Xreferat.com » Рефераты по праву » Загальне вчення про зобов'язання

Загальне вчення про зобов'язання

зв'язку із зростанням ролі зобов'язань у цивільному обо­роті і господарському житті приділяється більше уваги до фактів порушення їх. Будь-яке порушення умов договору чи іншого зобов'язання зумовлювало певне порушення ритму господарського життя, дезорганізовувало цивільний оборот Тому наслідки невиконання зобов'язань ретельно регламен­тувалися римським правом.

Невиконанням або неналежним виконанням зобов'язан­ня визнавалося порушення умов договору або однієї з наве­дених вище вимог до виконання. Наприклад, якщо договір не виконаний в зумовлений строк — це невиконання, якщо ж виконаний з прострочкою — неналежне виконання. На­слідки в обох випадках наступали однакові, їх могло бути два — або відповідальність боржника, або звільнення його від відповідальності.

Відповідальність боржника за невиконання або неналеж­не виконання зобов'язання наставала лише за наявності спеціальних умов — вини і наявності збитків. При відсут­ності хоча б однієї з цих двох умов відповідальність не на­ставала.

Відповідальність у римському праві ґрунтувалась на прин­ципі вини: є вина — є відповідальність, немає вини — немає відповідальності. Отже, відповідальність боржника за неви­конання або неналежне виконання зобов'язання наступала лише за наявності вини з його боку. Якщо зобов'язання не було виконано або виконано неналежне, проте в цьому не було вини боржника, він відповідальності не ніс.

Римські юристи розуміли вину як недотримання поведін­ки, що вимагається правом. Юрист Павло писав: «Якщо особа дотримувалась всього, що треба..., то вина відсутня» (Д.9.2 30.3). Іншими словами, вина трактувалась як проти­правна поведінка. Сучасна теорія розрізняє власне вину і протиправну поведінку.

Римське право знало дві форми вини: а) умисел — dolus, коли боржник передбачав настання результатів своєї пове­дінки і бажав їх настання; б) необережність, необачність — culpa, коли боржник не передбачав результатів своєї пове­дінки, проте мав би передбачити їх. За словами Павла: «Вина наявна тоді, коли не було передбачено те, що могло бути передбачено уважною людиною» (Д.9.2.31).

Необережність буває різного ступеня — груба і легка.

Груба необережність — culpa lata — це невияв тієї міри піклування, уваги, дбайливості, обережності, яку звичайно виявляють нормальні люди. Ульпіан писав: «Груба вина — це надзвичайна недбайливість, тобто нерозуміння того, що всі розуміють» (Д.50.16.213.2). За своїм значенням груба вина прирівнювалася до умислу. Юрист Нерва стверджував, що «надміру груба вина є умислом» (Д.16.3.32).

Легка необережність — culpa levis — визначалася порівнян­ням поведінки будь-якого «хорошого», дбайливого, доброго господаря з поведінкою боржника. Якщо поведінка борж­ника поступалася дбайливості господаря, вона була виною, але легкою виною. Римські юристи розробили модель тако­го доброго, турботливого, дбайливого господаря, поведінка якого була еталоном для визначення вини боржника. Таку вину називали ще culpa levis in abstracto — виною за абстрактним критерієм, тобто мірою для порівняння слугувала якась абстракція, невизначеність.

Крім того, римське право знало ще один ступінь — culpa in concrete — конкретну вину, її визначали порівнянням ставлення особи до власних і чужих справ (речей) Якщо боржник до чужих справ (речей) ставився гірше, ніж до своїх, то наявна була конкретна вина. Як приклад конкретної вини в джерелах наводяться відносини товаришів між собою. Якщо товариш відносився до справ товариства як до власних, його поведінка була бездоганною, якщо гірше — винною (Д. 17.2.72).

За умисел і грубу вину (необережність), відповідальність наступала без будь-яких винятків, а за легку необережність (недбайливість) — не завжди. Остання залежала від того, в чиїх інтересах було укладено договір. Якщо в інтересах борж­ника, то він зобов'язаний був виявляти максимум дбайли­вості, уваги і тому відповідав і за легку вину. Наприклад, одержавши за договором позички в тимчасове і безоплатне користування чужу річ, боржник зобов'язаний був виявити підвищену увагу до її схоронності. Якщо ж річ зіпсувалася або загинула, то він відповідав за найменшу необачність, найлегшу недбайливість і необережлість.

У договорах, що були укладені в інтересах кредитора, ї яких боржник ніякої вигоди не мав, відповідальність насту­пала лише за грубу вину. Наприклад, у договорі схову той, хто зберігав річ, ніякої вигоди не мав, оскільки цей договір у римському праві був безоплатним. Отже, якщо псування або загибель речі, переданої на схов боржнику, наставали не в результаті його умислу або грубої вини, він відповідаль­ності не ніс.

При рівній вигоді сторін, їхньому взаємному інтересі відпо­відальність боржника наступала за будь-яку вину

Із загального правила про відповідальність за вину в рим­ському праві були винятки. Власники заїжджих дворів, го­телів і кораблів несли підвищену відповідальність за пропа­жу, загибель речей, переданих їм на схов. Вони відповідали без вини, тобто за випадкову загибель — безвинна відпові­дальність. Претор поклав на цих осіб підвищену відпові­дальність у зв'язку з грабіжництвом, розбоєм і піратськими нападами, що почастішали, оскільки в деяких випадках співу­часниками, організаторами могли бути зазначені особи.

У розвиненому римському праві відповідальність боржни­ка за невиконання або неналежне виконання зобов'язання наступала в разі неодмінної умови, коли неправомірна по­ведінка боржника заподіяла майну кредитора збитки, тобто внаслідок невиконання або неналежного виконання зобо­в'язання майнові інтереси кредитора порушені і він мав певні збитки

Спочатку відповідальність боржника мала особистий ха­рактер його карали фізично (били різками, садо­вили в боргову яму, башту або навіть тюрму). Закони XII таблиць доносять до нас картину жахливих покарань, що застосовувались до несправних боржників. У таблиці III розповідається, що кредитор мав право посадити боржника в тюрму на 60 днів. Протягом цього строку його двічі виво­дили в базарні дні до претора на комісії, оголошуючи при цьому суму боргу, яку він заборгував. Якщо ніхто не вияв­ляв бажання сплатити за нього борг і викупити його на сво­боду, на третій базарний день боржника страчували або про­давали за Тібр, тобто в рабство. Ця ж таблиця проголошува­ла «У третій базарний день хай розрубають боржника на частини. Якщо відсічуть більше або менше, то хай це буде їм виною»

З розвитком товарообігу римляни дійшли висновку, що покарання боржника навіть смертю не відшкодовує заподі­яних кредитору майнових збитків. Набагато краще і вигід­ніше замість фізичної розправи примусити боржника до відшкодування заподіяних збитків, відповідати власним май­ном. Так, особиста відповідальність замінюється майновою, за якою боржник відповідає своїм майном. У приватному праві вона посіла усталене місце.

Майнова шкода (збитки) є обчислене в грошах будь-яке змен­шення наявного майна та інше ущемлення майнового інтересу однієї особи, заподіяне протиправними діями іншої особи. По­няття шкоди в римському праві складалося з двох елементів: a) damnum emergens — позитивна втрата; б) lucrum cessans — втрачена вигода. Ульпіан вважав, що слід ураховувати не тільки позитивну втрату, а й втрачену вигоду (Д-13.4.2.8).

Позитивна втрата — будь-яке зменшення наявного май­на; втрачена вигода — неодержання передбачуваного доходу (наприклад, вбитий раб-співак, раб-художник). Зменшення майна рабовласника на вартість одного раба — позитивна втрата, проте раб приносив його власнику певну вигоду своїм талантом, якого рабовласник позбавився — це втрачена вигода.

Розмір шкоди визначався в грошах з урахуванням конк­ретних обставин, часу і ринкової кон'юнктури. Боржник ніс „відповідальність в обсязі заподіяної шкоди

У приватному праві на визначення обсягу відповідальності боржника не впливає ступінь його вини. Вона має значення лише для встановлення відповідальності боржника або звільнення його від відповідальності. Наявність легкої вини дає підстави притягти до відповідальності позичальника за договором позички, але звільняє від відповідальності того, хто зберігав її. Обсяг встановленої відповідальності боржни­ка не залежить від ступеня вини. Він несе однакову відпо­відальність за умисел, грубу і легку вину.

Крім того, важливо враховувати ще один момент. Відпо­відальність однакова за будь-яку вину. А якщо немає вини, але є відповідальність? У якому випадку вона буде більш суворою — за грубу вину чи за умисел, легку вину чи без вини? Обсяг її завжди буде однаковим (за будь-яку вину і без вини) — в розмірі заподіяної шкоди. Однак підвищена, більш сувора відповідальність буде у випадках, коли вона настає без вини. Відповідальність за вину природна, зако­номірна. Коли ж вона настає без вини — це важко усвідом­люється, здається несправедливою, а тому більш суворою.

Теорія відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання та інше протиправне заподіяння шкоди чужому майну, розроблена римськими юристами, виявилась настільки життєздатною, що збереглася в своїй основі і в сучасному праві.

Римське приватне право знало дві підстави звільнення боржника від відповідальності за невиконання або неналеж­не виконання зобов'язання: випадок і нездоланна сила.

Випадок — casus — це спеціальний правовий термін для позначення загибелі речі або іншої неможливості виконати зобов'язання без вини боржника. Іншими словами, це збіг обставин, за яких немає вини боржника, проте виконати зобов'язання неможливо.

За загальним правилом за випадок боржник відповідаль­ності не несе (за винятком капітанів кораблів, господарів заїжджих дворів і готелів). Джерела стверджують: casus a nullo praestatur — за випадок ніхто не відповідає.

Нездоланна сила (непереборна сила) — vis major — дії сти­хійних сил природи, які неможливо ні передбачити, ні усу­нути. Загибель речі або інша неможливість виконання зобо­в'язання, що настала внаслідок дії нездоланної сили, звільняє боржника від відповідальності.


Забезпечення зобов’язань

Кредитор завжди заінтересований у тому, щоб зобов'язан­ня було виконане реально і в установлений строк. У випад­ку його невиконання боржником кредитор має право по­вернути стягнення на його майно. Проте кредитор воліє бути

впевненим як в реальному і своєчасному виконанні самого зобов'язання, так і в реальній можливості відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання. Крім того, він хоче мати правові засоби, які б примушували боржника до добровільного і своєчасного виконання зобов'язання на­станням негативних для нього наслідків.

Римляни розробили досить широку систему правових за­собів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: завда­ток, неустойка, застава, порука.

Завдаток — агга — грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) дає другій стороні — кредитору (продавцю) в момент укладення дого­вору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту укла­дення договору. Без нього договір не втрачав свого юридич­ного значення, проте завдаток підтверджував вірогідність договору. Штрафну функцію він набував уже в епоху Юстініана, який встановив її указом від 528 р. Ця функція поля­гала в примусі боржника до виконання зобов'язання — агга poenalis. При забезпеченні зобов'язання завдатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобо­в'язанням.

Неустойка — stipulatio poena — визначена в договорі гро­шова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити креди­тору в разі невиконання або неналежного виконання зобо­в'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала харак­тер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основ­ний договір за яких-небудь причин виявлявся недійсним, визнавалась недійсною і неустойка.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право ви­магати або виконання зобов'язання, або виплати неустой­ки. Витребування виконання зобов'язання і виплати неус­тойки допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка).

Застава — pignus, hypotheca — право на чужу річ. Викла­дається у відповідному розділі

Припинення зобов'язання, крім виконання

Нормальним способом припинення зобов'язань є його виконання. Проте в діловому житті зустрічалися випадки, коли зобов'язання могло припинитися, крім вико­нання: новація, залік, смерть однієї із сторін в особистих зобов'язаннях, які були тісно пов'язані з особою кредитора або боржника, випадкова неможливість виконання зобов'я­зання.

Новація — novatio — це договір, який відміняв дію раніше укладеного договору і породжував нове зобов'язання. Нова­ція погашала дію раніше існуючого зобов'язання за умови, що: а) новація укладалась саме з цією метою — погасити попереднє зобов'язання; б) у ньому був новий елемент по­рівняно з попереднім зобов'язанням. Цей новий елемент міг виразитися в зміні підстав (наприклад, борг із позики пере­творювався в борг купівлі-продажу), змісту (замість переда­вання речі в найм вона вважалась переданою в позичку) тощо. Якщо ж змінювалися сторони в зобов'язанні, то це вже була поступка вимогою або переведення боргу.

Залік — compensatio. У господарському житті інколи скла­далось так, що між одними і тими самими суб'єктами вини­кало кілька зобов'язань і при цьому деякі з них були зуст­річними. Наприклад, Тіцій продав Люцію земельну ділянку з відстрочкою платежу на рік за дві тисячі динарій. Протя­гом цього року у Тіція виникла гостра потреба в грошах. Вимагати від Люція сплати боргу він не міг, оскільки строк платежу ще не настав. Тіцій попрохав у Люція одну тисячу динарій в борг на півроку. Договір було укладено. Отже, між суб'єктами виникло два зобов'язання, обидва грошові, обидва «спілі» — строк платежу за обома зобов'язаннями наставав приблизно одночасно. Обидва зобов'язання зустрічні, бо права вимоги, що випливають з них, взаємні — кредитор за першим зобов'язанням має право вимоги до боржника, а за другим — боржник має право вимоги до кредитора.

При остаточному розрахунку за такими зобов'язаннями застосовувався взаємний залік. Люцій заборгував Тіцію дві тисячі динарій, проте Тіцій також заборгував Люцію одну тисячу динарій. Тому немає потреби здійснювати повні роз­рахунки за обома зобов'язаннями, можна скористатися за­ліком. Люцій сплачував Тіцію тільки одну тисячу динарій, оскільки мав право вимагати сплати не двох тисяч, а з ура­хуванням і свого боргу. Таким чином, обидва зобов'язання погашалися одночасно і припинялися невиконанням.

Для застосування заліку необхідно було дотримуватися вста­новлених правил: а) вимоги зустрічні; б) дійсні; в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно тощо); г) «спілі», тобто за обома зобов'язаннями наставав строк платежу; д) безспірні. За загальним правилом смерть однієї із сторін не припи­няє зобов'язання, оскільки на спадкоємців переходять як права, так і борги. Проте у випадках, де особистість борж­ника має особливе значення (наприклад, аліментні зобов'я­зання), смерть аліментозобов'язальної особи (аліментоправомочної) припиняє зобов'язання. Крім того, тут слід заува­жити, що борги, які випливали з деліктів, також не перехо­дили в спадщину. Проте, якщо внаслідок делікту спадкоємці збагатилися, збагачення підлягає вилученню, до складу спад­щини воно не повинно було входити. Хоча за сам делікт спадкоємці відповідальності не несли (Д.3.6.5).

Зобов'язання також припиняється, крім виконання, якщо наставала випадкова неможливість виконання — іmpossibilium. Вона могла бути фізичною і юридичною. Фізич­на наставала тоді, коли предмет зобов'язання випадково гинув, а юридична —коли предмет зобов'язання вилучався з обігу. Наприклад, укладено договір про продаж раба, проте після його укладення раба викупили на свободу. Наставала юридична неможливість виконання, оскільки проданий раб став вільним, а вільна людина не може бути предметом обігу.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: