Демократія, свобода, рівність
Найяскравішим і найефективнішим вираженням плюралізму як цінності демократії є виборність представницьких органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, громадських самодіяльних структур. Вибори і виборність як атрибут демократичного управління дають змогу виборцям критично оцінити діяльність державних і громадських структур та на плюралістичній, альтернативній основі реалізувати волевиявлення при здійсненні принципу народовладдя, відображаючи природну суперечливість думок і позицій. Суперечності, звичайно, призводять до конфлікту або консенсусу сторін. Відсутність стійких демократичних форм і традицій розв'язання суперечок між політичними силами, радикалізм опозиції, що характерно для сучасного українського суспільства, породжують гостру конфліктну ситуацію, дестабілізують суспільство, що може завершитися соціальним вибухом і руйнуванням суспільно-політичної системи. Через відсутність демократичних традицій так важко формується у нашій країні інститут легальної опозиції й легального опозиційного лідерства - характерної риси демократичних політичних систем. Тому процеси, спрямовані на демократичний розвиток, відбуваються не шляхом узгодження позицій, домовленостей і взаємних поступок, а шляхом взаємних звинувачень і створення безперервного ланцюга конфліктів внаслідок низької моральності політиків. Політики зазвичай покладають вину на бюрократів, а бюрократи є мішенню для звинувачень через помилки політиків. Політику неможливо відділити від падання управлінських послуг державними органами. Ми живемо у такий час, коли треба приймати багато управлінських рішень. Органи державного управління характеризує також велика плинність кадрів. Окрім величезної складності процесу прийняття рішень, існує також проблема надмірних очікувань. Будь-яке відомство, що успішно працює, вимагає додаткових функціональних обов'язків, попри те, що вчені-теоретики сфери управління закликають до спрощення і поглиблення спеціалізації установ, аби кожна з них займалася дорученою їй справою. Слабкість і суперечливість демократичних підвалин в Україні в умовах гострої політичної боротьби за владу набула форми конфлікту. Намагання використати зарубіжний досвід «консенсусної демократії» не спрацювало. Погіршила становище «мітингова демократія» парламентаріїв. Відсутність консенсусу основних політичних сил породжує політичну нестабільність. А консенсус можливий лише тоді, коли всі соціальні прошарки населення і політичні установи, що висловлюють їхню волю, готові до компромісу заради досягнення згоди щодо основного питання - утвердження сучасної демократії, що відповідає національним інтересам. Демократичний принцип плюралізму не тільки враховує, а й припускає можливість пом'якшення суперечностей, що виникають. У демократичному суспільстві змагальність (політична, ідеологічна, конфесійна), як правило, не призводить до непримиренних конфліктів, оскільки суперництво думок і позицій компенсується терпимістю, толерантністю, коректністю щодо опонента і бажанням знайти компроміс, розв'язати конфліктну ситуацію на основі консенсусу. Людському суспільству як найвищому типу соціальної організації притаманні владноорганізуючі процеси управління, без чого воно не може цілеспрямовано функціонувати, вирішувати соціальні завдання. Тобто влада є функціональною особливістю, іманентною певній соціальній організації і реалізується через соціальне управління. Інститути демократії у свою чергу є формою організації і здійснення влади й управління. Звичайно, йдеться про демократично організоване суспільство. Для взаємодії демократії та управління надзвичайно важлива проблема поділу влади. Потрібно розуміти не пише те, «що робити», але і «як робити», якими методами, засобами досягаються поставлені цілі. Вище достатньо вичерпно розглянуто принцип поділу влади, тому обмежимося лише деякими зауваженнями. Головне з них полягає в тому, що жодна з гілок влади не може замінити або тимчасово підмінити іншу, тому що відсутність жодної з них робить неможливим існування демократії. В. Селіванов слушно зазначає, що демократична трансформація українського суспільства означає докорінне, якісне перетворення «успадкованих» від колишнього СРСР не тільки відносин власності та способу суспільного виробництва, а й відносин організації та функціонування органів державної влади, політичних, юридичних, управлінських відносин між державою і громадянином, політичними структурами, суспільної політичної і правової свідомості, духовної культури в цілому тощо. Навіть найрадикальніші перетворення окремо в системі матеріальних умов суспільного відтворення самі по собі неспроможні викликати якісних за своєю суттю і змістом змін у системі суспільних відносин, якщо вони одночасно не супроводжуватимуться такими ж глибокими перетвореннями в системі функціонально-інституціональної структури державної влади, політичної системи суспільства, системі суспільної, зокрема політичної та правової, свідомості, політичній та правовій культурі, зумовлених змінами реальних об'єктивних умов і суб'єктивних чинників. Тобто має йтися про якісне демократичне перетворення всіх сфер державно упорядкованого суспільства, яке відповідало б потребам часу. Функціональна природа держави віддзеркалює сутнісні принципи демократії, зумовлені її приналежністю до системи владовідносин. Виходячи з того, що демократія є змістом і формою державності, взаємозв'язок функцій державного управління та демократії очевидний і необхідний. Зміст, спосіб реалізації функцій управління й демократична організація влади перебувають у прямій залежності. Рівень демократії є показником ефективності, культури та етики управління, цивілізованих форм реалізації його функцій. Форми й методи здійснення функцій державного управління у свою чергу сприяють розширенню й якісному поглибленню демократичних основ суспільства. Саме в одному з основних принципів демократії - функціональному поділі державної влади - закладено ідею ефективного функціонування кожної гілки влади і державного механізму в цілому. Однією з умов інституційного поділу державної влади є політична стабільність. На жаль, ми не можемо говорити про політичну стабільність у нашому суспільстві, що зумовлено незадовільним економічним і соціальним становищем, яке матеріалізується в дестабілізуючій активності політичного характеру, беззаконні, правовому хаосі, низькому рівні виконавчої дисципліни як у системі державного управління, так і у суспільстві загалом. Це у свою чергу спричинено низькою політичною культурою як еліти, так і різних соціальних верств населення. Загострюють становище і парламентські колізії, законодавчий обструкціонізм, часта зміна уряду та низька ефективність його діяльності, не кажучи вже про криміналізацію, корупцію і бюрократизм чиновництва. Без ефективного функціонування всіх гілок влади неможливо забезпечити свободу особистості. Тільки взаємозв'язок принципу поділу влади, конституціоналізму, верховенства права і демократії гарантує реалізацію демократичного процесу народовладдя. Розглянувши основні форми, характерні риси і прояви демократії, можна дати її загальне політико-правове визначення. Демократія - це певна форма організації суспільних відносин, що визначає взаємовідносини держави, влади і громадянина, його правове становище у суспільстві; це певна ціннісна система, зумовлена ідеалами конкретного суспільного устрою і панівним світоглядом. Історія довела, що політична демократія тісно взаємодіє з ринковими відносинами, і це сприяє розвиткові одне одного.
При цьому слід мати на увазі, що жодне поняття неспроможне охопити все розмаїття такого складного суспільно-політичного явища, котрим є демократія. Проте кожне поняття фіксує характерні особливості явища, воно має свою сутнісну природу і власний предмет.
Використана література
Актуальні проблеми політики: 36. наук, праць. — Одеса, 2001. — Вип. 10-11.
Бабкин В., Селиванов В. Народ и власть. — К., 1996.
Гаджиев К.С. Геополитика. — М., 1997.
Головатий М.Ф. Політична психологія. — К., 2001.
Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 1994.