Xreferat.com » Рефераты по политологии » Шпори з політекономії

Шпори з політекономії

світовий ринок.


4 Економічні потреби суспільства, їх суть та класифікація

Економічні потреби, їх сутність і структура. Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника. Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власне виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба — це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її.

Отже, потреба — категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших — культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на:

• індивідуальні, колективні та суспільні;

• домогосподарств, підприємств і держави;

• суспільно-економічних класів і соціальних груп. За об'єктами потреби класифікуються так:

♦ породжені існуванням людини як біологічної істоти;

♦ матеріальні і духовні;

♦ першочергові і непершочергові.

Піраміда Маслоу - потреби

У самовираженні (саморозвиток і самореалізація)

У повазі (самоповага, визнання, статус)

Соціальні потреби (потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної близькості)

Потреби в безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця,

забезпечення старості, захист у разі непрацездатності,

чисте повітря, чисті продукти)

Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло)

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби. Елементарні, такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплекс об'єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Це потреби першого рівня, елементарність їх визначається безпосереднім взаємозв'язком з біологічними функціями людини. Потреби другого (вищого) рівня цілком пов'язані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства. їх обсяг і кількість прямо залежить від загального стану і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.


8. Власність як економічна категорія

Сутність власності. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим - це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває у певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предметні природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з'являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху I знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьки описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов'язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність «кражею».

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші — як основні економічні відносини, а треті — як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Отже, власність — це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей—продуктів праці. Це —ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.

Власність існує також там, де існує й сукупна праця — суспіль-виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність — це відносини з приводу виробництва, а по-присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ,с й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися і своїми масштабами, суб'єктами, тобто одні можуть виробляти, інші привласнювати, споживати.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження—привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Суб'єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Об'єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.


13. Сутність і функції грошей

Люди завжди намагались зрозуміти природу грошей та описати їх властивості. Ці прагнення історично втілювались у різні теорії, що описували феномен грошей з різних боків. Так, металістична теорія ототожнювала гроші з благородними металами, приписуючи останнім властивість бути грішми від природи. Номіналістична теорія зводила гроші до умовних знаків, а державна розглядає їх як продукт творіння державної влади, установлений політичним законом платіжний засіб.

Функції грошей. У літературі існують різні підходи до розгляду функцій грошей. К. Маркс визначив п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу і світових грошей. Л. Харріс виділяє три головні функції: засіб обігу, лічильна одиниця та засіб збереження вартості. К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю називають функції засобу обігу, міри вартості та засобу заощадження.

Усе сказане вище вимагає більш глибокого вивчення цього питання. Отже, являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару в обміні. Тому насамперед вони виконують функцію міри вартості. її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. А сама вартість, представлена у грошовій одиниці, виступає як масштаб для цін. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався державою через золотий чи срібний вміст грошової одиниці, і вагова кількість металу була його основою. Наприклад, російський рубль 1897 р. вміщував 0,774234 г золота, американський долар 1973 р. — 0,736736 г золота тощо. А ціна будь-якого товару визначалась у певному числі одиниць цієї мінімальної вагової кількості металу. Для зручності вираження цін різних товарів мінімальна вагова грошова одиниця могла поділятись на рівні кратні між собою частини. Так, рубль поділявся на 100 копійок, долар — на 100 центів і т. д.

Початково грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов'язані з певною вагою благородних металів. Наприклад, фунт стерлінгів означав фунт срібла (англ. зіег1іп§ — повноцінний, справжній, чистий, повної ваги). Однак з часом масштаб цін усе більше відривався від справжньої ваги благородного металу в грошовій одиниці. Однією з причин цього став перехід від срібла до золота як вимірної основи грошової системи. При здійсненні цього процесу стара назва грошової одиниці залишилась, проте, тепер вона означала не фунт срібла, а значно меншу кількість зо-лота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла. До зменшення ваги грошової одиниці залучалась також і держава, яка карбувала гроші й отримувала від зменшення їхньої ваги відповідні доходи. Зокрема, в Англії срібна монета пенні в 1300 р. важила 22 г, а в 1364 р. — лише 12. У Франції з однакової кількості срібла в 1309 р. карбувалось 2 ліври, а в 1720 р. — 98. У Німеччині в 1326 р. з 234 г срібла карбувалось 2 марки, в 1378 р. — 4, а в 1506 р. — 12 марок.

У сучасних умовах золотий вміст грошової одиниці взагалі не встановлюється, що символізує остаточний перехід від метало-грошового етапу розвитку форми вартості до знаково-грошового.

У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому разі, якщо самі являтимуть собою одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. Тобто грошова одиниця, для того щоб виражати вартість інших товарів, повинна уособлювати одиницю вартості. У цій ролі гроші є засобом вираження одиниці вартості.

Інакше кажучи, функція міри вартості розпадається на дві підфункції: засобу вираження вартості інших товарів і засобу уособлення одиниці вартості, який використовується як лічильна одиниця при вираженні вартості цього товару.

Проте гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, переході від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах тощо, тобто є засобом платежу (засобом покриття певних зобов'язань). Платіжний засіб виступає таким відносно і продавця, і покупця. Але для останнього він є також купівельним засобом (засобом придбання необхідного товару). Функція купівельного та платіжного засобів інтегрується у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

У К. Маркса функція засобу платежу (засобу сплати боргів чи надання кредиту без відповідного зворотного руху товарів) розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу (засобу реалізації товарів, коли рух грошей опосередковує протилежний їм рух товарів), і аналізується після функції засобу утворення скарбів. Логіка, яка закладена в основу підходу К. Маркса, полягала в тому, що повноцінні гроші, випадаючи з обігу, перетворюються на скарби, і після цього їм надається можливість виступати у новій функції — засобу платежу, яка є відмінною від функції грошей засобу обігу, оскільки нею не обслуговується рух товарів.

При цьому в тіні залишається той факт, що в процесі обігу функція засобу платежу існує в нерозгорнутому, несамостійному вигляді — як момент обігу. Для власника товару акт обміну «товар— гроші» є продажем, а для власника грошей — купівлею. У цьому акті гроші функціонують і як купівельний, і як платіжний засоби. Саме завдяки такій єдності гроші опосередковують рух товару і виступають як засіб обігу. Якщо вони не виконують функцію купівельного засобу, то залишається суто платіжна функція, а самі кредитні відносини, таким чином, виступають тією ланкою, яка опосередковує обмін товарів. Принципово важливим тут є те, що платіжна функція реалізується не тільки тоді, коли платіж здійснюється без " руху товару в протилежному напрямі, але й у всякому акті купівлі-продажу, оскільки самі гроші за своєю суттю є товаром, а тому навіть при розгляді кредитних відносин можна говорити про наявність зворотного руху товарів. Саме тому є неприпустимим штучне відокремлення функції грошей як засобу платежу від більш широкої функції — засобу обігу та відособлений їх розгляд.

До надзвичайно важливих функцій грошей належить також функція засобу збереження вартості. Хоча при цьому різні автори називають її по-різному — засіб утворення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження. Але суть цієї функції одна й та сама — збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сипи, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді коли гроші тимчасово випадають з обігу.

К. Маркс пише про ще одну функцію грошей, яку вони починають виконувати, коли виходять на міжнародну арену. Це функція світових грошей. Проте вказану ним функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутності грошей, а сфери їх здійснення. У подібній класифікації необхідно говорити про такі сфери функціонування грошей, як місцева, національна та світова, де гроші реалізують свою сутність як міри вартості, засобу обігу і засобу збереження вартості.

Узагальнюючи все наведене вище, основні функції та підфункції грошей можна викласти так:

1. Міра вартості:

а) засіб вираження вартості;

б) засіб уособлення одиниці вартості (масштаб цін).

2. Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу.

3. Засіб збереження вартості чи засіб нагромадження.


20. Підприємство - як суб'єкт ринкової економіки

Підприємство — первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.

Підприємство виконує такі функції: організаційну — забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації; відтворювальну — інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів; соціальну — задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Підприємство необхідно розглядати з двох боків: 1) організаційно-технічного — як певну єдність технічного комплексу (системи машин) і сукупного робітника; 2) соціально-економічного — як суб'єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер яких визначається власністю на засоби виробництва.

Форми і види підприємств. Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб'єктів господарювання). їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

• індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

• сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім'ї;

• приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

• колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

• державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

• комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

• спільне, засноване на об'єднанні підприємств різних форм власності;

• орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.


23. Аграрне виробництво — особлива сфера вкладення капіталу і праці

Сільське господарство — одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною.

Економічний процес відтворення в сільському господарстві тісно переплітається з природним. Однотипність законів, які регулюють економічний розвиток промисловості і сільського господарства, не включає особливості їх дії в різних галузях виробництва, особливо в такій, як сільське господарство.

Сільському господарству притаманна ціла низка особливостей, пов'язаних з характером його виробництва, яке базується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від клімату та ґрунту. Звідси випливає докорінна відмінність сільського господарства від інших галузей виробництва — у ньому економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним. Тобто наслідки господарювання в цій галузі залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов.

До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як фактора виробництва. В інших галузях (у промисловості, на транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше виробництво. У сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскільки верхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх відтворення, містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для їх розвитку. Ця властивість ґрунту називається родючістю. Отже, з одного боку, земля — це предмет праці, а з іншого — засіб праці, оскільки родючість ґрунту люди використовують для виробництва необхідної продукції. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не замінюється. Більше того, за правильного використання її родючість суттєво підвищується.

Виходячи із сучасного рівня розвитку продуктивних сил у суспільстві та перспектив прогресу науки можна стверджувати, що сільське господарство в найближчій перспективі залишиться тією галуззю, яка задовольнятиме основні потреби населення в продуктах харчування.

Іншою особливістю сільського господарства є розбіжність робочого періоду з часом виробництва. Саме ця особливість зумовлює сезонність виробництва не лише в сільському господарстві, а й у суміжних з ним галузях, що спеціалізуються на переробці продукції. Сезонний характер виробництва у свою чергу зумовлює специфічну організацію праці в цій галузі (вищий рівень зайнятості працівників під час весняно-літніх польових робіт, ніж у зимовий період). 3 цим пов'язані також особливості реалізації продукції і надходження грошових коштів.

У сільському господарстві на відміну від промисловості поширені кооперативні форми організації виробництва, які повніше враховують тип виробництва, що склався історично в цій галузі, характер праці, потреби науково-технічного прогресу і т. ін.


28. Класифікація глобальних проблем.

За походженням, характером і способам вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором)., Друга група — це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн, проблеми роззброєння і збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи. Третя група охоплює проблеми, пов'язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією тощо.

Глобальні проблеми відрізняються зогальнопланетарним характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня економічної зрілості, географічного положення і можуть бути вирішені шляхом взаємодії всіх держав.

Їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього всіх людей. Наприклад, науково-технічна революція призвела до небаченого розвитку засобів розрухи і військової справи. Людина виявилась здатною знищити все живе на планеті. Накопичених арсеналів, як уважають учені, достатньо для того, щоб знищити 58 млрд осіб, або в 9,7 раза більше ніж живе людей на землі.


Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: