Xreferat.com » Рефераты по праву » Проблема праворозуміння (Проблема правопонимания)

Проблема праворозуміння (Проблема правопонимания)

увагу на відмінностях звичаєвого права від державного. На його думку, їх можна звести до таких положень:

1) правові норми, які існують в суспільних зв’язках (звичаєве право), “стають правом дотичної держави” після санкціо­нування їх відповідними державними органами;

2) правові норми, встановлені або санкціоновані держа­вою, забезпечуються зовнішнім (фізичним), а звичаєве право – внутрішнім (морально-етичним) примусом;

3) норми звичаєвого права виникають у суспільних зв’язках і тримаються на внутрішній силі народу. Цієї сили не може подолати жодна держава, проте кожна мусить визнати цей первісний, безпосередній спосіб творення права.

Автором сучасної нормативістської концепції праворозу­міння вважають Г.Кельзена, на думку якого право представляє собою струнку, з логічно взаємозв’язаними елементами ієрар­хічну піраміду на чолі з “основною нормою”.

Предмет вивчення теорії права складають законодавчі норми, їх елементи, їх взаємовідносини, порядок як ціле, його структура. Мета теорії – забезпечити юриста (право­знавця і практика), насамперед суддю, законодавця чи викла­дача розумінням і описом позитивного права (законодав­ства) їх країни. Така теорія виводить свої поняття виключно із змісту позитивних законодавчих норм. На думку Кельзена, правова реальність – в позитивності закону. Реальність, тобто саме існування позитивного права, не залежить від своєї відповідності чи невідповідності спарведливості чи “природному праву”.13 Те, що не може бути виявлене в змісті позитивних юридичних норм, не може увійти в поняття права.

Зведення права лише до позитивних норм не вірне, оскільки приводить до висновку, що без держави немає права. А між тим держава в якості певної форми суспільства з’яви­лась порівняно пізно в історії людства. До неї були інші, більш ранні форми суспільства. В середні віки з’являються такі види права, які створювались окремо від держави і державної влади – особливе право міщан, право селян, право цехів і гільдій, право, встановлене церквою.

Напротязі всієї історії поняття права розвивалося. Розвиток права відбувався в напрямку поступової раціона­лі­зації міфічних уявлень. Спочатку воно розумілось як запо­віді, веління Бога. Пізніше під правом почали розуміти також закони, встановлені державою. Але майже завжди головним змістом права вважали свободу і справедливість.

Правові ідеї різних мислителів знайшли своє відобра­ження і у сучасних правових концепціях, які багато в чому спираються на їх праці.


ІІ. Концепції праворозуміння: порівняльний аналіз

Основоположною проблемою теорії права є проблема сут­ності і соціальної природи права.

Сучасні теорії права не мають єдиного розуміння сутності права. А натомість є набір окремих концепцій, напрямків в теорії права, серед яких можна виділити основні. Особливо широкого поширення в сучасній політології і науці права отримали соціологічний, солідаристський, нормативіст­ський (неопозитивізм), психологічний напрямки, а також теорії “відродженого природного права”.

Згідно теорії природного права, родоначальниками якої були Гроцій, Гоббс, Локк, Монтеск’є та ін., в суспільстві поряд з правовими нормами, встановленими державою, існує також природне право. Природне право належить людині від народжен­ня і включає в себе право на життя, особисту свободу, приватну власність, право бути щасливим. Ці права визнаються невід’ємними, і всяке посягання на них інших осіб, в тому числі і держави, є правопорушенням або взагалі злочином. Позитивне право встановлюється державою у формі законів та інших нормативно-правових актів. В основі цього лежать природні права людини. Закон визнається постільки, поскільки він відповідає, розвиває і конкретизує природні права людини. Несправедливий закон не створює право – такий основополож­ний принцип даної теорії.14

Але при всьому своєму демократизмі теорія природного права має суттєві недоліки, які легко виявили її опоненти.

По-перше, ця теорія є антиісторичною. Вона містить перелік таких прав, які ніби-то завжди належали людству і незмінно супроводжують його і в наш час і ніщо їх не може відмінити чи змінити. Подібний принцип був висунутий Гроцієм, який визнавав природне право настільки непорушним, що воно не може бути зміненим навіть Богом.

Між тим історія людства переконливо доводить зворотнє – постійну змінність як умов існування людини, так і необхідної для існування системи правил поведінки. Людям, які жили в умовах родового ладу, невідомі та й не потрібні більшість природних прав, виведених буржуазними ідеологами. Наприклад, їм невідоме право приватної влас­ності, право на особисту свободу. В умовах економічної рівності були непотрібними і основні принципи природного права – рівноправність і братерство.

По-друге, представники теорії природного права не мають чітких критеріїв, за якими б можна було якось відрізнити природне право від позитивного. Так, Гроцій визнавав природ­ним рабство. В якості форми державного устрою, яка найбільше відповідає принципам природного права, Гоббс визнавав необмежену монархію, тоді як Локк – обмежену монархію.

По-третє, теорія природного права ніяк не могла пояснити, яким чином на основі порівняно невеликої сукуп­ності природних прав виростає таке різноманіття пра­вових систем.

В середині ХХ ст. теорія природного права була суттєво обновлена. Розширилася система природних прав людини. Тепер до неї увійшли не тільки права, покликані охороняти особис­тість від державної сваволі, але й багато соціально-еконо­мічних, політичних прав, без реалізації яких особистість не може бути вільною у своїх діях. Це право народу встановлю­вати конституцію, активно приймати участь у політичному житті, об’єднуватись в політичні пар­тії, право на працю, на справедливу заробітну плату, рівність громадян перед судом і законом.

Згідно з теорією відродженого природного права (сучасна модифікація природно-правової теорії) те право, яке ство­рюється державою, є похідним по відношенню до вищого, при­родного права, яке витікає з людської природи. В рамках теорії відродженого природного права виділяється два основ­них напрямки – неотомістська теорія права і “світські” концепції природного права.

Неотомізм – найновіша інтерпретація середньовічного вчення Фоми Аквінського. Божественний закон покликаний усунути недосконалість людського, позитивного закону, якщо він розходиться з природним правом.15 Прибічники неотомізму підкреслюють переважання природного права над правом людським, позитивним, тобто встановленим державою.

“Світська” доктрина природного права виходить із етичної першооснови права, із необхідності відповідності правових установлень моральним вимогам природного права, основаного на стандартах справедливої поведінки. Для цієї теорії характерним є визнання в якості основи “правильного”, “законного” права деякої природної нормативної системи, яка не співпадає з позитивним правом.

Позитивне значення природно-правової теорії в наступ­ному: по-перше, вона стверджує ідею природних, невід’ємних прав людини; по-друге, завдяки цій теорії почали розрізняти право і закон, природне і позитивне право; по-третє, вона концептуально поєднує право і мораль.

Два види права визнають і представники психологічної теорії права, основоположником якої був російський право­знавець Л.І.Петражицький.

Право трактується головним чином як психологічна діяльність людини, її правові, “імперативно-атрибутивні” емоції, почуття оцінки, переживання. Емоції поділяються на: а) переживання позитивного права, встановленого державою; б) переживання інтуїтивного, особистого права. Людина відчуває себе зв’язаною домаганнями інших осіб, які очікують від неї виконання певних зобов’язань. Саме такі психологічні переживання визначають конкретні акти поведінки людини і виступають її дійсним, реальним правом.

В суспільстві існує також офіційне право, встановлене державою у вигляді законів і інших нормативно-правових актів. Закони можуть впливати на інтуїтивне право людини, на процеси формування її волі. Але все ж вони не завжди домінують у рішеннях, які приймають індивіди. Останні можуть брати до уваги інші соціальні норми і діяти всупереч уста­новленням офіційного права. Тому діюче в суспільстві право значно ширше встановлених державою нормативних приписів і включає в себе всю сукупність психічних переживань людини і не тільки її. Природні прояви психоло­гічних переживань представники цієї теорії виявляють у мурах, шимпанзе, інших тварин і комах і, відповідно, визнають їх суб’єктами права поряд з людиною.

Право розглядається не як суспільне явище, пов’язане з державою, а як дещо інтуїтивне, як явище, що існує в сфері емоцій, індивідуальних психічних переживань людини. Таким чином, державний примус тут не виступає в якості суттєвої ознаки права. На перший план висуваються особисті психоло­гічні установки індивіда.

Позитивним є те, що ця теорія звертає увагу на одну з найважливіших сторін правової системи – психологічну. Не можна готувати і видавати закони, не вивчаючи рівень право­вої культури і правосвідомості в суспільстві, не можна і застосовувати закони, не враховуючи психологічні особливості індивіда.

Однак, правильно виділяючи певні психологічні аспекти права, це вчення розчиняє право в індивідуальній психіці, робить його тотожним правосвідомості, ігноруючи тим самим реальну об’єктивну природу права як складного явища соціального життя.

Найбільш поширена у нашій країні нормативістська кон­цепція праворозуміння (або позитивістська). Право – це система загальнообов’язкових, формально-визначених норм, які виражають і покликані забезпечувати свободу поведінки в її єдності з відповідальністю і відповідно до цього виступають в якості державно-владного критерію правомірної і неправо­мірної поведінки. Таке визначення права дає С.С.Алексєєв.

У наведеному визначенні достатньо чітко виражене нор­мативне уявлення про право, яке має багатьох прибічників, насамперед серед практичних юристів, а також серед вчених – представників галузевих юридичних дисциплін. Прибічники нормативного підходу головними вважають правові норми – законодавство і інші акти, а ними і керується кожний юрист-практик у своїй повсякденній діяльності.

Прибічники нормативістського підходу розглядають право як сукупність норм, що містять правила “належної поведінки”. Цей підхід полягає у тому, що норми права відрізняють від інших соціальних норм (звичаїв, традицій, моральних, політич­них, релігійних норм) за певними ознаками. Щоб розкрити поняття права, як і інші поняття, потрібно відрізнити їх від інших аналогічних соціальних явищ. З позицій нормативного підходу такими явищами є інші соціальні норми.

  1. Норми права відрізняються від інших соціальних норм тим, що вони регулюють найбільш важливі суспільні відносини з позицій держави і суспільства. Суспільних відносин надзвичайно багато, і вони регулюються нор­мами моралі, релігійними нормами, нормами громадських організацій і іншими соціальними нормами. Серед усіх цих суспільних відносин держава регулює найбільш важливі і для цього видає нормативно-правові акти.

  2. Право – це не одна норма, а сукупність або система норм, які формаль­но визначені. Формальна визначеність означає, що право і його норми сформульовані по правилам граматики і формальної логіки і викладені в нормативно-правових актах. В зв’язку із цим вони скла­дають систему писаного права.

  3. Правові норми на відміну від моральних і інших соціальних норм встановлюються або санкціонуються державою чи окремими її органами від імені держави і відповідно в межах своєї компетенції. Наприклад, Верховна Рада України приймає закони і постанови. Вона може доручати окремим гро­мадським організаціям розробляти проекти нормативно-правових актів, а потім затверджувати (санкціонувати) їх і вводити в дію. Це стосується, в першу чергу, трудового зако­нодавства, коли держава доручає профспілкам розробляти проекти таких нормативно-правових актів, або вони по своїй ініціативі їх розробляють.

  4. Оскільки норми права встановлюються або санкціо­нуються державною владою, то вони є загальнообов’язкові для всього населення, державних органів і посадових осіб. Загаль­нообов’язковість означає, що ці норми повинні викону­ватись всіма громадянами держави, іноземними громадянами і особами без громадянства.

  5. Норми права, на відміну від інших соціальних норм, охороняються засобами державного примусу в випадку їх порушень або погрозою застосування юридичних санкцій. За порушення норм моралі може наступати моральна відпо­відальність у вигляді громадського осуду або інших гро­мадських заходів. Держава за порушення норм моралі і інших соціальних норм таких санкцій не встановлює. Державні санкції – покарання застосовуються лише за порушення норм права, які встановлені державою.

Наведена характеристика права приводиться прихильни­ками вузького, власне нормативного підходу до його розуміння (С.С.Алексєєв, А.С.Піголкін).

Прибічники ж “широкого” розуміння права (В.С.Нерсесянц, Р.З.Лівшиц та ін.) виходять з того, що право не тотожне зако­нодавству. В розумінні права підкреслюється особлива роль морально-правових, політичних та інших принципів.

Цінність права у тому, що воно виступає як міра свободи, що отримала завдяки законодавчому визнанню офіційний дер­жавний захист. Право – нормативно закріплена справедливість. В свою чергу закон, що не відповідає справедливості, не є право, а справедливий закон – це правовий закон.

Позитивне значення нормативізму заключається в тому, що: такий підхід, по-перше, дозволяє створювати і вдосконалювати систему законодавства; по-друге, забезпечує певний режим законності, однорідне застосування норм права; по-третє, забезпечує формальну визначеність права, що дозволяє чітко окреслити права і обов’язки суб’єктів, фіксувати міри і засоби державного примусу.

Але при всіх своїх позитивних моментах, нормативний підхід до розуміння права все ж односторонній. Право при такому підході береться як дане, як зовнішня по відношенню до індивіда система правил, покликаних керувати його пове­дінкою, ігноруються природні і моральні начала в праві (за винятком “широкого” розуміння), абсолютизується держав­ний вплив на правову систему. Але разом з тим розумінням права повинні охоплюватись і закономірності правоутворення, і місце правової надбудови у всій суспільній системі, і право в дії – поєднання нормативів з реальною людською діяльністю.

На відміну від позитивістів історична школа (Г.Гуго, К.Ф.Савіньї, Г.Пухта) розуміє право як продукт народного духу, свідомості народу, який живе і проявляється у взаємо­відно­синах його представників. Право, як і мова, предста­вляє собою невід’ємний компонент народу чи нації і розвива­ється за аналогічними законами.

Утворення права здійснюється шляхом поступового роз­криття народного духу в історичному процесі. Народний дух визначає особливості народної правосвідомості, а вона виливається в норми права. Найбільш повним і послідовним джере­лом розвитку народного духу є народні звичаї. Закони також відображають народну правосвідомість. Але в них народна свідомість виражається постільки, поскільки пра­вильно сприймається і послідовно проводиться законодав­цем. Тому головне завдання законодавця заключається у виявленні і закріпленні в законах народного духу. Утворення права йде по законам об’єктивної необхідності, а не за бажанням окремих осіб чи органів. Держава, її органи не винаходять закони, а санкціонують існуючі в суспільстві порядки.

На думку представників історичної школи права, кожному народу притаманний свій дух і, відповідно, своя правосві­домість. Тому норми права одного народу не можуть бути придатними для інших народів і національностей. Щоб народ мав право, яке йому відповідає, необхідно виявити його дух, а цього можна досягнути лише проводячи історичні дослід­ження. І чим глибше уходить в історію народу дослідник, тим більш точними і повними будуть знання про народний дух і процеси його розвитку.

Основою для підходу до розуміння права, який умовно можна назвати “генетичним”, послужила марксистська формула про те, що класова воля, яка формує право, визначається матеріальними умовами життя цього класу.

Генетичний підхід до розуміння права розвивався у двох напрямках. Прибічники одного з них вбачають правові явища вже в об’єктивних передумовах права. Так, на думку Е.А.Лука­шової, “соціальна обумовленість права – це не тільки детер­мінованість його змісту досягнутим рівнем суспільного роз­витку, але і те, що певні суспільні відносини запрограмовані саме як правові”.16

Згідно з іншим напрямком право не співпадає зі своїм матеріальним джерелом, але за змістом адекватне йому. Прибі­чники цього напрямку вважають, що правом потрібно визнати лише таку нормативну систему, зміст якої відповідає певним вимогам, наприклад: відображає об’єктивні потреби суспіль­ства; виражає функції справедливого розподілу соціальних благ; уособлює загальні принципи соціальної справедливості і т.п.

У обох напрямках має місце спроба дати змістовну характеристику правової системи певної класово-історичної формації або навіть всіх формацій в цілому, а на цій основі визнати правом лише “хороше”, “правильне” право.

Зміст права різних епох зовсім не співпадає; воно змінюване і відображає природу конкретної формації, пануючі в ній соціальні інтереси, уявлення і ідеї.

“Право ніколи не може бути вище, ніж економічний лад і обумовлений ним культурний розвиток суспільства”, - писав Маркс.

Соціологічна концепція права. Право, яке розглядається не як застигла сукупність норм, а як діяльність фізичних і юридичних осіб – громадян, державних і суспільних органі­зацій, які дотримуються, застосовують і виконують правові приписи, є предметом соціологічного вивчення, яке набуло широкого поширення в останні десятиліття. На цій основі виникло і праворозуміння, орієнтоване на право в дії. Соціологічний підхід до розуміння права можна виразити у формулі Г.В.Мальцева “Право – це насамперед саме суспільне життя”.

Правові норми держави, на думку прихильників соціоло­гічного напряму в теорії права, - це лише частина права. Поряд з ними існує “живе право”, яке є не що інше, як фактичні відносини, що склались в суспільстві. Головне, стверджують вони, - вивчення реального порядку, тобто не тих приписів, які зафіксовані в правовій нормі, а самого процесу дії права в суспільстві, конкретних дій учасників право­відносин. В зв’язку з цим обгрунтовується ідея “гнучкості права”, іншими словами, можливість зміни правової норми в процесі її застосування. Звідси – відмова від “незапереч­ності” закону, вимога свободи суддівського “розсуду”. Ця теорія веде фактичного розширення “правотворчих” функцій судді і приниження ролі закону, оскільки суддя не зв’язаний юридичними нормами і може на свій розсуд вирішити ту чи іншу справу, покладаючись на власну інтуїцію.

Акцентуючи увагу на вивченні соціальних коренів права і його дієвої сторони, представники “соціологічного” підходу (його можна назвати також “функціональним”) намагаються осягнути право як дієвий момент реального суспільного життя. Правий Л.С.Явич, який стверджує, що “правові норми мертві, нежиттєві, не складають дієвого права, якщо за певних умов не можуть бути здійсненими у фактичній поведінці людей”.

Для соціологічної теорії характерні структурно-функціо­нальний підхід до права; виділення правовідносин в якості основних, найбільш суттєвих елементів права. Право не зво­диться закону.

Право в дії дає уявлення про смисл правового регулю­вання, його кінцеві цілі. Державна воля, втілена в правових нормах, на цій ступені матеріалізується в суспільних відно­синах, надаючи їм правову форму. Право в дії є його реалі­зація, що проявляється в правових відносинах, правопорядку, правовій поведінці. Урегульованість, законність, правопорядок, що забезпечуються в суспільстві, — необхідні елементи право­розуміння. Саме на основі вивчення дії права виникли ідеї про розширення предмета праворозуміння, про те, що потрібно брати до уваги не одні лише правові норми, а весь механізм правового регулювання, всю правову систему. Насправді, дія права здійснюється шляхом виконання (дотримання, використан­ня і застосування) правових норм. При цьому у вказану діяль­ність залучаються правозастосовчі органи, утворюються право­відносини, на неї впливає правосвідомість людей. Іншими словами, функціонує складний механізм правової системи, який не зводиться лише до юридичних норм. А це, в свою чергу, означає, що говорячи про право і його розуміння, ми не можемо ігнорувати тих складових частин механізму, які не є нормами права, але без яких норми діяти не можуть.

Позитивним моментом соціологічного підходу до розуміння права є прагнення пізнати право в дії, в процесі функціону­вання. При цьому дослідження правових явищ і інститутів переслідує мету перетворення соціальної дійсності, а саме право розглядається як інструмент соціального перетворення, засіб досягнення згоди між інтересами різних соціальних груп. Це зближує соціологічну теорію права з т. зв. соліда­ристською (соціальною) концеп­цією права.

В основі солідаристського напрямку або соціальної концепції права (Л.Дюгі) лежить ідея солідарності, тобто співробітництва у здійсненні влади різних соціальних прошарків і груп, які приймають участь у політичному житті. Згідно з цією теорією, кожний член суспільства повинен усві­домити соціальну функцію, встановлену правом, проникнутися ідеєю необхідності скоєння певних вчинків, що забезпечують солідарність всіх членів суспільства. Право виступає як виразник цієї солідарності, інструмент, що охороняє “спільні інтереси” всіх груп.

Таким чином, соціальна концепція, розглядаючи сутність права, представляє його як засіб досягнення гармонії. Вона направлена на пошук правових засобів, які допомагають усу­нути можливі соціальні конфлікти, забезпечити порядок в суспільстві. Це передбачає розгляд права не відокремлено, а поряд з іншими елементами соціальної дійсності – економікою, політикою, мораллю – в їх функціональній взаємообумовленості і взаємозалежності. Звідси – акцент на соціальні функції права в суспільстві, наприклад, як засобу усунення можливих соціальних конфліктів, вирішення інших соціальних проблем.

В соціальній концепції права обгрунтовується необ­хідність дослідження права в його взаємозв’язку з іншими елементами соціальної системи.

Принципово іншу трактовку права, його сутності дають основоположники марксизму. Розглядаючи суспільство як органічно цілісне утворення, що діє і розвивається за об’єктивними, незалежними від волі людей законами, К.Маркс і Ф.Енгельс досить чітко і послідовно розрізняли право і закон.

Право вони розуміли як міру свободи членів суспіль­ства. Кожний клас в силу його особливого становища в системі економічних відносин суспільства має свою міру свободи, своє право. Міра свободи членів класового суспільства не є рівною, а визначається їх належністю до певного класу. Відношенням класів до засобів виробництва визначається міра їх свободи, їх класове право. Зміст цього права складають претензії класу на певну долю матеріальних і духовних благ, які виробляються суспільством, на участь у політичному житті суспільства, в управлінні справами держави і на вільне вира­ження свого ставлення до соціального ладу, а також самови­раження в літературі і інших сферах мистецтва.

Отже, в суспільстві, розділеному на класи з їх супе­речливими інтересами, не існує єдиної міри свободи, єдиного права. Кожний клас має власне право, яке не тільки відрізня­ється від права інших класів, але й антагоністичне по відно­шенню до нього. Колізія прав вирішується тим, що економічно пануючий клас – власник засобів виробництва – бере в свої руки державну владу і проводить своє право у формі законів, надає йому всезагального характеру і вимагає обов’язкового виконання встановлених ним законів від всіх членів суспільства під страхом державного примусу.

Ідея багатоаспектного, багатостороннього підходу до права зараз, мабуть, найбільш точно відображає спільні зусилля вчених по його вивченню. Яких би поглядів на право вони не притримувались, всі проти однобічності. І життя це підтвердило, показавши, що розгляд правових проблем, наприклад, з позицій конкретної соціології, з інформаційної сторони чи в психологічному аспекті дозволяє підійти до розкриття нових рис права, збагачуючи відповідно його поняття. Саме шляхом розкриття нових відносин, сторін, рис і відбувається процес поглиблення поняття права.

Не одна якась сторона права – нормативна, його генезис чи право в дії – дає поняття права. Кожна з них – лише абстрактне його бачення. Поняття права складається як сума, синтез знань всіх правових дисциплін, які вивчають право у всіх його реальних проявах, сторонах, рисах, відносинах, перспективах.


ІІІ. Проблема єдиного розуміння права

Багатоманіття трактувань сутності і природи права в юридичній літературі нерідко розглядається як досить пози­тивне явище, що свідчить про досить високий рівень розвитку правової науки, і, насамперед, теорії права. Ніби-то завдяки різним трактуванням сутності права і його соціальної природи відкриваються різні сторони права, що сприяє його поглибленому і всебічному пізнанню.

Але є автори, які вважають, що ситуація з багатома­ніттям трактувань сутності і соціальної природи права заслуговує скоріше негативних, ніж позитивних оцінок. Той факт, що вчені не можуть вирішити дану проблему, яка є ядром, основою теорії права, свідчить про недостатньо високий рівень розвитку даної науки, яка змушена поки що задовольнятись рядом оригі­нальних, але досить суперечливих і недостатньо аргументо­ваних гіпотез. Те, що в одній теорії приймається за право, подається як право, переконливо спростовується іншою теорією. І навпаки. Між тим справжня наука повинна мати єдину теоре­тичну основу.

А які ж причини багатоманіття підходів до розуміння сутності і соціальної природи права? Чому не існує єдиного його розуміння? Багатоманіття поглядів вчених-юристів на цю проблему обумовлюється такими причинами:

  1. складністю права, багатоманіттям його проявів у суспільстві;

  2. впливом на процеси пізнання сутності права правової ідеології і класової боротьби;

  3. різними вихідними філософськими і методологічними основами;

Право, а точніше правове регулювання представляє собою досить складний і багатоманітний соціальний інститут, що діє в економічній, політичній, освітній і інших основних сферах суспільства. Одночасно правові явища і процеси присутні і у взаємовідносинах людей, їх правосвідомості, конкретних діях і вчинках. Складною і суперечливою постає зв’язок права з іншими соціальними нормами.

Питання про сутність права ускладнюється й тим, що вона не може бути виявлена індуктивним шляхом, в процесі виді­лення деяких ознак, притаманних всім чи більшій частині правових явищ. Такий шлях у кращому випадку дозволяє виявити деякі дійсно важливі властивості права, але він не здатний довести, що ці властивості притаманні праву, складають його сутність і все, що не володіє цими власти­востями, не являється правом. Між тим саме таким способом юристи поки що намагаються розкрити сутність права.

Одним з факторів, з яким пов’язується багатоманіття теорій про сутність права, є філософські і методологічні позиції їх авторів.

Кожний вчений володіє світоглядом, тобто певною сукуп­ністю знань про те, як влаштований світ, із яких основних компонентів він складається, яким чином ці компоненти взаємодіють між собою, що лежить в основі розвитку світу і чи може людина пізнати оточуючий її світ. Всі ці проблеми складають предмет філософії, але обов’язково використову­ються юристами. В своїх дослідженнях сутності і соціальної природи права юристи змушені звертатися до загальних світоглядних положень філософії всякий раз, коли намагають­ся показати, розкрити зв’язок права з іншими соціальними явищами.

Але, оскільки філософія далека від єдиного розуміння своїх проблем, представляє собою достатньо яскраву палітру різних шкіл і теорій, то і світоглядні позиції вчених-юристів виявляються досить різними. Кожний в своїх правових дослідженнях спирається на філософську теорію, яка, на його думку, правильно розкриває проблеми світобудови і дає надійні способи наукового пізнання. Своєрідність кожного філософського бачення, застосованого в правознавстві, неминуче позначається і на розумінні сутності і соціальної природи права.

В основі багатоманіття концепцій розуміння права лежить також онтологічна причина. Напротязі всієї історії поняття права розвивалося. І який стан розвитку права в кожний окремий період – такі і його визначення давалися різними вченими.

Велике значення у визначенні поняття права мають також політичні, ідеологічні причини.

Але сучасний рівень методології наукового пізнання, розвинутість права в сучасному суспільстві, накопичена правознавством система теоретичних знань свідчить про те, що теорія права вже стоїть на порозі дійсного усвідомлення сутності права і подолання невизначеності у цьому питанні. Деякі вчені вважають, що ця задача буде розв’язана вже наступним поколінням.


Заключення

Проблема праворозуміння заключається в тому, що досі не виробилося єдине поняття права.

Право ніколи не мало єдиного визначення. Різні мисли­телі висловлювали самі різноманітні думки, відпові­даючи на питання “що таке право?”

Вчення мислителів мали вплив на формування сучасних правових концепцій. В залежності від того, що розглядається в якості джерела правоутворення, - держава чи природа людини, розрізняють природно-правову і пози­тивістську теорії права, а від того, що береться за основу права – норма, правосвідомість чи право­відносини – сформувались нормативістська, психологічна і соціо­ло­гічна теорії права.

На основі уявлень про право сформувалися сучасні правові системи: англо-саксонська, романо-германська, мусульманська, соціалістична та ін.

Багатоманіття підходів до розуміння права обумов­лю­єть­ся складністю права, різними вихідними філософськими і методологічними основами, онтологічними, політичними, ідеологічними, релігійними причинами.

Поняття права буде розвиватися, тому що людина на кожному етапі свого індивідуального і суспільного роз­витку відкриває в праві нові якості, нові аспекти його співвідношення з іншими явищами і сферами життєдіяль­ності соціуму.


Список використаної літератури:

1. Козлихин И.Ю. Правопонимание Ф.А.Хайека // Правове­дение, 1992, №5

2. Кудрявцев В.П., Васильев А.М. Право: развитие общего понятия //Советское государство и право.-1985, №7, с.3-13

3. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208с.

4. Возьний В. Правова концепція С.Дністрянського //Право України, 1999, №6

5. Петрова Л.В. О естественном и позитивном праве (Критические заметки по поводу учебника С.С.Алексеева) //Государство и право, 1995, №2, с.32-41

6. Гегель Философия права, М., Мысль, 1990

7. Корнев А.В. К вопросу о правопонимании в дореволю­ционной России //Государство и право, 1998, №5, с.93-98

8. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА·М, 1998.-736с.

9. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под. ред. В.М.Корельского и В.П.Перевалова – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА·М, 1999.-570с.

10. Евлампиев И.И. Философские и правовые взгляды И.А.Ильина //Правоведение, 1992, №3, с.81-93

11. Ильин И.А. Общее учение о праве и государстве (фраг­менты) //Правоведение, 1992, №3, с.93-99

12. Графский В.Г. Общая теория права П.А.Сорокина: на пути к интегральному (синтезированному) правосознанию //Государство и право, 2000, №1, с.111-120

13. Общая теория права. Учебник для юридических вузов /Дмитриев Ю.А. и др.; Ред. Пиголкин А.С., М.: Изд-во МГТУ им.Н.Э.Баумана, 1997. – 384с.

14. Сырых В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов. – М.: “Былина”, 1998

15. Величко А.М. Развитие идеи естественного права в трудах Б.Н.Чичерина //Правоведение, 1994, №3, с.72-77

1 История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. - М.: 1998’ с.237

2 Гегель Г. Философия права, М., Мысль, 1990, с.247

3 Гегель Г. Философия права, М., Мысль, 1990, с.68

4 Гегель Г. Философия права, М., Мысль, 1990, с.253

5 Козлихин И.Ю. Правопонимание Ф.А.Хайека // Правове­дение, 1992, №5

6 Корнев А.В. К вопросу о правопонимании в дореволюционной России //Государ­ство и право, 1998, №5, с.93

7 Величко А.М. Развитие идеи естественного права в трудах Б.Н.Чичерина //Правоведение, 1994,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: