Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Збагачення словникового запасу першокласників на уроках розвитку мовлення

Збагачення словникового запасу першокласників на уроках розвитку мовлення

спроможні скласти зв’язне висловлювання, тобто текст, якщо поставити їх у певні умови.

З чого складається зв’язне мовлення? Очевидно, воно має бути зв’язне за змістом і формою. Це означає, що окремі слова, словосполучення, речення поєднуються певними зв’язками. У зв’язному мовленні виділяють логічні, емоційні, граматичні та інші зв’язки. У правильному мовленні вони всі повинні бути. Якщо ж будь-який зв’язок порушується, це виявляється у помилках. Розглянемо, що являє собою кожен вид зв’язків.

Логічні зв’язки характеризують відношення до об’єктивної дійсності. У мовленні вони виявляються в умінні дітей передавати думки послідовно, відносно повно, точно й чітко. Першою ознакою логічно зв’язного мовлення є послідовність, розташування думок за єдиною логічною основою. Важливий критерій логічності – це повнота розкриття задуму, теми висловлювання, тобто виявлення, наскільки у мовленнєвому творі розкрито суть кожного поняття, що входить до нього.

Емоційний аспект – це частина психологічного, для якого мовлення є засобом взаєморозуміння. Емоційність – це стан і почуття, що передаються засобами мови під час мовлення. Це вміння яскраво, з відповідним почуттям висловити своє ставлення до побаченого, почутого, зображеного, це виразність і образність викладу. Виразність мовлення передбачає також смислове й інтонаційне виділення: логічні паузи, сила голосу, вміння переконливо висловлювати думки, здатність впливати на інших інтонацією, побудовою речень, підбором слів та загальним настроєм. Образність вимагає гнучкого використання зображувальних засобів мови: епітетів, метафор, порівнянь тощо.

Граматичні зв’язки передбачають встановлення відповідності висловлювання загальноприйнятим нормам – вимовним, словотвірним, словозмінним, взаємозв’язкам слів.

Аналізувати зв’язне мовлення необхідно в комплексі, враховуючи логіко-граматичний аспект, емоційний, психологічний та інші.

Розглянувши мовлення дітей шестирічного віку щодо наявності в ньому всіх названих зв’язків, можна зробити певні висновки. Так, дитина цього віку в якійсь мірі має говорити рідною мовою у межах близької для неї тематики. Вона володіє побутовим розмовyо-діалогічним мовленням, у неї сформована вимова найближчого оточення. За рівнем розвитку діти навіть наймолодшого віку за правильно організованого навчання здатні логічно мислити: узагальнювати відомий їм фактичний матеріал, встановлювати відповідні зв’язки, робити висновки. Все це можливе, якщо показувати їм певний алгоритм дій.

Загалом шестилітки слабо володіють нормами літературної вимови, припускаються помилок у звуковому оформленні слів, часто неправильно наголошують слова. Помиляються, встановлюючи зв’язок слів у реченнях. Діти недостатньо знають граматику, і в цьому, очевидно, основна причина того, що дехто з них соромиться говорити, інші говорять тихо, боязко, не дотримуються логічних пауз або зовсім уникають участі в бесідах, не відповідають на запитання вчителя. Мовлення 87% досліджених дітей переривається довготривалими паузами в пошуках потрібного слова. Лексичний запас у них бідний, обмежений, слова вживаються не завжди влучно й правильно. В ході експерименту спостерігаються невміння дітей орієнтуватись і дати відповідь на запитання «Як тебе звати?». Переважна більшість дітей повторює питання, потім відповідає однослівно.

Тому значна увага має приділятись у навчальному процесі розвиткові мовного апарату дитини, дикції, виразності мовлення. Для цього рекомендується робота над скоромовками, загадками, лічилками, чистомовками, які привертають дитячу увагу цікавим змістом і своєрідною формою. Різноманітні віршики, лічилки, скоромовки варто пропонувати тоді, коли діти вже правильно вимовляють звуки. Названі засоби поповнюються і знаходять широке застосування не тільки на заняттях, а й у групі продовженого дня. Так, лічилки варто використовувати на початку рухливої або дидактичної гри. Це сприяє налагодженню мовного дихання, енергійній артикуляції, чіткому промовлянню слів, створює у дітей хороший настрій, вводить їх у гру. Водночас долається ковтання звуків, розвивається темп мовлення і вміння непомітно робити переходи від одного темпу до іншого, досягаючи чіткої вимови.

У процесі мовленнєвого спілкування на заняттях і в повсякденному житті необхідно приділяти значну увагу розвиткові навичок культури мовлення: не втручатись у розмову старших, не перебивати товариша, не відвертатися, не опускати голови, спокійно слухати того, хто говорить, дивитися в очі; не жестикулювати, не допускати грубого, зневажливого тону, говорити спокійно, не привертати надмірно до себе уваги. Для цього на окремих заняттях бажано обговорювати мовлення дітей. Наприклад, щодо вимови в усному мовленні, його темпу; чи було добре чути всім? Говорили повільно; чи підходить тут такий темп мовлення? Чому? Чи не заважало таке мовлення розуміти, що говоримо? Про чіткість вимови: чи досить чітко вимовляли звуки? Які слова вказані так, що важко зрозуміти? Які зупинки часто повторювались? Як вони заважали слухати і сприймати? Виразність мовлення обговорюється в такому плані: як говорили – мляво, монотонно, чітко, з захопленням, жваво, цікаво? Як відділяли одну думку від іншої? Що особливо наголошували голосом? Якою була постава того, хто говорив, міміка, жести, чи відповідали вони змісту розповіді?

Працюючи в такому плані, діти краще осмислюватимуть власну мовну практику, набудуть певних знань про мовлення, вчитимуться переборювати труднощі у створенні усних, а загалом і письмових висловлювань. У процесі розв’язання цих завдань створюється основа для усвідомлення дітьми ідей світоглядного змісту – зв’язку мови з навколишньою дійсністю, мови і мислення, значення мовлення у житті; закладаються основи культури мовної поведінки, розвивається літературно-творче начало.

Психологами доведено, що в ранньому віці у дитини закладено основи емоційного сприйняття. Спостерігаючи, можна побачити, як вона захоплюється метеликом, розглядає його. А в школі дитина чомусь нерідко втрачає емоційність, стає скованою, боїться чимось захопитися, висловити в голос міркування, судження. Це пояснюється різними причинами. По-перше, відомі дослідники Л.С. Виговський, С.Л. Рубенштейн твердять, що до шести років мовлення дитини емоційне, але вже у 6–7 років самосвідомість підказує, що власне мовлення починає не подобатись їй самій, що сказане нею не таке, як хотілося б. За природою дитина вже у цьому віці відступає від емоційності.

По-друге, в школі, у дитячих закладах на емоційність мовлення не звертається увага, оскільки більшість учителів турбується переважно про зміст висловлювань. Дуже часто вчитель невдало скеровує думку учня. Особливо треба остерігатися штампу: «Будуй речення так, як я сказала». Цим самим учителі не створюють емоційного настрою, за допомогою якого дитина могла б висловитися так, як їй схотілося; формується мовлення, «забите» цими штампами. Отже, вчителі потребують цілеспрямованої методичної допомоги, конкретних розробок занять з розвитку зв’язного мовлення, забезпечення дидактичним матеріалом.

Мовлення першокласника є інструментом спілкування, пізнання ним оточуючого світу, могутнім засобом розвитку і виховання, запорукою успішної загальнонавчальної діяльності. Тому виняткового значення набуває розробка такого методичного апарату, який би найефективніше забезпечив мовленнєвий розвиток першокласників.

У програмі з навчання грамоти розвиток мовлення розглядається і як окремий розділ, що спрямований на формування мовленнєвих умінь у першокласників, і як провідний принцип, що пронизує усі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Проте, аналіз змісту розділу «Розвиток мовлення» показав, що його основа – не види мовленнєвої діяльності, не мовленнєві уміння і навички, а одиниці мови:

«удосконалення звуковимови і культури мовлення» – звук;

«словникова робота» – слово;

«удосконалення граматичного ладу мови» – словоформа і словосполучення;

«розвиток зв’язного мовлення» – текст.

Більшість учителів дані завдання розв’язують ізольовано одне від одного, фрагментарно і безсистемно. Аналіз опрацьованої літератури з цього питання свідчить, що лише близько 10% вчителів працює над усіма напрямами роботи з розвитку мовлення в період навчання грамоти. Загалом, найбільший відсоток вчителів виділяє розвиток зв’язного мовлення як головне завдання розвитку мовлення першокласників; удосконалення звуковимови та словникову роботу – відповідно 56% та 49% вчителів.

У роботі вчителів з розвитку мовлення відсутні систематичність та системність.

Отримані дані вказують на нагальну потребу вдосконалення методики та методичного забезпечення розвитку мовлення в період навчання грамоти. Поділяючи думку провідних психолінгвістів та методистів, потенційні можливості для цього вбачають у теоретичному обґрунтуванні діяльнісного підходу до розвитку мовлення в період навчання грамоти та створення комплексу вправ на засадах положень теорії мовленнєвої діяльності. Розробка методичних завдань із розвитком мовлення на діяльнісній основі дозволить реалізувати комплексний підхід до розвитку мовлення, сприяння чіткій організації процесу мовлення, підвищенню ефективності та якості мовленнєвого розвитку учнів.

Зауважимо, що мовленнєва діяльність – це ряд мовленнєвих дій, які входять до складу іншої – інтелектуальної або практичної діяльності. Говорити про так звану «чисту» мовленнєву діяльність правомірно тоді, коли метою діяльності є лише продукування висловлювання. Цим і обумовлені труднощі, з якими зустрічаються методисти при спробах прикладного застосування положень теорії мовленнєвої діяльності для навчання рідної мови та розвитку мовлення. У період навчання грамоти дитина вперше стикається з необхідністю контролювати свої висловлювання, вчиться будувати їх з певною метою і за певними правилами, добирати відповідні мовні засоби. Побудова першокласниками зв’язного висловлювання є одночасно і метою, і засобом навчання. Учень створює висловлювання задля самих висловлювань, із суто навчальною метою. Отже, в період навчання мовленнєва діяльність представлена у навчальній діяльності першокласників у, так би мовити «чистому» вигляді, є самоціллю. Таким чином можна говорити про значний навчальний ефект діяльнісного підходу до розвитку мовлення в період навчання грамоти на основі мовленнєвої діяльності.

З точки зору мовленнєвої діяльності показником сформованого мовлення учнів є гармонійний розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності. У свою чергу, успішне функціонування видів мовленнєвої діяльності забезпечується взаємодією трьох факторів – знанням одиниць мови, навичками оперуваннями цими одиницями за певними правилами, уміння використовувати наявні знання та навички для формування та формулювання думки. Лише наявність і взаємодія цих трьох сил забезпечує мовленнєву діяльність учнів.

Роботу з розвитку мовлення в період навчання грамоти пропонують будувати на діяльнісній основі, де метою і результатом будуть сформовані конкретні знання, навички й уміння мовленнєвої діяльності. Комплекс вправ для розвитку мовлення повинен включати мовні, мовленнєві та комунікативні вправи, бути пов’язаним із кожною сторінкою букваря, з кожною виучуваною буквою і проводитись учителем на кожному уроці навчання грамоти та під час спеціальних занять розвитку мовлення.

Озброєння учнів мовними знаннями – завдання власне уроків навчання читання і письма.

У системі вправ, спрямованих на розвиток зв’язного дитячого мовлення, можна виділити кілька їх видів.

1. Вправи, що розкривають логічні зв’язки: а) на класифікацію предметів; б) складання текстів за картиною, малюнком, планом, опорними словами; в) придумування заголовка та вибір назви до тексту; г) творчі на конструювання тексту.

2. Вправи, що сприяють навчанню дітей емоційного мовлення. Вони спрямовані на розвиток: а) образності; б) виразності; в) на виробленні відповідної інтонації.

3. Вправи для формування у дітей граматичного правильного мовлення: на побудову речень, цілих текстів з узгодженням слів у роді, числі, відмінку.

Вправи, які передбачають формування логічних зв’язків у мовленні дітей, можуть бути різноманітними. Найдоцільніші з них дидактичні ігри, спрямовані на навчання дітей класифікувати предмети.

Досить поширена і корисна вправа на закріплення класифікації предметів за ознаками – дидактична гра «Чарівна банка».

Коли діти добре навчилися класифікувати й узагальнювати предмети за допомогою унаочнення, можна переходити до словесних вправлянь. Класовод називає узагальнююче слово, скажімо, одяг, а діти добирають назви предметів, які належать до цієї групи.

Картина є універсальним методичним засобом у процесі навчання дітей як діалогу, так і монологу в залежності від того, яку мету ставить учитель, пропонуючи її для аналізу. У першому разі буде бесіда за картиною, в другому – складання зв’язної розповіді. Щоб розповідь учнів за картиною була зв’язною, логічно послідовною, треба заздалегідь намітити її план.

В роботі з шестилітками бажано практикувати і такий тип вправ, як складання тексту за їхніми малюнками. Вчитель пропонує виконати малюнок на відповідну тему – дає завдання, скажімо, зобразити у зошитах котика й собачку; поміркувати, що могло статися між цими тваринками; придумати розповідь за планом: 1) Що було спочатку? 2) Що сталося потім? 3) Чим закінчимо розповідь?

Цікавими вправами для розвитку зв’язного мовлення і логічного мислення є складання розповіді з власного досвіду дітей за планом та опорними словами. Тематика може бути найрізноманітніша: Як я провів день. Що ми бачили в зоопарку. Як відвідували музей. В гостях у бабусі. Прогулянка в ліс. тощо.

Підготовкою до складання самої розповіді буде бесіда під час екскурсії чи прогулянки. У ході такої бесіди формуємо в дітей уміння слухати й розуміти звернене до них мовлення, підтримувати розмову, відповідати на питання і самим запитувати, виховуємо в них навички культури поведінки.

Ефективними є творчі вправи з деформованим текстом, спрямовані на усвідомлення учнями його будови.

Надзвичайно великого значення слід надавати розвитку в шестиліток емоційного мовлення. Завданнями таких вправ буде порівняння текстів, їх образного ладу.

Ефективним методичним прийомом у навчанні дітей регулювати силу свого голосу, користуватися потрібною інтонацією є переказ художніх творів, казок, їх інсценізація та драматизація. Працюючи над переказом, учитель формує в шестирічних уміння наслідувати голоси казкових персонажів, застосовуючи окличну, питальну, стверджувальну чи наказову інтонацію.

Неабияке значення для розвитку зв’язного мовлення шестирічних мають вправи, спрямовані на формування у них граматично правильного мовлення. Такі вправи і завдання повинні забезпечувати мовленнєву активність дітей, емоційність мовлення. Цього вдається досягти введенням улюблених казкових персонажів, які виконують те чи інше завдання неправильно, а діти їм допомагають виправити помилку, радять, як це зробити, вчать казкових персонажів чітко вимовляти слова, будувати речення, цілі тексти. Результативні в цьому плані словесні ігри – вправи типу «Лото», «Чорне – біле», «Скажи навпаки», «Підкажи незнайці», «Допоможи ляльці», «Хто правильно сказав?», «Виправ Петрушку» та інші.

За аналогією виконуються словесні вправи і на побудову речення різних конструкцій. Вправи такого типу викличуть інтерес у школярів, розвиватимуть їхню творчу уяву і, головне, сприятимуть мовленнєвій активності.

Отже можна зробити висновок, що навчання мови – це цілеспрямований процес розвитку пізнавальних задатків дітей, засвоєння ними системи елементарних знань про навколишній світ, формування мовленнєвих умінь і навичок. Тож кожне заняття з мовлення має піднімати дитину на нову сходинку в оволодінні мовленнєвими діями, ефективно сприяти вихованню інтересу до мовних явищ, навчанню правильно користуватися своїми набутками у спілкуванні з іншими.

Правильно організована робота, спрямована на розвиток зв’язного мовлення у шестиліток, стане основою успішного формування їхньої інтелектуальної сфери в майбутньому.


Мовленнєві уміння першокласників та їх характеристика


Кожна людина користується рідною мовою, щоб передати свої думки і розуміння думок, висловлених іншими. Дитина, яка народилася, застає в готовому вигляді рідну мову. Але вона не тільки засвоює слова і граматичні форми рідної мови. Засвоюючи дуже рано різні слова, діти відносять їх саме до того змісту, який є значенням слова, закріпленого за ним у рідній мові всім процесом історичного розвитку народу.

Проте на кожному етапі свого розвитку дитина розуміє зміст слова по-різному. Адже слово завжди означає щось, якийсь факт, явище, предмет, ознаку або відносини, що є насправді. Глибина, повнота і правильність відображення таких фактів, ознак або зв'язків змінюються в процесі розвитку дитини. Тому дворічна дитина, вимовляючи слово «мама», відносить його лише до своєї матері; старший дошкільник може віднести те саме слово до кішки-матері. І лише значно пізніше, тобто вже в школі, учень може зрозуміти вислів: «Мати – сира земля».

Слово дитина засвоює дуже рано разом з властивим йому значенням. А поняття, позначене цим словом, як узагальнений образ дійсності, зростає, розширюється і поглиблюється з розвитком дитини.

Отже, мовлення – це своєрідна форма пізнання людиною предметів і явищ дійсності і засіб спілкування людей між собою. На відміну від сприймання – процесу безпосереднього відображення речей – мовлення є формою опосередкованого пізнання дійсності, її відображенням за допомогою рідної мови.

Можна сказати, що мова – це загальне, а мовлення – індивідуальне користування мовою. Тому мовлення бідніше за мову, але водночас і багатше за неї. Адже людина в своїй практиці спілкування звичайно використовує лише незначну частину того словника і тих різноманітних граматичних структур, які становлять багатство її рідної мови. Водночас мовлення багатше за мову, бо людина, говорячи про щось, передає і своє ставлення до того, про що вона говорить, і до того, з ким говорить. її мовлення набуває інтонаційної виразності, змінюється його ритм, темп, характер. Тому людина в спілкуванні з іншими людьми може сказати більше, ніж означають ті слова, які вона зжила. Але для того, щоб людина могла досить точно і тонко передавати свої думки іншій людині, причому так, щоб впливати на неї, щоб її правильно зрозуміли, вона повинна дуже добре володіти рідною мовою.

Розвиток мовлення в дитини – це процес оволодіння рідною мовою, умінням користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством, як засобом пізнання самої себе і саморегуляції, як могутнім засобом спілкування і взаємодії людей.

Мовлення має дві взаємозв'язані функції: воно є засобом спілкування і засобом позначення. Якби слово не мало пізнавальної функції, його б не могли зрозуміти інші люди, тобто мовлення втратило б свою комунікативну функцію, перестало б бути мовленням.

Як засіб спілкування, мовлення є й засобом впливу одних людей на інших. У мовленні людина передає й своє ставлення до чогось: до того, з ким вона говорить, або до того, про що говорить. Жест, міміка також є засобами, що передають ставлення людини до змісту мовлення співрозмовника або до неї самої. Ці виразні засоби правильно «зчитуються» співрозмовниками і, отже, також є засобами спілкування людей між собою. Звичайно, порівняно з мовленням, їх використовують дуже рідко.

Розрізняють мовлення розуміюче – слухання і розмовне. Розмовне мовлення в дітей і дорослих звичайно бідніше від розуміючого. У дітей в процесі оволодіння мовою ця розбіжність виступає особливо різко.

Мовлення може бути голосним, тобто зовнішнім, і прихованим, внутрішнім. Засвоюючи грамоту – читання і письмо, – школярі опановують спеціальне письмове мовлення.

Який би вид мовлення ми не вивчали, на якому б рівні його розвитку не була дитина, особливості мовлення розкриваються лише через його відношення до мислення, до того змісту, який людина за допомогою мови узагальнено відображає.

Загальномовленнєві вміння передбачають формування культури мовлення і слухання. До провідних серед них варто віднести: вміння слухати, відповідати, запитувати, міркувати.

Вміти слухати – означає одночасно розуміти і запам'ятовувати інформацію, визначати головне і другорядне, мати своє ставлення до прослуханого. Таке вміння тісно пов'язане з умінням відповідати на запитання вчителя.

Уміння міркувати – це вміння пов'язувати між собою різні знання, щоб у кінцевому рахунку переказати текст, змінивши особу, від якої ведеться розповідь; скласти задачу, обернену даній; змінити умову задачі, залишивши запитання; на встановлення закономірностей; визначення причинності описаних подій; висловлення своїх міркувань щодо прочитаного; складання задач за загальними характеристиками даних, за виразом, за поданим запитанням; добір слів, близьких за значенням; відгадування загадок, ребусів, кросвордів тощо.

Згадані вміння мають досить широку сферу застосування, формуються під час виконання всіх без винятку завдань, на матеріалі різних навчальних текстів, однак ефективними є такі види вправ: переказ прочитаного; стислий і поширений опис добре відомих предметів; продовження розповіді; поширення речень; словесне малювання картин; складання казок, віршів, невеличких оповідань, задач, розповідей на вільну тему.

Необхідність навчати дітей зв'язно висловлювати свої думки викликала до життя термін «зв'язне мовлення», який закріпився у методиці викладання мови у початкових класах. Під цим терміном розуміється монологічне мовлення, точніше – процес, діяльність мовця, послідовний усний чи письмовий виклад думок, знань. Наслідком такої діяльності стає текст, тобто сукупність взаємопов'язаних самостійних речень, об'єднаних спільним предметом й головною думкою висловлювання за допомогою мовних засобів. У методиці мови ці два поняття «зв'язне мовлення» і «текст» стоять поряд.

У практиці початкової школи терміном «зв'язне мовлення» називають розділ методичної науки, який ставить своїм завданням навчати дітей розуміти і будувати висловлювання з огляду на мету, умови спілкування, дотримуючись норм літературної мови. По суті, цей термін відповідає тому, що в програмі називається розвитком мовлення. Застосування терміну «зв'язне мовлення» виправдовується тим, що воно актуалізує потребу навчати школярів зв'язно висловлювати думки. А це стає можливим завдяки навчанню дітей монологічному мовленню, яким вони слабко володіють у дошкільному віці.

У молодшому шкільному віці швидко росте пасивний словник – кількість слів, що розуміє дитина. Дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі, а також пояснення дорослого відносно сумісних дій. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значимою діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно з дорослим. Інструктивна мова, яка організує дії дитини, розуміється нею рано. Пізніше виникає розуміння мови-розповіді. Більш легко розуміє дитина ті розповіді, які пов'язані з предметами і явищами, що її оточують. Для того, щоб вона зрозуміла розповідь або казку, зміст яких виходить за межі безпосередньо сприйнятих нею ситуацій, необхідна додаткова робота – дорослі повинні цьому спеціально навчити дитину.

Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10–12 слів, в два роки – близько 300 слів, в три роки словник складає 1200–1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники, дієслова і прикметники.

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у ньому є фази прискорення й уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання.

На другому році у дитини з'являються перші дво-трислівні речення, перші запитання. Ця мова здійснюється у формі діалогу: «Дай булку», «Вова хоче пити», «Що це таке?», «Як це зветься?» Охоче вступаючи з ними в діалог, відповідаючи терпляче на питання, дорослі розвивають у дітей потребу в мовленнєвій діяльності.

В дошкільному дитинстві в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою. До 6 років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму. Як вважають психологи, мова для дитини стає рідною.

Розвивається звукова сторона мови. Молодші дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови. Але в них зберігаються ще й попередні способи сприйняття звуків, завдяки чому вони впізнають невірно вимовлені дитячі слова. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку.

Інтенсивно росте словниковий склад мови. Як і в ранньому дитинстві, тут значні індивідуальні відмінності: у одних дітей словниковий запас значно більший, в інших – менший, що залежить від умов їх життя, від того, як і скільки з ними спілкуються близькі дорослі. Приведемо середні дані за В.І. Бадером. В 1,5 року дитина активно використовує приблизно 100 слів, в 3 роки – 1000–і 100, в 6 років – 2500–3000 слів.

Розвивається граматичний склад мови. Діти засвоюють закономірності морфологічного порядку й синтаксичного. Дитина 3–5 років не просто активно володіє мовою – вона творчо засвоює мовну дійсність. У дошкільника з'являється оригінальне словотворення, яке К. Чуковський описав у книзі «Від 2 до 5».

Те, що дитина засвоює граматичні форми слова і набуває значний активний словник, дозволяє їй в кінці дошкільного віку перейти до контекстної мови. Зміст такої мови розкривається в самому контексті, який стає зрозумілим для інших. Вона може переповісти прочитану розповідь або казку, описати картину, зрозуміло для оточуючих передати свої враження про побачене. Але це не означає, що в дитини повністю зникає ситуативна мова. Вона зберігається, в основному, в розмовах на побутові теми і в розповідях про події, що мають яскраве емоційне забарвлення. Щоб отримати уявлення про особливості ситуативної мови, достатньо послухати як діти розповідають один одному побачені мультфільми, коли вони не закінчують фрази, пропускають слова і т. ін.

Щоб мовлення дитини успішно розвивалося, треба:

виділяти певні звукокомплекси з цілого мовного потоку, який діти постійно чують;

здійснювати тонкий фонематичний аналіз кожного звукокомплексу, тобто розрізняти схожі сполучення звуків і слова, наприклад: «та-то», «ба-ба», «хлопчик-м'ячик»;

віднести виділене слово до певного об'єкта, тобто розуміти слова;

узагальнювати однорідні предмети і називати їх тим самим певним словом;

розуміти ціле речення, тобто групу слів, об'єднаних певними
граматичними зв'язками; в реченні завжди передана закінчена думка;

засвоїти механізм вимови;

засвоїти вміння відбирати в кожному окремому випадку потрібні слова і, організовуючи їх у певні граматичні структури, передавати свої думки в зрозумілих іншим людям реченнях.

Усі ці складні завдання дитина розв'язує неодночасно і не однаково успішно. Діти засвоюють мову двома шляхами: в повсякденному, природному спілкуванні з навколишніми дорослими і в процесі спеціально організованого педагогами й батьками навчання. Від змісту, характеру і методів такого природного і спеціального навчання залежить розвиток мовлення дитини в кожний період її життя.

Мовна діяльність дітей особливо бурхливо розвивається в період їх навчання в школі. Звертання вчителя до класу, роз'яснення, вказівки, зауваження, запитання, поправки – усе це передано в мові. Щоб написати першу паличку в зошиті, школяр-початківець повинен слухати вказівки вчителя: яке завдання виконувати, як взяти олівець, який рядок знайти, де і з чого починати писати.

Протягом навчання в 1 класі діти слухають, дивляться і діють, працюють з дидактичним матеріалом. Школярі привчаються слухати пояснення вчителя і стежити за його думкою та вказівками. У 1 класі слухання стає одним з основних видів спеціальної пізнавальної діяльності школяра.

Але не тільки при вивченні граматики вдосконалюється процес слухання учнів. Читаючи художню літературу, газетні тексти, діти опановують багатство рідної мови. До 3–4 класів словник зрозумілих слів в учнів різко зростає. При цьому він поповнюється й образними висловами, що їх чують діти, слухаючи вірші і художню прозу.

Найістотнішою зміною в мовному розвитку дитини-школяра є ознайомлення її з словом, з мовою як об'єктом пізнання. З раннього дитинства мова була засобом спілкування дитини з навколишніми людьми. У школі діти вивчають мову як спеціальний предмет. Першокласникові спочатку важко розмежувати слово і предмет, який ним позначено. Тому першокласник довго не може зрозуміти, що слово «малина» – ще не ягода малина. Слово – лише назва відомої йому смачної темно-червоної ягоди. Не відразу слово відокремлюється від предмета, і першокласник, знову збиваючись, каже: «У малині три склади». Вчителька поправляє: «Не в малині, а в слові «малина» три склади».

Засвоєння грамоти – складна робота для школяра, вона ґрунтується на тонкому і точному слухо-зорово-артикуляційному аналізі і синтезі, на поєднанні звукової форми слова з його значенням. Маленький учень часто читає неправильно, ставить наголос не там, де треба, тому слова звучать спотворено, що заважає розумінню їх змісту. Читаючи речення, школяр вчиться розуміти зв'язки між словами, правильно називати закінчення слів і читати прийменники та сполучники, що сполучають слова в реченні.

Відповідно до вимог програми в учнів початкових класів мають сформуватися деякі уявлення про мову і мовлення: 1) мова є найважливішим засобом спілкування між людьми; 2) найважливішими одиницями мови є звуки, слова, сполучення слів, речення, текст; кожна з них має своє призначення: із звуків утворюються слова, із слів – словосполучення і речення, із речень – зв'язні висловлювання; 3) мова пов'язана з мисленням; 4) українська мова – мова українського народу; 5) знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх; 6) є дві форми мовлення – усна й писемна; 7) усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допоміжними засобами спілкування є зорові умовні знаки і звукові сигнали.

Наведені відомості учні повинні не заучувати, а засвоювати у процесі навчання. У результаті повинно виробитись свідоме ставлення до

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: