Генезис вітчизняної політичної думки
В. Мороз, перебуваючи у в'язниці, написав "Репортаж із заповідника ім. Берії", в якому емоційно виступив проти сваволі радянського офіціозу, руйнування окремого індивіда й цілих народів. Він виступив продовжувачем ідей донцовського інтегрального націоналізму, відкрито виражаючи своє ставлення до радянської системи, висловлюючи надію на її крах і засуджуючи можливість компромісу з нею.
У 1965—1966 рр. було проведено ряд закритих судових політичних процесів над молодими людьми із середовища творчої і наукової інтелігенції. З цього приводу група із 139 діячів науки, літератури і мистецтва, робітників та студентів звернулася з протестом до Л. Брежнєва, О. Косигіна і М. Підгорного, вимагаючи проведення відкритих судових процесів і забезпечення прав громадян, гарантованих Конституцією СРСР.
В умовах політичних переслідувань і репресій українські дисиденти об'єдналися навколо журналу "Український вісник", який почав таємно видавати В. Чорновіл, повернувшись із заслання. З допомогою українських емігрантів матеріали журналу розповсюджувалися на Заході. Вони інформували про боротьбу дисидентів з радянською тоталітарною системою.
Нова хвиля репресій змусила багатьох дисидентів, аби вижити, відійти від активної діяльності, чого їм не простив В. Стус.
Поступово шок проходив, і коли у 1975 р. СРСР підписав Гельсінкську угоду, офіційно погодившись поважати права своїх громадян, дисиденти створили в листопаді 1976 р. у Києві організацію — Українську Гельсінкську спілку, яка налічувала 37 учасників, її керівником став Микола Руденко.
У документах Гельсінкської спілки відзначалося, що "українська державність — лише паперовий міраж", де нехтуються права і свободи, бо якщо хочеш виїхати за кордон — ти "ворог держави", думаєш інакше — "ворог держави". Група пропонувала звільнити всіх політв'язнів, відкрити кордони країни для вільного виїзду та в'їзду, встановити всебічний обмін інформацією, "створити всепланетне братство народів на основі Об'єднаних Націй".
У 1987 р. у Києві засновано Український культурологічний клуб з участю колишніх дисидентів. У Львові було проведено кілька несанкціонованих багатолюдних мітингів.
Діячів новоутворених громадських організацій стали називати "неформалами". Вони активно працювали в Українській Гельсінській спілці, "Товаристві Лева", "Зеленому світі" та в інших об'єднаннях. Підтримані київськими письменниками, на початку 1989 р. "неформали" заявили про створення Народного Руху України за перебудову — громадської організації політичного спрямування. В її програмі обстоювалися ідеї суверенітету Української республіки, відродження української мови та культури, наголошувалося на екологічних проблемах, ставилося питання демократизації політичної та економічної систем.
Березневі вибори 1990 р. до Верховної Ради України і місцевих рад принесли перемогу демократичному блоку в Західній Україні й частково у Києві. Серед обраних депутатів були колишні політв'язні: В. Чорновіл, С. Хмара, брати Горині, І. Калинець. Використавши ейфорію перемоги, демократичний блок провів 16 липня 1990 р. через Верховну Раду Декларацію про державний суверенітет України.
Після провалу в серпні 1991 р. так званого "державного перевороту" в Москві Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. прийняла Акт про державну незалежність України. Збулася віковічна мрія українського народу про відродження української державності, незалежність, соборність України. Політична думка молодої держави відкрила нову сторінку.
Оцінюючи стан розвитку політології в Україні, слід відзначити, що на неї справляють вплив процеси, які відбуваються нині у суспільстві: переглядаються концепції минулого, збагачуються сучасним досвідом, створюється теоретична основа для виникнення нових напрямів політичної науки. Це, безперечно, сприятиме не лише розвитку науки, а й якнайшвидшому входженню України у сім'ю європейських держав.
Література
1. Гаєвський Б.А. Українська політологія. — К., 1995.- 321с.
2. Дві концепції української політичної думки: В'ячеслав Липинський — Дмитро Донцов. — Нью-Йорк, 1990. – 234с.
3. Драгоманов М. Вибране. — К., 1991. – 578с.
4. Кухта Б. З історії української політичної думки. — К., 2001. – 213с.
5. Основи політології: Курс лекцій / Ф. Кирилюкта ін. — К., 1995. – 456с.
6. Основи політології: Курс лекцій / За ред. М. Сазонова. — X., 2003. – 399с.