Формування творчого потенціалу у студентів 1–4 курсу
Міністерство освіти та науки України
Краматорський економіко-гуманітарний інститут
Кафедра психології
КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ
Формування творчого потенціалу у студентів 1–4 курсу
Студентки групи Пс – 07 -1д
Ткаченко А.С.
Краматорськ, 2010
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретична основа формування творчого потенціалу у студентів
1.1 Визначення поняття творчості. Основні показники творчих здібностей, загальні проблеми дослідження механізмів творчості. Структура творчої діяльності
1.2 Взаємозв'язок мислення та креативних здібностей, взаємодія інтелекту та творчих спроможностей, концепція редукції творчих здібностей до інтелекту
1.3 Психологічна характеристика вікових особливостей студентів (18-23 років);
1.4 Особливості формування творчого потенціалу у студентів
Висновок
Розділ 2. Методики дослідження творчого потенціалу студентів
2.1 Загальна характеристика методів та методик дослідження творчого потенціалу студентів;
2.2 Методики для діагностики творчого потенціалу студентів
2.3 Формуючі методики
Висновок
Розділ 3. Експериментальне дослідження творчого потенціалу студентів гуманітарного факультету
3.1 Організація експериментального дослідження
3.2 Експериментальне дослідження
3.1.1 Констатуючий експерімент
3.1.2 Формуючий експерімент
3.1.3 Контрольний зріз
3.3 Аналіз експериментальної роботи за допомогою математичної статистики
Висновок
Література
Додатки
Вступ
Актуальність проблеми викликана потребою психологів та викладачів у досконалих методах психолого-педагогічного впливу на особистість студента з метою розвитку творчого потенціалу.
В молодості людина найбільш здібна до творчої діяльності, формулювання евристичних гіпотез, максимально працездатна, тому прогрес в різних областях наукового знання багато в чому пов'язаний з діяльністю молоді.
Проблема творчості стала в наші дні настільки актуальною, що по праву вважається «проблемою століття». Творчість далеко не новий предмет дослідження. Вона завжди цікавила мислителів всіх епох і викликала прагнення створити «теорію творчості».
З. Фрейд вважав творчу активність результатом сублімаціі (зміщення) статевого потягу на іншу сферу діяльності. А. Адлер вважав творчість способом компенсації комплексу неповноцінності. Найбільшу увагу феномену творчості приділив К. Юнг, бачила в ньому прояв архетипів колективного неосознанного. Р. Ассаджіолі вважав творчість процесом сходження особистості до «ідеального Я», у спосіб її самораскриття [15].
Творчість - це "здатність створювати будь-яку принципово нову можливість" (Г.С. Батіщев).
Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д.Б. Богоявленская, А. Маслоу та інші)
Психологи гуманістичного спрямування (Г. Олпорт та А. Маслоу) вважали, що початкове джерело творчості - мотивація особистісного росту, не підкоряється гомеостатичному принципу задоволення; по Маслоу - це потреба в самоактуалізації, повної та вільної реалізації своїх здібностей і життєвих можливостей.
Уоллес (1926) описав чотири послідовних етапи творчого процесу:
1. Підготовка: Формулювання завдання та початкові спроби її вирішення.
2. Інкубація: Відволікання від завдання і переключення на інший предмет.
3. Просвітлення: Інтуїтивне проникнення у суть завдання.
4. Перевірка: Випробування, або реалізація рішення.
На рубежі XIX - XX століть, як спеціальна галузь досліджень, почала складатися «наука про творчість», «теорія творчості» або «психологія творчості».
Ситуація науково-технічної революції другої половини ХХ – початку ХХІ століття створила умови, що відкривають новий етап розвитку досліджень творчості (Петровський, Ярошевський).
Актуальність вивчення психології творчості і наукової творчості, зокрема, виникли у зв'язку з потребою оптимізації та інтенсифікації принципів організації наукової діяльності та управління нею.
Творчість визначається як діяльність людини, що створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною та громадською значимістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього ще не існуюче.
Творчі здібності або креативність (від лат. "Creatio" - творення) - це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це спрямованість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду (по Е. Фромму).
Існує безліч наукових підходів до проблеми дослідження творчих здібностей.
Творчість - це "здатність створювати будь-яку принципово нову можливість" [16].
У тому числі відмінною ознакою інтелектуальної творчості є удосконалення способів вирішення вже відомих проблем. У дослідженні А.Г. Виноградова було показано, що здатність відкривати способи власної діяльності в різних типах проблемних ситуацій є наслідком організації індивідуального понятійного знання, яке може виступати в якості одного з джерел індивідуальних розходжень у здатності до творчості (Виноградів, 1990 ).
За Г.С Батіщєвим важливу роль в інтелектуальній творчості відіграє можливість трансформувати інтуїтивні, виражені в незвичайному, часто досить смутному вигляді, суб'єктивні представлення у придатній для людського спілкування форми (словесно-мовній, категоріальні, комунікативні)
Поняття природи творчості пов'язане з питанням про критерії творчої діяльності. Творчість може бути розглянута в різних аспектах: продукт творчості - це те, що створено! Процес творчості - як створено! Процес підготовки до творчості - як розвивати творчість [9].
Продукти творчості - це не тільки матеріальні продукти - будівлі, машини і т. д., але й нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не знайти відразу ж матеріального втілення. Іншими словами, творчість-це створення нового в різних планах і масштабах.
При характеристиці сутності творчості важливо враховувати різноманітні фактори, які притаманні процесу створення.
Творчість має такі ознаки:
Технічні;
Економічні (підвищення рентабельності);
Соціальні (забезпечення умов праці);
Психолого-педагогічні (розвиток в творчому процесі психічні та моральні якості, естетичні почуття, інтелектуальні здібності людини, придбання знань).
Творчість є цілеспрямованою, завзятою, напруженою працею. Вона вимагає розумову активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності.
Творчість характеризується як вища форма діяльності особистості, що вимагає тривалої підготовки, ерудиції та інтелектуальних здібностей. Творчість є основою людського життя, джерелом всіх матеріальних і духовних благ [45].
Інтелектуальна обдарованість є лише однією з умов для творчої активності особистості, де основну роль в активації творчої діяльності відіграють мотивація, цінності та особистісні риси (так званий "креативний тип особистості).
Творчий потенціал є незалежним від інтелекту фактором. Зокрема, Е. Торренс в теорії "інтелектуального порогу" співвідносить ці фактори в такий спосіб: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, якщо IQ вище 120, творча здатність стає незалежною величиною, тобто немає креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю [5].
Об'єкт дослідження – творчий потенціал студентів з 1 по 4 курс (18- 23р.).
Предмет дослідження – методи формування творчого потенціалу студентів з1 по 4 курс.
Задачі дослідження:
Теоретичний огляд актуальної проблемі розвитку творчого потенціалу студентів;
2. Підбір методів та методик діагностики та корекції творчого потенціалу студентів;
3. Організація та проведення експериментального дослідження серед студентів;
4. Аналіз експериментальної роботи;
5. Формування висновків та рекомендацій.
Мета дослідження – вивчити проблеми формування творчого потенціалу студентів 1-4 курсу та поліпшити показники.
Методи дослідження - у дослідженні проведені констатуючий, формуючий та контрольний експерименти. Для діагностики творчих здібностей студентів гуманітарних факультетів застосовувалися такі методики: «Діагностика рівня креативності» (П. Торренса), «Діагностика креативності особистості» (Е.Е. Туніка), «Діагностика соціальної креативності» (В.Н. Дружинін), «Самооцінка творчого потенціалу» (Н.П. Фетискин), «Оцінка рівня творчого потенціалу особистості» (Є.І. Рогов), «Діагностика вербальної креативності» (С. Медніка), «Методика діагностики обдарованості» (А.А. Лосев).
Для корекційно-формуючої програми був проведений тренінг на розвиток творчого потенціалу студентів який складався з вправ та ігор Рогова Є.І. Також застосовувався такий метод як бесіда для налаштування стосунків з респондентами.
Експериментальна база – дослідження проведені у Краматорському Економіко-Гуманітарному Інституті та у Слав’янському Педагогічному Інституті серед студентів 1-4 курсу (18–23 роки) у кількості 40 чоловік. Студенти були поділенні на 2 групи: контрольна (20 чоловік) та експериментальна (20 чоловік).
Практична значимість – визначається тим, що на основі дослідження розроблені рекомендації для практичних викладачів та батьків.
Методологічною основою дослідження є ведучі принципи вітчизняної та зарубіжної психології: єдність свідомості і діяльності, принцип розвитку через навчання і діяльність.
РОЗДІЛ 1. Теоретична основа діагностики творчих здібностей студентів
1.1 ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТВОРЧІСТЬ. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ. ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ТВОРЧОСТІ. СТРУКТУРА ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Творчість - це процес створення суб'єктивно нового, що базується на здатності породжувати оригінальні ідеї та використовувати нестандартні способи діяльності.
Основні показники творчих здібностей:
Біглість думки - кількість ідей, що виникають в одиницю часу.
Гнучкість думки - здатність швидко і без внутрішніх зусиль переключатися з однієї ідеї на іншу, бачити, що інформацію, отриману в одному контексті, можна використовувати в іншому.
Гнучкість - це добре розвинена навичка перенесення (транспозиції). Вона забезпечує вміння легко переходити від одного класу досліджуваних явищ до іншого, долати фіксованість методів рішення, вчасно відмовлятися від скомпрометованої гіпотези, бути готовим до інтелектуального ризику та до парадоксів.
Оригінальність - здатність до створення ідей, які відрізняються від загальноприйнятих, парадоксальних, несподіваних рішень. Вона пов'язана з цілісним баченням всіх зв'язків і залежностей, непомітних при послідовному логічному аналізі.
Допитливість - здатність дивуватися, цікавість і відкритість до всього нового.
Точність - здатність удосконалювати й надавати закінчений вигляд свого творчого продукту.
Сміливість - здатність приймати рішення в ситуації невизначеності, не лякатися власних висновків і доводити їх до кінця, ризикуючи особистим успіхом та репутацією
Уважність – уміння побачити і розпізнати творчу проблему.
Різносторонність мислення – уміння побачити в проблемі якомога більше сторін і зв'язків.
Конкретність мислення – здатність до аналізу творчої проблеми як системи.
Абстрактність мислення – здатність до синтезу творчої проблеми як системи.
Почуття гармонії – почуття організаційної стрункості та ідейної цілісності.
Незалежність мислення – неконформність оцінок і суджень навіть під тиском.
Толерантність мислення – конструктивна активність в невизначених ситуаціях.
Відкритість сприйняття – сприйнятливість до всього нового і незвичайного [16].
Уоллес (1926) описав чотири послідовних етапи творчого процесу:
1. Підготовка: формулювання завдання та початкові спроби її вирішення.
2. Інкубація: відволікання від завдання і переключення на інший предмет.
3. Просвітлення: інтуїтивне проникнення у суть завдання.
4. Перевірка: випробування, або реалізація рішення.
Потреба в творчості виникає в тому випадку, коли вона небажана або неможлива через зовнішні обставини, тобто свідомість в цій ситуації провокує активність підсвідомості. Таким чином, свідомість у творчості пасивна і лише сприймає творчий продукт, а підсвідомість активно породжує творчий продукт. Звідси творчий акт є злиттям логічного (аналіз-синтез в процесі уяви) та інтуїтивного (інсайт) рівнів мислення.
Психічне життя особистості - це процес зміни двох форм внутрішньої і зовнішньої активності: творчості і діяльності. При цьому діяльність є доцільною, раціональною, свідомо відрегульованою, спонукає певною мотивацією і функціонує по типу негативного зворотного зв'язку: досягнення результату завершує етап діяльності.
Творчість спонтанна, ірраціональна, не піддається регуляції з боку свідомості, вона мотивується відчуженням людини від світу [20].
Загальні проблеми дослідження механізмів творчості можна сформулювати наступним чином:
1. Аналіз творчості, як конкретного явища з метою виявлення в ньому специфічних сторін і вказівки на загальний характер відповідних їм закономірностей.
2. Синтез підсумків спеціальних досліджень кожної з виділених сторін з метою створення можливостей раціонального управління ходом конкретної творчої діяльності, розрахунком творчого потенціалу.
У загальній структурі творчої діяльності, розглянутій, як системі, можна виділити кілька основних підсистем:
1. Процес творчої діяльності,
2. Продукт творчої діяльності,
3. Особистість творця,
4.Середа і умови, в яких протікає творчість.
У свою чергу, в кожному з названих підсистем можна виділити їх складові. Процес діяльності може мати такі основні складові, як формування задуму і його реалізація. Особистість творця характеризується здібностями розуму, темпераментом, віком, характером і т.д.
Середовище і умови являють собою фізичне оточення, колектив, стимулятори і бар'єри у творчій діяльності та інше [3]. Творчість поділяють на наукову та художню. Побудова загальної теорії творчості, то є перехід від емпіричних до більш фундаментальних досліджень цього складного феномену, призвів до того, що всі наполегливі стали шукати спільні риси, властиві як науковій, так і художній творчості. Складання багатьох схем дозволяють зробити висновок, що творчий акт і звичайне рішення проблем мають однакову психологічну структуру, яка виражається у вигляді етапів, що включають в себе ланцюг розумових завдань. Процес творчої діяльності можна розбити на етап знаходження принципу рішення та етап застосування цього рішення. Причому вважається, що найбільш вираженим предметом психологічного дослідження є події першого етапу, так як наукова творчість не можна звести до логічних операцій «застосування рішення».
Більш докладно можна виділити наступні етапи творчої діяльності:
1. Накопичення знань і навичок, необхідних для чіткого викладення та формування завдання, виникнення проблеми (постановка завдань).
2. Зосередження зусиль і пошуки додаткової інформації, підготовка до вирішення завдання.
3. Відхід від проблеми, переключення на інші заняття (період інкубації).
4. Інсайт (геніальна ідея або проста догадка скромних масштабів - то є логічний розрив, стрибок у мисленні, отримання результату)
5. Перевірка і доробка задуму, його втілення.
Можна виділити також і основні ланки творчого процесу:
- Ланка зіткнення з новим;
- Ланка творчої невизначеності;
- Ланка прихованої роботи;
- Ланка еврика;
- Ланка розвитку рішення;
- Ланка критики;
- Ланка підтвердження і втілення.
Представлені етапи можна назвати й по-іншому, та й саме число етапів можна збільшити або зменшити, але в принципі творчий процес характеризується саме такою структурою.
Творчості повинні бути притаманні адекватність (рішення повинне бути дійсно рішенням), новизна, оригінальність та доработаність. Рішенням вважається не просто гарна ідея, а неодмінно здійснена ідея [14].
Творчість – безперервний рух. У ньому чергуються підйоми та спади. Вищої точкою творчості, його кульмінацією є натхнення, для якого характерний особливий емоційний підйом, ясність думки, відсутність суб'єктивного переживання, напруги. П.І.Чайковський писав про свій творчій стан: «... в інший раз є абсолютно нова самостійна музична думка. Звідки це є – таємниця. Сьогодні, наприклад, з ранку я був охоплений тим незрозумілим вогнем натхнення, завдяки якому я знаю наперед, що все написане мною сьогодні буде мати властивість западати в серця і залишати в них враження» [15].
У різних людей стан натхнення має різну тривалість, частоту настання. З'ясовано, що продуктивність творчої уяви залежить головним чином від вольових зусиль і є результатом постійної напруженої роботи. За словами І. Є. заборгованості з виплати заробітної плати, натхнення - це нагорода за каторжний труд. Творчі рішення змінюють істотні методи, рідше традиції, ще рідше основні принципи і зовсім рідко - погляд людей на світ.
1.2 ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК МИСЛЕННЯ ТА ТВОРЧІХ ЗДІБНОСТЕЙ. ВЗАЄМОДІЯ ІНТИЛЕКТА ТА ТВОРЧІХ СПРОМОЖНОСТЕЙ, КОНЦЕПЦІЯ РЕДУКЦІЇ ТВОРЧІХ ЗДІБНОСТЕЙ ДО ІНТЕЛЕКТУ
Потенційні можливості людського мозку - область майже не вивчена. Лише по окремим злетам та сполохам творчого генія ми можемо здогадуватися, на що здатний чоловік. До цього часу більшість людей використовують свій мозок варварські, з низьким коефіцієнтом корисної дії. І перед наукою постає проблема: які повинні бути умови зовнішнього середовища, щоб кожен зміг розвинути свої творчі задатки і перетворити їх на творчі здобутки? Бути може, так звані великі творці - просто люди, які нормально використовують резерви свого мозку.
Творча діяльність розглядається як взаємодія двох розумових процесів: дивергентного (вироблення більшого числа можливих рішень) і конвергентного (вибір оптимального рішення з ряду можливих). Перевага віддається першому. Мислення можна поділити на три види:
а) Мислення, що опирається на результати понять, які виступають як логічний процес який закінчується виробленням злакових моделей - це логічне мислення;
б) Мислення інтуїтивне, вплетене у практичну діяльність, на основі неосознаних побічних сприйняття, уявлень навичок;
в) дискурсивне мислення, яке виступає, як єдність інтуїтивного та логічного мислення [23].
Творчість має дві істотні ознаки:
1. Інтуїтивний момент;
2. Формалізація інтуїтивного отриманого ефекту.
Творчість - це інтуїтивний момент, але ефект його усвідомлюється і формується засобами дискурсивного мислення [20].
У тому випадку, коли для вирішення будь-якої конкретної задачі в досвіді людини є готові логічні програми, рішення протікає переважно на логічному рівні і не супроводжується зрушенням в емоційних показниках. На початкових стадіях вирішення творчих завдань чоловік теж прагнув застосувати до них вже відомі логічні схеми, але невирішимість таких завдань відомим шляхом перетворює їх на творчі рішення, тепер це можливо лише за допомогою інтуїції. В ході діяльності, спрямованої на вирішення задачі формується інтуїтивна модель ситуації, що призводить до вдалих випадків, які тісно пов'язані з виникненням побічних продуктів дій та їх емоційних оцінок, до інтуїтивного рішення.
Можна виділити наступні закономірності моделей інтуїтивних рішень:
1. Інтуїтивне рішення можливе лише в тому випадки, якщо ключ до нього вже міститься в неусвідомленим досвіді.
2. Такий досвід має малу ефективність, якщо він склався в діях попередніх спроб вирішити творчу задачу.
3. Він стає ефективним, формується на тлі цільової пошукової посади.
4. Його ефективність зростає, коли є вичерпними спрямовані прийоми рішення задачі, але не гасне пошукова домінанта.
5. Вплив неусвідомлюваної частини дії тим ефективніше, чим менше змістовна сила його усвідомленої частини.
6. Ускладнення ситуації, в якій набувається неусвідомлений досвід, перешкоджає його подальше використання.
7. Аналогічне ускладнення самої задачі теж діє негативно.
8. Успіх рішення пов'язаний зі ступенями автоматизації способів дії, в ході яких складається необхідний неусвідомлений досвід, - чим менше автоматизований цей спосіб, тим більше шансів до успіху.
9. Чим до більш загальної категорії можна віднести підсумкове рішення творчої задачі, тим імовірніше знаходження такого рішення [40].
Спроможності - це індивідуально психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою успішності її виконання, тобто характеристики особистості, що виражають міру освоєння деякої сукупності діяльності. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість та міцність процесу оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але самі здібності не зводяться до знання та вміння [41].
Талантом називають таку сукупність здібностей, яка дозволяє отримувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю та новизною, високою досконалістю і громадської значущістю.
Геніальність – вища ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснювати принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості [26].
Стернберг і його колеги з Уельського університету створили теорію потрійності інтелекту, виділивши три основні групи інтелектуальних здібностей:
1) Компонентний інтелект (загальні здібності до навчання; понятливість; словниковий запас; повне розуміння прочитаного тексту, здатність оперувати такими об'єктами, як аналогією, силогізми та категорією; здатність до критичного мислення). Це інтелект в його традиційному сенсі, який оцінюється за допомогою тестів.
2) Емпіричний інтелект (здібності до осмисленому відбору, розшифровці, порівнянню і поєднанню елементів інформації з метою створення нових уявлень, теорій та ідей).
3) Контекстний інтелект (здатності до адаптації в реальному світі, такі як вміння оцінювати ситуації, досягати поставлених цілей і вирішувати практичні проблеми) [27].
Говард Гарднер, викладач медичного факультету Бостонського університету, заперечує проти оцінки тільки двох аспектів інтелекту (лінгвістичних та логіко-математичних здібностей). У його концепції інтелекту присутні ще й наступні типи здібностей:
1. Просторовий інтелект (здатність до формування просторових образів і до орієнтації в навколишньому світі).
2. Музичний інтелект (здатність до сприйняття і створення мелодійних та ритмічних конструкцій). Деякі індивіди, яких по всіх інших показниках відносять до розумово відсталих, можуть зіграти на піаніно пісню, учувши її лише один раз.
3. Руховий інтелект (здібності до тонких моторних рухів, які необхідні, наприклад, хірургу або танцюристу).
4. Міжособистісний інтелект (здатність зрозуміти інших людей, їх почуття, мотиви і способи взаємодії з ними).
5. Серединоособистісний інтелект (здатність індивіда розібратися в самому собі і сформувати відчуття ідентичності).
Гарднер впевнений, що необхідно розробити абсолютно нові уявлення про здібності і нові методи їх оцінки:
Концепція Гарднера є унікальною, оскільки він стверджує, що в нервовій системі людини незалежно один від одного існують різні види інтелекту. Він закликає припинити оцінювати людей за єдиною міркою, яку називають «інтелектом» [36].
Види здібностей:
1) Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями та здійсненні різних видів діяльності;
2) Спеціальні здібності - це система властивостей особистості, які допомагають досягти високих результатів в будь-якій області діяльності.
Кожна здатність має свою структуру, в якій розрізняють провідні і допоміжні властивості. Наприклад, властивостями літературних здібностей є: особливості творчої уяви та мислення, яскраві, наочні образи пам'яті, відчуття мови, розвиток естетичних почуттів. А провідними властивостями математичних здібностей є: вміння узагальнювати, гнучкість розумових процесів, легкий перехід від прямого до зворотному ходу думки. Для педагогічних здібностей провідними є: педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, потреба у передачі знань [39].
Рівні здібностей:
1) Репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю).
2) Творчий (забезпечує створення нового, оригінального)
Творчі здібності поділяються на три основні групи:
1. Здібності, пов'язані з мотивацією (інтереси та схильності);
2. Здібності, пов'язані з темпераментом (емоційність);
3. Розумові здібності [32].
У однієї і тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них може бути більш значущою, ніж інші. З іншого боку, у різних людей спостерігаються одні й ті ж здібності, але розрізняються між собою за рівнем розвитку. З початку XX століття робилися спроби виміряти здатності (зарубіжні психологи Айзенк, Кеттел, Спірмен та ін.). Для вимірювання здібностей використовувалися тести. Але більш вірний шлях визначення здібностей - це виявлення динаміки успіхів у процесі діяльності. Успішність виконання будь-якої діяльності визначається не якимись окремими здібностями самими по собі, а лише поєднанням здібностей. Успіх в оволодінні діяльністю може досягатися різними шляхами. Так, недостатній розвиток тієї чи іншої окремої здібності може бути компенсований розвитком інших здібностей, від яких також залежить успішне виконання тієї ж самої діяльності.
Сукупність пізнавальних процесів людини визначає його інтелект.
«Інтелект - це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами» (Векслер), тобто інтелект розглядають як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища.
Існують різні концепції, які намагалися визначити структуру інтелекту. Так, на початку століття Спірмен (1904 м.) виділив генеральний фактор інтелекту (фактор G) і фактор S, показник специфічних здібностей. З точки зору Спірмена, кожна людина характеризується певним рівнем загального інтелекту, від якого залежить, як ця людина адаптується до навколишнього середовища. Крім того, у всіх людей є різною мірою розвинуті специфічні здібності, які проявляються у вирішенні конкретних завдань [30].
Пізніше Терстоун (1938 м.) за допомогою статистичних методів досліджував різні сторони загального інтелекту, які він назвав первинними розумовими потенціями. Він виділив сім наступних потенцій:
1) Лічильну здатність, тобто здатність оперувати числами та виконувати арифметичні дії;
2) Вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість, з якою людина може пояснюватися, використовуючи найбільш відповідні слова;
3) Вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і письмову мова;
4) Просторову орієнтацію, або здатність уявляти собі різні предмети та форми в просторі;
5) Пам'ять;
6) Здатність до міркування;
7) Швидкість сприйняття подібностей або відмінностей між предметами або зображеннями [28].
Пізніше Гілфорд (1959 м.) виділив до 120 факторів інтелекту, виходячи з того, для яких розумових операцій вони потрібні, до яких результататів призводять ці операції і який їх зміст (зміст може бути образним, символічним, семантичним, поведінковим) [8].
На думку Кеттела (1967 г.), у кожного з нас вже з народження є потенційний інтелект, який лежить в основі нашої здатності до мислення. Приблизно до 20 років цей інтелект досягає найбільшого розквіту. З іншого боку, формується «кристалічний» інтелект, що складається з різних навичок і знань, які ми накопичуємо в результаті життєвого досвіду. «Кристалічний» інтелект утворюється саме при вирішенні задач адаптації до навколишнього середовища і вимагає розвитку одних здібностей за рахунок інших. Хебб (1974 м.) з дещо інших позицій розглядає інтелект. Він виділяє інтелект А - це той потенціал, який створюється в момент зачаття і служить основою для розвитку інтелектуальних здібностей особистості. Що стосується інтелекту В, то він формується в результаті взаємодії цього потенційного інтелекту з навколишнім середовищем. Оцінити можна тільки цей «результуючий» інтелект, спостерігаючи, як чинить розумові операції чоловік. Тому ми ніколи не зможемо дізнатися, що представляв собою інтелект А.
Розвиток інтелекту залежить від вроджених факторів: генетичні фактори спадковості, хромосомні аномалії [37].
Існує як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей. Вони можуть бути сформульовані наступним чином.
1. Як таких творчих здібностей немає. Інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідного, але недостатньої умови творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д. Б. Богоявленская, А. Маслоу та інші). До числа основних рис творчої особистості ці дослідники відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність у невизначених і складних ситуаціях [30].
2. Творча здатність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту (Дж. Гілфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Я.А. Пономарьов). У більш «м'якому» варіанті ця теорія говорить, що між рівнем інтелекту та рівнем креативності є незначна кореляція. Найбільш розвиненою концепцією є «теорія інтелектуального порогу» Е.П. Торренса: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, при IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною – не існує креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю.
У людей «середнього розуму» інтелект і творчі здібності зазвичай тісно пов'язані один з одним. У людини з нормальним інтелектом зазвичай є й нормальні творчі здібності. Лише починаючи з певного рівня шляху інтелект і творчість розходяться. Цей рівень, лежить в області IQ (коефіцієнта інтелекту), рівного 120. При IQ вище 120 кореляція між творчої та інтелектуальної діяльністю зникає, оскільки творче мислення має свої відмінні риси і не тотожне інтелекту. Припущення Торренса на диво добре відповідає даними Д. Перкінса, згідно з яким для кожної професії існує нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ нижче певного рівня не можуть оволодіти цією професією, але якщо IQ вище цього рівня, то прямого зв'язку між інтелектом і рівнем досягнень немає. Головну роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні цінності та риси характеру. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки [5].
1.3 ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ (18–23 РОКІВ)
Ранню дорослість прийнято називати "молодістю" (18-23 років). Цей період характеризується завершенням головної фази біологічного та психологічного розвитку, уповільненням зростання. За даними Б.Г. Ананьєва і його співробітників, пік психофізіологічних, психічних і інтелектуальних функцій доводиться на 19-20 років, коли спостерігається підвищення рівня психомоторних характеристик, уваги, пам'яті, мислення, творчості, спостерігається пік динамічності збудливого і гальмівного процесів [3].
Визначення вікових кордонів молодості до цих пір залишається предметом наукових дискусій. Відомий вітчизняний соціолог І.В. Бестужєв-Лада пише: «Річ у тому, що молодь - не лише і не стільки вікове поняття, скільки соціальне і історичне. До цієї категорії в різні часи і в різних шарах суспільства відносили людей вельми різного віку».
На думку Оленникової М.В. період молодості людини починається в юності (від 18 до 23 років). Ще цей етап називають етапом людської близькості. Молодість відкрита спілкуванню: легко заводяться знайомства, легко утворюються дружні зв'язки, приходить любов, створюються сім'ї.
Провідною діяльністю є або професійне навчання, або трудова діяльність, або те і інше разом. Завдяки цим діяльності молоді люди освоюють норми стосунків між людьми, а також професійно-трудових умінь.
Цей вік характеризується як стійко концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особи, стабілізуються всі психічні процеси, чоловік набуває стійкий характер. В молодості людина найбільш здібна до творчої діяльності, формулювання евристичних гіпотез, максимально працездатна, тому прогрес в різних областях наукового знання багато в чому пов'язаний з діяльністю молоді. Молодь опановує найбільш складні способи інтелектуальної діяльності в найрізноманітніших і сучасних галузях науки і техніки; у трудовій діяльності засвоєні знання, навики, уміння не лише реалізуються, але і отримують свій подальший розвиток і творче вдосконалення.
Молодість - важливий етап розвитку розумових здібностей. Істотно розвиваються теоретичне мислення, уміння абстрагувати, робити узагальнення. Відбуваються якісні зміни в пізнавальних можливостях: вже йдеться не лише про те, скільки і які завдання вирішує молода людина, а яким чином вона це робить (нестандартний підхід до вже відомих проблем; уміння включати приватні проблеми загальніші, родові; уміння ставити плідні загальні питання навіть на основі завдань, сформульованих не кращим чином, і тому подібне).
Розвиток інтелекту в молодості тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, що передбачають не просто засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення чогось нового.
В якості найважливішого компонента творчості фахівці-психологи виділяють переважання дивергентного мислення, яке має на увазі, що на одне і те ж питання може бути дане безліч однаково правильних і рівноправних відповідей, - на відміну від конвергентного мислення, що орієнтується на однозначне рішення, що знімає саму проблему [8].
Такі особливості мислення студентів треба враховувати в організації учбової діяльності у вузі в цілому — в лекційному викладанні, при підготовці вмісту завдань для самостійної роботи, при проведенні практичних і лабораторних занять, в їх науково-дослідній роботі.
Творча активність молодої