Етнонаціональна політика
Основи національної політики країни закріплені у Конституції України.
В ст.11 зафіксовано: “Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності, всіх корінних народів та національних меншин України”. В ст.24 проголошується рівність усіх громадян перед законом: “Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри,…, етнічного та соціального походження, майнового стану, місцезнаходження, за мовними або іншими ознаками”.
Ці документи в повній мірі відповідають загальносвітовим стандартам в сфері розвитку націй та національних відносин. Разом з тим дуже швидко виділились два національно-політичних явища. По-перше, підтримується відносні сталість, громадянський мир та зовнішня підтримка відносно врівноваженої раціональної політики держави. В цьому чимала заслуга політичної влади України, що вона нерідко і підкреслює. Але не менш важливе й друге явище - практична діяльність адміністративно-бюрократичного апарату, державних чиновників, які нерідко розділяють українське населення на “національно-свідомих" та інших, на патріотів, які розмовляють українською, та “п’яту колону” з мовою ворожої держави. Цей глузд можна почути на телебаченні, в друку і навіть у Верховній Раді. На жаль, це друге явище нерідко підтримується не тільки державними чиновниками в Західних областях України, але й на самому верхньому рівні політичної влади.
Найбільш гострою та складною проблемою національної політики та національних відносин в України є мова. Конституція України проголосила державною мовою в Україні мову - українську. Але в той же час, 10 ст. Конституції вказує гарантії держави вільного розвитку, використання та захисту російської, інших мов національних меншин України.
В Україні мешкає більш ніж 100 національностей. Але російською та українською мовами розмовляють більш 80% населення України. Українською мовою володіють 78% населення, російською - 78,4 %. Але в різних регіонах це співвідношення різне. Якщо в Західних областях України переважна більшість населення рідною мовою вважають українську, то в Східних становище інше. Згідно з офіційною статистикою в Харкові 93% рідною мовою вважають російську, в Донбасі з 2,7млн українців рідною мовою вважали 1989р. 1,6млн український і 1,1млн - російську, тобто 40%. Приблизно таке саме становище і в інших регіонах та містах Східної України. Все це свідчить про особливості національної ситуації в Східній Україні, які можна звести до наступного:
По-перше: поліетнічний склад населення Східної України. Більш ніж 300 років цей регіон знаходився під домінуючим впливом Росії в усіх сферах життєдіяльності. В багатьох районах цього регіону російську мову рідною вважають приблизно 90% населення.
По-друге: для Східної України характерний високий рівень урбанізації (у Донбасі він складає 95%), а в містах переважає російська мова.
По-третє: населення цього регіону має сильну орієнтацію в економічній, духовній та ін. сферах на Росію. Більш 70% опитаних під час конкретно - соціологічних досліджень підтримують тенденцію посилення всебічних, і особливо економічних зв’язків з Росією, і інше 20% - з Західними країнами.
По-четверте: за впровадження російської мови державною, виступають більш ніж ѕ населення міст та 50% - у сільській місцевості.
Культурно - мовна проблема в Україні ускладнюється й правовою неврегульованістю, тому що право користуватись російською мовою в різних регіонах не однакове. В Криму російська мова має статус офіційної, всі діти отримують освіту російською мовою; ЗМІ використовують також переважно російську мову. Але у Донецькій, Луганській областях росіян втричі більш, ніж у Криму, а їх правовий статус не визначено, хоча на практиці російська мова перевалює навіть у шкоду українській мові. Приблизно таке ж саме становище у Харкові, Запоріжжі, Одесі, Херсоні та деяких інших місцях.
Ці особливості не можна не враховувати при проведенні мовної політики, бо ігнорування об’єктивної дійсності, зайва старанність чиновників, які порушують по суті положення Конституції України, виникає незадоволення у населення та спрямовують до соціальної напруги.
Будь-яка мова розвивається за власними законами, саморозвитком, він не підвладний зовнішній корекції. Можна створювати казенну мову, на якому будуть розмовляти в аудиторії, службових кабінетах, у ЗМІ. Але не можна при-мусити розмовляти будь-якою мовою в побуті, повсякденному житті.
З викладеного з’являється наступний висновок: нації, як суб’єкти політичного життя, грають надзвичайну роль у стабілізації (або дестабілізації) всієї політичної системи суспільства. Національна політика державних органів, політичних партій та організацій повинна базуватися на загальновизнаних світових співтовариством засадах, бо тільки на цих засадах можна досягнути оптимальних етнонаціональних відносин на всіх рівнях.
Литература
Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., Основа, 2008.
Бодуен Жан. Вступ до політології. - Київ: “Основи”, 2007.
В.А. Мельник. Политология, Учебник.3-е изд. - Минск, ВШ, 2009.
Василенко И.А. Политическая глобалистика: Уч. пос. - М.: "Логос", 2008.
Гаджиев К.С. Введение в геополитику. - М.: "Логос", 2007.
Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - Изд.2-е. М.: “Логос”, 2008.
Гаджиев К.С. Политическая философия. - М.: "экономика", 2009.
Ильин В.В. Политология.2-е изд. - М.: Кн. Дом “Ун-т”, 2009.
Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология. - М., Юрист, 2009.
Мухаев Р.Т. Политология: учеб. для вузов. - М.: "Приор", 2007.
Нартов Н.А. Геополитика: Учеб. Для вузов. - М. Юнити, 2007.
Общая и прикладная политология. Под ред. Жукова В.И. и Краснова Б.И. - М., МГСУ, Союз, 2007.
Основи політології. - К., Либідь, 2008.
Политологический словарь /Под ред. В.Ф. Халипова. - М.: "Высшая школа", 2005.
Политологический словарь. / Под общ. ред. В.И. Астаховой и Н.И. Панова. - Харьков: "Прапор", 2007.
Размещено на