Предприятия Сумщины

Харчова промисловість. Харчова промисловість області займає особливе місце у промисловій структурі Сумської області. На неї випадає 20 загального об’єму промислового виробництва і 14% промислово-виробничого персоналу. У ній сконцентрована найбільша кількість підприємств - 132 /44% / від тих, які стоять на самосійному балансі. У структурі харчової промисловості особливе місце займає цукрова промисловість, яка завжди мала міжрегіональне значення /таблиця І/ Зараз вона представлена 17 цукровими заводами; Червонозоряним рафінадним заводом у м.Сумах та цукрорафінадним заводом у м.Дружба Ямпільського району. Розміщення підприємств цукрової промисловості в основною приурочено до районів, які сіють цукрові буряки, а також у Шостинському районі. Частина сировини на цукрові заводи області поступає із сусідніх районів Чернігівської, Полтавської, Харківської областей. Крім того, за останні роки для виробництво цукру частково використовується імпортна сировина. Основна часина бурякових посівів області віддалена від приймальних пунктів на 25-50 км, тоді як найбільш бажана відстань до 10 км. Сезон добування цукру на підприємствах області продовжується з 20 серпня по 31 грудня /142 доби/, що вище середньореспубліканського показника /87,7 доби/. В області переважають підприємства малої і середньої потужності. Бурякоцукрові заводи і комбінати за потужністю розподіляються таким чином: 0,71-1,5 тис. т/добу - 41%; 1,5-2 тис. т/добу – 53%; більше 2,5 тис. т/на добу - 6% /Жовтневий цукрокрокомбінат/. На жаль, у області спостерігається зниження виробництва цукру - піску, хоча це один із найважливіших: видів продукції, з яким область також виходить на республіканський ринок. Галуаь має сприятливі умови для розвитку: забезпеченість сільськогосподарською сировиною, потреба населення у готовій продукції.

Одне із найстаріших. підприємств галузі - Сумський Червово-зоряний цукрорафніадний завод, який заснований у 1869•р. Щорічно на заводі випускається 290-300 тис. тон. цукру. Підприємство випускає: грудковий пресований цукор-рафінад, грудковий пресований у малій розпаковці /дорожний/; пресований у кубиках, рафінадний цукор-пісок. Сировина. для виробництва поступає із Харківської, Полтавської, Черкаської, Чернігівської, Кіровоградської, Одеської, Київської, а таков із Сумської області /Буринь, Низи, Першетравневе, Терни, Угроїди, Чупахівка, Шалигіне, Жовтневе, Кияниця/. Рідкий цукор із Сумської /Степанівеський завод, Грязнянський завод/ і Полтавської /Лохвиця/ областей.

Важливе значення має викорастання відходів цукрової промисловості: жому, дифузійної води, крейдяної маси /40% усіх сухих речовин при переході переходять у відходи/. Жом є гарним кормом для. великої рогатої худоби. Використовується як свіжий кислий корм. Так і сухий жом, який отримують у жомосушильних спорудах. Крейдяна маса .використовується для отримання спирту /Будильський спиртовий завод Лебединського району/, лимонної кислоти., дріжжів і частково для приготування комбікормів.

На Україні виробництвом цукру займаються 19 областей; працює 193 цукрових заводів. У 1590 р. Сумська область займала 10 місце по виробництву цукру серед цукровиробничих областей республіки.

№

Адміністративні райони


Цукрові заводи

Потужність на 1.01.92

Тис. т. на добу

Продуктивність добова

Тис. т. на добу

Фактичне виробництво

Тис.т.

1.

Буринський

Буринський

2,02

2,00

1,479

2.

Білопільський

В.-Жовтневий

3,00

1,99

1,566

3.

Шостинський

Вороніжський

1,39

1,39

1,190

4.

Краснопільський

Грязнянський

1,40

1,40

0,922

5.

Конотопський

Дубов’язівський

1,78

1,78

1,554

6.

Сумський(с. Кияниця)

Кіровський

1,60

1,60

0,804

7.

Білопільський

Куянівський

1,53

1,52

1,006

8.

Краснопільський

Мезенівський

1,45

1,45

1,064

9.

Сумський

Низівський

2,10

2,10

1,389

10.

Буринський

Першотравневий

1,51

1,50

0,899

11.

М.Тростянець

Півненківський

2,74

2,74

2,263

12.

Велико-Писарівський

Правдинський

2,00

1,99

1,270

13.

Сумський

С.-Степанівський

1,88

1,86

1,085

14.

Недригайлівський

Тернівський

1,97

1,97

0,875

15.

Краснопільський

Угроідський

1,62

1,62

1,255

16.

Охтирський

Чупахівський

2,65

2,63

1,546

17.

Глухівський

Шалигінський

1,46

1,46

0,930


КРАСНОЗВЕЗДИНСКИЙ САХАРО-РАФИНАДНЫИ

Привокзальная пл., 4

Завод (бывший Павловский) основан в 1869 году. Рабочие предприятия вписали немало славных страниц в летопись революционной и боевой славы родного города. Они принимали участие в работе городской социал-демократической организации «Факел» В феврале. 1905 года почти двухтысячный коллектив завода объявил стачку, выдвинув требования о восьмичасовом рабочем дне, увеличении зарплаты, отмене штрафов, улучшении медицинской помощи. В ноябре рабочие завода снова забастовали. За участие в революционных выступлениях администрация уволила 122 человека.

24 ноября 1907 года тысяча рабочих Павловского завода оставила свои рабочие места. Среди требований, выдвинутых забастовщиками, были и требования о предоставлении политических свобод.

7 февраля 1915 года забастовали 2100 рабочих. Они тре­бовали повышения заработной платы на 25 процентов. Администрация вынуждена была пойти на уступки.

Рабочие завода принимали активное участие в борьбе за установление и укрепление Советской власти. Пламенным борцом за власть Советов был член РСДРП с 1917 года, сын потомственного рабочего завода, член первого городского Совета рабочих и солдатских депутатов слесарь А. П. Терехов. 5 августа 1918 года его расстреляли в Конотопе немецкие оккупанты.

В 1919 году началось восстановление завода, а в 1924 году он дал первую продукцию — сахар-рафинад. Трудящиеся назвали свое предприятие Краснозвездинским.

С первых дней работы завод стал ведущим по технико-эко­номическим показателям среди сахаро-рафинадных предприятий пищевой промышленности страны.

Самоотверженно трудился коллектив в годы довоенных пятилеток. На заводе широко развернулось стахановское движение, зачинателем которого был кузнец А. В. Колесник, награжденный за доблестный труд орденом Трудового Красного Знамени.

В годы Великой Отечественной войны завод был эвакуирован и выпускал продукцию для нужд фронта. Многие рабочие воевали в рядах Красной Армии.

После освобождения Сум в сентябре 1943 года коллектив завода приступил к восстановлению предприятия. Здесь были созданы первые в городе комсомольско-молодежные бригады. В 1946 году предприятие начало выпуск продукции.

В послевоенные годы была осуществлена полная реконструкция предприятия. Оно перешло на выпуск сахара-рафинада по новой технологии — методом прессования. На за воде появились поточные линии, большинство производственных процессов были механизированы и автоматизированы. Сейчас предприятие выпускает около 10 процентов произво­димого в стране рафинада и почти пятую часть рафинада, вырабатываемого в республике.

Краснозвездинцы досрочно выполнили задания девятой пятилетки и перевыполнили взятые социалистические обязательства.

В 1973 году завод начал выпускать продукцию с государственным Знаком качества. Сегодня на Знак качества аттестованы четыре вида рафинадной продукции, или 26,4 процента от общего производства.

В октябре 1977 года завод, один из первых в области, внедрил комплексную систему управления качеством труда и продукции.

В 1969 году за достигнутые успехи в развитии сахаро-рафинадного производства, внедрение передовой техники и технологии и в связи со 100-летием со дня основания Красно-звездинский сахаро-рафинадный завод награжден орденом «Знак Почета».

Мастерами своего дела стали многие рабочие. Их самоотверженный труд высоко оценен Родиной. За успехи в выполнении заданий пятилеток по развитию пищевой промышленности 80 человек награждены орденами и медалями, а аппаратчику завода А.Г.Чернышу присвоено звание Героя Социалистического Труда. Среди награжденных кавалер орденов Ленина и Трудового Красного Знамени А.С.Стольная, кавалеры ордена Трудового Красного Знамени Е.А.Борсук, Ф.Д.Воронов, Е.И.Береговая, Е.Ф.Радько, кавалеры ордена «Знак Почета» П.Т.Гришко, Д.Н.Скоробогатько, Р.А.Селезнева и многие другие, которые своим самоотверженным трудом приумножают трудовую славу предприятия.

На предприятии работают заслуженные рационализатора УССР кавалеры ордена Трудового Красного Знамени А.К.Сппцин и И.Ф.Шепеленко.

За высокие производственные успехи коллективу более 20 раз присуждалось переходящее Красное знамя Совета Министров СССР, ВЦСПС, Министерства пищевой промыш­ленности УССР и ЦК профсоюза работников пищевой про­мышленности.

С 1975 года завод — постоянный участник ВДНХ СССР и УССР, в 1977 году награжден Грамотой ВДНХ УССР за качество расфасованной продукции.

Большое внимание уделяется на заводе улучшению усло­вий труда, жизни и отдыха трудящихся. Предприятие построило благоустроенный жилой поселок для своих рабочих, инженерно-технических работников и служащих.

На заводе имеются общежития, в которых проживают 800 рабочих, и два детских комбината на 400 мест. В Доме культуры функционирует библиотека с книжным фондом около 24000 экземпляров, работают кружки художественной само­деятельности. При спортивном зале завода организованы шахматная, волейбольная, легкоатлетическая, лыжная, футбольная секции.


К. К. ПАВЛИЧЕНКО

Директор Червонозоряного рафінадного заводу

Наш завод — одне з найстаріших підприємств Сумщини — був побудований у 1869 році.

Молоді, яка працює тут сьогодні, навіть важко уявити собі, в яких умовах жили і працювали перші покоління сумських рафінадників.

Дванадцять годин тривав робочий день на заводі. Розцінки були дуже низькі, часто за однакову роботу платили по-різному: це залежало від ставлення майстра до тієї чи іншої людини.

На заводі працювало багато бідноти з навколишніх сіл. Для одинаків існували гуртожитки, або, як тоді називали, казарми — чоловіча й дівоча. У чоловічій замість ліжок стояли нари. Бруд, сморід. Після важкої праці люди не мали можливості відпочити.

Надзвичайно важкими були умови праці. У приміщеннях стояла страшна духота, але відкривати вікна не дозволялося: високої температури вимагала тодішня технологія виробітку цукру. Не дивно, що люди часто непритомніли, хворіли і кінець кінцем ставали інвалідами. Та хазяїна підприємства це мало турбувало, його цікавили тільки прибутки.

У міру зростання класової свідомості робітників вони все ясніше розуміли, що слід організовано боротися проти експлуататорів. 1900 року на заводі був створений невеликий соціал-демократичний гурток. Його члени вели пропаганду серед робітників, організовували маївки, читали сумча-нам нелегальну літературу.

Уночі проти 25 лютого 1903 року 1300 робітників оголосили страйк, зажадавши восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, скасування штрафів, кращої медичної допомоги. Робітників нічної зміни, які підійшли на той час, страйковий комітет не допустив до роботи, і вони приєдналися до страйкуючих. Викликаний адміністрацією ескадрон драгун­ського полку не зміг залякати робітників. Революційне піднесення охопило весь повіт.

В 1907 році на заводі вибухла велика пожежа. Кажуть, що завод підпалив сам хазяїн, щоб одержати страховку. Дерев'яний корпус, зношене устаткування його вже не влаштовували. Одержавши велику страхову суму, він негайно заходився на тому ж місці будувати нове заводське приміщення.

До наших часів дожили тільки стіни спорудженого тоді цегельного приміщення. За роки Радянської влади завод виріс, перетворився на одне з найбільших під­приємств цукрової промисловості в республіці. Наш колектив сміливо йде шля­хом технічного прогресу. Раніш ми застосовували два способи виробництва рафінаду: так званий головний і спосіб Крінера. Обидва вони були надзвичайно трудомісткі, вимагали великих затрат руч­ної праці, виключали можливість застосу­вання механізації. Перехід на виробництво пресованого рафінаду вимагав повної реконструкції підприємства. Завдання не­легке. Але колектив заводу вирішив: реконструкція нам під силу. З великим ентузіазмом взялися за діло всі—і ветерани заводу, і молоді робітники, що тільки-но починали свій трудовий шлях у колективі.

А скільки наполегливості проявили ро­бітники зміни комуніста Миколи Ізотовича Танцюри, молодіжної бригади Галини Іва­нової, бригади Зінаїди Йосипівни Соколов-ської. Вони не мали спеціальностей буді­вельника або монтажника, але успішно де­монтували старе устаткування й готували місця для нового. За 1959 рік у брухт здали 1200 тонн морально зношених машин і апаратів.

Переобладнали всі чотири поверхи за­воду. Повсюди з'явилися нові високопродуктивні машини з програмовим управлін­ням, потокові лініі транспортери та інші засоби механізації й автоматизації трудомістких процесів.

Успішно працюють, наприклад, нові безперервно діючі горизонтальні центрифуги, що їх виготовили наші земляки — машинобудівники Сумського заводу ім. Фрунзе, автоматичні центрифуги ВМА, які застосовуються на виробництві рафінова­ного піску. Власними силами працівники

підприємства виготовили і змонтували різне устаткування, щоб створити єдину автоматизовану потокову лінію по випуску рафінованого піску.

Значну частину продукції ми даємо у вигляді пресованого рафінаду. Спочатку після реконструкції технологічний процес поділявся на окремі операції: пресування, сушіння, транспортування, охолоджування, коління, упаковування тощо. Об'єднати ці процеси допомогли пресово-сушильні агрегати.

Все виробництво пресованого цукру сполучено було в єдиному потоці. Потім до цих агрегатних ліній приєднали колочно-пакувальні автомати.

Вони самі дозують, колють спресовані бруски цукру, виготовляють картонні ко­робки, вкладають до них цукор і заклею­ють пачки.

Так автоматизовано весь технологіч­ний процес виготовлення пресованого рафінаду — від розрідженого цукру, «кашки», аж до упаковування. Автомати застосо­вуються й на зашиванні мішків з рафінованим піском та пресованим рафінадом, що дало змогу прискорити виробничий процес.

Раніше десятки вантажників звалю­вали собі на плечі важкі мішки з готовою продукцією й несли до сховищ. Кілька ро- д ків тому ми побудували галерею каркас- с ного типу на колонах, обладнали в ній с-транспортери, по яких продукція пливе до складу. Укладання у сховищах мішків та ящиків штабелями теж тепер механізовано.

Заводська теплоелектроцентраль пра- -» пює тепер на газі. Це дозволило зміцнити енергетичну базу підприємства: продуктивність парових котлів збільшилась на п 25—ЗО процентів, коефіцієнт їх корисної н дії теж значно зріс. Відпала потреба заво- т' зити щороку близько ста тисяч тонн ву- в гілля. Незмірно полегшилися умови праці т людей, які обслуговують парові котли;

чистіше стало не тільки на заводському по- с двір'ї, але й в повітряному басейні міста.

Зовсім змінився вигляд наших цехів. Підлога вимощена метлаською плиткою, стіни облицьовані білими плитками. Вста­новлені світильники закритого типу, які виключають можливість вибухів цукрового пилу, все устаткування пофарбоване за ви­могами технічної естетики. Потужні венти-ляц-йні установки видаляють з цехів пару, цукровий пил, освіжають повітря, знижу­ють температуру в гарячих цехах. Значна частина виробничої площі, що вивільнилася під час реконструкції, використана для розширення побутових приміщень.

На подвір'ї підприємства, в цехах, біля заводського клубу — скрізь квіти. У нашому парку висаджено сотні тисяч кущів найрізноманітніших видів троянд, жоржин, піонів, тюльпанів, гладіолусів, лілей, гортензій...

Про економічну ефективність здійснених на підприємстві заходів найкраще свідчать такі цифри: якщо в 1958 році на виробництво 100 цент­нерів продукції витрачалося ЗО людино-днів, то тепер затрати не переви­щують 13 людино-днів. За показниками собівартості продукції наш завод вийшов у число передових підприємств країни.

Докорінні зміни в технології скоротили виробничий цикл. При литьовому головному способі він триває 54—60 годин, при литьовому — 28— ЗО годин. Технологічний процес виготовлення пресованого рафінаду три­ває не довше 13—14 годин, а виробничий цикл виготовлення рафінованого піску ще в кілька разів коротший. Це сприяло зменшенню втрат продук­ції від розкладання при високих температурах, від дії мікроорганізмів, розсипання тощо.

Перебудова старого заводу, докорінна зміна технології — справа не менш складна, ніж освоєння нового виробництва. Ми успішно справилися з цим завданням завдяки великій творчій активності всього заводського колективу.

Більш як чверть століття працює на заводі Антон Кирилович Спицин. Прийшов він на підприємство, не маючи спеціальності. Спочатку тесля­рував, потім вивчився на слюсаря, став турбіністом. Тепер він — началь­ник цеху. Десятки його раціоналізаторських пропозицій сприяли механі­зації й автоматизації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці.

Я тут згадаю лише про один винахід Антона Кириловича: верстат для підготовки пакувального паперу, з якого виготовляються пачки для рафінаду. Використання цього верстата дає заводові щороку десять тисяч карбованців економії. Кращого раціоналізатора А. К. Спицина нагоро­джено орденом Трудового Червоного Прапора.

Наполегливо працюють над удосконаленням виробничих процесів Іван Федорович Шепеленко, слюсар Іван Данилович Бондаренко, майстер Іван Васильович Потєшний та багато інших людей творчої думки.

Ми пишаємося своїми виробничниками, такими, як Олександр Гаври­лович Черниш. Він — висококваліфікований варщик утфелю, а в ремонт­ний період успішно справляється з обов'язками слюсаря. Олександр Гаврилович одним з перших на заводі став ударником комуністичної пра­ці. Йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.

Після закінчення школи прийшла до нас Ганна Стольна. Швидко ово­лоділа професією пресувальниці рафінаду і очолила бригаду. За великі успіхи в роботі


її нагороджено орденом Леніна. Сумчани обрали молоду робітницю депутатом обласної Ради депутатів трудящих.

Досягнення нашого колективу значні. Але попереду — нові завдання

по вдосконаленню виробництва. Ліквіда­ція окремих періодичних виробничих про­цесів дозволить нам добитися суцільної автоматизації всього технологічного процесу в єдиному потоці.

Для здійснення повної механізації навантажувально-розвантажувальних ро­біт слід обладнати ще багато сот метрів транспортерів — стаціонарних і пересув­них. Настав час перейти до безтарного перевезення і зберігання сировини — цук-ру-піску. Для пакування готової продукції необхідно, на нашу думку, замість дерев'я­ної тари застосувати картонні ящики та паперові пакети.

Широкі горизонти відкриває перед ко­лективом рафінадників економічна рефор­ма. Перехід на оцінку діяльності підприємства за кількістю реалізованої продукції гостро ставить перед нами нові проблеми. Вже зараз ми відчуваємо певні утруднення із збутом продукції. Щоб наш рафінад охоче купували, необхідно більше дбати про якість продукції, про урізноманітнення асортименту, привабливість упаковки. В цьому напрямку вже чимало зроблено. Недавно ми почали виробляти дитячий рафінад: пресуємо кольорові грудочки у вигляді півників, зірочок та інших фігурок. Він має великий попит у споживачів.

Дружний, згуртований колектив сумських рафінадників неодноразово доводив, що йому під силу розв'язувати найсклад­ніші виробничі завдання. А нині кожний працює з особливим піднесенням, бо всі прагнуть зустріти 50-річний ювілей Вели­кого Жовтня хорошими трудовими подарунками. Немає сумніву, що і в цій п'яти­річці колектив доб'ється наміченого — різко збільшить виробництво продукції, знизить її собівартість, порадує Батьків­щину новими звершеннями.


ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ

Недалеко від центральної частини міста Суми стоїть завод-красень з короткою назвою: «ЧРЗ»—Червонозо-ряний рафінадний завод.

Підприємство це має цікаву історію.

На лівобережжі України, там, де біжать води притоків сивого Дніпра — річок: Сули, Псла та Ворскли, широко розкинулись землі Сумщини. Тут з давніх-давен виро­щується цукровий буряк.

На території колишнього Сумського повіту в мину­лому столітті виникли кілька цукрових заводів. На околиці міста Суми був збудований один з найбільших для того часу рафінадний завод, Господар Харитоненко назвав його «Павловский» — ім'ям свого молодшого сина Павла.

Важка доля дісталася тим, кому «пощастило» потра­пити в заробітчани до спадкоємця Харитоненка. Будували завод іноземці. Тільки на важких, другорядних роботах гнули спини сумчани та біднота з навколишніх сіл.

Гірко було і тим, що наймитували на цукрових плантаціях або на заводі. Злидні, хвороби, нестатки були постійними супутниками людей, які потяглися на заробітки, щоб не померти з голоду.

Історія і живі свідки тих часів розповідають про жахливі умови праці. На заводі і навколо його території завжди було брудно. В цехах стояла виснажлива спека. Вентиляції не було.

Каторжна робота на виробництві цукру знесилювала людей, часто калічила їх.

Виробництво цукру було примітивне, шкідливе для здоров'я робітників. Рафінад виготовлявся двома способами: головним і за методом Крінера. Всюди панувала ручна праця. Наприклад, форми головного способу милися вручну, потім їх встановлювали на вагончики, зали­вали утфелем. Охолоджені головки цукру вагою по 20—22 кг (50—55 фунтів) знімалися за допомогою так званих «пут»: руки робітника сплутувались ланцюгом, схоплювали головку під обручем форми і з величезним напруженням знімали важку глибу. На інших операціях робітникам доводилось на плечах переносити це солодке каміння.

На підприємстві не було ніякої турботи про здоров'я робітників, про безпеку праці.

Рік у рік зростала класова свідомість робітників. Вони почали виступати проти економічного і політичного гніту, організовували страйки, висували вимоги про поліпшення умов праці, скасування штрафів тощо.

Друге народження

Настали буремні часи 1917 року. Сумські трудівники взяли активну участь в революційних боях.

Підприємство було націоналізовано і створено колек­тивне управління.

— Кого ж оберемо головою управління? Це питання непокоїло всіх. Адже серед робітників не було жодної грамотної людини, яка могла б очолити колегію, керувати виробництвом. Довго міркували.

— Хай Яків Петрович головує.

— То ж він у Харитоненка майстрував.

— Кращої кандидатури нема. Людина надійна. Можна довірити.

— Довіряти і перевіряти.

— Звісне діло.

Обрали Я. П. Калашникова—досвідченого технічного працівника. Це перший обранець колективу. Згодом на його місце став робітник Василь Федорович Ковш.

Лише в 1924 році завод вперше після Жовтневої революції розпочав виробництво рафінаду.

Роки відбудови народного господарства, індустріалізація країни, радянські п'ятирічки сприяли розвиткові цукрової промисловості. Сумський рафінадний завод рік у рік налагоджував своє виробництво.

Старі кадрові робітники пам'ятають Григорія Семеновича Бояндина. У 1924—1936 роках він був механіком, а згодом став головним інженером заводу. Г. С. Бояндин був ініціатором механізації багатьох виробничих проце­сів. Так, в клеровочних котлах встановлені мішальні при­лади. Незручне транспортування важких голів цукру в вертикальному положенні замінено горизонтальним. Запроваджена механічна обробка голів рафінаду, встановлені багатодискові верстати для розпилювання цукру тощо. Все це було тоді певним прогресом в технології рафінадного виробництва.

На зміну застарілому процесу пробілювання за методом Крінера прийшов більш продуктивний спосіб, розроблений колективом радянських інженерів,— «КІ».

До 1941 року продуктивність заводу досягла 6000 центнерів рафінаду на добу.

Коли спалахнула Велика Вітчизняна війна, полум'я якої наблизилось до Сумщини, робітники не залишили свій завод ворогу. Основне технологічне обладнання було демонтовано. Робітники разом з устаткуванням були евакуйовані на схід країни.

Після визволення Сум з-під ярма німецько-фашист­ських загарбників рафінадники почали відбудовувати свій завод. Цехи були зруйновані, не вистачало матеріа­лів, машин, не вистачало потрібної кількості кваліфікованих кадрів. На багатьох ділянках виробництва працювали жінки, які оволоділи важкими чоловічими професіями — пробілювання кубів цукру в сепараторах, пробілювання голів цукру на великих столах світлих сушок тощо.

Фронту і тилу потрібен був цукор. І рафінадники переборювали труднощі. Цех за цехом ставали до ладу. Незважаючи на обмаль сировини, налагодився випуск цукру.

Виробництво стримувало те, що ми не мали своєї енергетичної бази. Доводилося користуватися послугами теплоелектроцентралі сусіднього машинобудівного заводу імені Фрунзе.

Електроенергія і пар, які подавалися звідти, не спроможні були забезпечити нормальну роботу нашого підприємства. Це приводило до порушення технології, до втрат цукру і погіршання його якості.

Тим часом завод повинен був збільшувати свою потужність, вводити в експлуатацію нові ділянки виробництва. Залишатися й далі без власної енергобази не мож­на було. Що ж робити? Потрібні кошти, матеріали, будівельники. Робітники сказали:

— Почнемо споруджувати ТЕЦ власними силами. Є в нас муляри, слюсарі, монтажники, Допоможемо...— і взялися за діло. Розчистили місце колишньої котельної, почали зводити стіни, фундаменти, встановлювали парові котли.

Будівництво заводської ТЕЦ було закінчено в 1948 році. В історії підприємства почалась нова сторінка: до ладу стали нові цехи. Виробництво невпинно зростало. Щодобовий випуск незабаром досяг довоєнного рівня, а згодом перевищив його. Що й казати: це була значна трудова перемога!


Охтирська тютюнова фабрика

Коли у 1716 році цар Петро і наказав налагодити на Слобожанщині виробництво тютюну, вибір упав на Охтирку. Розсудили, що навколишні благодатні поля дадуть потрібну сировину, а в місті можна випускати продукцію. Через два роки тут було засновано першу в Росії тютюнову мануфактуру. На той час це було досить велике підприємство. Складалось воно з світлиці і кімнати, 16 хат з коморами, чотирьох дерев'яних комор, критих соломою. Встановили два тютюнових преси іноземного виробництва «для делования рульной табаки на голанский манер». В обладнанні значились також молот залізний, вісім пар колес залізних, сім ножів, ступи, решета, котли.

Зайняті на мануфактурі люди поділялись на дві нерівні за кількістю і становищем групи. До першої належали майстри, що керували виробництвом, найняті по контракту «подмастерья» з-за кордону, а також учні і солдати. Забезпечувались вони грошовим жалуванням, яке, однак, не гарантувало прожиток, а тому додавалась до нього натуральна оплата — , хліб. Другу — становили некваліфіковані робітники, які трудились на плантаціях. Це була підневільна праця старшинських підданих і козаків, що несли й військову службу. Навіть ті, хто постійно працював на мануфактурі, часто не одержував платні і хліба.

Продукція підприємства в перші роки була значно дорожчою закордонної, що дуже ускладнювало її реалізацію. Через 18 років мануфакура припинила своє існування як збиткова.


В 1718 г. в Ахтырке открылась первая в России табачная мануфактура, к которой было приписано несколько сел (944 крестьянских двора), но она оказалась нерентабельной, и в 1727 г. казна продала предприятие частным лицам. Для табачной мануфактуры была выделена плантация (около 50 десятин), с которой собирали до 7 тыс. пудов табака. Во второй половине XVIII в. мануфактура пришла в упадок.


В начале XVIII в. по указанию Петра I в этом районе был открыт пункт по приему селитры. В 1737 г. по распоряжению генеральной канцелярии «ведено было отдать водяную мельницу на р.Шостке майору Постельникову для устройства порохового завода». В 1739 г. завод вступил в строй действующих. Рядом с ним, по соседству с Локотками, возник посад Шостка, где селились «работные люди», казаки, солдаты, уходившие в отставку, и мещане. Была отведена территория в «квадратную версту», сооружены четыре заставы, образовавшие черту посада Шостки. Первоначально порох здесь выпускался в основном для потребностей Украины. С 22 марта 1771 г. Шосткинский пороховой завод перешел в ведение главной канцелярии артиллерии и фортификации. Предприятие имело особую важность, поскольку не только производило порох, но также заготавливало и очищало селитру для других заводов России. Работали на заводе в основном солдаты— мастера из многих русских, белорусских и прибалтийских губерний. Некоторые после окончания срока службы оставались здесь на постоянное место жительства. Однако численность населения росла медленно: в 1772 г. в Шостке насчитывалось 51, в 1775 г.— 204, в 1784 — 1360 человек [1099а]. В 1782 г. Шостка вошла в состав Новгород-Северского наместничества, с 1796 г.— Глуховского уезда Малороссийской, а с 1802 г.— Черниговской губернии.

Условия труда были чрезвычайно тяжелыми. В 1804 г. Шосткинский пороховой завод посетил Аракчеев. В донесении царю он отмечал: «Ежедневная тяжелая опасная работа и место, занимаемое заводом, чрезвычайно дурно и нездорово, окружено будучи со всех сторон болотами и уединено от всех посторонних селений». В 1829 г. во время инспекторского обследования мастеровые заявили, что их заставляют очень рано начинать работу, не позволяют брать с собой хлеб и не отпускают обедать; после выхода с завода сразу же посылают на другие работы; кроме того, их жестоко избивают и при этом они никогда полностью не получают заработанных денег. В 1804, 1810 и 1830 гг. на заводе произошли значительные взрывы пороха. Многие рабочие погибли, часть — получили травмы. Работать приходилось по 12—16 часов. За любую провинность тружеников жестоко наказывали.

Самой распространенной формой протеста против невыносимых условий труда и бесправия были побеги. Беглецов ловили, секли розгами, шпицрутенами и снова отправляли на завод. Так, погонщика лошадей П. Ширяева за побег провели сквозь строй шесть раз и наказали 1000 ударами шпицрутенов. С 1848 г. в Шостке начали изготавливать капсюли для солдатских ружей. На этом производстве в конце 60-х гг. было занято свыше 300 рабочих. В период Крымской войны (1853—1856 гг.) объем продукции порохового завода увеличился в 6 раз. В 1855 г. было произведено уже 134 тыс. пудов пороха, что составило 43% продукции всех пороховых заводов России


О СУДЬБЕ AХТЫРСКОЙ ТАБАЧНОЙ МАНУФАКТУРЫ В ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЕ ХVII ВЕКА

В число 176 крупных промышленных предприятий, возникших в России в эпоху Петра I была табачная мануфактура в полковом казачьей городе Ахтырке, основанная в 1718 году.

Недолговечной была судьба этого табачного предприятия. Просуществовав 18 лет, оно в 1759 году было окончательно упразднено, что, впрочем, произошло и с некоторыми другими предприятиями и начинаниями петровского времени

История ахтырского табачного завода представляет несомненный интерес не только потому, что он был первым в России табачным предприятием, но и с точки зрения выяснения социально-экономической природы в производственной организации мануфактуры первой половины ХУШ века.

Сведения об ахтырском табачном заводе помещены в специальной литературе по истории табачного производства в России.

Однако эти сведения не выходят за рамки простого сообщения фактов и, можно сказать, недостаточно или вовсе не раскрывают причин, в силу которых табачная мануфактура в г.Ахгырка прекратила свое существование.

Разведение табака и его обработка в России находятся в связи с общим направлением экономической политики Петра 1, с ого стремлением освободить страну от импорта табака, потребление которого к концу ХVII века значительно возросло. В своих соображениях относительно разведения табака в России поданных в Сенат, Мануфактур-коллегия так определила задачу своей деятельности: "опервые трудиться, чтоб делать дела все которых матереи во всех государств найтится могут”

Петровский указ от 1 февраля 1б97 года снимал запрет с торговли табаком и разрешал сто повсеместное употребление, до того сурово преследовавшееся законодательством и церковью.

Финансовые соображения оказались сильнее доводов церковной оппозиции и повелено было "всяких чинов людям табаком торговать свободно”.0 выгодности разведения табака в России указывал и идеолог эпохи петровских преобразований Иван Тихонович Посошков, который писал, что "нам так можно его размножить, что миллионная от него прибыль будет, а на таких землях он родится, каких земель у нас премножество"

Объем проектируемого табачного производства в России должен был покрыть импорт в качественном и количественном отношении, который в начало ХУШ века составлял 600 тонн ежегодно.

Выбор места для организации отечественного производства табака именно в Ахтырке не был случаен, ибо он обусловлен наличием здесь всех необходимых предпосылок; как-то; благоприятные почвенные и климатические условия, удовлетворяющие культуре табака /мягкий, влажный климат,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: