Правовий захист підприємництва
викладеною точкою зору можна погодитися тільки в незначній мірі. Категорично стверджувати про те, що Постанова Кабінету Міністрів №611 від 09.08.93 "Про перелік відомостей, які не є комерційною таємницею" нанівець перекреслює всі досягання українського законодавства в питанні захисту секретної інформації було б великою помилкою.
Перш за все в постанові мова йдеться про законодавчі документи, які дозволяють займатися підприємницькою або господарською діяльністю, а також окремими їх видами; інформацію по всім видам державної звітності; данні, необхідні для перевірки нарахування, а також документи для сплати податків і інших обов'язкових платежів; інформацію про забруднення навколишнього середовища, безпеку праці, шкідливу для здоров'я продукцію; документи про платіжеспроможність; відомості про участь посадових осіб в підприємницькій діяльності інших суб'єктів; а також відомості, які підлягають оголошенню згідно діючого законодавства. Ці документи, відомості, інформація необхідні відповідним органам державної виконавчої влади, а також контролюючим органам для здійснення державного регулювання підприємницької діяльності, а тому не є секретною і не складають комерційної тайни.
Вони також не пов'язані з виробництвом і технологічними секретами підприємства і його продукцією, інформацією, яка відноситься до досліджень і розробок, закупівлі, фінансів, техніки, ринку торгівлі, продажу і таке інше, що дійсно складають комерційну таємницю. Постанова зовсім не зобов’язує надавати вище згадану інформацію всім юридичним особам, а тільки тим на їх вимогу згідно діючого законодавства.
Наприклад, проведення аудиту є обов'язковим для:
- підтвердження достовірності і повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форм власності та виду діяльності звітність яких офіційно оприлюднюється, а також суб‘єктів з річним господарським оборотом мнеш як двісті п‘ятдесят неоподаткованих мінімумів один раз на три роки;
- перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств і інших фінансових посередників;
- емітентів цінних паперів. Проведення аудиту є обов’язковим і в інших випадках передбачених законом.30 В даних випадках закон зобов’язує самих суб’єктів підприємницької діяльності здійснити аудит з правом вибору аудиторської організації, а керівництво господарюючого суб’єкту несе відповідальність за повноту і достовірність даних бухгалтерських чи інших документів, які надаються для проведення аудиту. В свою чергу ст. 23 закону "Про аудиторську діяльність" зобов’язує аудиторську організацію, аудиторів зберігати в таємниці інформацію, яка одержана при проведенні аудиту і виконанні аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх в своїх інтересах, або в інтересах третіх осіб. За порушення цих вимог аудиторська фірма несе цивільно-правову відповідальність, а аудитори інші види відповідальності.
Ці вимоги в рівній мірі стосуються і органів державної виконавчої влади, контролюючих і правоохоронних органів України, які передбачені законами та положеннями про них.
О
30. Див. ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність"
скільки закон України "Про підприємства України" прийнятий в 1991 році, а склад і обсяг відомостей що складають комерційну таємницю, порядок їх захисту визначав керівник підприємства, то органам державної влади, контрольним органам в ряді випадків досить складно було одержати відомості, інформацію для державного контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності в тому числі і в банківській діяльності. Таке положення було ширмою для здійснення протиправних дій пов'язаних з ухиленням від сплати податків, розкраданням майна і іншими правопорушеннями при здійсненні підприємницької і господарської діяльності. Щодо інвесторів, то причинами за яких вони не вкладають кошти (інвестиції) в економіку України є не становище з комерційною тайницею, а нестабільність законодавства, неймовірні податки і корумпованість чиновників, які здійснюють контроль від імені держави за підприємницькою діяльністю та інше.
Тому можна прийти до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України № 611 від 09.08.93 "Про перелік відомостей, як не є комерційною тайною" не порушує інші акти чинного законодавства по захисту комерційної таємниці.
Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає правові засади захисту підприємців від неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування противоправним способом відомостей, що відповідно до законодавства становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи може завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Таким чином основними ознаками неправомірного збирання комерційної таємниці (в літературі воно має назву економічне шпигунство) є:
- добування відомостей, що становлять комерційну таємницю протиправним способом: крадіжка документів; підслуховування розмов; одержання таких відомостей від осіб які ними володіють з плату; візуальне стеження за роботою підприємства з використанням відео і фотоапаратів, а також інших технічних засобів. Останнім часом незаконний збір відомостей які складають комерційну таємницю здійснюється шляхом навмисного втручання в роботу автоматизованих систем конкурента за метою зняття секретної інформації;
- встановлення цілей використання, або використання таких відомостей;
- наявність чи можливість завдання шкоди господарюючому суб'єкту підприємцю. Під шкодою потрібно розуміти, як позитивну втрату31, а також не одержані доходи.32
Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи уповноваженої на те, з відомостями, що становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому законам порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю). Під розголошенням необхідно розуміти, як незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями які згідно законодавства України складають комерційну таємницю, так і створення особою, якою такі дані стали відомими в зв'язку з професійною або службовою діяльністю і які повинні зберігати їх у таємниці і не знайомити з ними сторонніх осіб.
До таких осіб можна віднести робітників правоохоронних органів, банківських установ, податкові служби, органів виконавчої влади та інших осіб, які згідно з законодавством мають право знайомитися з відомостями, які складають комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомостей по характеру професійних або службових функцій, які вони виконують. Дії пов'язані з розголошенням комерційної таємниці є завжди свідомими і пов'язані з різними діями, наприклад, корисливими, особистими.
Схилення до розголошення комерційної таємниці має ті ж самі ознаки, що і розголошення тільки додатково передбачає спонукання до розкриття відомостей, які складають комерційну таємницю.
Неправомірне використання комерційної таємниці передбачає впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Я
31. Витрати на зниження шкідливих наслідків таких дій, втрати на зміну напрямів діяльності
32. Збитки від зняття реалізації продукції, товарів або зниження попиту на послуги
к наголошувалось раніше захист комерційної таємниці здійснюється за допомогою цілої системи заходів. Головними з них на погляд автора є:
- по-перше це аналіз і класифікація відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства. Інформація підприємства може мати комерційну цінність, а може не мати її. При розробці програми по захисту комерційної таємниці необхідно відокремити інформацію, яка не підлягає захисту. Виділ інформації, яка складає комерційну таємницю підприємства, є головним чином при розробці системи заходів по захисту його економічної безпеки. Комерційну таємницю передусім може складати інформація про структуру, ціни, собівартість продукції (робіт, послуг) науково-дослідницькі розробки, перспективні плани, нові технології. При цьому необхідно проаналізувати видачу інформації, яка може бути кваліфікована, як комерційна таємниця.
- по-друге необхідно скласти перелік відомостей, які складають комерційну таємницю. Такий перелік є звід відомостей комерційного характеру, якій підлягає захисту. Це можуть бути:
- відомості про клієнтів, ділових партнерів, конкурентів;
- ділова та фінансова інформація;
- маркетингові дослідження;
- інформація про нові технології, нові товари і послуги;
- науково-технічна інформація по результатах наукових досліджень.
Щоб підготовити і розробити перелік відомостей, які складають комерційну таємницю необхідно створити на підприємстві постійно діючу комісію, яка повинна вирішувати такі завдання:
- аналіз інформації і відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства.
- збір пропозицій від підприємств структурних підрозділів про відомості, які можуть бути примінені до комерційної таємниці;
- вивчення інформації і пропозиції, які надійшли та їх оцінка, систематизація і розробка рекомендацій щодо включення інформації у перелік відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства. Право класифікувати інформацію, як комерційну надається керівникам підприємства, структурних підрозділів та філій.
При цьому необхідно подати коротку характеристику інформації, яка підлягає захисту і підстави її включення до категорії комерційної таємниці, її відповідність світовому рівню, економічній вигоді і конкурентно-здатності.
Перелік відомостей, які складають комерційну таємницю повинен періодично переглядатися і корегуватись з метою вилучення застарілої інформації і включення нових відомостей. Термін користування залежить від строків проведення наукових досліджень, виготовлення нових товарів і продукцій, змін у напрямках діяльності підприємства, кон’юнктури ринку та інших змін.
Перелік відомостей, які складають комерційну таємницю підприємства, є юридичним документом, який передбачений законодавством і в якому консолідовано право підприємства на захист своєї комерційної таємниці.
Це документ надає право у встановленому порядку вимагати відшкодування нанесеної шкоди у разі, коли передбачені переліком відомості були розголошені, передані або втрачені особою, якій вони були довірені або стали відомими.
І нарешті одним із заходів захисту комерційної таємниці є розробка правових документів, які закріплюють права підприємства на комерційну таємницю.
Основними документами на ведення комерційної і виробничої діяльності підприємства є Статут підприємства і Установчий договір, які зареєстровані у встановленому порядку.
Документами, які регламентують внутрішні взаємовідносини у підприємстві є Колективний договір і правила внутрішнього трудового розпорядку. Статут підприємства є головним документом в якому повинно бути зафіксоване положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю і організацію її захисту. В статуті доцільно визначити ким встановлюється порядок порядок захисту комерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають право підприємству вимагати захисту його інтересів перед державними та судовими органами, включати вимоги про захист комерційної таємниці при укладанні всіх видів договорів, домагатися відшкодування нанесених збитків в разі крадіжки комерційної інформації; видавати нортативні документи по захисту комерційної таємниці і таке інше.
В установчому договорі повинно бути обов’язково зафіксована вимога до його учасників про необхідність збереження комерційної таємниці та їх відповідальність за це порушення.
У колективному договорі необхідно передбачити взаємні обов’язки адміністрації і колективу робітників підприємства про забезпечення комерційної таємниці.
В Правилах внутрішнього трудового розпорядку необхідно віддзеркалювати положення, які визначають обов‘язки адміністрації і робітників підприємства щодо збереження комерційної таємниці. В обов’язки адміністрації повинні входити:
- створення на підприємстві належних умов для виконання робітниками встановленого порядку і правил забезпечення збереження комерційної таємниці;
- інструктаж робітників з правил збереження комерційної таємниці;
- включення в посадові інструкції робітників обов‘язків щодо зберігання комерційної таємниці;
- організація контролю за виконанням робітниками правил збереження комерційної таємниці;
- притягнення до дисциплінарної відповідальності порушників правил про захист комерційної таємниці.
Відповідальність за недобросовісну конкуренцію
До 1 січня 1997 року правові засади захисту від монополізму і недобросовісної конкуренції в тому числі і відповідальність визначалися законом України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності". Тобто одним нормативним актом врегульовані 2 різні, хоча і тісно пов‘язані між собою групи суспільних відносин - демонополізація і недобросовісна конкуренція.
Разом з тим подальший розвиток конкурентних відносин, зростаюча необхідність захисту підприємців від недобросовісної конкуренції визвало необхідність прийняття закону "Про захист від недобросовісної конкуренції", який націлений на визначення організаційно-правових засобів захисту підприємців від недобросовісної конкуренції, удосконалення видів відповідальності, а також системи санкцій, які застосовуються за недобросовісну конкуренцію.
Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" зокрема, чітко визначені дії, які є недобросовісною конкуренцією, а також конкретні види відповідальності за її порушення.
Вчинення дій, визначених законом, як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями:
- по-перше, на господарюючих суб’єктів - юридичних осіб та їх об‘єднання штраф в розмірі до 3-ох відсотків виручки від реалізації товарів, робіт, послуг господарюючого суб’єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. В разі, коли обчислення виручки або виручка відсутня штрафи накладаються в розмірі до 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
- по-друге, на юридичних осіб, їх об’єднання та об’єднання громадян, що не є господарюючими суб’єктами штрафу у розмірі до 2000 тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
Відповідальність за недобросовісну конкуренцію у вигляді відшкодування збитків передбачена статтею 24 закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб згідно цивільного законодавства України.
Відшкодування збитків, як вид відповідальності різнобічно врегульований законом, тобто відшкодування майнової шкоди означає стягнення нанесених збитків. Під збитками необхідно розуміти витрати, які понесла особа, право якої порушено, втрата або пошкодження його майна (позитивна шкода), а також неодержані доходи, які особа одержала якби її право не було порушене (втрачена шкода).
Поряд з охороною майнових прав підприємців велике значення має захист їх особистих немайнових прав - честі, гідності, ділової репутації тому що порушення цих прав може тягнути за собою збитки і в майновому стані. Захист ділової репутації підприємців здійснюється тільки за допомогою спростування відомостей, які не відповідають дійсності і спричиняють шкоду інтересам підприємців. Поряд з їх спростуванням зацікавлена особа може вимагати відшкодування майнової і моральної шкоди, які спричинені їх поширенням.
Згідно частини 3 ст. 7 Цивільного кодексу України "Громадянин або організація, у відношенні яких поширені відомості, які не відповідають дійсності і спричиняють шкоду їх інтересам, в праві поряд з спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної немайнової шкоди, яка спричинена їх розповсюдженням.
Таким чином законодавством встановлена можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Раніше діюче законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди, оскільки вступали у протиріччя з соціалістичною свідомістю і правом. законодавче визнання в Україні відшкодування моральної шкоди, особливо в умовах розвитку підприємницької діяльності і підприємництва, цілком виправдане.
При доторканні честі, гідності і ділової репутації підприємця важливе не тільки відшкодування майнових втрат, але і компенсація завданої йому немайнової шкоди, тому що в багатьох випадках останнє для потерпілого важить значно більше ніж повернення матеріальних втрат.
При заподіянні особі моральної шкоди обов‘язок по його відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи було завдано потерпілому майнової шкоди і чи була вона відшкодована.
Згідно діючого законодавства моральна шкода може виражатися, в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; в порушенні нормальних життєвих зв’язків за неможливості продовження активного суспільного життя; у порушенні зв’язків; в моральних переживаннях у зв’язку з порушенням права власності, в тому числі і інтелектуальних, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, а також виникнення інших негативних наслідків.
Виходячи із змісту закону можна зробити висновок, що право на відшкодування моральної шкоди мають будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, незалежно від того чи є вони фізичні або юридичні особи. Відносно закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" господарюючі суб’єкти (підприємці) також мають право на відшкодування моральної шкоди, наприклад, у разі неправомірного використання ділової репутації іншим суб’єктом, дискредитації, тобто дій, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємця) і таке інше.
Але право на відшкодування моральної шкоди покладає на господарюючого суб’єкта (підприємця) і ряд обов‘язків.
Так згідно з статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, окрім загальних вимог, повинно бути визначене, в чому виражається ця шкода, якими неправомірними діями або бездіяльністю вона завдана; з яких міркувань позивач виходив при визначенні її розміру і якими доказами це підтверджено.
Відповідальність за недобросовісну конкуренцію передбачає також вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій іншого господарчого суб’єкта (підприємця).
У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися з заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця) як у виробника, так і продавця.
На підставі заяви антимонопольним комітетом або його територіальним відділенням порушується справа за результатами розгляду якої при наявності правопорушення приймається рішення про вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця), яке є обов‘язковим до виконання. Таке вилучення застосовується тільки у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарського суб’єкта не може бути усунена іншим шляхом. Рішення про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарського суб’єкта (підприємця) виконується в порядку встановленому для виконання судових рішень.
Досить цікавим на мій погляд є питання про захист ділової репутації згідно закону "Про захист від недобросовісної конкуренції"
Громадянин або організація можуть вимагати в судовому порядку спростування відомостей, які не відповідають дійсності або неправдиво викладені, які ганьблять їх честь і гідність, ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо особа яка їх поширює не доведе, що вони відповідають дійсності. Виходячи з цього судовому захисту підлягає ділова репутація будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності. Це правило визначено досить чітко і є універсальним.33
А
33. Див. Відомості Верховної Ради України, 1993 р. №1 ст. 1
ле нове законодавство про захист від недобросовісної конкуренції визначає поняття захисту ділової репутації тільки відносно господарських суб’єктів (підприємців), бо не всі громадяни та організації можуть бути суб’єктами підприємництва, а тільки ті які здійснюють діяльність передбачену ст. 1 закону "Про підприємництво". Це вже подальша деталізація ст. 26 закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачає спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей у разі встановлення факту дискредитації. Умовами дискредитації, як наголошувалось раніше є:
- поширення відомостей у будь-якій формі;
- відомості повинні бути неправдивими, неточними або неповними;
- вони повинні бути обов‘язково пов‘язані з особою чи діяльністю господарюючого суб’єкта (підприємця);
- наявність або можливість наявності завдання шкоди діловій репутації господарюючого суб’єкта.
В разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб’єкта (підприємця) Антимонопольний комітет, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб визначені законодавством за рахунок порушника, який поширював ці відомості.
Таким чином захист ділової репутації суб’єктів підприємницької діяльності може здійснюватись на підставі ст. 7 УК України в порядку цивільного судочинства і в несудовому на підставі рішення Антимонопольного комітету і його територіальних відділень. Останнє є додатковою гарантією охорони ділової репутації господарюючих суб’єктів (підприємців).
Вчинення таких дій, як неправомірне збирання і розголошення комерційної таємниці, які визначені законом "Про захист від недобросовісної конкуренції", як недобросовісна конкуренція тягне за собою і кримінальну відповідальність у випадках передбачених законом.
Згідно ст. 148 Кримінального кодексу України незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, які складають комерційну таємницю (підприємницьке шпигунство), якщо це завдало велику матеріальну шкоду суб’єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк до 3 років або штрафом від 300 до 500 мінімальних заробітних плат. Така відповідальність настає незалежно від того, яким способом здійснюються такі протиправні дії. Але обов’язковим є встановлення мети використання або використання таких відомостей, а також наявність завданої шкоди, яка в 50 і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати.
Навмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця стала відомою в зв‘язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно скоєно з корисливих або інших особистих мотивів і завдало велику матеріальну шкоду суб’єкту підприємницької діяльності, карається позбавленням волі на строк від 2 років або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням права займати певні посади на строк до 3 років, або штрафом до 50 мінімальних розмірів заробітної плати.34
Під розголошенням необхідно розуміти як незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями, в зв’язку з професійною або службовою діяльністю особи яка повинна зберігати її в таємниці, а також умов, які сприяють ознайомленню з ними інших сторонніх осіб.
Для притягнення до відповідальності за це правопорушення обов‘язково наявність прямого умислу і спеціальної мети - корисливих мотивів. Способи розголошення комерційної таємниці при цьому не мають значення.
В Україні кримінальна відповідальність передбачена також за зловживання в області комп‘ютерних технологій.
Н
34. ст.148 Кримінального кодексу України
авмисне втручання в роботу автоматизованих систем, яке призвело до перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації, чи розповсюдження програмних і технічних засобів, які призначені для незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатні тягнути за собою перекручення або знищення інформації чи носіїв інформації, карається позбавленням волі до 2 років або штрафом у розмірі від 100 до 200 розмірів мінімальної заробітної плати. Ті ж дії, які потягли шкоду у великих розмірах, чи скоєні повторно або за попередньою домовленістю групою осіб карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Цей вид кримінальної відповідальності передбачений статтею 1981 Кримінального кодексу України "Порушення роботи автоматизованих систем". Слід визначити особливу суспільну небезпеку таких злочинів у недобросовісній конкуренції.
Таким чином відповідальність юридичних осіб та їх об’єднань у вигляді штрафу розмежовується на відповідальність господарських суб’єктів тобто підприємців, які здійснюють підприємницьку діяльність і негосподарчих суб’єктів діяльність , яка не є підприємницькою бо здійснюється без мети отримання прибутку. Санкції які застосовуються до юридичних осіб та їх об‘єднань є суто економічними.
Адміністративна відповідальність за недобросовісну конкуренцію вперше була передбачена в 1994 р. (закон України "Про внесення змін да доповнень у Кримінальний, Кримінально-процесуальний Кодекс України і Кодекс України про адміністративні правопорушення")35
З
35. Див. Відомості Верховної Ради України, 1994 №195
гідно частини першої 1644 Кодексу України "Про адміністративні правопорушення, правомірне використання винаходів раціоналізаторської пропозиції, товарного знаку або маркування товару , а також неправомірне копіювання форми, установи, зовнішнього оформлення, імітації, копіювання, прямого відтворення, самовільне використання його імені тягне накладання штрафу в розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією виготовленої продукції , засобів виробництва і сировини або без такої.
Однак треба мати на увазі, що існують протиріччя між статтею 1643 КОАП України із законом України "Про захист недобросовісної конкуренції", які призводять до того, що адміністративна відповідальність встановлена за такі порушення, які не визнаються законом недоброякісною конкуренцією. Наприклад, неправомірне використання винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка і таке інше.
Оскільки законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції”, розширене поняття недобросовісної конкуренції зокрема дії – які визначені главами 2-3 закону і про які йшлася мова вище, то необхідно внести зміни у відповідні статті Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частина 2 ст. 1643 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає накладання штрафу від 5 до 50 мінімальних розмірів заробітної плати за навмисне розповсюдження неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця.
Штраф від 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати встановлено за одержання, використання і розголошення конфіденційної інформації з метою завдання шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.
Новелою закону "Про захист від недобросовісної конкуренції" є те, що стаття 23 закону про адміністративну відповідальність громадян розмежовує відповідальність за недобросовісну конкуренцію громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (громадяни-підприємці) і громадянами, що не є підприємцями і які виявляють в інтересах третіх осіб дії визначені як недобросовісна конкуренція.
Дерегулювання як захист від втручання державних органів у підприємницьку діяльність.
Спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.
Закон України “Про підприємництво”, найважливішою ознакою підприємницької діяльності визначає її ініціативний та самостійний характер. Підприємець самостійно планує свою діяльність спираючись на встановлений попит і кон‘юнктуру ринку, розпоряджається чистим прибутком, який остається після сплати податків і інших обов‘язкових платежів.
Але самостійність підприємця в умовах ринкової економіки у будь-якій країні небезмежна і постійно знаходиться під регулюючим і координуючим впливом органів державного управління і місцевого самоврядування.
В законі, який закріпляє гарантію підприємницької діяльності міститься правило яке забороняє втручання держави і її органів в діяльність підприємців. Разом з тим ця норма має застереження про можливість впливу державних органів на підприємницьку діяльність на підставі і у межах повноважень передбачених законодавством.
В умовах здійснення економічної реформи перехід до ринку система прямого адміністративного управління зазнала глибоких змін. Здійснена заміна планування і прямого контролю побічним, який спирається головним чином на економічні і правові важелі. У органів державного управління з’явилися в основному нові методи управління через податки, сертифікацію товарів (робіт, послуг), цінову політику, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, недопущення монопольного становища на ринку окремих підприємців, недобросовісної конкуренції про що наводилося нижче в дипломній роботі і тощо.
Підприємці у свою чергу зацікавлені в чітких, визначенних взаємовідносинах з органами управління, тому на перший погляд повинна зростати роль правового регулювання контрольних функцій.
Але правове регулювання підприємницької діяльності органами управління повинно здійснюватися в межах їх компетенції з додержанням порядку встановленого законодавством. Мається на увазі також і прийняття відповідним органом владних актів, форма, порядок і строки їх направлення, які чітко визначені в законодавстві. Окрім того при регулювання підприємницької діяльності в діях органів управління повинен бути присутній принцип достатності і здорового глузду, хоча в діючому законодавстві він прямо не закріплений.
Але, як свідчить практика в діях державних органів мають місце чисельні випадки втручання у підприємницьку діяльність, створення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва.
Тому з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємницької діяльності, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємства з урахуванням його значення для економічного зростання України 7 лютого 1998 р. набрав чинності указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, який був прийнятий 3 лютого 1998 р.36
З
36. Урядовий кур‘єр № 25-26 від 07.02.98.
гідно цього указу визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень, які сприяють розвитку підприємницької діяльності, а також визначено поняття дерегулювання, як сукупності, заходів спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод в розвитку підприємницької діяльності. Тому дерегулювання можна вважати не тільки одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління, але і одним з правових заходів здійснення захисту підприємців.
По-перше ці заходи включають спрощення порядку створення реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.
Насамперед із прийняттям Верховною Радою 12 грудня 1997 року закону України “Про внесення змін та доповнень” до закону України “Про підприємництво”, значно спрощена саме для підприємця державна реєстрація суб‘єкта підприємництва. З 2 липня 1998 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів від 25.05.98 р. № 740 “Про порядок реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності”, якою затверджене нове положення про державну реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.37
Це вже третя постанова кабінету Міністрів, що регулює порядок державної реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності, тому що дві попередні мали певні недоліки.
Головним позитивним моментом, що передувало розробці положення є участь в його розробці практиків з місць самих підприємців. При цьому наголос, як цього вимагав указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, робився на спрощення процедури реєстрації, скорочення її термінів, насамперед для підприємців. Сьогодні збільшився тягар навантаження в основному на органи реєстрації. Відповідно до вимог нового положення про реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності значно скорочується шлях підприємця по створення підприємства, як юридичної особи.
Р
37. Урядовий кур‘єр № 103 від 02.06.98.
аніше треба було засвідчувати установчі документи нотаріально, подавати на реєстрацію до міськвиконкому (райдержадміністрації), а після цього знову засвідчувати копії установчих документів у нотаріаті, отримувати в органах статистики ідентифікаційний код на свідоцтво про державну реєстрацію.
При чому, якщо державна реєстрація здійснювалась суворо в п‘ятиденний термін, то для одержання коду такого терміну не існувало, а тому необхідно було знову в нотаріаті знімати копії свідоцтва про державну реєстрацію, вставати на облік у фондах Пенсійного, соціального страхування, затятості населення. Лише після цього нарешті можна ставати на облік в податковій службі, відкривати рахунки, отримувати дозвіл на виготовлення штампів і печаток. Крім того відомчі інструкції встановлювали свої терміни постановки на облік (від п‘яти до тридцяти днів).
Тепер підприємцю потрібно тільки здати належним чином пакет установчих документів оформити згідно вимог чинного законодавства органу державної реєстрації, а після державної реєстрації отримати свідоцтво про державну реєстрацію суб‘єкта підприємницької діяльності з проставленим ідентифікаційним кодом та три копії свідоцтва, оригінал та копію установчих документів і можна ставати на облік у податкову службу, якій відводиться на це два дні, після чого потрібно відкрити рахунок в банківській установі та отримати дозвіл на виготовлення печаток.
Орган державної реєстрації самостійно повідомляє відповідні фонди та органи статистики про реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.
Ці зміни насамперед позитивно відчують на собі підприємці в сільській місцевості, тому що за ідентифікаційним кодом та печаткою їм не знадобиться вдруге їхати до обласного центру. Можна тільки уявити, скільки на це втрачалося нервів, коштів, часу, особливо коли підприємець здалеку приїзджав у неприйомний день.
Згідно з новими змінами до чинного законодавства питання ведення Реєстру суб‘єктів підприємницької діяльності покладено на Ліцензійну палату України.
У всіх країнах світу державна інформація будується за принципом розподілених баз даних. Всі органи влади, як правило, мають свої власні реєстри, які об‘єднуються за певними принципами у державний реєстр. Тому з метою приведення інформаційної системи (про суб‘єктів підприємницької діяльності до загальноприйнятих у світі та можливості інтегрування в Європейську інформаційну мережу Ліцензійною палатою України створено окремий реєстр суб‘єктів підприємницької діяльності. Він є однією з складових частин Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (для юридичних осіб) та Єдиного реєстру платників податків фізичних осіб – для приватних підприємців (фізичних осіб). Тобто ще й об‘єднає ці два реєстри в аспекті можливості оперативного внесення змін до реквізитів суб‘єктів підприємницької діяльності, їх пошуку, а також проведення аналітичних досліджень і робити певні прогнози.
До переваг можна віднести і запровадження цивілізованої норми, за якою підприємець може надіслати оформлений за вимогами чинного законодавства пакет документів для державної реєстрації суб‘єкта підприємницької діяльності юридичної особи поштою (п.3 Положення). Відпадає потреба стояти в чергах, кілька раз їздити в районний чи обласний центр.
Виникають ситуації, коли підприємцеві конче потрібно зареєструватись якомога швидше. Раніше треба було “просити чиновників” про прискорення реєстрації (і вони далеко не завжди йшли на зустріч) чи вдаватись до послуг посередників. Зараз можна сплатити потрібний розмір реєстраційного збору для юридичних осіб – 357 гривень, для громадян – підприємців – 76,5 гривень і протягом одного дня зареєструватись (п.6 Постанови). Але, якщо, орган державної реєстрації зареєструє підприємця більш ніж за п‘ять робочих днів, то за кожний прострочений останньому повертається 20 відсотків реєстраційного збору, але