Xreferat.com » Рефераты по политологии » Шпаргалка по политологии (на укр. языке)
Шпаргалка по политологии (на укр. языке)
анархістський та ін. Ознаками виділення політичних режимів у самостіну одиницю класифікації є: спосіб формування органів влади, співвідношення гілок влади, становище і роль громадянських організацій та партій, зміст і співвідношення забороненої політичної діяльності, рівень економічно-господарського розвитку, політична стабільність суспільства, порядок функціонування правоохоронних та каральних органів, історичні культурні традиції та звичаї народу. Демократія - політичні режими, характерною особливістю якого є децентралізація, розсередження влади між громадянами, надання їм можливочті рівномірного впливу на функціонування державних органів. Це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправнорсті його членів, періодичної виборності органів управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості. До спільних рис демократичних режимів відносяться: визнання народу джерелом влади, рівноправність громадян, виборність законодавчих органів влади, пріоритет права людини над правами держави. Тоталітаризм - режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх організацій. У ньому поширена практика надмірного одержавленого суспільного життя. Риси такого режиму: цілковита відчудженість громадян від власності, розвиток органів ідеологічного і фізичного приниження особистості, відсутність відкритих виборів, ліквідація прав особистості. Варіанти тоталітаризму - деспотизм і диктатура. Авторитаризм - режим, який характеризується значнии зосередженням влади в руках однієї особистості, звуженням політичних прав і свобод громадян, їх суспільно-політичних організацій, строгою регламентацією їхньої активності, різким скороченням прерогатив та повноважень демократичних інституцій. Це режим жорсткого примушування до дотримування законів. Такий режим допускає існування деяких фрагментів демократії (парламентські вибори). Проте його ознаками є щодення загроза репресій, свавілля, використання армії, каральних органів.
26. Поняття держави, її визначальні ознаки і типи.
Держава - базовий інститут політичної системи і політичної організації суспільства, який створюється для налагодження життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення у соціально-неоднорідному суспільстві з метою забезпечення його цілісності і безпеки, задоволення загальносоціальних потреб. Виникнення та існування держави пов'язується з будь-яким соціальним розшаруванням суспільства, ястини якого нерідко мають протилежні інтереси. Поділ суспільства на класи - найбільш причина виникнення держави. Будь-яка соціальна неоднорідність суспільства зумовлює необхідність держави. Ознаки держави: відділення публічної влади від суспільства, її нетотожність з організацією всього населення, поява професіональних управлінців, класовий характер, монополія на легальне застосування сили, право на збирання податків. Розрізняють дві функції держави - внутрішню і зовнішню. Сучасні держави відрізняються між собою за формою врядування (монархії та республіки), формою устрою (унітарні, федерації, конфедерації), формою політичного режиму (парламентські, президентські, авторитарні, тоталітарні).
27. Типи державного устрою і форми правління.
28. Держава і громадянське суспільство.
Громадянське суспільство - суспільство громадян із високим рівнем економічного, соціального, політичного, культурного і морального розвитку, яке спільно з державою державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради загального блаша. Громадянське суспільство є базисом держави, воно ініціює в ній необхідні зміни. Держава в свою чергу, захищає принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які формують громадянське суспільство. Але якщо державі властиві рзіні форми правління, то громадянське суспільство існує виключно за умов демократії. Високий рівень розвитку громадянського суспільства забезпечує демократичність держави. Нерозвиненість громадянського суспільства є однією з умов існування тоталітарного й авторитарного режимів. Сутність громадянського суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини. Особистість має гарнтію вільного вибору тих чи інших форм економічного чи політичного буття, ідеології, світогляду, можливість вільно висловлювати і відстоювати свої погляди та інтереси. Становлення громадянського суспільства являє собою невпинний процес удосконалення громадянина, суспільства, влади, політики, права, які охоплює всі без винятку сфери життєдіяльності. Поняття громадянського суспільства знаходимо в Аристотеля. Цікаві погляди виклав Макіавеллі: громадянське суспільство, як спільність людей протилежну державі, яка прагне підірвати будь-яку діяльність суспільства, щоб самій піднестися над ним. Макіавеллі дові, що окрім держави є щось самостійне, самодостатнє, що живе за своїми законами. На його думку, це і є громадянське суспільство. Громадянське суспільство має під собою економічну основу. Його формування супроводжується появою різноманітних форм власності та перевагою приватного капіталу. У розвиненому суспільстві діє розгалужена ринкова інфраструктура, що підлягає регулюванню. Зазначені чииники спричиняють ділову активність, заповзятливість людей, створюють передумови плідної роботи. У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує громадянам вільну участь у державних і громадянських справах. Головним суб'єктом такого супільства виступає людина.
29. Партія як політичний інститут виникнення та еволюція політичних партій.
Партія - добровільне об'єднання людей, які прагнуть домогтися здійсненню ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви класу, покликан висловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним "голосом", "уособленням" окремих групових інтересів. Дехто партії розуміють як своєрідні штаби для підготовки до чергових виборів, як засоби перетворення волі індивідів на колективну волю, як знаряддя для участі громадян у формуванні політики держави, як засіб впливу політичної та державної еліти на маси. Феномен партій досліджували Дюверже, Сарторі. Неодмінною умовою існування будь-якої партії є протистояння їй інших партій. Партії, будучи створенні як засіб осягнення соціально-групової мети, партії скоро стають метою самих себе, починають дбати про власний добробут і успіх. Сучасні партії є одним з найдієвіших важелів впливу громадянства на державну владу. Прийнято вважати, що громадсько-політична організація стає партією тоді, коли ставить своєю метою боротьбу за владу. Партія може брати участь у державних справах, але вона не може, не повинна сама перетворюватися на державу, підміняти її, мати загальнодержавне значення, державне значення.
30. Поняття і типи партійних систем Проблеми розвитку багатопартійної системи в
Україні.
Партійна система - структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв'язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності. Уполітології партійні системи характеризуються як невід'ємна складова частина політичної системи суспільства в цілому, характер якої визначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система розуміють: право партій на формування власної системи правління; сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництвав ньому; сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в суспільстві; сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством. Одним з найпоширеніших підходів до типології партійних ситем є виділення одно-,двох- і багатопартійних систем. У нормально функціонуючій державі цивілізованого типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво у парламенті. У багатопартійній політичній системі парламентська більшість побудована на комбінації основних партій, представлених і парламенті, змінюється після кожних виборів відповідно змінюються і уряди. Найчастіше у світі використовується система з трьох-п'яти партій, жодна з котрих не перважає. Вони змушені ти на компроміси. При наявності великої кількості дрібних партій, вони утворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що у стабільних суспільствах існує тенденція до зменшення політичних партій, концентрації політичних сил у невеликої кількості партій.
31. Громадські організації та Рухи. Групи тиску.
Громадські організації та рухи - добровільні масові об'єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань. У загальному значенні громадські організації та рухи є суспільним феноменом одного порядку. Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу та мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. Починаючи з античних часів з'являються об'єднання людей, які впливають на суспільно-політичний розвиток. Такими об'єднаннями можна вважати численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні рицарські ордени, літературні та худржні течії епохи Відродження, політичні клуби нового часу. Громадські організації являють собою масові об'єднання громадян, які виникають за їхньою ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мабть свій статут і характеризуються чіткою структурою. Наприклад профспілки, фонди, спортивні товариства. Громадські рухи - це структурно неоформленні масові об'єднення громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних часткових завдань, після вирішення яких або розпадаються або консолідуються в нові політичні партії чи рухи. Розрізняють п'ять основних стадій у становлення політичних рухів: 1) створення пердумов руху; 2) стадія висловлення прагнень; 3) стадія агітації; 4) стадія розвиненої політичної діяльності; 5) стадія затухання. Відносна відстороненість громадських організацій та рухів від політики пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до законодавства. до того ж вони на відміну від політичних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони і від політичних партій, оскільки не ставлять метою оволодіти владою. Самі по собі громадські організації та рухи не є політичними організаціями. Однак сама по собі їх діяльність іноді набуває політичного характеру, вони становлять потенційну базу для виникнення політичних партій. Групи тиску - суспільно-політичних об'єднання, які прагнуть задоволення власних інтересів засобом впливу на державну владу або політичні партії. Від партій групи тиску відрізняє те, що вони безпосередньо не борються за владу і не беруть участі у керівництві державою. Першими вивчали групи тиску А. Бентлі та Ж. Мейно. Ознаки груп тиску: 1) існування і діяльність групи поза офіційними структурами й органами влади; 2) здійснення тиску на політичні інститути з метою прийняття державними органами певних рішень; 3) вимоги групи відображають специфічні інтереси тієї чи іншої верстви або об'єднання громадян. Найбільш відомі групи тиску - лобі, що являють собою розгалужену систему агенцій і фірм, які впливають на законодавців та урядовців з метою прийняття рішень в інтересах організацій, великих корпорацій і навіть іноземних держав. Тактика груп тиску пов'язана з вибором засобів і методів впливу на органи державної влади і варіюється від легальних до протизаконних.
32. Політичні еліти і політичне лідерство.
Політична еліта - меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Терміном політична еліта наділяються люди, що оволоділи найбільшою кількістю позитивних якостей, цінностей і пріоритетів, займають панівні або найбільш впливові позиції в суспільній ієрархії. Теорії еліт в сучасному вигляді були розроблені Парето, Москою, Міхельсом. Сеть їх полягає в тому, що людське суспільство завжди поділялось на привілейований, відносно нечисленний клас тих, хто управляє, та на переважну більшість суспільства - клас тих, ким управляють. Основу належності до еліти становлять особливі індивідуальні і насамперед організаторські здібності, а також матеріальна та інтелектуальна перевага, які виділяють людину в коло вибраних. До загальнис рис теорії еліт належать: підхід до історії як до сукупності соціальних циклів, які характеризуються пануванням відповідних їм типів еліт; критика ідеї народного сувернітету як утопічного міфу романтиків; стведження, що нерівність є основою соціального життя; абсолютизація політичних відносин, визнання політичної влади однією з первісних причин соціального панування. У сучасній політології мають місце два підходи до визначення політичної еліти та її ролі в суспільстві - функціональний та ціннісний. Прибічники функціонального підходу головною ознакою політичної еліти визначають соціальний статус людини, її місце і роль в системі владних управлінських структур. Це меншість населення, котра приймає важливі рішення в суспільстві і керує більшістю. Прихильникиціннісного підходу визначальною ознакою політичних еліт вважають духовний аристократизм, заслуги, особисту перевагу одних людей над іншими. Політичне лідерство - процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство, котре добровільно віддає йому частину своїх повноважень. Макс Вебер розрізняє традиційне лідерство, засноване на звичаях, раціонально-легальне, лідери обрані демократичним шляхом, харизматичне, засноване на вірі в особливий дар лідера.
33. Політична свідомість і політична культура.
Політична свідомість - опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини, набувають відносної самостійності. Структура політичної свідомості складна і суперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації в ній можна виділити такі аспекти: політико-ідеологічний, політико-дійовий. За суб'єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість нації, класу, групи, особистості, масову. За ставленням до влади розрізняється автократична свідомість і демократична свідомість. У гносеологічному відношенні класифікують свідомість на емпіричномі та теоретичному рівнях, буденну і наукову політичну свідомість. Політична свідомість складається в процесі пізнання кожної форми політико-владних відносин: законодавчої, виконавчої і судової влади, а також сукупності політичних інтересів суб'єктів, установки і цінності яких синтезовану в колективну волю, виражену в меті й завданнях політичних дій і самоуправління. Важливим фактором формування політичної свідомості є політичне виховання. Політична свідомість покликана адекватно відображати процеси демократизації в зовнішньополітичному і міжнародному розвитку, прагнення народів жити в мирі і злагоді, виключити війни із життя суспільства, досягти на ділі пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, свободи соціального і політичного вибору. В Україні на сучасному етапі розпочався і постійно відбувається складний і
26. Поняття держави, її визначальні ознаки і типи.
Держава - базовий інститут політичної системи і політичної організації суспільства, який створюється для налагодження життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення у соціально-неоднорідному суспільстві з метою забезпечення його цілісності і безпеки, задоволення загальносоціальних потреб. Виникнення та існування держави пов'язується з будь-яким соціальним розшаруванням суспільства, ястини якого нерідко мають протилежні інтереси. Поділ суспільства на класи - найбільш причина виникнення держави. Будь-яка соціальна неоднорідність суспільства зумовлює необхідність держави. Ознаки держави: відділення публічної влади від суспільства, її нетотожність з організацією всього населення, поява професіональних управлінців, класовий характер, монополія на легальне застосування сили, право на збирання податків. Розрізняють дві функції держави - внутрішню і зовнішню. Сучасні держави відрізняються між собою за формою врядування (монархії та республіки), формою устрою (унітарні, федерації, конфедерації), формою політичного режиму (парламентські, президентські, авторитарні, тоталітарні).
27. Типи державного устрою і форми правління.
28. Держава і громадянське суспільство.
Громадянське суспільство - суспільство громадян із високим рівнем економічного, соціального, політичного, культурного і морального розвитку, яке спільно з державою державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради загального блаша. Громадянське суспільство є базисом держави, воно ініціює в ній необхідні зміни. Держава в свою чергу, захищає принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які формують громадянське суспільство. Але якщо державі властиві рзіні форми правління, то громадянське суспільство існує виключно за умов демократії. Високий рівень розвитку громадянського суспільства забезпечує демократичність держави. Нерозвиненість громадянського суспільства є однією з умов існування тоталітарного й авторитарного режимів. Сутність громадянського суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини. Особистість має гарнтію вільного вибору тих чи інших форм економічного чи політичного буття, ідеології, світогляду, можливість вільно висловлювати і відстоювати свої погляди та інтереси. Становлення громадянського суспільства являє собою невпинний процес удосконалення громадянина, суспільства, влади, політики, права, які охоплює всі без винятку сфери життєдіяльності. Поняття громадянського суспільства знаходимо в Аристотеля. Цікаві погляди виклав Макіавеллі: громадянське суспільство, як спільність людей протилежну державі, яка прагне підірвати будь-яку діяльність суспільства, щоб самій піднестися над ним. Макіавеллі дові, що окрім держави є щось самостійне, самодостатнє, що живе за своїми законами. На його думку, це і є громадянське суспільство. Громадянське суспільство має під собою економічну основу. Його формування супроводжується появою різноманітних форм власності та перевагою приватного капіталу. У розвиненому суспільстві діє розгалужена ринкова інфраструктура, що підлягає регулюванню. Зазначені чииники спричиняють ділову активність, заповзятливість людей, створюють передумови плідної роботи. У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує громадянам вільну участь у державних і громадянських справах. Головним суб'єктом такого супільства виступає людина.
29. Партія як політичний інститут виникнення та еволюція політичних партій.
Партія - добровільне об'єднання людей, які прагнуть домогтися здійсненню ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви класу, покликан висловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним "голосом", "уособленням" окремих групових інтересів. Дехто партії розуміють як своєрідні штаби для підготовки до чергових виборів, як засоби перетворення волі індивідів на колективну волю, як знаряддя для участі громадян у формуванні політики держави, як засіб впливу політичної та державної еліти на маси. Феномен партій досліджували Дюверже, Сарторі. Неодмінною умовою існування будь-якої партії є протистояння їй інших партій. Партії, будучи створенні як засіб осягнення соціально-групової мети, партії скоро стають метою самих себе, починають дбати про власний добробут і успіх. Сучасні партії є одним з найдієвіших важелів впливу громадянства на державну владу. Прийнято вважати, що громадсько-політична організація стає партією тоді, коли ставить своєю метою боротьбу за владу. Партія може брати участь у державних справах, але вона не може, не повинна сама перетворюватися на державу, підміняти її, мати загальнодержавне значення, державне значення.
30. Поняття і типи партійних систем Проблеми розвитку багатопартійної системи в
Україні.
Партійна система - структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв'язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності. Уполітології партійні системи характеризуються як невід'ємна складова частина політичної системи суспільства в цілому, характер якої визначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонування демократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система розуміють: право партій на формування власної системи правління; сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництвав ньому; сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в суспільстві; сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від форм діяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством. Одним з найпоширеніших підходів до типології партійних ситем є виділення одно-,двох- і багатопартійних систем. У нормально функціонуючій державі цивілізованого типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво у парламенті. У багатопартійній політичній системі парламентська більшість побудована на комбінації основних партій, представлених і парламенті, змінюється після кожних виборів відповідно змінюються і уряди. Найчастіше у світі використовується система з трьох-п'яти партій, жодна з котрих не перважає. Вони змушені ти на компроміси. При наявності великої кількості дрібних партій, вони утворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що у стабільних суспільствах існує тенденція до зменшення політичних партій, концентрації політичних сил у невеликої кількості партій.
31. Громадські організації та Рухи. Групи тиску.
Громадські організації та рухи - добровільні масові об'єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань. У загальному значенні громадські організації та рухи є суспільним феноменом одного порядку. Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу та мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. Починаючи з античних часів з'являються об'єднання людей, які впливають на суспільно-політичний розвиток. Такими об'єднаннями можна вважати численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні рицарські ордени, літературні та худржні течії епохи Відродження, політичні клуби нового часу. Громадські організації являють собою масові об'єднання громадян, які виникають за їхньою ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мабть свій статут і характеризуються чіткою структурою. Наприклад профспілки, фонди, спортивні товариства. Громадські рухи - це структурно неоформленні масові об'єднення громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних часткових завдань, після вирішення яких або розпадаються або консолідуються в нові політичні партії чи рухи. Розрізняють п'ять основних стадій у становлення політичних рухів: 1) створення пердумов руху; 2) стадія висловлення прагнень; 3) стадія агітації; 4) стадія розвиненої політичної діяльності; 5) стадія затухання. Відносна відстороненість громадських організацій та рухів від політики пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до законодавства. до того ж вони на відміну від політичних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони і від політичних партій, оскільки не ставлять метою оволодіти владою. Самі по собі громадські організації та рухи не є політичними організаціями. Однак сама по собі їх діяльність іноді набуває політичного характеру, вони становлять потенційну базу для виникнення політичних партій. Групи тиску - суспільно-політичних об'єднання, які прагнуть задоволення власних інтересів засобом впливу на державну владу або політичні партії. Від партій групи тиску відрізняє те, що вони безпосередньо не борються за владу і не беруть участі у керівництві державою. Першими вивчали групи тиску А. Бентлі та Ж. Мейно. Ознаки груп тиску: 1) існування і діяльність групи поза офіційними структурами й органами влади; 2) здійснення тиску на політичні інститути з метою прийняття державними органами певних рішень; 3) вимоги групи відображають специфічні інтереси тієї чи іншої верстви або об'єднання громадян. Найбільш відомі групи тиску - лобі, що являють собою розгалужену систему агенцій і фірм, які впливають на законодавців та урядовців з метою прийняття рішень в інтересах організацій, великих корпорацій і навіть іноземних держав. Тактика груп тиску пов'язана з вибором засобів і методів впливу на органи державної влади і варіюється від легальних до протизаконних.
32. Політичні еліти і політичне лідерство.
Політична еліта - меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї. Терміном політична еліта наділяються люди, що оволоділи найбільшою кількістю позитивних якостей, цінностей і пріоритетів, займають панівні або найбільш впливові позиції в суспільній ієрархії. Теорії еліт в сучасному вигляді були розроблені Парето, Москою, Міхельсом. Сеть їх полягає в тому, що людське суспільство завжди поділялось на привілейований, відносно нечисленний клас тих, хто управляє, та на переважну більшість суспільства - клас тих, ким управляють. Основу належності до еліти становлять особливі індивідуальні і насамперед організаторські здібності, а також матеріальна та інтелектуальна перевага, які виділяють людину в коло вибраних. До загальнис рис теорії еліт належать: підхід до історії як до сукупності соціальних циклів, які характеризуються пануванням відповідних їм типів еліт; критика ідеї народного сувернітету як утопічного міфу романтиків; стведження, що нерівність є основою соціального життя; абсолютизація політичних відносин, визнання політичної влади однією з первісних причин соціального панування. У сучасній політології мають місце два підходи до визначення політичної еліти та її ролі в суспільстві - функціональний та ціннісний. Прибічники функціонального підходу головною ознакою політичної еліти визначають соціальний статус людини, її місце і роль в системі владних управлінських структур. Це меншість населення, котра приймає важливі рішення в суспільстві і керує більшістю. Прихильникиціннісного підходу визначальною ознакою політичних еліт вважають духовний аристократизм, заслуги, особисту перевагу одних людей над іншими. Політичне лідерство - процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство, котре добровільно віддає йому частину своїх повноважень. Макс Вебер розрізняє традиційне лідерство, засноване на звичаях, раціонально-легальне, лідери обрані демократичним шляхом, харизматичне, засноване на вірі в особливий дар лідера.
33. Політична свідомість і політична культура.
Політична свідомість - опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини, набувають відносної самостійності. Структура політичної свідомості складна і суперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації в ній можна виділити такі аспекти: політико-ідеологічний, політико-дійовий. За суб'єктом політичну свідомість класифікують на політичну свідомість нації, класу, групи, особистості, масову. За ставленням до влади розрізняється автократична свідомість і демократична свідомість. У гносеологічному відношенні класифікують свідомість на емпіричномі та теоретичному рівнях, буденну і наукову політичну свідомість. Політична свідомість складається в процесі пізнання кожної форми політико-владних відносин: законодавчої, виконавчої і судової влади, а також сукупності політичних інтересів суб'єктів, установки і цінності яких синтезовану в колективну волю, виражену в меті й завданнях політичних дій і самоуправління. Важливим фактором формування політичної свідомості є політичне виховання. Політична свідомість покликана адекватно відображати процеси демократизації в зовнішньополітичному і міжнародному розвитку, прагнення народів жити в мирі і злагоді, виключити війни із життя суспільства, досягти на ділі пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, свободи соціального і політичного вибору. В Україні на сучасному етапі розпочався і постійно відбувається складний і
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.),
обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus.
Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.