Xreferat.com » Рефераты по психологии » Експериментально-психологічні методики дослідження когнітивної сфери особистості

Експериментально-психологічні методики дослідження когнітивної сфери особистості

описи.

Увага - зосередженість діяльності суб’єкта в певний момент часу на якомусь реальному чи ідеальному об’єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо. Увага є не психічним процесом, а формою організації пізнавальних процесів та умовою її успішного протікання, бо мислить не саме по собі мислення і не саме по собі сприймання, а сприймаюча та мисляча особистість. Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таки чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над протіканням їх. Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регуляція діяльності та поведінки людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою ставитися до об’єкта діяльності, до плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками. Особливо велике значення має увага в навчальній діяльності школяра. Увага є необхідною умовою чіткого, усвідомленого відображення навчального матеріалу та міцного засвоєння його. Згідно з поглядами К.Д. Ушинського, увага є тими єдиними дверима нашої душі, через які, безумовно, проходять усі об’єкти зовнішнього світу, відображені свідомістю [2, с.12].

Мислення ґрунтується на усвідомленні зв’язків і відношень між речами і явищами. Друга не менш важлива ознака мислення полягає в тому, що воно являє собою узагальнене пізнання дійсності. Наше пізнання починається з відчуттів і сприймань. Але сприймаємо ми завжди поодинокі факти. У всякому процесі мислення ми маємо справу з відображенням загальних властивостей речей, тобто властивостей, які стосуються цілої групи схожих предметів або явищ. Основу мислення становить утворення тимчасових зв’язків, які відбивають об’єктивні зв’язки предметів реальної дійсності. Учення І.П. Павлова про дві сигнальні системи вказує на фізіологічний механізм мислення: це - утворення тимчасових зв’язків у другій сигнальній системі, які спираються на зв’язки в першій сигнальній системі. Мислення дає нам змогу знати те, чого ми безпосередньо не спостерігали. Мало того, воно дає нам змогу передбачити хід подій і наслідки наших власних дій. Отже, мислення - це соціально зумовлений, пов’язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.


2.2 Розвиток когнітивної сфери особистості в онтогенезі


У розвитку уваги дитини можна відзначити перш за все дифузний, нестійкий її характер в ранньому дитинстві. У розвитку уваги дитини істотною є її інтелектуалізація, яка здійснюється в процесі розумового розвитку дитини: увага, що спирається спочатку на чуттєвий зміст, починає перемикатися на розумові зв'язки. У результаті розширюється об'єм уваги дитини. Розвиток об'єму уваги знаходиться в найтіснішому зв'язку із загальним розумовим розвитком дитини [17, с.66] .

Розвиток стійкості дитячої уваги вслід за Х. Гетцер вивчав Ж. Бейрль, визначаючи, яка в середньому максимальна тривалість дитячих ігор у різні віки. Зростання концентрації уваги Ж. Бейрль визначав по кількості відвернень, яким піддавалася дитина протягом 10 хвилин гри. Абстрагованість 2-4-річної дитини в 2-3 рази більше відволікання 4-6-річої. Друга половина дошкільного віку - роки, що безпосередньо передують початку шкільного навчання, дають таке значне зростання концентрації уваги.

У шкільному віці, у міру того, як розширюється круг інтересів дитини і вона привчається до систематичної учбової праці, її увага - як мимовільна, так і, особливо, довільна - продовжує розвиватися. Проте спочатку в школі доводиться ще стикатися зі значним відволіканням дітей [17, с.45].

Значніші зрушення наступають тоді, коли встигнуть позначитися результати навчання; розмір цих зрушень, природно, залежить від його ефективності. До 10-12 років, тобто до того періоду, коли здебільшого спостерігається помітне, часто стрибкоподібне зростання в розумовому розвитку дітей, розвиток абстрагованого мислення, логічної пам'яті і так далі, зазвичай спостерігається також помітне зростання об'єму уваги, її концентрації і стійкості. Іноді в літературі стверджується, ніби у підлітка (14-15 років) доводиться спостерігати нову хвилю схильності до відволікання. Проте ніяк не можна прийняти твердження, ніби увага в підлітка взагалі гірше, ніж в попередні роки. Правильно, мабуть, те, що в ці роки іноді важче буває привернути увагу дитини. Кажучи про ці вікові відмінності в розвитку уваги, не можна випускати з уваги існування індивідуальних відмінностей, і притому вельми значних.

Розвиток уваги в дітей здійснюється в процесі навчання і виховання. Вирішальне значення для його розвитку має формування інтересів і привчання до систематичної, дисциплінованої праці.

Тепер щодо розвитку мислення. Це поступовий процес. Спочатку мислення у великій мірі визначається розвитком маніпулювання предметами. Маніпулювання, яке спочатку не має свідомої цілі, потім починає визначатися об'єктом, на який воно направлене, і набуває осмисленого характеру [17, с.187].

Інтелектуальний розвиток дитини здійснюється в ході її наочної діяльності та спілкування, в ході освоєння суспільного досвіду. Наочно-дієве, наочно-образне та словесно-логічне мислення - послідовні ступені інтелектуального розвитку. Генетично найбільш рання форма мислення - наочно-дієве мислення, перші прояви якого в дитини можна спостерігати в кінці першого - початку другого року життя, ще до оволодіння нею активною мовою.

Примітивна чуттєва абстракція, при якій дитина виділяє одні сторони та відволікається від інших, приводить до першого елементарного узагальнення. У результаті створюються перші нестійкі угрупування предметів в класи і химерні класифікації.

У своєму становленні мислення проходить дві стадії: допонятійну та понятійну. Допонятійне мислення - це початкова стадія розвитку мислення у дитини, коли її мислення має іншу, ніж у дорослих, організацію; думки дітей одиничні, про даний конкретний предмет. При поясненні чогось все зводиться ними до знайомого. Більшість думок - думки по схожості, або аналогії, оскільки в цей період в мисленні головну роль грає пам'ять. Найраніша форма доказу - приклад. Ураховуючи цю особливість мислення дитини, переконуючи її або що-небудь пояснюючи їй, необхідно підкріплювати свою мову наочними прикладами.

Центральною особливістю допонятійного мислення є егоцентризм. Унаслідок егоцентризму дитина до 5 років не може подивитися на себе з боку, не може правильно зрозуміти ситуації, що вимагають деякого звільнення від власної точки зору і ухвалення чужої позиції [4, с.133]. Егоцентризм обумовлює такі особливості дитячої логіки, як:

1) нечутливість до суперечностей,

2) синкретизм (тенденція пов'язувати все зі всім),

3) трансдукція (перехід від одиничного до одиничного, минуючи загальне),

4) відсутність уявлення про збереження кількості. При нормальному розвитку спостерігається закономірна заміна мислення допонятійного, де компонентами служать конкретні образи, мисленням понятійним (абстрактним), де компонентами служать поняття і застосовуються формальні операції. Понятійне мислення приходить не відразу, а поступово, через ряд проміжних етапів. Так, Л.С. Виготський виділяв п'ять етапів у переході до формування понять. Перший - у дитини 2-3 років - виявляється в тому, що при проханні покласти разом схожі, відповідні один до одного предмети, дитина складає докупи будь-які, вважаючи, що ті, які покладені поряд, і є відповідні, - це синкретизм дитячого мислення. На другому етапі діти використовують елементи об'єктивної схожості двох предметів, але вже третій предмет може бути схожий тільки на один з першої пари - виникає ланцюжок попарної схожості [4, с.134]. Третій етап виявляється в 6-8 років, коли діти можуть об'єднати групу предметів по схожості, але не можуть усвідомити і назвати ознаки, що характеризують цю групу. І, нарешті, у підлітків 9-12 років з'являється понятійне мислення, проте ще недосконале, оскільки первинні поняття сформовані на базі життєвого досвіду і не підкріплені науковими даними. Досконалі поняття формуються на п'ятому етапі, в юнацькому віці 14-18 років, коли використання теоретичних положень дозволяє вийти за межі власного досвіду. Отже, мислення розвивається від конкретних образів до досконалих понять, позначеним словом. Поняття спочатку відображає схоже, незмінне в явищах і предметах.

Таким чином, наочно-образне мислення виникає в дошкільників у віці 4-6 років. Зв'язок мислення з практичними діями хоча і зберігається, але не є таким тісним, прямим і безпосереднім, як раніше. У ряді випадків не вимагається практичне маніпулювання з об'єктом, але у всіх випадках необхідно виразно сприймати та наочно представляти об'єкт [12, с.43]. Тобто дошкільники мислять лише наочними образами і ще не володіють поняттями (у строгому сенсі). Істотні зрушення в інтелектуальному розвитку дитини виникають в шкільному віці, коли її провідною діяльністю стає вчення, направлене на засвоєння понять з різних предметів. Розумові операції, що формуються у молодших школярів, ще пов'язані з конкретним матеріалом, недостатньо узагальнені; поняття, що утворюються, носять конкретний характер. Мислення дітей цього віку є понятійно-конкретним. Але молодші школярі оволодівають уже й деякими складнішими формами висновків, усвідомлюють силу логічної необхідності.

Школярам у середньому і старшому віці стають доступні складніші пізнавальні завдання. У процесі їх рішення розумові операції узагальнюються, формалізуються, завдяки чому розширюється діапазон їх перенесення та застосування в різних нових ситуаціях. Здійснюється перехід від понятійно-конкретного до абстрактно-понятійного мислення.


2.3 Когнітивний стиль як індивідуальна інтеграція особливостей пізнавальних процесів


У світлі загально-психологічної теорії діяльності О.М. Леонтьєва стиль постає перед нами як механізм, що здійснює функції регуляції діяльності на різних її рівнях [12, с.76]. Дослідники інтерпретують когнітивний стиль як вираження інструментальної цілісності особистості, як набір певних способів вибору операційного складу процесів переробки і структурування інформації, що визначає не стільки рівень, скільки спосіб, манеру здійснення діяльності. Вони розглядають "когнітивний стиль" як стабільну систему установок, що характеризують індивідуальну стратегію вирішення пізнавальних задач (що і як я повинен робити, щоб дізнатись), а також механізм, що здійснює функцію регуляції діяльності на різних її рівнях, а також, що характеризується стійкістю в часі [12, с.67].

У дослідженнях когнітивних стилів торкаються питань, що пов'язані з роллю когнітивного фактору в психічній організації людини, механізми різноманітності проявів пізнавальної активності, психологічної взаємності методичних процедур і т.д. Проблематика пізнавальних стилів співвідноситься із зародженням та розвитком нової "структурної" методичної парадигми, що орієнтована на пояснення природи стильової постійності в індивідуальній пізнавальній сфері за рахунок привнесення поняття "когнітивна структура" [18, с.215].

Таким чином, поняття когнітивного стилю використовується для позначення, з одного боку, міжіндивідуальних особливостей в процесах обробки інформації та, з іншого боку, виділення типів людей в залежності від особливостей їх когнітивної організації.

Поняття "стиль" спочатку було уведено в якості глобального психологічного параметра, що трактується як стиль вивчення реальності. У вужчому значенні термін "когнітивні стилі" використовувався для позначення і специфікації особливого ряду індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності, які не могли отримати адекватної теоретичної інтерпретації в межах традиційної психології пізнання. Спочатку феномен когнітивних стилів визначався з урахуванням ряду принципових положень:

1) індивідуальні розбіжності інтелектуальної діяльності, що позначаються як когнітивний стиль, обмежувались від індивідуальних особливостей в ступені успішності інтелектуальної діяльності, що виявляються на основі інтелектуальних тестів;

2) когнітивні стилі, будучи характеристикою пізнавальної сфери, в той же час розглядались як прояв особистісної організації в цілому, оскільки індивідуалізовані способи опрацювання інформації виявлялись тісно пов'язаними з потребами, мотивами, афектами;

3) когнітивні стилі оцінювались, у порівнянні з індивідуальними особливостями традиційно описаних пізнавальних процесів, в якості форми інтелектуальної активності вищого порядку, оскільки основна функція когнітивних стилів полягала вже не стільки в отриманні і опрацюванні інформації щодо зовнішніх впливів, скільки в координації, регулюванні "базових" пізнавальних процесів;

4) когнітивні стилі трактувались як "посередники" між суб'єктом і дійсністю, що здійснюють прямий вплив на особливості проходження адаптаційних поведінкових процесів [18, с.95].

Конструктивісти вважають, що людину можна краще зрозуміти, якщо вона буде розглянута з точки зору перспективи віків, ніж в світлі сучасного моменту, а кожна людина розглядає ланцюг подій свого життя через призму своїх уявлень. Загалом, вони дають свою класифікацію когнітивних стилів: полізалежність - полінезалежність; імпульсивність - рефлексивність; ригідність - гнучкість пізнавального контролю; вузькість - широта діапазону еквіваленту; широта категорії; толерантність до нереалістичного досвіду; когнітивна простота - когнітивна складність; вузькість - широта сканування; конкретна - абстрактна концептуалізація; плавність - загострення [22, с.49].

Поняття індивідуального стилю діяльності і когнітивного стилю особистості схожі за змістом. Також схожі і явища, що описані цими термінами. Визначний момент схожості - це вказівка на "здатність", інструментальність: будучи відносно незалежними від змісту діяльності, що виконується, стиль діяльності і стиль особистості характеризують манеру виконання діяльності з точки зору її ефективності. Але поза формальністю є ще одна дуже важлива риса цих "стилів" - їх компенсаційний характер, тобто, в результаті формування певного стилю, нейтралізуються ті особливості особи, які заважають, і сама діяльність базується на тих, які сприяють досягненню цілі [11, с.179].

Другий момент подібності - це продуктивний характер стилів, тобто узаконюється те, що певний стиль має шанси на існування не тільки за умови його об'єктивної придатності, зручності, тому що полегшення діяльності - це одна з основних його функцій. Когнітивні стилі, з визначенням, розглядаються як формальні або формально-динамічні характеристики діяльності, її спосіб, форма, стратегія, операційний склад, на відміну від змісту діяльності, рівня здібностей. Стиль характеризує діяльність з процесуальної сторони, а не з рівневої.

Наступна схожість індивідуального стилю діяльності з когнітивним стилем в тому, що їх функціонування і відповідність даній ситуації не оцінюється з точки зору усвідомленості - неусвідомленості: стильові особливості можуть стихійно формуватись і свідомо використовуватись.

Одночасно індивідуальний стиль діяльності і когнітивний стиль особистості мають суттєві відмінності.

По-перше, індивідуальний стиль стосується певного виду діяльності. Щодо когнітивного стилю, він розуміється передусім як формальна характеристика особистісної організації в цілому.

Друга відмінність полягає в тому, що когнітивний стиль, будучи сформованим, проявляється як індивідуальна особливість, на яку можна спиратися і яку слід враховувати, в той час як індивідуальний стиль діяльності може формуватись стихійно, а може вибиратись (і відпрацьовуватись), свідомо чи несвідомо відкидатись.

Третя відмінність - це приналежність когнітивного стилю до класу індивідуально-типологічних особливостей.

Це означає, що когнітивний стиль - стійка, стабілізована в часі риса, на відміну від індивідуального стилю особистості, що є гнучкішим і може відмирати по закінченню діяльності. Особливості когнітивного стилю проявляються в різних видах діяльності і характеризують не діяльність, а особистість.

Оскільки когнітивний стиль - це формально-індивідуальна особливість досить високого рівня, він грає роль структури, яка визначає створення індивідуального стилю діяльності. Тому когнітивний стиль називають формально-структурною рисою особистості [18, с.255].

З цього випливає, що індивідуальний стиль діяльності може формуватися і формується на основі когнітивного стилю особистості, а не навпаки.

Конкретні дослідження, що проводяться рамках "стильового" підходу, спрямовані на пошук різних варіантів діяльності, і тільки потім на порівняння їх ефективності. Когнітивний стиль особистості - це одна з формальних характеристик особистості, які утворюють так звану формально-типологічну інфраструктуру в системі регулятивних процесів. Це випливає з розуміння когнітивного стилю особистості як системно-адаптаційної характеристики [18, с.215].

Загалом, вказують, що когнітивним стилям притаманні такі риси, як стабільність, стійкість, у тому числі й вікова постійність. Тому стилі характеризуються як певні схильності, ставлення, диспозиції, установки, домінуючі способи і манера діяти.

Дослідники в своїх визначеннях фіксують придатність когнітивних стилів щодо вирішення проблем, концептуалізації життєвого досвіду особистості, організації процесів - тобто, спрямовуючий, керуючий характер стилю як такого.


Висновки до розділу 2


Когнітивну структуру особистості формують психічні пізнавальні процеси, тобто відчуття, сприйняття, пам’ять, уява, увага та мислення. Усі ці процеси в результаті своєї взаємодії роблять можливим отримання, переробку, зберігання та відтворення як сенсорної інформації, яку людина отримує із навколишнього світу, так і результатів здатності людини до творчого переосмислення тих даних, що накопичуються в процесі індивідуального розвитку. Пізнавальні процеси забезпечують пристосування людини до змін умов навколишнього середовища, надають усю необхідну інформацію для життєдіяльності людини, роблячи можливими її трудову та інтелектуальну діяльність. Когнітивні структури і є та суть, що розвивається з віком і в процесі навчання. Розвиток когнітивних структур йде від синкретичних форм до впорядкованих, внутрішньо розчленованих. Складні структури формуються з простих, дифузних, але не через просте підсумовування, а шляхом інтеграції старих схем у нові, і утворення в результаті зовсім іншої якості.

Поняття когнітивного стилю використовується для позначення, з одного боку, міжіндивідуальних особливостей в процесах обробки інформації та, з іншого боку, виділення типів людей в залежності від особливостей їх когнітивної організації. Дослідники інтерпретують когнітивний стиль як вираження інструментальної цілісності особистості, як набір певних способів вибору операційного складу процесів переробки і структурування інформації, що визначає не стільки рівень, скільки спосіб, манеру здійснення діяльності. Вони розглядають "когнітивний стиль" як стабільну систему установок, що характеризують індивідуальну стратегію вирішення пізнавальних задач (що і як я повинен робити, щоб дізнатись), а також механізм, що здійснює функцію регуляції діяльності на різних її рівнях, а також, що характеризується стійкістю в часі.

Розділ 3. Експерементально-психологічні методики дослідження когнітивної структури особистості


3.1 Методика "Червоно - чорна таблиця" Ф.Д. Горбова


Методика призначена для оцінки властивості людини до перемикання уваги.

Обстежуваним дається таблиця і вони повинні знаходити на запропонованій їм таблиці червоні та чорні числа поперемінно та записувати тільки букви, що відповідають цим числам, причому червоні числа потрібно знаходити в убиваючому порядку, а чорні - в зростаючому. Обстежуваним зачитується відповідна інструкція. Якщо після того, як експериментатор прочитав інструкцію, досліджувані мають питання, то експериментатор відповідає на всі питання, перш ніж почати відлік часу.

Інструкція: вам буде запропонована таблиця з червоними та чорними числами. Ви повинні відшукувати червоні та чорні числа поперемінно, причому червоні в убиваючому порядку від 25 до 1, а чорні в зростаючому - від 1 до 24.

Записувати треба тільки букви, що стоять поряд з числами. Час роботи - 5 хвилин.

Наприклад, червона цифра 25, пишемо букву Р, потім чорна цифра 1, пишемо букву В, далі червона цифра 24, пишемо букву И, чорна цифра 2, пишемо букву Н. Таким образом, на листі відповідей виходить ряд букв: Р, В, И, Н,.

Методика оцінюється по кількості правильно відтворених пар букв. Може застосовуватися як індивідуально, так і для групи людей.

Завдяки цій методиці можна перевірити здібність до перемикання уваги, що необхідно для більшості спеціальностей, які потребують значного свідомого контролю над результатами діяльності.

3.2 Методика "Пам’ять на числа" О. Мільєрана


Методика досліджує здатність людини запам’ятовувати, призначена для оцінки короткочасної зорової пам'яті, її об'єму та точності.

Завдання полягає в наступному. Обстежуваним демонструється протягом 20 секунд таблиця з дванадцятьма двозначними числами, які потрібно запам'ятати і, після того, як таблиця прибрана, записати на бланку.

Інструкція: Вам буде пред'явлена таблиця з числами. Ваше завдання полягає в тому, щоб за 20 секунд запам'ятати якомога більше чисел. Через 20 секунд таблицю приберуть, і ви повинні будете записати всі числа, які ви запам'ятали.

Оцінка короткочасної зорової пам'яті проводиться по кількості правильно відтворених чисел. Норма дорослої людини - 7 і вище.

Методика зручна для групового тестування, оскільки процедура не займає багато часу. Застосовується для визначення індивідуального об’єму короткочасної пам’яті та може проводитись разом з іншими методиками, що тестують мнемічні здібності.


3.3 Методика "Кількісні відносини" Н. Кремера


Методика призначається для оцінки логічного мислення. Для цього обстежуваним пропонуються для вирішення 18 логічних завдань. Кожне з них містить 2 логічні посилки, в яких букви знаходяться в якихось чисельних відносинах між собою. Спираючись на пред'явлені логічні посилки, треба вирішити, в якому співвідношенні знаходяться між собою букви, що стоять під межею. Час для вирішення всіх задач - 5 хвилин. Перед початком відліку часу випробуваним зачитується інструкція. Після того, як експериментатор прочитав інструкцію, він відповідає на всі питання учасників випробування. Уже після цього починається саме випробування.

Інструкція: вам запропоновані 18 логічних задач. Кожна з них містить 2 логічні посилки, в яких букви знаходяться в якихось чисельних відносинах між собою. Спираючись на пред'явлені логічні посилки, треба вирішити, в якому співвідношенні знаходяться між собою букви, що стоять під межею. Час для вирішення всіх задач - 5 хвилин.

Методика оцінюється по кількості правильно вирішених задач за п’ять хвилин. Норма для дорослої людини становить 10 задач.

Методика проводиться як індивідуально, так і в групі.


Висновки до розділу 3


Методика "Червоно - чорна таблиця" призначена для оцінки властивості людини до перемикання уваги.

Обстежуваним дається таблиця і вони повинні знаходити на запропонованій їм таблиці червоні та чорні числа поперемінно та записувати тільки букви, що відповідають цим числам, причому червоні числа потрібно знаходити в убиваючому порядку, а чорні - в зростаючому. Обстежуваним зачитується відповідна інструкція.

Методика оцінюється по кількості правильно відтворених пар букв. Може застосовуватися як індивідуально, так і для групи людей.

Завдяки цій методиці можна перевірити здібність до перемикання уваги, що необхідно для більшості спеціальностей, які потребують значного свідомого контролю над результатами діяльності.

Методика "Пам’ять на числа" досліджує здатність людини запам’ятовувати, призначена для оцінки короткочасної зорової пам'яті, її об'єму та точності.

Завдання полягає в наступному. Обстежуваним демонструється протягом 20 секунд таблиця з дванадцятьма двозначними числами, які потрібно запам'ятати і, після того, як таблиця прибрана, записати на бланку.

Методика зручна для групового тестування, оскільки процедура не займає багато часу. Застосовується для визначення індивідуального об’єму короткочасної пам’яті та може проводитись разом з іншими методиками, що тестують мнемічні здібності.

Методика "Кількісні відносини" призначається для оцінки логічного мислення. Для цього обстежуваним пропонуються для вирішення 18 логічних завдань. Кожне з них містить 2 логічні посилки, в яких букви знаходяться в якихось чисельних відносинах між собою. Спираючись на пред'явлені логічні посилки, треба вирішити, в якому співвідношенні знаходяться між собою букви, що стоять під межею.

Висновки


У змістовному плані когнітивні структури особистості є системами організації узагальнено-типізованих знань, що є одночасно механізмами збору, використання і зберігання інформації. Будова когнітивних структур характеризується різноманітністю елементів і ієрархічністю рівнів реалізації. Результати їх дії виявляються в особливостях різних сфер психічної діяльності: у перцепції, мисленні, мові, довільності поведінки, пам'яті, в кількості і чіткості знань, умінь. З функціональної точки зору, когнітивна структура є універсальною одиницею роботи свідомості, основою всіх форм взаємодії з дійсністю. Когнітивні структури і є та суть, що розвивається з віком і в процесі навчання. Розвиток когнітивних структур йде від синкретичних форм до впорядкованих, внутрішньо розчленованих. Складні структури формуються з простих, дифузних, але не через просте підсумовування, а шляхом інтеграції старих схем у нові, і утворення в результаті зовсім іншої якості.

Розвиток найскладнішого пізнавального процесу - мислення у великій мірі визначається розвитком маніпулювання предметами. Маніпулювання, яке спочатку не має свідомої цілі, потім починає визначатися об'єктом, на який воно направлене, і набуває осмисленого характеру.

Інтелектуальний розвиток дитини здійснюється в ході її наочної діяльності та спілкування, в ході освоєння суспільного досвіду. Наочно-дієве, наочно-образне та словесно-логічне мислення - послідовні ступені інтелектуального розвитку. Генетично найбільш рання форма мислення - наочно-дієве мислення, перші прояви якого в дитини можна спостерігати в кінці першого - початку другого року життя, ще до оволодіння нею активною мовою.

У своєму становленні мислення проходить дві стадії: допонятійну та понятійну. Допонятійне мислення - це початкова стадія розвитку мислення у дитини, коли її мислення має іншу, ніж у дорослих, організацію; думки дітей одиничні, про даний конкретний предмет. При поясненні чогось все зводиться ними до знайомого. Більшість думок - думки по схожості, або аналогії, оскільки в цей період в мисленні головну роль грає пам'ять.

Поняття когнітивного стилю використовується для позначення, з одного боку, міжіндивідуальних особливостей в процесах обробки інформації та, з іншого боку, виділення типів людей в залежності від особливостей їх когнітивної організації. Дослідники інтерпретують когнітивний стиль як вираження інструментальної цілісності особистості, як набір певних способів вибору операційного складу процесів переробки і структурування інформації, що визначає не стільки рівень, скільки спосіб, манеру здійснення діяльності. Вони розглядають "когнітивний стиль" як стабільну систему установок, що характеризують індивідуальну стратегію вирішення пізнавальних задач (що і як я повинен робити, щоб дізнатись), а також механізм, що здійснює функцію регуляції діяльності на різних її рівнях, а також, що характеризується стійкістю в часі.

З цього випливає, що індивідуальний стиль діяльності може формуватися і формується на основі когнітивного стилю особистості, а не навпаки.

Конкретні дослідження, що проводяться рамках "стильового" підходу, спрямовані на пошук різних варіантів діяльності, і тільки потім на порівняння їх ефективності. Когнітивний стиль особистості - це одна з формальних характеристик особистості, які утворюють так звану формально-типологічну інфраструктуру в системі регулятивних процесів. Це випливає з розуміння когнітивного стилю особистості як системно-адаптаційної характеристики.

Загалом, вказують, що когнітивним стилям притаманні такі риси, як стабільність, стійкість, у тому числі й вікова постійність. Тому стилі характеризуються як певні схильності, ставлення, диспозиції, установки, домінуючі способи та манера діяти.

Список використаної літератури


1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991. - 299с.

2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. М.: Наука, 1977. - 311с.

3. Артемьева Е.Ю. Основы психологии субъективной семантики. М.: Наука, 1999. - 349 с.

4. Артюхович Ю.В. Нормативно-ценностная модель личности русского крестьянина. К.: АСТ, 2007. - 167 с.

5. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров: Психолог. Психопедагог. Психоисторик. М.: ИПП, 1996. - 768с.

6. Асмолов А.Г. Психология личности. Принципы общепсихологичес-кого анализа. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 367 с.

7. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М.: Прогресс, 1986. - 422 с.

8. Бодалев А.А. Психология общения. М.: Мысль, 1996. - 256 с.

9. Бодалёв А.А., Ганжин В.Т., Деркач А.А. Человек и цивилизация в зеркале акмеологиии. К.: НТЦ, 2002. - 422 с.

10. Божович Л.И. Избранные психологические труды: проблемы фор-мирования личности. М.: МПА, 1995. - 209 с.

11. Большой российский энциклопедический словарь. М.: Мысль, 2003. - 773 с.

12. Бурлачук Л.Р. Психодиагностика личности. К.: Здоровье, 1989. - 168 с.

13. Великий П.П. Социологические исследования. М.: Педагогика, 1980. - 322 с.

14. Данилова Н.Н. Психофизиология. Учебник для вузов. М.: Аспект Пресс, 2001. - 244 с.

15. Гальперин П.Я. К теории программированного обучения. М.: Знание, 1967. - 433 с.

16. Елисеев О.П. Практикум по психологии личности. СПб.: Питер, 2001. - 560 с.

17. Клименченко О.Н. Когнитивные и личностные детерминанты успешности мыслительной деятельности на примере решения малых творческих задач. К.: Эксмо, 2007. - 416 с.

18. Колга В.А. Дифференциально-психологическое исследование когнитивного стиля и обучаемости. М.: Политиздат, 1977. - 322с.

19. Нещадин А. Феномен города: Социально-экономический анализ. М.: Изограф, 2001. - 239 с.;

20. Панчук Е.Ю. Формирование речевой репрезентативной структуры у дошкольников в процессе семиотического обучения. К.: Баттерс, 2007. - 375с.

21. Патрушев В.Д. Жизнь горожанина. М.: Академия, 2000. - 160с.

22. Петренко В.Ф. Введение в экспериментальную психосемантику. Исследование форм репрезентации в обыденном сознании. М.: Наука, 1989. - 411с.

23. Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. М.: Изд-во МГУ, 1988. - 234с.

24. Серёгина Т.Н. Черты личности и когнитивный стиль: взаимодействие и роль в успешности обучения. М.: Знамя, 1977. - 386с.

25. Серкин В.П. Методы психосемантики. М.: Аспект Пресс, 2004. - 207 с.

26. Холодная М.А. Когнитивные стили. О природе индивидуального ума. М.: ПЕР СЭ, 2002. - 304 с.

27. Холодная М.А. Структурная организация индивидуального интеллекта. М.: АСТ, 1998. - 544 с.

28. Хьелл Д., Зиглер Д. Теория личности. М.: Знамя, 1997. - 268 с.

29. Чуприкова Н.И. Система обучения. М.: Высшая школа, 1969. - 384 с.

30. Шкуратова И.П. Когнитивный стиль. М.: Наука, 1977. - 380 с.

Додатки


Додаток А


Таблиця А.1

Стимульний матеріал до методики "Червоно-чорна таблиця"

(у масштабі 1:1)

8 - к 24 - у 13 - м 7 - ф 22 - б 12 - и 5 - б
8 - л 14 - ф 14 - р 17 - ш 15 - д 6 - г 3 - е
19 - к 3 - к 18 - ч 23 -
Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: