Методика проведення теоретичних занять
Лекційно - семінарська система має цілий ряд переваг: сама система економічна;
створює ряд умов для забезпечення високого наукового рівня викладання, запрошення відомих учених, передовиків виробництва, використання спеціальних аудиторій тощо;
охоплює значно більшу кількість студентів, що навчаються.
Дана система може мати різні варіанти в залежності від специфіки конкретного предмета, мети підготовки фахівця, освітньо - кваліфікаційного рівня та інших чинників.
На сьогодні в переважній більшості навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації домінуючою системою навчання є класно - урочна, характеристика якої закладена в уроці. На сьогодні в цих навчальних закладах має місце поступовий перехід від класно - урочної системи до лекційно – семінарської [16,29].
При викладанні дисципліни " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" доцільно використовувати в навчальних закладах 1-2 рівнів акредитації слідуючі форми організації навчання як лекція, семінар, консультації, лабораторно - практичні заняття та самостійна робота студентів. Також потрібно використати лекційно - семінарську систему навчання [24,145].
2.2 Методи навчання
Метод - шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання - шлях навчально - пізнавальної діяльності студентів до результатів, визначених завданнями навчання.
В навчальному процесі вони виконують функції: освітню, виховну, розвиваючу, стимулюючу (мотиваційну), контрольно - коректуючу.
Освітня функція забезпечує всебічний гармонічний розвиток особистості, людини грамотної, вихованої, людини здатної самостійно набувати, розширювати і поглиблювати знання і творчо використовувати їх в професійній діяльності і суспільному житті. Розвиваюча функція забезпечує розумовий розвиток. Стимулююча функція виконує роль стимулу до навчання, свідомості, підтриманні і закріпленні пізнавальних інтересів на кожному занятті. Виховна функція забезпечує формування високої культури та діалектичного світогляду. Контрольно - коректуюча забезпечує перевірку засвоєного матеріалу і корекцію відхилень [20,В сучасній методичній літературі описана велика кількість методів, які тим чи іншим чином застосовуються в навчально - виховному процесі. З позицій цілісного підходу до навчально - виховного процесу виділяють три великі групи методів:
Методи організації і здійснення навчально - пізнавальної діяльності.
Методи стимулювання і мотивації.
Методи контролю і самоконтролю.
Під методами організації і здійснення навчально - пізнавальної діяльності розуміють способи діяльності викладача і студентів направлених на оволодіння студентами знаннями, уміннями і навичками, розвиток їх розумових задатків, способів мислення, а також виховання [18,47].
Під методами стимулювання і мотивації розуміють методи які спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів навчання, стимулюють пізнавальну активність і одночасно збагачують студентів навчальною інформацією.
Методи стимулювання і мотивації умовно розділяються на дві підгрупи: методи формування пізнавальних інтересів; методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні.
Під методами контролю і самоконтролю розуміють сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості умінь та навичок [29,127].
На сьогодні відсутня єдина загальноприйнята класифікація методів навчання. Щоб правильно зорієнтуватися в різноманітних класифікаціях методів навчання викладачеві необхідно знати суттєві ознаки основ їх класифікацій. З позиції наукових досягнень сучасної педагогіки, за якими на сьогодні класифікують методи навчання, до таких основ відносяться:
джерела знань (передача і характер сприймання навчальної інформації) (Д.О. Лордкінакідзе, Є.А. Голант, С.І. Петровський);
характер пізнавальної діяльності студентів (М.І. Скаткін, І.Я. Лернер);
дидактичні цілі та завдання (Б.П. Єсипов, М.А. Данилов, І.Ф. Харламов);
бінарність (характер діяльності викладача і студента) (М.І. Махмутов, А. ПЗінкевич, А.М. Алексюк);
рівень активності студентів у навчанні (В.І. Рибальський) тощо [16,42]. Метод викладання - це обумовлена загальним методом і дидактичним завданням система правил вибору і застосування прийомів викладання, способів управління пізнавальною діяльністю студентів в конкретний момент учіння [18, 89].
Метод учіння - це обумовлена (в кожний конкретний момент) методом викладання система правил вибору і застосування прийомів навчальної діяльності направлених на досягнення мети, поставленої викладачем і прийнята студентом.
При навчанні занять з дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" доцільно використати наступні методи навчання:
1. словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, інструктаж.2. наочні - демонстрування, ілюстрування.3. практичні - вправи (усні, письмові, графічні), лабораторні роботи і практичні заняття [22, 78].
2.3 Методи контролю знань
Повнота, правильність і якість виконання студентами орієнтовних і виконавчих дій, цілеспрямованість їх призначення викладачем, раціональність організації роботи студентів і управління учбовим процесом визначаються контрольними діями (контролем засвоєння). За результатами контрольних дій самі студенти, викладачі і дирекція учбового закладу можуть коректувати учбовий процес. Тому оптимізація контрольних дій не менш, важлива, чим орієнтованих і виконавчих. Як і кожний процес оптимізації контролю засвоєння потрібно розпочинати з уточнення мети [11, 55].
Метою контролю знань, умінь та навичок студентів потрібно рахувати самоперевірку та самооцінку роботи викладача. Це потрібно для коректування підготовки і проведення занять.
Найбільш важливіша мета контролю - мотивування регулярної, напруженої і цілеспрямованої роботи студентів, їх уважності, опосередкованості при аудиторних і самостійних заняттях.
Контроль засвоєння повинен дати можливість студентам спів ставити свою роботу з вимогами викладача, вияснити недоліки, помилки, недоробки і внести якщо потрібно, необхідні корективи в свою підготовку [24,238].
І останнє, навчальна мета контролю: використання контрольних дій як продовження виконавчих. Підготовка і процедура контролю можуть сприяти розвитку усної і писемної мови студентів, їх здібності до послідовного формулювання своїх міркувань, чіткості і логічності мислення [3,407].
Аналіз роботи викладачів коледжів і технікумів дозволяє виділити такі основні групи методи контролю знань:
Метод усного контролю.
Метод письмового контролю.
Комбінований контроль.
Стислий контроль.
Перевірка самостійних робіт.
Метод лабораторного контролю.
Метод машинного (програмованого) контролю.
Метод тестового контролю.
Метод самоконтролю [20,319].
Головною функцією цих методів є контрольно - регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукальні функції [24, 256].
Усний контроль - спосіб найбільш широко використовуваний викладачами загально технічних і спеціальних дисциплін. В його основі - достатньо широкі питання, які ведуть за собою затрати часу на одного студента від п'яти до п'ятнадцяти (інколи і більше) хвилин. Викладач по суті працює тільки з одним студентом.
За допомогою усного опитування можна контролювати засвоєння на любому рівні. Цей метод оперативний і результати контролю стають відомими студентам і викладачу вході опитування. Можливість несамостійного виконання студентами завдання при цьому способі контролю зведена до мінімуму [11, 56].
Письмовий контроль поряд з усним опитуванням відноситься до традиційних, найбільш широко застосовуваних способів контролю. Переваги цього способу - повне охоплення всіх студентів в процесі контролю і ефективне використання аудиторного часу.
При проведенні контрольних робіт (письмовий контроль) завдання потрібно видавати кожному студенту індивідуально в вигляді спеціально підготовлених бланків (білетів). Варіантів завдань повинно бути не менше чотирьох [20, 319].
Комбінований контроль. Суттєві недоліки усного опитування - мала ефективність використання аудиторного часу, неможливість перевірки, як засвоїли інформацію більшість студентів. Із - за цього недоліку усне опитування приводить до низької частоти перевірки роботи студентів, до слабкого" накопичення оцінок".
Комбінований контроль являє собою спробу збільшити ефективність використання часу для усного опитування введенням невеличкої контрольної роботи для деякої частини студентів. Викладач заготовлює на окремих бланках декілька варіантів контрольних робіт. їх об'єм розрахований на виконання на протязі часу, відведеного викладачем на опитування. Перед початком опитування викладач роздає бланки декільком (4-6) студентам, які розміщені за передніми столами. Кожен із них повинен виконувати завдання в письмовому вигляді. В цей час з іншими студентами викладач проводить звичайне усне опитування.
В результаті за 20 - 25 хвилин буде проведене опитування 2-3 студентів, і крім цього, виконають контрольні роботи ще 4 - 6 чоловік. Замість 2-3 оцінок, як це буває при усному опитуванні в журналі з'явиться 6-9 оцінок. Викладачу не потрібно тратити на перевірку забагато часу: контрольні роботи невеликі по об'єму, їх не багато [3,407].
Стислий контроль. У викладача який веде усне опитування, виникає два бажання, які протирічать одне одному: з одного боку, йому представляється необхідним збільшити час на опитування кожного студента, щоб провести контроль, найбільш надійним і об'єктивним чином; з іншого боку, тісні рамки відведених по програмі і ясно усвідомлена необхідність збільшити частоту контролю кожного студента потребують зменшення часу опитування.
В реально можливий для проведення усного опитування час високої надійності все одно добитися не можна. Звідси випливає висновок: потрібно добиватися підвищеної частоти контролю і понижувати час відведений на опитування кожного студента. Це можна втілити при максимальній раціоналізації процедури контролю і детальної підготовки викладача [3,407].
Такий підхід до контролю здійснюється в стислому опитуванні. Стислий контроль, по суті, не відрізняється принципово від традиційного усного опитування. Тільки запитання, які задаються студентам, викладач завчасно розробляє так, щоб вони потребували короткої (1 - 3 хвилин) відповіді, були зрозумілі настільки, щоб не приходилось витрачати додатковий час на їх "тлумачення". Викладач завчасно планує черговість постановки питань так, щоб не було простоїв: поки викликані до дошки студенти креслять необхідні схеми, виводять рівняння, готуються до відповіді з допомогою плакатів, макетів, моделей, діапроекцій, інші студенти відповідають на запитання які не потребують такої підготовки. Викладач включає в роботу ще 3 - 4 студентів, які сидять в різних частинах аудиторії. Вони почергово дають короткі відповіді в всіх випадках, коли потрібно поправити помилку, допущену студентами біля дошки, доповнити відповідь, допомогти йому.
Стисле опитування дозволяє за 20 - 25 хвилин проконтролювати засвоєння інформації 8-15 студентів, проставити їм відмітки і при цьому забезпечити активну участь всієї групи при повторенні і закріпленні знань [11, 65].
Перевірка самостійних робіт. За час навчання студенти виконують велику кількість самостійних поза аудиторних робіт: вирішують задачі, пишуть реферати, виконують роботи по кресленню, курсові роботи, здають кваліфікаційні екзамени, готують до захисту дипломні роботи та проекти. Всі ці роботи входять в склад виконавчих дій і підлягають контролю.
Різноманітність видів самостійних робіт утруднює підготовку рекомендацій по їх контролю, які однаково підходять до всіх видів. Однак їх об'єднують загальні вимоги, в першу чергу самостійність роботи студента. Це забезпечується створенням умов, які виключають використання чужої праці, знань і виконання роботи чужими руками. Велика кількість різноманітних варіантів завдань, створення проблемних і пошукових ситуацій, реальність завдань, орієнтованих на конкретне виробниче підприємство, допомагає створити такі умови [3,408].
Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін), яке буде використовуватися на занятті. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів [20, 258].
Метод машинного (програмованого) контролю. Здійснюється за допомогою електронно - обчислювальної техніки і контролюючих програм. Комп'ютер є найоб'єктивнішим контролером при вивченні всіх навчальних предметів. Програми для контролю здебільшого складаються за методикою контрольних програмованих вправ. Відповіді набираються цифрами або у вигляді формул. У міру розвитку і насичення комп'ютерами навчальних закладів цей метод набуватиме більшої ваги. Проте машина не може врахувати психологічні особливості студента, своєчасно надавати йому допомогу при утрудненні - не може повністю замінити викладача [29, 320].
Всі розглянуті вище методи контролю не володіють достатньою об'єктивністю, тому що рішення і відповіді студента кожен викладач признає правильними чи неправильними, покладаючись на свої суб'єктивні враження, індивідуальний досвід, інтуїцію і т.д., тому що немає - еталона зразка правильних і послідовно виконаних дій студента, з яким можна було б порівняти фактично виконані ним операції і точно вирішити, яка частина роботи студентом зроблена правильно.
Із наявних способів контролю об'єктивними являються лише способи які містять в собі, еталони методи тестового контролю успішності засвоєння.
Кожен тест успішності складається з двох частин - завдання і еталона.
Студент отримує завдання і виконує його в письмовому вигляді. Еталони зберігаються у викладача. Користуючись еталоном, можна порівняти з ним роботу студента і точно визначити, які операції студент виконав правильно, і на цій основі об'єктивно судити про якість засвоєння [12, 8].
Тестовий контроль дозволяє отримувати результати перевірки більш оперативно, чим при контрольній роботі, забезпечує повне охоплення студентів і перевірку всієї чи значної частини вивченої інформації. Аудиторний час використовується більш ефективно, а затрати часу на перевірку результатів, особливо при машинному контролі, значно менші, чим при контрольній роботі. Можна завчасно передбачити таку кількість операцій контролю, яка забезпечить його надійність. Під час контролю створюються умови для активної діяльності всіх студентів. При правильній організації роботи студентів степінь їх самостійності значно вища, чим при інших способах контролю [11, 70].
Метод самоконтролю передбачає формування в студентів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин [3,409].
При проведенні занять з дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" доцільно використати слідуючі методи контролю знань:
Метод усного контролю;
Метод письмового контролю;
Метод тестового контролю [22,35].
3. Експериментально-методична частина
3.1. Методика навчання теми: "Вступ"
Навчальна мета заняття: навчити студентів прийомам самостійної роботи, сутності електроніки, сформувати мотиви глибокого засвоєння предмета. Форма організації навчальної діяльності студентів: лекція.
План.1. Прийоми самостійної роботи студентів:
а) швидкісне читання;
б) швидкісне конспектування;
в) система стимулювання до теоретичних та лабораторно - практичних занять, самостійна робота студентів.
2. Історія розвитку електроніки. Вклад світових вчених у розвиток електроніки.
З. Роль дисципліни " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" у підготовці техніка - електрика та її зв'язок з іншими дисциплінами. Як вивчати електроніку.
Домінуючі методи навчання: лекція, пояснення, еврістична бесіда, узагальнення.
Матеріально - технічне оснащення: кодопосібники, портрети вчених, графопроектор "ЛЕКТОР 2000 ", кадропроектор "Альфа" [23, 5].
1) Складання плану робіт, які студентам виконати самостійно під час поза аудиторної роботи, являє собою невідокремлену частину планування кожного курсу. В число цих робіт входять:
опрацювання матеріалу, викладеного на лекціях;
вивчення по літературі матеріалу, переважно описового, який входить в курс, але не осягається лекціями; рішення задач; виконання завдань; виконання практичних робіт; виконання дослідницьких робіт [30,22]. Підготовчий етап в організації самостійної роботи повинен навчити студентів швидкісному, поглибленому читанню, швидкісному конспектуванню, складанню опорних схем, роботі з додатковою літературою. а) Основні правила швидкісного читання:
1. Приступаючи до читання необхідно ясно усвідомити і чітко сформулювати мету читання. Необхідно сконцентрувати увагу на певних частинах інформації.
2. Необхідно змінювати швидкість читання в залежності від його складності:
повільна швидкість необхідна для інформації, яка безпосередньо відповідає поставленій меті;
збільшена швидкість - для описового тексту; сповільнена - для тексту з доказами, висновками.
3. Необхідно розуміти значення цілого речення. Потрібно відмовитись від звички:
вертатись очима до прочитаного тексту (концентрувати увагу на кожному реченні);
водити пальцем по строкам та повертати голову за ними;
повторювати про себе текст, який ви читаєте [13, 74].
4. Необхідно переміщувати очі по вертикалі, яка проходить посередині строки.
5. Необхідно виробляти у себе зосередженість, яка характеризується великим проміжком часу роботи над текстом без відволікання.
Потрібно виробляти зосередженість тільки шляхом самовиховання [30,27].
6. Під час читання, на полях книги, журналу простим олівцем проставляти маргіналії.
Робота з довідковою літературою включає етапи:
1. Пошук книг, журналів.
До алфавітного каталогу звертаються, коли відомі автори і назви. В систематичному каталозі картки розташовані за відділами окремих галузей знань.
2. Попереднє переглядання. Потрібно впевнитись в тому, що книга дійсно має інформацію по питанню, що цікавить.
Уважно познайомитись із вступом, розділами главами літератури, бігло продивитися місця де має бути необхідна інформація.3. Поглиблене читання. Необхідно виконати дії, намічені маргіналіями при швидкому читанні:
сформулювати, що незрозуміло в тексті і відповісти на запитання;
переказати незрозумілий текст іншими словами;
зв'язати текст із засвоєними раніше знаннями;
знайти інші джерела з незрозумілого запитання;
проконсультуватись у викладача, товаришів [30,29].
Крім швидкісного читання та роботи з додатковою літературою, було запропоноване швидкісне конспектування. З цією метою вибираються слова, що найчастіше зустрічаються при вивченні дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки". їх запропоновано записувати при конспектуванні у вигляді символів. Крім того, потрібно навчити студентів правильно скорочувати слова, оформляти конспекти. Так, зошит розподілявся на декілька частин. Перша (найбільша) частина відводилась на лекцію, в другій пропонувались самостійні завдання, третя частина - була словником. У конспекті різними олівцями записувалися теми, головні думки, завдання до самостійної роботи, тощо [22,29].
Конспект пропонується вести таким чином: листок в зошиті ділиться на чотири частини. Перша - поле, друга - основна інформація, третя - терміни, формули, визначення, запитання, доповнення, четверта - номер сторінки.
Основне призначення конспекту - це можливість зберегти необхідні матеріали для подальшого використання в зручному вигляді, зменшити час на пошук під час повторного звернення до джерела [13, 75].
Щоб навчити студентів швидкісному конспектуванню потрібно весь час розбити на декілька етапів:
1. Загальне введення в конспектування.
На даному етапі викладач електротехнічних дисциплін на вступному занятті проводить лекцію з елементами бесіди та інструктаж щодо правильного складання конспекту. Він використовує таблиці або кодопосібники з правильно та неправильно оформленими конспектами.
Звертається увага студентів на способи скорочення слів, спрощення, написання букв, використовуючи таблиці та кодопосібники.
Викладач пропонує студентам записати в третій частині зошита словника скорочення основних термінів з електротехнічних предметів (таблиця 1).
2. Показ викладачем раціональних прийомів конспектування.
На протязі декількох занять викладач на дошці чи на кодопосібнику, показує всю роботу відносно швидкісного конспектування, яку студенти мають зробити самостійно [13, 74].
3. Самостійне конспектування.
Студентам пропонується складати конспекти на окремих листках, які здавалися на перевірку викладачеві.
Викладач вказує помилки на полях конспекту. Цей процес повторювався на перших трьох - чотирьох заняттях,
4. Проводиться вибіркова перевірка конспектів студентів і надання рекомендацій щодо усунення помилок [30, 35].
Конспект кожного студента перевірявся викладачем один - два рази.
На вступній лекції студентам пропонується занотовувати в словниках, разом з основними правилами швидкісного читання, маргіналіями та скороченнями слів, вимоги до складання опорних конспектів:
Необхідно попередньо чітко виділяти кожну операцію складання конспекту.
До кожної операції придумувати опорні сигнали (креслення, ключові слова, букви - сигнали).
Потрібно згрупувати операції процесу так, щоб їх число не перевищувало семи.
Ключових слів повинно бути вісім - десять. Це можуть бути перші літери ключових слів.
Креслення має відповідати специфіці предмета.
Обов'язковою умовою при складанні опорних сигналів є користування основними поняттями з предмету.
Якщо спостерігається погане відтворення на чернетці, то потрібно їх переробити.
Після кожної самостійної роботи опорні конспекти збирались, перевірялись, давались зауваження, поради, виправлялись помилки [13, 75].
Навчання теоретичного матеріалу потрібно розпочати запитанням до студентів: Які ж ви знаєте електротехнічні науки? Студенти без особливих затруднень дають відповідь на це запитання. Називаючи відомі їм науки, вони можуть назвати також і електроніку." Але ми ж знаємо, що електроніка - це галузь техніки, - продовжує викладач. Так що ж це за наука електроніка?". Тут викладач звертається до знань студентів з попередніх
дисциплін і дає ще раз пояснення про електроніку як галузь науки і техніки, а потім переходить до пояснення електроніки як науки. "Що ж досліджує електроніка як наука?" - запитує викладач. Студенти підказують, що ця наука досліджує електронні явища і процеси, пов'язані зі зміною концентрації і переміщенням заряджених частинок у різних середовищах і умовах [25, 5]. Оскільки цих середовищ і умов багато, викладач уточнює, що ці явища і процеси вивчаються тільки у вакуумі, газах, рідинах, твердих тілах і при різній температурі, під дією електричних і магнітних полів.
Але ж важливо вивчити і дослідити не тільки явища і процеси, але й будову і принцип роботи приладів які пов'язані з цими явищами. Викладачем даються основні поняття які ж будуть вивчені прилади [8, 15].
У процесі подальшої бесіди зі студентами уточнюємо, що електроніка вивчає не тільки електронні прилади (пасивні елементи електроніки, напівпровідникові діоди, транзистори, тиристори, електровакуумні та іонні прилади, гібридні
інтегральні мікросхеми, напівпровідникові інтегральні мікросхеми, оптоелектронні прилади і прилади відображення інформації), а й пристрої електронної аналогової схемотехніки (зокрема підсилювачі, генератори синусоїдних коливань, випрямлячі і стабілізатори) та пристрої цифрової електронної схемотехніки (імпульсні пристрої, логічні елементи, цифрові пристрої, мікропроцесори) також електроніка вивчає технічні засоби зв'язку в сільському господарстві, зокрема, диспетчерський зв'язок [23,4].
Потім викладач повідомляє, що основними завданнями електроніки є - розробка, виробництво і експлуатація електронних приладів і пристроїв різного призначення. Розповідаючи про розвиток електроніки, викладач повідомляє студентам про роль видатних вчених - російських: А.Н. Лодигіна, А.С. Попова, А.Г. Столєтова, М.А. Бонч - Бруєвича, А.Ф. Іоффе; американських Т.А. Едісона, У. Братейна, Дж. Бардіна і У. Шоклі; англійського Дж.А. Флемінга і ін. Потрібно коротко розповісти про результати їх наукових досліджень, показати портрети вчених [27, 8].
Важливо, щоб студенти зрозуміли, що теоретичну основу електроніки складає " різнобічна сукупність наукових знань, направлених на покращення здобуття знань, умінь та навичок, які даються деякими попутніми галузями електротехнічних наук". Фундаментом електроніки є електротехніка (теоретичні основи електротехніки), яка вивчає електричні і магнітні явища, виробництво електричної енергії, передачу, розподіл її між споживачами та перетворення її на інші види енергії [6,3].
Після цього студенти можуть відповісти на запитання про зв'язки електроніки з іншими науками. Потрібно також пояснити, що електроніка, як і всі електротехнічні науки базуються на даних фундаментальних наук - фізики, хімії, математики. Крім того, як підкреслювалося вище, електроніка опирається на електротехніку, а також суміжні науки матеріалознавство, автоматику, автоматизацію [6,4].
Узагальнення і систематизацію матеріалу викладачу доцільно провести у вигляді схем, таблиць.
Методичними особливостями вступного заняття з теми є: Прийоми самостійної роботи студентів:
швидкісне читання;
швидке конспектування;
система стимулювання до теоретичних та лабораторно - практичних занять, самостійна робота студентів.
3.2 Методика навчання теоретичних занять з розділу: Фізичні властивості електроніки
Загальноосвітнє значення розділу для студентів зводиться до того, що вони розглянуть сутність дисципліни " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки ", її предмет дослідження і теоретичні основи, основні фізичні закони, які використовуються при вивченні даної дисципліни.
Виховне значення полягає у формуванні наукового світосприняття.
3.2.1 Методика навчання теми: "Основи електронної теорії"
Навчальна мета заняття: навчити студентів сутності електронної теорії. Форма організації навчальної діяльності студентів: лекція.
План.
1. Атомна будова речовини. Електрон і його властивості. Енергетичні діаграми різних речовин. Поділ речовин на провідники, напівпровідники, діалектики.
2. Робота виходу електронів. Види електронної емісії. Рух електронів в електричному і магнітному полях.
Домінуючі методи навчання: лекція, розповідь, еврістична бесіда, демонстрація.
Матеріально - технічне забезпечення: кодопосібники, транспаранти, графопроектор "ЛЕКТОР 2000", кадропроектор "Альфа", макети з зображенням електрона, енергетичні діаграми різних речовин тощо [23, 5].
Початок навчання даної теми розпочинається з згадування студентами з курсу фізики про електрони в атомі, атомну будову речовини, електрони та їх властивості, роботу виходу електронів і види електронної емісії.
Викладач задає студентам наступні запитання:
1. Чому електрон найкращим чином відповідає вимогам, які ставляться до частинок, які виступають в якості носіїв струму в електронних приладах? 2. Як отримати потік вільних електронів, затрачаючи при цьому мінімальну кількість енергії? 3. Яким чином можна керувати рухом електронів? [8, 7].
Викладач розпочинає навчання з пояснення того, що у відповідності з електронною теорією всі оточуючі нас речовини складаються із найдрібніших частинок - атомів. Атом, у свою чергу, складається з ще більше дрібніших частинок, основними із яких є протони, нейтрони і електрони. Протони мають позитивний електричний заряд, електрони - негативний, рівний по величині заряду протона, а нейтрони нейтральні, їх заряд рівний нулю.
Протони і нейтрони утворюють ядро, у якому зосереджена практично вся маса атома. Навколо ядра під впливом його притягання рухаються по визначеним замкнутим траєкторіям (орбітам) негативно заряджені електрони. В нормальному стані атом має у собі однакову кількість протонів і електронів і через це він електрично нейтральний [14, 5].
Кількість протонів, нейтронів і електронів у атомі залежить від типу хімічного елемента, складовою частиною якого він є. Наприклад, в атомі водню навколо ядра обертається тільки один електрон, в атомі міді - 29, в атомі золота - 79. Число електронів, які обертаються навколо ядра, завжди рівне порядковому номеру елементу в періодичній системі елементів Д.І. Менделєєва. Наприклад, атом 92-го елемента таблиці (урана) має 92 електрона, які обертаються навколо ядра по багаточисленим орбітам [8, 15].
Електрони, обертаються в атомі, які розміщені на зовнішніх орбітах, зв'язані з ядром слабше, чим електрони, які знаходяться на внутрішніх, близьких до ядра орбітах. Тому під дією сусідніх атомів чи внаслідок інших причин зовнішні електрони можуть залишити свою орбіту, що потягне за собою зміну електричного стану атому. Електрони, розміщені на зовнішніх орбітах атомів, називаються валентними електронами. Вони визначають хімічну активність речовини, тобто приймають участь в створенні хімічного зв'язку між атомами. Електрони, які звільнилися від внутрішньоатомних зв'язків, отримали назву вільних електронів. Вони рухаються всередині речовини між атомами і з різною швидкістю. При наявності зовнішнього електричного поля хаотичний рух вільних електронів стає впорядкованим, направленим. У результаті чого виникає електричний струм. Чим більше вільних електронів має речовина, тим вища його провідність. Цим і пояснюється добра провідність металів, а також поділ твердих тіл по їх здатності проводити електричний струм на провідники, напівпровідники і діалектрики [6,16].
Далі викладач повинен розповісти про енергетичні діаграми провідників, напівпровідників і діалектриків. На рисунку потрібно показати типові діаграми енергетичних зон для цих речовин. У провідників зона провідності і зона валентних електронів перекривають одна одну, тобто заборонена зона відсутня і валентні електрони легко переходять в зону провідності. У діалектриків ширина забороненої зони велика, і, відповідно, для переходу валентних електронів в зону провідності їм потрібно надати потрібну енергію (не менше 3 еВ). Для напівпровідників заборонена зона відносно невелика (приблизно 0,5 - 3 еВ), під дією зовнішніх факторів (тепло, світло, електричне поле) електрони за рахунок зміни запасу енергії можуть перейти із нормальної зони в зону провідності [8, 21].
Величина роботи виходу твердих тіл залежить від їх структури і є фізичною характеристикою тіла. Чим менша у даного провідника робота виходу, тим меншою повинна бути затрата енергії для отримання вільних електронів за межами даного провідника.
Вихід електронів можливий також із провідників і діалектриків. Однак при цьому робота затрачається не тільки на перемагання гальмуючих електричних сил, але й на збудження електронів, які переходять із валентної зони в зону провідності.
Якщо електронам металів чи напівпровідників надається додаткова енергія, то вихід електронів із тіла буде можливим - проходить електронна емісія.
Потік вільних електронів в електровакуумних і іонних (газорозрядних) приладах виникає із металічного чи напівпровідникового електроду - катода.
Щоб електрони могли вийти за межі електрода, необхідно надати їм зовні деяку енергію, яка достатня для переборення протидіючих сил [6,25].
В залежності від способу надання електронам додаткової енергії розрізняють такі види електронної емісії:
термоелектронну, при якій додаткова енергія надається електронам в результаті нагріву катода;
фотоелектронну, при якій на поверхню катода діє електромагнітне випромінювання;
вторинну електронну, яка є результатом бомбардування катода потоком електронів чи іонів, які рухаються з великою швидкістю;
електростатичну, при якій сильне електричне поле у поверхні катода створює сили, які сприяють виходу електронів за його межі [6,25].
Далі викладач повинен розповісти про рух електронів в електричному і магнітному полях. Керування рухом електронів в більшості електронних приладів здійснюється з допомогою електричних чи магнітних полів. В чому полягає сутність цих явищ? Яким законам вони підпорядковуються? Розглянемо ці питання спочатку для електричного поля, а потім для магнітного.
Електрон в електричному полі. Взаємодія електронів які рухаються з електричним полем - основний процес, який проходить в більшості електронних приладів. Найбільш простим випадком є рух електрона в однорідному електричному полі, тобто в полі, напруженість якого однакова в будь якій точці як по величині, так і по напряму.
В електронних приладах електричні поля звичайно неоднорідні. Вони характеризуються непостійністю напруженості по величині і напрямку. Конфігурація таких полів досить різностороння і складна. Вибираючи величини і напрямки напруженості електричного поля, можна заставити електрони рухатися по раніше розрахованій траєкторії, подібно до того, як напрямок світлового променя змінюють шляхом вибору першочергового напрямку і відповідних оптичних середовищ. Таким чином, є подібність між законами руху електронів в електричному полі і законами світлової оптики [8, 27].
Електрон в магнітному полі. Вплив магнітного поля на електрон який рухається можна розглядати як дію цього поля на провідник зі струмом. Під дією нормальної складової електрон рухається по окружності, а під дією дотичної - переміщується вздовж силових ліній поля [25,45]. У результаті одночасної дії обох складових траєкторія руху електрона приймає вид спіралі. Розглянута можливість зміни траєкторії руху з допомогою магнітного поля використовується для фокусування і керування електронним потоком в електронно - променевих трубках і інших приладах [25, 45]. Викладений на занятті матеріал дозволяє студентам зрозуміти сутність електронної теорії, а зокрема атомної будови речовини, поділу речовин на провідники, напівпровідники, діалектрики, роботу виходу електронів, види електронної емісії і також зрозуміти принцип руху електронів у електричному і магнітному полях [8,25]. На протязі пояснення потрібно використовувати рисунки, діаграми відповідно до того чи Іншого пояснення.
Методичними особливостями заняття з теми є:
Основні поняття з розділу;
Завдання самостійної роботи студентів з інструкційними вказівками;
Навчальна мета включає всі основні поняття з розділу;
Актуалізація розділу - запитання проблемного характеру.
3.2.2 Методика навчання теми: "Електрофізичні властивості напівпровідників"
Навчальна мета заняття: навчити студентів сутності електрофізичних властивостей напівпровідників.
Форма організації навчальної діяльності студентів: лекція.
План.
1. Фізичні властивості напівпровідників. Залежність провідності напівпровідників від температури та інших факторів.
2. Власна провідність напівпровідників. Домішкова провідність напівпровідників. Домішкова провідність напівпровідників. Електронно - дирковий перехід. Властивості р-п - переходу при відсутності і наявності зовнішньої напруги.
З, Вольт - амперна характеристика р-п - переходу.
4. Еквівалентна схема р-п - переходу. Температурні і частотні властивості р-п-переходу. Види і способи створення р-п - переходу.
Домінуючі методи навчання: лекція, пояснення, узагальнення, демонстрація.
Матеріально - технічне забезпечення: кодопосібники, плакати, графопроектор "ЛЕКТОР 2000 ", кадропроектор "Альфа", схеми з поясненням електрофізичних властивостей напівпровідників, таблиці