Емоційне самопочуття підлітків в групі однолітків
В основі неформальних груп лежать чисто людські відносини між її членами. Ці відносини регулюються неофіційним кодексом правил, які не формулюються вголос і в більшості випадків угадуються лише інтуїтивно. Будуються вони на принципах моральних норм поводження й людської етики, суб'єктивних установок і стереотипів, симпатії й антипатії, вдячності, довіри й т.д. У членів групи виникають спільні переживання конкретних подій, подібні емоційні стани, внутрішньо-колективні звичаї й традиції.
Кожний індивід у малій групі має певний особистий статус і відіграє певну роль. Статус визначається соціальним станом — лідер або «підлеглий». Термін «роль» у соціальній психології використовують як наукове поняття. Роль людини в малій групі означає якийсь відносно стійкий стереотип поводження, якого він повинен дотримуватися, деякою мірою незалежно від його особистих і ділових якостей. Він повинен поводитися як слід, робити саме те, чого від нього очікують у даній ситуації. В інших членів групи є специфічні соціальні очікування такого поводження, думок і почуттів як відповідно до офіційних правил, так і часом просто неусвідомлюваними. Виконання соціальної ролі оцінюється групою: якщо воно відповідає очікуванням, то схвалюється, підтримується; якщо ні, то застосовуються соціальні санкції — зовнішня стосовно цього індивіда система примуса до виконання соціальної ролі: емоційне вираження несхвалення, глузування й навіть бойкот.
Для вивчення взаємин між людьми, визначення структури неформальних груп, положення лідера й «підлеглих», ступені групової згуртованості й т.д. є різні методи, які дозволяють оцінити ці взаємини об'єктивно й навіть у кількісних показниках. Найпоширенішу групу методів представляють опитування, які застосовуються письмово (анкетування) або усно (інтерв'ювання).
2.1 Особливості спілкування та емоційного самопочуття підлітків в групі однолітків
Взаємодія людини й групи має велике значення в будь-який віковий період, але особливу чинність воно здобуває в підлітковому віці, коли відбувається становлення особистості й батьківський авторитет заміщається авторитетом групи.
Розвиток особистості, включеної в соціальні групи, відбувається відповідно до характеру, вимогами й цілями соціуму. Однак мета ця задають лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника соціуму. Необхідне спрацьовування складних соціально-психологічних механізмів, перехід соціальних і психологічних умов у соціально-психологічні фактори становлення особистості, розвитку його самосвідомості для того, щоб дві протилежні тенденції: соціалізація й індивідуалізація рівноцінно брали участь у становленні індивідуальності підлітка.
Соціальна мотивація, виражена в прагненні до соціалізації, є соціально-психологічним чинником, що забезпечує прагнення індивіда в організовані співтовариства й співвіднесення їм свого Я с групами, у яких він перебуває й розвивається. Індивідуальна мотивація, виражена в прагненні до самоактуалізації, індивідуалізації, лежить в основі вироблення відносин до соціальних ролей, формування особистісних норм і систем змістів. В емоційно-ціннісному відношенні й перша й друга тенденції реалізуються в прагненні індивіда бути прийнятим у системі соціальних зв'язків і в прагненні бути прийнятим самої собою.
При обўєднанні ці прагнення є системоутворюючими факторами особистісного розвитку. Бути прийнятим у системі соціальних відносин, прийняти їх і самого себе в цих відносинах, значить створити умови для взаємопроникнення, проростання зовнішнього у внутрішнє й внутрішнього в зовнішнє, умови для співвіднесення соціальних відносин і відносин, що виникають у результаті становлення сутнісного Я людини.
Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі однолітків як своєрідної моделі суспільства. Соціалізація підлітка в групі як процес освоєння й реалізації соціальних норм і відносин становить одну частину двоєдиного процесу соціалізації-індивідуалізації, результатом якого є становлення суб'єкта активної творчої дії. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей.
Однолітки — значна фігура в житті підлітка. Зміна внутрішньої позиції приводить до того, що підлітку вже недостатньо бути просто гарним учнем, мати високі відмітки, одержувати схвалення вчителя. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків. Коштовним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе й навколишній світ.
Спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації. Це специфічний вид міжособистісних відносин. Положення принципової рівності дітей-однолітків робить цю сферу відносин особливо привабливої для підлітка: це положення відповідає етичному змісту виникаючого у підлітка почуття власної дорослості. Специфічні зрушення, що відбуваються в початку підліткового віку, у розвитку визначають принципову подібність у підлітків нових потреб, прагнень, переживань, вимог до відносин з дорослими й товаришами. Це сприяє розвитку відносин з однолітками вглиб. У підлітка формуються цінності, які більше зрозумілі й близькі одноліткові, чим дорослим. Спілкування з дорослими вже не може цілком замінити спілкування з однолітками. Свідомість групової приналежності, товариської взаємодопомоги дає почуття емоційного благополуччя й стабільності. Хоча спілкування підлітків часто буває егоїстичним, а потреба в самовиявленні, розкритті своїх переживань — вище інтересу до почуттів і переживань іншого.
В підлітковому віці проявляється більш гостра необхідність у міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю, у якій підлітки реалізують свої інтереси, формують уявлення про себе й про навколишній світ. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків.
Необхідно відзначити, що спілкування впливає на становлення особистості підлітка. Тому що спілкування — це не тільки обмін інформацією (наприклад, між вчителем і учнем), але й взаємодія, взаємовплив. Підліток «переживає» спілкування не тільки на інтелектуальному, але й на фізіологічному й емоційному рівнях.
Одна з головних тенденцій перехідного віку — переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на однолітків, більш-менш рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і поступово або у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.
По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки довідуються багато необхідніх речей, які по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, переважну більшість інформації з питань статі підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати його психосексуальний розвиток чи додати йому нездоровий характер. По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними.
Поза суспільством однолітків, де взаємини будуються принципово на рівних і статус треба заслужити і вміти підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальний характер групових взаємин, якого немає у відносинах з батьками, також служить важливою життєвою школою. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але і дає йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рідних, товаришів, має для самоповаги підлітка вирішальне значення.
Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу чи спільність. Відокремлення найчастіше виявляється в емансипації від контролю старших. Однак воно діє й у відносинах з однолітками. Підсилюється потреба не тільки в соціальній, але і просторовій, територіальній автономії, недоторканності свого особистого простору.
У перехідному віці міняються уявлення про зміст таких понять, як "самотність" і "самота". Молодші діти зазвичай трактують їх як деякий фізичний стан ("немає нікого навколо"), підлітки ж наповняють ці слова психологічним змістом, приписуючи їм не тільки негативну, але і позитивну цінність. Чим самостійніше і цілеспрямованіше підліток, тим сильніше в нього потреба і здатність бути одному. Однак крім спокійної, умиротвореної самоти існує болісна і напружена самотність — тугий, суб'єктивний стан духовної і щиросердечної ізоляції, почуття незадоволеної потреби в спілкуванні, людській близькості.
Як показують дані закордонних масових опитувань (Т. Бреннан, 1980; Е. Остров і Д. Оффер, 1980) і клінічних досліджень, підлітки значно частіше людей старшого віку почувають себе самотніми і незрозумілими. Почуття самотності і неприкаяності, зв'язане з віковими труднощями становлення особистості, породжує у підлітків невтомну спрагу спілкування і групування з однолітками, у суспільстві яких вони знаходять, чи сподіваються знайти те, у чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги і визнання власної значущості.
М. С. Каган вважає спілкування провідною діяльністю підліткового віку, напружена потреба в спілкуванні й аффіліації перетворюється в багатьох дітей у непереможне стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але години пробути поза своєю, а якщо своєї немає — якої завгодно компанії. Особливо сильна така потреба в хлопчиків.
Типова риса підліткових груп — надзвичайно висока конформність. Люто відстоюючи свою незалежність від старших, підлітки найчастіше абсолютно некритично відносяться до думок власної групи і її лідерів. Незміцніле, дифузійне "Я" має потребу в сильному "Ми", що, у свою чергу, затверджується на противагу якимсь "Вони". Причому все це повинно бути грубо і зримо.
Жагуче бажання бути "як усі" (а "усі" — це винятково "свої") поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поводження. Таке протиріччя — коли індивідуальність затверджується через однаковість — може тривожити підлітків.
Проте, ця однаковість ретельно підтримується, і тому, хто ризикує кинути їй виклик, приходиться витримувати нелегку боротьбу. Чим примітивніше співтовариство, тим нетерпиміше воно до індивідуальних розходжень, інакомисленню і взагалі несхожості.
Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчаток не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості, і характеру аффіліації. На перший погляд хлопчики у всі вікові періоди спілкуються більше за дівчат. Із самого раннього віку вони активніше дівчаток вступають у контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри і т.д. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків у будь-якому віці значно важливіше, ніж для жінок. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Хоча метушня і силові ігри приносять хлопчикам величезне емоційне задоволення, у них зазвичай є присутнім дух змагання, нерідко гра переходить у бійку. Зміст спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Хлопчик вибирає, насамперед, цікаву гру, у якій він може виявити себе; заради цього він вступає в контакт, навіть якщо партнери йому не особливо подобаються. Чоловіче суспільство, як і весь стиль життя, скоріше предметні і інструментальні, чим експресивні.
Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Судячи з даних психологічних досліджень, хлопчики спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у ході ігрової чи ділової взаємодії, у них складається позитивна установка, з'являється духовна тяга один до одного. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них вторинний. З ранніх віків хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка — до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка – по дві чи по три.
Ще Ж. Піаже звернув увагу на те, що хлопчики і дівчата неоднаково відносяться до правил групової гри. Хлопчаки, з їх предметним і інструментальним мисленням, додають більше значення дотриманню загальних правил, порушення яких завжди викликає в хлоп'ячому середовищі конфлікт. Дівчатка в цьому відношенні більш терпимі, особисті відносини для них важливіше формальних правил; це відбивається й у структурі їхньої моральної свідомості: чоловічі міркування й оцінки виглядають більш безособовими і твердими, чим жіночі. За даними В. Н. Князєва (1981), для дівчаток-підлітків при оцінці людських якостей найбільш значимі властивості, що виявляються у відношенні до інших людей, а для хлопців — ділові якості, зв'язані з діяльністю.
Сором'язливість — найпоширеніші комунікативні труднощі підлітків. Особливо важко переживають її хлопці, оскільки сором'язливість вважається "нечоловічою" якістю. Психологічні дослідження показали, що ті, хто вважає себе соромливим, дійсно відрізняються зниженим рівнем екстраверсії, менш здатні контролювати і направляти своє соціальне поводження, більш тривожні, схильні до невротизму (це стосується не тільки хлопчиків) і переживають більше комунікативних труднощів. Не дивно, що сором'язливість вважається небажаною якістю, і люди прагнуть від неї позбутися (наприклад, шляхом психотерапії). Однак сором'язливість має різні причини і тісно пов'язана з іншими рисами особистості, що не завжди піддаються корекції і самі по собі не можуть розглядатися як негативні.
Характерна риса більшості вітчизняних психолого-педагогічних досліджень — наївний "школоцентризм", що звертає увагу лише на те, що знаходиться безпосередньо в полі зору вчителя. Однобічна концентрація уваги на офіційних інститутах і формах діяльності — прямий наслідок бюрократизації соціально-педагогічного мислення, для якого усе, що не піддається офіційній регламентації, як би не існує.
Учнівський колектив — явище двоїсне. З одного боку, це функція педагогічних зусиль дорослих, тому що проектується дорослими і розвивається під їх прямими і непрямими, безпосередніми чи опосередкованими впливами. З іншого боку, учнівський колектив — спонтане явище, що розвивається, тому, що діти мають потребу в спілкуванні і вступають у спілкування аж ніяк не тільки по встановленим дорослими рецептам. Ця подвійність знаходить своє вираження в двоїстій структурі колективу: формальній, обумовленій через задану організаційну структуру, систему ділового спілкування, набір діяльностей, і неформальній, що складається в процесі вільного спілкування дітей. Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому по різним, не співпадаючим один з одним ознакам.
По-перше, існує соціальне розшарування, особливо помітне у великих містах і що виявляється як у нерівності матеріальних можливостей (окремі підлітки мають особливо дорогі, престижні речі, яких немає в інших), так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їхньої реалізації. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним.
По-друге, складається особлива внутрішньо-шкільна і внутрішньо-класна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів, їхній навчальній успішності чи приналежності до "активу".
По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих у самому учнівському середовищі. У старших класах диференціація міжособистісних відносин стає більш помітною, ніж раніше. Як показуює соціометричне дослідження Дж. Морено, більш різкою стає різниця в положенні "зірок" і "ізгоїв" або «ізольованих».
Критерії, що визначають соціометричний статус підлітка в класному колективі, різноманітні.
Ізольованість важкого підлітка в класі може бути не тільки причиною, але і наслідком того, що він осторонь від колективу, зневажає його цілями і нормами поводження і т. ін..
По типу лідерства підліткові групи можуть бути демократичними чи авторитарними. У шкільних класах офіційний лідер, що займає керівні посади, не завжди буває самою авторитетною людиною в колективі. Часто його висувають не стільки самі діти, скільки дорослі; успішність його діяльності залежить у цьому випадку від того, чи зуміє він налагодити контакт із неформальними лідерами, що по тим чи іншим причинам не займають офіційних посад, але користуються реальним впливом. У стихійних групах, яким би гострим не було в них внутрішнє суперництво, ватажком може бути лише той, хто має реальний авторитет.
Роль лідера дуже значна в малій групі, тому що він вирішує головні завдання, які поставлені перед групою у певній ситуації. На місці лідера не може бути будь-яка людина, а лише той, чия готовність діяти відповідає моменту. Специфіка лідерства полягає в тому, що роль лідера не тільки "дають", але він бере її сам. Іншими словами, — лідером може стати той, хто крім відповідного соціально-психологічного складу має достатню мотивацію лідерства, хоче виконувати цю роль у малій групі у певній ситуації.
Прагнення до лідерства — є віковою особливістю дітей підліткового віку як форма прояву потреби в соціальному визнанні та особистісній персоналізації, а також спосіб творчої адаптації до нової соціальної ситуації розвитку. Мотивація лідерства в підлітків складається в залежності від ідентифікації з найбільш значущими людьми з їхнього найближчого оточення.
Підлітковий вік — період інтенсивного розвитку мотиваційної сфери, а ієрархічні відносини в потребово-мотиваційній сфері особистості підлітків складаються на користь мотивів самоствердження.
Формування потребово-мотиваційної сфери підлітка відбувається на тлі інтенсивного розвитку самосвідомості в безпосередній взаємодії з ровесниками. Бути особистістю для підлітка означає відчувати свою значущість у підлітковому середовищі. Прагнення зайняти значне місце в групі ровесників і є першою спробою особистісної персоналізації в мікросередовищі, впливу на процеси, що відбуваються в ньому, саме тому більшість середніх підлітків не задовольняються гідним, але ординарним становищем, а прагнуть до більш високого соціального статусу, до перших ролей, визнання безумовної авторитетності.
Потреба у спілкуванні підлітків у міру дорослішання перетворюєься на потребу в популярності. Саме ця динаміка зумовлює соціальну поведінку підлітків, нестабільність і постійні зміни структури міжособистісних стосунків у підліткових групах. Підліток діє, щоб показати і довести всім (насамперед ровесникам) власну значущість.
Визначивши, що лідерами в стихійних групах найчастіше стають підлітки ті, що не знайшли застосування своїм організаторським здібностям у школі, І. С. Полонський вивчив за допомогою соціометрії положення 30 неформальних лідерів (які мали найвищий статус на своїх вулицях) у тих класах, де вони учаться. З'ясувалося, що у підлітків кількість великих розбіжностей між позицією в школі і на вулиці ще не спостерігається, але до VІІІ класу виникає, а в ІX-X класах відчутно проглядається тенденція розбіжності статусів: чим вище статус в стихійній групі, тим нижче він в офіційному класному колективі. Цей розрив у статусі і критеріях оцінок шкільних і позашкільних лідерів створює складну психолого-педагогічну проблему.
Підліткові групи задовольняють у першу чергу потребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільне спілкування — не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження, встановлення нових людських контактів, з яких поступово викристалізовується щось інтимне, винятково своє. Підліткове спілкування спочатку неминуче екстенсивне, вимагає частої зміни ситуацій і досить широкого кола учасників (приналежність до компанії підвищує впевненість підлітка в собі і дає додаткові можливості для самоствердження).
Практична частина
Організація, методи та результати емпіричного дослідження емоційності підлітків при спілкуванні у групі однолітків
Для опису й вимірювання основних характеристик емоційного стану підлітків та згуртованості групи підлітків нами застосовувалась група соціально-психологічних методів. До неї увійшли соціометрія Дж. Морено та її модифікації, діагностика домінуючої емоційної модальності підлітків (Л.А.Рабинович в модификации Т.Г.Сирицо), діагностика схильності до лідерства — тест «Лідер».
Емпіричне дослідження проходило в кілька етапів.
1. Діагностичне обстеження згуртованості підлітків у групі друзів або в класі. На цьому етапі кількість обстежених складала 30 підлітків.
2. Дослідження емоціональності підлітків, що перебувають у різних середовищах: у навчальному і поза навчальному — при неформальному спілкуванні в групі однолітків, із наступним порівняльним аналізом. На другому етапі кількість досліджуваних склала 20 підлітків.
3. Дослідження лідерських здібностей серед учнів 11 класу Рівненської ЗОШ №1. На цьому етапі кількість обстежених складала 30 підлітків.
4. Дослідження залежності підлітків з виявленими лідерськими нахилами з емоційним станом при спілкуванні в групі однолітків. Обстежено 10 підлітків, у яких було виявлено схильність до лідерства на попередньому етапі..
На першому етапі ми застосували методичну програму, яка складалася з методики соціометрії Дж. Морено. На другому етапі була застосована методика діагностування домінуючої емоційної модальності підлітків ( тест-опитувальник Л.А.Рабиновича в модификации Т.Г.Сирицо). На третьому етапі дослідження використовувалась методика дослідження ознак схильності до лідерства серед підлітків 11 класс — тест-опитувальник «Лідер».
1. Вивчення згуртованості групи підлітків —методика Дж.Морено
а) Виявлення статусного розподілу серед учнів 11 класу.
У запитаннях ми фіксували число виборів: кожен досліджуваний повинен був вибрати трьох однокласників, ставилися два запитання одне з позитивним і одне з негативним вибором. Досліджувані: 1) здійснювали рангування всіх однолітків за їх положенням у системі особистих взаємостосунків; 2) виражали своє уявлення про їхні стосунки один з одним; 3) визначали своє положення в системі особистих стосунків; 4) виражали своє ставлення до однолітків; 5) виявляли своє уявлення про їхнє ставлення до себе.
Взагалі, соціометрична техніка застосовується для діагностування міжособистісних взаємин у групі з метою їх зміни, покращення і вдосконалення. Критерієм соціометричного вибору в нашому дослідженні був вид діяльності, для виконання якого учню необхідно було обрати чи відкинути трьох однокласників. В залежності від орієнтації критерій соціометричного тесту, проведеного нами, був позитивний — „З ким би я хотів подорожувати в купе поїзда? Чому?", та негативний: «З ким би я не хотів проводити свій вільний час? Чому?»
Метою соціометричного тесту є діагностування емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій між членами класу. Також ця методика дає можливість вирішення наступних задач:
вимір ступеню згуртованості-відокремлення в групі;
вияв авторитету членів групи на правах симпатії-антипатії;
визначення внутрішньо групових згуртованих утворень на чолі з неформальним лідером.
Процедура використання даної методики наступна:
учні отримали інструкцію, яка містила соціометричний критерій; виходячи з запропонованого критерія, учнів прохали висловитися один про одного, здійснити взаємні вибори або відхилення, спираючись на перелік питань;
отримані письмові відповіді на відповідні питання були статистично оброблені і представлені у вигляді соціометричної матриці. Також був вирахуваний індекс згуртованості учнівського колективу.
б) Визначення ступеню і характеру цінностно-орієнтаційної єдності (ЦОЄ) досліджуваного колективу (11 класу).
Інструкція до тесту
Кожний досліджуваний вибирає із запропонованого списку 5 найбільш важливих на погляд якостей особистості, необхідних для успішного виконання спільної навчальної або іншої спільної діяльності.
Тестовий матеріал
Обчислюється коефіцієнт З (згуртованість), що характеризує ступінь цінностно-орієентаційної єдності групи підлітків:
З = 1,4 n - N / 6 N
де
N - число учасників експерименту;
n - сума виборів, що приходяться на п'ять якостей особистості, які одержали максимальне число виборів.
Якщо З >= 0,5 (тобто дорівнює або більше 0,5), то досліджена група досягла рівня колективізму.
Якщо З перебуває в межах від 0,3 до 0,5, то група розцінюються як проміжні за рівнем розвитку.
Якщо З =< 0,3, то дана група недостатньо розвинена як колектив.
Дисциплінованість
Ерудованість
Свідомість громадського обов'язку
Кмітливість
Начитаність
Працьовитість
Ідейна переконаність
Уміння контролювати роботу
Моральна вихованість
Самокритичність
Чуйність
Суспільна активність
Уміння працювати із книгою
Допитливість
Уміння планувати роботу
Цілеспрямованість
Колективізм
Старанність
Вимогливість до себе
Критичність
Духовне багатство
Уміння пояснити завдання
Чесність
Ініціативність
Уважність
Почуття відповідальності
Принциповість
Самостійність
Товариськість
Розважливість
Скромність
Поінформованість
Справедливість
Оригінальність
Впевненість у собі
Ключ до тесту
Відношення до навчання (1, 16, 25, 18, 6).
Загальний стиль поводження й діяльності (12, 3, 27, 7, 9).
Якості, що характеризують знання (5, 32, 14, 2, 21)
Якості розуму (34, 4, 24, 30, 20)
Якості, що характеризують учбово-організаційні вміння (8, 15, 22, 13, 26)
Відношення до товаришів (29, 23, 33, 28, 35, 19)
Відношення до себе (10, 31, 28, 35, 19)
Провівши діагностичний і статистичний етапи даного дослідження, була зроблена така інтерпретація отриманих результатів. У виборці з 30 учнів 11 класу при виявлені статусного розподілу 11 класу були виявлені: лідери 5; учні, до яких позитивно відносяться однокласники — 15; учні, до яких негативно відносяться однокласники — 7; учні, якими зневажають, ізолюють від колективу — 3.
В результаті проведеного дослідження, на виявлення ступеню цінностно-орієентаційної єдності даного 11 класу, якісного та кількісного аналізу отриманих даних були виявлені наступні характеристики згуртованості колективу: при обчисленні коефіцієнта З (згуртованість), що характеризує ступінь цінностно-орієентаційної єдності групи підлітків, він опинився в межах від 0,3 до 0,5, — відповідно, це означає, що даний досліджуваний колектив підлітків розцінюються як проміжний за рівнем розвитку.
Такий колектив характеризується наступними емоційними станами підлітків:
недостатньо високий рівень самоприйняття та прийняття інших людей;
внутрішня напруженість, нестабільність психоемоційного стану, роздратованість, запальність, перепади настроїв, виразні ознаки агресивності і негативізму, що загалом зумовлює досить високий рівень конфліктності (що доводить результат соціометричного тесту — кількість учнів, до яких негативно відносяться однокласники — 7; учні, якими зневажають, ізолюють від колективу — 3).
невпевненість в собі, низька здатність на самостійні і відповідальні дії, прагнення оминути проблеми або розв'язувати їх за рахунок інших людей, образливість і підвищене почуття провини;
У такому колективі більшість підлітків недостатньо володіють навичками адекватного реагування на різні життєві ситуації, не вміють керувати своїми емоційними станами та поведінкою, конструктивно розв'язувати міжособистісні конфлікти. В їх поведінці переважають афективні реакції. Підлітки недостатньо володіють прийомами саморегуляції, що дозволило б знижувати внутрішню напруженість, послаблювати негативні переживання, стабілізувати психоемоційні стани.
Отримані дані свідчать про гостру необхідність спеціальних корекційних впливів на підлітків, зокрема, тих впливів, котрі спрямовані на сферу самосвідомості дитини, її уявлення про себе, ставлення до себе та інших. Важливо активізувати процес особистісного саморозвитку. З цією метою необхідно активізувати процес самопізнання у підлітків, забезпечивши їх засобами самопізнання, сформувати у них навички саморегуляції власних емоційних станів і поведінки, зміцнити почуття власної гідності, впевненості в собі і завдяки цьому сприяти подоланню стану внутрішнього конфлікту, що негативно позначається на поведінці та ставленнях підлітка, а, відповідно і на згуртованості колективу та емоційного комфорту підлітка у групі однолітків
2. Діагностика домінуючої емоційної модальності підлітків (Л.А.Рабинович в модификации Т.Г.Сирицо)
Для визначення модальної структури емоційності при спілкуванні з однолітками в групі в повсякденному житті та для діагностики рангів базальних емоцій підлітків під час спілкування в групі однолітків, ми скористалися «Чотиримодальним тестом-опитувальником» Л.А. Рабинович. Опитувальник вимірює частоту й інтенсивність переживання суб'єктом основних чотирьох емоцій, але в різних умовах.
При роботі з запитальником випробувані відзначали в стандартних бланках найбільш підходящі для себе варіанти наявних відповідей або оцінювали по 4-бальній шкалі інтенсивність своїх переживань у розглянутих навчальних ситуаціях. Вибірку склали 50 підлітків — учні 10-11 класів Рівненських загальноосвітніх шкіл та студенти Рівненських коледжів різного профілю. Вибірка орієнтована на другу фазу підліткового віку за міжнародною класифікацією — 14-18 років. [Див. Додаток 1.]
Обробка даних
Первинна обробка результатів проводилася роздільно для однієї модифікації опитувальника — визначення модальної структури емоційності при спілкуванні з однолітками в групі в повсякденному житті й іншої модифікації — спілкуванні при навчальній діяльності: для кожної із чотирьох основних емоцій підсумувалися набрані бали, що характеризують рівень переживання даної емоції, властивій суб'єкту в різних умовах. Відповідно до кількості балів емоції розміщалися в ранговій послідовності від домінуючої до вираженої мінімально. У такий спосіб складалися формули індивідуальної модальної структури емоційності в буквеному вираженні, типу РГСП, ГСРП, СГПР (радість, гнів, страх, печаль і т.д. (по початкових буквах назв основних емоцій). У формулах емоційності, отриманих для одного випробуваного в різних умовах, виявляються розходження, що підтверджує гіпотезу про специфіку прояву якісного аспекту емоційності в навчальному спілкуванні в порівнянні з повсякденним життям.
Потім випробувані розбивалися на групи за критерієм домінування однієї з базальних емоцій. Було виділено чотири групи за даними для повсякденного життя й чотири групи за даними для навчального спілкування. Це дозволило одержати попередню картину кількісного співвідношення домінуючих емоцій в умовах повсякденного життя й навчального спілкування відносно всієї вибірки (див. табл. 1).
Для одержання більше диференційованих даних про зміни, що відбуваються в якісній структурі емоційності в умовах навчального спілкування в порівнянні з повсякденним життям, результати експерименту були піддані додатковій обробці. Наше завдання складалося у встановленні взаємозв'язку між домінуванням радості або гніву, страху або печалі в повсякденному житті, а також специфікою прояву модальної структури емоційності в навчальному спілкуванні й проявом інших базальних емоцій у повсякденному житті. Відповідно, вихідним параметром виступило домінування однієї з емоцій у структурі емоційності, характерне для даного індивіда в повсякденному житті.
Таблиця 1
Домінування емоцій у модальній структурі емоціональності при спілкуванні підлітків у групі однолітків у повсякденному житті й у навчальному спілкуванні (%)
| Домінуюча емоція в структурі емоційності | Повсякденне життя | Навчальне спілкування |
|
Радість Гнів Страх Печаль |
51 23 10 16 |
51 17 25 7 |
Виходячи з чотирикомпонентної структури емоційності (типу РГСП), кожний компонент у відповідності зі своїм ранговим місцем в індивідуальній структурі був оцінений по 4-бальній шкалі. Якщо всі емоції, крім домінуючої, розподілені у вибірці випадково, то очевидно, що їхні значення будуть прагнути до середнього арифметичного, котре для кожної із трьох емоцій, що не займають домінуючу позицію, обчислюється за формулою:
Е