Використання ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасних школах
У груповій кімнаті обов'язково повинен бути витвір мистецтва (наприклад, репродукція картини видатного художника). На столику біля нього може стояти гарна витончена ваза з букетом відповідно до пори року. Дитина змалечку привчається цінувати красу і берегти її. їй не пояснюють, що з гарною річчю потрібно поводитись охайно, аби не пошкодити її, — таке розуміння породжується естетикою обстановки і ставленням вихователя.
Вальдорфські дитячі садки споруджені за індивідуальними проектами, оформлені просто, гармонійно, красиво. За словами Р. Штейнера, архітектурні форми дитячих садків повинні виражати суть, яка живе в їх стінах. Навіть формою вони мають захищати, оберігати дитину.
За внутрішнім кліматом вальдорфський дитячий садок функціонує як велика сім'я, тому атмосфера в групі нагадує домашню. Усі практичні дії — прибирання, приготування їжі тощо — дорослі виконують у присутності дітей, які теж можуть брати в них участь.
Ранок у вальдорфському дитячому садку — це час вільної гри, яку вальдорфська педагогіка вважає своєрідною фазою видиху (розширення). Вона сприяє розвитку фантазії, ініціативи. Мотивом для ігор дітей є враження, отримані у процесі взаємодії з навколишнім світом. Гра має бути тривалою, щоб дитина могла в ній цілковито виразити себе. Для вільної гри завжди потрібне щось таке, що сприймається дитиною у взаємодії зі всією групою як імпульс.
Розподіляючи на різні види занять час перебування дитини в дитячому садку, вихователь повинен прагнути до співмірності вільної гри дітей за їхньою ініціативою та заняттями з усією групою.
Ігри та заняття у вальдорфському дитячому садку постійно чергуються. Головне — створити певний сприятливий для дитини ритм, який передбачав би гармонійне чергування організованих і самостійних занять.
Одним з організованих занять, у якому бере участь уся група, є малювання, яке Р. Штейнер вважає важливою подією і ключем до емоційного розуміння мистецтва. Діти, однак, малюють не щось конкретне, наприклад пейзаж, тварину, будинок, а наносять акварельні фарби на папір широким пензлем і радіють, коли з'являється новий колір. На заняттях з малювання використовують фарби, виготовлені з природних барвників трьох основних кольорів — червоного, синього і жовтого — які не можуть утворити дисгармонійного поєднання. Якщо молодші дошкільники просто "розважаються" з фарбами, то п'яти-шестирічним дітям пропонують теми малюнків або малювання за задумом. Завершені дитячі роботи не обговорюються. Вихователь разом із дітьми радіє тому, "що можуть фарби". Малюнки висихають на столах, їх збирають і розвішують.
На спільних заняттях із ліплення, як і з малювання, замість пояснень діти отримують безпосередні враження, спостерігаючи за роботою дорослого. Для занять використовують пофарбований віск або пластичну глину. Після попередньої підготовки матеріалу, спостерігаючи за вихователем, діти відтворюють те, що їх надихнуло. Готові вироби також експонуються.
Уся група бере участь і в грі на музичних інструментах, у співах. Як правило, на цих заняттях вихователь у присутності дітей багато співає, грає на флейті або металофоні (ксилофоні), розповідає історії або читає вірші про звуки. Природний людський голос розвиває у дітей слух. На інструментах вони імітують гру дорослого. Для розвитку почуття ритму обирають пісні, які діти готові часто слухати або наспівувати. Вальдорфські вихователі дуже багато уваги приділяють формуванню мови, дбають, щоб вона була зрозумілою, добре артикульованою, плавною, повільною, мелодійною.
Один раз на тиждень у вальдорфському дитячому садку проводиться евритмія як особливий вид художніх занять. Кожна дитина безпосередньо причетна до цього мистецтва, незалежно від того, бере участь у діях чи спостерігає за ними. Згідно з принципами вальдорфської педагогіки це дає змогу відчути радість від вільних природних рухів, пробуджує дитячу фантазію.
Головною подією дня у вальдорфському дитячому садку є народна казка або історія. Діти слухають їх перед обідом або перед тим, як починають збиратися додому, їм подобається слухати одну й ту саму казку (історію) багато разів. Це теж сприяє формуванню ритму. Вихователь запам'ятовує й розповідає казки саме так, як вони записані, — зі складними зворотами, незвичайними граматичними побудовами. Діти засвоюють їх, навіть якщо й не все розуміють. Саме з цього, Р. Штейнера, починається осягнення національної культури. Згодом вони запам'ятовують казку і звертаються до її сюжету в своїх іграх.
Уяву дитини дає змогу пробудити інсценування відомої казки. Для цього вихователь використовує ляльки, якими діти граються, запалює свічку, грає просту мелодію на металофоні, створюючи атмосферу чарівності, загадковості. Під впливом розповіді дитина уявляє певний образ, тобто реалізується той самий принцип, що й у вальдорфській іграшці.
Із закінченням казки завершується день у вальдорфському садку, який традиційно триває 4—5 год. За переконаннями Р. Штейнера, триваліше перебування дитини в товаристві інших дітей і в розлуці з мамою надзвичайно втомлює її. Крім того, дитина повинна усвідомлювати власний світ, у центрі якого перебуває сім'я, а в центрі сім'ї — батьки й вона. Існування власного світу сповнює дитину впевненістю у собі, необхідною їй у житті.
Отже, вальдорфська педагогіка — це не програма, не система методичних прийомів, а багаторічний практичний досвід. У ній поєднані можливості мислительного, естетичного, трудового, соціального, морального виховання, принципи індивідуального підходу і свободи у вихованні, питання режиму дня й ритму року, що мають у своїй основі різнобічні знання про дитину, яка розвивається.
Протягом останнього десятиліття в Україні відкриваються вальдорфські центри, школи, дошкільні заклади (Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Івано-Франківськ, Кам'янець-Подільський, Сімферополь та ін.), розширюється сфера їх впливу на педагогічну громадськість завдяки організації курсів і семінарів для вчителів і вихователів дошкільних закладів, шляхом розповсюдження методичної літератури.
1.4 Мета і завданий вальдорфської педагогіки
В основі вальдорфської педагогіки лежить найцікавіше антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої - тіло, душа і дух. Р. Штейнер писав про чотири могутніх галузі цивілізації - пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені - людському "Я". Це "Я" виступає у трьох головних функціях людської душі - волі, почуттях та мисленні, які перебувають у стані безперервного руху.
Головна мета цієї педагогіки - розвивати новий спосіб пізнання. Адже для фізичних почуттів відкритий лише фізичний світ, а людина - істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, ще й душу. Р. Штейнер надавав особливого значення розвиткові "духу" та "душі", а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті.
Завдання вальдорфської школи в тому, щоб впродовж тривалого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо - це відмова від влади над дітьми.
Головне завдання вчителя вальдорфської школи - допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.
Дитина - громадянин трьох світів: матеріального, душевного і духовного. Її "Я" - це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний з макрокосмом. Їй потрібна допомога в осягненні духовного, яке надходить у вічній істині, доброті, любові. Вчителі цих шкіл намагаються допомогти своїм вихованцям оволодіти антропософським мисленням.
1.5 Методика організації роботи за вальфдорською методикою у сучасних школах
Антропософські ідеї визначили специфіку вальдорфських дитсадочків і шкіл, яких нині у світі налічують близько двох із половиною тисяч. Рудольф Штайнер стверджував, що дітям потрібно давати "їжу" не лише для тіла, а й для душі. Саме тому у вальдорфських школах не тільки вчать писати, читати, розв’язувати задачі, а й стільки ж часу відводять на мистецтво (живопис, музику, театр, ліплення, писанкарство...), ручну працю і ремесла (учні будують, випікають, конструюють, вирощують рослини).
Згідно з другою тезою Штайнера, все це дитина може сприймати лише у певний період дня: зранку найкраще займатися науковою діяльністю, пізніше — творчою, потому — працювати на землі. Такий спосіб навчання Штайнер вважав найприроднішим.
А ще у вальдорфській школі зовсім інакше вибудувана навчальна програма: діти з першого класу вивчають іноземну мову, тоді як загальні правила граматики — аж у восьмому. (Водночас загальнодержавна навчальна програма на першому місці.) Підґрунтям для цього є твердження Штайнера про те, що дитина розвивається семиріччями. До семи років вона здатна лише наслідувати дії дорослих, їй непосильно сприймати абстрактну інформацію. Для дітей цього віку найкращими педагогічними методами є казка і гра. Коли згадати, як Василь Сухомлинський вчив дітей абетці серед природи, порівнюючи "р" із росинкою на траві, а "ж" — із жучком, стає очевидним вплив Рудольфа Штайнера на українського педагога. Без оцінок, підручників, екзаменів і директора
З семи і до чотирнадцяти років дитина потребує авторитетного наставника. Саме тому до восьмого класу у вальдорфських школах майже всі уроки, за винятком предметних (релігії, живопису, музики...), проводить один учитель. Вікторія Жиленко, три доньки якої навчалися у харківській вальдорфській "Школі вільного розвитку", згадує, що учителька стала для них немовби членом сім’ї. Вона телефонувала їм додому, розпитувала про уподобання дітей, їхній настрій, хвороби, звички.
Третя "семирічка", вважав Штайнер, — це період народження людського "я": дитина уже може не лише сприймати абстракції, а й аналізувати. Ось чому навчання у вальдорфській школі, яке триває 12 років, закінчується написанням дипломної роботи.
Неймовірно, але іспитів у вальдорфських школах немає. Як і оцінок. Замість них у зошитах Іри Жиленко — записи вчительки: "молодець", "добре", "прекрасно". До речі, ці зошити є одночасно й учнівськими підручниками. "У нашій школі не може бути речей, які створені без участі учня, — розповідає спеціаліст із вальдорфської педагогіки Олександр Топтигін. — Саме тому діти власноруч пишуть свої підручники, тому на лабораторних роботах із фізики ми виготовляємо не окрему деталь, а справжній радіоприймач".
Коли після восьмого вальдорфського класу Люда Жиленко перейшла до звичайної школи, її вчителям було складно збагнути іще одну особливість Штайнер–школи — навчання за епохами. Полягає воно у тому, що протягом певного терміну — епохи — діти вивчають лише один предмет. Приміром, два місяці триває епоха геометрії, потому починається епоха української мови. Сьогоденна шкільна методика — п’ять—сім уроків щоденно, пояснює Олександр Топтигін, не дозволяє учителеві за 45 хвилин викласти нову тему і перевантажує учнів безміром і безладом різнорідної інформації.
Штайнерівські принципи відбилися і на структурі вчительського колективу вальдорфської школи. Тут немає директора чи завуча. Існує лише педагогічна і господарська колегії.
Навчальна програма вибудувана дуже ритмічно. Всі заняття проводяться чітко за графіком . Кожен урок, день, тиждень, місяць, рік починаються з того, що діти разом із учителем ставлять перед собою певні цілі, а закінчуються підведенням підсумків й узагальненням засвоєного.
Розпорядок шкільного дня підлеглий "законам" найбільш ефективного засвоєння дітьми інформації. День починається з вітання вчителем кожного учня особисто. Далі випливають читання ранкового вірша, декламація, гра на флейті. Таким чином, діти плавно втікають в атмосферу основного уроку, що займає дві наступні години. Так, вибудуване розклад базується на тім, що ранком дитина найбільш сприйнятлива, а його розумова активність перебуває на самому піку. Отже, основний урок присвячений академічним знанням і дається "епохами". Перші чотири тижні вивчається, наприклад, геометрія, що випливають три тижні - історія й так далі. Подальший навчальний час розбитий на більше короткі проміжки - по 45 хвилин. Присвячено вони вивченню мистецтв (малювання, живопис, музика), іноземних мов (із четвертого класу вивчаються дві мови), математики, російської мови й інших предметів, які не ставляться у вальдорфській школі до числа основних. Друга половина дня, коли концентрація уваги в хлопців знижена, а фізична активність, навпаки, дуже висока, віддана іграм, гімнастиці, танцям, ручній праці.
2. Експериментальне дослідження використання ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасних школах
2.1 Гігієнічна оцінка уроку з використанням ідей "Вальдорфської педагогіки" у сучасній школі
Евритмія є однією із особливостей вальдорфської педагогіки. Це особливий вид художнього руху, який засновано на закономірностях мовлення і музики. Розвиток евритмії починається з 1911 року, коли філософ та засновник антропософії і вальдорфської педагогіки Р. Штайнер розробив усвідомлений і водночас оздоровлюючий вид руху, який знаходиться у співзвучності з імпульсами філософської системи антропософії.
Спектр занять евритмією у вальдорфській школі широкий – від використання найпростіших ритмів і вправ з палкою в перших класах до підготовлених виступів на шкільній сцені з ліричними, драматичними і музичними виставами у старших класах. На уроках евритмії використовуються палиці із міді довжиною 80-100см і невеличкі м’ячики із міді, дерева чи вовни. Це необхідно для полегшення контролю дитини за її кінцівками під час виконання ритмічних вправ і ігор, а також надбання спритності, рухливості у тілі та окремих суглобах (насамперед у зап’ястях, кистях рук і пальцях). В основі вправ з палицією лежать закономірності тілесної організації людини, вони розвивають здібність до усвідомленого переживання різноманітних направлень рухів у просторі: доверху – донизу, праворуч – ліворуч, уперед – назад. Спочатку ці вправи виконуються з максимальною точністю у положенні стоячи, потім вони виконуються під час ходьби, потім в різних, все більш ускладнених композиціях. Це дозволяє досягнути дитині високої координації рухів.
Практично урок евритмії - це виконання комплексу різноманітних ритмічних рухів, які здійснюються учнем під керівництвом спеціаліста як індивідуально, так і у взаємодії з іншими дітьми у групі (соціумі). Учні виконують спеціальні координовані вправи, які залучають до роботи маленькі чи великі групи м’язів від простих ритмічних повільних рухів до дуже складних, які здійснюються при змінах темпу, простору та широти виконання. Окремі рухи супроводжуються музичним акомпанементом. Тобто евритмія – це поєднання різних видів рухливих ритмічних дій: гімнастики, ритміки, танців, співів, яке своєю метою ставить збалансування та гармонізацію різноманітних процесів в організмі учня.
Уроки евритмії проводять висококваліфіковані спеціалісти, які готуються на спеціальних кафедрах університетів на протязі 4 - 5 років, наприклад, евритміст вальдорфської школи "Софія" м. Києва навчався в Мюнхенському університеті, практику проходив в лікувальних центрах Німеччини. Спеціалісти з евритмії стверджують, що в ході виконання вправ тренуються (виконуються) процеси, які відповідають здоровому стану організму. Рухи відповідають стану дитини. Вони впливають насамперед, на ритмічні процеси організму, особливо на циркуляцію та дихання. Оскільки кожний орган і система знаходяться у функціональної взаємодії з усім організмом через кровообіг і дихання, то за допомогою евритмічних рухів можна впливати як на окремі органи, так і на організм в цілому. Вправи впливають цілеспрямовано, тобто при необхідності збуджують, гальмують, укріплюють, регулюють і т.і. [1].
Нами проведено вивчення впливу уроку евритмії на функціональний стан організму третьокласників з використанням ідей "Вальдорфської педагогіки" в сучасній школі № 77. Гігієнічне вивчення було проведене, виходячи із впливу рухів на такі шкільно значущі властивості як розумова працездатність, зосередженість, рухово - координаційні реакції м’язів кісті руки. Вивчали розумову працездатність учнів як інтегральний показник функціонального стану організму учнів, а також координацію рухів м’язів кісті руки як показник функціонального стану рухового апарату дітей. Використовували коректурні таблиці і схему "Лабіринт" як дуже інформативні, зручні, і які охоплюють водночас весь клас в цілому. Дослідження проводили до і після уроку евритмії (експериментальна група (Е)). Для порівняльного аналізу були обрані інші динамічні уроки: контрольні групи складали ті самі учні під час уроку "Рухливі ігри" (К1), а також п’ятикласники загальноосвітньої школи під час уроку фізкультури (К2). Всі ці уроки було проведено в один і той же час навчального дня в середині тижня тривалістю 45 хвилин. Схема уроку евритмії представлена в таблиці 1.(дод. А)
Таким чином, діяльність учнів спрямована на координацію індивідуальних дій, а також вміння взаємодіяти в соціумі. В свою чергу розвиток рухово-координаційної діяльності через моторно-вісцеральні рефлекси сприяє функціонуванню вегетативної нервової системи [2].
Результати вивчення розумової працездатності і зосередженості учнів під впливом уроку евритмії представлено в таблиці 2. (дод. Б)
Як бачимо, показники розумової працездатності та зосередженості учнів за даними коректурної проби під час уроку евритмії істотно не змінилися, в той час, як в обох контрольних групах ці показники (як кількісні, так і якісні) вірогідно погіршились: зменшено об’єм роботи і збільшено кількість помилкових реакцій (в групі К1 р≤0,05, (в групі К1 р<=0,05, в групі К2 р<=0,001), що свідчить про зниження процесів працездатності, концентрації уваги та появу стомлення учнів під час уроків фізкультури та рухливих ігор. В той же час в експериментальній групі відмічається збереження рівня таких шкільно значущих факторів, як концентрація уваги та продуктивність розумової роботи, причому продуктивність роботи після уроку евритмії вірогідно вище, ніж у тих же учнів після рухливих ігор (р<=0,05).
Дослідження рухово-координаційних реакцій м’язів кісті руки за результатами методики "Лабіринт" показали, що під впливом уроку евритмії об’єм роботи, тобто кількісний показник залишився на тому ж рівні, що і до уроку, однак значно збільшився якісний показник – координація рухів, що наглядно представлено на рисунку 2. (дод. В)
Як бачимо, під впливом уроку евритмії значно зменшилось тремтіння м’язів кісті руки, що проявилось меншою кількістю торкань до стінок лабіринту, вірогідно збільшилась в 2,8 рази координація рухів (довжина лабіринту без торкань) (р≤0,05). При цьому в обох контрольних групах тремтіння м’язів кісті руки зросло (координація рухів вірогідно знизилась: в групі К1 в 2,3 рази при р≤0,01, в групі К2 в 2,5 разів при р≤0,001).
Підсумовуючи вищесказане, ми можемо відмітити, що:
1. Урок евритмії як і інші уроки з рухливим компонентом, такі як фізична культура і рухливі ігри, сприяє фізичної підготовленості учнів, оскільки він складається із виконання різноманітних фізичних вправ.
2. Під впливом уроку евритмії у учнів зберігаються такі шкільно значущі фактори як розумова працездатність, концентрація уваги, зосередженість, які мають велике значення для повноцінної розумової діяльності під час шкільного навчання.
3. Під впливом уроку евритмії значно поліпшуються рухово-координаційні реакції учнів, що свідчить про позитивну дію спеціальних ритмічних вправ на функціональний стан рухового апарату дітей. Це сприяє гармонізації функціонального стану організму учнів та віддаляє явище стомлення у дітей.
Таким чином, одержані результати досліджень свідчать про важливий позитивний внесок уроку евритмії до підвищення функціонального стану організму учнів, збереження і зміцнення стану їх здоров’я. Це є обґрунтуванням для подальшого розповсюджування уроків евритмії як в вальдорфській школі, так і в педагогічній практиці інших загальноосвітніх шкіл.
Загальні висновки
Вальдорфська педагогіка займає серед інших інноваційних починань особливе місце, тому що представляє педагогічну традицію, що існує в Європі й за її межами вже більше сімдесяти років й володіє величезним практичним досвідом, а саме інтернаціональним. Вальдорфська педагогіка явище не сугубо німецьке або європейське, за нею стоїть загальнолюдський культурний імпульс, актуальний саме для нашого часу.
Дітей за вуха не витягнути зі школи - явище, що спостерігається в ряді вальдорфських шкіл, мова йде про загальну тенденцію. Гуманна школа, про яку пише Ш. Амонашвілі, ще не є домінуючою у вітчизняній педагогіці й на яких принципах її будувати, теж залишається досить нез’ясованим. Вальдорфська школа являє собою варіант такої гуманної школи й уже тільки тому в неї багато чому можна й потрібно вчитися.
Головна ідея, покладена в основу вальдорфської педагогіки, це ідея загальнолюдського утворення. Школа не повинна ставити перед собою інших завдань, крім найбільш повного розкриття закладених у людині задатків.
Дитинство і юність не є підготовка до дорослого "життя". Вони являють собою особливі, самокоштовні фази розвитку, що визначають і формують фізичне, психологічне й духовне здоров'я. Провідним поняттям усього педагогічного процесу й організації роботи школи є поняття "цілісності", "намір дати утворення всій людині, його мисленню, почуттю, волі або, іншими словами, його голові, серцю й рукам".
У нашій країні за назвою загальноосвітньої здійснювалася однобічна система політехнічної школи, що вирішувала сугубо спеціальні завдання, поставлені перед суспільством, у якому людина була лише засобом для досягнення якихось цілей. У суспільстві, де окрема людина не є лише засобом, система утворення повинна бути побудована на загальнолюдській основі. Вальдорфська школа може розглядатися як модель такої загальноосвітньої школи - нормальної школи для нормальних дітей.
Штейнер виходить із того, що в нашу епоху людству необхідно - не гублячи завоювань епохи Нового часу - знайти нове відношення до духовного миру, що для нього був реальністю,принципово доступної для людського пізнання й дослідження. Культури стародавності, кожна по-своєму, перебували в живому зв'язку з миром духу. Тому наука, мистецтво й релігія в древніх культурах становили єдність. Однак у середині цієї єдності не могла повноцінно розвиватися окрема людська особистість. Вона одержала належну цінність лише в християнську епоху й тільки з настанням Нового часу поступово придбала центральне значення, що виразилося в ідеї гуманізму. Однак ця культура особистості здійснювалася за рахунок втрати живого зв'язку людини з його духовними коріннями й привела до панування матеріалізму. Подальший рух цивілізації по цій лінії приведе до занепаду. Щоб цього не відбулося, необхідно перебороти матеріалізм. Цього, по Штейнеру, можна домогтися тільки на основі нової, уже індивідуального безпосереднього зв'язку людини з миром духу. Тільки на цій основі можна здоровим образом з'єднати хворобливий розрив між вірою й знанням, наукою, мистецтвом і релігією.
Список використаних джерел
1. Амонашвили Ш. Міркування про гуманну педагогіку. М., 1996.
2. Арапів М. Що таке вальдорфская школа. Москва. Журнал "Кур'єр" 1999, №5
3. Вальдорфская педагогика: Антология / Сост. А.А. Пинский и др. Под ред. А.А. Пинского. - М.: Просвещение. - 2003. - 494 C.
4. Гальперин С.И. Физиологические особенности детей. - М.: Просвещение. - 1965. - 244 C.
5. Загвоздкин В.К. Рудольф Штайнер - засновник вальдорфской педагогіки. Біографічний нарис. Москва. Журнал "Людин" 1998, №1
6. Загвоздкин В.К. Про вальдорфской педагогіку і її критиків. Москва. Журнал "Людин" 1998, №1
7. Існева О. Зміст вальдорфської освіти. -Засіб розвитку особистості учня//Рідна школа.- 1999. - № 7,8. - С. 37-40.
8. Мальцева А. Асоціація вальдорфських ініціатив в Україні (вальдорфська педагогіка)//Шкільний .світ. - 1999. - №11(43). - Червень.
9. Мостова Т. Вальдорфська педагогіка // Освіта України.- 1999. - №1,2(125). - С.11.
10. Муравенко М. "Астр" - означає "початок" (вальдорфська педагогіка)//Шкільний світ. - 1999. - №11(43). - Червень.
11. Прокопенко І.Ф; Євдокимов В.І. Педагогічна технологія. - Харків, 1995. - С. 45-51.
12. Ронкин В. Призрак вальдорфской педагогики // Частная школа. - 1994. - №3. - С. 42. 13. Черкасова О. Педагогические основ ы вальдорфской школ ы . - Самара: СГУ, 1995.
13. mschool - Сервер московської шкільної педагогічної мережі.
14. volg.un - Педагогічна наука півдня Росії Щомісячний електронний педагогічний журнал.
Додаток А
Таблиця 1 Характеристика вправ уроку евритмії в 3 класі загальноосвітньої школи №77 м. Харкова
Додаток Б
Таблиця 2 Характеристика функціонального стану організму учнів за результатами коректурної проби (М±m)
Додаток В