Xreferat.com » Рефераты по педагогике » Підготовка до ЗНО - українська мова

Підготовка до ЗНО - українська мова

здатний, вузькіший, ніжніший.


















Упишіть до таблиці форму родового відмінка числівника вісімсот.

















Упишіть до таблиці форму родового відмінка числівника шістдесят.


















Впишіть до таблиці форму давального відмінка числівника сімдесят.


















Упишіть до таблиці форму давального відмінка числівника двісті.


















Упишіть до таблиці форму орудного відмінка числівника шістдесят:














Укажіть, до якого стилю мовлення належить ●Текст 8 (прикметник запишіть у називному відмінку).


















Укажіть, до якого стилю мовлення належить ●Текст 9 (прикметник запишіть у називному відмінку).


















Укажіть, до якого типу мовлення належить ●Текст 10 (назву терміна запишіть у називному відмінку).


















Розвиток мовлення


І. Прочитайте уважно текст «Цінності». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання 1-6 до нього. Відповіді на запитання й завдання запишіть після слова «Відповідь».


Цінності

Цінності – соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо. Вони виражають те, як повинен бути влаштований світ і якою має бути людина. Цінності не беруться під сумнів, служать еталоном й ідеалом для всіх людей. Якщо вірність є цінністю, то відступ від неї засуджується як зрада.

Цінності є переконаннями, що поділяються багатьма людьми стосовно мети, до якої потрібно прагнути. Норми й цінності тісно взаємопов'язані. Відмінність між нормою й цінністю виражається так: норми – правила поведінки, цінності – абстрактні поняття про те, що таке добро і зло, правильне й неправильне, належне й неналежне. Цінності мають загальну основу з нормами й завжди перекладаються суспільством на мову приписів.

Припис – це заборона або дозвіл що-небудь робити, звернені до індивіда або групи індивідів і виражені в будь-якій формі (усній або письмовій, формальній або неформальній). Цінності – це те, що виправдовує й надає сенсу нормам. Життя людини – цінність, а охорона життя – норма. Дитина – соціальна цінність, обов'язок батьків всіляко піклуватися про неї – соціальна норма.

Одні норми очевидні на рівні здорового глузду, і їх ми виконуємо не замислюючись. Інші вимагають від нас напруження і серйозного морального вибору. Поступатися літнім людям місцем або вітатися при зустрічі зі знайомими видається очевидним. Однак залишитися з хворою матір'ю або йти воювати за звільнення батьківщини – вибір між двома фундаментальними етичними цінностями.

До духовної сфери зрілої особистості-громадянина входять моральні, громадянські, світоглядні, екологічні, естетичні, інтелектуальні, валеологічні цінності.

Підготовка до ЗНО - українська моваМоральні цінності втілюються в найрізноманітніших виявах активності та самоактивності людини, спрямованих на утвердження у міжлюдських стосунках гуманних начал: доброти, справедливості, толерантності, щирості, сумлінності, взаємоповаги, власної гідності, відповідальності, принциповості. Усвідомлення творчої, улюбленої праці, праці за покликанням як однієї з найважливіших моральних цінностей допомагає людині реалізувати себе, збагнути свої можливості, відчути свою потрібність людям, здатність власною працею дарувати щастя рідним, близьким і незнайомим людям, Батьківщині. Але праця, що не одухотворена моральним, гуманістичним сенсом, а використовується як засіб власного збагачення, породжує егоїзм, скнарість, цинізм, прагнення до наживи, намагання досягти успіху будь-якою ціною.

Уболівання за долю Батьківщини, прагнення збагнути як величні, героїчні етапи в історії Батьківщини, так і причини трагічних занепадів, страждань народу, шана до видатних людей, героїв нації, потреба віддавати всі свої сили, талант служінню співвітчизникам, почуття відповідальності за сучасне й майбутнє нації, держави – реальні вияви громадянських цінностей. Важливе значення має також правова вихованість людини, що передбачає законослухняність, володіння правовою культурою, свідоме й відповідальне ставлення до прав та обов'язків громадян.

Чи не найважливіше значення в підсистемі громадянських цінностей має глибоке усвідомлення особистістю виняткової ролі в житті людей мови своєї нації, у якій на генетичному рівні втілюються творча сила народного духу, помисли народу, його сподівання, віра та воля. Водночас кожен громадянин повинен усвідомити об'єднувальну, державотворчу роль державної мови, розуміти її значення для розвитку нації, бездоганно володіти нею, активно сприяти її функціонуванню в усіх сферах суспільного життя.

Світоглядні цінності належать до, так би мовити, трансцендентних орієнтацій людини. Вони допомагають людині виходити за межі своєї земної буденності й оцінювати себе, свої теперішні діяння, спосіб життя з позицій вічних цінностей. Навіщо я живу? Що залишу для людей після себе? Чи не зникну я безслідно, коли закінчиться земне моє життя?

Віра в безсмертя людської душі може органічно поєднуватись у свідомості та самосвідомості особистості з її вірою в Бога. Таке поєднання за певних умов виховання, що базується на гуманістичних, моральних засадах, стає для людини невичерпним джерелом самоактивності. Воно допомагає збагнути сенс життя в його зв'язку з вічністю, актуалізувати потребу самовдосконалення та творення себе задля осягнення найвищої, достойної гідності Людини мети – служити людям, Вітчизні і знаходити в цьому справжнє людське щастя.

Екологічна вихованість є однією з найбільш вагомих і найбільш актуальних особистіших цінностей. Вона виражається у глибокому усвідомленні неоціненного значення навколишнього природного середовища у житті, у бережливому ставленні до природи, розвиненій, дійовій потребі захищати її від нерозумних і небезпечних впливів.

Естетична вихованість, розвиненість естетичних смаків, уподобань, уміння відрізняти справжню, благородну красу від дешевих імітацій, вульгарності – все це завжди розглядалось як важливі характеристики людини, що свідчать про її інтелігентність, високу духовність.

На перший погляд може здатися, що інтелектуальні цінності не мають відношення до духовності. Проте такі інтелектуальні характеристики, як здатність мислити критично й самокритично, спроможність плекати власні об'єктивні оцінки, погляди на різні життєві явища, на саму людину, сенс життя як запоруку здатності до самостійного вибору, забезпечують нашу готовність протистояти експансивному нав'язуванню їй ззовні готових, часто сумнівного ґатунку еталонів, орієнтацій.

Валеологічні цінності виявляються в серйозному, відповідальному ставленні до свого фізичного та психічного здоров'я. Людина може зреалізувати свої майже безмежні можливості, якщо з ранніх літ привчає себе до здорового способу життя, надає належного значення фізичній культурі та спорту, зрештою, усвідомлює, що турбота про здоров'я – це не тільки її особиста справа, а й вияв відповідальності перед суспільством, державою.

Вагомість охарактеризованих груп цінностей зростає в міру посилення їх взаємозв'язку в єдиній системі духовності, яка й визначає сутність особистості взагалі та її громадянську сутність зокрема.

(З підручника)


Запитання:

До якого стилю мовлення належить текст? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь:


Продовжіть третій абзац, навівши приклад, який ілюструватиме відмінність між цінністю і нормою.

Відповідь:


Спираючись на зміст тексту, сформулюйте речення про роль цінностей у житті людини і запишіть його.

Відповідь:


Наведіть 6-7 найважливіших, на Ваш погляд, цінностей та їхні антонімічні поняття

(наприклад: добро-зло).

Відповідь:


Поясніть, як Ви оцінюєте нігілістичне ставлення частини нашої молоді до мови і культури свого народу.

Відповідь:


Спираючись на зміст тексту, дайте визначення поняття духовність.

Відповідь:


ІІ. Прочитайте уважно текст. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання 1–6 до нього. Відповіді на запитання й завдання запишіть після слова «Відповідь».


Наш гість жаданий – Дон Кіхот

Ще в дитинстві багатьом із нас доводилося читати трохи дивацьку книжку про химерного лицаря Дон Кіхота та його незвичайного, але зворушливо відданого зброєносця СанчоПансу. Потім, звідавши колючих вітрів життя, ми вдумливо перечитуємо мудру книгу: Мігель Сервантес де Сааведра «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі». Спершу бачимо тільки контури неправдоподібних постатей і подій. Тоді відходимо на певну відстань, як від великої картини художника, і за рясними мазками пензля починають проглядатися постаті, разюче знайомі картини, що наче узагальнюють події нашого власного життя. Вдивляємось у книгу, як у прозору глибінь води, – і на спокійному плесі відбивається обличчя і весь світ навколо...

«Дон Кіхот» – це не звичайна книжка пригод, а книжка про людину, про людство, про високі поривання духу, людські змагання й здобутки. Ось чому три з половиною століття читають її і знаходять у ній, либонь, глибший зміст, ніж знаходили сучасники.

Дуже цікаві взаємини з «Дон Кіхотом» були в Гейне: «Кожні п'ять років мого життя я перечитував «Дон Кіхота» з різними враженнями, що змінювали одне одне. Коли я досяг юнацького розквіту й недосвідченими руками нишпорив у трояндових кущах життя та хапався за найвищі скелі, щоб бути ближче до сонця, а ночами марив про орлів та чистих дів, тоді «Дон Кіхот» уявлявся мені досить безвідрадною книгою, а коли вона траплялася мені дорогою, я роздратовано відкидав її набік. Пізніше, коли я дозрів і став мужем, я вже певною мірою змирився з сердешним захисником Дульсінеї й почав насміхатися з нього. «Дурень», – казав я. Але дивна річ: на всіх життєвих дорогах мене переслідували захмарні тіні худющого лицаря та його опецькуватого зброєносця, а особливо коли я зупинявся на небезпечному перехресті... Праворуч був Дон Кіхот з Ламанчі на своєму абстрактному Росінанті, а ліворуч – Санчо Панса на своєму позитивному віслюкові».

У кожної людини власна концепція світу, і кожен по-своєму шукає в цьому світі своє місце. Один знаходить місце для подвигу, іншого життя облягає так щільно, що не залишає такого місця. У Дон Кіхота призма, крізь яку він дивився на життя, була аж надто своєрідною й перебільшувальною, а внутрішня сила й рішучість дивовижною. Найгірші невдачі не могли його навчити тієї поміркованості й обережності, що ведуть до успіху. Зрештою, для нього важливий не успіх, а вірність собі, своїм ідеалам і високим поняттям честі. В найскладніших ситуаціях він не падає духом і залишається собою.

Дон Кіхот вийшов у лицарському озброєнні допомагати зневаженим і скривдженим, що чекають його прикладу, більше того – його подвигів. Він мав високі уявлення про людину, творив із неї ідеал.

Його зброєносець Санчо Панса не має жодних ілюзій. Його простонародний тверезий розум сприймає світ практично. Розум цього хитруватого селянина оцінює всі поразки й приниження шляхетного лицаря, а серце Санчо схиляється до того величного й чесного, що є в сліпій хоробрості Дон Кіхота. Здоровим чуттям Санчо розуміє високий дух шляхетності, безкорисливості свого доброго, але такого незугарного пана й відданий йому всією душею. Виявляється, зрештою, Санчо Пансу приваблює не губернаторство, а висока натура, ентузіазм, духовна енергія Дон Кіхота. Санчо підсвідомо розуміє той високий дух і відчуває в ньому опору. Може, цілий народ, з якого Санчо – лише колоритний тип, відчуває такий неусвідомлений потяг до Дон Кіхотів?

(7) Що змушує розважливого Санчо йти за напівбожевільним ідальго? Це велика загадка роману й велика загадка життя. У чому сила шляхетних і непрактичних, сповнених духу й, по суті, беззахисних, тих хоробрих сміливців, що вирушають на боротьбу зі світом боронити скривджених, з ентузіазмом і вірою в остаточну перемогу правди й добра? Чому тверезий і кмітливий селянин самохіть поділяє долю дивака, його пригоди й поразки, а також його надії? Чи немає в цьому прихованої алегорії про затаєну в глибині серця віру народу у своїх духовних провідників, у своїх шляхетних ідеалістів, далеко не завжди розважливих і розумних, але високих духом?

Дон Кіхот – вічний образ. Він з'явився в країні найбільших суперечностей, найглибших прірв між реальним буттям і марнославною свідомістю людей. Він і зараз іде по землі, його дух неодмінно оживає в кожному народові й у кожній людині.

Дон Кіхот приходить до нас у зоряну годину нашого життя. В юнацтві, коли відчуваєш легкість кроку, а надмір сил розпирає груди, хочеться зробити щось надзвичайне. Хочеться створити інший світ, якого нам, звичним до второваної колії, так бракує.

(10) Кожне покоління шукатиме в романі «Дон Кіхот» розгадки притчі про життя й наповнюватиме своїм змістом підтекст твору, шукатиме в ньому алегорій, метафор.

(За Є. Сверстюком)


Запитання:

До якого стилю мовлення належить текст? Свою відповідь обґрунтуйте.

Відповідь: ________________________________________________________________


Яка думка об'єднує перший і третій абзаци?

Відповідь: ________________________________________________________________


Спираючись на зміст 4, 5, 6, 7 абзаців, назвіть найсуттєвіше у світоглядах Дон Кіхота й Санчо Панси.

Відповідь: _________________________________________________________________


Розважливий Санчо Панса поділяє долю Дон Кіхота, його поразки, а також надії. Що, на думку автора тексту, означає така поведінка Санчо?

Відповідь: ________________________________________________________________


Спираючись на текст, дайте визначення поняття донкіхотство.

Відповідь: _________________________________________________________________


Сформулюйте й запишіть своїми словами проблему, метафорично виражену Гейне так: «Але дивна річ: на всіх життєвих дорогах мене переслідували захмарні тіні худющого лицаря та його опецькуватого зброєносця, а особливо коли я зупинявся на небезпечному перехресті... Праворуч був Дон Кіхот з Ламанчі на своєму абстрактному Росінанті, а ліворуч – Санчо Панса на своєму позитивному віслюкові».

Відповідь: ________________________________________________________________


ІІІ. Прочитайте уважно текст. Виконайте завдання до нього. Із чотирьох варіантів відповідей виберіть ОДНУ ПРАВИЛЬНУ


Феномен Стуса

(1-3) На сьогоднішній хвилі оновлення ім'я Стуса увійшло в життя українського народу як важливий чинник пробудження й самоусвідомлення, набуло значною мірою символічного значення.

(4-7) В історії кожної національної культури були свої подвижники. Що ж до культури української, то вона давала особливо вдячний ґрунт для подвижництва, інакше вона просто не могла б вижити в тих жорстких і неповноцінних умовах, які визначила їй історія. Дух Шевченка витає над нею, невблаганно шукаючи все нових втілень, і одним з них став Василь Стус.

(8-15) Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса. Це щось незмірно вагоміше від суто літературного впливу. Недарма Ю. Шевельов писав: «Шевченко для нього – як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує й перековує її, як йому велить творчий дух. Не можна собі уявити Стуса поза українською мовою, не можна його уявити поза Шевченковою стихією». То, справді, глибоко внутрішня єдність, генетичний духовний зв'язок при гострому запереченні наслідування шевченківських форм, інерції «шевченківського кожуха». Стусову поетику, його «образ вірша» єднає з Шевченком своєрідний кругообіг образів, глобальна повторюваність певних мотивів і форм.

(16-21) 3 перших кроків свого творчого самовиявлення Стус брав на себе багато. Вже в ранніх віршах болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності – не ситої і ледачої, а тієї, що її треба виборювати дорогою ціною – пізнанням самого себе, готовністю не зрадити себе. «Як вибухнути, щоб горіть?!» – так звучить у Стуса вічне гамлетівське запитання. Його життєва модель – втілення принципу: між високою ідеєю та життєвим вибором, між словом і вчинком немає відстані, немає суперечності.

(22-26) Саме цим насамперед зумовлена особлива значущість Стусового образу буття для нашої людини, яку привчали бути рабом обставин, об'єктом чиєїсь волі, а не суб'єктом в його самовиявленні й самоутвердженні. З цим пов'язана й особлива вага Стусового слова. Воно підтверджене вчинком, «забезпечене нерозмінним запасом правди і ціною власного життя» (Євген Сверстюк), тому й не сприймається як фраза.

(27-35) Доводиться чути, що вся сила поезії Стуса – в тих ідеях, які вона несе в собі, в образі автора, тоді як суто поетичних відкриттів тут небагато. На цій підставі його як традиціоналіста протиставляють новаторам. Та з огляду на нашу історичну, національну долю така поезія завжди була актуальною, лишаючись головним, а подекуди чи не єдиним чинником національно-культурного самоствердження. У місткому афористичному слові вона несла правду всупереч заборонам, насильству, фальсифікації. А що за таке слово дорого треба платити – здоров'ям, долею, самим життям (і платили, платили сповна!), – воно не сприймалося як фраза, набувало ваги й закличної сили. Можливо, настане колись такий час, коли ми будемо справді вільними серед рівних – тоді й відмовимося від поетичної публіцистики, але ще не час...

(36-41) І, очевидно, сила поезії Стуса, її здатність зворушити глибинні шари свідомості читача зумовлена не тільки сумою істин, висловлених у ній. Інша річ, що «секрети поетичної творчості» Стуса не лежать на поверхні, не заявляють голосно про себе. Вони – у «непомітних» взаєминах традиційних і новаторських начал, у непідвладності моді, в майстерному опануванні смисловими глибинами слова, в умінні віднайти різні смислові шари й глибоко заховані асоціативні зв'язки, символічне підґрунтя слова й образу.

(42-47) Сьогоднішня популярність імені Стуса виникла на гребені політичної хвилі. Вона зумовлена навалою пізнання того, що замовчувалося, душилося, а насправді було і є гордістю нації. Широкий загал знає передусім ім'я Стуса: душі, згодовані сурогатами, вабить образ праведника. І що більше його поезія наближатиметься до людей, то глибинніші смислові пласти відкриватимуться в ній. Час уже, нарешті, формувати смаки не дешевими ерзацами поезії, а такими чистими й справжніми взірцями, як Стусове слово.

(48-53) Якби життя Стуса склалося інакше, пролягло б у звичному, «спокійному» річищі, без трагічних випробувань, ми, без сумнівів, мали б поета інтелектуально наповненого, з високою мистецькою ерудицією, оригінальним переосмисленням світового мистецького досвіду, що для української поезії з її вічно актуальною небезпекою провінціалізму – життєво важливо. Але то був би вже інший поет. Феномен Стуса постав саме на такому історичному тлі. І саме такий Стус дорогий нам.

(За Михайлиною Коцюбинською)

(628 слів)

Завдання до тексту

Справедливість думки: «На сьогоднішній хвилі оновлення ім'я Стуса ввійшло в життя українського народу як важливий чинник пробудження й самоусвідомлення, набуло значною мірою символічного значення» (рядки 1-3) доводять висловлювання з тексту:

Сьогоднішня популярність імені Стуса виникла на гребені політичної хвилі. Вона зумовлена навалою пізнання того, що замовчувалося, душилося, а насправді було і є гордістю нації (рядки 42-44).

Вже в ранніх віршах (Стус) болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності – не ситої і ледачої, а тієї, що її треба виборювати дорогою ціною – пізнанням самого себе, готовністю не зрадити себе (рядки 16-20).

«Секрети поетичної творчості» Стуса – у непомітних взаєминах традиційних і новаторських начал, у непідвладності моді (рядки 37-39).

... З огляду на нашу історичну, національну долю така поезія завжди була актуальною, лишаючись головним, а подекуди чи не єдиним чинником національно-культурного самоствердження (рядки 29-31).


А 1-ше висловлювання;

Б 2-ге висловлювання;

В 3-тє висловлювання;

Г 4-те висловлювання.


Принцип «між високою ідеєю і життєвим вибором, між словом і вчинком немає відстані, немає суперечності» (рядки 20-21) характеризує натуру:

А рішучу;

Б цілісну;

В віддану;

Гнерозважливу.


Доказ того, що життя і творчість В. Стуса є подвижництвом, містять висловлювання з тексту:

В історії кожної національної культури були свої подвижники. Що ж до культури української, то вона давала особливо вдячний ґрунт для подвижництва, інакше вона просто не могла б вижити в тих жорстких і неповноцінних умовах, які визначила їй історія (рядки 4-6).

У місткому афористичному слові вона (така поезія) несла правду всупереч заборонам, насильству, фальсифікації. А що за таке слово дорого треба платити – здоров'ям, долею, самим життям (і платили, платили сповна!), – воно не сприймалося як фраза, набувало ваги й закличної сили (рядки 31-34).

Що більше його (Стусова) поезія наближатиметься до людей, то глибинніші смислові пласти відкриватимуться в ній (рядки 45-46).

Широкий загал знає передусім ім'я Стуса: душі, згодовані сурогатами, вабить образ праведника (рядки 44-45).


А 1-ше висловлювання;

Б 2-ге висловлювання;

В 3-тє висловлювання;

Г 4-те висловлювання.


Загальним щодо інших є зміст висловлювання:

А Шевченко для нього – як українська мова (рядки 9-10).

Б Стусову поетику, його «образ вірша» єднає з Шевченком своєрідний кругообіг образів (рядки 14-15).

В Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса (рядок 8).

Г То, справді, глибоко внутрішня єдність при гострому запереченні наслідування шевченківських форм, інерції «шевченківського кожуха» (рядки 12-13).


У вислові «Досвідові Шевченка належить особливе місце в поезії Стуса. Це щось незмірно вагоміше від суто літературного впливу» (рядки 8-9) автор говорить про:

А епігонство;

Б прихильність;

В наслідування;

Г спадкоємність.


У реченні «З перших кроків свого творчого самовиявлення Стус брав на себе багато»:

А немає фразеологізмів;

Б ужито фразеологізм «брати на себе»;

В ужито фразеологізм «брати на себе багато»;

Г ужито фразеологізм «творче самовиявлення».


Стусове запитання «Як вибухнути, щоб горіть?!» (рядок 19) означає:

А роздвоєність, сумнів;

Б занурення в роздуми, нездатність діяти швидко й рішуче;

В невідворотну потребу в рішенні перед серйозним кроком;

Г визначення творчої позиції, життєвий вибір.


Висловлення «Доводиться чути, що вся сила поезії Стуса – у тих ідеях, які вона несе в собі, в образі автора, в той час як суто поетичних відкриттів тут небагато» (27-28) є в тексті:

А висновком із попереднього роздуму автора;

Б тезою автора, яку він має підтвердити або спростувати;

В формулюванням проблеми, спірного питання;

Г аргументом, доказом, що підтверджує або спростовує тезу автора.


Думку про те, що поетичних відкриттів у творчості Стуса небагато, він є традиціоналістом, а не новатором, найкраще спростовує висловлювання:

Можливо, настане колись такий час, коли ми будемо справді вільними серед рівних – тоді й відмовимося від поетичної публіцистики, але ще не час... (рядки 34-35).

Ми, без сумнівів, мали б поета інтелектуально наповненого, з високою мистецькою ерудицією (рядки 49-50).

І що більше його поезія наближатиметься до людей, то глибинніші смислові пласти відкриватимуться в ній. Час уже, нарешті, формувати смаки не дешевими ерзацами поезії, а такими чистими і справжніми взірцями, як Стусове слово (рядки 45-47).

... «Секрети поетичної творчості» Стуса – у «непомітних» взаєминах традиційних і новаторських начал, у непідвладності моді, в майстерному опануванні смисловими глибинами слова, в умінні віднайти різні смислові шари й глибоко заховані асоціативні зв'язки, символічне підґрунтя слова й образу (рядки 37-41).

А 1-ше висловлювання;

Б 2-ге висловлювання;

В 3-тє висловлювання;

Г 4-те висловлювання.


Посилання автора на «непомітні» взаємини традиційних і новаторських начал» (38-39) у поезії В. Стуса заперечує думку про те, що він як традиціоналіст протистоїть новаторам, оскільки:

А традиціоналіст і новатор – у тексті антоніми, а традиційний і новаторський – ні;

Б слова в обох парах – антоніми;

В традиціоналіст і новатор – антоніми, а традиційний і новаторський – синоніми;

Г слова в обох парах належать до однієї тематичної групи.


ІV. Прочитайте уважно текст. Виконайте завдання до нього. Із чотирьох варіантів відповідей виберіть ОДНУ ПРАВИЛЬНУ


Гордість Іспанії

(1)Тридцять років тому фашистські заплічники вивезли Федеріко Гарсіа Лорку в гори і там розстріляли. Десь недалеко було рідне село Фуенте Вакерос. Навколо була рідна земля Гранади.

(2)Для холуїв кривавого каудильйо цей молодий і ще наївний в'язень був тільки черговою жертвою. Новітні герострати – не рівня давнім: вони не прагнуть слави, вони ладні були б задушити будь-який поголос про свої звірства. Але людство знає: криваві руки франкістів скроплені кров'ю одного з найбільших поетів XX століття – Федеріко Лорки. Це їм можна було б адресувати поетові слова: «Я іспанець до мозку кісток і не уявляю собі життя поза межами своєї країни, але я ненавиджу тих, хто іспанець тільки тому, що народився в Іспанії».

(3)Вирісши на багатостраждальній іспанській землі, закоханий у трагічні мотиви канте хон-до, перейнятий скорботно-благородними образами Сервантеса і Кальдерона, Веласкеса і Гойї, Лорка не міг не сприйняти цього почуття фатального трагізму, яке мало не стало рисою національного характеру його народу.

(4)Стиль його поезії успадкований од народної творчості. Це стиль іспанських темпераментних хот і народних пісень. Це стиль іспанської історії, яка витворила тип темпераментної людини, що ніколи не звільнюється від почуття життєвої небезпеки.

Підготовка до ЗНО - українська моваПідготовка до ЗНО - українська мова(5)Але, будучи виразно національним поетом, Лорка разом з тим є одним з найбільш оригінальних поетів нашого віку. Світова поетична культура була ним дуже добре засвоєна.

(6)Лорка – передусім поет драматичний. Двобій життя і смерті – це магістральна його тема. Навіть книга віршів у його сприйманні нагадує «мертву осінь», вірші – «чорне листя на білій землі». Так виявляється в Лорки суто живописний аспект дійсності: майже кожен його вірш можна «дивитись». Таке його все «Циганське романсеро». У листі до свого друга Хорхе Гільєна сам Лорка писав про цей твір так: «Я намагаюсь поєднати циганську міфологію з відвертою буденністю плинного часу. Виходить щось дивовижне, та, сподіваюсь, і по-новому прекрасне. Я прагну добитися того, щоб образи, якими я зобов'язаний своїм героям, були зрозумілі для них, були видінням того світу, де вони живуть. Залишиться книга романсів, і можна буде сказати, що це книга про Андалузію. Це вже так! Андалузія не повернеться спиною до мене...»

(7)Багатство поетових вражень дивує в кожному вірші. Його рядок ніби доведено до вищої поетичної конденсації. Осінь приходить з гронами туману, равликами та громаддям гір. У вітах яблуні – птахи й тіні. Горбате місто горян має густу нечесану шевелюру зелені. Серце гітари поранене п'ятьма шпагами.

(8)Слухаючи, як вишумовує морська черепашка, можна відчути, як серце повниться бризками води й світла, зеленавою сутінню та срібними рибками. Його образи дуже конкретні, його поетична думка глибока і не завжди осягнена. Часом цю думку легше відчути, аніж збагнути. Треба мати дуже розвинені почуття, щоб любити Лорку.

(9)«Поет розуміє все незбагненне», – писав Лорка. Але незбагненність його самого не слід перебільшувати. Він якось зазначав, що у всьому любить простоту. Його образи «точні до найдрібніших деталей» і здаються багатьом незвичними тільки тому, що «не так уже часто зустрічається нехитре вміння бачити й чути».

(10)Не можна не вказати на ще одну визначальну ознаку його обдарування – виняткову музичність. Інтонаційний малюнок багатьох його віршів неповторний.

(11)«Іспанець до мозку

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: