Мария Монтессори
Під гімнастикою і мускульним вихованням в будинках дитини М.Монтессорі малися на увазі вправи, мета яких полягала в тому, щоб приходити на допомогу нормальному розвитку фізіологічних рухів, таких як: ходьба, дихання, розмова, особливо при вихованні відсталих або тих, які мають які-небудь вади дітей. При цьому дітей привчали вільно виконувати рухи, необхідні для різних життєвих ситуацій: роздягання: одягання, застібання гудзиків, зав'язування шнурків, перенесення речей і т.п. Якщо коли-небудь, - писала М.Монтессорі, - спеціальна гімнастика є необхідним допоміжним засобом для дитини, то у віці від 3 до 6 років – найсприятливіший для її застосування період.
Пристосування, які існували в будинках дитини – це круглі сходи (з не прямими, а зігнутими по спіралі сходинками); сходинки і майданчик, мотузяна драбинка для стрибків в довжину, вгору і вниз і ін. Також існували ігри: маятник (розвиває кінцівки, хребет, а також окомір у дитини), нитка ( визначає правильність ходьби дитини) і ін.
Під вільною гімнастикою малася на увазі гімнастика без спеціальних інструментів. Вона підрозділялася на два типи: обов'язкову гімнастику (маршировка із співом) і вільні ігри (у які діти звичайно між собою грають).
Під виховною гімнастикою малися на увазі вправи, які складають частину інших шкільних занять: обробка землі, догляд за рослинами і тваринами. Іншу частину виховної гімнастики складають координовані рухи для розвитку спритності в пальцях.
Гімнастика дихання служила в будинках дитини для регулювання дихальних вправ, тобто була направлена на постановку правильного дихання у дітей.
Гімнастика губ, зубів і язика ставила собі за мету навчити правильним рухам губи і язик під час вимовляння деяких основних приголосних звукосполучень; вона сприяла зміцненню і гнучкості мускул, від яких ці рухи знаходяться в залежності. Іншими словами, ця гімнастика готувала органи до правильної мови.
Ручна праця, в будинках дитини М.Монтессорі, відрізняється від ручної гімнастики тим, що мета останньої вправляти руку, а першої – виконувати певну роботу, що являється суспільно корисним заняттям. Одна служить для вдосконалення індивіда, інша – для збагачення навколишнього життя, але обидві тісно зв'язані, оскільки той, хто удосконалив руку, може виконувати корисну роботу.
У області експериментальної педагогіки одне з найголовніших місць належить вихованню відчуттів. Вправи по вихованню відчуттів, для того, щоб досягти своєї мети повинні не стомлювати, а займати дитину; у цьому і є головна трудність у виборі дидактичного матеріалу, оскільки відомо, що психометричні інструменти сильно виснажують енергію, викликаючи тим самим у дитини нудьгу і стомлюваність. Тому необхідно бути дуже уважним при підборі матеріалу для виховання відчуттів у дитини. М.Монтессорі пропонувала різні дидактичні матеріали, які не дратували і не викликали напруги у дітей.
Мета виховання відчуттів – загострити сприйняття предметів шляхом повторення вправ.
Але як не бажано в основу понять покласти виховання відчуттів, все ж таки спочатку слід вчити дитину асоціювати мову із сприйняттям. Для цього Марія Монтессорі проходила з дітьми три періоди:
Асоціація сенсорного сприйняття з назвою. Наприклад, ми показуємо дитині два кольори: червоний і синій. Показуючи червоний колір, говорили тільки: це червоний, а показуючи синій, - це синій. Потім кольорові круги клали на стіл так, щоб дитина весь час їх бачила.
Розпізнавання предмету по назві. Дитині говорять : дай мені синє, дай червоне.
Запам'ятовування назви предмету. Показуючи предмет, питали дитину, якого він кольори, і дитина повинна відповісти: червоний, синій.
М.Монтессорі писала: «Відмінність в реакціях відсталих і нормальних дітей на дидактичний матеріал визначається тим, що один і той же дидактичний матеріал в застосуванні до відсталих дітей робить можливим виховання, нормальним же дітям дає поштовх до самовиховання».
Особливості техніки виховання Марії Монтессорі полягають в розподілі стимулів: починати треба з небагатьох, сильно контрастуючих стимулів і переходити до декількох стимулів одночасно в поступовій градації їх до все більш тонких і непомітних.
По міру розповсюдження методу М.Монтессорі в різних країнах, у тому числі і в Україні, виникають різні педагогічні оцінки суті її методики роботи з дітьми, використання дидактичного матеріалу, можливості застосування її методу в практиці організації дитячих садів і шкіл початку ХХ сторіччя. Багато педагогів ( Н.Д.Лубенец, С.Ф.Русова і ін.) вивчали її праці, давали їм оцінки, показували, що її методи можливо застосовувати в практиці українських дитячих садів.
Н.Д.Лубенец проаналізувала систему Монтессорі в зіставленні з методикою Ф.Фребеля, чий педагогічний досвід і методика виховання маленьких дітей привертають увагу педагогів і в даний час.
С.Ф.Русова аналізує практику будинків дитини в книзі «Дошкільне виховання”.
Багато педагогів дають оцінку педагогічного методу Монтессорі, але оцінка ця неоднозначна. Наприклад, Н.Д.Лубенец приймала систему Монтессорі без критичного відношення, як досконалу, прийнятну для всіх. С.Ф.Русова разом з високою оцінкою загального методу Монтессорі виказувала і ряд критичних міркувань, піддаючи сумніву можливість перенесення її системи на грунт дитячих садів для дітей інших національностей.
Кожний з педагогів вніс свій внесок в розробку методики і практики суспільного дошкільного виховання, тому кожний з них, як ми вважаємо, мав право на свою позицію.
Н.Д.Лубенец була ініціатором і керівником створеного на Україні Київського товариства народних дитячих будинків, редактором журналу «Дошкільне виховання”, який видавався з 1913 по 1918 рік. Одночасно вона вела викладацьку роботу в Київському Фребелівськом жіночому педагогічному інституті.
С.Ф.Русова (1856-1940) ще в другій половині ХІХ століття прагнула створити український національний дитячий садок, потім вона вела викладацьку роботу у Фребелівськом жіночому педагогічному інституті, написала ряд книг по дошкільному вихованню, а в період 18-20 років минулого століття була в українському уряді представником по освіті.
Таким чином, педагогічний досвід цих педагогів, їх власний погляд на питання виховання дітей роблять корисною на сучасному етапі їх оцінку системи Монтессорі.
В заключенні хочеться сказати про те, що у наш час, коли формуються нові державні і суспільні структури, направлені на демократизацію і гуманізацію виховання і освіти, йде пошук нових шляхів організації педагогічного процесу в дитячому садку і школі, оновлення методів роботи з дітьми.
Цим значною мірою пояснюється збільшений інтерес до педагогічної системи Монтессорі і методів її роботи. Зрозуміло, що сучасний етап розвитку педагогіки і психології, зміни в житті суспільства початку ХХІ століття вимагають переосмислення деяких положень методу Монтессорі, адаптації їх до нових умов роботи дошкільних установ і шкіл.
Використана література:
«Метод научной педагогики Марии Монтессори» під редакцією Борісова З.Н., Семернікова Р.А., Київ «Ділова Україна”, 1993 рік.
“История педагогики” Н.А.Константинов, Є.Н.Мединський М.Ф.Шабаєва, Москва “Просвєщеніє”, 1982р.
“Історія педагогіки” Гриценко, Київ, 1974р.