Xreferat.com » Рефераты по психологии » Підлітковий вік, як соціально-історичне явище

Підлітковий вік, як соціально-історичне явище

Размещено на /


ПІДЛІТКОВИЙ ВІК, ЯК СОЦІАЛЬНО – ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ


ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПІДЛІТКИ В ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ

РОЗДІЛ 2. ПІДЛІТКИ І СОЦІУМ СЬОГОДНІ

2.1 Трансформовані погляди сучасності

2.2 Культурно-історична концепція Л. С. Виготського та його школи

РОЗДІЛ 3. ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

3.1 Методика дослідження стану тривоги та депресії підлітка

3.2 Аналіз результатів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП


Протягом століть в художній літературі, зокрема в грецьких, римських, іспанських і китайських джерелах, згадувався проміжний і порівняно короткий період між дитинством і дорослістю. У театрі, поезії і прозі відбилися гарячність і нестримність «юності».

Саме отроцтво, юність, з їх бурхливими проявами все більше і більше викликають зацікавлення дослідників.

У психології можна виокремити два найбільш яскравих підходи до визначення чинників прояву підліткової бурхливості, неврівноваженості тощо.

Якщо акцентуватись на біологічному, то можна побачити, що у межах підліткового віку ( 11 – 14 років, дехто розширює до 10 – 16 років) проходять важливі фізіологічні процеси. За швидкістю біологічних перетворень організму, цей період займає почесне місце поруч із ембріональним періодом та періодом дитинства. Проявами цього є прискорення темпів росту, швидкий розвиток репродуктивних органів, поява вторинних статевих ознак, таких як оволосіння, збільшення м’язової та жирової маси, геніталій, збільшується ріст та витривалість.

Фізичні зміни контролюються гормонами. Вони й ініціюють ріст підлітків і зміни, які в незначній кількості виражені вже в ембріональній стадії. Різке підвищення їх продукування спостерігається у віці 10 – 12 р. у дівчат та 12 – 14 р. у хлопчиків. Потім спостерігається інтенсивний фізичний розвиток, супроводжуваний зміною пропорцій тіла і т. д.

Ці явища зміни фізичного стану супроводжуються й зміною поведінки, неадекватними проявами, депресивними настроями тощо. І більшість культур відмічала одночасність цих явищ і так історично склалося, що підлітковий вік сприймається як негативне явище, а всі конфлікти, депресії, зміни настрою і т. д. відносять як наслідок дії біологічних факторів. Підлітків зображають як жертв своїх гормонів.

Цій точці зору протиставляється інша, що трактує підлітковий вік як соціально-історичне явище.

Відмітимо, що тривалий підлітковий період як виразний і найбільш важливий період розвитку, характерний головним чином для людей з індустріальних суспільств. У XVIII, XIX і на початку XX століття, коли був величезний попит на некваліфіковану робочу силу, велика частина молоді швидко перетворювалася на дорослих, вливаючись в доросле життя, як тільки були здатні виконувати таку роботу. Потім, після Першої світової війни, технологічний розвиток країн всього світу в сукупності з швидкими соціальними змінами спричинив необхідність довше вчитися в школі або проходити іншу підготовку, таким чином примушуючи молодих людей лишатися в значній мірі у фінансовій і психологічній залежності від батьків. Індустріалізація і вимоги до освіти, що пред’являються нею, створили підлітковий період таким, яким ми бачимо його сьогодні.

Отже, в ході аналізу літератури висунуто гіпотезу, що домінуючим чинником сучасного підліткового віку є суспільно-історичний поступ.

Метою роботи є встановити особливості підліткового віку в залежності від історично-суспільного розвитку, проаналізувати і систематизувати найбільш відомі погляди на залежність протікання підліткового віку від історично-соціального середовища; перевірити експериментально припущення про визначальну роль соціально-історичного поступу на поведінку, психологічний стан підлітків.

Робота може бути корисною студентам спеціальностей психологічного, педагогічного профілю, соціологам, батькам та ін.


РОЗДІЛ 1. ПІДЛІТКИ В ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ


Існує безліч фундаментальних досліджень, гіпотез і теорій підліткового віку. І багато запропонованих концепцій дитячого розвитку і протистоять одна одній, і проявляють себе в області психології підлітка. Оскільки риси отроцтва і юності, за визнанням самих дослідників, не виявлені, зім’яті і бідні у дітей з пролетарського середовища, а чисте, повне і розгорнене протікання цього періоду розвитку можна спостерігати тільки у дітей освічених шарів суспільства, то найбільш яскраві психологічні концепції підліткового віку будувалися на основі вивчення буржуазного підлітка початку минулого століття — "підлітка в ідеалі". Розгляд цих концепцій дозволить змалювати коло питань, що мають безпосереднє відношення до цього віку, його симптоматику, побачити стабільне і історично мінливе в психології підлітка, розрізнити феномени і їх інтерпретацію в різних наукових концепціях, визначити значення біологічного й соціального у становленні розглядуваного віку.

Ст. Хол вважав, що підліткова стадія в розвитку особи відповідає епосі романтизму в історії людства Це проміжна стадія між дитинством — епохою полювання і збирача і дорослим станом — епохою розвиненої цивілізації На думку Хола, цей період відтворює епоху хаосу, коли тваринні, антропоїдні, напівварварські тенденції стикаються з вимогами соціального життя. Його уявлення про "бунтуюче" отроцтво, насичене стресами і конфліктами, в якому домінують нестабільність, ентузіазм, сум'яття і царює закон контрастів, глибоко увійшло до психології.

Хол вперше описав амбівалентність і парадоксальність характеру підлітка, виділивши ряд основних суперечностей, властивих цьому віку. У підлітків надмірна активність може привести до виснаження, божевільна веселість змінятися смутком, упевненість в собі переходити в соромливість і боязкість, високі етичні прагнення змінятися низькими потягами, пристрасть до спілкування може змінятися замкнутістю, тонка чутливість переходити в апатію, жива допитливість — у розумову байдужість, пристрасть до читання — у зневагу до нього і т.д. Зміст підліткового періоду Хол описує як кризу самосвідомості, подолавши яку людина набуває "відчуття індивідуальності".

Двотомна монографія Хола про підлітковий вік вперше була опублікована в 1904 році і з тих пір багато разів перевидавалася. Його називають батьком психології перехідного віку, оскільки він перший запропонував концепцію, що пояснює дане явище, і окреслив коло проблем, пов’язаних з цим віком. Уявлення Хола про перехідність, проміжність даного періоду розвитку, про кризові, негативні аспекти цього віку і сьогодні складають ядро психології підліткового віку.

Інший видатний дослідник підліткового віку, німецький філософ і психолог Е. Шпрангер в 1924 р. випустив книгу "Психологія юнацького віку", яка не втратила свого значення й на сьогодні. Е. Шпрангер розглядав підлітковий вік усередині юнацького, межі якого він визначав 13-19 роками у дівчат і 14-21 роками у хлопців. Перша фаза цього віку — власне підліткова — обмежується 14-17 роками. Вона характеризується кризою, змістом якої є звільнення від дитячої залежності.

Шпрангер розробив культурно-психологічну концепцію підліткового віку. Підлітковий вік, за його уявленням, це вік вростання в культуру. Він писав, що психічний розвиток є вростанням індивідуальної психіки в об'єктивний і нормативний дух даної епохи. Обговорюючи питання про те, чи завжди підлітковий вік є періодом "бурі і натиску", Э Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва.

Перший тип характеризується різкою, бурхливою, кризовою течією, коли отроцтво переживається як друге народження, у результаті якого виникає нове "Я". Другий тип розвитку — плавне, повільне, поступове зростання, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особі. Третім типом є такий процес розвитку, коли підліток сам активно і свідомо формує і виховує себе, долаючи зусиллям волі внутрішні тривоги і кризи. Він характерний для людей з високим рівнем самоконтролю і самодисципліни.

Головні новоутворення цього віку — відкриття "Я", виникнення рефлексії, усвідомлення своєї індивідуальності. Виходячи з уявлень, що головним завданням психології є пізнання внутрішнього світу особи, тісно пов'язаного з культурою і історією, Е. Шпрангер поклав початок систематичному дослідженню самосвідомості, ціннісних орієнтацій, світогляду підлітків [ 2, 22].

Пошук біологічного сенсу пубертатного періоду представлений в роботах Ш Бюлер. Підлітковий вік визначається нею на основі поняття пубертатності. Пубертатний період — це період дозрівання, це стадія, в якій людина стає статевозрілою, хоча після цього фізичне зростання у людини продовжується ще якийсь час. Період до пубертатності Ш. Бюлер називає дитинством людини, а завершальну частину пубертатного періоду — юністю. Фаза пубертатності, дозрівання, виявляється у людини в особливих психічних явищах, які Ш Бюлер називає психічною пубертатністю, яка з'являється ще до фізичного дозрівання, як його передвісник, і продовжується довгий час після нього.

Психічна пубертатність пов'язана з визріванням особливої біологічної потреби — потреби в доповненні. Саме у цьому життєвому явищі і лежить коріння тих переживань, які характерні для підліткового віку. Зовнішнє і внутрішнє збудження, яким супроводжується дозрівання, повинне вивести підлітка із стану самозадоволення і спокою, спонукати його до пошуків зближення з істотою іншої статі. Явища, що супроводжують дозрівання, повинні зробити людину такою, що шукає, незадоволеною в своїй замкнутості, і її "Я" повинне бути розкрите для зустрічі з "Ти". Ш. Бюлер відрізняє психічну пубертатність від тілесної. На її думку, із зростанням культури відбувається подовження періоду психічної пубертатності, що і є причиною багатьох труднощів, пов'язаних з цим періодом життя.

Фізична пубертатність протікає у хлопчиків в середньому між 14-16 роками, у дівчаток -- між 13 і 15 роками. Зрозуміло, існують відмінності між містом і селом, між окремими країнами, великий вплив робить клімат. Нижньою межею нормального початку пубертатності слід вважати 10-11 років, верхньою -- 18 років. При більш ранньому або пізнішому початку дозрівання, підкреслювала Ш Бюлер, ми маємо справу з патологічними випадками. Середня норма лежить посередині.

У роботі Ш. Бюлер зроблена спроба розглянути пубертатний вік в єдності органічного дозрівання і психічного розвитку [ 7 ].

У дослідженнях Г. Гецер, послідовниці Ш. Бюлер, містяться цікаві дані, пов'язані з переходом від негативної фази пубертатного періоду до позитивної.

Першою ознакою завершення негативної фази Г. Гецер вважає підвищення продуктивності, відзначаючи, що у 70% дівчаток "першою продуктивною роботою була літературна робота, хоча дівчаток унаслідок їх поганої шкільної успішності можна було б охарактеризувати як нездібних до писемності". Г. Гецер відзначає, що до кінця негативної фази у більшості дівчаток виявлялися спроби до літературного письма: писання листів, ведення щоденників, віршування. Потрібно сказати, що у дівчаток, які до негативної фази займалися літературною творчістю, в період негативної фази ця творчість уривалася.

Посилаючись на Ш. Бюлер, Г. Гецер пише про те, що на закінчення негативної фази наступає так звана стадія мрійливості, яка знаходиться в проміжку від 13 до 16 років.

Розглядаючи перебіг негативної фази у хлопчиків, Г. Гецер відзначає, що під час негативної фази у хлопчиків виникає "сум за товаришем", але вона, так би мовити, ще пасивна. До кінця негативної фази підліток активно шукає друга і знаходить його (суб'єктивно), хоча згодом їх дружні взаємини можуть і не зберегтися. Потреба в товаришеві і знаходження його є ще одна межа, що характеризує момент переходу від негативної стадії до позитивної [ 7, 13 ].

В. Штерн розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особи. Центральною проблемою всякої психології, на його думку, повинна бути проблема людської особи, а для формування особи вирішальну роль грає те, яка цінність переживається людиною як найвища, така, що визначає життя. Услід за Шпрангером, В. Штерн спробував змінити стару приказку ("Скажи мені, хто твої друзі, і я скажу тобі, хто ти"), надавши їй іншого значення: "Скажи мені, що для тебе цінне, що ти переживаєш як найвищу цінність твого життя, і я скажу тобі, хто ти".

Залежно від того, яка цінність переживається як найвища, така, що визначає життя, абсолютно по-різному формується особистість. Цінності, що переживаються, обумовлюють тип людської особи. В. Штерн описав шість таких типів: теоретичний тип — особистість, всі прагнення якої направлені на об'єктивне пізнання дійсності; естетичний тип — особистість, для якої об'єктивне пізнання чуже, вона прагне спіткати одиничний випадок і "вичерпати його без залишку зі всіма його індивідуальними особливостями"; економічний — типом життя такої людини управляє ідея користі, прагнення "з найменшою витратою сили досягти найбільшого результату"; соціальний — "сенс життя складає любов, спілкування і життя для інших людей"; політичний — для такої особи характерне прагнення до влади, панування і впливу; релігійний — така особистість співвідносить "всяке одиничне явище із загальним сенсом життя і світу". Визначаючи кожен з типів, В. Штерн зовсім не вважає, що в житті особи є тільки один напрям цінностей. "Навпаки — пише він — всі напрями цінностей закладені в кожній індивідуальності. ...Але яке-небудь одне з цих переживань різних цінностей набуває вирішального значення і визначає життя".

Як і інші його сучасники, В. Штерн порівнював період юності у робочої і буржуазної молоді. Він вважав, що робоча молодь через те, що їй необхідно дуже рано турбуватися про заробіток, практично не має справжньої юності. Тому робочі підлітки мають переважно політичну і економічну життєві установки, на відміну від буржуазної молоді, яка має можливість здобувати справжню освіту, розвивати своє "Я".

За В. Штерном, перехідний вік характеризує не тільки особлива спрямованість думок і відчуттів, прагнень і ідеалів, але і особливий образ дій. В. Штерн описує його як проміжний між дитячою грою і серйозною відповідальною діяльністю дорослого і підбирає для нього нове поняття — "серйозна гра". Підліток дивиться з відомою зневагою на дитячі ігри; з іграшкою, нещодавно улюбленою, він вже не хоче мати справи. Все, за що він береться, носить серйозний характер, його наміри також дуже серйозні. Але при цьому, все, що він робить, ще не цілком серйозна справа, а тільки попередня проба. Про "серйозну гру" можна говорити у тому випадку, коли в наявності є об'єктивна серйозність, якій ще не відповідає об'єктивно серйозний зміст діяльності. Прикладами серйозної гри можуть служити ігри любовного характеру (кокетування, флірт, мрійливе поклоніння); вибір професії і підготовка до неї; заняття спортом і участь в юнацьких організаціях. Серйозна гра особливо важлива для розвитку підлітка, оскільки в ній підліток вчиться "стримувати свої цілі, загартовувати свої сили, встановлювати відношення до різних видів інтересів, які в нім наявні і в яких він повинен розібратися". Згідно поглядам В. Штерна, людина залишається молодою до тих пір, поки вона чогось прагне, поки має перед собою мету, поки знає, що за досягненою стадією є інша — вища. Як спадщину від юності, кожна людина повинна перенести в період зрілості вічні прагнення і шукання і в цьому сенсі залишатися вічно молодою [ 6 ].

Класичні дослідження підліткового віку відносяться до періоду першої третини XX століття, коли дитяча психологія формувалася як самостійна наука, залишаючись під впливом біологізаторських ідей. Особливо яскраво це виявилося в трактуванні одного з найважчих психологічних віків — підліткового. Психологічні зміни, що відбуваються в розвитку особи підлітка, дослідники пов'язували перш за все з процесом статевого дозрівання.

У другій половині століття дослідники поглибили розуміння ролі суспільства в розвитку підлітка. Так, Е. Еріксон, що вважав підлітковий вік найважливішим і найбільш-важким періодом людського життя, підкреслював, що психологічна напруженість, яка супроводить формування цілісності особи, залежить не тільки від фізіологічного дозрівання, особистої біографії, але і від духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе, від внутрішньої суперечності суспільної ідеології.

Е. Еріксон детально проаналізував цей процес в книзі, присвяченій релігійному реформаторові XVI століття Мартіну Лютеру. Характеризуючи кризу ідентичності Лютера, він підкреслював, що дитинство Лютера було украй складним і суперечливим. Атмосфера в будинку була важкою, постійно був присутній страх розорення і фізичної загибелі в копальнях. Взаємини членів сім'ї теж були непростими: характер батька Мартіна Лютера був украй деспотичним і нестійким, спалахи гніву змінялися сентиментальністю, а мати, знаходячись в повній залежності від батька, була пригніченою і забитою жінкою, тому її жіночі і материнські якості були виражені слабо, що не могло не вплинути на розвиток особистості Лютера і на формування його світогляду. Треба відзначити, що описані риси дитинства були цілком типові для багатьох бюргерських сімей того часу. Відношення Мартіна Лютера до батька було глибоко амбівалентним, що виражалося в постійному коливанні між бунтом і підпорядкуванням. Намагаючись подолати внутрішню залежність від батька, Лютер в 22 роки кидає університет Ерфуртський, де на той час він вже став магістром мистецтв, і проти волі ж батька йде в монастир. Але і в монастирі хлопець не знаходить вирішення питань, що мучать його, оскільки дотримання чернечих обітниць зв'язало його новими "ланцюгами" залежності. До того ж внутрішня залежність від батька залишалася з ним. Але молодий Лютер знаходить спосіб вирішення свого конфлікту, розширюючи його зовні. Він вирішує свій особистий конфлікт з батьком через новий тип відносин — відносин з "Отцем Небесним", "без посередництва церкви і тата, через нову постановку проблем влади — світської і духовної — і в особистій моральній відповідальності" [ 9, 21]. У іншій відомій науковій концепції — концепції Ж. Піаже, у віці від 11-12 років і до 14-15 років здійснюється остання фундаментальна децентрація — дитина звільняється від конкретної прихильності до об'єктів, що в полі сприйняття, і починає розглядати світ з погляду того, як його можна змінити. У цьому віці, коли, згідно Ж. Піаже, остаточно формується особистість, будується програма життя. Для створення ж програми життя необхідний розвиток гіпотетико-дедуктивного, тобто формального мислення. Будуючи план свого майбутнього життя, підліток приписує собі істотну роль в порятунку людства і організовує свій план життя залежно від подібної мети. З такими планами і програмами підлітки вступають в суспільство дорослих, бажаючи перетворити його. Випробовуючи перешкоди з боку суспільства і залишаючись залежними від нього, підлітки поступово соціалізуються. І лише професійна робота сприяє повному подоланню кризи адаптації і указує на остаточний перехід до дорослого стану. По відношенню до підлітків, їх психічного розвитку і долі, крім соціальної ситуації, істотне значення мають особливості історичного часу, в якому проходить їх життя В кризовий період розвитку російського суспільства відомий московський вчитель А Тубельський пише в "Загальній газеті" "Старші покоління — ті, кому за 20, за 30 і більше, росли з ідеалами і життєвими цінностями Їх можна було приймати або не приймати, але вони були. І на цій основі кожне покоління так чи інакше визначало своє майбутнє Життя сьогоднішніх підлітків трагічне в буквальному розумінні. У них вже склалося відчуття своєї непотрібності в суспільстві. Чим в основному стурбовані батьки і педагоги. Нагодувати, одягнути, дати освіту, допомогти вступити до інституту. Навіщо, ради чого; як жити далі — на ці питання немає відповідей ні у дорослих, ні у самих 11-16 літніх" [ 11, 17 ].

РОЗДІЛ 2. ПІДЛІТКИ І СОЦІУМ СЬОГОДНІ


2.1 Трансформовані погляди сучасності


Ряд вчених досліджував залежність взаємовідносин батьки-діти від епохи, суспільства, клімату і т.п. Л. Демоз, наприклад, припускає, що впродовж останніх 2400 років тип відносин між батьками і дітьми кардинально змінювався шість разів. Кожна стадія відображає істотне поліпшення у вихованні дитини:

1. Інфантіцидний тип (до IV ст. н. е.). На цій стадії батьки запросто позбавлялися від турбот про небажаних дітей, вбиваючи їх: морили голодом, душили, закопували в землю або кидали в безлюдних місцях.

2. Відмовляючий тип (IV-XIII ст.). У свідомості людей зміцнилася думка, що у немовлят є душа, і тому їх не можна вбивати. Тепер дітей почали залишати годувальницям, віддавати на виховання в чоловічі і жіночі монастирі або в чужі сім'ї, або збувати в багаті будинки як слуг. У власній сім'ї дитина росла в суворому кліматі, знаходячись, по суті, в емоційній ізоляції і піддаючись фіз. насильству.

3. Амбівалентний тип (XIV-XVII ст.). Амбівалентне ставлення до власних дітей виникло унаслідок того, що батьки впустили дітей в своє емоційне життя. Оскільки діти тепер складали невід'ємну частину батьківського досвіду, їх доводилося «переробляти», застосовуючи ласку і силу, щоб вони відповідали батьківським Я-образам.

4. Інтрузивний тип (XVIII ст.). На дітей почали дивитися об'єктивніше, бо вони виглядали тепер менш небезпечними внаслідок того, що у батьків зменшилося негативних відчуттів, спроектованих на дітей. Батьки мали можливість більше любити своїх дітей, що привело до зародження педіатрії і державної освіти.

5. Соціалізуючий тип (XIX - середина XX ст.). Повністю склалася загальноприйнята концепція сучасного дитинства. Особливі і пролонговані потреби дітей тепер визнаються батьками і суспільством. Прийняті закони про дитячу працю і захист дитинства, і батьки починають брати участь в повсякденному догляді за дитиною.

6. Допомагаючий тип (з середини XX ст. і по теперішній час). З допомогою люблячих і знаючих батьків діти стають активними керівниками або повноправними учасниками свого власного розвитку [ 5 , 11 ].

Бачимо, що кожен етап визначав процес становлення дитини, розвиток її фізично, морально, її соціалізацію, специфічні утворення такі, як, наприклад, підлітковий вік.

У Сполучених Штатах, інших промислово розвинених країнах підлітковий період нерідко триває протягом 10 або більше років. Часто важко визначити, коли саме він починається і коли завершується. Зазвичай діти починають поводитися як підлітки ще до того, як вони зміняться фізично. Яким чином можна визначити, коли саме підліток дійсно став дорослим? Можливо, краще використовувати таку ознаку дорослості, як емоційна зрілість, ніж явніші критерії, такі як завершення освіти, самостійне матеріальне забезпечення, вступ до шлюбу або народження дітей (Балдвін, 1986). Проте емоційну зрілість визначити також нелегко.

Не дивлячись на відмінність поглядів щодо меж підліткового віку, існує повна згода в тому, що тривалий перехідний період з дитинства в дорослість є феноменом наших днів, що існує переважно в розвинених країнах. Як говорилось в попередньому розділі, у минулому, в попередні історичні епохи, підлітковий період був значно коротший. Це частково правильно для деяких країн, що розвиваються, де молодь переходить в новий статус через символічну церемонію, зміну імені або фізичне змагання. Такі перехідні ритуали називаються обрядами переходу. За ними може слідувати навчання протягом року або двох, і до віку 16 або 17 років молодь досягає повної і беззастережної дорослості. Таке відносно швидке перетворення стає можливим тому, що в недостатньо розвинених промислово країнах необхідні для життя навики можна отримати без тривалого навчання. Проте в будь-якому суспільстві існує необхідність в деякому перехідному періоді; ніхто не може зажадати, щоб дитина стала дорослою за одну ніч, і у кожного народу є свої критерії настання дорослості. Перехід в дорослість є універсальною віхою.

Щоб розуміти підлітків нашого часу, особливості даного вікового періоду, Крейг пропонує дослідити особливу нішу розвитку, в якій вони сьогодні живуть. Для них характерна вікова сегрегація: підлітки вступають у взаємодію в основному з однолітками і значно менше з молодшими дітьми або дорослими. Це відбувається більшою мірою унаслідок вибору ними такої поведінки, в зв'язку з тим, що вони хочуть здаватися старшими і тому менше спілкуються з молодшими дітьми, а також тому, що вважають за краще осягнути життя самостійно, без того, що часто нав'язується дорослими [ 18 ].

Вікова сегрегація може мати негативні наслідки. Відгородження від молодших позбавляє підлітків можливості керувати і навчати тих, хто знає менше, ніж вони, за винятком того незначного часу коли вони працюють нянями, вожатими в літніх таборах. У свою чергу, відділення від світу дорослих означає, що підлітки упускають шанс навчитися чомусь новому — можливість працювати поряд із старшими, досвідченішими людьми. В основному підлітки відгороджені від серйозних проблем, постійної трудової діяльності, звичаїв і законів суспільства, у них не виховується відчуття відповідальності, не рахуючи обмеженого часу, коли вони допомагають батькам вдома або підробляють після школи.

Іншою характеристикою підліткового віку є тривала економічна залежність. У такому суспільстві, як Сполучені Штати, інших розвинених країнах, молоді люди часто залежать від фінансової підтримки батьків під час тривалої освіти, необхідної для професійної діяльності, що вимагає технологічно складних навиків. Для тих, хто не здобув достатньої освіти, доступна лише малоцікава і низькооплачувана робота. У будь-якому випадку, підлітки часто відчувають фрустрацію і стурбовані пошуком свого місця в цьому світі. Так чи інакше, підлітковий вік в деякому відношенні є часом обмежених прав, можливостей і нав’язаних ролей. Інші автори, наприклад Еріксон, дотримуються позитивнішого погляду, розглядаючи даний віковий період як час, що дозволяє особистості досліджувати різні ролі і експериментувати з ними до того, як вона прийме на себе відповідальність дорослого світу [ 8, 9, 20 ].

Р. П. Єфімкін теж стверджує, що підлітковий період виділяється не у всіх суспільствах, а лише з високим рівнем цивілізації. Індустріальний розвиток приводить до того, що потрібний все більш тривалий час для суспільного і професійного навчання дітей і відповідно розширення рамок підліткового віку. Це чітко видно при аналізі ряду наступних аспектів життя дитини.

Відчуття дорослості. Об'єктивної дорослості у підлітка ще немає. Суб'єктивно вона виявляється в розвитку відчуття дорослості і тенденції до дорослості:

- Емансипація від батьків. Дитина вимагає суверенності, незалежності, пошани до своїх таємниць. У віці 10-12 років діти ще намагаються знайти взаєморозуміння у батьків. Проте розчарування неминуче, оскільки цінності їх різні. Але дорослі поблажливі до цінностей один одного, а дитина — максималіст і не приймає поблажливості до себе. Розбіжності відбуваються в основному з приводу стилю одягу, зачіски, виходу з дому, вільного часу, шкільних і матеріальних проблем. Проте в найголовнішому діти все ж таки успадковують цінності батьків. "Сфери впливу" батьків і однолітків розмежовані. Зазвичай від батьків передається відношення до фундаментальних аспектів соціального життя. З однолітками ж радяться по певних "сьогохвилинних" питань (див. Д.1).

- Нове ставлення до навчання. Підліток прагне до самоосвіти, причому часто стає байдужим до оцінок. Деколи спостерігається розбіжність між інтелектуальними можливостями і успіхами в школі: можливості високі, а успіхи низькі.

- Дорослість виявляється в романтичних відносинах з однолітками іншої статі. Тут має місце не стільки факт симпатії, скільки форма відносин, засвоєна від дорослих (побачення, розваги).

Індустріалізація, зайнятість батьків накладає і спотворює емоційний розвиток підлітка, період бурхливих внутрішніх переживань і емоційних труднощів. За наслідками опитування, проведеного серед підлітків, половина 14-річних часом відчувають себе настільки нещасними, що плачуть і хочуть кинути всіх і все. Чверть повідомила, що їм здається іноді, що люди, дивлячись на них, говорячи про них, сміються над ними. Кожному 12-у в голову приходили ідеї самогубства.

Типові шкільні фобії, які зникли в 10-13 років, тепер знову з'являються в злегка зміненій формі. Переважають соціальні фобії. Підлітки стають соромливими і надають велике значення недолікам своєї зовнішності і поведінки, що приводить до небажання зустрічатися з деякими людьми. Іноді тривожність паралізує соціальне життя підлітка настільки, що він відмовляється від більшості форм групової активності. З'являються страхи відкритих і закритих просторів [ 6, 16 ].

Гра дитини переростає у фантазію підлітка. В порівнянні з фантазією дитини вона більш творча. У підлітка фантазія пов'язана з новими потребами — із створенням любовного ідеалу. Творчість виражається у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: