Обдарованість у молодшому шкільному віці
Не менш важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти — не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із суттєвих характеристик суспільства. У національній доктрині розвитку освіти ставиться завдання постійного оновлення змісту освіти та навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей учнів, зростання їхньої самостійності й творчої активності, що має зміцнити демократичні основи громадянського суспільства та прискорити його розвиток. Перед учителями постало завдання формувати й зміцнювати в школярів внутрішні джерела мотивації не тільки щодо навчальної діяльності, але й до саморозвитку своїх інтелектуальних, творчих здібностей, а також їх успішної соціалізації. Сьогодні вкрай необхідно створювати ситуації успіху, розвивати творчу, пошукову, дослідницьку активність та навички колективно злагоджених дій. Для реалізації позитивного впливу на обдарованих учнів у школі повинні використовуватися традиційнізасоби:
виявлення обдарованості учнів;
психолого-педагогічний супровід обдарованих учнів;
залучення до участі в предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах, науково-творчих конференціях тощо.
3.2 СИСТЕМА РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ
На сучасному етапі розвитку освіти актуальними є питання удосконалення системи управління навчальним закладом і переводу школи в новий стан, який забезпечить надання населенню широкого спектру якісних освітніх послуг залежно від потреб людини, суспільства та ринку праці. В цій парадигмі науковцями відводиться важливе місце вихованню людини інтелектуально розвинутої, з високими моральними якостями. Особлива роль належить школі, яка готує майбутнє для Батьківщини. За останні роки змінилися погляди батьків на школу та їх вимоги щодо здобуття дітьми освіти. Батьки мають можливість вибирати ту школу, яка, на їх погляд, надає не тільки глибокі знання, а і виявляє здібності їх дітей, працює на перспективу. Тому у школі повинні працювати справжні інтелектуали, які здатні закласти основу для майбутнього професійного вибору учнів. Задача номер один – створити привабливий імідж навчального закладу, щоб у дітей було бажання відвідувати школу з радістю і надією. Основою формування іміджу успішності є розуміння наступних положень:
- кожна дитина має задатки;
- кожна дитина прагне реалізувати свої здібності.
Система роботи з обдарованими учнями створюється роками. Вона проходить певний ряд етапів. Здібності та задатки розвиваються та реалізуються при умові сприятливого зовнішнього середовища і сукупності внутрішніх потенцій. Ми визначаємо обдаровану дитину як таку дитину, що відрізняється від однолітків яркими видатними здібностями, або вона має внутрішні передумови для високих досягнень, в тому або іншому виді діяльності. А під здібностями ми розуміємо індивідуальні особливості, які дозволяють при сприятливих умовах успішно оволодівати діяльністю.
Обдарованість — це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а й своєрідний сплав її особистісних якостей. Розвиток і виховання обдарованих дітей вирішує проблему формування творчого потенціалу суспільства. Виховати з обдарованої дитини особистість, адаптовану до складностей сучасного життя, досить важко. У розвитку творчих можливостей учнів велике значення має випереджальний характер навчання й виховання. Його обґрунтував відомий психолог Л. Виготський і пояснив так: «Лише те навчання є добрим, яке передує розвиткові дитини, тобто спонукає дитину до життя, пробуджує та приводить у дію низку внутрішніх процесів розвитку».
Принципи реалізації системи:
1. Єдність - передбачає спільність мети і завдань кожного з ступенів, наступність і взаємозв’язок між ними, надання усім дітям однакових стартових умов для здобуття загальної середньої освіти незалежно від соціального становища батьків. Школа є невід’ємною ланкою системи безперервної освіти і забезпечує рівень загальноосвітньої підготовки, достатній для подальшого здобуття освіти на наступних її етапах.
2. Варіативність - означає визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань шкільної освіти на основі застосування різних педагогічних систем і технологій.
3. Демократичність – визначається відкритістю перед суспільством, участю учнів, їхніх батьків, педагогічного колективу і представників громадськості у розробці та реалізації стратегії і змісту її діяльності, відповідальністю навчального закладу за якість освітніх послуг перед споживачем і державою.
4. Поєднання національного і загальнолюдського – означає, що домінантою виховного процесу має стати виховання в учнів патріотизму з новим змістовним наповненням. З одного боку, це виховання почуття любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їх майбутнє, а з іншого – відкритість до сприйняття різноманітних культур світу, освоєння фундаментальних духовних цінностей людства – гуманізму, свободи, справедливості, толерантності, культури миру, національного примирення, збереження природи.
5. Світський характер – означає побудову освітнього процесу на засадах наукових знань, розгляд будь-якого предмету вивчення у відповідності з даними про нього сучасної науки. Втручання в діяльність школи релігійних організацій, пропаганда релігійних віровчень, прилучення учнів до релігійної віри у школі не допускаються. Водночас у процесі вивчення гуманітарних предметів доцільне загальне ознайомлення школярів з релігіями як феноменом загальнолюдської культури.
Організація навчально-виховного процесу в навчально-виховному закладі повинна бути спрямована не на максимальне навантаження учнів навчальним матеріалом, а на розвиток їх здібностей. Творчість учнів, новизна та оригінальність їхньої навчальної діяльності виявляються тоді, коли вони самостійно ставлять проблему і знаходять шляхи її вирішення. При цьому ми намагаємось створити умови для постійного зростання рівня творчості обдарованих дітей, знаходити оптимальні співвідношення всіх видів їх діяльності, щоб одержати найкращі результати. Приклади формування різних видів обдарованості наведені в таблиці:
|
Види обдарованості |
Приклади формування |
|
Інтелектуальна обдарованість |
* наукові шкільні конференції * інтелектуальні конкурси * участь в наукових конференціях ВНЗ * публікації наукових статей учнів |
| Академічна обдарованість |
* олімпіади * інноваційні технології навчання на уроках * індивідуальні консультації * самоосвіта |
|
Художня обдарованість |
* гурток малювання * гурток художньої вишивки * шкільний театр * співробітництво із школою мистецтв |
|
Лідерство |
організація «Ділова дитина» *«Євроклуб» * шкільна система самоврядування * загальношкільні щотижневі лінійки |
|
Спортивна обдарованість |
* гурток бальних танців * гурток сучасних танців * художня гімнастика * рукопашний бій * футбол * баскетбол і т.д. |
Моніторинг динаміки розвитку творчого потенціалу учня забезпечує продуктивну організацію роботи з академічно здібними учнями.
Особливої уваги потребує робота навчального закладу з цілеспрямованого формування еліти України. Відтак, вважаємо, що подібні цільові проекти є досить актуальними та важливими.
Проблема дитячої обдарованості завжди викликала інтерес, була досить актуальною і відкритою для вивчення. Сьогодні ні в кого не викликає сумнівів, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу і матеріального розвитку людства. Ця проблема ставить завдання теоретичного дослідження обдарованості, а також узагальнення досвіду з цього питання.
Поняття «обдарованість» означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку дитини, внутрішню установку, направленість особистості, яка розвивається. Виявлення обдарованих дітей, їх подальший розвиток, пошук педагогічних технологій професійної спрямованості обдарування є важливою проблемою психологічної і педагогічної науки та практики.
Педагогічна ідея розвитку дитячих творчих талантів не нова, проте залишається актуальною і сьогодні. В останні десятиліття з'явилося багато робіт, присвячених «трагедії» невиявлених або заблокованих системою шкільного навчання талантів. Талант і обдарованість можуть проявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистих особливостях. Найчастіше творчо обдаровані діти не виявляють інтересу до всього звичайного, відомого, але коли їм доводиться виконувати нетрадиційні, незвичайні, творчі завдання, вони начебто перевтілюються та із задоволенням їх виконують. Навіть такий штрих, який притаманний обдарованості говорить про те, що ця проблема потребує системного підходу до її розв’язання.
Вважається, що найкращою системою роботи з такими дітьми є та, в якій виявляється і має розвиток кожна творчо обдарована дитина. Система має бути спрямована перш за все на те, щоб пізнати талант кожного і розвинути його.
Як створити у шкільному середовищі педагогічні, психологічні, організаційні можливості, умови для виявлення і розвитку творчо обдарованих дітей? Де навчаються діти з різними потенційними задатками? Ці питання знаходяться в колі уваги науковців і, безумовно, у нас практиків.
На жаль, сучасна школа настільки захоплена швидкістю в результатах, що майже не створюються процесуальні можливості для роботи з обдарованими дітьми.
Між тим обдарована дитина потребує до себе підвищеної уваги тому, що їй властиві особливі риси характеру, особливості в мисленнєвій сфері і в навчальній діяльності. Тому педагоги, помічаючи обдарованість дитини (інтелектуальну, творчу, соціальну, будь-яку) і покладаючи лінію майбутнього розвитку, мають розширювати діапазон педагогічної підтримки можливого вибору обдарованої дитини, а не звужувати і наперед не визначати його, не маніпулювати, а давати можливість обирати. Свідомо йти шляхом нетрадиційного, інколи невідомого, але педагогічно виправданого з точки зору такого явища, як обдарованість. Теза, якою слід керуватися: мінуси мають таку особливість – з часом перетворюватись у свою протилежність, як і плюси.
Ціннісні орієнтації педагогічного супроводу обдарованої дитини не можуть виникнути самі по собі, вони формуються на підставі тих наукових ідей і організаційних умов, які визначаються у закладі і постійно підтримуються. Не можна дати рецепти для кожного дня, для кожного випадку. Педагог сам повинен наодинці приймати рішення, яке позитивно вплине на розв’язання означеної проблеми. У нашому випадку – це виявлення і розвиток талановитої дитини, а може, і обдарованої. Тільки час встановить межу і різницю між обдарованістю і талантом. І першочерговим в управлінні цим процесом є окреслення тих наукових тверджень, визначень, відносно яких педагоги повинні діяти, спостерігати, формувати питання, приймати рішення, створювати програми тощо. Незалежно від того, в якому класі працює вчитель, який предмет він викладає, у кожного визнається цінним обізнаність у питаннях, що стосуються особливостей учнівської обдарованості і таланту.
Талант творчої дитини може бути дуже різноманітним у своїх особистих проявах: швидким і гнучким або потужним і постійним, чутливим і енергійним, надзвичайно працездатним і непередбачуваним, спонтанним. Талановиту дитину найчастіше виявляють за ознаками так званої здібності до творчої діяльності.
Визначення поняття «творчість» і «творча обдарованість» пов’язане з низкою труднощів. У науковому розумінні творчість визначається здебільшого за продуктом (створення нового). Проте феноменологія творчості досить неоднозначна: адже творчість - не лише створення суспільно значущого продукту, творчістю можна назвати всі ті «відкриття», які людина робить особисто для себе.
Творчість – суто людська діяльність. Творчими є майже всі психічні процеси, за винятком автоматизованих дій, адже створення образу сприйняття або збереження в пам’яті, не говорячи про мислення, – це складна діяльність, у результаті якої відкидається незначне, об’єднуються суттєві ознаки, запам’ятовується необхідне, розв’язується нова задача. Ці процеси лежать в основі творчості.
Природа творчої діяльності, її механізми індивідуальні мають різні варіації творчого процесу і різні прояви творчості. Здібність і творчість оцінюється головним чином за оригінальністю. Менш відомі такі ознаки обдарованості і творчих здібностей, як виникнення питань, проблем, припущень, які не пов’язані з успішністю у навчанні, але саме вони найчастіше характеризують талановиту людину. Саме в підлітковому періоді (від 11 до 14 років) питання набувають структури гіпотез, носять дослідницький характер.
До того ж сучасні дослідження довели наявність у дітей особливих здібностей, особливого типу мислення – дивергентного (нелінійного), на відміну від логічного ( конвергентного), високий рівень сенсорики, а також індивідуально – особистісні якості, як-то: висока пізнавальна активність, наполегливість, найвищий рівень працездатності. З точки зору інтелектуальних здібностей обдаровані діти відрізняються тим, що вони досить легко виконують будь-які завдання, схоплюють матеріал «на льоту», мають добре розвинену пам’ять, вроджену спостережливість, концентровану увагу. Такі діти мають свої особливі інтереси, заглиблюються в них, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається у класі: воно здається їм дріб’язковим. Ці особливості поведінки творчо обдарованої дитини викликають низку непорозумінь у взаєминах з педагогами і однолітками, а інколи – і з батьками. Саме вони знаходяться в колі уваги класних керівників, адміністрації.
Завдання педагогів у навчальному процесі полягає в концентрації уваги на різних процесах мислення дітей: діти, які менш сумніваються і володіють впевненістю, навіть тоді коли вони помиляються, і друга група дітей – вони висловлюють свої сумніви навіть стосовно своїх, безумовно, правильних відповідей, залишаючи місце для подальшого пошуку, для дослідження задачі, яка розв’язується (діти підвищеної уваги). Сумнів у творчо обдарованих дітей виступає не стільки невпевненістю, скільки стимулом для подальшої творчої діяльності.
Для розвитку дитячої творчої обдарованості важливе значення має шкільне середовище з відповідним педагогічним та психологічним супроводом. Як показала практика, для створення такого середовища недостатньо лише обізнаності педагогів у наукових теоріях, виникла потреба у створенні організаційних, цілеспрямованих умов для системного розв’язання цієї проблеми - довгострокового проекту.
Хочу звернути увагу на досить важливий аспект педагогічного супроводу цього проекту. Вважають, що діагностика дитячої обдарованості суто психологічна проблема, а не педагогічна. І це, безумовно, справедливо, поки ми розмірковуємо на рівні теорії. Сучасна педагогічна практика, особливо за впровадження особистісно орієнтованого підходу до навчання учнів, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну складову педагогічного процесу. Як показує практика масової школи, діагностику повинні проводити ті, хто займається розвитком і навчанням дітей. І тут виникають питання: «Наскільки пересічний учитель готовий до педагогічної діагностики?» і «Хіба може педагог, «сліпий» до основних проявів обдарованості, продуктивно займатися її виявленням?». Це не означає, що практичний психолог не потрібен, навпаки, його не можна замінити, але його обов'язок - особливо складні і неординарні випадки. Проблема виявлення (діагностика) обдарованості на сьогодні розглядається на двох рівнях: психометричному і методичному (педагогічному).
Учитель, працюючи з дитиною, має можливість постійно спостерігати за її проявами індивідуальності в повсякденному навчальному процесі і повинен професійно реагувати і впливати на її розвиток. Інакше обдарованість губиться серед інших, якщо для неї не створюються відповідні не стільки психологічні, скільки педагогічні умови.
Таким чином, можна сказати, що пошук обдарованих дітей та створення умов для їх розвитку – це комплексна спільна спланована діяльність дорослих - батьків, учителів, керівників гуртків та факультативів, шкільного психолога.
Тому тут важливе значення має навчально-семінарська діяльність з вчителями в цьому напряму, яка орієнтується на актуалізацію уваги педагогів на особливостях учнівської пізнавальної сфери, в якій проявляється дитяча індивідуальність, характерологічна для більшості обдарованих дітей.
РОЗДІЛ ІV СТАН ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ
У науці існують десятки трактувань поняття дитячої обдарованості, чимало їх вкрай суперечливі. От і доводиться брати до уваги «усереднене» поняття, за яким обдарованість – це індивідуальне поєднання здібностей, що дозволяє фахівця досконало і за, порівняно, короткий час набути навички і вміння, необхідні для успішного виконання діяльності. Багато психологічних досліджень, і спеціальні спостереження показують, що обдаровані діти загалом значно більше благополучні, ніж інші діти. Вони краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються у новій обстановці. В багатьох особливо обдарованих помітні проблеми, пов'язані з фізичним розвитком. Так, деякі діти явно уникають всього, що потребує фізичних зусиль, вони обтяжені уроками физичної культури. Особливо складною з погляду допомоги цим же дітям, є проблема вольових навичок чи ширше – саморегуляції. Для особливо обдарованих ситуація розвитку часто складається в такий спосіб, що вони займаються лише діяльністю, досить цікавою й легкоїю їм, тобто складовою суті їх обдарованості.
Будь-яку іншу діяльність, яка входить до сфери їх схильностей багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням до цього дорослих людей. У остаточному підсумку виникає специфічна ситуація. Коли особливо обдаровані діти, проявляючи очевидну схильність до улюбленого праці, навряд чи вміють трудитися у тому випадку, як що це потребує вольового зусилля. Набагато меншою мірою це стосується дітей із психомоторною (спортивною) обдарованістю ,а найбільшою мірою проявляється у дітей з підвищеними пізнавальними можливостями. З самого дитинства такі діти мають схвалення оточуючих за вражаючий всіх об'єм і міцність знань, це і стає згодом провідною мотивацією їх розумової діяльності. Немає сумніву, що з відповідною системою навчання і виховання таких дітей, з чітко продуманою системою розвитку мотивації цю проблему інтелектуально-обдарованих, можна успішно подолати. Ще однією розповсюдженою проблемою багатьох обдарованих є труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що до закінчення підліткового періоду обдаровані юнаки чи дівчата не можуть знайти свого призначення. У цілому нині виникає ситуація певної дезаптації обдарованих дитей, яка може приймати досить серйозний характер, часом цілком виправдовуючи віднесення групи обдарованих у групу підвищеного ризику.
Сьогодні більшість психологів визнає,що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості – це результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) та соціальної сфери, опосередкованоої діяльністю дитини ( ігровою, навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати й ролі психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування та реалізації індивідуального дарування. Дитячий вік – це період становлення здібностей, особистості і бурхливих інтегративних процесів у психіці. Рівень і широта інтеграції характеризують формування та зрілість самого явища обдарованості. Одніим з найбільш дискусійних питань, що стосуються проблеми обдарованості, є питання частоти прояву дитячої обдарованості. Є дві крайні точки зору «діти є обдарованими» - «обдаровані діти трапляються вкрай рідко». Зазначена альтернатива знімається у межах такої позиції: потенційна обдарованість стосовно різних видів діяльності властива більшості дітей, тоді як актуальну обдарованість демонструє не значна частина дітей. Обдарованість дитини часто проявляється в успішності діяльності, має стихійний, самодіяльний характер.
Наприклад, дитина захоплена технікою вдома будує свої моделі, але зі шкільною, або социально-организованною позашкільною діяльністю ( в гуртку, секції, студії) його заняття має нічого спільного. Інша дитина захоплено пише вірші чи оповідання, але не хоче їх демонструвати педагогові. Судити про обдарованість дитини потрібно не лише з його шкільної діяльності, а й з його позашкільних справ, і навіть по ініційованих нею самою формам діяльності. У окремих випадках причиною прихованості проявів обдарованості є ті чи інші труднощі розвитку. Наприклад, заїкуватість, підвищена тривожність, конфліктний характер спілкування, і т.д. можуть призвести до зниження показників успішності дитини. Оскільки обдарованість у дитячому віці можна трактувати в якості потенціалу психічного розвитку стосовно наступних етапів життєвого шляху особистості, треба враховувати складність самої проблеми «обдарована дитина». У значною мірою воно пов'язане зі специфікою дитячої обдарованості (на відміну від обдарованості дорослої людини). Обдарованість конкретної дитини значною мірою є умовною характеристикою. Не можна заплющувати очі те , що ознаки обдарованості, притаманні в дитячі роки, навіть за начебто сприятливих умов можуть або поступово або дуже швидко зникнути. Врахування цієї обставини особливо важливе при організації практичної роботи з обдарованими детьми. Наприклад, не слід занадто радіти, коли дитина виявляє виборче тяжіння до оперування абстрактними поняттями, схемами, планами. Згодом може з'ясуватися, що конкретний, змістовний аналіз, який буде необхідним на наступних вікових етапах дітини це ускладнюватиме.
Дуже важливо своєчасно вловити, не прогаяти риси відносної сталості індивідуальності в дітей, що випереджають у розумовому відношенні свій вік. Серед основних складових обдарованості, зазвичай, виділяють такі складові: - Мотивація. Будь-яка діяльність людини полімотивирована, тобто у основі будь-яких дій лежать найрізноманітніші мотиви. - Креативність– одна з найважливіших характеристик обдарованості. -Оригінальність – одна з основних показників креативності. Це здатність висувати нові, несподівані ідеї,що відрізняються від широко відомих,загальноприйнятих.
РОЗДІЛ V ВИДИ ОБДАРОВАНОСТІ
5.1 ТИПИ ОБДАРОВАНОСТІ. СТРУКТУРА ТАЛАНТУ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАДАТКІВ ТА ЗДІБНОСТЕЙ
Інтегрально прояви обдарованості можна представити через:
домінування інтересів і мотивів;
емоційну заглибленість у діяльність;
волю до вирішення, до успіху;
загальну і естетичну задоволеність від процесу і продуктів діяльності;
розуміння сутності проблеми, задачі, ситуації;
несвідоме, інтуїтивне рішення проблеми ("позалогічне");
стратегічність в інтелектуальній поведінці (особистісні можливості продукувати проекти);
багатоваріантність рішень;
швидкість рішень, оцінок, прогнозів;
мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість, спритність).
Тут, існує визначена ієрархія зв'язків, залежностей, і цю сукупність можна представити, маючи в основі ту або іншу фундаментальну позицію, трохи по-іншому; виходячи з припущень про шести основних параметрів, а саме:
сфера реалізації обдарованості і переважний її тип;
прояв творчості;
прояв інтелекту;
динаміка діяльності;
рівні досягнень;
емоційне забарвлення.
По кожному з зазначених параметрів можна виділити основні визначальні ознаки.
Виділимо основні типи творчої діяльності:
науково-логічний;
техніко-конструктивний;
образно-художній;
вербально-поетичний;
музично-руховий;
практико-технологічний;
ситуативний (спонтанний, розважливий).
Прояв творчого пошуку можна представити по наступних ознаках:
реконструктивна творчість;
комбінаторна творчість;
творчість через аналогії.
Прояв інтелекту представляється можливим фіксувати по:
розумінню і структуруванню вихідної інформації;
постановки задачі;
пошукові і конструюванню рішень;
прогнозуванню рішень (розробки задумів рішення), гіпотез.
Динаміку (швидкісні показники) рішень і творчої діяльності в цілому найбільше вичерпно будуть визначати наступні основні типи:
повільний;
швидкий;
надшвидкий.
Рівні досягнень можна визначати по завданнях, що ставить перед собою суб'єкт, або ж по самих досягнутих успіхах, і тут доречно виділити три умови:
бажання перевершити існуючі досягнення (зробити краще, ніж є);
досягти результату вищого класу;
реалізувати надзадачу (програма-максимум) - на грані фантастики.
У плані емоційного реагування на виконання діяльності, захопленості можна виділити три типи:
натхненний (іноді ейфорійний);
упевнений;
що сумнівається.
Таким чином, пропонована структура описує різні типи обдарованості, їхні домінуючі характеристики, своєрідність сполучень найбільш важливих якостей. Усе те, що відноситься до загальної творчої обдарованості, має безпосереднє відношення і до різних видів спеціальної обдарованості - наукової, технічної, педагогічної, художньої і т.д.; але при цьому ми маємо справу з проявом визначених домінантних якостей, особливостей, що характеризують специфіку творчості в конкретній сфері людської діяльності.
Лихо в тому, що сучасна психологічна наука - аналітична. За задатками - анатомо-фізіологічними можливостями людини і здібностями, що відповідають вузькому колу вимог конкретної діяльності не видно реального - діючої людини. У зв'язку з цим я хочу звернутися до робіт В.В.Клименко. За його словами задатки (чутливість людини) забезпечують близько 10 млрд. сенсорних каналів однобічного зв'язку з навколишнім середовищем. Така чутливість досягається незвичайним оснащенням людського тіла: рецептором, що сприймає енергію й інформацію як ззовні, так і із самого тіла; кондуктором - провідником сприйнятого; ділянкою мозку, де здійснюється (або не здійснюється - просто зберігається) перетворення їх у факт свідомості. Таким чином, потенційно з задатків людини може бути створене стільки працюючих здібностей, скільки існує каналів зв'язку між навколишнім середовищем і людиною з його внутрішнім світом. Однак реальна кількість здібностей залежить від організації навчання і діяльності людини. Ілюстрацією може послужити такий простий приклад: у людини існують м'язи, що можуть ворушити вухами, але реально робити це вміє один з тисячі, у всіх інших цей задаток - потенційна нереалізована здібність. Багато людей страждають відсутністю звуковисотного слуху і т.д.
Таким чином, здібності - процес матеріалізації виконавчими органами психіки і моторики природної чутливості і змістів відбитого в предметні конструкції.
Матеріалізація продуктів чутливості складається з трьох видів здібностей:
здібності відбивати зовнішній світ і себе в ньому як& мислячої частки природи (ми чуємо, бачимо, нюхаємо і т.д. - всі органи почуттів працюють на цей процес);
здібності проектувати зовнішнє середовище, у& тому числі і себе (створення іншої, рукотворної природи думкою, роботою уяви, створення гіпотез - завтра зробити те-те і те-те);
здібності створювати& в процесі своєї діяльності продукти і предмети, що задовольняють устремління і потреби людини, і переробляти себе зсередини по мірках гармонії (реалізація задумів, конкретні дії з конкретними речами і предметами). [9]
Здібність відображення і психомоторику людина навчилася підсилювати багаторазово за допомогою величезної безлічі приладів, пристроїв, машин: від звичайних окулярів до космічних станцій. Але здібність до створення, а особливо до творчості, поки ще не підсилюється нічим. Необхідно помітити, що в психології чутливість і здібності вивчаються як відносно самостійні елементи психіки, свідомості і діяльності людини. Розглядаються під кутом зору сукупності і послідовності дій (розумове і психомоторних), завдяки яким виходить більш-менш точне відображення предметів і явищ, притягнутих до процесу діяльності.
Таким чином, назріла необхідність поставити в психології на зміну тенденції аналітичної іншу - цілісність. Потрібно повернутися до людини, до розуміння, що в ньому усе є взаємозалежним і від природи гармонійно. І головна цілісність будь-якої діяльності і її технології - людин, у якому чутливість, здібності і механізми неподільні. Де, механізми - це об'єднання здібностей, міцно зв'язаних між собою, що систематизують різноманітний зміст відбитого людиною й утримуючого її в єдиному цілому.
Людська психіка і психомоторика мають незлічимі можливості створення механізмів. Вони – новоутворення, не закріплені ні за визначеним органом почуттів, ні за конкретною здатністю: це - система здібностей із властивостями, якими не володіє ні одна зі складової цілісності. Причому це новоутворення одночасно діюче і одночасно те, що пізнає: діючи - людин пізнає, а пізнаючи - діє, вирішує задачі розумові і психомоторні. Кількість механізмів може бути нескінченною безліччю. Змінюючи умови роботи людини, ми створюємо тим самим нові механізми, нові способи дій. Одним з таких механізмів, безумовно, є талант. По визначенню В.В.Клименко: ”Сутність таланту в здібності до дії, його не слід вишукувати ні в особливих достоїнствах мозку, ні в конструкції тіла, ні в якихось інших здібностях. Талант - це людина, оригінально вирішуючи усі відомі завдання”.
Неможливо в даній роботі охопити всі процеси й елементи таланту. Тому я хочу зупинитися лише на основних, найцікавіших, на мій погляд.
Так само як і характер, здібності не самостійна, поруч покладена з іншими підструктура особистості, а визначене сполучення її різних властивостей. Розходження між характером і здібностями — у тому, що характер виявляється у всіх видах діяльності, а здібності — тільки в одному, визначеному. Поки людина не розпочала направленої діяльності, у неї існують тільки потенційні здібності до її виконання, що є властивостями її особистості, що частково розвилися з її задатків, але більш сформованими її досвідом. Але як тільки вона починає цю діяльність, її потенційні здібності стають актуальними здібностями, що не тільки виявляються, але і формуються в цій діяльності. Різні види діяльності, відрізняючись своїм змістом, відповідно висувають різні вимоги до особистості, до її здібностей. Особливості цих вимог складаються не тільки в тому, що для виконання одних видів діяльності необхідно цілком визначений розвиток якихось конкретних психічних процесів (наприклад, визначеного виду відчуттів, сенсомоторної координації, емоційної врівноваженості, багатства уяви, розподілу уваги, більш розвинутого словесно-логічного мислення і т.д.), але і їх комплексів. Навчальна діяльність, більшість видів кваліфікованої праці пред'являють до особистості комплекс психологічних вимог. Розходження вимог, пропонованих діяльностями до особистості, знайшло відображення в класифікації здібностей людини. Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх на дві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на елементарні і складні, а усередині них уже виділяються конкретні види. Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені на чотири групи. Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи спеціалізації (загальні і спеціальні здібності).
Під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості. Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності, наприклад літературної, образотворчої, музичної, сценічної і т.п.Елементарні загальні здібності, властивим усім людям, хоча й у різному ступені їх виразності, — це основні форми психічного відображення: здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Адже кожен елементарний прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різним успіхом: сенсорне, розумове, вольове — і навіть може стати відповідною навичкою. Спеціальні елементарні здібності — це здібності, властиві вже не всім людям, вони припускають визначену виразність якихось якісних сторін психічних процесів.
Окомір — це здібність з різною точністю сприймати, оцінювати і порівнювати величини зорово сприйманих об'єктів, інтервалів між ними і відстаней до них, тобто ця визначена якість зорового сприйняття. Музичний слух — це визначена якість слухового сприйняття, що виявляється в здібності до розрізнення музичних звуків і точному відтворенню їх. Музичний слух — це один з компонентів музичних здібностей. Спеціальні елементарні здібності розвиваються на основі задатків у процесі навчання. Загальні складні здібності — це здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, навчанню, грі, спілкуванню один з одним. Вони характерні в тому чи іншому ступені всім людям. Кожна з вхідних у цю групу здібностей являє собою складну структуру властивостей особистості. Спеціальні складні здібності характерні вже не тільки в різній степені, але і взагалі не всім людям. Вони є здібностями до визначених професійних діяльностей, що возникли в процесі історії людської культури. Ці здібності звичайно називають професійними. Сукупність ряду здібностей, що обумовлює особливо успішну діяльність людини у визначеній області і виділяюча його серед інших осіб, що навчається цієї чи діяльності виконуючих її в тих же умовах, називається обдарованістю. Про здібності людини можна судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань у змінених умовах, за ходом оволодіння діяльністю.
Практично судити про здібності учня можна по сукупності таких показників, як швидкість просування учня в оволодінні відповідною діяльністю, якісний рівень його досягнень, схильність до занять цією діяльністю, співвідношення успішності і зусиль, затрачуваних для досягнення цих результатів. Останній показник дуже важливо враховувати, оскільки один учень може, наприклад, не встигати тому, що він дуже мало самостійно займається по предметі, а інший, добре встигаючий, можливо, витрачає весь особистий час на підготовку до предмета.
Вивчаючи професійні здібності що учиться, викладач повинний з'ясувати: по-перше, наскільки в учня розвиті такі риси характеру, як працьовитість, організованість, зосередженість, наполегливість, витримка, самокритичність, самоконтроль, що виступають як необхідні умови для досягнення стійких успіхів у будь-якій освоюваній професії; по-друге, які професійні інтереси і схильності що учиться (це виявляється в прагненні до ґрунтовного вивчення професії у всіх чи деталях, навпроти, байдужному відношенні до засвоюваного, до успіхів і невдачам у виконанні завдань за професією); по-третє, наскільки в учня розвиті необхідні