Управління процесом підвищення якості знань учнів з української мови, літератури
Залежно від конкретних завдань, зміст навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесі виділяють різні види бесід.
Широке поширення має евристична бесіда (від слова «еврика» - знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, опираючись на наявні в знання, що вчиться, і практичний досвід, підводить їх до розуміння й засвоєння нових знань, формулюванню правил і висновків.
Для повідомлення нових знань використаються бесіди, що повідомляють. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, неї називають вставною або вступної. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.
В ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учнями всього класу (фронтальна бесіда).
Однієї з різновидів бесіди є співбесіда. Воно може проводитися як із класом у цілому, так і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіда в старших класах, коли учні проявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по темі або інших темах, поставленою вчителем на обговорення.
Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються вчителем всьому класу, щоб всі учні готувалися до відповіді.
Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб будили думку учня. Не слід ставити подвійних, що підказують питань або, що наштовхують на вгадування відповіді. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу «так» або «ні».
У цілому, метод бесіди має наступна перевага:
– активізує учнів;
– розвиває їхня пам'ять і мовлення;
– робить відкритими знання учнів;
– має більшу виховну силу;
– є гарним діагностичним засобом.
Недоліки методу бесіди:
– вимагає багато часу;
– містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями й фіксується в їхній пам'яті);
– необхідний запас знань.
Робота з підручником і книгою - найважливіший метод навчання. У початкових класах робота із книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше вчаться працювати із книгою самостійно. У курсі кожного навчального предмета є теми досить складні, зухвалі утруднення при засвоєнні учнями. У таких випадках учителеві не завжди доцільно відразу ж після викладу нового матеріалу проводити бесіду по його засвоєнню (запам'ятовуванню). Найкраще дати можливість учнем попрацювати самостійно з підручником, а потім уже проводити бесіду.
Це обумовлюється закономірностями пізнавальної діяльності. Щоб міцно засвоїти той або інший матеріал, потрібне кількаразове звертання до його вивчення. Усяка наступна робота, якщо вона правильно організована, не тільки сприяє кращому запам'ятовуванню знань, але й дозволяє знаходити в них нові деталі й відтінки, глибше підходити до їхньому осмисленню. На жаль, на це не завжди вистачає часу. Потрібно правильно організувати роботу з підручником, щоб учні не просто читали його, а продовжували більш глибоко осмислювати й засвоювати досліджуваний матеріал. Найважливішими прийомами при використанні цього методу є наступні: а) чітка постановка мети роботи з підручником, б) вказівка питань, які повинні бути засвоєні учнями, в) визначення порядку самостійної роботи й прийомів самоконтролю, г) спостереження за ходом самостійної роботи й надання допомоги окремим учнем, д) бесіда по закріпленню нового матеріалу.
Існує ряд прийомів самостійної роботи із друкованими джерелами. Основні з них:
Конспектування - короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного. Конспектування ведеться від першого (від себе) або від третьої особи. Конспектування від першої особи краще розвиває самостійність мислення.
Складання плану тексту. План може бути простий і складний. Для складання плану необхідно після прочитання тексту розбити його на частині й озаглавити кожну частину.
Тезування - короткий виклад основних думок прочитаного.
Цитування - дослівна витримка з тексту. Обов'язково вказуються вихідні дані (автор, назва роботи, місце видання, видавництво, рік видання, сторінка).
Анотування - короткий згорнутий виклад змісту прочитаного без втрати істотного змісту.
Резензування - написання короткого відкликання з вираженням свого відношення про прочитаний.
Складання довідки - відомостей про що-небудь, отриманих після пошуків. Довідки бувають статичні, біографічні, термінологічні, географічні й т. д.
Складання формально-логічної моделі - словесно-схематичного зображення прочитаного.
Складання тематичного тезауруса - упорядкованого комплексу базових понять по розділі, темі.
Складання матриці ідей - порівняльних характеристик однорідних предметів, явищ у працях різних авторів.
Такі короткі характеристики основних видів словесних методів навчання. Другу групу по цій класифікації становлять наочні методи навчання.
Наочні методи. Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння навчального матеріалу перебуває в істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного приладдя й технічних засобів. Наочні методи використаються у взаємозв'язку зі словесними й практичними методами навчання.
Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві більші групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій.
Метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці й ін.
Метод демонстрацій звичайно пов'язаний з демонстрацією приладів, досвідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів й ін.
Такий підрозділ засобів наочності на ілюстративні і демонстраційні є умовним. Воно не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності як до групи ілюстративних, так і демонстраційних. (Наприклад, показ ілюстрацій через епідіаскоп). Впровадження нових технічних засобів у навчальний процес (телебачення, відеомагнітофонів, комп'ютерів) розширює можливості наочних методів навчання.
При використанні наочних методів навчання необхідно дотримувати ряд умов:
а) застосовувана наочність повинна відповідати віку учнів;
б) наочність повинна використатися в міру й показувати її треба поступово й тільки у відповідний момент уроку;
в) спостереження повинне бути організоване таким чином, щоб всі учні могли добре бачити предмет;
г) необхідно чітко виділяти головне, істотне при показі ілюстрацій;
д) детально продумувати пояснення, що дають у ході демонстрації явищ;
е) наочність повинна бути точно погоджена зі змістом матеріалу;
ж) залучати самих учнів до знаходження бажаної інформації в наочному приладді або демонстраційному пристрої.
Практичні методи. Практичні методи навчання засновані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні вміння й навички. До практичних методів ставляться вправи, лабораторні й практичні роботи.
Вправи. Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової або практичної дії з метою оволодіння їм або підвищення його якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання й віку учнів.
Вправи за своїм характером підрозділяються на усні, письмові, графічні й трудовий-трудові-трудові-учбово-трудові. При виконанні кожного з них учні роблять розумову й практичну роботу.
По ступені самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:
а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення - відтворюючі вправи;
б) вправи по застосуванню знань у нових умовах - тренувальні вправи;
Якщо при виконанні дій учень про себе або вголос проговорює, коментує майбутні операції, такі вправи називають коментованими. Коментування дій допомагає вчителеві виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.
Розглянемо особливості застосування вправ.
Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті, мовлення й уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів.
Письмові вправи використаються для закріплення знань і вироблення вмінь у їхньому застосуванні. Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмового мовлення, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть сполучатися з усними й графічними.
До графічних вправ ставляться роботи учнів по складанню схем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання замальовок при проведенні лабораторно-практичних робіт, екскурсій і т. д.
Графічні вправи виконуються звичайно одночасно з письмовими й вирішують єдині навчальні завдання. Застосування їх допомагає учнем краще сприймати, осмислювати й запам'ятовувати навчальний матеріал, сприяє розвитку просторової уяви. Графічні роботи залежно від ступеня самостійності учнів при їхньому виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний або творчий характер.
До трудових-учбово-трудових вправ ставляться практичні роботи учнів, що мають трудову-виробничо-трудову спрямованість. Метою цих вправ є застосування теоретичних знань учнів у трудовій діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учнів.
Вправи є ефективними тільки при дотриманні ряду вимог до них: свідомий підхід учнів до їхнього виконання; дотримання дидактичної послідовності у виконанні вправ (спочатку вправи по завчанню й запам'ятовуванню навчального матеріалу, потім (на відтворення (застосування раніше засвоєного (на самостійний перенос вивченого в нестандартні ситуації (на творче застосування, за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систему вже засвоєних знань, умінь і навичок. Украй необхідні й проблемно-пошукові вправи, які формують в учнів здатність до здогаду, інтуїцію.
Лабораторні роботи - це проведення учнями за завданням учителя досвідів з використанням приладів, застосуванням інструментів й інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учнями яких-небудь явищ за допомогою спеціального устаткування.
Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному або дослідницькому плані.
Різновидом дослідницьких лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами, якось: над ростом рослин і розвитком тварин, над погодою, вітром, хмарністю, поводженням рік й озер залежно від погоди й т. п. У деяких школах практикуються в порядку лабораторної роботи доручення школярам збору й поповнення експонатами місцевих краєзнавчих музеїв або шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю й ін. У кожному разі вчитель становить інструкцію, а учні записують результати роботи у вигляді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку, займати урок і більше.
Практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тим і носять узагальнюючий характер. Вони можуть проводитися не тільки в класі, але й за межами школи (виміру на місцевості, робота на пришкільній ділянці).
Особливий вид практичних методів навчання становлять заняття з навчальними машинами, з машинами-тренажерами й репетиторами.
Така коротка характеристика методів навчання, класифікується по джерелах знання. Її неодноразово й досить обґрунтовано критикували в педагогічній літературі. Головним її недоліком уважається те, що дана класифікація не відбиває характер пізнавальної діяльності учнів у навчанні, не відбиває ступінь їхньої самостійності в навчальній роботі. Проте саме ця класифікація користується найбільшою популярністю у вчителів-практиків і вчених-методистів.
4. Методи самостійної роботи учнів по осмисленню й засвоєнню нового матеріалу
Поряд з усним викладом досліджуваного матеріалу вчителем значне місце в процесі навчання займають методи самостійної роботи учнів по сприйняттю й осмисленню нових знань.
Це дуже важливі методи. К.Д. Ушинський, наприклад, вважав, що тільки самостійна робота створює умови для глибокого оволодіння знаннями й розвитку мислення учнів.
У чому ж полягає сутність самостійної навчальної роботи? Розкриваючи це питання, Б.П. Єсипов відзначав, що «самостійна робота учнів, що включає в процес навчання, – це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, але по його завданню в спеціально надане, для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, проявляючи свої зусилля й виражаючи в тій або іншій формі результати своїх розумових і фізичних (або тих й інших разом) дій». Розглянемо сутність цих методів.
Робота з підручником по осмисленню й засвоєнню нових знань. Сутність цього методу полягає в тім, що оволодіння новими знаннями здійснюється самостійно кожним учнем шляхом вдумливого вивчення матеріалу по підручнику й осмислення фактів, що втримуються в ньому, прикладів і теоретичних узагальнень, що випливають із них (правил, висновків, законів і т. д.), при цьому одночасно із засвоєнням знань учні здобувають уміння працювати із книгою. Дане визначення, може бути, і не є бездоганним, але, проте, воно дає досить чітке подання про характер цього методу й підкреслює в ньому дві важливі взаємозалежні сторони: самостійне оволодіння учнями досліджуваним матеріалом і формування вміння працювати з навчальною літературою.
Застосування цього методу має свою історію. В 20 З0-і роки, коли в школі вживали спроби впровадження комплексно-проектного, а потім бригадно-лабораторного методу навчання, а замість підручників (при цих методах вони вважалися непотрібними) використалися так називані «робочі книги», які містили головним чином місцевий матеріал, самостійна робота учнів по придбанню знань по підручнику не знаходила широкого застосування; до того ж принижувалася роль учителя в навчальному процесі. Коли ж ці методи як універсальні були скасовані, вся вага навчальної роботи була перекладена на вчителя: він зобов'язаний був сам пояснювати кожну досліджувану тему. Це знову знижувало значення самостійної роботи учнів з підручником. Більше того, якщо деякі вчителі намагалися організувати на уроці самостійну роботу з підручником по оволодінню новим матеріалом, такі спроби зазнавали критики.
Положення початок змінюватися, коли гостро встали проблеми підвищення якості знань учнів. В 1958 році в «Учительській газеті» з'явилася стаття Б.П. Єсипова й Л.П. Арістовой під характерною назвою: «Розкрити підручники». Автори її звертали увагу вчителів на те, що питання поліпшення самостійної роботи учнів на уроці не можуть бути вирішені, якщо не будуть використатися підручники й навчальна література. Тому замість традиційним вимоги, що стало, «Закрити підручники» на заняттях вони пропонували застосовувати різноманітні форми навчальної роботи із книгою з метою активізації пізнавальної діяльності учнів. Саме із цього часу намітився поворот до більше широкого використання й методичного вдосконалювання роботи з підручником у процесі навчальних занять.
Щоб робота з підручником на уроці давала навчальний ефект, учителеві необхідно дотримувати наступні вимоги:
а) Насамперед істотне значення має правильний вибір матеріалу (теми) для самостійного вивчення по підручнику на уроці. Відомо, що не всяке питання учні можуть засвоїти самостійно без докладного пояснення його вчителем. Багато тем містять у собі зовсім нові відомості, носять вступний або узагальнюючий характер. Їхнє вивчення викликає в школярів більші труднощі. Природно, що по таких темах не слід відсилати учнів до самостійної роботи з підручником, їх потрібно викладати й пояснювати самому вчителеві. Таким чином, дотримання принципу доступності навчання є однією з умов правильної організації самостійної роботи учнів з підручником з метою оволодіння новим матеріалом.
б) Самостійній роботі учнів з підручником, як правило, повинна передувати ґрунтовна вступна бесіда вчителя. Насамперед, потрібно точно визначити тему нового матеріалу, провести загальне ознайомлення з його змістом, звернути увагу учнів на ті питання, які вони повинні засвоїти (іноді їх корисно записати на дошці або вивісити у вигляді таблиці), а також дати докладні ради про порядок самостійної роботи й самоконтроль.
в) У процесі занять учителеві потрібно спостерігати за ходом самостійної роботи учнів, задавати деяким з них питання, як вони розуміють досліджуваний матеріал. Якщо деякі з них будуть натрапляти на труднощі, необхідно допомогти їм розібратися в незрозумілих положеннях.
г) Серйозна увага варто обертати на вироблення в школярів уміння самостійно осмислювати й засвоювати новий матеріал по підручнику.
д) Нерідко самостійній роботі з підручником може передувати демонстрація досвідів і наочних приладдя з метою створення на занятті проблемної ситуації й стимулювання учнів до більше вдумливого осмислення досліджуваного матеріалу.
е) Вивчення нового матеріалу по підручнику нерідко проводиться у формі вибіркового читання окремих місць із метою самостійного засвоєння питань описового характеру. У такому випадку виклад матеріалу вчителем чергується з роботою учнів над підручником.
ж) При вивченні нового матеріалу нерідко виникає необхідність звернутися до короткого відтворення пройдених раніше тим. Основним методом у таких випадках, як правило, виступає усне опитування. Однак найчастіше він не дає бажаного ефекту, тому що багато учнів не завжди можуть згадати й відтворити пройдений матеріал. У таких випадках краще використати самостійну роботу з підручником.
з) Робота з підручником у жодному разі не повинна займати весь урок. Її необхідно сполучати з іншими формами й методами навчання. Так, після роботи з підручником обов'язково потрібно перевіряти якість засвоєння досліджуваного матеріалу, давати вправи, пов'язані з виробленням умінь і навичок і подальшим поглибленням знань учнів.
Наведені приклади показують, що самостійна робота учнів з підручником по засвоєнню нового матеріалу як метод навчання жадає від учителя гарного знання й практичного володіння різноманітними прийомами її організації.
Лабораторні роботи (заняття) по оволодінню новим матеріалом. У системі роботи зі сприйняття й засвоєння нового матеріалу учнями широке застосування знаходить метод лабораторних робіт. Своя назва він одержав від лат. laborare, що значить працювати. На більшу роль лабораторних робіт у пізнанні вказували багато видатних учених. «Хімії, – підкреслював М.В. Ломоносов, – навчитися неможливо, не бачивши самої практики й не приймаючись за хімічні операції». Інший видатний російський хімік Д.И. Менделєєв відзначав, що напередодні науки красується напис: спостереження, припущення, досвід, указуючи тим самим на важливе значення досвідчених (лабораторних) методів пізнання.
Лабораторна робота – це такий метод навчання, при якому вчителі проробляють досвіди або виконують певні практичні завдання й у процесі їх сприймають й осмислюють новий навчальний матеріал.
Проведення лабораторних робіт з метою осмислення нового навчального матеріалу містить у собі наступні методичні прийоми: 1) постановку теми занять і визначення завдань лабораторної роботи, 2) визначення порядку лабораторної роботи або окремих її етапів, 3) безпосереднє виконання лабораторної роботи учнями й контроль учителі за ходом занять і дотриманням техніки безпеки, 4) підведення підсумків лабораторної роботи й формулювання основних висновків.
Лабораторні роботи як метод навчання багато в чому носять дослідницький характер, і в цьому змісті високо оцінюються в дидактику. Вони будять в учнів глибокий інтерес до навколишньої природи, прагнення осмислити, вивчити навколишні явища, застосовувати добуті знання до рішення й практичних, і теоретичних проблем. Це виховує сумлінність у висновках, тверезість думки. Лабораторні роботи сприяють ознайомленню учнів з науковими основами сучасного виробництва, виробленню навичок звертання з реактивами, приладами й інструментами, створюючи передумови для технічного навчання.
5. Методи навчальної роботи з вироблення вмінь і навичок застосування знань на практиці
У процесі навчання велике значення має вироблення в умінь, що вчаться, і навичок застосування отриманих знань на практиці.
Метод вправ. Уміння й навички формуються за допомогою методу вправ. Сутність цього методу полягає в тому, що учні роблять багаторазові дії, тобто тренуються (вправляються) у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці й таким шляхом поглиблюють свої знання, виробляють відповідні вміння й навички, а також розвивають своє мислення й творчі здатності. Із цього визначення треба, що вправи, по-перше, повинні носити свідомий характер і проводитися тільки тоді, коли учні добре осмислять і засвоять досліджуваний матеріал, по-друге, вони повинні сприяти подальшому поглибленню знань й, по-третє, сприяти розвитку творчих здатностей школярів.
На організацію тренувальної діяльності впливає також характер тих умінь і навичок, які потрібно виробляти в учнів. У цьому змісті можна виділити: а) усні вправи; б) письмові вправи; в) виконання практичних завдань по предметах, пов'язаних із проведенням вимірювальних робіт, з виробленням умінь звертання з механізмами, інструментами й т. д.
Для організації тренувальних вправ по застосуванню знань на практиці істотне значення мають ті прийоми, які використаються в процесі формування вмінь і навичок. До цих прийомів ставляться наступні:
перший – учитель, опираючись на засвоєні учнями теоретичні знання, пояснює їм мета й завдання майбутньої тренувальної діяльності;
другий – показ учителя, як потрібно виконувати ту або іншу вправу;
третій – первісне відтворення учнями дій по застосуванню знань на практиці;
четвертий – наступна тренувальна діяльність учнів, спрямована на вдосконалювання практичних умінь, що здобувають, і навичок.
Звичайно, не завжди ці етапи виступають із достатньою чіткістю, однак подібна ступінчастість тією чи іншою мірою властива утворенню будь-якого вміння й навички.
При підборі вправ істотно важливо, щоб вони сполучали в собі наслідувальну й творчу діяльність учнів і жадали від них кмітливості, міркувань, пошуку власних шляхів рішення того або іншого завдання. Ще К.Д. Ушинський відзначав, що наслідування тільки тоді корисно, коли з нього виростає самостійна діяльність. Ця ідея одержала подальший розвиток у педагогіці. Л.В. Занков вказував, що якщо в основі оволодіння знаннями й тренувальними вправами учнів лежить лише відтворююча діяльність, те їхнє мислення й діяльність ідуть як би по торованому шляху. Це не тільки не сприяє, але в деяких випадках навіть гальмує розумовий розвиток школярів. Вони не привчаються до глибокого аналізу фактичного матеріалу, а прагнуть лише механічно запам'ятати інформацію й способи її застосування на практиці.
З іншого боку, учителеві необхідно знати про ті труднощі, з якими сполучена тренувальна діяльність. Вправи, особливо якщо вони проводяться творчо, пов'язані з тим явищем, що у психології й педагогіці прийнято називати переносом знанні. Суть цього явища полягає в тім, що в процесі навчальної роботи учнем доводиться як би переносити засвоєні розумові операції, уміння й навички на інший матеріал, тобто застосовувати їх в інших умовах. Засвоївши на основі конкретних прикладів і фактів те або інше правило, учень не завжди легко оперує їм, коли це правило потрібно застосувати в нової, що раніше не зустрічалася ситуації, або з його допомогою пояснювати нові явища й факти. У цьому зв'язку Н.А. Менчинська підкреслювала, що учнем порівняно неважко на основі аналізу прикладів і фактів зробити необхідні теоретичні висновки, сформулювати правила й набагато сутужніше застосовувати ці висновки до пояснення нових прикладів і фактів. Останнє саме й має місце при закріпленні засвоєного матеріалу.
Подібна методика організації вправ по застосуванню знань на практиці особливе значення має в цей час, коли ставиться завдання більше інтенсивного розумового розвитку учнів. Але розвиваючий характер вправи будуть носити лише тоді, коли вони будуть містити творчі завдання, виконання яких жадає від нетривіальних поворотів, що вчаться, думки, обмірковування, розумової самостійності.
Подібна методика, якщо вдуматися в її сутність, ґрунтується на поліпшенні самостійної роботи учнів, на глибокому логічному аналізі того фактичного матеріалу, що лежить в основі формування наукових понять, практичних умінь і навичок.
Лабораторні заняття. Організація лабораторних робіт учнів по застосуванню знань на практиці містить у собі наступні прийоми: а) постановка мети лабораторних (практичних) занять, б) визначення порядку роботи й керівництво ходом її виконання, в) підведення підсумків роботи. При проведенні лабораторних (практичних) занять учні можуть користуватися підручниками й іншими навчальними посібниками, а також консультуватися із учителем.
6. Методи перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів: повсякденне спостереження за навчальною роботою учнів
Перевірка й оцінка знань, умінь і навичок учнів є важливим структурним компонентом процесу навчання й відповідно до принципів систематичності, послідовності й міцності навчання повинна здійснюватися протягом усього періоду навчання. Цим обумовлюються різні види перевірки й оцінки знань. Основними з них є наступні:
а) поточна перевірка й оцінка знань, проведена в ході повсякденних навчальних занять;
б) четвертна перевірка й оцінка знань, що проводиться наприкінці кожної навчальної чверті;
в) річна оцінка знань, тобто оцінка успішності учнів за рік;
г) випускні й перекладні іспити. При перевірці й оцінці якості успішності необхідно виявляти, як вирішуються основні завдання навчання, тобто якою мірою учні опановують знаннями, уміннями й навичками, світоглядними й морально-естетичними ідеями, а також способами творчої діяльності. Істотне значення має також те, як ставиться той або інший учень до навчання, чи працює він з необхідною напругою постійно або ж ривками й т. д. Все це обумовлює необхідність застосування всієї сукупності методів перевірки й оцінки знань, які названі вище. Яка ж сутність і дидактичні основи використання кожного із цих методів?
Повсякденне спостереження за навчальною роботою учнів. Цей метод дозволяє вчителеві скласти уявлення про те, як поводяться учні на заняттях, як вони сприймають й осмислюють досліджуваний матеріал, яка в них пам'ять, якою мірою вони проявляють кмітливість і самостійність при виробленні практичних умінь і навичок, які їхні навчальні схильності, інтереси й здатності. Якщо по всіх цих питаннях у вчителя накопичується достатня кількість спостережень, це дозволяє йому більш об'єктивно підходити до перевірці й оцінці знань учнів, а також вчасно вживати необхідних заходів для попередження неуспішності.
Усне опитування – індивідуальний, фронтальний, ущільнений. Цей метод є найпоширенішим при перевірці й оцінці знань. Сутність цього методу полягає в тім, що вчитель ставить учнем питання по змісту вивченого матеріалу й спонукує їх до відповідей, виявляючи в такий спосіб якість і повноту його засвоєння. Оскільки усне опитування є питально-відповідним способом перевірки знань учнів, його ще іноді називають бесідою.
При усному опитуванні вчитель розчленовує досліджуваний матеріал на окремі значеннєві одиниці (частини) і по кожній з них задає учнем питання. Але можна пропонувати учням відтворювати ту або іншу вивчену тему повністю для того, щоб вони могли показати свідомість, глибину й міцність засвоєних знань, а також їхню внутрішню логіку. По багатьом предметам усне опитування (бесіда) сполучається з виконанням учнями усних і письмових вправ.
Будучи ефективним і найпоширенішим методом перевірки й оцінки знань учнів, усне опитування має, однак, і свої недоліки. З його допомогою на уроці можна перевірити знання не більше 3–4 учнів. Тому на практиці застосовуються різні модифікації цього методу й, зокрема, фронтальне й ущільнене опитування, а також «поурочний бал».
Сутність фронтального опитування полягає в тому, що вчитель розчленовує досліджуваний матеріал на порівняно дрібні частини для того, щоб таким шляхом перевірити знання більшого числа учнів. При фронтальному, його також називають випадним, опитуванні не завжди легко виставляти учнем оцінки, тому що відповідь на 1–2 дрібних питання не дає можливості визначити ні обсягу, ні глибини засвоєння пройденого матеріалу.
Сутність ущільненого опитування полягає в тім, що вчитель викликає одного учня для усної відповіді, а чотирьох-п'яти учнем пропонує дати листовні відповіді на питання, підготовлені заздалегідь на окремих листках (картках). Ущільненим це опитування називається тому, що вчитель замість вислуховування усних відповідей переглядають (перевіряє) листовні відповіді учнів і виставляє за них оцінки, трохи «ущільнюючи», тобто заощаджуючи час на перевірку знань, умінь і навичок.
Практика ущільненого опитування привела до виникнення методики письмової перевірки знань. Суть її в тім, що вчитель роздає учнем заздалегідь підготовлені на окремих листках паперу питання або завдання й приклади, на які вони протягом 10–12 хв дають листовні відповіді. Письмове опитування дозволяє на одному уроці оцінювати знання всіх учнів. Це важлива позитивна сторона даного методу.
Відомою модифікацією усного опитування є також виставляння окремим учнем так називаного поурочного бала. Поурочний бал виставляється за знання, які окремі учні проявляють протягом усього уроку. Так, учень може доповнювати, уточнювати або поглиблювати відповіді своїх товаришів, що піддаються усному опитуванню. Потім він може приводити приклади й брати участь у відповідях на питання вчителя при викладі нового матеріалу, проявляти кмітливість при закріпленні знань, виявляючи в такий спосіб гарне засвоєння досліджуваної теми. Виставляння поурочного бала дозволяє підтримувати пізнавальну активність і довільну увагу учнів, а також робити більше систематичної перевірку їхніх знань.
Контрольні роботи. Це досить ефективний метод перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів, а також їхніх творчих здатностей. Сутність цього методу полягає в тому, що після проходження окремих тим або розділів навчальної програми вчитель проводить у письмовій або практичній формі перевірку й оцінку знань, умінь і навичок учнів. При проведенні контрольних робіт необхідно дотримувати ряд дидактичних вимог.
Перше: контрольні роботи доцільно проводити тоді, коли вчитель переконався, що пройдений матеріал добре осмислений і засвоєний учнями. Якщо ж останні не зовсім добре засвоїли досліджувану тему або розділ програми, то контрольну роботу проводити не слід, а потрібно продовжувати подальшу навчальну роботу з їх більше ґрунтовного засвоєння.
Друге: необхідно за одну-дві тижнів попередити учнів про майбутню контрольну роботу й провести у зв'язку із цим відповідну підготовку. Одночасно із цим потрібно давати учнем завдання, що вимагають прояви творчого мислення й кмітливості для того, щоб вони вчилися шукати правильні рішення нестандартних завдань і вправ. Нерідко корисно також проводити так називані попереджувальні перевірочні роботи, що дозволяють визначати ступінь підготовленості учнів до майбутньої контрольної роботи.
Третє: дуже важливо, щоб зміст контрольної роботи охоплювало основні положення вивченого матеріалу й містило в собі такі питання, рішення яких вимагало б від прояви, що вчиться, кмітливості й творчості.
Четверте: при проведенні контрольних робіт необхідно забезпечувати самостійне виконання учнями завдань, що дають, не допускати підказок і списування. У цьому змісті гарними прийомами є підбор для різних варіантів, що вчаться, того самого завдання, розміщення учнів за окремими столами й т. д.
П'яте: контрольні роботи, як правило, повинні проводитися в першій половині тижня й бажано на другому й третьому уроці. Перенесення контрольних робіт на кінець тижня або на останні уроки недоцільно, тому що в цей час учні випробовують підвищене стомлення, що, безсумнівно, може негативно позначитися на виконанні контрольної роботи. По цій же причині неприпустиме проведення декількох контрольних робіт в один день.
Шосте: учитель зобов'язаний уважно перевіряти й об'єктивно оцінювати контрольні роботи, а також проводити аналіз якості їхнього виконання, класифікувати допущені учнями помилки й здійснювати наступну роботу з усунення пробілів