Xreferat.com » Рефераты по праву » Громадянство України

Громадянство України

громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України.

Дитина, яка є особою без громадянства і яку усиновлю є подружжя, один з якого є громадянином Укра­їни, стає громадянином України".

Критерієм правомірності натуралізації є добровільність з боку натуралізованої особи, яка виражаєте або в подачі заяви про натуралізацію, або в згоді на натуралізацію при територіальних змінах.

Характерними рисами натуралізації є: по-перше, те, що це — акт суверенної держави; по-друге, натуралізація — це надання громадянства тієї чи іншої держави фізичній особі, яка не має цього громадянства на момент натуралізації; по-третє, натуралізація реалізується ь порядку, встановленому даною державою; по-четверте. натуралізація здійснюється за проханням і за згодою зацікавленої особи. Згода на натуралізацію повинна бути чітко обумовлена.

Таким чином, набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства. Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про громадянство України умови:

1) відмовитись від іноземного громадянства;

2) постійно проживати на території України протягом останніх п'яти років перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в України на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народились й довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав;

3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4) мати законні джерела існування;

5) визнавати і виконувати Конституцію України т Закони України.

Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб, які мають ви­датні заслуги перед Українською державою. Рішення щодо цих осіб приймає Президент України.

Умова постійного проживання на території України перед прийняттям громадянства має велике значення як для особи, що подає клопотання про прийняття до гро­мадянства, так і для держави Якщо особа вирішує стати громадянином України, то вона, звичайно, повинна по­важати закони і Конституцію, знати суспільно-політичну ситуацію в країні, відмовитись від іноземного грома­дянства. Також цілком слушне й те, що для повноцінно­го життя особа повинна знати мову і мати законні джерела існування. Ці умови відповідають "критеріям демократичності і справедливості, а значить інтересам грома­дян і держави. Вилучення хоча б однієї із зазначених умов — і особа просто не зможе повноцінно користува­тися правами громадянина України і виконувати його обов'язки, тобто фактично не зможе бути громадянином України. Саме тому така особа і юридичне не може бути громадянином України".

Застосований у законі принцип, відповідно до якого здійснюється прийняття до громадянства Української держави, можна сформулювати так: прийнятими до нього можуть бути з усіх бажаючих лише ті особи, які мають реальні умови користуватися правами і виконувати обо­в'язки громадянина України.

Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, які:

"1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України;

2) засуджені до позбавленню волі до зняття суди­мості;

3) перебувають під слідством або уникають покаран­ня чи вчинили злочин на території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави”.

Подібні умови прийому до громадянства встановлює кожна демократична держава. Наприклад, в Конституції Франції вказано, що в громадянство не приймаються особи, „якщо характер і спосіб життя їх не визнані гідними”.

Як бачимо, такі обмеження цілком доцільні, оскільки прийом до громадянства – це двостороння акція, з якої однією з сторін є особа, яка клопочеться про надання громадянства, а іншою — держава. Безперечні. держава не може байдуже ставитись до надання громадянства, особливо зараз, в умовах зростання злочинності, тероризму.

Підставою для набуття громадянства є також інша форма, що наближається до натуралізації — репатріація (повернення на батьківщину та відновлення в громадянстві). Поновлення у громадянстві України можливе для особи, яка раніше перебувала у громадянстві України, але потім з якоїсь причини втратила це громадянство. Від натуралізації поновлення в громадянстві відрізняється спрощеним порядком вирішення питання. В такому випадку не враховуються положення абзацу першого пункту третього частини другої ст. 16 Закону про громадянство України.

Набуття громадянства може бути передбачене і між народними угодами, що стосуються територіальних змін. При територіальних змінах, „коли якась територія перг ходить від однієї держави до іншої, жителям такої терн тора надається право обирати громадянство тієї чи іншої держави”. В такому випадку має місце така форма; .як оптація (optatio — лат. вибір; бажання) або вибір громадянства за бажанням. Прикладом може бути протокол по радянсько-чехословацькому договору 1945р. про Закарпатську Україну. Указом Президії Верховної Ради від 31 жовтня 1946 р. на підставі Угоди між Уряда­ми СРСР і Чехословацької Республіки від 10 липня 1946 р. про оптацію і переселення було встановлено, що:

1) особи чеської і словацької національності і члени їхніх родин, які переселяються з СРСР до Чехословаччини, визнаються такими, що вибули з радянського гро­мадянства з моменту їх виїзду, і 2) особи російської, української та білоруської національностей, а також чле­ни їхніх родин, які переселяються з Чехословаччини до СРСР на підставі тієї ж Угоди, набувають радянського громадянства з моменту їх прибуття на територію СРСР. Це приклад колективної оптації, але оптація може бути й індивідуальною. При цьому мається на увазі, що оп­тант буде жити на території держави, громадянство якої він обирає. Оптація повинна провадитися в суворій від­повідності до принципів самовизначення націй та інших загальновизнаних принципів міжнародного права.

Переселення, на відміну від оптації, включає еле­мент примусу і тому застосовується як винятковий спосіб, а також з метою уникнення конфліктів у май­бутньому. Так, після Першої світової війни було пересе­лено німців з Польщі, Чехословаччини й Угорщини у Німеччину, а чехів і поляків, угорців та українців — у межі національних кордонів. У зв’язку з цим між за­цікавленими державами були підписані угоди про поря­док переселення.

У деяких договорах та угодах з питань громадянства застосовується термін "обмін населенням". Обмін насе­ленням здійснюється, звичайно, за національною озна­кою і з дотриманням принципу добровільності.

Свобода й добровільність вибору громадянства Укра­їни випливає із самої суті взаємовідносин особи і держа­ви. Будь-яка людина при бажанні може набутої, вийти або змінити громадянство, якщо вона не порушувала норм законодавства.

Закон про громадянство України встановлює грома­дянство дітей при зміні громадянства батьків і при уси­новленні.

"При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їхніх дітей, які не досягли 14 років.

Якщо відомий один із батьків дитини, то при зміні громадянства цього батька відповідно зміщається грома­дянство дитини, яка не досягла 16 років", - так прого­лошує ст. 21 Закону про громадянство України. Тобто зміна громадянства України відбувається автоматично, і на це не потрібна згода дітей.

Якщо обоє з батьків або один з батьків дитини, яка проживає на території України, виходять з громадянства України і при цьому не беруть участі у виховання дити­ни, над якою встановлено опіку чи піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опіку чи піклувальника зберігає громадянство України.

Законодавством України регулюється питання набут­тя дитиною громадянства України в разі набуття грома­дянства України одним з батьків. Передбачається при цьому три варіанти набуття громадянства. Перший — якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається іноземним громадянином, дитина може набути громадянство України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України, та при згоді другого з батьків. Другий варіант — якщо гро­мадянином України стає один з батьків, а другий зали­шається особою без громадянства, дитина, яка проживає на території України, стає громадянином України.

І третій варіант – якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без грома­дянства, дитина, яка проживає поза територією України. може набути громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України (ст. 24), Як бачимо, законодавство спрямоване на за­безпечення прав дитини, на недопустимість ситуації н без громадянства або подвійного громадянства.

Українське законодавство про громадянство деталь­но регламентує питання набуття дітьми громадянства України у випадку їх усиновлення, а також збереження дітьми громадянства України у разі їх усиновлення.

Так, ст. 26 Закону встановлює, що дитина, яка є громадянином України і усиновлена іноземними грома­дянами або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий – особою без громадянства, зберігає громадянство України, але за клопотанням усиновителів такій дитині може бути дозволено змінити громадянство. Автоматичне збереження за дитиною громадянства України особливо важливе в тому випадку, коли інозем­на держава не надає усиновленій дитині свого грома­дянства.

Дитина, яка є громадянином України і усиновлена особами без громадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий — особою без грома­дянства, зберігає громадянство України. Ця корма За­кону про громадянство захищає права і законні інтереси дитини, чітко забезпечує її правовий статус.

Принагідне зауважимо, що зміна громадянства дітей віком від 16 до 18-ти років у разі зміни громадянства, їх батьків, а також у разі усиновлення може відбуватися тільки за їх згодою.


4. Припинення громадянства України


Показником демократичності і справедливості Зако­ну "Про громадянство України" є вільний вихід особи з українського громадянства як одна з підстав припинен­ня громадянства. Також існують ще дві підстави, вна­слідок яких громадянство України припиняється. Це, по-перше, втрата громадянства, і, по-друге, громадян­ство може бути припинене за підставами, передба­ченими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України. Закон України не передба­чає ще одну підставу, яка поширена в деяких країнах, зокрема позбавлення особи громадянства як санкція

держави.

Отже, громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства Украйни;

3) за підставами, передбаченими міжнародними до­говорами, які ратифіковані Верховною Радою України, — так проголошує ст. 19 Закону.

Вихід з громадянства (експатріація – від лат. ех колишній, patria – батьківщина) відбувається тільки з ініціативою самої особи (по відношенню до дітей можуть діяти їхні законні представники). Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи (ст. 19),

Вихід з громадянства передбачається законами більшості країн світу. Право громадянина на вихід з громадянства випливає зі ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., де говориться, щ кожна особа має право залишити будь-яку державу, враховуючи свою власну. Ст. 25 Конституції України передбачає, що громадянин України не може бути позбавлю ний громадянства і права змінити громадянство України.

Експатріація може бути вільною або мати дозвільний характер. Вільна експатріація характерна для англо американської системи права. Вихід же особи з громадянства у дозвільному порядку відбувається шляхом по дачі зацікавленою особою клопотання. На вихід особи :

громадянства в такому випадку необхідний дозвіл ком­петентного органу.

Існування такого порядку пов’язане з тим, що держава передбачає певні умови, за яких особа не мох вийти з громадянства.

Оскільки громадянство — це правовий зв’язок, який виявляється у правах і обов’язках, то можна припустити що при невиконанні певних обов’язків вихід з громадянства може бути обмежений на деякий час, тобто д. виконання цих обов’язків.

Вихід з громадянства повинен чітко регулювати, законодавством країни. В принципі, вихід особи з громадянства повинен розглядатись як право особи, з одного боку, і обов'язок держави дозволити вихід з громадянства, — з іншого боку. Відмова у виході з громадянства повинна розглядатись як неправомірна, якщо особа не має перед державою невиконаних обов’язків, і свою чергу, обсяг прав і обов'язків встановлюється самостійно, згідно з принципом державного суверенітету. І відмова особі у виході з громадянства у зв'язку з невиконанням певних обов’язків, зміст яких не суперечить загальноприйнятим нормам міжнародного права, по­винна розглядатись як правомірна.

Закон України передбачає відмову в клопотанні, "якщо особа, яка порушила клопотання" про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов’язання, з якими пов’язані істотні інтереси юридичних, чи фізичних осіб на території України, або якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства".

У Закот України „Пре громадянство України” не вказується прямо на відому у виході з громадянства Ук­раїни у зв’язку з не проходженням громадянином дійсної військової служби, але це розуміється, очевидно, зако­нодавцем як „невиконані перед державою обов'язки”,

Більшість країн поступово відмовляються від заборони виходу з громадянства у зв’язку з не проходженням особою військової служби.

Законодавство більшості країн також передбачає для біпатридів вихід з громадянства у формі відмови від гро­мадянства. Таке положення закріплене в Гаазькій конвенції 1930 р. і Європейській конвенції про скорочення випадків множинності громадянства 1963р. Закріплення в законодавстві такої форми виходу з громадянства характерно для країн з дозвільною системою виходу з громадянства.

Поширеним є таке положення, що особа, яка бажає вийти з громадянства, повинна мати громадянство іншої держави або отримати його протягом певного строку після виходу з громадянства (Німеччина, Японія, Австралія).

Таким чином, бажання мати громадянство іншої країни є не тільки, умовою, а й, практично, підставою для виходи з громадянства.

Закон України про громадянство не пов’язує вихід, з громадянства з набуттям особою нового громадянства. Однак ст. 19 Закону „Про громадянство України” пе­редбачає, що „у виході з громадянства України може

бути відмовлено, якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства". Тобто, практично, підтверджується те, що бахання набути громадянство другої держави є підставою виходу з громадянства, і в Україні.

За законодавством деяких країн натуралізація особи в іншій державі є підставою для автоматичної втрати громадянства. В цьому разі держава в своєму законодавстві тільки констатує, що особа не може більше бути громадянином держави. При автоматичній втраті громадянства громадянство може втрачатись як з моменту здійснення факту, передбаченого законодавством, так і з моменту видання компетентним органом юридичного акту. Громадянство України втрачається від дня виданий Указу Президента України. Тобто втрата громадянств відбувається не автоматично, а в порядку, передбачені му законом.

Згідно з чинним Законом про громадянство України (ст. 20), громадянство України втрачається:

1) внаслідок вступу особи на військову служба, службу безпеки, в поліцію, органи юстиції або в інші органи державної клади га управління в іноземній державі без згоди на державних органів України;

2) якщо громадянство України набуто внаслідок подання за відомо неправдивих відомостей або фальшив, документів;

3) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала на консульський облік протягом семи, років.

Перша підстава втрати громадянства притаманна багатьом законодавствам багатьох країн світу, хоча деякі держави застерігають, що позбавлення громадянства неможливе, якщо особа стає апатридом, що закріплено в Конвенції 1961р. про скорочення кількості осіб без громадянства.

Друга підстава також дуже поширена.

Третя ж підстава втрати громадянства - перебуван­ня особи, яка знаходиться за межами України на кон­сульському о бліці, трапляється досить рідко. Конвенція ООН про скорочення кількості осіб без громадянства 1961 року встановлює наступну норму: "Громадянин не втрачає громадянства ні в випадках залишення ким його країни, ні в результаті проживання на території інозем­ної держави, ні через порушення обов'язку заявити про своє місцезнаходження, ні з іншої подібної підстави, якщо він стає апатридом".


5. Органи, які вирішують питання, пов'язані з громадянством України


До органів, які беруть участь у вирішенні питань, пов'язаних з громадянством, належать: Президент України; Комісія з питань громадянства при Президен­тові України; Міністерство внутрішніх справ і підвідомчі йому органи; Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном.

В системі органів, покликаних вирішувати питання щодо громадянства, найбільші повноваження має Пре­зидент України, оскільки він як глава держави уповно­важений вирішувати питання, пов'язані із громадян­ством України. Конституція України встановлює, що Президент приймає рішення про прийняття до грома­дянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні іноземним громадянам і особам без громадянства (ст. 106, п. 26). Закон "Про громадянство України" також підтверджує: "Президент України приймає рішення про: 1) прийняття до грома­дянства України, 2) припинення громадянства Украї­ни". Тобто саме Президент України приймає остаточні рішення щодо цих питань. З питань громадянства Пре­зидент видає Укази. Всі інші державні органи, пов’язані з вирішенням питань громадянства, здійснюють лише підготовчу роботу.

До органів, які відають питаннями громадянства України, Закон зараховує Комісію з питань громадян­ства України, яку створює Президент для попереднього розгляду питань, пов’язаних з громадянством. Ця Ко­місія взаємодіє з МВС та МЗС України, органами культури, науки й освіти щодо проблем громадянства. Комісія підтримує зв’язки з українськими та закордонними організаціями з питань поновлення чи набуття громадянства. Через засоби інформації вона дає пояснення стосовно громадянства, проводить конференції і народи з цих питань.

Комісія вносить на розгляд. Президента України зауваження по кожній заяві. Вона дає висновки про збереження умов прийому в громадянство: відмова від и земного громадянства; постійне проживання на території України протягом останніх п’яти років; володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування існування законних джерел існування; визнання виконання заявником Констанції України Комісія з’ясовує факти, які можуть бути перепоною особі стати громадянином України. Рішення Комісії оформляєте протоколом, який підписується всіма членами Комісії, що брали участь у засіданні.

Міністерство внутрішніх справ України і його органи на місцях виконують велику підготовчу роботу з питай г пов’язаних з громадянством України. Ст. 29 Закону про громадянство України передбачає наступні повноваження органів внутрішніх справ: 1) прийняття від осіб, які проживаю на території України, заяв з питань громадянства України і разом із необхідними документам, надіслання їх на розгляд Президента України; 2) визначення належності осіб, які проживають на території; України, до громадянства України; 3) підготовка представлень про втрату громадянства України особами, які проживають на території України; 4) реєстрація припинення громадянства особами, які постійно проживаю на території України.

Цікаво, що нова редакція Закону „Про громадянство України” визначає таке повноваження, як реєстрація припинення громадянства України особами, які постійно проживаюсь на території України, а окремим пунктом виносить підготовку подання про втрату громадянства України особами, які постійно проживають на території України. Але кому вони готують таке подання, не вказується. Мабуть, Комісії з питань громадянства при Президентові України.

Взагалі Міністерство внутрішніх справ і підвідомчі йому органи, які наділені відповідною компетенцією, виконують три основні функції. По-перше, вони прий­мають від осіб, які постійно проживають на території України, заяви з питань громадянства на ім'я Президен­та України через органи внутрішніх справ за місцем по­стійного проживання заявників Заява повинна бути скріплена підписом заявника із зазначенням дати скла­дання.

Міністерство внутрішніх справ перевіряє факти і до­кументи, які надані заявником, після чого направляє клопотання з питань громадянства зі своїм висновком і висновком Міністерства закордонних справ України до Комісії при Президентові України у питаннях грома­дянства та до Служби безпеки України, яка, в свою чер­гу, свій висновок по даній справі надсилає також до Ко­місії при Президентові України у питаннях грома­дянства

Щодо функцій Міністерства внутрішніх справ, то, по-друге, органи внутрішніх справ приймають остаточні рішення щодо належності осіб, які постійно прожи­вають на території України, до українського грома­дянства, реєструють втрату громадянства України осо­бами, які проживають на території України Щодо визначення належності до громадянства України, то заява подається в органи внутрішніх справ за місцем постій­ного проживання цієї особи При визначенні Комісією при Президентові України у питаннях громадянства на­лежності особи до громадянства України застосовуються законодавчі акти України і правила міжнародних дого­ворів України, що діяли на момент настання обставин, з якими пов'язується належність особи до громадянства України.

По-третє, органи внутрішніх справ ведуть облік осіб, які проживають на території України, і визначають їх належність до громадянства України. Також на них по­кладено виконання рішень у питаннях громадянства Щодо осіб, які постійно проживають в України. А саме: видавати паспорт громадянина України особам, які на­були громадянства України у встановленому Законом порядку, або робити відповідний запис про належність до громадянства України у документах дітей, які не досягли 16-ти років. Особам, які проживають в Україні і не є громадянами України — видавати посвідки на про­живання.

Питаннями, пов'язаними з громадянством України займаються також Міністерство закордонних справ Ук­раїни, дипломатичні представництва та консульські ус­танови України за кордоном. По суті, ця система відом­чих органів виконує три основні функції з питань. Пов’язаних із громадянством: підготовчу, реєстраційну та облікову, тому що вони: 1) приймають від осіб, які по­стійно проживають за кордоном, заяви з питань грома­дянства України і разом з необхідними документами надсилають їх на розгляд Президента України; 2) визна­чають належність осіб, які постійно проживають за кордоном, до громадянства України; 3) реєструють втрата громадянства України особами, які постійно прожива­ють за кордоном; 4) ведуть облік громадян країни, які постійно проживають за кордоном (ст. 31).

Нова редакція Закону від 16 квітня 1997 р. додає до повноважень Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ ще Й таке: "готують подання про припинення громадянства України особами, які постійно проживають за кордоном, та, в залежності від підстав припинення, оформляють такі документи: 1) подання; 2) документ, що підтверджує факт добровільного набуття особою громадянства іншої держави; 3) документ, який підтвер­джує, що особа перебуває на військовій службі, у служб» безпеки, правоохоронних органах, органах юстиції іншої держави; 4) висновок відповідних органів про неправ­диві відомості або фальсифікацію документів, які були подані для набуття громадянства України, або рішення суду; 5) документ відповідного дипломатичного пред­ставництва чи консульської установи України про те, що особа, яка постійно проживає за кордоном, протягом п'яти років без поважних причин не стала на кон­сульський облік".

Усі функції щодо порядку розгляду заяв і подань з питань громадянства України, які на території України виконує Міністерство внутрішніх справ України, та но­таріальні функції щодо таких заяв і подань за кордоном здійснюють дипломатичні представництва або кон­сульські установи України.


Література


  1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- К. „ДОК-К” , 1996.- 40 стор.

  2. Коментар до Конституції України : Наук. - популярне видання. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 с.

  3. Закон України „ Про громадянство України ” від 8 жовтня 1991 р.

  4. Загальна Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.

  5. Конституційне право України , за редакцією доктора юридичних наук, професора В. Ф. Погорілка, К. 1999 р.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: