Xreferat.com » Рефераты по праву » Выборы как форма непосредственной демократии

Выборы как форма непосредственной демократии

з метою формування органів дер­жавної влади або місцевого самоврядування шляхом го­лосування[19].

За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв реальної волі народу, процес вияв­лення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оп­тимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватися і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу за­дається насамперед суспільний (або публічний) і полі­тичний характер інституту виборів.

Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійс­нюється конституювання та відтворення органів дер­жавної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.[19]

За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповнова­жених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування.

Отже, вибори в Україні — це передбачена Консти­туцією та законами України форма прямого народовлад­дя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного го­лосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Соціальне призначення виборів :

  1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування.

  2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. Як підкреслює Г.Майєр, вибори – це “єдиний акт, в якому політична воля народу безпосередньо втілюється у владні політичні структури, найважливіший і єдиний акт, за яким народ може визначати , до того ж в обов’язковій з позиції права формі, державну волю”[20].

  3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства.[21].


1.4. Види виборів та виборчих систем

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне яви­ще. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це наймасовіший процес, який знає право[22].

Залежно від підстав можна розрізняти кілька кла­сифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійс­нюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, кому­нальними, адміністративними): вибори до представниць­ких органів місцевого самоврядування (сільських, се­лищних, міських, районних у містах, районних, облас­них рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники наро­ду, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у міс­тах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передба­ченого Конституцією і законами України для функціо­нування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що прово­дяться в разі дострокового припинення строку повнова­жень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, ко­ли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищ­них, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депу­татського мандата або дострокового припинення повно­важень депутата чи сільського, селищного, міського го­лови на підставах і в порядку, передбачених Консти­туцією України і законами України.

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бува­ють:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дост­рокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визна­ченому Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце пору­шення виборчого законодавства, які вплинули на під­сумки виборів.

За порядком визначення результатів виборів розріз­няють такі виборчі системи:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

Мажоритарна система є найстарішою серед вибор­чих систем. Назва її походить від французького majогіtе, що означає "більшість". Мажоритарною вважається сис­тема визначення результатів виборів, завдяки якій депу­татські мандати (.один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість го­лосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажо­ритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості. При застосуванні ма­жоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатоман­датних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатоман­датні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Ук­раїні.

За умов запровадження мажоритарної системи відносної більшості обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. За умов однакової кіль­кості набраних голосів двома або більше кандидатами, законодавством традиційно вико­ристовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур.

Недоліком мажоритарної системи відносної біль­шості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голо­си виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює се­редні і малі партії. З прийняттям нового масиву вибор­чого законодавства нині в Україні запроваджується ма­жоритарна система відносної більшості частково на пар­ламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних де­путатів України"[23], 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ви­бори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"[24] вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажори­тарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті.

На противагу означеній мажоритарна система абсо­лютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Перевага означеної системи — в її потенційному де­мократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрача­ються. Недоліком системи є її не результативність. Голо­сування за цією системою передбачає, як правило, по­вторне голосування або повторні вибори. Оскільки ак­тивність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим спо­собом, яким долається не результативність системи абсо­лютної більшості вже в першому турі виборів, є альтер­нативне голосування, при якому виборці голосують за одного кан­дидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсо­лютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетво­рень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості пе­редбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану біль­шість голосів виборців. Кваліфікована більшість вста­новлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього по­лягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

Другим видом виборчих систем є пропорційна сис­тема. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

При пропорційній системі депутатські мандати роз­поділяються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого ок­ругу. При застосуванні цієї системи округи завжди бага­томандатні.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види про­порційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Пор­тугалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за спи­ски партії, що обирає, а й робить помітку навпроти но­меру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає мож­ливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою префе­ренцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персоналії. в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю по­долати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обстави­ною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає ви­борчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відве­дених для окремого списку, є загальною кількістю голо­сів, отриманих за цим списком, завжди залишаються де­кілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий кое­фіцієнт, що отримується після голосування шляхом ді­лення в кожному окрузі окремо загальної кількості по­даних голосів на кількість місць на заміщення (запов­нення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хегенбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома ос­новними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість не представлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим спис­ком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чи­ном отримує найбільше середнє, отримує наступне міс­це і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лагю, модифікований метод Сен-Лагю.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після го­лосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерлан­дах — 0,67, Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10 %. В Україні за но­вим парламентським виборчим законодавством — 4 %.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані вибо­ри системи застосовуються, як правило, в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або не­обхідно досягти компроміс між принципом представ­ництва у парламенті різних політичних сил та стабіль­ністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в мо­дифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажо­ритарному методові голосування при застосуванні і про­порційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає пере­дачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному ви­борчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що вибор­ці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для запов­нення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що вибо­рець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переваж­но модифіковану пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, пере­дбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших канди­датів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представниць­кого органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. Прикладом є парламент Німеччини, де нижня палата — Бундестаг — наполовину обирається за мажоритарною системою, а наполовину — за пропорційною. Такі ж чинники покладені в основу обрання парламентів Литви, Грузії, Словенії, Болгарії.

В Україні також парламент обирається на основі за­гального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-про­порційною системою. Усього обирається 450 депутатів. Із них 225 — в одномандатних виборчих округах на ос­нові відносної більшості, а 225 — за списками канди­датів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному вибор­чому окрузі на основі пропорційного представництва.[25]


2. Принципи виборчого права в Україні


Принципи виборчого права – це умови його визнання та здійснення , які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади . Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних міжнародно-правових документах.

Так, ч.3 ст.21 Загальної декларації прав людини встановлює: “Воля народу повинна бути основою влади Уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, що мають проводитися згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми що забезпечують свободу голосування”[26].

В ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права записано: “Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації… і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо так і за посередництвом вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах що проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців…”.[27]


2.1.Суб’єктивне й об’єктивне виборче право

В юридичній літературі виборче право інтерпретується у двох значеннях – об’єктивному і суб’єктивному.

Об’єктивне виборче право – це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням представницьких та інших виборчих органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

  1. Він більшою мірою (в порівнянні з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

  2. Значна частина його норм є полеволентними, тобто такими що одночасно відносяться до двох та більше галузей права;

  3. Переважна більшість його норм є процесуальними нормами.

Норми інституту виборчого права встановлюють принципи виборчого права; вимоги, що відносяться до виборців та кандидатів; порядок утворення та діяльність виборчих органів; процедуру реєстрації та висування кандидатів; статус виборців та інших суб’єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборчої агітації та голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Джерелами інституту виборчого права є:

  • Конституція України

  • Закон "Про вибори народних депу­татів України"; Закон "Про вибори Президента Украї­ни"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну виборчу комісію"; За­кон "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим".

  • Міжнародні договори, де встановлено загальновизнані стандарти щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. До них, зокрема відносяться Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948р.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954року, ратифікована УРСР 22 липня 1954р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963р.; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966р., ратифікований УРСР 19 жовтня 1973р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990р. та інші.

Суб’єктивне виборче право – це закріплене конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. [28]


2.2. Принципи суб’єктивного виборчого права

У ст. 71Конституції України закріплюються такі принципи суб’єктивного виборчого права :

  • принцип вільних виборів;

  • принцип загального виборчого права;

  • принцип рівного виборчого права;

  • принцип прямого виборчого права;

  • принцип таємного голосування.

Треба зазначити, що Конституція України закріплює принципи виборчого права як універсальні, вони відносяться до всіх видів виборів, а їх проголошення як конституційної основи виборчої системи свідчить про справді демократичний характер формування виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування України та є вагомою передумовою демократизму конституційного ладу, свідченням реального народовладдя.

Принцип вільних виборів.

Принципи вільних виборів є загально визнаними у світі і відповідають міжнародним стандартам чи ознакам демократичних режимів. Він означає що кожний виборець самостійно без будь-якого зовнішнього впливу вирішує: брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати то в якій мірі. Так, у законі України “Про вибори народних депутатів України” (від 18 жовтня 2001р.) зазначається:

  1. Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.

  2. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється. [29]

З цього випливає відсутність обов’язкового вотуму – юридичного забов’язання виборців брати участь у голосуванні: при визначенні результатів виборів не враховується яка частина виборців взяла участь голосуванні. Саме по собі ухиляння від участі у виборах згідно з принципом вільних виборів не тягне за собою будь-якої юридичної відповідальності.

Принцип загального виборчого права.

На сучасному етапі конституції більшості країн проголошують загальне виборче право, яке однак обмежується рядом вимог цензорів, яким повинен відповідати громадянин задля отримання права участі у виборах. Так, під загальним виборчим правом іноді розуміють таке виборче право, яке необмежено лише прямим майновим цензом[30]. Наприклад, М.Дюверже дає таке визначення загального виборчого права: “це таке виборче право, яке необмежене ні якими умовами, пов’язаними з майном чи здібностями. Це не означає, що всі члени нації мають право голосувати.”[31]. У багатьох країнах помітні тенденції розширення виборчого корпусу. Так, у деяких країнах виборче право було надано громадянам, що мешкають за кордоном (1985р. – ФРГ, 1991р. - Швейцарія). В окремих країнах право участі у виборах отримали іноземці, що мешкають на території країни визначений строк й сплачують податки.

Принцип загальності виборчого права в Україні означає, що активне виборче право громадян, тобто право обирати, відповідно до ст. 70 Конституції мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18-ти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. У частині 3 ст.6 закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів" вказується що здійс­нення виборчого права зупиняється для осіб, які за ви­роком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Ви­борче право є універсальним для всіх видів виборів в Україні.

На відміну від нього пасивне виборче право грома­дян, тобто право бути обраним, залежить від виду ви­борів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції та ст. З За­кону "Про вибори народних депутатів України", народ­ним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраний депутатом громадя­нин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановле­ному законом порядку.

Президентом, відповідно до ст. 103 Конституції, мо­же бути обраний громадянин України, який досяг трид­цяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом останніх десяти перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не мо­же бути обрана Президентом більш як на два строки підряд.

Депутатом сільської, селищної, міської рад може бу­ти обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-ти років, постійно проживає або працює на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Принцип рівного виборчого права

Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тоб­то кожний виборець впливає на результати виборів од­наково.

Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих округів з приблизно од­наковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва окремо для кожного виду виборів, ство­рення рівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями, при проведенні перед­виборної агітації тощо.

При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольо­ру шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Україні виборці завжди мали по одно­му голосу, незалежно від виду виборів. Відтепер стано­вище змінилось. На виборах народних депутатів Украї­ни, наприклад, кожний виборець має два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатному загаль­нодержавному виборчих округах.

На виборах Президента України кожен виборець має один голос.

Принцип прямого виборчого права

Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сіль­ських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.

У ст.4 закону про вибори народних депутатів України вказується що:

Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Принцип таємного голосування

Принцип таємності голосування означає, що конт­роль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим, що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень запов­нюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетеня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а та­кож уповноважених осіб, представників партій, вибор­чих блоків партій, що беруть участь у виборах.[32].

У ч. 3 і ч.5 ст. 42 закону «Про вибори Президента України» зазначається:

  1. Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях, де обладнуються в достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлюються виборчі скриньки таким чином, щоб виборці при підході до них обов'язково проходили через кабіни або кімнати для таємного голосування. Вхід у кабіни або кімнати для таємного голосування, вихід з них, а також шлях від них до виборчих скриньок повинні бути в полі зору членів дільничної виборчої комісії, кандидатів і довірених осіб кандидатів та офіційних спостерігачів.

  2. Відповідальність за організацію голосування, забезпечення таємності волевиявлення виборців, обладнання приміщень і підтримання в них належного порядку покладається на дільничні виборчі комісії. Виборець може перебувати в приміщенні для голосування лише протягом часу, необхідного для голосування.


3.Застосування виборчого законодавства в Україні

3.1.Відповідальність за порушення виборчого законодавства України


Однією із гарантій реального здійснення вільного волевиявлення народу є встановлена законом юридична відпо­відальність за порушення виборчого законодавства, до того ж в кожному з базових виборчих законів містяться загальні статті, якими запроваджується інститут відпо­відальності за порушення виборчого законодавства, а свою юридичну регламентацію цей інститут отримує відповідно в чинному адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавстві.

Так. у Кодексі України про адміністративні право­порушення міститься ст. 186-2, що передбачає адміні­стративну відповідальність за певні порушення законо­давства про вибори Президента і народних депутатів. Цією статтею встановлюється, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів, опублікування або по­ширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата у Президенти чи депутати, а також агітація за або проти кандидата в день виборів тягнуть накладання штрафу від трьох до шести офіційно встановлених міні­мальних розмірів заробітної плати.

Видача членам дільничної виборчої комісії вибор­чого бюлетеня для голосування за іншу особу тягне на­кладення штрафу до п'яти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Втручання в роботу виборчих комісій, що перешкод­жає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстра­цією кандидатів у Президенти або депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям за­гальних підсумків виборів тягне накладення штрафу від трьох до шести офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

До адміністративної відповідальності відповідно до частини першої і третьої цієї статті може бути притягну­та будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, якщо во­на психічно здорова. Нести відповідальність за порушен­ня передбачені ч. 2 цієї статті, мають тільки спеціальні суб'єкти — члени виборчих комісій.

Кримінальні правопорушення, пов'язані з порушен­ням виборчого законодавства, належать до злочинів, які посягають на суспільні відносини, пов'язані з формами, завданнями, змістом діяльності держави і посягають на політичні права громадян: права брати участь в управ­лінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Зазіхання на виборчі права громадян можуть мати місце на будь-якій стадії виборчого проце­су, тому кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за порушення виборчого законодавства, є бланкетними (відсилочними): їх застосування потребує уточнення змісту статей, посилань на базові закони про вибори.

Кримінально-правовим захистом забезпечується на­самперед здійснення виборчих прав. Ст. 127 Криміналь­ного Кодексу України передбачає, що перешкоджання здійсненню громадянином України його виборчих прав або роботі виборчої комісії, вчинене з метою вплинути на результати виборів, карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. Ті ж діяння, вчинені шляхом підкупу, обману, або поєднані з пошкодженням майна або з застосуванням насильства до громадянина, який здійснює свої виборчі права, або члена виборчої комісії чи їх близьких родичів, або з погрозою застосува­ти таке насильство чи знищити майно, а так само вчи­нені за попереднім зговором групою осіб або членом ви­борчої комісії чи іншою посадовою особою з використан­ням влади або посадового становища караються позбав­ленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Ст. 128 Кримінального Кодексу України за такі зло­чини, як неправомірне використання виборчих бюлете­нів, підлог

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: