Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку
Оскільки наявність уваги означає зв'язок свідомості з певним об'єктом, його зосередженість на ньому, насамперед встає питання про ступінь цієї зосередженості, тобто про концентрированности увагу.
Концентрація уваги - на противагу його розпорошеності - означає наявність зв'язку з певним об'єктом або стороною діяльності й виражає інтенсивність цього зв'язку. Концентрація - це зосередженість, тобто центральний факт, у якому виражається увага. Концентрація уваги означає, що є фокус, у якому зібрана психічна або свідома діяльність.
Поряд із цим розумінням концентрації уваги під концентрованою увагою часто в психологічній літературі розуміють увага інтенсивної зосередженості на одному або невеликому числі об'єктів. Концентрація уваги в такому випадку визначається єдністю двох ознак - інтенсивності й вузькості уваги.
Об'єднання в понятті концентрації інтенсивності й вузькості уваги виходить із тієї передумови, що інтенсивність уваги і його обсяг обернено пропорційні один одному. Ця передумова в загальному правильна, лише коли поле уваги складається з елементів, один з одним не зв'язаних. Але коли в нього включаються значеннєві зв'язки, що поєднують різні елементи між собою, розширення поля уваги додатковим змістом може не тільки не знизити концентрованості, але іноді навіть підвищити її. Ми тому визначаємо концентрацію уваги тільки інтенсивністю зосередження й не включаємо в неї вузькості уваги. Питання про обсяг уваги, тобто кількості однорідних предметів, які охоплює увага, - особливе питання.
Для визначення обсягу уваги користувалися до тепер головним чином тахістоскопічним методом. У тахістоскопі на короткий, точно вимірюваний час виставлялися досліджуваному експонати: букви, цифри, фігури.
Відповідно до ряду досліджень, що виявили при цьому існування досить значних індивідуальних розходжень в обсязі уваги, обсяг уваги дорослої людини досягає в середньому приблизно до 4-5, максимум 6 об'єктів; у дитини він дорівнює в середньому не більше 2-3 об'єктам. Мова при цьому йде про число один від одного не залежних, не зв'язаних між собою об'єктів (чисел, букв і т.п.). Кількість, що перебувають у полі нашої уваги зв'язаних між собою елементів, об'єднаних в осмислене ціле, може бути багато більша. Обсяг уваги є тому мінливою величиною, що залежить від того, наскільки зв'язані між собою той зміст, на якому зосереджується увага, і уміння осмислено зв'язувати й структурувати матеріал. При читанні осмисленого тексту обсяг уваги може виявитися істотно відмінним від того, котрий дає його вимір при концентрації на окремі осмислені між собою не зв'язані елементи. Тому результати тахіскопічного вивчення уваги на окремі цифри, букви, фігури не можуть бути перенесені на обсяг уваги в природних умовах сприйняття зв'язаного осмисленого матеріалу. У практиці, зокрема педагогічної, шкільної, варто було б, ретельно з огляду на доступний учнем обсяг уваги, не створюючи щодо цього непосильного перевантаження, розширювати обсяг уваги, систематизуючи пропонований матеріал, розкриваючи його взаємозв'язки, внутрішні відносини.
З обсягом уваги тісно зв'язана й розпреділеність уваги. Говорячи про обсяг, можна, з одного боку, підкреслювати обмеження поля уваги. Але зворотнім боком обмеження, оскільки воно не абсолютне, є розподіл уваги тим або іншим числом різнорідних об'єктів, що одночасно зберігаються в центрі уваги. При розподілі уваги мова, таким чином, іде про можливість не одного, а багато-, принаймні двофокальної уваги, концентрації її не в одному, а у двох або більшому числі різних фокусів. Це дає можливість одночасно робити кілька рядів дій і стежити за декількома незалежними процесами, не втрачаючи жодного з них з поля своєї уваги. Наполеон міг, як стверджують, одночасно диктувати своїм секретарям сім відповідальних дипломатичних документів. Деякі шахісти можуть вести одночасно з неослабленою увагою кілька партій. Розподілена увага є професійно важливою ознакою для деяких професій, як, наприклад, для текстильників, яким доводиться одночасно стежити за роботою декількох верстатів. Розподіл уваги дуже важливий й для педагога, якому потрібно тримати в полі свого зору всіх учнів у класі.
Розподіл уваги залежить від ряду умов, насамперед від того, наскільки зв'язані один з одним різні об'єкти й наскільки автоматизовані дії, між якими повинна розподілятися увагу. Чим тісніше зв'язані об'єкти й чим значніша автоматизація, тим легше відбувається розподіл уваги. Здатність до розподілу можна тренувати.
При визначенні концентрації й обсягу уваги необхідно враховувати не тільки кількісні умови. З якісних моментів, зокрема , один відіграє особливо значну роль: зв'язаність значеннєвого змісту. Увага - як і пам'ять - підкоряється різним законам, залежно від того, на якому матеріалі вона здійснюється. Дуже рельєфно це позначається на стійкості уваги.
Стійкість уваги визначається тривалістю, протягом якої зберігається концентрація уваги, тобто її тимчасовою екстенсивністю. Експериментальне дослідження показало, що увага первинно піддана періодичним мимовільним коливанням. Періоди коливань уваги за даними ряду колишніх досліджень, зокрема Н.Ланге, рівні звичайно 2-3 сек., доходячи максимум до 12 сек. До коливань уваги відносилися, по-перше, коливання сенсорної ясності. Так, годинник, який тримають нерухомо на тій самій відстані від досліджуваного, здається йому, якщо він його не бачить, що він наближається то віддаляється, у силу того, що досліджуваний то більш, то менш виразно чує його биття.
Ці й подібні їм випадки коливання сенсорної ясності, мабуть, безпосередньо пов'язані зі стомленням і адаптацією органів чуттів. Інший характер носять коливання уваги, що позначаються при спостереженні багатозначних фігур; у них поперемінно то одна, то інша частина виступає як фігура: око переміщується з одного поля на інше. У цьому можна переконатися якщо подивитися на малюнок, у якому ми по черзі бачимо то вазу, то два профілі облич. Такий же ефект дає зображення усіченої піраміди, варто більш тривалий час на неї подивитися, щоб переконатися в тім, що усічена підстава то виступає вперед, то відступає назад.
Однак традиційне трактування проблеми стійкості уваги, пов'язане із установленням періодичних її коливань, вимагає деякої ревізії.
Положення із цією проблемою аналогічно тому, яке створилося в психології пам'яті у зв'язку із установленої Эббінгаузом і його послідовниками кривої забування. Навчальна робота була б марною працею, якби крива Эббінгауза відбивала загальні закономірності забування всякого матеріалу. Навчальна й виробнича робота була б взагалі неможлива, якби межі стійкості уваги визначалися періодами, установленими в дослідах з елементарними сенсорними подразниками. Але в дійсності такі малі періоди коливання уваги, мабуть, у жодному разі не становлять загальну закономірність. Про це свідчать спостереження на кожному кроці. Очевидно, проблема стійкості уваги повинна бути поставлена й розроблена заново. При цьому істотно не стільки експериментально встановити властиво очевидний факт значно більшої стійкості уваги, скільки розкрити конкретні умови, якими пояснюються часті періодичні коливання в одних випадках, значна стійкість - в інші.
Наша гіпотеза полягає в наступному: найбільш істотною умовою стійкості уваги є можливість розкривати в тім предметі, на якому воно зосереджено, нові сторони й зв'язки. Там, де у зв'язку з поставленим перед собою завданням ми, зосереджуючись на якому-небудь предметі, можемо розгорнути дане в сприйнятті або мисленні зміст, розкриваючи в ньому нові аспекти в їхніх взаємозв'язках і взаємопереходах, увага може дуже тривалий час залишатися стійкою. Там, де свідомість упирається як би в тупик, у розрізнений, убогий зміст, що не відкриває можливості для подальшого розвитку, руху, переходу до інших його сторін, поглиблення в нього, там створюються передумови для легкого відволікання й неминуче наступають коливання уваги.
Підтвердження цього положення є ще в одному спостереженні Гельмгольца. Вивчаючи боротьбу двох полів зору, Гельмгольц відзначив чудовий факт, у якому полягає ключ для пояснення стійкості уваги, незважаючи на періодичні коливання сенсорних установок. "Я почуваю, - пише Гельмгольц, - що можу націлювати увагу довільно то на одну, то на іншу систему ліній і що в такому випадку якийсь час тільки одна ця система пізнається мною, тим часом як інша зовсім вислизає від моєї уваги. Це буває, наприклад, у тому випадку, якщо я спробую порахувати число ліній у тій або іншій системі. Украй важко буває надовго прикувати увага до однієї якої-небудь системи ліній, якщо тільки ми не зв'язуємо предмет нашої уваги з якими-небудь особливими цілями, які постійно обновляли б активність нашої уваги. Так знаходимо ми, задаючись метою порахувати лінії, зрівняти їхні розміри й т.п. Увага, надана сама собі, виявляє природну схильність переходити від одного нового враження до іншого; як тільки його об'єкт втрачає свій інтерес, не отримуючи ніяких нових вражень, увага, всупереч нашій волі, переходить на що-небудь інше. Якщо ми хочемо зосередити нашу увагу на певному об'єкті, то нам необхідно постійно відкривати в ньому все нові й нові сторони, особливо коли який-небудь сторонній імпульс відволікає нас убік ". Ці спостереження Гельмгольца розкривають самі істотні умови стійкості уваги. Наша увага стає менш підданою коливанням, більш стійкою, коли ми включаємося в вглиб певних завдань, в інтелектуальних операціях розкриваємо новий зміст у предметі нашого сприйняття або нашої думки. Зосередження уваги - це не зупинка думок на одній крапці, а їхній рух у єдиному напрямку. Для того щоб увага до якого-небудь предмета підтримувалася, його усвідомлення повинне бути динамічним процесом. Предмет повинен на наших очах розвиватися, виявляти перед нами весь новий зміст. Лише змінюється й обновляється зміст здатний підтримувати увагу. Одноманітність притупляє увагу, монотонність пригашує її.
На питання про те, завдяки чому йому вдалося прийти до відкриття законів тяжіння, Ньютон відповів: "Завдяки тому, що я безперестанку думав над цим питанням". Посилаючись на ці слова Ньютона, Кюв'є визначає як безустанна увага. Геніальність Ньютона він бачить у стійкості його уваги. Але зворотна залежність більше істотна. Багатство й змістовність його розуму, що відкривав у предметі його думки все нові сторони й залежності, було, мабуть, істотною умовою стійкості його уваги. Якби думка Ньютона при міркуванні про тяжіння вперлася в одну нерухливу крапку, будучи не в силах розгорнути це питання, розкриваючи в ньому нові перспективи, його увага швидко висохнула б.
Але якби думка лише переходила з одного змісту на інший, можна було б скоріше говорити про неуважність, чим про зосередженість уваги. Для наявності стійкої уваги необхідно, мабуть, щоб зміст, що змінюється, був об'єднаний сукупністю відносин в одну єдність. Тоді, переходячи від одного змісту до іншого, вона залишається зосередженою на одному предметі. Єдність предметної віднесеності з'єднується з різноманіттям предметного змісту. Стійка увага - це форма предметної свідомості. Вона припускає єдність предметної віднесеності різноманітного змісту. Таким чином, осмислена зв'язаність, що поєднує різноманітний, динамічний зміст у більш-менш струнку систему, зосереджену навколо одного центра, віднесену до одного предмета, становить основну передумову стійкої уваги.
Якби увагу при всіх умовах було піддано таким коливанням, які мають місце, коли нам дані розрізнені й убогі за змістом почуттєві дані, ніяка ефективна розумова робота не була б можлива. Але виявляється, що саме включення розумової діяльності, яка розкриває в предметах нові сторони й зв'язки, змінює закономірності цього процесу й створює умови для стійкості уваги. Стійкість уваги, будучи умовою продуктивної розумової діяльності, є у певній мірі і її наслідком.
Осмислене оволодіння матеріалом, що розкривається за допомогою аналізу й синтезу систематизацію матеріалу й т.д., внутрішні зв'язки чітко розчленованого змісту, істотно сприяють вищим проявам уваги.
Стійкість уваги залежить, звичайно, крім того, від цілого ряду умов. До числа їх відносяться: особливості матеріалу, ступінь його труднощів, ознайомленості, зрозумілості, відношення до нього з боку суб'єкта - ступеня його інтересу до даного матеріалу й, нарешті, індивідуальні особливості особистості. Серед останніх істотна насамперед здатність за допомогою свідомого вольового зусилля довгостроково підтримувати свою увагу на певному рівні, навіть якщо той зміст, на який вона спрямована, не представляє безпосереднього інтересу, і збереження його в центрі уваги сполучено з певними труднощами.
Стійкість уваги не означає його нерухомості, вона не виключає її переключення. Переключення уваги полягає в здатності швидко вимикатися з одних установок і включатися в нові, відповідно до умов, що змінилися. Здатність до переключення означає гнучкість уваги - досить важлива й дуже потрібна якість.
Переключення, як і стійкість, і обсяг уваги, і як увага в цілому, не є якоюсь самодостатньою функцією. Вона - сторона складної й обумовленої свідомої діяльності, на відміну від розсіювання або блукання ні на чому не концентрованої уваги й від уваги нестійкої нездатної довгостроково утримуватися на одному об'єкті. Переключення означає свідоме й осмислене переміщення уваги з одного об'єкта на іншій. У такому випадку очевидно, що переключення уваги в складній і швидко, що змінюється ситуації, означає здатність швидко орієнтуватися в ситуації й визначити або врахувати значимість, що змінюється, різних у неї елементів, що включаються.
Легкість переключення в різних людей різна: одні - легко й швидко переходять від однієї роботи до іншої; в інших "входження" у нову роботу є важкою операцією, що вимагає більш тривалого часу й значних зусиль. Легке або скрутне переключення залежить від цілого ряду умов. До числа їх відносяться співвідношення між змістом попередньої й наступної діяльності й відношення суб'єкта до кожної з них: чим цікавіша попередня й менш цікава наступна діяльність, тим, мабуть, сутужніше перемикання; і воно тим легше, ніж виражене зворотнє співвідношення між ними. Відому роль у швидкості перемикання грають і індивідуальні особливості суб'єкта, зокрема його темперамент. Переключення уваги належить до числа властивостей, що допускають значний розвиток у результаті вправи. Неуважність у життєвому розумінні слова є поганим переключенням. Є незліченна кількість достовірних анекдотів про неуважність учених. Тип неуважного професора не сходить зі сторінок гумористичних журналів. Однак, всупереч міцно вкоріненому в побутовому розумінні поданню, "неуважність" учених є, навпаки, вираженням максимальної зібраності й зосередженості; але тільки зосереджені вони на основному предметі своїх думок. Тому при зіткненні з рядом життєвих дріб'язків вони можуть виявитися в смішному положенні, що описують анекдоти. Для того щоб усвідомити собі наявність зосередженості в "неуважного" ученого, досить зрівняти його увагу з увагою дитини, що випускає з рук тільки що привабившу її іграшку, коли їй показують іншу; кожне нове враження відволікає її увагу від попереднього; утримати в полі своєї свідомості обидві вона не взмозі. Тут відсутні й концентрація, і розпреділення уваги. У поводженні неуважного вченого також виявляється дефект уваги, але він полягає, мабуть, не в легкому відволіканні, тому що його увага, навпаки, дуже зосереджена, а в слабкому переключенні. Неуважність у звичайному змісті слова обумовлена двома різними механізмами - сильним відволіканням й слабким переключенням.
1.4 Властивості уваги
Увага людини володіє п'ятьма основними властивостями: стійкістю, зосередженістю, переключенням, розподілом і об'ємом. Розглянемо кожну з них.
Стійкість уваги виявляється в здатності протягом тривалого часу зберігати перебування уваги на якому-небудь об'єкті, предметі діяльності, не відволікаючись і не ослабляючи увагу. Стійкість уваги може визначатися різними причинами. Одні з них пов'язані з індивідуальними фізіологічними особливостями людини, зокрема з властивостями нервової системи, спільним и властивостями організму в даний момент часу; інші характеризують психічні властивості (схвильованість загальмованість і т. п.), треті – співвідносяться з мотивацією (наявністю або відсутністю інтересу до предмету діяльності, значущістю для особи),четверті — із зовнішніми обставинами здійснення діяльності.
Люди із слабкою нервовою системою або ті, що перезбуджуються можуть досить швидко стомлюватися, ставати імпульсивними. Людина, яка не дуже добре відчуває себе фізично, також, як правило, характеризується нестійкою увагою. Відсутність інтересу до предмету сприяє частому відвертанню уваги від нього, і, навпаки, наявність інтересу зберігає увагу в підвищеному стані протягом тривалого періоду часу. При обстановці, яка характеризується відсутністю ззовні відволікаючих моментів, увага буває досить стійкою. За наявності безлічі сильно відволікаючих подразників воно вагається, стає залишково стійкою. У житті характеристика спільної стійкості уваги найчастіше визначається поєднанням всіх цих чинників, разом узятих.
Зосередженість уваги (протилежна якість - неуважність) виявляється у відмінностях, які є в мірі сконцентрованості уваги на одних об'єктах і його відверненні від інших. Людина, наприклад може зосередити свою увагу на читанні якої-небудь цікавої книги, на занятті якою-небудь захоплюючою справою і не помічати нічого, що відбувається довкола. При цьому її увага може бути сконцентрована на певній частині читаного тексту, навіть на окремій пропозиції або слові, а також більш менш розподілено по всьому тексту.
Зосередженість уваги інколи називають концентрацією, і ці поняття розглядаються як синоніми.
Переключення уваги розуміється як його переклад з одного об'єкту на інший, з одного виду діяльності на іншій. Дана характеристика людської уваги виявляється в швидкості, якою він може переводити своя увагу з одного об'єкту на іншій, причому такий переклад може бути як мимовільним так і довільним. У першому випадку індивід мимоволі переключає свою увагу на що-небудь таке, що його випадково зацікавило, а в другому - свідомо, зусиллям волі заставляє себе зосередитися на якому-небудь, навіть не дуже цікавому самому по собі об'єкті. Переключення уваги, якщо воно відбувається на мимовільній основі, може свідчити про його нестійкість, але таку нестійкість не завжди є підстава розглядати як негативну якість. Вона нерідко сприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора, збереженню і відновленню працездатності нервової системи і організму в цілому.
З переключенням уваги функціонально зв'язані два різнонаправлених процеси: включення і відвернення уваги. Перший характеризується тим, як особа переключає увагу на щось і повністю зосереджується на ньому; другий — тим, як здійснюється процес відвертання уваги.
Всі три обговорювані характеристики уваги зв'язані, окрім одного, з спеціальними властивостями нервової системи людини, такими, як лабільність, збудливість і гальмування. Відповідні властивості нервової системи безпосередньо визначають якості уваги, особливо мимовільної, і тому їх слід розглядати в основному як природно обумовлені.
Розподіл уваги — його наступна характеристика. Вона полягає в здібності розосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати декілька видів діяльності або здійснювати декілька різних дій. Відзначимо, що, коли йдеться про розподіл уваги між різними видами діяльності, це не завжди означає, що вони в буквальному сенсі слова виконуються паралельно. Таке буває рідко, і подібне враження створюється за рахунок здатності людини швидко переключатися з одного виду діяльності на іншій, встигаючи повертатися до продовження перерваного до того, як настане те, що забуває.
Відомо, що пам'ять на перервані дії здатна зберігатися на протязі певного часу. Протягом цього періоду людина може без зусиль повернутися до продовження перерваної діяльності. Так саме і відбувається найчастіше у випадках розподілу уваги між декількома одночасно виконуваними справами.
Розподіл уваги залежить від психологічної і фізіологічної здатності людини. При стомленні, в процесі виконання складних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентраціїуваги, область її розподілу зазвичай звужується.
Об'єм уваги — це така його характеристика, яка визначається кількістю інформації, одночасно здатної|здібної| зберігатися в сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Чисельна характеристика середнього об’єму уваги людей - 5 - 7 одиниць інформації. Вона зазвичай встановлюється за допомогою досліду, в ході якого людині на дуже короткий час пред'являється велика кількість інформації. Те, що вона за цей час встигає відмітити, і характеризує її об'єм уваги.
Оскільки експериментальне визначення об'єму уваги пов'язане з короткочасним запам'ятовуванням, то його нерідко ототожнюють з об'ємом короткочасної пам'яті. Дійсно ці феномени тісним чином зв'язані один з одним.
Різні властивості уваги - його концентрація, обсяг, розподіл, переключення і стійкість - значною мірою незалежні одне від одного: увага добра в одному відношенні може бути не настільки хороша в іншому. Так, наприклад, висока концентрація уваги може, як про це свідчить горезвісна неуважність учених, з'єднуватися зі слабким переключенням.
Ми охарактеризували увагу як прояв вибіркової спрямованості психічної діяльності, як вираження вибіркового характеру процесів. Можна було б до цього додати, що увага виражає не тільки як би обсяг, оскільки в ньому проявляється вибірковий характер свідомості, але і його рівень - у змісті ступеня інтенсивності, яскравості.
Увага нерозривно пов'язана зі свідомістю в цілому. Вона, тому, природно зв'язана з усіма сторонами свідомості. Дійсно, роль емоційних факторів яскраво позначається в особливо істотній для уваги залежності її від інтересу. Значення розумових процесів, особливо відносно обсягу уваги, а також її стійкості, була вже відзначена. Роль волі знаходить собі безпосереднє вираження у факті довільної уваги.
Оскільки увага може відрізнятися різними властивостями, які, як показує досвід, значною мірою незалежні одні від одних, можна, виходячи з різних властивостей уваги, розрізняти різні типи уваги, а саме: 1) широка й вузька увага - залежно від її обсягу; 2) добрий і поганий розподіл; 3) швидке й повільне переключення; 4) концентрована і розсіяна; 5) стійка і нестійка [86].
Вищі форми довільної уваги виникають у людини в процесі праці. Вони продукт історичного розвитку. "Залишаючи осторонь напругу тих органів, якими виконується праця, доцільна воля, що виражається в увазі, - пише Маркс, - необхідна в усі часи праці, і при тім необхідна тим більше, чим менше праця захоплює робітника своїм змістом і способом виконання, отже, чим менше робітник насолоджується працею як грою фізичних і інтелектуальних сил". Праця спрямована на задоволення потреб людини. Продукт цієї праці представляє тому безпосередній інтерес. Але одержання цього продукту пов'язане з діяльністю, що за своїм змістом й способом виконання може не викликати безпосереднього інтересу. Тому виконання цієї діяльності вимагає переходу від мимовільної до довільної уваги. При цьому увага повинна бути тим більше зосереджена і тривала, чим більш складною стає трудова діяльність людини в процесі історичного розвитку. Праця вимагає й виховує вищі форми довільної уваги.
У своїх роботах Рібо підкреслив думку про зв'язок довільної уваги із працею. Він пише: "Як тільки виникла необхідність у праці, довільна увага стала у свою чергу фактором першорядної важливості в цій новій формі боротьби за життя. Як тільки в людини з'явилася здатність віддаватися праці, по суті своїй не привабливій, але необхідній як засіб до життя, з'явилася на світ і довільна увага. Легко довести, що до виникнення цивілізації довільна увага не існувала або з'являлася на мить, як скороминуще блискотіння блискавки. Праця становить найбільш різку конкретну форму уваги". Рібо стверджує: "Довільна увага - явище соціальне. Розглядаючи його як таке, ми краще зрозуміємо його генезис і неміцність... Довільна увага є пристосування до умов вищого соціального життя".
1.5 Способи розвитку уваги
Увага, як і всі останні психічні процеси, має нижчі і вищі форми. Перші представлені мимовільною увагою, а другі — довільною. Безпосередня увага — це нижча форма її розвитку, чим опосередкована.
Історію розвитку уваги як і багатьох інших психічних Функцій намагався дослідити Л. С. Виготський в руслі своєї культурно-історичної концепції її формування. Він писав, що історія уваги дитини є історія розвитку організованості його доведення, що ключ до генетичного розуміння уваги слід шукати не усередині, а поза особою дитини.
Довільна увага виникає з того, що люди, що оточують дитя починають за допомогою ряду стимул-реакцій і засобів спрямовувати увагу дитини, керувати її увагою, підпорядковувати її своїй владі і цим самим дають в руки дитини ті засоби, за допомогою яких вона згодом і сама опановує свою увагу. Культурний розвиток уваги полягає в тому, що за допомогою дорослого дитя засвоює ряд штучних стимулів-засобів (знаків), за допомогою яких вона далі спрямовує свою власну поведінку і увагу. З віком увага дитини покращується, проте розвиток ззовні опосередкованої уваги йде набагато швидше чим її розвиток в цілому, тим більше натуральної уваги при цьому в шкільному віці настає перелом в розвитку, який характеризується тим, що спочатку зовні опосередкована увага поступова перетворюється на внутрішньо опосередковану, і з часом ця остання форма уваги займає, ймовірно, основне місце серед всіх її видів.
Відмінності в характеристиках довільної і мимовільної уваги зростають починаючи з дошкільного віку і досягають максимуму в шкільному віці, а потім знов виявляють тенденцію до зрівнювання. Ця тенденція якраз і пов'язана з тим, що в процесі свого розвитку система дій, що забезпечують довільну увагу, із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.
Л.С. Виготський пише, що з найперших днів життя дитини| розвиток її уваги відбувається в середовищі, що включає так званий подвійний ряд стимул-реакцій, що викликають увагу. Перший ряд — це самі навколишні предмети, які своїми яскравими незвичайними властивостями приковують увагу дитини. З іншого боку, це мова дорослої людини, вимовлені нею слова, які спочатку виступають в ролі стимулів-вказівок, що спрямовують мимовільну увагу дитини. Таким чином, з перших днів життя дитини її увага в значній своїй частині виявляється такою, що спрямовується за допомогою слів-стимулів.
Разом з поступовим опануванням активної мови дитя починає керувати і первинним процесом власної уваги причому спочатку — у відношенні інших людей, орієнтуючи їх власну увагу зверненим до них словом в потрібну сторону, а потім - і відносно самого себе. Спільна послідовність культурного розвитку уваги за Л. С. Виготським полягає в наступному: „Спочатку люди діють по відношенню до дитини, потім вона сама вступає у взаємодію з тими, що оточують, нарешті, вона починає діяти на інших і лише в кінці починає діяти на себе...
Спочатку дорослий спрямовує дитячу увагу словами на речі, що оточують її, і виробляє, таким чином, із слів могутні стимули-вказівки; потім дитя починає брати активну участь в цій вказівці і само починає користуватися словом і звуком як засобом вказівки, тобто звертати увагу дорослих на предмет, що цікавить його”. Слово, яким користується дорослий, поводячись з дитям, з'являється спочатку в ролі покажчика, що виділяє для дитини ті або інші ознаки в предметі, звертає її увагу на ці ознаки. При навчанні слово все більш і більш прямує у бік виділення абстрактних стосунків і приводить до утворення абстрактних понять. Л. С. Виготський вважав, що вживання мови як засобу напряму уваги і покажчика до освіти має для педагогіки величезне значення, оскільки з допомогою слів дитя входить в сферу між особистісного спілкування, де відкривається простір для особистого розвитку. Спочатку процеси довільної уваги, що спрямовується мовою дорослого, є