Політична реклама
„Соціально-економічна” стратегія організації виборчої кампанії базується на орієнтації на винятково економічні інтереси різних груп виборців. Справді, врахування економічних інтересів населення є реалізацією однієї з ключових моделей поведінки електорату, а саме моделі раціонального вибору, вірніше – такого її різновиду, як модель економічного голосування. Головна проблема лише в тому, що, на жаль (маємо на увазі інтереси організаторів виборчих кампаній), економічні інтереси різних груп населення відрізняються, а інколи й суперечать одні іншим. Тому така стратегія найчастіше спрацьовує тоді, коли партія (чи виборчий блок) віддзеркалює економічні інтереси певних соціальних груп, наприклад, підприємців, робітників чи пенсіонерів. Коли ж партія розраховує на репрезентацію загальнонаціональних інтересів, то знайти якийсь вектор, що „включає” інтереси різних груп населення, часто-густо несумісних, дуже важко.
Є й інша проблема, пов’язана з використанням цього типу виборчої стратегії. Йдеться про взаємозв’язок короткострокових і довгострокових інтересів виборців. Дійсно, проблема вступу до Європейського Союзу може вирішуватися впродовж кількох десятиріч, а сьогодні вона може виявитися неприйнятною для певних груп населення. До речі, особливо це стосується проблеми вступу до НАТО. Нарешті, з виборчої практики відомо, що, як це й не парадоксально, виборці не завжди керуються лише власними економічними інтересами. Наприклад, коли йдеться про захист національних інтересів чи про боротьбу за свободу.
„Рекламна” стратегія досить активно використовується в процесі організації виборчих кампаній. Хоча останнім часом і дає збої. Сутність її в тому, що „розкручування” кандидата в процесі виборів відбувається так само, як і просування будь-якого товару на ринок. Тобто, створюється позитивний імідж кандидата, який потім „просувається” в середовище виборців. Такий підхід в останні роки активно використовувався на виборах, в яких брали участь політичні партії. Йдеться про так звані „технологічні” партії. Водночас доля таких формувань, як, наприклад, „Озиме покоління” чи „Яблуко”, котрі брали участь у виборах 2002 року, свідчить, що найчастіше помітних результатів вони не досягають, а після закінчення виборів зникають з політичної мапи [13, 201].
„Лідерська” стратегія (під час індивідуальних виборів її називають „стратегією ідеального кандидата”) базується на тому, що виборці (чи різні їх групи) мають певне уявлення про ту сукупність політичних, ділових, особистих якостей, якими має володіти певний політик. Тобто, йдеться про певний ідеал кандидата чи лідера політичної партії чи блоку, який очолює їх список на виборах.
Безумовно, цей тип стратегії має певні переваги. Перша з них – можливість донести практично до кожного виборця „образ”, імідж відповідного кандидата, оскільки пересічному виборцеві легше зрозуміти, чим відрізняється В. Ющенко від Ю. Тимошенко, ніж зрозуміти ідеологічну чи іншу різницю між політичними силами, які вони очолюють. Друга важлива перевага: в цьому випадку, змінюючи імідж ідеального кандидата чи лідера політичної партії, виборчого блоку, можна досить різко протягом короткого часу „додавати” щось (нові ідеї, гасла тощо) до стратегії всієї політичної сили.
Водночас при використанні цієї виборчої стратегії виникають і певні проблеми. Наприклад, у ролі такого лідера може виступати лише політик, який володіє певною „харизмою”, позитивно сприймається електоратом не тільки раціонально, але й емоційно. Досвід свідчить, що практично ніколи в цій ролі не мають успіху так звані „урівноважені” політики, ті, яких „розкручують”, спираючись тільки на їхні ділові якості (тут треба використовувати інші технології). Друга дуже важлива проблема – це можливість використання різних методів антиреклами та контрреклами, що може різко „понизити” імідж політика. Наприклад, через „викид” серйозної порції компромату. Зрозуміло, якщо єдиним електоральним надбанням політичної сили є імідж лідера, який очолює список, то в цьому випадку від шансів партії чи блоку практично нічого не залишається .
„Адресна (диференційована)” стратегія вважається найефективнішою, коли йдеться про будь-які вибори. В її основі – визначення на підставі проведення глибоких соціологічних досліджень груп виборців за різними критеріями – регіональним, освітнім, віковим, психографічним, згідно з моделями електоральної поведінки тощо з наступним опрацюванням стратегії за специфікою, методами, технологіями роботи з кожною з цих груп у процесі виборчої кампанії. Такий підхід є найдоцільнішим. Та й на практиці він дає вагомі результати, хоча використовувати його дуже непросто, це потребує значних фінансових, організаційних та інших ресурсів.
Елементи практично всіх перелічених стратегій виборчих кампаній тією чи іншою мірою враховуються партіями і виборчими блоками. Але, як вже зазначалося, сьогодні останній „писк” електоральної моди – створення „іменних” виборчих блоків. Тому перейдемо до розгляду проблем, які стосуються саме їх. Отже, ця мода охопила практично всю партійно-політичну „тусовку”. Блоки організуються навіть „під” практично невідомих політиків чи політиків, про політичні орієнтації й наміри яких населення практично нічого не знає.
Основна проблема в тому, що українські політичні партії ще дуже слабко розвинені, більше того – практично жодна з них не має якихось особливих заслуг перед виборцем (якщо не враховувати Компартію, але в цьому випадку про „заслуги” можна говорити лише з іронією). Тому й запропонувати виборцю їм практично нічого... Ця причина доповнюється вже згадуваною персоніфікацією політичного життя в Україні [34, 135].
3.2 Досвід використання політичної реклами у контексті парламентських кампаній
Для нашого суспільства став вже майже звичайним стан перманентного перебування у різнорівневих виборчих процесах, які змінюються один одним.
Дослідження правового регулювання політичної реклами мною було вибрано тому, що ще «свіжими» є спогади про нещодавні президентські вибори та знакові для нашої країни події 2004 року – «Помаранчевої революції», на яких застосовувалися різноманітні виборчі технології, серед яких достатньо розповсюдженим явищем виступала політична реклама.
Але незважаючи на актуальність для нашої країни вищезазначеної теми, аналіз літератури, присвяченої такому політико-правовому явищу, свідчить про недостатню зацікавленість науковців цією проблемою. Це викликає подив через те, що правове регулювання використання політичної реклами має важливе практичне значення.
Як зазначає Литвиненко І.Л., як правило, досить поширеними є публікації у формі поряд, що адресовані політичним партіям, засобам масової інформації та іншим суб’єктам виборчого права. Багато таких праць видається Центральною виборчою комісією, а також громадськими організаціями, в тому числі Комітетом виборців України або Фондом сприяння демократичним виборам. Але поряд з тим, комплексних наукових досліджень в галузі передвиборної агітації загалом та політичної реклами зокрема не проводилось [9, 16]. Як наслідок, неналежне наукове обґрунтування породжує низький рівень законодавчого закріплення. Як зазначається в одному з видань Центральної виборчої комісії, «попри ті позитивні, як кількісні, так і якісні зміни, яких зазнало виборче законодавство України в частині ведення передвиборної агітації, рівень відповідної правової урегульованості виборчого процесу на сьогодні не можна визнати задовільним» [12, 234].
Політична реклама, як така, вже не перший рік регулярно з’являється в ефірі та на сторінках українських засобів масової інформації, але недосконалість законодавчого регулювання цього явища політико-правової дійсності, викликає на практиці суперечливі ситуації.
Законодавство України, що так чи інакше врегульовує питання політичної реклами, складається з цілої низки нормативно-правових, але лише Закон України «Про вибори народних депутатів України» дає визначення цього поняття.
Так, відповідно до вищезазначеного Закону, «політична реклама – це одна з форм передвиборної агітації оплачена за рахунок коштів виборчих фондів партій (блоків), розміщена за допомогою рекламних засобів, яка спонукає виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу» [4, 175].
Чітке визначення політичної реклами в засобах масової інформації міститься лише в Положенні Центральної виборчої комісії від 18 червня 1999 року «Про порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації під час виборів Президента України у 1999 році». Так, політична реклама – «це розповсюджена суб’єктами проведення передвиборної агітації інформація про кандидата у Президенти України, оплачена за рахунок коштів його особистого виборчого фонду, специфікою якої є емоційність, образність, повторюваність, виразність, лаконізм, а метою – пропаганда ідей, поглядів, програмних документів кандидата для формування його політичного іміджу, створення позитивної громадської думки про нього та бажаного впливу на подальшу поведінку учасників виборчого процесу; інформація про того чи іншого кандидата у Президенти України метою якої є створення його негативного політичного іміджу, має значення антиреклами» [13, 147].
Фактично, цим терміном виділялись специфічні ознаки політичної реклами, що дозоляли б вирізнити її з інших форм передвиборної агітації:
- емоційність;
- образність,
- повторюваність,
- виразність,
- лаконізм.
Такі ознаки є надто розмитими та такими, що піддаються широкому тлумаченню. Окрім цього, це визначення прямо не називає політичну рекламу однією з форм передвиборної агітації.
Але, базові закони, що регулюють питання проведення виборів, це визначення не сприйняли цілком, обмеживши поняття політичної реклами визнаючи її лише формою передвиборної агітації, що:
- оплачена за рахунок коштів виборчих фондів партій (блоків),
- розміщена за допомогою рекламних засобів,
- спонукає виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу.
На сьогодні існування двох визначень політичної реклами на рівні закону та роз’яснення Центральної виборчої комісії породжує правові колізії як в розумінні, так і в регулюванні цього правового інституту.
До цього часу, представники Центральної виборчої комісії, зокрема, А.Магера, коментують визначення політичної реклами посилаючись на лаконізм та емоційність як основні ознаки, що дозволяють вирізнити політичну рекламу серед інших форм передвиборчої агітації [10, 218]. Але такі коментарі, є звичайними висловлюваннями і на них не можна посилатися у разі виникнення правових спорів.
Проблемним аспектом даної проблематики є те, що законодавець оперуючи двома термінами «передвиборна агітація» та «політична реклами», чіткого співвідношення між цими поняттями не проводить, визначаючи лише, що політична реклами це одна з форм передвиборної агітації.
Для правильного розуміння та практичного застосування, слід чітко та логічно розмежовувати ці поняття за певними критеріями. Доречно при цьому звернутися до досвіду зарубіжних країн, які мають багатовікову політичну історію та демократичні традиції.
На відміну від українського законодавства, політична реклама в європейських країнах – юридично визначений термін. Так, в Іспанії відповідно до Закону «Про порядок проведення виборів», політична реклама діє лише під час передвиборних кампаній. На державних теле- та радіокомпаніях політична реклама забороняється. Натомість в таких засобах масової інформації партії отримують безкоштовний ефірний час для політичної пропаганди. Тобто, в Іспанії розмежовуються поняття «політична реклама» та «політична пропаганда» [27, 163].
Пропаганда розуміється як важливий засіб впливу на систему переконань, завойовування свідомості аудиторії через відповідну ідеологію з обов’язковим спонуканням до вибору відповідного кандидата, партії, блоку. Саме спонукання до вибору є характерною особливістю та обов’язковою ознакою політичної пропаганди (агітації).
Щодо політичної реклами, то під нею слід розуміти розповсюдження інформації про політичних діячів, кандидатів на виборні посади, політичні партії, блоки, що сприяє їх популярності, призначеної формувати чи підтримувати інтерес до об’єктів політичної реклами, їхніх ідей, поглядів, програм та задумів.
Отже, першим критерієм повинна бути спрямованість або мета, з якою здійснюється певний вид діяльності - пропаганда або рекламування. На мою думку, Україні слід звернутися до досвіду Іспанії та провести термінологічне розмежування вищезазначених явищ. При цьому, метою агітації або пропаганди (я вважаю в цьому випадку дані терміни синонімічними) повинне бути обов’язкове спонукання до вибору – за або проти відповідної партії, блоку чи кандидата. Метою ж політичної реклами повинне бути інформування та роз’яснювальна діяльність стосовно ідей, цілей, завдань та реалізації політичної програми певної політичної партії.
Давати законодавче визначення політичної реклами, на мою думку, слід виходячи з особливостей та умов використання рекламних засобів поза межами виборчого процесу при здійсненні політичними партіями інформаційної, роз’яснювальної діяльності, розповсюдження інформації, пропагування своїх ідей та цілей з метою виконання політичними партіями свого конституційного призначення – сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян [27, 231].
Виходячи з вищенаведеного, ще одним критерієм розмежування (запозиченим з досвіду Російської Федерації) слід зазначити часовий критерій – за часом проведення певного виду діяльності (агітації чи реклами).
Так, доцільно було б визнавати політичною рекламу в засобах масової інформації до початку проведення передвиборної кампанії, а про політичну агітацію вести мову виключно після початку виборчого процесу - з моменту реєстрації партії, блоку чи кандидата як суб’єкта виборчого процесу.
Недосконалість визначення поняття «політична реклама» дозволяє, як в період виборчої кампанії, так і між виборами, маніпулювати з іншими видами реклами, зокрема, під виглядом соціальної подавати приховану політичну рекламу [11, 201].
Оскільки чинне законодавство визначає політичну рекламу як одну з форм передвиборної агітації, то момент початку розміщення та розповсюдження політичної реклами співпадає з часом початку проведення передвиборної агітації. І Закон України «Про вибори народних депутатів України», і Закон України «Про вибори Президента України» моментом початку такого етапу виборчого процесу як передвиборна агітація визначають реєстрацію Центральною виборчою комісією відповідного кандидата, партії або блоку [23, 174].
Але, як неодноразово зазначали фахівці Інституту медіа права, «існує так звана «сіра зона» від того моменту, коли починається виборчий процес, до того часу, як політичні партії (або кандидати) зареєструються в Центральній виборчій комісії». Саме в цей проміжок часу політичні партії (або кандидати) досить часто використовують гасла та методи, притаманні соціальній рекламі [27, 201].
Під час декількох парламентських виборчих кампаній мала місце практика, коли від імені державних діячів, керівників державних органів тощо розміщувалися подібні рекламні ролики. Така реклама позначалась у замовленнях як соціальна та не включалась у блоки політичної реклами.
В одному з випадків Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення своїм спеціальним рішенням визнала таку рекламу соціальною. Так, 21 червня 2007 року на кількох загальнонаціональних каналах з’явився ролик Секретаріату Президента, в якому Віктор Ющенко дає оцінку останнім політичним подіям. За інформацією Секретаріату, ролик вважався виготовленим на правах соціальної реклами [22, 72].
Тим часом, така класифікація ролика виявилася доволі суперечливою, оскільки в статтях Закону України «Про рекламу» (ст.1,ст. 12) чітко вказано, що в соціальній рекламі не може бути згадок про рекламодавця, товарні знаки, [6, 201] тобто, там не повинно було бути згадок про Президента.
Варто зауважити, що у країнах Європи некомерційну комунікацію, спрямовану на вирішення суспільно вагомих цілей, визначають як public service advertising або public service announcement.
Показовим є ще один англомовний аналог терміна «соціальна реклама» – public interest advertising (реклама суспільного інтересу). Тобто соціальна реклама обслуговує інтереси суспільства, слугує суспільству, а не окремим партіям, політичним групам чи громадським організаціям.
Ще частіше певні політичні сили або ж кандидати розміщують власну рекламу як звичайну комерційну. Так, деякі фахівці вважають це цілком законним, адже така соціальна чи комерційна реклама перетвориться на політичну (як форму передвиборної агітації) лише після того, як партії (або кандидати) зареєструються в Центральній виборчій комісії [28, 165].
Якщо звернутися до досвіду Німеччини, то там політична реклама обмежена, за винятком періоду передвиборної кампанії. Чинним законодавством Німеччини заборонено й порівняльну рекламу.
У Бельгії, наприклад, між парламентськими виборами майже не публікують політичних матеріалів у пресі, а також майже не транслюють політичні передачі на телебаченні. Це зумовлено законодавством Бельгії, оскільки воно спрямовано на те, щоб запобігти перевагам будь-якої партії чи угрупувань до виборів. У передвиборний період для реклами політичних партій та діячів використовується лише декілька спеціальних передач на державному телеканалі [37, 142].
Слід зазначити, що питання політичної реклами законодавець на сьогодні робить спроби врегулювати. Так, 21 квітня 2010 року Верховна Рада України попередньо прийняла зміни до Закону України «Про рекламу», що істотно обмежують можливості видавати приховану політичну рекламу за соціальну.
За словами Олени Кондратюк, яка виступила одним з авторів законопроекту, суть внесених змін полягає в наступному: «соціальна реклама, що розповсюджується на замовлення органів державної влади та місцевого самоврядування, не повинна містити ніякої прив’язки до політичних сил, їх програм і заходів, лідерів і рядових членів. Якщо ж реклама спонукає голосувати за чи проти когось, вказує на політичну партію чи виборчий блок, то вона не вважатиметься соціальною, навіть попри свій суспільно значимий зміст, — чи то буде антиалкогольна пропаганда, чи підтримка свободи слова, чи захист довкілля» [16, 213].
Окрім цього, законопроект передбачає заборону поширення зазначеної реклами від імені, але без згоди відповідної політичної сили. А також визначає випадки, коли не можна імітувати або копіювати партійну символіку [15, 23].
Також, в парламенті зареєстрований законопроект «Про внесення змін до деяких Законів України щодо політичної реклами», який, зокрема, передбачає внести зміни в Закон України «Про рекламу» доповнивши його визначенням політичної реклами. Відповідно до цих змін, політичну рекламу слід визначати як «інформацію, що спрямована на формування позитивного або негативного сприйняття споживачами реклами політичних партій чи інших політичних об’єднань, їх членів та учасників, програм або таку що спонукає виборців підтримати те чи інше рішення під час реалізації форм прямої демократії» [13, 178].
Слід також зазначити, що депутати Верховної Ради України на сьогодні розробили проект Виборчого кодексу України, в якому, зокрема, в розділі «Передвиборна агітація» пропонують визначення поняття «політична реклама». Так, у статті 199 «Форми і засоби передвиборної агітації» політична реклама визначається як «розміщення або поширення матеріалів передвиборчої агітації за допомогою рекламних засобів» [14, 154]. При цьому варто зазначити, що політична реклама визнається як особлива форма передвиборної агітації, оскільки міститься в статті, що встановлює форми та засоби передвиборної агітації, але окремим пунктом, а не в загальному переліку.
Найбільш сприятливим для України, на мою думку, є прийняття окремого закону «Про політичну рекламу», де політична реклама буде розглядатися в 2 аспектах – як форма передвиборної агітації (коли така реклама обмежується часовим критерієм: моментом реєстрації партії як учасника виборчого процесу) та як самостійний вид реклами, що інформує про діяльність політичних партій, які таким чином мають можливість реалізувати своє конституційне призначення – сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян (із застереженням, що під час виборчого процесу політична реклама як самостійний вид реклами-заборонена).
Також важливо законодавчо закріпити окремо порядок розміщення політичної реклами як самосійного виду реклами та встановити окремий порядок ( щодо вартості, суб’єктів тощо) для політичної реклами як форми передвиборної агітації. Слід зазначити, що у Виборчому кодексі слід вживати поняття політичної реклами виключно як форми передвиборної агітації та необхідно детально прописати порядок розміщення, розрахунки та основні заборони щодо розміщення такої форми передвиборної діяльності.
3.3 Особливості парламентської кампанії 2007 року
2 вересня минув строк реєстрації Центральною виборчою комісією кандидатів у депутати Верховної Ради України. Згідно з даними реєстрації політичних партій і блоків Центральною виборчою комісією у парламентських виборах 30 вересня 2007 року братимуть участь 20 політичних сил: Комуністична партія України, Партія регіонів, Прогресивна соціалістична партія України, Блок „Наша Україна – Народна самооборона”, Всеукраїнське об’єднання „Свобода”, „Блок Литвина”, „Блок Юлії Тимошенко”, Соціалістична партія України, Всеукраїнська партія Народної Довіри, Партія національно-економічного розвитку України, Блок „Всеукраїнська громада”, Виборчий блок Людмили Супрун – Український регіональний актив (УРА), Партія Вільних Демократів, Комуністична партія України (оновлена), Селянський Блок „Аграрна Україна”, Партія Зелених України, „Український Народний Блок”, Виборчий блок політичних партій „КУЧМА” (Конституція – Україна – Честь – Мир – Антифашизм), „Блок партії пенсіонерів України”, Блок „Християнський блок” [23, 15].
Визначальним фактором суспільно-політичного життя України у серпні-вересні 2007 року стала активна фаза передвиборної кампанії. Позачергові вибори суттєво обмежили політичні сили в часі, а отже, в методах та технологіях боротьби за голос виборця. Основними формами ведення виборчої кампанії можна вважати:
- Робота агітаційних наметів. Суб’ктами виборчого процесу з метою проведення інформаційно-роз’яснювальної та агітаційної роботи виставлені агітаційні намети, де проводиться усна агітація громадян, розповсюджуються буклети з текстами передвиборних програм, календарики, партійна символіка, листівки, партійні видання, інші інформаційно-агітаційні матеріали. Така агітація часто супроводжується різноманітними акціями, збором підписів під тими чи іншими ініціативами. Зокрема, Партія регіонів у містах Київ, Харків, Сімферополь, Донецьк, Одеса та Полтава організувала збір підписів на підтримку всеукраїнського референдуму з питань надання російській мові статусу другої державної, постійного позаблокового статусу країни, проведення прямих виборів голів обласних і районних адміністрацій. Активісти Блоку „Наша Україна – Народна самооборона” у встановлених наметах проводили акцію „Доторкнись до депутата”, під час якої збирали підписи за скасування депутатської недоторканності. Компартією України на початку вересня проведено всеукраїнське опитування з питання скасування інституту президентства. Блок Юлії Тимошенко організував збір підписів з метою проведення всеукраїнського референдуму щодо нової редакції Конституції.
- Тури кандидатів по регіонам України, які супроводжуються проведенням масових заходів, концертами за участю відомих українських виконавців, презентацією виборчих списків і передвиборних програм. Лідери політичних партій і представники виборчих блоків проводять зустрічі з активістами місцевих партійних осередків, виборцями.
- Агітація в засобах масової інформації. Практично усіма друкованими засобами масової інформації запроваджено власні тематичні рубрики: „Вибори”, „Політична реклама”, „Вибори-2007”, „Точка зору”, „Передвиборні зустрічі” та інші, у яких висвітлюється хід виборчого процесу. Центральними та місцевими телеканалами українському глядачеві пропонуються різні форми політичних програм – зустрічі, інтерв’ю, дебати тощо [17, 175].
Постановою ЦВК від 3 вересня 2007 року № 290 затверджено результати жеребкувань щодо черговості надання ефірного часу Національною тєлекомпанією України та Національною радіокомпанією України (у загальному обсязі 30 хв. на загальнонаціональному телеканалі та 30 хв. на загальнонаціональному радіоканалі у проміжку між 19 та 22 годинами) та друкування передвиборних програм політичних партій (виборчих блоків політичних партій) в газетах „Голос України” та „Урядовий кур'єр” суб'єктам виборчого процесу для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Держбюджету України, виділених на підготовку та проведення позачергових виборів народних депутатів України. Ефірний час для проведення передвиборної агітації на регіональних теле- і радіоканалах та публікування у регіональних друкованих ЗМІ публікацій передвиборних програм партій (блоків), відповідно до українського законодавства, здійснюється за кошти суб’єктів виборчого процесу [31, 144].
- Розміщення агітаційної продукції на носіях зовнішньої реклами. Зокрема, на Рівненщині станом на середину вересня встановлено біг-борди з передвиборною агітацією блоку „НУ-НС”, БЮТу, ПР, „Блоку Литвина”, Партії Вільних Демократів.
Такі традиційні для України форми агітації як розклейка листівок, або поширення агітаційної продукції „від дверей до дверей” суб‘єктами нинішнього виборчого процесу використовуються у меншій мірі.
Постановою ЦВК від 13.08.2007 № 99 на Рівненщині утворено 7 окружних комісій, до складу яких увійшло по 18 представників з усіх політичних партій і блоків, що мають свої фракції у ВРУ. На місцях визначено приміщення для розташування 7 окружних та 1020 дільничних виборчих комісій згідно з встановленими вимогами [15, 152].
Керуючись законодавством про вибори народних депутатів України та з метою створення в області належних умов для реалізації конституційного права громадян держави обирати та бути обраними прийнято розпорядження голови облдержадміністрації від 2 серпня 2007 „Про заходи щодо організаційного забезпечення підготовки та проведення в області позачергових виборів народних депутатів України”. Заходами, зокрема, передбачено проведення інформаційних та навчальних теле- і радіопрограм, створення в ЗМІ відповідних рубрик, організацію у бібліотеках, клубах, інших закладах культури проведення заходів, у тому числі тематичних виставок, для ознайомлення громадян із виборчим законодавством, правами виборців, процедурою голосування.
З метою належного матеріально-технічного забезпечення діяльності виборчих комісій на позачергових виборах до ВРУ на голів місцевих райдержадміністрацій і керівників органів місцевого самоврядування покладено персональну відповідальність за підготовку матеріально-технічного забезпечення виборчих дільниць області. Крім цього, закріплено керівників окремих структурних підрозділів облдержадміністрації, територіальних органів міністерств і відомств України, та покладено на них відповідальність щодо організації контролю за діяльністю органів виконавчої влади на місцях стосовно забезпечення обладнанням та інвентарем виборчих дільниць області та складання робочими групами обліку виборців списків виборців на виборчих дільницях.
Робочими групами з обліку виборців проведена відповідна робота зі складання списків виборців на звичайних виборчих дільницях Рівненщини. Кожен громадянин з 18 вересня має право ознайомитися із списком виборців у приміщенні дільничної виборчої комісії та перевірити правильність відомостей, внесених до списку виборців. Крім того, виборцям до 22 вересня включно мали були надіслані повідомлення про включення до списку виборців відповідної виборчої дільниці.
Упродовж 16-20 вересня в усіх районних центрах області, а також в мм. Рівне та Кузнецовськ представники РОГО КВУ провели навчальні тренінги для членів ДВК на виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 року. Тренінги проводилися тренерами, які у серпні ц.р. у м.Київ пройшли курс підготовки для навчання членів ДВК на виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 року, проведений компанією „Development Associates, Inc.” у рамках виконання проекту „Сприяння організації виборів в Україні – ІІ” відповідно до Плану співробітництва Агентства CШA з міжнародного розвитку і ЦВК на 2007 рік [14, 201].
Для оперативного інформування про можливі факти порушень виборчих прав жителів Рівненщини, забезпечення законності, прозорості та відкритості виборчого процесу на позачергових виборах до ВРУ управління СБУ в Рівненській області запровадило окрему телефонну лінію довіри. Громадяни можуть звернутись до управління за номером 8-0362-67-86-06 у випадку наявності таких фактів. По інформації, яка надійде, обов'язково буде вжито заходів з її перевірки, а у випадку необхідності оперативного доведення до відповідних органів влади.
Місцевими друкованими засобами масової інформації запроваджено власні тематичні рубрики, а саме: „Вибори”, „Політична реклама”, „Політикум”, в яких висвітлюється хід парламентської виборчої кампанії, друкуються передвиборні програми партій (блоків). В газетах „ОГО” „Рівне ракурс”, „Провінційка”, „Рівне вечірнє” та інших було широко висвітлено серпневу прес-конференцію за участю голови облдержадміністрації В.Матчука з питання стану підготовки виборчих дільниць на Рівненщині до проведення позачергових парламентських виборів 30 вересня 2007 року.
Журналістами радіопрограм Рівненської обласної державної телерадіокомпанії, зокрема, таких, як „З перших вуст” та „Палітра реформ”, періодично готуються сюжети на тему роз’яснення громадськості українського законодавства, в тому числі й виборчого. Телерадіокомпанією „Рівне 1” організовано цикл телевізійних програм, де представники політичних сил мали змогу взяти участь у телевізійних дебатах [24, 132].
17 серпня у газеті облради „Вісті Рівненщини” опубліковано Постанову ЦВК від 13.08.2007 № 99 „Про утворення окружних виборчих комісій територіальних виборчих округів із позачергових виборів народних депутатів України 30 вересня 2007 року” та Склад ОВК територіальних виборчих округів із позачергових виборів народних депутатів України 30 вересня 2007 року по Рівненській області. 6 вересня в громадсько-політичній газеті області „Вільне слово” опубліковано Постанову № 4 від 02.09.2007 р. окружної виборчої комісії по виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 р. територіального виборчого округу № 152 „Про використання виборчих дільниць, утворених для проведення виборів народних депутатів України 26 березня 2006 року на позачергових виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 року у територіальному виборчому окрузі № 152” [18, 132].
У серпні – на початку вересня на території України перебували спостерігачі від іноземних держав, міжнародних організацій на позачергових виборах народних депутатів України 30 вересня 2007 року. Зокрема, на Рівненщині перебували офіційні спостерігачі від МГО “Бюро з демократичних інститутів та прав людини Організації з безпеки і співробітництва в Європі” Петер Вальберг (Швеція) та Віллі Вірантаправіра (Німеччина), які здійснюють моніторинг підготовки і проведення виборів на Волині та Рівненщині.
Загальний об'єм виборчих фондів 20 українських партій і блоків, які брали участь в дострокових парламентських виборах, згідно з офіційними даними ЦВК, склав 581,4 мільйонів гривень. Тим часом експерти заявляють, що на виборчу кампанію-2007 було витрачено близько 2 мільярдів гривень.
"Об'єм виборчого фонду складає тільки 25-30% від всієї суми, витраченої на кампанію", - розповів "Газеті "24" голова Комітету виборців України Ігор Попов, пише видання в понеділок, 29 жовтня [17, 108].
За думкою експертів: суми, витрачені на рекламу, необґрунтовано великі, передвиборна "джинса" обійшлася політикам в 40 млн. доларів, гонорар "зірок" складав 10 - 30 тисяч доларів за один виступ.
За словами Попова, з виборчого фонду сплачується, в основному, телереклама, половина зовнішньої реклами і поліграфічна продукція.
"Друга половина "наружки", вся "джинса", оплата роботи агітаторів, доплати членам дільничних комісій і спостерігачам на виборчих дільницях. Робота штабістів оплачуються не з виборчого фонду, а з рахунку партії або блоку партій", - пояснив він.
Як повідомив у свою чергу заступник голови Асоціації зовнішньої реклами Роман Паламарчук газеті "Сегодня", тільки на зовнішню рекламу партії і блоки - лідери парламентської гонки - витратили близько 40 мільйонів гривень [23, 32].
Так, стверджує Паламарчук, наприкінці кампанії політичною рекламою було зайнято більше 12,5 тисяч носіїв "наружки". Близько 40% всіх поверхонь, зайнятих в Україні політрекламою, було розміщено в Києві. Друге місце за цим показником посідає Дніпропетровськ, третє - Донецьк.
Нагадаємо, вибори до Верховної Ради України вважаються офіційно завершеними - в суботу, 27 жовтня, їх результати були опубліковані в