Начала теорії терору: спроба концептуалізації
1. виникнення розходжень статусу і влади на основі міжособистісної взаємодії дозволяє простіше вирішувати питання про застосування насильства як головного інструмента терору;
2. легітимація застосування насильства і створення на цій основі соціальної організації стає можливою і реальною за рахунок диференціації статусу особистості (групи). Поділ на "ми - вони", "свої - чужі" за соціальною горизонталлю органічно пов'язаний з вертикальною диференціацією "владні - підвладні", "раб - пан", "феодал - васал", "поміщик - кріпак" тощо. Причому соціальна мобільність може мати місце, але вона, по суті означає зміну суб'єкт-об'єктних характеристик;
3. соціальна організація, що визнає насильство як засіб досягнення поставлених цілей, поряд з іншими виступає базою для опозиції як соціальної основи суб'єкт-об'єктних відносин у терорі. А це, у свою чергу - умова, достатня для здійснення соціальних змін.
Побудована на ідеї терору соціальна організація стає передумовою для його закріплення і стереотипізації у процесах соціальної взаємодії всіх наступних соціальних дій.
Такі соціальні структури характеризуються наявністю ряду обмежень, установлюваних для їх елементів, а динаміка змін має бути обумовлена наявністю (появою) опозиції з досить розвинутою організацією.
Саме такими вбачаються методологічні передумови для появи тоталітарних режимів у суспільстві. І, насамперед, вони є близькими за змістом тим марксистським схемам, що розкривають механізми володарювання "своїх" над "чужими", одержання на цій основі доступу до механізмів розподілу ресурсів з наступним їх перерозподілом на свою користь.
У цьому відношенні надзвичайно плідною видається ідея Т. Парсонса про те, що сама влада може бути ресурсом. І цей ресурс розподіляється в залежності від рівня соціальної диференціації [16].
Типізація проявів тероризму
Типологічний профіль терору може бути визначений як сукупність оцінок, отриманих по ряду шкал, що утворюються на перетині двох основних вісей координат. Насамперед, це сфери і ступінь організованості терору як насильства, а також показника масовості такої соціальної практики.
Близький підхід запропонований Д.В. Ольшанським [17]. Змістовно він доповнюється векторами, що позначають різні сфери застосування терору: політичну, економічну, екологічну, побутову, інформаційно-технологічну національну, релігійну, і розширене уявлення про сферу застосування терору. Важливим видається вичленовування форм організації насильства - спонтанної й організованої. У свою чергу усередині цих форм слід позначити такі різновиди насильства як збройна, психологічна або елементарна загроза фізичної розправи. Такий підхід дає можливість визнати структуралістське підґгрунтя плідним і ефективним.
Продуктивним може бути також дослідження так званого "державного тероризму" і тероризму як способу ведення війни слабкою стороною проти сильної.
Якщо погодитися з тим, що в змісті терору як соціальної практики і визначеної спрямованості діяльності присутній управлінський аспект, то стає можливою спроба аналізу терору як соціального феномена у тому числі й у контексті концепції соціально-адекватного управління [18]. Відповідно до логіки даної концептуальної схеми такий аналіз необхідно здійснювати з урахуванням диференціації управління на різних рівнях. Але найбільш перспективним видається макрорівень соціально-адекватного управління, що припускає управління суспільством, різноманітними сферами його діяльності. Серед критеріїв адекватності соціального менеджменту на цьому рівні, особливе місце займає здатність встановлювати і підтримувати такий соціальний порядок, що забезпечує нормальне існування суспільного організму і є частиною гуманістично орієнтованого світового порядку.
Разом з тим, інтеґраційні процеси, що дозволяють говорити про гуманістичні засади світового співтовариства, припускають найбільш повний облік і міжнародний характер сучасного терору.
Він знаходить своє вираження в створенні глобальних і регіональних керівних центрів, що ведуть підготовку терористичних операцій, забезпечують координацію терористичної діяльності осіб, що залучаються до терактів. Найчастіше при цьому національна і релігійна приналежність виконавців не збігаються з реальним громадянством або приналежністю до конкретної релігійної конфесії.
Агентура терористичних організацій активно і послідовно впроваджується в суспільні і державні структури. Широко відомі факти створення і функціонування міжнародної мережі навчальних центрів з підготовки терористів і баз для матеріально-технічного і фінансового забезпечення терористичної діяльності. Досить сказати, що сьогодні, за оцінками експертів, у 70 країнах нараховується понад 500 терористичних організацій і груп. Суттєвою ознакою сучасного міжнародного терору виступає його найтісніший зв’язок з кримінальними колами, що зробили сферою свого впливу торгівлю зброєю, обіг наркотиків. При цьому, вдаючись до кримінальних методів і використовуючи відповідні засоби, міжнародний терор ставить політичні цілі.
Останнє передбачає перехід від разових актів терору до планомірних і масштабних акцій, які набувають характеру не тільки бойових дій, але і терористичної війни. Для нагнітання атмосфери загального страху і безвихідності, незахищеності широко використовуються засоби масової інформації. Зауважимо, що майже всі гучні теракти мали явно демонстраційний, показовий характер і орієнтувалися на відповідне висвітлення у світових ЗМІ.
Визнання самоцінності і верховенства людських можливостей заперечує можливість для появи терору, що виявляється як реакція на нерівність людей у вітальній і соціальній сферах. Такі реакції інституціоналізуються у вигляді расизму, соціальних ієрархій (кастовості), різної тривалості життя і незбіжних механізмів розподілу життєвих сил; галузі розподілу ресурсів у вигляді вже сформованих ціннісних моделей певної соціальною системи. Реальність життя змушує людину обирати алгоритми поведінки, що нівелюють наслідки об'єктивної нерівності в порядку соціального життя. Перехід до порядку, характерного для ринкового соціально орієнтованого середовища, покликаний забезпечувати:
- гарантії фізичної і психічної складової існування для кожного члена суспільства, а також рівність громадян у культурно-інформаційному, конфесійному і правовому аспектах; створення ефективної системи мотивації праці і стимулювання ділової активності у всіх сферах економіки;
- сталі високі темпи росту у виробничій сфері на базі своєчасного технологічного удосконалювання;
- безперешкодний розвиток національної культури в умовах багатонаціональної держави, збереження традиційних цінностей і гарантії від духовної деградації;
- розвиток і підтримку цивільної солідарності як умови ефективного функціонування системи соціального захисту.
Модель соціально-адекватного управління, орієнтована в майбутнє на основі балансу вітальних і соціальних компонентів системи цінностей; адаптована до функціонування в соціальній системі; що спрямовує вектор управлінських впливів переважно в горизонтальній площині самоорганізаційних процесів і виступає інструментом узгодження управлінських зусиль по рівнях, покликана реалізувати такий порядок на макрорівні соціальних відносин.
Висновки
Таким чином, необхідність розробки основ теорії терору є актуальною задачею цілого комплексу гуманітарних наук - філософії, соціології, історії, психології тощо. Застосування в комплексі наявних напрацьовок з даної проблематики є необхідною умовою пошуку відповідей на питання про коріння і джерела терору, причини його живучості і різноманіття, перспективи боротьби з ним.
Методологічною основою для створення теоретичної бази дослідження феномена терору може стати структуралізм. Його подальший розвиток створить передумови для створення соціологічної теорії терору. Але, зрозуміло, призначення такої концептуальної схеми полягає в тому, щоб забезпечити попередження і подолання синдрому неадекватності соціального управління, що тим чи іншим чином продукує феномен терору.
Література
1.История человечества. - М.: Издательство АСТ, 2008. - 640 с.
2. Льоренте Х.А. История испанской инквизиции: Пер. с фр. В 2т. - Т.1, Т.2. - М.: Ладомир, ООО "Издательство АСТ", 1999. - 1424 с.
3. Левандовский А.П. Робеспьер Максимилиан. - Ростов н/Д.: Изд-во "Феникс", 1997.- 448 с.
4. Бальзак О. Жизнь холостяка // Собрание сочинений в 24 томах - Т.7 . - М., 1960. - С. 155.
5. Млечин Л.М. Иосиф Сталин, его маршалы и генералы. - М.: ЗАО Центрполитраф, 2008. - 815с.
6. Никитаев В. Терроризм (1). Тело террора (2) //Сумерки глобализации: Настольная книга антиглобалиста: Сб.-М.: ООО "Издательство АСТ: ЗАО НПП "Ермак", 2008. - 348 с.
7. Хофман Брюс. Терроризм - взгляд изнутри. - М.: Ультра. Культура, 2009 - 264 с.
8. Шестаков В. Террор - мировая война. - М.: ОЛМА - ПРЕСС Образование, 2009. - 320 с.
9. Кожушко Е.П. Современный терроризм: Анализ основных направлений/Под общ. ред. А.Е. Тараса. Мн.: Харвест, 2008. - 448 с; Требин М.П. Терроризм в ХХ1 веке . - Мн.: Харвест, 2009. 816 с; Жаринов К.В. Терроризм и террористы: Ист. Справочник / Под общ. ред. А.Е. Тараса. Мн.: Харвест, 1999. - 606 с.
10. Удовик С.Л. Глобализация: семиотические подходы. - М.: " Рефл - бук", К.: Ваклер, 2008. - 480 с; Уткин А.И. Глобализация: процесс и осмысление. - М.: Логос, 2008. - 254 с; Кочетов Э.Г. Глобалистика как геоэкономика, как реальность, как мироздание: Новый ренессанс - истоки и принципы его построения, фундаментальные опоры, теоретический и методологический каркас. - М.: ОАО Издательская группа "Прогресс", 2009. - 704 с.
11. Изард К. Эмоции человека: Пер. с анг. - М.: Изд - во Моск. ун -та, 1980. - 440с.
12. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. - СПб.: "Прайм - Еврознак", 2009.- 512 c.
13. Насилие // Большой толковый социологический словарь (Collins). - Т.1 (А - О): Пер. с англ. - М.: Вече, АСТ, 1999. - 544 с.
14. Девятко И.Ф. Модели объяснения и логика социологического исследования.
(Библиотека серии "Специализированные курсы в социологическом исследовании").- М.: ТЕМПУС, 1996. - С.63 - 74.
15. Blau P. Inequality and Heterogeneity: A Primitive Theory of Social Structure. New York: Free Press, 1977.
16. Parsons T. Power and the Social Sistem // Power/ S.Lukes (ed.) Oxford: Blackwell, 1986.
17. Ольшанский Д. Психология терроризма. - СПб.: Питер, 2008. - 288 с.