дійшли висновку, що в масовій середній школі натуральний і прямий методи не дають очікуваних результатів. Найбільше поширення набули змішані, або помірні, методи через свою гнучкість. Офіційна російська методика в царській

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: