Диференційований підхід у процесі навчання молодших школярів розв’язувати текстові задачі
Диференціація навчальних завдань по рівню трудності.
Цей спосіб диференціації передбачає наступні види ускладнення завдань для найбільш підготовлених учнів:
ускладнення математичного матеріалу (наприклад, в завданнях для 1-ої і 2-ої груп використовуються однозначні числа, а для 3-ої групи – двозначні);
збільшення кількості дій у виразах або у рішенні задачі (наприклад, 1-ій і 2-ій групам дається задача в 3 діях, а 3-ій групі – в 4 діях);
виконання операцій рівняння в доповненні до основного завдання (наприклад, 3-ій групі дається завдання: запишіть вирази в порядку збільшення їх значень і обчисліть);
використання оберненого завдання замість прямого (наприклад, 1-ій і 2-ій групі дається завдання на заміну більших мір меншими, а 3-ій групі – більш важчі завдання на заміну менших мір більшими);
використання умовних символів («казкові цифри», букви) замість чисел або окремих цифр (наприклад, 3-ій групі пропонується задача не з числовими, а з буквеними даними).
Диференціація завдань по об’єму навчального матеріалу.
Даний спосіб диференціації передбачає, що учні 2-ої і 3-ої групи виконують крім основного також ще і додаткове завдання, аналогічне до основного, однотипне із ним.
Необхідність диференціації завдань по об’єму обумовлена різним темпом роботи учнів. Повільні діти, а також діти із низьким рівнем навчання, як правило не встигають виконати самостійну роботу до моменту її фронтальної перевірки в класі, їм потрібно для цього додатковий час. Інші діти затрачають цей час на виконання додаткового завдання, яке не є обов’язковим для всіх учнів.
Як правило, диференціація по об’єму поєднується із іншими способами диференціації. В якості додаткових пропонуються творчі або більш складніші завдання, а також завдання, не пов’язані змістом із основними, наприклад, із других розділів програми. Додатковими можуть бути завдання на кмітливість, нестандартні задачі, вправи ігрового характеру. Їх можна індивідуалізувати, запропонувавши учням завдання у виді карток, перфокарт, підібравши завдання із альтернативних підручників або зошитів із друкованою основою.
Диференціація роботи по ступеню самостійності учнів.
При такому способу диференціації не пропонується відмінностей в навчальних завданнях для різних груп учнів, Всі діти виконують одинакові вправи, але одні це роблять під керівництвом вчителя, а другі самостійно.
Як правило робота організовується наступним чином. На орієнтованому етапі учні знайомляться із завданням, вияснюють його зміст і правила оформлення. Після цього деякі діти (як правило це 3-я група) приступають до самостійного виконання завдання. Інші з допомогою вчителя аналізують спосіб роз’язання або запропонований зразок, фронтально виконують частину завдань. Як правило, цього буває достатньо, щоб ще одна частина дітей (2-а група) почала працювати самостійно. Ті учні, які відчувають труднощі в роботі (як правило це діти 1-ої групи, тобто учні із низьким рівнем навчання), виконують всі завдання під керівництвом вчителя. Етап перевірки проводиться фронтально.
Таким чином, ступінь самостійності учнів різна. Для 3-ої групи передбачена самостійна робота, для 2-ої – напівсамостійна, для 1-ої – фронтальна робота під керівництвом вчителя. Учні самі визначають, на якому етапі їм потрібно приступити до самостійного виконання завдання. При необхідності вони можуть в любий момент повернутися до роботи під керівництвом вчителя.
Диференціація роботи за характером допомоги учням.
Такий спосіб, в відмінності від диференціації по ступеню самостійності, не передбачає організації фронтальної роботи під керівництвом вчителя. Всі учні відразу приступають до самостійної роботи. Але тим дітям, які виявляють труднощі у виконанні завдання, надається дозована допомога.
Найбільш розповсюдженими видами допомоги є:
а) допомога у виді допоміжних завдань, підготовчих вправ;
б) допомога у виді «підказок» (карток-помічниць, карток-консультантів, записів на дощі і інших).
Диференціацію можна проводити як за складністю завдань, так і за самостійністю їх виконання, коли поступово змінюється міра допомоги вчителя. Це дає можливість не допустити відставання дітей, запобігти труднощам, підтримати невстигаючого, поступово переводячи його від колективних форм роботи до самостійних – частково і повністю.
Іншим видом диференціації навчання є диференційовано-групова форма. Ця форма навчання передбачає організацію роботи груп з різними навчальними можливостями. Найчастіше учні поділяються на три групи: сильнішу, середню і слабку. Контакти між членами однієї групи утруднені, оскільки вони розміщені у різних частинах класу. Їх об’єднують єдині види завдань. Учні однієї групи мають завдання однакової трудності [8,58-59].
Розглянемо як здійснюється диференційований підхід при груповій формі навчання.
Учні з високими навчальними можливостями мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи. Вони ретельно аналізують матеріал, працюють у швидкому темпі, добре вчаться. Знання цих учнів потребують іноді деякої корекції та періодичної контролю.
Учні із середніми навчальними можливостями за належних умов можуть вчитися досить успішно. Проте у них немає цілеспрямованості у навчальній роботі, низька працездатність. Їх навчальну діяльність треба ретельно планувати і поопераційно контролювати. У навчанні цієї групи учнів слід дотримуватися поступовості в переході від простого до більш складного.
Третя група – учні з низькими навчальними можливостями і низькою працездатністю – без допомоги вчителя вони працювати не можуть. Для них характерний низький темп засвоєння знань.
За диференційовано-груповою формою навчання всі учні здебільшого працюють за завданнями, що в основній частині мають спільну пізнавальну мету. Для різних за навчальними можливостями груп учнів завдання відрізняють за обсягом, рівнем трудності, мірою допомоги. Як правило, групи класу працюють за трьома варіантами, але для сильнішої і середньої груп варіанти нерідко готуються у двох сюжетних різновидах.
Розглянемо, як диференційовано-групову форму навчання можна застосовувати при ознайомленні з новим видом задачі та в ході формування умінь і навичок розв’язувати задачі.
При ознайомленні з новою задачею застосовують два способи диференціації. За першим способом робота організовується в комплексі з фронтальною. Ознайомлення із змістом нової задачі проводиться фронтально. Наявність різних груп учнів вчитель враховує під час первинного закріплення матеріалу. Учні першої і другої груп працюють самостійно за картками (або з підручником). З учнями третьої групи вчитель повторно аналізує задачі, розглядає окремі питання, в яких висвітлюється сутність задачі, її новизна.
За другим способом учням першої групи надається можливість спробувати самостійно розв’язувати задачу нового типу. Учитель повідомляє мету роботи. Потім учням першої групи роздає картки з текстами задач нового виду, а з учнями другої і третьої груп працює над задачами фронтально.
У процесі закріплення вмінь розв’язувати задачі диференційовано-групова форма роботи слідує, як правило, фронтальною або ланковою. Учні працюють над задачами одного виду, але другій і, особливо, третій групі даються полегшені завдання або надається допомога.
Розглянемо приклад організації диференційовано-групової роботи за підручником (4 клас).
1. За 1 год велосипедист проїжджає 12 км. Турист за 6 год пройшов стільки кілометрів, скільки велосипедист проїхав за 2 год. Скільки кілометрів проходив турист за 1 год?
Картка 1
Прочитай задачу.
Розглянь скорочений запис і повтори зміст задачі.
|
Відстань за 1 год |
Кількість годин |
Загальна відстань |
|
|
Велосипедист Турист |
12 км ? |
2 6 |
Однакова |
Користуючись схемою, склади до задачі вираз і розв’яжи його.
1 · 1 : 1
Запиши відповідь.
Картка 2
Прочитай задачу.
Склади план розв’язування і розв’яжи її.
Запиши відповідь.
З’ясуй додатково, за скільки годин велосипедист проїде 84 км.
Картка 3
Прочитай задачу.
Розв’яжи задачу, склавши вираз.
Запиши відповідь.
Додаткове завдання
Зміни запитання задачі так, щоб вона розв’язалася трьома діями.
Обчислення і відповідь запиши.
Для постановки завдань за підручником вчитель роздає дітям кружечки різного кольору: першій групі – червоні, другій – рожеві, третій – зелені. Відповідно на дошці подається такий запис:
Картка 1 – рожевий, Картка 2 - зелений, Картка 3 – червоний.
Вказівки про повторну роботу над задачами вчитель подає усно. У ході перевірки правильності виконання завдань слід розглянути всі варіанти.
Диференційовано-групова форма організації роботи сприяє підвищенню інтересу до навчальної діяльності, розвитку працездатності, але треба враховувати і можливість негативного її прояву. Учні не повинні знати про поділ їх на різні групи. Вчитель повідомляє, що робота за картками проводиться для того щоб кожен мав можливість працювати самостійно. Він не вказує, що в тій чи іншій групі завдання більш важкі. Треба виключити можливість прояву зазнайства з боку сильніших учнів і всебічно заохочувати слабших.
З наведеного видно, що форми організації навчальної діяльності учнів можуть бути різні. У кожному випадку необхідно вибирати оптимальну з урахуванням поставленої навчальної мети.
Розділ 2. Методика використання диференційованого підходу при навчанні учнів розв’язуванню текстових задач
2.1 Пошук шляхів вдосконалення методики формування вмінь молодших школярів розв’язувати текстові задачі
Навчальний процес – це складна динамічна система, у якій в органічній єдності відбувається взаємопов’язана діяльність вчителя і учня. Ця система стає ефективною, якщо вчитель знає індивідуальні відмінності в розвитку мислення школярів, оперативно враховує готовність дитини до опанування нового матеріалу, забезпечує для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності на всіх етапах навчальної роботи [25,17]. Те саме питання для одних учнів є складним, а для інших – легким. Тому вчитель, готуючись до уроку, повинен визначати не тільки його загальну навчально-пізнавальну мету, а й способи досягнення її кожним учнем. Щоб учень на уроці постійно був зайнятий виконанням посильного завдання слід, глибоко вивчивши індивідуально-психологічні відмінності вихованців, відповідно поєднувати фронтальні, індивідуально-групові та індивідуальні форми роботи. Велику допомогу тут подають диференційовані вправи. Основа диференціювання таких вправ може бути різна. Насамперед – це завдання для сильних, середніх і слабких учнів. Для слабких:
спрямовані на усунення прогалин у знаннях.
Для сильних:
на поглиблення або розширення знань чи розвиток їхньої математичної кмітливості,
вправи обов’язкові й бажані,
такі, що відповідають інтересам певних груп дітей;
однакові для всього класу за складністю, але різні за формою.
Всі ці завдання спрямовані на поєднання загального руху всього класу по шляху опанування знань з підтягуванням слабших і безупинним розвитком сильніших учнів. З цього і випливають загальні вимоги щодо організації диференційованого підходу до навчання, складання і використання відповідних завдань [81,19].
Відомо, що навчити дітей самостійно розв’язувати задачі – робота складна і відповідальна. Відомий вчений М.В. Богданович відзначає, що інтенсивність розвитку вмінь молодших школярів у розв’язуванні задач визначається передусім змістом задач і методами керування цим процесом. Формування навичок розв’язування простих арифметичних задач і розвиток умінь розв’язувати складені задачі на початковому етапі відбувається завдяки наслідуванню зразків і постійній практиці. Кожна задача, виконана з певною часткою власних зусиль, стає зразком для розв’язування інших.
Програма початкової школи вимагає розвитку самостійної роботи в дітей при розв’язуванні текстових задач. Кожен учень повинен вміти зробити короткий запис задачі за допомогою ілюстрацій, схеми чи графічно. Хоча на практиці ці вимоги виконуються далеко не повністю, що приводить до серйозних проблем в знаннях і навичках учнів [46,33].
З огляду на це методи навчання математики і вироблення вмінь в учнів мають бути спрямовані на перенесення здобутих результатів на нові об’єкти, нові задачі, в нові умови, на порівняння схожих чи взаємопов’язаних між собою задач. Основними компонентами даної системи виступають: розв’язування задач різними способами, зміна елементів задачі (числових даних, питання, відношень між величинами, сюжету), складання задач (на вказану дію, на виразом, за планом розв’язування, з заданими величинами, певного виду, …), складання обернених задач з недостатніми та із зайвими даними, розв’язування задач підвищеної складності, цікавих задач [83,21].
Процес формування вмінь учнів початкової школи розв’язувати текстові задачі має бути диференційованим. Основою впровадження диференційованого підходу до формування вмінь розв’язувати текстові задачі та організації навчального процесу (відбору методів, прийомів, засобів і організаційних форм) є дидактичні принципи розвивального навчання: науковості, доступності, послідовності, наступності, міцності і дієвості, свідомості й активності, наочності, адаптивно високого рівня складності матеріалу [8,87].
Практика показала, що для диференційованого формування вмінь розв’язувати задачі достатньо виділити три групи учнів (учні із високими, середніми і низькими математичними здібностями). При цьому доцільно враховувати рівні навченості, розвитку розумових дій, самостійності під час роботи. Поділ учнів на групи є орієнтовний і може змінюватися у процесі навчання.
В класі здебільшого можна виділити три групи. Перша – найсильніша. До неї належать ті школярі, які самостійно або ж після незначної підготовчої роботи можуть розв’язувати текстові задачі. До другої – діти, з якими достатньо докладно розібрати 2-3 задачі розглядуваного виду, після чого вони самостійно працюватимуть за аналогією. Третя група складається з найслабших учнів, котрим необхідна не лише тривала підготовка, а й значна допомога в розв’язуванні задач. Зрозуміло, що цей поділ умовний. Він може з часом змінюватися як за складом учнів, так і за кількістю груп (замість трьох – дві). Однак це дає можливість більш цілеспрямовано й ефективно добирати методику на кожному етапі опрацювання задачі.
Вже підготовчий етап треба диференціювати щодо кожної групи учнів: першій запропонувати самостійну роботу над простими чи навіть складеними задачами, потрібними для осмислення способу розв’язування нової; другій – дати аналогічні завдання, але з допоміжними запитаннями – орієнтирами (записати на звороті карток або окремо); з третьою групою в цей час попрацювати фронтально, ґрунтовно розібравши завдання.
Іноді в 3 – 4 – му класах задачі диференціюють так: сильнішим учням учитель пропонує коротко записати умову задачі й розв’язати її, при цьому буває, що умова задачі являє собою тільки сюжет, а учні самі визначають потрібні дані. Слабкішим дітям треба скласти таку саму задачу за готовою таблицею і розв’язати її або скласти іншу за схемою, коротким записом, частково виконаним розв’язуванням.
Диференціація вироблення вмінь розв’язувати текстові задачі передбачає виділення трьох рівнів математичної підготовки школярів: мінімально-базового, базового, підвищеного. Характеристика рівнів визначалася змістом курсу (обсягом теоретичних знань, переліком умінь і відповідних задач), врахуванням специфіки навчальної діяльності учнів [85,7].
На мінімально-базовому рівні учні мають розв’язувати задачі обов’язкового мінімуму, визначеного програмою з математики. Це текстові задачі певного типу, без оволодіння вміннями розв’язувати яких неможливе навчання математики у наступних класах. На цьому рівні доцільно використовувати пояснювально-ілюстративні методи, прийоми емоційного стимулювання; більшої ваги набуває наочність. Учням пропонуються задачі репродуктивного характеру, нескладні творчі завдання; обсяг їх самостійності незначний: переважає розв’язання задач за зразком, реконструктивна робота. На цьому рівні учні повинні знати структуру задачі, вміти виділяти умову, вимогу, відомі й шукані величини, встановлювати залежності між ними.
На базовому рівні учні повинні розв’язувати задачі середньої складності. Це задачі з більш складними обчисленнями і логічними перетвореннями, задачі, що утворені шляхом комбінації задач обов’язкового мінімуму і містять одну чи дві новозасвоєні дії. Розв’язування цих задач потребує від школярів продуктивної розумової діяльності. На цьому рівні навчання переважають конструктивні і варіативні самостійні роботи, збільшення кількості задач, які потребують від учнів ретельного аналізу задачної ситуації. Учні, які досягли цього рівня, повинні володіти загальними знаннями про текстову задачу і вміти пояснювати причини неповноти або неправильності її побудови, самостійно складати нескладні текстові задачі.
Підвищений рівень математичної підготовки характеризується вміннями розв’язувати текстові задачі підвищеної складності, із логічним навантаженням, з елементами випереджувального навчання. Ці задачі характеризуються збільшенням кількості логічних операцій, нестандартними фабулою і способом розв’язання. Вироблення вмінь спрямоване на інтенсивну самостійну діяльність – самостійні пошуки нової інформації, дослідження цікавих і оригінальних способів розв’язування тощо. Окрім загальних знань про задачу, учні мають знати додаткові характеристики її складових. На основі цього вони самі мають складати різні текстові задачі та завдання творчого характеру.
Зазначимо, що мінімально-базовий рівень забезпечує вивчення математики у наступних класах. Інші рівні (базовий і підвищений) враховують мінімально-базовий і містять задачі середньої та підвищеної складності. Перехід школярів на вищий рівень навчання відбувається після засвоєння попереднього.
Засобом формування вмінь розв’язувати текстові задачі є система диференційованих завдань. Встановлено, що вона має включати підготовчі, пробні, тренувальні, творчі, перевірочні завдання.
Розглянемо деякі аспекти методики роботи над текстовими задачами.
На етапі закріплення вміння розв’язувати задачі певного виду самостійну роботу учнів можна організувати так, як показано в схемі 1 [23,17].
Схема 1.
|
І варіант ІІ варіант Колективний аналіз задачі з підручника |
|
|
Самостійний запис у зошитах розв’язаної задачі |
Колективний аналіз подібної задачі (змінено тільки числові дані). Запис розв’язання з коментуванням |
|
Самостійне розв’язання подібної задачі |
Колективний аналіз подібної задачі (змінено сюжет попередньої задачі) |
| Творче завдання | Самостійне розв’язання подібної задачі (змінено числові дані та сюжет) |
Під час колективного аналізу задачі (І етап) усно складається план її розв’язання. На планшетах учні коротко записують розв’язок і показують учителю. Хто правильно зробить записи, виконує завдання І варіанта, хто помилився – працює з учителем над завданнями ІІ варіанта. Цифри, що показують номери варіантів, записано різними кольорами. Школярі виставляють на підставку сигнальні картки відповідного кольору.
Іноді буває так, що після самостійного читання умови задачі частина учнів вже знає розв’язок. Тому для І варіанта відразу даються самостійні завдання з поступовим ускладненням, а для ІІ – вчитель добирає задачі з поступовим підходом до самостійності.
На наступних етапах (ІІ – IV) роботу можна організувати, наприклад, у такий спосіб.
ІІетап
І в. Самостійно запиши в зошитах розв’язок задачі за допомогою дій з поясненням.
В магазин привезли 7 ящиків яблук по 6 кг у кожному і 5 ящиків груш по 7 кг у кожному. Скільки кілограмів фруктів привезли до магазину?
ІІ в. Аналіз подібної задачі (змінено тільки числові дані, щоб полегшити сприймання сюжету задачі). Розв’язок запиши з коментуванням.
Задача
| Назва продукту | Маса 1 ящика | Кількість ящиків |
|
Яблука груші |
7 4 |
9 8 |
Слухають усі. Перевірка всіх завдань.
ІІІ етап
І в. Самостійно розв’яжи задачу (змінено сюжет і числові дані).
У магазин привезли іграшки в пакетах: 80 кубиків по 10 штук у пакеті і 50 м’ячів по 5 у пакеті. Скільки всього пакетів з іграшками привезли в магазин?
ІІ в. Фронтальна робота. Аналіз подібної задачі (змінено сюжет попередньої задачі) і самостійний запис розв’язування.
Для вчителів побудували 8 будинків по 3 квартири і 7 будинків по 10 квартир. Скільки всього квартир побудували для вчителів?
Слухають усі. Перевірка всіх завдань.
IV етап
І в. Склади задачу за схемою і запитанням (можна запропонувати таблицю «Магазин»).
1
по 1
?
1 по 1
Скільки грошей заплатила господиня?
ІІ в. Самостійно розв’яжи подібну задачу (змінено сюжет і числові дані).
Школярі у саду посадили 4 ряди яблунь по 7 дерев у кожному ряду, а груш - 3 ряди по 8 дерев у кожному. Скільки всього дерев посадили школярі?
Слухають усі. Перевірка всіх завдань.
Аналогічно можна побудувати роботу з опрацювання будь-якого виду задачі.
Готуючись до уроку, вчитель визначає не тільки навчально-пізнавальну мету, а й способи її досягнення, що здійснюється на основі поєднання фронтальної, індивідуально-групової та індивідуальної роботи. Велике значення при цьому мають диференційовані завдання, які сприяють розвитку знань одних учнів, у надолуженню не опанованих ще знань інших учнів. У вчителя початкових класів на уроки математики для кожної теми чи виду роботи має бути розроблена добірка завдань, диференційованих за складністю і спрямованих на вироблення вмінь розв’язувати текстові задачі.
В умовах класно-урочного навчання школярі з різними здібностями ознайомлюються з новим матеріалом одночасно. Тому для здійснення диференційованого підходу в навчанні молодших школярів розв’язувати текстові задачі здебільшого добирають завдання, які мають спільну пізнавальну мету, але відрізняються ступенем трудності чи мірою допомоги.
Здійснюючи принцип диференційованого підходу, вчитель має бути тактовним, спиратися на позитивні якості дитини. Не слід оперувати словами сильні учні, слабкі учні. Краще відзначати ступінь просування дітей в опануванні вмінь, самостійність, оригінальність розв’язування тощо.
Організовуючи самостійну роботу учнів над задачами, найчастіше застосовують такі три види диференціації: індивідуалізація вимог до спільного завдання; спрощення одного з двох варіантів самостійної роботи; надання допомоги в одному з варіантів самостійної роботи (індивідуальна допомога) [8,87].
1)Індивідуалізація вимог до спільного завдання. Для всіх учнів записується на дошці чи вказується в підручнику єдине завдання, але інструкція його виконання передбачає й деякі прийоми диференціації.
Урізноманітнення вимоги до розв’язання текстових задач. Всім учням пропонується та сама задача, причому одразу дається й додаткове завдання щодо цієї задачі. Такими додатковими завданнями можуть бути: розв’язати задачу іншим способом, скласти числовий вираз за розв’язанням задачі окремими діями, змінити запитання і знайти на нього відповідь, скласти подібну задачу, скласти і розв’язати обернену задачу (3 клас), записати план розв’язання задачі (4 клас).
Постановка кількох запитань до умови задачі. Вчитель записує умову задачі і до неї 2-3 запитання. Кожен учень знаходить відповіді на стільки запитань, на скільки зможе. Зрозуміло, що бажано відповісти на всі запитання.
Задача № 976 (3 клас)
Дві кравчині мають пошити по 96 сорочок. Одна з них шиє за день 12 сорочок, а друга - 16.
Запитання. 1) За скільки днів пошиє перша кравчиня 96 сорочок?
2) За скільки днів пошиє друга кравчиня 96 сорочок?
3) Яка кравчиня виконує роботу раніше і на скільки днів?
Учитель. Уважно прочитайте умову задачі. Запишіть скорочено умову в зошит. Дайте відповідь на перше запитання, а хто зможе і встигне, то й на друге і третє.
Завдання з трьома задачами. Вчитель записує на дошці 3 задачі, які мають певну схожість, але різні за ступенем складності. Перша задача є підготовчою до другої.
Спочатку дітям пропонується розв’язати другу задачу. Коли частина класу виконає завдання, вчитель дає таку вказівку: «Учні, які розв’язали другу задачу, починають розв’язувати третю задачу. Хто не зміг розв’язати другу задачу, хай спробує розв’язати першу.
2) Спрощення одного з варіантів самостійної роботи. Завдання для самостійної роботи готують у двох однакових за навчальною метою варіантах. Проте в одному варіанті дається легша задача. Це може бути задача, яку вже розв’язували в класі, або аналогічна, де змінено числові значення. Числові дані добираються так, щоб прийоми виконання дій над ними були вже добре засвоєні, оскільки учні повинні зосереджувати увагу не на обчисленні, а на зв’язках між величинами. Наведемо зразок такої роботи.
Варіант 1.
Задача № 388 (3 клас)
У 6 однакових ящиках 30 кг лимонів. Яка маса лимонів у 4 таких ящиках?
Другий (полегшений) варіант полягає в тому, що учень виконуватиме дії над одноцифровими та круглими цифрами (10 : 5 = 2, 2 · 3 = 6), тим часом як основний (перший) передбачає ділення іменованого числа на двоцифрове, множення на двоцифрове або трицифрове число.
Варіант 2
Задача.
За 5 партами сидить 10 учнів. Скільки учнів сидить за 3 партами?
Диференційовані завдання при розв’язуванні задач випливають з тих чи інших несформованих вмінь і навичок. Це може бути:
диференціація за ступенем складності (індивідуалізація вимог до загального завдання):
на які запитання можна ще дати відповідь, користуючись умовою задачі, запишіть їх і дайте на них відповідь;
складіть задачу, обернену даній і розв’яжіть її;
складіть вираз до задачі;
складіть за одержаним виразом свою задачу.
Індивідуальна допомога. Завдання для самостійної роботи пропонується у 2 - 4 варіантах. В одному чи двох з них міститься додаткова інформація, розрахована на допомогу в розв’язуванні задач. Реалізується цей вид диференціації через індивідуальні картки.
2) Диференціація за ступенем допомоги:
додаткові запитання;
додаткові вказівки;
додаткова конкретизація (короткий запис змісту задачі);
вибір правильного розв’язування;
виконання деякої частини завдання;
додаткові вправи.
3) Розв’язування задач за готовим планом
Способи письмового розв’язування текстових задач
Записати розв’язання (окремі арифметичні дії чи числовий вираз), а пояснення ходу розв’язання подати усно.
Записати окремі дії і коротко коментувати кожну з них, записуючи, що знайшли цією дією.
Скласти послідовний вираз, за допомогою якого розв’язується задача, коротко письмово пояснюючи кожну його частину.
Записати розв’язання з письмовим планом: перше запитання і одразу дія, друге запитання і дія і так далі.
Прийоми перевірки правильності розв’язання задачі
Звірення відповіді (дає вчитель)
а) дати конкретне число;
б) дати лише числові межі результату.
2) Встановлення відповідності результату й умови (знайдене число підставляється в умову задачі).
3) Розв’язування задачі різними способами.
4) Складання і розв’язування оберненої задачі.
5) Прикидка відповіді.
6) Взаємоперевірка.
Форми роботи при розв’язуванні задач
1.Колективна (для розв’язування задач нового виду)
а) бесіда вчителя і учнів з елементами зв’язного пояснення;
б) зв’язний виклад самого вчителя (щоб продемонструвати хід міркувань при розв’язуванні задач нового виду);
в) напівсамостійна (один учень розв’язує задачу на дошці або коментує її розв’язування з місця з одночасним записом задачі на дошці)
1) В процесі первинного закріплення.
2) При розв’язуванні задач підвищеної складності.
3) Для порівння різних способів розв’язування тієї самої задачі.
4) Для аналізу помилок, допущених учнями при самостійному розв’язанні.
5) У ході підготовки учнів до сприймання нового матеріалу, в тому числі задач нового виду.
2. Індивідуальна. В процесі розвитку вмінь розв’язувати задачі того чи іншого виду.
Під час виконання самостійної роботи на уроках математики у сильних учнів нерідко з’являється «резерв часу». Досвідчені вчителі заздалегідь готують індивідуальні картки, які діти можуть самостійно брати з конверта, що завжди лежить на постійному місці. Завдання в цих картках мають бути поставлені чітко, лаконічно, щоб не доводилося виконувати великих записів, але треба було добре «поламати» голову [10,89].
3. Групова форма
Групи учнів не постійні, їх кількісний і якісний склад може здійснюватися залежно від рівня досягнень учнів, змісту теми тощо. Об’єднуючи учнів у групи, вчитель одержує можливість організувати навчання різне за змістом, рівнем складності, обсягом завдань, тобто враховує індивідуальні запити школярів за певних умов.
При диференціації учителю необхідно:
враховувати загальну готовність учнів до наступної діяльності;
передбачати труднощі, які можуть виникнути в учнів під час засвоєння матеріалу;
використовувати диференційовані завдання індивідуального та групового характеру в системі уроків;
проводити перспективний аналіз діяльності власної і учнів: з якою метою планується виконання тих чи інших завдань, чому їх треба виконувати саме на даному етапі уроку, як продовжити розпочату роботу на наступних уроках.
а) Парна
1. Поставити один одному такі запитання:
- Що в задачі відомо про …?
- Що запитується в задачі?
- Скількома діями можна розв’язати задачу?
Мета: розвиток умінь опрацювати зміст задачі.
2. Перевірити один одного, чи правильно зрозумів задачу, а потім удвох обміркувати план її розв’язання.
Один учень називає запитання плану, а другий – дії, що треба виконати.
Мета: розвиток умінь знаходити і обговорювати план розв’язання задачі.
3. Розв’язати задачу самостійно, а потім зробити взаємоперевірку.
Мета: розвиток умінь контролювати правильність ходу розв’язання задачі.
б) Ланкова (діяльність постійних груп учнів) тривалість роботи 5 – 10 хвилин протягом уроку.
1) 4 задачі різного типу. Кожен учень бере задачу, яку дає ланковий, витягнувши з конверта.
2) Задачі для ланок дублюються.
3) Для однієї ланки лише 2 задачі.
4) Для однієї ланки 1 задача. Кожна ланка має задачі різного типу.
в) Диференційовано-групова. 3 групи – сильніша, середня і слабка. Для слабкої групи дається підказка.
Отже, готуючи диференційовані завдання, вчитель обов’язково зіставляє їх мету й зміст з рівнем знань і розвитку учнів, шукає те спільне в змісті й характері завдань, без чого