Xreferat.com » Рефераты по политологии » Деньги и их функции

Деньги и их функции

важливий прин­цип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економі­ці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона є сумою купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, які використовуються в готівковому та безготівковому обігу; па­сивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Переваж­на частина грошової маси — різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, що ма­ють таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки (рис.2). У наш час грошова маса формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредити підприємствам, організаціям, окремим особам, збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загаль­ної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.

У структурі грошової маси в Україні у 1998 р. грошовий агре­гат Мо (кошти поза банками) становив 48%, М1 (кошти на розрахункових і поточних рахунках) — 20%, М2 (термінові депозити та інші кошти) — 31%, М3(кошти клієнтів за трастовими операціями банків) — 1%.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також актив­ним втручанням держави у процес відтворення капіталу, поси­ленням одержавлення кредитно-фінансової сфери й розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам потрібно було 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то нині — лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впро­вадженню чеків. Так, депозитно-чекові операції обслуговують нині майже 90% усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить із рук у руки. Факторами прис­корення обігу грошей є розвиток функцій комерційного, бан­ківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту, впровадження комп'ютерних систем та ін.


М2 + депозитні сертифікати + державні цінні папери


М1 + термінові вклади населення в ощадних банках


Наявні гроші Мо+ засоби на розрахункових рахунках юридичних осіб + депозити до запитання в Ощадбанках + депозити в Ощадбанках + депозити в комерційних банках + кошти Держстраху
Банкноти в обігу Монети в обігу Залишки готівки в касах підприємств і організацій
Мо

М1

М2

М3


Рис. 2. Структура грошової маси в Україні.


II Традиційні та сучасні форми безробіття. Способи регулювання зайнятості.

1. Зайнятість та її основні форми. Зайнятість з погляду речового змісту — це діяльність людей, спрямована на задово­лення особистих, колективних та суспільних потреб. З погляду суспільної форми — це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного на­селення робочими місцями, формування розподілу і перерозпо­ділу трудових ресурсів для його участі в суспільне корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Ця сукупність соціально-економічних відносин виявляється у певних економічних категоріях: індивідуальна (сімейна), ко­лективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та про­дуктивність, мобільність робочої сили, загальноосвітня та про­фесійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.

Діалектична єдність речового змісту і суспільної форми втілюється в синтезуючому визначенні зайнятості як економічної категорії.

Зайнятість — система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення по­треб людей, а також при забезпеченні працездатного населення ро­бочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість", прийнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайнятих належать осо­би, що працюють за наймом, працюють самостійно (ІТП, підпри­ємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах дер­жавної влади, громадських об'єднаннях; які проходять дійсну службу у Збройних силах; які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва, учні та студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадських оплачуваних робіт; ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку; громадяни інших кра­їн, які працюють у народному господарстві України.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональ­ну й ефективну.

Повна зайнятість — надання суспільством усьому працездатно­му населенню можливості займатися суспільне корисною працею на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колек­тивне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всіє! сукупності потреб.

Раціональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в суспільс­тві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання тру­дових ресурсів, 'їх статевікової та освітньої структури.

Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється для поліпшення статевікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відста­лих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість — зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічно] доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скоро­чення ручної, непрестижної, важкої праці.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на дер­жавних, колективних та приватних підприємствах. Приватні під­приємства, у свою чергу, поділяють на індивідуальні (сімейні) трудові та приватнокапіталістичні. Переважна частина працездатно­го населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структури народного господарства більша час­тина працездатного населення працює у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3 від загальної кількості, а в США — по­над 70%). У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% за­гальної кількості робочої сили, в Україні — до 18%.

Розрізняють основну й спеціальні форми зайнятості. Основ­ну форму регулює трудове законодавство і типові правила внут­рішнього розпорядку щодо різних категорій працівників. Спеці­альні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за су­місництвом, індивідуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та .Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, перева­жає тип зайнятості, що відповідає технологічному способу вироб­ництва, який базується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та сільськогосподарської діяльності з широ­ким застосуванням простої фізичної праці (понад 40% загальної кількості працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50-ті роки XX ст. Нині там активно формується інформацій­ний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та на­данням інформації у сфері виробництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних га­лузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідго­товку 75—85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

У сучасних умовах здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили через роз­виток державного підприємництва, створення й реалізацію прог­рами громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надан­ня премій підприємцям за створення робочих місць в економіч­но відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів та ін. Регулювання державою пропозиції робочої сили здійснюється че­рез скорочення тривалості робочого дня, розвиток освіти, охоро­ни здоров'я, допомогу безробітним, їх перекваліфікацію, ство­рення бірж праці тощо.


2. Сутність і причини безробіття.

Протилежною сторо­ною ринку робочої сили є безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина пра­цездатного населення не може знайти роботу, стає відносно над­лишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням міжнародної організації праці, безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України "Про зайнятість" зазначено, що безробітними є громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Держав­ній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайня­тості належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характе­ру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920—1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 мли. осіб, а в 30-х роках — до 20% найманої праці.

Першу спробу з'ясувати сутність і причини безробіття зро­бив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснював його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища Мальтус вба­чав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істо­там, — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість за­собів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. Основними недоліками цієї теорії є, по-перше, характеристи­ка людини лише як біологічної істоти, ігнорування її соціальної сутності. Такий закон може мати силу лише для тваринного і рослинного світу. По-друге, Мальтус та його послідовники ігно­рували або істотно недооцінювали роль науково-технічного прог­ресу, тобто можливість зростаючого виробництва предметів спо­живання внаслідок досягнень науки і техніки. По-третє, виснов­ки Мальтуса не підтвердила практика.

У середині 50-х років виникла технологічна теорія безробіт­тя, згідно з якою його причиною е прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям, на думку її авторів, можна лише через обмеження технологічного прогресу, його сповільненням.

Найпоширеніша в наш час — кеинсіанська теорія безробіття, згідно з якою його причиною є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощадження та недостатніми сти­мулами до інвестицій. Кейнсіанці переконані, що ліквідувати без­робіття можна, коли держава стимулюватиме попит та інвестиції. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться зни­женню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж.Кейнс вважав збільшення інвестицій, які спрямовуються на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати: щоб знизити безробіття, слід зменшити заробітну плату. Неокласична школа вважає безробіття природним явищем.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями капіталістичного способу виробництва, насамперед законів кон­курентної боротьби, які змушують капіталістів збільшувати інвес­тиції, вдосконалювати техніку. Це спричиняє відносне збільшен­ня витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на ро­бочу силу, що й зумовлює зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. Останнє також пов'язане з циклічни­ми процесами нагромадження капіталу й особливостями відтво­рення. У Марксовій теорії це отримало назву всезагального зако­ну капіталістичного нагромадження.

Його сутність полягає у зростаючій поляризації капіталістич­ного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і сут­тєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіта-"лу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням промислової резервної армії — з іншого. Складовим елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення.

Всезагальний закон капіталістичного нагромадження органіч­но поєднує пояснення причин як з боку технологічного способу, так і суспільної форми (відносин економічної власності). У пер­шому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного сус­пільства звільненим працівникам надавалася б можливість пра­цевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих — скоро­чувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше роботах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення до­повнюється характеристикою з боку суспільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагро­мадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід нази­вати всезагальним, оскільки він діє не в усіх суспільно-економіч­них формаціях і навіть не впродовж усього періоду існування капіталізму. Водночас безробіття зумовлене не лише однією (хоч і головною) причиною, а комплексом причин: структурними змі­нами в економіці, нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах, постійним прогре­сом техніки, особливо його революційною формою — науково-технічною революцією, пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота, диспропор­ційністю розвитку економіки, обмеженістю попиту на товари ї послуги тощо.

Розрізняють: 1) поточне, 2) аграрне і 3) застійне перенасе­лення. Поточне перенаселення породжують структурні, техноло­гічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично й психологіч­но здорові. Безпосередньою причиною 'їх безробіття є переви­щення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівно­мірного і диспропорційного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це коротко- і середньотермінове без­робіття. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівни­ків залишатися в селі та підробляти у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окре­мих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Ниж­чим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непра­цездатні и ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виділяють безробіття технологічне (витіснення працівників внаслідок впро­вадження нової, переважно автоматизованої техніки); фрикцій­не (пов'язане з плинністю робочої сили, зумовленої її професі­ональними, віковими та регіональними переміщеннями); струк­турне (зумовлене структурними змінами, що спричиняють не­відповідність структури робочих місць і професійну невідповід­ність); циклічне (зумовлене економічними циклами і насампе­ред кризами); конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції);

регіональне. У розвинутих країнах світу майже 50% приросту без­робітних зумовлено структурною формою безробіття. Залежно від віку розрізняють: молодіжне безробіття, безробіття серед лю­дей старшого віку та ін.

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призво­дить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний при­ріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійно­му рівні. Для безробітних це означає значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків, Втрата робочого місця в розвинутих країнах світу рівнозначна за своїм психологічним впливом смерті близького родича.

У західній літературі широкого визнання набула концепція А.Філшса, що пояснює обернену залежність між темпами інфля­ції та часткою безробітних на нетривалому проміжку часу. На тривалому проміжку часу, за висновками сучасних економістів, такого зв'язку не існує.


3.Соціальний захист населення та регулювання зайнятості. В умовах переходу до соціальне орієнтованої ринкової еко­номіки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впев­неність у завтрашньому дні тощо. Це вимагає проведення актив­ної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямо­ваних на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення тру­дових заощаджень та ін.

Головними напрямами проведення соціальної політики та захисту населення є:

захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги най-біднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття' здійснен­ня політики соціального страхування, встановлення мінімаль­ної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок дер­жави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяль­ності відповідно до чинного законодавства (дотримання трива­лості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Головними принципами соціальної політики є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; врахуван­ня життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.) Згідно з Конституцією України при формуванні бюджетів різних рівнів необхідне чітке розмежування відповідаль­ності за їх реалізацію між різними гілками влади та ін.

Проблема соціального захисту населення по-різному роз­в'язується в межах соціально-економічної формації, конкрет­ної країни. У перехідний період в Україні основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який врахо­вує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуван­ням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї, і право на соціальне забезпечення у разі без­робіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших ви­падків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприєм­ства (або підприємці) та самі наймані працівники — їх профспіл­кові організації.

Головними засобами стирання нерівності у розподілі дохо­дів і майна є прогресивний подохідиий податок і соціальні вит­рати держави, про які вже йшлося у попередніх темах. Так, у Швеції завдяки цим засобам стократна різниця між сукупним доходом домашнього господарства першої багатої 10-відсоткової групи населення і десятої бідної групи зменшується в 25 разів і становить 4:1. На досягнення таких цілей (перерозподіл дохо­дів і майна) у розвинутих країнах світу офіційно спрямована політика доходів.

У західній економічній літературі для вимірювання диферен­ціації в доходах найчастіше використовують криву Лоренца (від імені американського економіста М.Лоренца). Ступінь нерівнос­ті в доходах вимірюється за допомогою коефіцієнта Джіні (від імені італійського економіста К.Джіні). При цьому використову­ють різні принципи аналізу проблеми справедливості. Заслуго­вує на увагу роулсіанський принцип (від імені американського філософа Д.Роулса), згідно з яким справедливою є така дифе­ренціація в доходах, за якої відносна економічна нерівність до­пускається за умови, що вона сприяє досягненню вищого рівня життя найбідніших верств населення.

У системі соціального захисту населення найважливішим еле­ментом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне і медичне страхування забезпечуються відрахуваннями від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, на такі цілі із заробітної плати найманих працівників вилучають 7,5%; у Швеції соціальні фонди формуються цілком за рахунок держави;

в Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% серед­ньої зарплати робітника. Коштами цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники працівників і підприємців.

Важлива ланка соціального захисту населення — програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава (у США через державні біржі щорічно на­дають допомогу майже 7 млн. безробітним) та підприємці. Що­річно американські фірми витрачають на ці програми до 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікації працівників більшу частину відповідних коштів. Крім державної служби зайнятості працевлаштуванням у США відають приблизно 15 тис. недер­жавних фірм.

Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х років 1185 профе­сійно-технічних училищ готували понад 300 тис. кваліфікованих робітників. В останні роки система професійно-технічної освіти майже не розвивається, її матеріальна база не оновлюється, недо­статня увага приділяється переорієнтації на нові, потрібні сучасній і майбутній економіці професії.

Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у біль­шості розвинутих країн Заходу тривалість робочого часу скоро­тилася вдвічі. Винятком є лише Японія. Японець нині працює в середньому 2150 годин на рік, що на 230 годин більше, ніж у Франції. Скорочення тривалості робочого дня для збільшення зайнятості мало місце у Швеції, Франції та в деяких інших кра­їнах у 70—80-х роках.

В Україні законодавчу основу програми захисту населення закладено в Законі України "Про зайнятість" і державній прог­рамі зайнятості. Ця програма передбачає заходи, спрямовані на збереження високого рівня зайнятості, вдосконалення її струк­тури та підтримки ринку (з цією метою буде поступово формува­тися ринок житла, вдосконалюватиметься інфраструктура ринку праці, посилюватиметься мобільність робочої сили та ін.), зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини пра­цівників з неперспективних у перспективні галузі та збільшення зайнятості у сфері нематеріального виробництва, підвищення за­гальноосвітнього, кваліфікаційного рівнів робочої сили. Ставиться завдання створення додаткових робочих місць у західних облас­тях (де є надлишок робочої сили), формування держзамовлення на проведення громадських робіт з метою поліпшення навко­лишнього середовища, розвитку мережі шляхів та створення со­ціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення про­фесійної підготовки та перекваліфікації робочої сили; забезпе­чення зайнятості тих громадян, які потребують соціального за­хисту (молодь, інваліди та інші); формування інфраструктури рин­ку робочої сили (оснащення відповідною технікою центрів зай­нятості, створення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення тощо). Проте вона, як і більшість інших програм уря­ду в 90-х роках, діяла надзвичайно слабко.

В Україні наприкінці 1997 р. мінімальна заробітна плата стано­вила 15 грн. (зараз - 118 грн.), середній розмір пенсії — 49 грн. Проте якщо у США мінімальний рівень заробітної плати вста­новлено в розрахунку, що споживання м'яса на рік на душу на­селення становить 80 кг, то в Україні за мінімальну заробітну плату можна придбати лише до 50 кг м'яса на рік, але грошей на інші товари та послуги вже не залишається. Міжнародна органі­зація продовольства рекомендує 33 кг м'яса на рік, але таку його кількість споживають у слаборозвинутих країнах.

Найзагальнішими критеріями бідності є безробіття та інфля­ція, рівень яких характеризує ступінь бідності. Сумарну величи­ну цих показників у США називають "індексом злиденності ". Так, якщо індекс безробіття становить 2%, а індекс інфляції — 1000%, то "індекс злиденності" — 1002%.

Основний критерій бідності — доходи на одну людину. За­гальним критерієм бідності є структура споживання у сім'ях, зок­рема частка витрат на харчування. У США, скажімо, до бідних наприкінці 80-х років належали сім'ї, які витрачали на харчуван­ня третину сімейного бюджету. В Росії у середині 1998 р. витрати на харчування в доходах більшості сімей становили до 75%. В Україні в 1992-1999 рр. - майже 90%.

Загальний рівень бідності в країні визначається показни­ком частки бідних у загальній кількості населення віком від 15 років. Бідність вимірюється за допомогою прожиткового міні­муму (зараз в Україні 270 грн.), який існує у вигляді життєвого (або фізіологічного) та соціального мінімуму. Перший відображає задоволення лише головних фізіологічних потреб і основних послуг. Другий пе­редбачає ще й мінімальні духовні та соціальні запити. Найточ­нішим для визначення абсолютного рівня прожиткового міні­муму є метод споживчого кошика.

Надзвичайна важлива ланка системи соціального захисту на­селення — індексація грошових доходів відповідно до рівня цін. Вона практикується в усіх розвинутих країнах з 60-х років. Така індексація здійснюється як на макрорівні (прийняттям відповід­них законів), так і на мікрорівні (відповідними статтями в колек­тивних договорах). У 80-х роках замість індексації стали впро­ваджувати верхню й нижню межі зростання цін та інші заходи. В Україні в 90-х роках постанови Верховної Ради про індексацію грошових доходів не виконувалися.


Література:


1. Основи економічної теорії – за редакціей Климко, Нестеренко, київ 1998 р.;

2. «Основи економічної теорії » за ред. Николенка;

3. Гальчинський, Полкий, Емченко «Основи економічної теорії» Київ 1995 р.

4. Мочерний «Економічна теорія » Київ 1998 р.

5. Эдвин Дж. Долан. “Микроэкономика” С. - П. 1994г.

6. Эдвин Дж. Долан “Деньги, банки и денежно-кредитная политика” С.-П. 1994г.

7. «Курс экономической теории» под общей редакцией: проф. Чепурена М. Н. , проф. Киселевой Е. А. Киров 1994г.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: