Xreferat.com » Рефераты по политологии » Арабо-ізраїльська війна 1973 року

Арабо-ізраїльська війна 1973 року

та 10 торпедних катерів, 2 тральщика. Завданнями ВМС арабських країн звісно були оборона військово-морських баз та портів , захист морських комунікацій та інші завдання не менш важливі. В цілому, слід сказати, що ВМС арабських країн за чисельністю в 3 рази перевищували ізраїльський флот. Однак за кількістю пускових установок проти-корабельних ракет ізраїльські ВМС мали незначну перевагу. Також слід відмітити, що рівень підготовки особового складу ізраїльських ВМС був дещо вищим ніж в єгипетському або в сирійському флотах.

Бойові дії на морі почалися з перших днів війни. Ввечері 6 жовтня основні сили флотів обох сторін конфлікту знаходилися в морі та були готові до бойових дій. Перші зіткнення на Середземному морі трапилися в ніч на 7 жовтня. Група з 7 єгипетських ракетних катерів нанесла удар по об’єктам противника на узбережжі Синайського півострова. З метою введення в оману противника єгипетські катера виходили в море з різних пунктів базування. Перший морський бій ізраїльський флот також провів на самому початку війни, в ніч з 6 на 7 жовтня. Після цього бою ізраїльський флот переніс центр бойових дій на море, на боротьбу з єгипетськими військово-морськими силами. В ніч з 10 на 11 жовтня кораблі ізраїльських ВМС здійснили напад на військово-морські бази Тартус і Латакія.

Слід сказати, що з 20 єгипетських ракетних катерів в бойових діях на Середземному морі брали участь лише 8. Наведення єгипетських катерів на противника здійснювалося з берегових командних пунктів. В 3-х морських боях єгипетські катера знищили торпедний катер та 3 ракетних катера противника, втративши при цьому 4 власних. В цілому за всю війну єгипетські військово-морські сили втратили 7 ракетних катера. Бойові дії ізраїльських кораблів відрізнялися значно більшою напругою. Вже в перший день війни в морі було розгорнуто 12 ракетних катерів. Всього за весь період бойових дій вони зробили більше 100 виходів в море. Ізраїльські катера діяли у взаємодії з гелікоптерами та літаками. Ізраїльське командування в морському бої широко використовувало гелікоптери. В ході рейдів ізраїльське командування велику увагу приділяло розвідці, маскуванню, організації усіх видів оборони і особливо тиловому забезпеченню. Слід відмітити, що протидію ізраїльським ракетним катерам здійснювали лише берегові батареї. Головні сили ВМС Ізраїля знаходилися в Середземному морі. В Червоному морі вони мали менше ніж 20 торпедних та десантних катерів. Єгипетський флот в цьому регіоні був значно сильніший.

Характерною особливістю військових дій на морі в арабо-ізраїльській війні 1973 року було те, що в цих діях найбільш широко використовувалися проти-корабельні ракети. Під час військових дій сторони втратили 30 бойових кораблів, 50 % з яких загинули від проти-корабельних ракет. Ініціатива в бойових діях на морі належала ізраїльським ВМС, флоти арабських держав в основному вели бойові дії оборонного плану. На думку іноземних спеціалістів, однією з головних причин успіху дій ізраїльського флоту ( і навпаки невдач сирійських та єгипетських ВМС ) була пов’язана зі своєчасним забезпеченням кораблів розвідувальними даними про дії противника. Розвідка в районі бойових дій велася постійно. Її забезпечували ракетні та вартові катера, літаки, гелікоптери, засоби берегового спостереження за повітряною та морською ситуацією в прибережній зоні. Безпосереднє керівництво катерами в морському бою та взаємодія між ними організовувалася з допомогою сучасних автоматизованих систем.

В кінці війни першочерговим завданням військ Ізраїля на західному березі Каналу було подавити єгипетські ракетні батареї, щоб ізраїльські ВПС мали змогу атакувати єгипетське укріплення на східному березі. В ніч 17-18 жовтня 162-га дивізія Адана перекинула через мости біля Деверсуара 200 танків 217-ї, 460-ї та 600-ї бронетанкових бригад. Ці сили були пізніше приєднані до 252-ї дивізії Мальмана Магена та 14-ї і 421-ї бронетанковим бригадам 143-ї дивізії Шарона. Єгиптяни відчайдушно намагалися розбити переправи біля Деверсуара, а коли це не вдалося, то вони попросили посередництва ООН для підписання перемир’я. США та СРСР були задіяні в великій політичній конфронтації, але обидві держави схвально зустріли зупинення вогню, воно було призначено в ніч з 22 на 23 жовтня. Проте воно не зазнало успіху, адже через неясність ситуації на західному березі Каналу ізраїльтяни зробили останній ривок до міста Суец, щоб повністю відрізати 3-тю Армію. Але атака безпосередньо на Суец була відбита з важкими втратами. І вже 24 жовтня увійшло в силу друге перемир’я. На сирійському фронті бойові дії закінчилися 20 жовтня. Після цього ще відбувалися окремі зіткнення аж до організації буферної зони ООН. За посередництва ООН утримувалося хитке перемир’я і в січні 1974 року ізраїльтяни під контролем ООН погодилися вивести війська із західного берега Каналу.

Розділ ІІІ. Вплив війни 1973р. на міжнародні

відносини


Арабо-ізраїльська війна 1973 року мала дуже великий вплив на міжнародні відносини того часу. Цей регіон виявився зіткненням інтересів перш за все двох наддержав СРСР та США. Голова Ради міністрів СРСР А.Н.Косигін знаходився в Єгипті з 16 жовтня, що свідчить про всю серйозність відношення Радянського Союзу до конфлікту. 20 жовтня Генрі Кіссінджер прилетів до Москви за запрошенням СРСР з метою обговорення умов припинення вогню та для вироблення “ рекомендацій “ Раді Безпеки ООН.

Що стосується Ізраїля, то стосовно американської допомоги Голда Меїр цілком довіряла Г.Кіссінджеру. В березні 1973 року Іцхак Рабін залишив посаду посла у Вашингтоні, з метою балатуватися у Кнессет. На його місце Г.Меїр призначила Симху Дініца, котрий не мав практично ніякого досвіду дипломатичної роботи. З першого дня Дініц потрапив під вплив Кіссінджера. Основною тактикою його в перші ( найважчі для Ізраїля ) дні війни було - обіцяти негайні постачання зброї та в той же час відкладати їх. При цьому він завжди звинувачував в затримці оборонне відомство. На протязі першого тижня війни Дініц не здійснив практично нічого задля активізації суспільної думки, преси та проїзраїльське лоббі в Конгресі. Кожен день Кіссінджер по 5-6 разів розмовляв з Дініцем, заспокоюючи його обіцянками почати нарешті постачання зброї[16,C.25].

Треба сказати, що після військового розгрому Сирії 10 жовтня радянський уряд почав постачання зброї повітрям в Каїр та Дамаск, а вже 11 жовтня Голда Меїр надіслала термінове особисте послання президенту Ніксону з проханням про організацію “ повітряного мосту “ до Ізраїля. Зауважимо, що вперше з 1969 року ізраїльський уряд вирішив обійти Генрі Кіссінджера. 13 жовтня Садат зробив суттєву помилку, відмовившись від негайного заключення миру. Ввечері того ж дня, враховуючи радянську загрозу, особисте прохання Г.Меїр та відмову Анвара Садата, Ніксон дав розпорядження відкрити повітряний міст до Ізраїля. Це вже не суперечило планам Кіссінджера. Зрештою це ще раз повинно було нагадати Ізраїлю про його повну залежність від Сполучених Штатів.

Після війни обидві сторони були готові прислухатись до пропозицій Держсекретаря. Проте тепер метою Кіссінджера було негайне заключення миру, особливо після того, як на своєму шляху до Москви він почув новини про арабський нафтовий бойкот. Кіссінджеру знадобилося 4 години, щоб досягти згоди з радянськими керівниками. Згодом це рішення отримало статус резолюції № 388 Ради Безпеки ООН. Ця резолюція, що була прийнята 22 жовтня 1973 року, вимагала припинення вогню протягом 12 годин та “переговорів між зацікавленими сторонами, спрямованим на встановлення справедливого та міцного миру на Близькому Сході “.

Члени ізраїльського уряду з ваганнями погодилися на припинення вогню. Проте 23 жовтня, повернувшись до Вашингтону, Кіссінджер отримав радянське послання про те, що Ізраїль порушив мир. Слід сказати, що хто б не відкрив вогонь, з військової точки зору відновлення військових дій було вигідним для Ізраїля. СРСР дав зрозуміти, що не допустить цього. Л.І.Брєжнєв в посланні до Ніксона погрожував прийняти” необхідні заходи в односторонньому порядку “. Американські війська по всьому світі були приведені в стан бойової готовності. Вперше з часів Кубінської кризи 1962 року дві наддержави опинилися на межі конфлікту[6,C.45].

Позиція американської адміністрації по відношенню до Ізраїля стала дуже жорсткою. Скоріше за все Кіссінджер натякнув, що не зможе допомогти їм у випадку їхнього зіткнення з Радянським Союзом. Кіссінджер дуже чітко дав зрозуміти, що американська підтримка не є безмежною і що Ізраїль ризикує опинитися в стані військового конфлікту з СРСР без підтримки з боку США. Ізраїльський уряд зрозумів, що якщо ЦАХАЛ ( Армія Оборони Ізраїля ) буде продовжувати військові дії, то їх країна опиниться в повній міжнародній ізоляції. Тому 25 жовтня після обіду угода про припинення вогню набула сили та почала виконуватися обома сторонами.

Ізраїльтяни виказували свою невдоволеність з приводу позицій західних країн. Слід сказати, що і в минулому Ізраїль звинувачували в підготовці та розв’язанні війн : Суецької- в 1956 р. та Шестиденної- в 1967 р.. І хоча війну 1973 року без сумнівів підготовив і розв’язав Єгипет, міжнародне співтовариство звинувачувало у війні виключно Ізраїль. І хоча Садат дійсно підготовив та почав війну, зробив це він після того, як його мирні ініціативи були відторгнуті урядом Г.Меїр.

Війна закінчилася патом та виявилася важкою для Ізраїля, якщо врахувати як військові, так і дипломатичні аспекти. Ізраїльські втрати за 18 днів рівнялися 2412 вбитими та 508 осіб, що пропали безвісті. Ізраїль зрозумів, що з одного боку арабський суперник зараз є більш міцним, ніж можна було собі уявити, а з іншої - що відносини Ізраїля зі Сполученими Штатами носять умовний та непередбачуваний характер.

Слід сказати і про ще один важливий фактор в міжнародних відносинах. В 1973 році країни-експортери нафти, в першу чергу арабські держави, такі як Саудівська Аравія, Ірак та Лівія підняли суттєво світові ціни на нафту, більш ніж на 40%. Величезні нафтові ресурси арабів забезпечували їм все більшу політичну міць. Ще за часів Війни Судного дня ефективність цієї нової арабської зброї-нафти-почала слугувати підривом відносин Ізраїля з іншими країнами. Відповідно до позицій арабських держав, частина західноєвропейських держав заборонила американським літакам зі зброєю для Ізраїля пролітати над територією своїх держав. Можна сказати, що навіть країни Чорної Африки, які традиційно знаходилися з Ізраїлем в дружніх відносинах, почали займати проарабську позицію. Після війни Ізраїль опинився в ізоляції. В 1973 році арабські країни продемонстрували світовому співтовариству, що вони становлять реальну політичну силу. На Заході була серйозна енергетична криза.

Збільшення цін на нафту відкрила шлях до модернізації багатьох арабських країн. В цьому випадку саме жовтнева війна 1973 року призвела до сучасної ситуації на Близькому Сході. Ісламська революція в Ірані, ірано-іракська війна, війна в Перській затоці, війна проти Ірака - все це стало можливим через нову роль нафти в світовій історії. А нова роль нафти почалася з жовтневої кризи 1973 року[5]. Тобто зі всього цього можна зробити висновок, що вплив цієї війни на міжнародні відносини був надзвичайно важливим. Цей вплив можна відчувати і зараз, особливо на регіональному рівні.

Розділ ІV. Наслідки та значення війни 1973 року


Війна Судного дня мала ряд важливих наслідків для Ізраїля та арабських країн та для системи міжнародних відносин. Кількість загиблих ізраїльтян була настільки велика, що в Ізраїлі був оголошений національний траур. Змінилося уявлення як про Ізраїль, так і про арабів: образ непереможного Ізраїля потьмянів, а образ невмілого арабського солдата залишився в минулому. Ізраїль був захоплений зненацька. Це могло статися лише в результаті втрати керівництвом країни відчуття реальності. Війна та необхідність оновлення господарства були важким фінансовим завданням як для ізраїльського суспільства, так і для суспільств арабських країн. Ембарго, яке було накладено арабськими країнами на продажу нафти США та Голандії за їх підтримку Ізраїля та збільшення цін на нафту в 4 рази зробили дійсною слабкість країн, що не виробляли нафту, для політичного та економічного тиску з боку арабських держав. Відмова країн-членів НАТО допомогти США в повітряних поставках Ізраїлю продемонструвала вразливість Ізраїля у військовий час. Зросла політична ізоляція Ізраїльської держави в світі. Ще одним наслідком війни для Ізраїля стало суттєве зниження імміграційних процесів до цієї країни, які до речі значно зросли за часів Шестиденної війни. Зросла залежність Ізраїля від військової та політичної підтримки Сполучених Штатів[7].

На протязі двох років після Війни Судного дня вирішальна роль в політиці на Близькому Сході належала Генрі Кіссінджеру. Ця війна надала йому величезні можливості для дипломатичних маневрів. І треба сказати, що він використав ці можливості, продемонструвавши вміння та енергію. Політика Кіссінджера була спрямована перш за все на те, щоб максимально послабити роль та вплив СРСР в близькосхідному регіоні і в той же час підтримувати ілюзію співробітництва з ним. Головною зброєю Г.Кіссінджера була Женевська мирна конференція, що відкрилася 21 грудня 1973 року, учасниками якої були США, СРСР, Єгипет, Ізраїль та Іорданія, а головою був Генеральний секретар ООН Курт Вальдхайм. Радянський Союз вважав, що ця конференція узаконила його роль у вирішенні проблем регіону, а в дійсності вона узаконила домінуючу роль Сполучених Штатів. Саме Кіссінджер першим з американських політичних діячів зрозумів, що маніпулюючи відносинами з Ізраїлем, можна тиснути на арабські країни. Одразу ж після війни єгипетськими та ізраїльськими збройними силами були налагоджені прямі контакти. Ізраїльський генерал Аарон Ярив регулярно зустрічався з єгипетським генералом Абд єль-Гані єль Гамасі на 101 кілометрі шосе Суец-Каїр для обговорення таких невідкладних питань, як підтримання миру. Кіссінджер намагався довести, що дипломатичний прогрес неможливий без американських зусиль. І, дійсно, Сполученим Штатам відводилася головна роль в переговорах .

На початку 1974 року Г.Кіссінджер почав перший раунд того, що потім отримало назву “ човникова дипломатія “ між Ізраїлем та столицями арабських країн. До 18 січня 1974 року Кіссінджер досяг угоди з Анваром Садатом та Моше Даяном по відношенню до плану з роз’єднання військ та встановленню буферної зони під контролем ООН.

Проте в самому Ізраїлі посилювалися невдоволення солдат. Основним об’єктом їхнього невдоволення був міністр оборони Моше Даян. Ці хвилювання були ще більшими, коли в квітні 1974 року спеціальна комісія виправдала Даяна та зняла з нього відповідальність стосовно неготовності Ізраїля до війни. Відчуваючи тиск на уряд, після 5 років перебування на посаді прем’єр-міністра Г.Меїр заявила 11 квітня про свою відставку. Моше Даян зробив теж саме. Звісно все це було наслідками невтішних результатів війни для ізраїльської сторони[1,C.63].

Уряд Рабіна, який було сформовано в 1974 році був ще більш слабкий ніж попередній уряд Меїр, особливо в сфері зовнішньої політики та оборони. Тим часом Генрі Кіссінджер продовжував свою дипломатію. Наступним його шагом повинно було бути роз’єднання військ Ізраїля та Сирії як це було зроблено по відношенню до військ Ізраїля та Єгипту. Зрештою, Ізраїль погодився на обмежений вивід своїх військ з передових позицій на Голанських висотах. Зона, яку залишили ізраїльські війська ставала демілітаризованою та переходила під контроль спеціальних сил ООН. 31 травня 1974 року в Женеві військові представники Ізраїля та Сирії підписали угоду про роз’єднання військ. До червня 1974 року діяльність Кіссінджера з роз’єднання військ принесла Сполученим Штатам величезні дивіденди в сфері їхнього впливу та престижу у всьому регіоні. Дипломатичні відносини США з Єгиптом та Сирією, що були розірвані в 1967 році, тепер були не просто відновлені, а й стали майже дружніми. За проханням Садата нафтовидобувні країни пообіцяли зняти ембарго проти США. А що найголовніше - вплив Радянського Союзу в цьому регіоні був значно послаблений, чого зрештою і добивався Держсекретар Сполучених Штатів.

Женевська конференція, в якій СРСР ще в грудні 1973 року виступав як рівний партнер США, перетворилася в формальність, де реєструвалися угоди, що були досягненні під егідою тих самих Штатів. Після відставки президента Ніксона 9 серпня 1974 року в результаті “ уотергейтської справи “, новий президент Джеральд Форд не лише залишив Кіссінджера на посаді Держсекретаря, але й значно розширив його повноваження. Садат, зустрівшись в травні з президентом Фордом в Австрії, заявив про відкриття Суецького каналу[13,C.96]. Це була верхівка зусиль Кіссінджера, а також-фактично-фінальний акорд Війни Судного дня.

Важливі зміни відбувалися і у внутрішньополітичному житті Ізраїля. На виборах в Кнессет в 1977 році переміг блок Лікуд, що положило кінець багаторічному перебуванню партії Авода при владі. Це було розцінено як “ політичний землетрус “: вперше після проголошення незалежності до влади прийшов новий уряд, який складався з представників політичного центру та релігійних партій, а Авода відійшла в опозицію. Новий прем’єр-міністр Манахем Бегін запропонував керівникам арабських країн сісти за стіл переговорів.

Важливим наслідком війни був мир між Ізраїлем та Єгиптом. Після візиту президента Єгипту А.Садата до Ієрусалиму в листопаді 1977 року почався складний процес переговорів, який досяг кульмінації під час зустрічі на найвищому рівні керівників обох держав в резиденції президента США Дж. Картера в Кемп-Девіді ( вересень 1978р.). Програма цих переговорів розглядалася як основа для підписання мирної угоди не лише між Ізраїлем та Єгиптом, але і між Ізраїлем та іншими арабськими країнами. В розвитку програми були висунуті детальні пропозиції стосовно обговорення статусу Західного берега та сектора Газа. 26 березня 1979 року лідери Ізраїля та Єгипту підписали договір в Білому домі в Вашингтоні[2,C.174].

Садат досяг свого. Ізраїльські війська були виведені з Синайського півострова. Між Єгиптом ті Ізраїлем були встановлені дипломатичні відносини та почався процес нормалізації, що увінчався в 1982 році обміном послами. Були відкриті сухопутні, повітряні та морські кордони між Єгиптом та Ізраїлем. Проте слід сказати, що після цього Ліга арабських держав засудила дії Єгипту за сепаратизм та виключила його зі свого складу.

Наслідки війни Судного дня суттєво вплинули на близькосхідну ситуацію. Передусім зазнала поразки ізраїльська військова доктрина, яка походила від нібито постійної спроможності Ізраїля наносити удари по арабським країнам без суттєвих втрат для себе. Ізраїль, за офіційними даними втратив 2300 чоловік вбитими, Єгипет від 7 до 10 тисяч, Сирія від 3 до 4 тисяч. Можна сказати, що саме за часів кризи 1973 року світ усвідомив наскільки сильно його нафтова безпека залежить від Близького Сходу та країн ОПЕК. Більш ніж 30 років, що минули з часів першої нафтової кризи, нафта довела, що вона кров індустріальної економіки. Не дивлячись на розвиток технологій залежність від нафти нікуди не ділася. Економічна криза, ембарго на нафту ускладнила взаємовідносини Ізраїля навіть з країнами Західної Європи та Південної Америки.

Такими можна назвати економічні та політичні наслідки війни. Проте є дещо не менш важливе-а саме психологія. До 1973 року євреї не знали поразок в протистоянні з арабськими державами. Між тим в Судний день їхній фронт було розбито. Шок, приниження перших годин війни їм ніколи не забути. Ізраїльтянам довелось зрозуміти, що неможливо жити як раніше, покладаючись на армію, танки та солдатів.

Висновки


Отже, розглянувши арабо-ізраїльську війну 1973 року можна зробити деякі висновки. Головною передумовою війни Судного дня були невирішені питання у зовнішньополітичних стосунках арабських держав з Ізраїлем. Шестиденна війна зіграла поганий жарт з ізраїльським народом, який почав почувати себе непереможним і, відповідно, ставав вразливим. В результаті Шестиденної війни були захоплені території арабських державі, зрозуміло, що вони з цим не могли миритись, а підтримка з боку Радянського союзу лише додавала їм впевненості. Тут слід наголосити і на нерозсудливих діях ізраїльського уряду, дії якого і були дійсною причиною арабської агресії. Також не слід забувати і про коаліційні дії арабського світу. Жовтнева війна 1973 р. Вперше відобразила справжню єдність арабських держав[3,C.7]. Військові дії, котрі вели проти Ізраїля Єгипет та Сирія привели до тями багатьох ізраїльських політиків, які будували плани створення “ Великого Ізраїля від Нілу до Єфрату. “. В ті дні ізраїльська армія вперше зазнала серйозної поразки та понесла важкі втрати.

Проаналізувавши передумови війни, можна припустити, що ще однією причиною війни було небажання Ізраїлю йти на поступки незважаючи на пропозиції під час переговорів з представниками арабських держав.

Визначивши причини війни, ми розглянули хід військових дій. З цього приводу можна сказати, що у війні 1973 року арабські держави вперше мали значну перевагу в живій силі та техніці. Проте, незважаючи на це ці держави не змогли розвинути успіх, що було досягнуто в перші дні війни. Причиною цього можна назвати перш за все кращу підготовку особового складу ізраїльської армії.

Метою війни з боку арабських держав було повернення своїх територій, які вони втратили після минулих війн. Єгипет прагнув досягти своєї мети, якщо не військовим, то дипломатичним шляхом. Слід також сказати, що цей конфлікт був дуже важливим для США та СРСР і вони все ж відіграли вирішальну роль у вирішенні цього конфлікту. Хоча можна навіть припустити, що війна 1973 р. була підтримана ними задля досягнення власних інтересів на Близькому Сході. Можна припустити, що СРСР та США задавали тон цієї війни, а в подальшому намагались вирішити конфлікт перш за все з урахуванням власних інтересів.

Щодо наслідків війни для всіх її учасників, то слід зауважити, що головну роль у вирішенні конфлікту відігравала адміністрація США, провідником якої був Г.Кіссінджер. Саме його вдалі дії на політичній арені дозволили вирішити конфлікт саме в тому ключі, який потрібен США. Перш за все завдяки зусиллям Кіссінджера Сполученим Штатам вдалося поновити дипломатичні відносини з Єгиптом та встановити з ним досить дружні відносини. Війна Судного дня мала велике значення для розстановки сил в регіоні, встановлення нових векторів у системі міжнародних відносин. Неможливо не відзначити і економічні наслідки війни, які мали величезний вплив на світову економіку. Перш за все ембарго арабських нафтових гігантів щодо США та інших західних держав було причиною економічної кризи. Ця війна продемонструвала, що арабський світ став серйозним супротивником з яким треба рахуватися. Втрати завойованих територій, погіршення внутрішньополітичного становища, сильне погіршення іміджу держави на міжнародній арені - все це залишилося Ізраїлю після війни Судного дня.

Підводячи підсумки, можна сказати, що головний урок Жовтневої війни 1973 року полягає в тому, що цей конфлікт ще раз підкреслив неможливість вирішення політичних проблем на Близькому Сході з допомогою військової сили.

Список використаних джерел:


  1. Карасова Т.А. Ближневосточное урегулирование и израильское общество. - Ближний Восток и современность. - 1999. - N7. - с. 59-77;

  2. Эпштейн А. Марш одиноких. Иерусалимская профессура в годы триумфа политического сионизма.- Вестник еврейского университета.- 1999, N20, с. 156-180;

  3. Сравнение позиций арабских и израильских интеллектуалов. Шарона М. Лавка иллюзий на перекрестке культур.- Вести – Окна (Израиль).- 6.11. 1997. - с. 8-9; там же, 13.11.1997. - с. 6-8;

  4. Saad R. The Last War?. - Al-Ahram Weekly.- 14 October 1998;

  5. Bahaa S. Anti-Normalization in the Gulf.- Al-Ahram Weekly.- 26 April 2000;

  6. Ганкин Л., Строкань С. Война для двоих.- Коммерсант – Власть.- 9 апреля 2002.- с. 45;

  7. Ezzat D. What Will be the Shape of the Arab World?.- Al-Ahram Weekly.- 24 November 1999;

  8. Арабские страны. История и современность.М., 1981. – с. 43-47;

  9. Великий Октябрь и актуальные проблемы арабського мира. - М., 1979. – с. 87-88;

  10. Медведко Л.И. Ветры перемен в Персидском заливе. – М., 1973. – с.32-38;

  11. Медведко Л.И. К востоку и западу от Суеца. – М., 1980. – с.45-63;

  12. Примаков Е.М. Анатомия ближневосточного конфликта. – М., 1978. – с. 98-114;

  13. Современная Азия. Справ очник. – М., 1977. – с.90-98;

  14. Сейд Новело. Аль-Халидж аль-Арабий. Аль-хухуд аш-шаркиийя ли-ль-ватан аль-арабий. – Бейрут, 1979. – с.44-48;

  15. Сылех аль-Укад. Ат-тайярат ас-сиясийя фи аль-Халидж аль-Арабий. – Каир, 1968. – с.86-92;

  16. The Arab States and Israel. – Toronto,1972 – c.23-28.

  17. Внешняя политика Советского Союза и международные отношения. Сборник документов 1969 - 1977 гг.. - М., 1970 - 1978.

  18. Всемирный конгресс миролюбивых сил. Москва 1973 год (25 - 31 октября 1973 года): Материалы комиссий. - М., 1973.

  19. American Foreign Relations 1973. - N.Y., 1976.

  20. NATO - Final Communiques 1949 - 1974. Texts of Final Communiques. - Brussel, 1974.

  21. Алов О. - Ближний Восток - дипломатический фронт. // Новое время. - 1976, 47.

  22. Лосев С.А., Тыссовский Ю.К. - Ближневосточный кризис: нефть и политика. - М., 1980.

  23. Примаков Е.М. - Экономический аспект кризиса на Ближнем Востоке. // Международная жизнь. - 1972, 5.

  24. СССР и ближневосточное урегулирование 1967 - 1988 гг.: Документы и материалы. - М., 1989. - С. 452.

  25. Резолюція Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй № 338 .

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: