Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту
Найбільшим внеском у соціологічну теорію аналітиками цієї парадигми вважається: конфліктне розуміння соціального порядку і суспільних відносин людей, пояснення конфліктних процесів — їхніх причин, факторів, інтенсивності, довгочасності та соціальних функцій, визначення ролі у соціальній динаміці. Простежується певна тенденція еволюції конфліктних протистоянь — від класових та міжнаціональних протиборств до суперництва культурних моделей життєдіяльності, ціннісних уподобань.
Теорія соціального конфлікту з 80-х рр. трансформується у напрямі відходу від протиставлення структурному функціоналізмові, деідеологізації, інтеграції з мікрорівневими дослідженнями, змінюється становище прибічників цього підходу у соціальній науці (передусім, у США) — вони набувають академічного статусу, посилюється тяжіння до синтезу з парадигмами, насамперед неофункціоналізмом.
Висновки
Поняття політичного конфлікту визначає боротьбу за вплив у системі політичних
відносин, за доступ до прийняття загальнозначущих рішень, за монополію своїх інтересів і визнання їх суспільно необхідними, тобто за все те, що становить зміст влади і політичного панування. Найістотнішою відмінністю політичного конфлікту є те, що діючі суб’єкти цього конфлікту (особи, групи, еліти, держави) протистоять чи протидіють один одному з головного, базового, приводу - влади, її поділу чи володіння нею.
Об’єктом політичного конфлікту є державна влада, предметом - боротьба за оволодіння нею, та владними інститутами. Змістом політичного конфлікту є політична боротьба, тобто протидія політичних суб’єктів, під час якої кожен прагне досягти мети, яка суперечить меті іншого .
Згідно з конфліктологічною теорією соціально-політичні конфлікти детермінуються нерівністю у стосунках власності, влади і статусу різних верств населення, яка викликає на певному етапі усвідомлення соціальною групою чи політичною силою несправедливості конкретного способу розподілу повноважень влади, матеріальних та духовних надбань суспільства . Тому, якщо розуміти політику як боротьбу за владу, то і політичні конфлікти слід розглядати як протиборство двох або більше сторін(конкуруючих партій, груп, спільнот та їхніх інтересів) щодо розподілу та утримання владних ресурсів, повноважень і благ. Якщо ж вважати, що політика - це діяльність, спрямована на регулювання і збалансування інтересів та відносин між різними соціальними і політичними суб’єктами з приводу життєво важливих питань, що зачіпають їхні істотні інтереси (власність, влада, гуманізм, справедливість тощо), то політичний конфлікт - це конфлікт з приводу життєво важливих питань, які можуть бути пов’язані не тільки з суто владними відносинами . Наукові дослідження вчених різних країн підтверджують, що значна кількість конфліктів у різних сферах життя певною мірою мають прикмети політичного конфлікту. Це не випадково, адже у політиці втілюються та реалізуються найважливіші суспільні відносини. Інакше кажучи, політика завжди є результатом діяльності соціальних груп та індивідів щодо забезпечення і обстоювання інтересів та їх реалізації за допомогою державної влади.
Політичний конфлікт взаємозв’язаний з економічними і соціальними явищами, бо політична боротьба завжди відображає стан соціально-економічних суперечностей.
Будь-який соціальний конфлікт, набуваю чи значних масштабів, об’єктивно стає соціально-політичним, тобто зачіпає діяльність владних інститутів.
Мабуть, однією з умов стабільного і поступального розвитку суспільства може вважатися безперервне виявлення джерел і причин напруги та конфліктів, їх вчасне врегулювання. Необхідним є зниження гостроти конфліктів шляхом поглиблення співробітництва між гілками влади, вирішення соціальних, матеріальних і національних проблем, забезпечення своєчасних реформ та правопорядку, підвищення ефективності рівня управління та виконавської дисципліни, зростання її авторитету серед населення. Все більш важливою постає оптимізація дії механізмів щодо запобігання, пом’якшення та нейтралізації негативних наслідків конфліктів в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб’єктів, а також застосування теоретичних та прикладних знань для направлення конфліктного процесу у правове русло.
У стабільних політичних системах соціальні конфлікти завжди вирішуються у спосіб консенсусу чи пошуку такого прийнятного рішення, яке відповідало б інтересам сторін-учасниць конфлікту, у спосіб взаємних поступок або поступок слабшій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обґрунтованість своїх вимог. Хоча у процесі докорінних реформ в Україні роз’єднана національна еліта і неконсолідоване суспільство в умовах наростання економічних проблем не змогли призупинити поглиблення кризових тенденцій, що призвели до досить різкого політичного загострення у суспільств і у період президентських 2004 р. і парламентських
2006 р. виборів, політичну ситуацію в Україні можна вважати стабільною та здатною до цивілізованого розвитку.
Список літератури
Бабкіна О.В., Горбатенко В.П. Політологія. - К.: Академія, 2003. – С.395-401
Ішмуратов А.Т., Валевський О.О. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу. – К., 1997
Колодій А., Климанська Л., Космина Я., Харченко В. Політологія: Підруч. для вищ. закл. освіти. - К.: Ельга-Н, 2000. — С.194-197
Конфліктологія / За ред. професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова. - Харків: Право, 2002.- C.112
Литвин В. М. Сучасна Україна у дзеркалі суспільно-політичних конфліктів // Урядовий кур’єр. - 2002. - 23 листоп. (№ 219). - С. 8
Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. - К: МАУП, 2003, 360с
Ткач О. І. Політологія. — К.: ВМУРоЛ, 2003. — С.223-233
Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.-упоряд. Андрущенко В.П. та ін. - Київ, 2002. – С.265-266
Юрій М. Ф. Основи політології. — К.: Кондор, 2005. — С.278-293
niss.gov/Strateg_pr/1/1-5.pdf
tspu.edu/subjects/66/politilogiya/text/lek/Lek13.htm