Xreferat.com » Рефераты по политологии » Виборча система: поняття, історія, сучасні форми

Виборча система: поняття, історія, сучасні форми

симпатією до духовенства і всебічного розвою українського державного життя. Тоді ж проти неї виступили найбільш крайні українські марксисти (Донцов). Націоналізм Ольги Косач мав характер скоріш расового солідаризму.

Пізніш треба пригадати програму "Братерства Тарасівців" (1891-1893), брошуру М.Міхновського "Самостійна Україна" (1900), перевидану Союзом Визволення України 1916 p., далі публікацію У.Н.П. в Чернівцях "Справа української інтелігенції". а відтак "Катехізм українця" (100 тис.наклад), вид. "Вернигорою" (1918р.).

В часах недавньої державності було кільканадцять політичних груп із націоналістичним світоглядом, таких як українська народна партія, група "Вернигори". "Братерство Мазепинців" і т.д. Вони не відігравали важливої ролі і врешті на з'їзді в Києві об'єдналися в т.зв. партію самостійників, що поставила собі за ціль опанувати своїми людьми провід армії. Не завжди добре дібрані люди її програли на користь соціалістів (Оскілко).

Націоналізм по 1923 p. - це скоріш реакція на програму соціялістів. Найповажніші ідеологічні спроби з'являлися в часопису "Розбудова Нації". Книжка Донцова "Націоналізм" є блискучою ліричною реакцією на пасивність українців, без глибшої української синтетичної думки. Це, властиво, інтернаціональний націоналізм, дуже подібний у своїй концепції до марксизму (головний двигун - ненависть і руїна всередині раси).

Праця Донцова як публіциста досягла свого найбільшого напруження в 1922-1932 роках. Це була головно антисовітська полеміка, що демаскувала облуду їх пропаганди в Галичині. Тут Донцов стоїть обіч інших протисовітських діячів еміграції. Але головно терор Москви відкрив очі найбільш незрячим. Тепер, коли Москва почала будувати тип "совітської людини", Донцов не має в собі нічого до протиставлення їй "української людини": його роль не є ролею конструктора.

Аналіз націоналістичної ідеології в Україну буде неповним, якщо не згадати Народний Рух України. Це громадське рух був організований в кінці 1980-х з гаслами демократії, патріотизму і реформ. Спочатку назвою його було «Народний Рух України за перебудову»; у 1990-му слова «за перебудову» прибрали. Спочатку в організації був досить широкий спектр діячів - від комуністів до радикальних націоналістів. Їх об'єднувало бажання змін у внутрішній політиці СРСР стосовно Україні. Проте з часом більшість комуністів і радикалів залишили партію через її націонал-демократичної спрямованості. Найбільшого впливу партія досягла наприкінці існування Радянського Союзу - проводилися масові акції, приурочені до значимих річниць української історії, у Верховній Раді УРСР рухівці створили потужну фракцію «Народна рада»; організація користувалася величезною підтримкою і відігравала домінуючу роль у національному підйомі в Україну в кінці 1980-х - початку 1990-х.

Найбільш харизматичним лідером Руху був В'ячеслав Чорновіл, який посів друге місце на виборах Президента України у 1991 році. Тоді Рух чимось нагадував ОУН (б) в період 1943-1950 рр. Поряд з демократичними принципами, рух сповідувало ідеалізм, патріотизм і традиціоналізм. Організація при Чорновола не була ні особливо прозахідною, ні просхідно, будучи орієнтованої переважно на наведення порядку у власній країні та покращення рівня життя. До речі, дуже показовий штрих - Чорновіл був проти вступу України в НАТО. Тим не менш, з кожним роком незалежності, паралельно з інтеграцією у владні структури, Рух втрачав підтримку населення. Громадська рух, вже перетворилося на партію, пережило кілька криз, а в 1999-м розкололося - відокремилася група Юрія Костенка, відкрито виступила проти Чорновола. Костенко виступав за національні інтереси більше декларативно, на ділі він дотримувався ліберальних поглядів і ратував за зближення України із Заходом, дистанціювання від Москви і Мінська і вступ України в НАТО. Чорновіл все ще утримував аморфну масу Руху на старих принципах, але багато членів організації вже тоді де-факто дотримувалися поглядів, аналогічних костенківська. Фактично у 1999 році серед усіх більш-менш значущих політиків-націоналістів тільки Чорновіл був традиціоналістом і прихильником самостійності української політики. Решта «націоналістичні» діячі, прикриваючись старими гаслами, де-факто були прозахідними лібералами. В кінці 1990-х Чорновіл критикував багатьох соратників за те, що жага влади їх зіпсувала. Ось кілька його цитат:

«Партії лопаються і пропадають, як мильні бульбашки. Трохи дивно і прикро, як швидко пішли по руках партії правого сектору »;

« Бізнесові кола зрозуміли, що через парламент можна створити вигідні умови для підприємництва. І чим більше буде у фракціях своїх - тим краще »,

«Насувається тотальне розтління українців - ось що найстрашніше. Ми вже були свідками, як той чи інший закон лобіюється за гроші. Ось для чого їм потрібні партії. І вони кинулися їх прихватизувати »;

« Не треба було йти у владу - ось основна помилка »;

«Відверто, мені вже не хочеться нічого очолювати. Тому що мої соратники вдарили по мені так підло, як не били ніколи навіть вороги. Боляче - не передати ».

Так вийшло, що тоді ж з В'ячеславом Чорноволом трапився нещасний випадок, що обірвав його життя. Після смерті Чорновола остаточно оформився зрушення Руху в бік лібералізму. Партія увійшла до блоку «Наша Україна», заклавши цим вагомий камінь у фундамент зростання впливу політика нової генерації - Віктора Ющенка. Як показали подальші події, слова Чорновола про політичну ситуацію в Україні були пророчими. Фактично разом з ним загинув і справжній український націоналізм, поступившись місцем псевдонаціоналістичних організаціям, які, прикриваючись орієнтованими на електорат Західної України гаслами, ведуть антиукраїнську й антинародну політику. Якщо проаналізувати націоналістичний рух в Україні з моменту його виникнення, то найбільш характерними ознаками його були такі:

- Ідеалізм;

- традиціоналізм;

- патріотизм;

- переважання громадських інтересів над особистими;

- релігійність;

- кредо жити і працювати на благо українського народу.

У даний момент ключові політичні гравці, які використовують націоналістичні гасла - це «Наша Україна - Народна самооборона», Блок Юлії Тимошенко і, хоч і набагато в меншою мірою, Всеукраїнське об'єднання «Свобода». Навряд чи їх можна назвати ідеалістами. Тому що їх політика ґрунтується не на якійсь ідеї, а, по-перше, на бажанні повернутися у владу і, по-друге, на підтримці ліберально-прозахідного курсу . Можна, звичайно, лібералізм розглядати як ідею, але тоді це вже зрушення убік як раз матеріалізму, так як ліберальні ідеали - це домінування дрібних інтересів особистостей при ігноруванні інтересів більш високого порядку. У таких умовах побудувати самобутнє національне держава, м'яко кажучи, важкувато.


Розділ 3. Політичні рухи: соціально-політичні, культурні, етнополітичні, політекономічні, релігійні


3.1 Сутність, функції та мета сучасних політичних рухів


Зріла форма політичної активності - це політичний рух, тобто таке цілеспрямоване і довгострокове соціальне дію певної соціальної групи, яке має на меті перетворення політичного ладу або його свідому захист. Чітко вираженими рисами політичного руху є: відносна тривалість існування; наявність чіткої програми або мети; охоплення великих груп людей; спрямованість на забезпечення або опір змінам у суспільстві. Приватні зусилля соціальної групи або навіть особистості на рівні політичного руху розглядаються як необхідні елементи сукупних зусиль щодо розв'язання проблем соціального цілісності, держави. У рамках політичного руху ключовим моментом вирішення соціальних проблем, висунутих у програмі завдань, розглядається відповідну зміну держави, систем управління. Сенс політичного руху - у досягненні конкретної мети, від цього залежить час та етапи його існування, успіх або невдача. Якщо мета політичного руху не досягається, то виникає стан, який називається «смерть руху». Такий кінець наступає в силу різних причин, серед яких виділяють наступні: непохитність, що веде до виникнення ситуації, коли мета, програма руху дедалі меншою мірою враховують конкретні обставини, можливості тієї політичної ситуації, в якій рух розгортається; інституалізація - головним у русі поступово стає не досягнення програмної мети, а забезпечення 196 функціонування організаційного механізму, апарату, на підтримку життєздатності і благополуччя якого витрачається все більше зусиль і ресурсів, живе справа перетворюється на годівницю для функціонерів, програмна мета просто втрачається; переживання первинних вимог - ця ситуація виникає тоді, коли інтереси, потреби, викликають рух, в силу тих чи інших причин зникають, заміщуються іншими, комплекс соціальних проблем, з якого виросла необхідність самого руху, руйнується або трансформується в інші проблеми, що вимагають вже або іншого руху, або інших способів рішення. При всьому розмаїтті політичних рухів всі вони мають багато спільного. По-перше, всі вони є породженням політичному житті суспільства. Для пояснення їх виникнення не слід шукати зовнішніх причин. Навіть тоді, коли політичний рух виявляється штучно створеним, спровокованим, за ним стоять реальні інтереси певних політичних сил. По-друге, всі політичні рухи відрізняються від інших форм буття політики відсутністю чіткої та однозначної організації. Політичний рух завжди більш-менш аморфно, як правило, строго не структуроване і має постійно мінливий склад учасників. По-третє, політичний рух якщо і має стійку мету, то єдиний рух до неї вельми умовно. Це проявляється в тому, що на роль керівника політичного руху постійно претендують різні політичні лідери, партії та організації, періодично перехоплюють одна в одної ініціативу. Тому політичний рух виглядає з боку як нестійке, нестійке стан, що, однак, не заважає йому бути в ряді випадків виключно потужним і значним за своїм впливом на політичне життя. Поняття «суспільно-політичні рухи» включає різні об'єднання громадян, асоціації, спілки тощо, які не входять в державні та партійні структури, але є суб'єктами політичного життя, поєднуючи в різній мірі функцію співробітництва, опанування і критики, опозиції по відношенню до державних інститутів і політичним партіям. Це поняття охоплює широкий спектр об'єднань - від які безпосередньо впливають на прийняття політичних рішень, що відрізняються високим рівнем організованості до суто політичних, не мають чіткого організаційного ядра. Це розмаїття створює труднощі при типологізації рухів, аналіз їх ідейно-політичної позиції, соціальної бази, взаємин з владою.

Основні особливості політичного руху підкреслюють загальну відмінну характеристику його природи. Вона полягає в тому, що політичний рух в чистому вигляді, тобто якщо воно не санкціоновано панівною владою, постає як стихійно-свідоме і випадково-необхідне явище. Природний процес зародження політичного руху відповідає саме такими характеристиками, бо саме життя суспільства виявляється чреватої політичними рухами. Вони прориваються назовні через зовні стихійні і випадкові події, які потім розподіляються на необхідну ланцюг взаємопов'язаних явищ і лише поступово стають об'єктом свідомого керівництва.

Структурні особливості політичного руху:

- відсутність жорсткої організаційної структури (часто можна спостерігати використання рухом вже наявних структур);

- рухливість учасників (відсутність фіксованої членства);

- керівництво за ознакою лідерства (відсутність чіткої організації заважає бюрократизації апарату).

Класифікація політичних рухів може здійснюватися за різними підставами. Наприклад, за значимістю що лежать в їх основі проблем, масштабами і глибині відбуваються в товариства змін:

а) історичні (епохальні) політичні рухи (рухи рабів, луддитів, левеллеров, селянські війни, пролетарські революції і т, д.),

б) міжнародні ( антивоєнні, екологічні); в) національні (за державний суверенітет); г) локальні (за збереження Байкалу, Аралу), місцеві (за відставку мера і т. і)

Класифікація може здійснюватися за походженням політичного руху, по відношенні до політичної системи, по відношенню до політичної влади та інших підставах.

При характеристиці суспільно-політичних рухів слід враховувати, що вони включають:

1) організації безпосереднього, прямого впливу на політичні рішення, які створюються при державних структурах (лобі, групи тиску) і основне завдання яких - налагодження контактів з політичними діячами і чиновниками з подальшим впливом на їх вирішення;

2) організації, для яких політична функція є стійкою, але не основний (профспілки, союзи підприємців, споживчі руху і т.д.),

3) масові рухи, що мають стихійну природу. Наприклад, демократичні за своїм характером руху: антивоєнні, молодіжні, за охорону навколишнього середовища і т.д.

Типологія сучасних суспільно-політичних рухів проводиться також за цілями (соціально-політичні, культурно-просвітницькі, етнополітичні, політико-екологи-етичні), за масовістю (елітні / масові), за масштабом (місцеві, регіональні, національні, світові) і т. д.

У цілому, поняття «суспільно-політичні рухи» охоплює різні об'єднання громадян, асоціації, спілки, фронти, які не входять безпосередньо в державні та партійні структури, але є в тій чи іншій мірі суб'єктами політичного життя, поєднуючи в різній мірі функцію співробітництва, опанування і критики, опозиції та боротьби по відношенню до державних інститутів і політичних партій. Це поняття охоплює широкий спектр об'єднанні - від які безпосередньо впливають на прийняття політичних рішень, що відрізняються високим рівнем організованості, структурованості, до суто політичних, не мають чіткого організованого ядра. Це різноманіття становить певні труднощі при типологізації рухів, аналізі причин їх виникнення, ідейно-політичної позиції, соціальної бази, взаємин з владою. Разом з тим можна виділити найбільш загальні ознаки суспільно-політичних рухів, що відрізняють їх від партій. Ідейно-політична орієнтація рухів набагато ширше, а цілі набагато вже і конкретніше, ніж у партій. Це дозволяє брати участь у русі людям з різними політичними поглядами, але підтримують конкретну політичну мету, задля вирішення якої створюється і діє рух. Це обумовлює здатність рухів набувати великий розмах. У рухів, як правило, відсутня єдина програма, статут. Вони відрізняються непостійністю числом учасників. Рухи зазвичай не мають сильного центру, єдиної структури, дисципліни. Ядром рухів можуть бути як самостійні ініціативні групи, так і комітети або комісії, створені партіями. Вони спираються на неорганізовані маси, можуть також підтримуватися різними громадськими організаціями та автономними асоціаціями деяких партій. У цілому ж основою рухів є солідарність і добровільність їх учасників. Суспільно-політичні рухи прагнуть впливати на владу, але самі, як правило, не домагаються влади. Характер політичної активності значно змінюється в залежності від специфіки проблем, її викликали і стимулюючих, часу виникнення, завдань, на вирішення яких вона направляється, складу учасників. У сучасних умовах відзначають наступні найбільш загальні тенденції її зміни: зростання прагнення громадян діяти поза традиційних форм політичної активності і участі, перевагу жорстко оформлених політичних партій політичних рухів без чітко оформленої організаційної структури; об'єднання все частіше здійснюється не навколо будь-якої партії, а навколо проблеми, з приводу її вирішення; зростає кількість громадян, які цікавляться політикою, але одночасно падає чисельність партій; все більше людей схильні до незалежної політизації, тобто свою участь у політиці вони не пов'язують з приналежністю до тієї чи іншої діючої політичної сили, структурі, прагнуть діяти незалежно.


3.2 Класифікація суспільно – політичних рухів


Громадські організації класифікують за різними критеріями. За структурною організацією (мета, статут, членство тощо) їх поділяють на масові громадські організації, громадські самодіяльні органи та громадські рухи.

Масові громадські організації – це добровільні, організаційно оформлені об'єднання громадян, які мають на меті задоволення і захист інтересів своїх членів, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законності.

До них належать профспілкові, кооперативні, молодіжні, жіночі, творчі, добровільні товариства, релігійні та інші організації. Ці об'єднання мають довгострокові цілі, програму, статут, який зареєстрований державними органами у встановленому порядку.

Профспілки. Це найдавніші й наймасовіші організації працюючих, об'єднують понад 300 млн. осіб. Існують Всесвітня федерація профспілок (70 країн, 200 млн. членів), Всесвітня конфедерація праці (15 млн. членів). Широкого розвитку набули незалежні профспілки за галузями виробництва.

Профспілки водночас із захистом економічних, матеріальних інтересів своїх членів виконують широкі соціальні та суспільно-політичні функції: обстоюють інтереси працюючих щодо робочого дня, відпусток, фінансової політики, організації виробництва, умов праці, соціально-культурних та побутових умов, безробіття, професійної підготовки тощо. У більшості країн вони наділені правом законодавчої ініціативи і виступають у ролі лояльної опозиційної сили стосовно держави.

У боротьбі за інтереси працюючих профспілки послуговуються різноманітними засобами та методами: від переговорних до радикальних (вимоги, заяви, угоди, альтернативні рішення, контроль, експертні оцінки, страйки, маніфестації, голодування, мітинги тощо). Нерідко вони домагаються вагомих позитивних результатів, сприяють набуттю вмінь і навичок самоврядування.

Молодіжні організації. Основними їхніми цілями і завданнями є захист різноманітних потреб та інтересів молоді, мобілізація та інтеграція молодіжних структур на виконання соціальне значущих завдань, виховна робота. Молодіжні формування помітно впливають на зміцнення миру, співробітництва і дружби між народами, на збереження і захист природи.

Нині існує Всесвітня Федерація Демократичної молоді (1945 p., об'єднує 250 молодіжних організацій із 100 країн). Великий авторитет у світі має Міжнародна спілка студентів (1946 p., 110 студентських спілок). У більшості країн світу виокремлюються два рівні груп молодіжних організацій залежно від цілей і залучення молоді до суспільно-політичного життя.

Об'єднання молоді, предметом діяльності яких є соціально-економічні та політичні проблеми. Це суспільно-політичні клуби, національно-культурні, історико-культурні, патріотичні, екологічні, благодійні та інші організації, асоціації, союзи, а також ініціативні групи. Їхня діяльність спрямована на сприяння розвитку національних культур і охорону історичних пам'яток, збереження природи і боротьбу за демократію, мир та певні ідейно-політичні ідеали, вирішення повсякденних гострих життєвих проблем (“громадські ініціативи ”), боротьбу із безробіттям, за вирішення житлової проблеми (скватери) тощо.

Всесвітній молодіжний рух нині переживає відносне подолання ідеологічних розбіжностей, які спричиняли протистояння і унеможливлювали діалог між молодіжними організаціями різної політичної орієнтації: соціал-демократичної, ліберальної, консервативної, християнсько-демократичної, комуністичної тощо. Однак це не означає злиття, нівелювання поглядів. Наприклад, до Всесвітньої федерації демократичної молоді належать союзи молоді соціал-демократичної, революційно-демократичної, соціалістичної і комуністичної орієнтацій. Серед молодіжних організацій суспільно-політичного характеру США — Молоді демократи Америки, Комуністичний союз молоді. Американська рада молоді. Асоціація молодих християн. Асоціація ораторського мистецтва та ін. В Україні на сучасному етапі відбувається реформація молодіжних організацій, їх демократизація, пошуки орієнтирів і форм діяльності.

Об'єднання дозвільного характеру. Здебільшого вони діють у культурній сфері — образотворче мистецтво, самодіяльний театр, література, кіно, музика (рок-клуби, джаз-клуби), танці тощо. Багато їх у спортивно-оздоровчій сфері. Серед них формування, що культивують нетрадиційні види спорту, об'єднання фізичного і духовного вдосконалення (східні єдиноборства, воєнно-патріотичні клуби тощо).

Трапляються й об'єднання агресивної, неконструктивної самодіяльності молоді (фанати та ін.), епатажної самодіяльності (металісти), альтернативні або контркультурні течії (хіпі, рокери, авангардисти та ін.).

Жіночі громадські об'єднання. Вони послідовно борються за рівноправність жінок, за поліпшення умов материнства і дитинства, за мир, демократію, національну злагоду, соціальний прогрес. Одна тільки Міжнародна Демократична Федерація жінок об'єднує 135 жіночих організацій із 117 країн світу. У кожній державі існують національні організації — спілки жінок, союзи матерів, ділових жінок тощо.

Творчі об'єднання. Це добровільні союзи, що об'єднують людей творчих професій (Спілка письменників, Спілка художників, Спілка композиторів, Спілка журналістів тощо). На різних етапах їхня роль у суспільно-політичному житті країн і на міжнародній арені неоднакова. Особливо вагома вона на переломних етапах, які потребують консолідації національного духу, вияву міжнародної злагоди, міжнародного діалогу. Відчутним є їхній вплив і на поведінку владних інституцій.

Добровільні товариства. Здебільшого діють вони у сфері науки, техніки, культури, освіти, спорту, соціальної допомоги, розвитку дружби з народами зарубіжних країн та ін. Покликані розвивати самодіяльність громадян, їхню соціальну, творчу та політичну активність, задовольняти їхні інтереси.

Релігійні організації. Вони є важливою складовою політичної системи суспільства. І хоча найчастіше церква відокремлена від держави, релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Церква може підтримувати або не підтримувати певні державні починання, суттєво впливати на масову свідомість віруючих. Більше того, служителі культу мають законне право на участь у політичному житті. Міжнародні релігійні організації (Християнська мирна конференція, Всесвітній ісламський конгрес, Азіатська буддійська конференція, Всесвітня федерація католицької молоді та ін.) відіграють вагому роль у спілкуванні народів. У їхньому полі зору перебувають не лише релігійні питання, а й турбота про збереження миру, злагоди, високу духовність і моральні чесноти, гуманізм та любов до ближнього. Однак не завжди їм вдається мирне вирішення проблем (міжконфесійна ворожнеча).

Кооперативні організації. Їх не можна ототожнювати із соціально-економічними об'єднаннями, до яких належать кооперативні спілки, асоціації керівників підприємств, спілок орендарів та підприємців тощо. Кооперативні об'єднання — особливий тип непартійних громадських об'єднань, які, маючи матеріальний інтерес, належать до політичної системи суспільства і відіграють у ній певну роль. До кооперативних організацій відносять споживчу кооперацію в селі й місті, кооперативи для задоволення житлово-побутових потреб, садівничо-городні товариства та ін. Їм властиві певна деполітизованість, чітка економічна спрямованість, широкий спектр заходів для досягнення матеріальної мети. На Заході існують різні підприємницькі союзи, спілки роботодавців тощо, які виконують як економічні, так і політичні функції. Найважливіша політична функція — визначення і формування загальних корпоративних інтересів і пріоритетів бізнесу, їх реалізація з використанням найрізноманітніших засобів і каналів впливу на державні та інші структури.

Громадські самодіяльні органи. Їх створюють при державних органах: комітети захисту миру, ветеранів війни і праці, жінок, батьківських рад; вуличні, квартальні комітети, різні клуби (партійні, політичні, виборців, робітників, дитячі), неформальні об'єднання. Вони не мають офіційного членства, статуту, чітких програм, а цілі можуть бути як соціальне значущими, так і асоціальними. Окремі з них представлені організаціями на міжнародному рівні: групи за звільнення в'язнів совісті, репрезентовані організацією Міжнародна амністія; комітети захисту миру — Всесвітньою радою Миру; жіночі комітети — Міжнародною Демократичною Федерацією Жінок та ін.

Громадські рухи. Це масові політичні й неполітичні формування громадян, пов'язані систематичним співробітництвом заради досягнення певної мети на ґрунті спільних соціально-політичних інтересів. Рухи як вияв громадської ініціативи (антифашистські, національно-визвольні, екологічні, за мир, жіночі тощо) характеризуються відсутністю чіткої організаційної структури, спільністю інтересів, наявністю течій, неоднакових за політичними поглядами і світоглядом, відсутністю індивідуального членства, іноді нечіткою програмою. Вони не є політичними механізмами боротьби за владу. Чинником, що інтегрує учасників руху із не завжди ідентичними переконаннями, є спільна діяльність.

Часто громадські рухи опиняються перед дилемою:

продовжити своє існування і перейти до наступного рівня єдності — тіснішого згуртування за спільними інтересами (приміром, створення на основі руху партій) чи припинити своє функціонування, розпавшись на невеликі за кількістю і значущістю угруповання.

виборча політична депутатський голосування


Список використаних джерел


Політична історія Росії. Хрестоматія. Сост. В.І. Коваленко та ін М., 1996. - с. 488

Конституція України від 28 червня 1996 року / / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - с. 141.

Закон України від 18 березня 2004 року «Про вибори Президента України» / / Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 20 - 22. - с. 291.

Закон України від 25 березня 2004 року «Про вибори народних депутатів України» в редакції Закону України від 7 липня 2005 року / / Відомості Верховної Ради України. - № 27 – с. 28.

Закон України від 6 квітня 2004 року «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» / / Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 30. - 31 .- с. 382.

Закон України від 30 червня 2004 року «Про Центральну виборчу комісію» / / Офіційний вісник України. - 2004. - № 27. - с. 1763.

Автономов А. С., Вєдєнєєв Ю. А., Луговий С. Порівняльне виборче право, М.: Норма. - 2003. – с. 237.

Балакірєва Р. С. Констітуційне право України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. зал. - К.: ЦНЛ, 2003. – с.209.

Барабаш Ю. Достроковi вибори як засiб регулювання державно-правових вiдносин / / Право України - 2007. - № 11. - с. 126.

Вибори як реалії сучасної державно-правової дiяльностi; теоритичний аспект / / Право України - 2007. - № 11. - С. 26 - 27.

Хайєк, Фрідріх Август. Дорога до рабства. Соціалістична ідеологія - Критика / Фрідріх Август фон Хайєк; [пер. з англ. Михайло Гнедовский, Ігор Пильщиків]. - М.: Фонд «Лібер. Місія »: Нове вид-во, 2005. - 262с.

Алексєєв, Петро Васильович. Соціальна філософія цінності - мораль - ідеологія: навчальний посібник для студентів, що навчаються за спеціальністю «Філософія» / П.В. Алексєєв; Моск. держ. ун-т ім. М.В. Ломоносова, Філос. фак. - Москва: Проспект, 2005. - 253c.

Гаджієв, Камалудін Серажудіновіч. Політологія: основний курс: підручник для студентів вузів / К. С. Гаджієв. - Москва: Вища освіта, 2005. - 460с.

Гаджієв, Камалудін Серажудіновіч. Введення в геополітику: підручник / К. С. Гаджієв. - 2-е вид., Доп. і перераб. - М.: Логос, 2003. - 429с.

Малахов, Володимир Сергійович. Націоналізм як політична ідеологія: націоналізм - теорії: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за гуманітарними спеціальностями і напрямами підготовки / В.С. Малахов: Нац. фонд підготує. кадрів, Моск. школа соціал. і екон. наук. - Москва: Університет Книжковий дім, 2005. - 315с.

Політологія: навчальний посібник / під ред. А.С. Тургаева, А.Є. Хренова. - СПб.: Питер, 2005. - 560с.

Політологія: коротка хрестоматія / [упоряд. Б. А. Ісаєв]. - Санкт-Петербург: Питер, 2008. - 218с.

Гаджієв К.С. Політологія: Підручник для вищих навчальних закладів. - М.: Логос, 2007 .- c. 488.

Панарін А.С. Політологія. Підручник; видання 3-тє, перероблене і доповнене .- М.: «ПБОЮЛ С. М. Грачов», 2001, - с. 488.

Політологія: Навчальний посібник. / В.А. Барсамов та ін; під ред. Б.І. Кретова, 3-е изд-е, испр. і доп. - М.: Вищ. шк., 2002. - С. 304.

Політологія: Навчальний посібник. / Л.М. Гончаренко та ін; під заг. ред. Л. Н. Гончаренко, В.А. Лімонова - СПб: СПбГІЕУ, 2007. - С. 274.

Размещено на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: