Взаємозв’язок життєвого самовизначення і професійного вибору у студентів коледжу і учнів СЗШ
Аспекти самовизначення формуються по різному . Раніш за все установлюється тілесне та сексуальне самовизначення. Професійне, ідеологічне та моральне самовизначення формується значно повільніше: цей процес залежить від того, чи досяг підліток в своєму когнітивному розвитку стадії формально – операційного мислення.
Релігійні та політичні погляди формуються пізніше, але ці компоненти самовизначення ще довгі роки підлягають змінам. Е. Еріксон [13]відмічає, що молодих людей більш за все турбує нездатність встановлювати професійне самовизначення. Для того щоб зберегти свою спільність вони тимчасово починають ідентифікуватися з героями своїх груп , натовпу аж до можливості повної утрати своєї ідентичності.
Еріксон [13] вважає, що параметр зв’язку з оточуючими ,який виникає в цей період, коливається між позитивним полюсом ідентифікації «Я» та негативним полюсом сплутаності ролей. Всі ці ролі він мусить зібрати в одне ціле, осмислити, зв’язати з минулим та спроектувати майбутнє. Якщо молода людина впорається успішно з цією задачею – психосоціальною ідентифікацією, то у нього зявиться відчуття того, ким він є, де знаходиться й куди йде. За теорією Е. Еріксона ідентичність – це відчуття внутрішньої послідовності, константності «самості» в потоці постійних тимчасових змін, метаморфоз особистісного розвитку. Процес самовизначення за Е. Еріксоном[13], це формування ідентичності. Важливим механізмом формування ідентичності є послідовні ідентифікації дитини з дорослим, які складають необхідні передумови розвитку ідентичності в підлітковому віці. Ідентичність за Е. Еріксоном – це відчуття внутрішньої послідовності (наступності) константності «самості» в потоці постійних тимчасових змін, метаморфоз особитістного розвитку.
Ідентичність, згідно словникового визначення, - це однаковість ,схожість, тотожність, одностайність .Інше його визначення, як самовизначення себе на основі соціокультурних норм та цінностей, носіями яких є інші люди і соціальні групи.
В основі феномену підліткового самовизначення, як зазначає О.Б. Дарвиш, лежить ставлення психосоціальної ідентичності, яка виконує три основні задачі розвитку:
- Усвідомлення тимчасової протяжності власного «Я», яка включає дитяче минуле та визначає проекцію себе в майбутнє;
- Усвідомлення себе на відміну від інтеріорізованих батьківських образів;
- Здійснення системи виробів, які забезпечують цілісність особистості (професії, статевої ідентичності та ідеологічних настанов).
«Я» - ідентичність забезпечує цілісність поведінки, підтримує внутрішню єдність особистості, забезпечує зв'язок зовнішніх та внутрішніх подій і дозволяє солідаризуватися з соціальними ідеалами та груповими прагненнями. О.В. Скрипченко[6] вказує на потребу підлітків в самоіденфікації, як процесу формування ідентичності, яка реалізується у вивченні своєї особливості, розмірковувань про самого себе у минулому, теперішньому і майбутньому, аналіз своїх домагань у взаємовідносинах і діяльності. При всій складності явища самовизначення, основним у ньому є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі , тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті. (Л.І. Божовіч[4], Л.С. Славіна).
Зрозумівши глибинну суть і цінність вибору, як самостійного і вольового акту, прагнуть до ствердження власного «Я», власних починань, набувають особистої ідентичності, розвивають «Я – концепцію» і виявляють готовність брати на себе відповідальність за власний вибір. Саме у підлітковому віці починає проявлятися тенденція до особистісного зростання, коли людина, відкриваючи себе, докладає зусиль до становлення своєї індивідуальності.
В підлітковому віці в процесі формування цінностей, ідеалів, цілей, професійних і особистісних планів особливого розвитку, набуває складова основа особистості, її «Я».Це організована система поглядів, установок і мотивів особистості, які обумовлюють її неповторність, незмінність, та самототожність.
В процесі пошуків свого «Я» (цінностей, ідеалів, поглядів), набуття ідентичності, самоствердження і саморозвитку у підлітків на рівні самоусвідомлення формується система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів «Я» - «Я – концепція». «Я – концепція» - система уявлень про самого себе або «установка відносно власної особистості».
В підлітковому віці продовжується процес формування та розвиток самосвідомості дитини. На відміну від попередніх вікових етапів він також, як і наслідування змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на усвідомлення людиною своїх особливостей. Удосконалення самосвідомості в підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до своїх недоліків. Бажаний образ «Я» у підлітків звично складається з достоїнств інших людей, яких вони цінують.
Важливість підліткового віку полягає в тому, що саме в цьому віковому періоді закладаються основи та намічається загальна лінія у формуванні соціальних та моральних установок особистості.
Підлітковий період часто вважають кризовим критичним, бо саме в цей період відбуваються досить істотні, якісні зрушення в розвитку особистості, які мають характер докорінного руйнування попередніх інтересів, відносин, особистої поведінки. Ці якісні зрушення відбуваються в дуже короткий строк і бувають нелегкими для самого підлітка, супроводжуючись значними суб’єктивними труднощами в його житті.
Бурхливий фізіологічний зріст, полове дозрівання, турбування про свій вигляд перед іншими, необхідність знайти своє професійне покликання, здібності, вміння – ось ті питання, котрі постають перед підлітком, і це вже є вимоги суспільства до підлітка щодо самовизначення . Важливим моментом нової соціальної позиції підлітка є усвідомлення свого «Я» , яке виявляється в формуванні самооцінки , у відносинах з однолітками та дорослими, в підвищеному інтересі до своєї особистості, і потребі в оцінці своїх особистісних якостей.
Формування самосвідомості, відношення до себе як до самостійної особистості виявляється суттєвою характеристикою будь – якого підлітка. Потреба підлітка у самоспостереженні, самооцінці, самоствердженні та самовдосконаленні виникає з потреби проаналізувати свої переваги та недоліки й зрозуміти, що в своїх власних вчинках вірно, а що ні, чого слід домагатись, а від чого утриматись.
Прагнення до самовизначення, реалізація своїх можливостей, є завжди актуальним для людини. Поняття самовизначення – одне з центральних у психології особистості. Для цілісного уявлення особливостей життєвого самовизначення підлітків слід звернутися до такого поняття, як «Я», що складає «Я – концепцію» особистості. Це поняття у філософському плані – « духовний центр людської особистості, індивідуальності. Психологи співвідносять його з одного боку, з поняттям «особистість», а з іншого – з поняттям « самоусвідомлення».
За словами І. Кона[18]: «Я» - не просто особистість, а особистість, яка розглядається з середини. Я відображає самого себе у свідомості людини. «Я» - продукт самопізнання. Існує декілька «Я» особистості: фізичне, емоційне, інтелектуальне, соціальне. Фізичне «Я» - тіло, зовнішність; емоційне «Я» - відчуття та переживання, настрій. Інтелектуальне «Я» - світ наших думок. Людина сприймає себе як істоту соціальну, яка включена у систему взаємо стосунків з іншими людьми, яка має певні цінності, інтереси, установи. Це – соціальне «Я». У кожної людини формується свій образ «Я» - «Я – концепція».
«Я – концепція» - сукупність всіх уявлень про себе індивіда, установок на себе: хто я? Що я собою уявляю? Який я? Формування «Я – концепції»головна задача підліткового віку.
За Р. Бернсом «Я – концепція» - це сукупність установок на себе через:
реальне «Я» (або уявлення про те, який я насправді);
ідеальне «Я» (або уявлення про те, яким я хотів би бути);
дзеркальне «Я» (або уявлення про те, якими мене сприймають інші).
Усе це йде через фізичне, соціальне, розумове, емоційне «Я». Реальне «Я» -
це те, якою людина вважається собі дійсно , якою бачить себе в даний момент .Ідеальне «Я» - якою вона поставила собі, мету бути, або те, до чого несвідомо прагне, про що мріє. Ідеальне «Я» є основним збудником, рушійною силою поведінки та діяльності людини, орієнтиром її особистісного зростання. Дзеркальне «Я» зберігає у собі наші уявлення про, те, що думають про нас інші люди: як я виглядаю в очах інших. «Я» дзеркальне – це те, що примушує нас страждати або радіти, обмежує нас у наших діях та розвитку або , навпаки, стимулює. Таким чином «Я – концепція» особистості безпосередньо впливає на її життєве самовизначення.
Виходячи з усього вище сказаного, можна зробити висноки щодо самовизначення:
1. передумовою гармонійного розвитку особистості в підлітковому віціє становлення ідентичності та позитивне подолання кризи;
2. структурним центром розвитку особистості в підлітковий період стає потреба бути і вважатися дорослим;
3.розвиваються процеси самосвідомості та самовизначення, які призводять до формування певної життєвої позиції;
4. кардинальні зміни стосуються мотиваційної сфери, які призводять до формування світогляду підлітків та планів майбутнього життя;
5. до психосоціальних новоутворень відноситься пубертатний розвиток підлітків;
6. рефлексія в цьому періоді виступає механізмом розвитку самосвідомості, прагненням пізнати власну індивідуальність;
7. в даному віковому періоді виявляється потреба у самоствердженні, як одна зважливих мотиваційних ліній та відчуття своєї «самості» і «відокремленості» від інших.
8. активне прагнення до саморозвитку, самовираження, самопізнання та самовиховання;
9. формування ідентичності в підлітковому віці є процесом самовизначення ( Е. Еріксон);
10. особливого розвитку набуває складова основа особистості, її «Я», яка завдяки системі внутрішнього узгодження уявлень про себе та образів, складає «Я – концепцію» особистості підліткового віку;
11. в підлітковому віці формуються взаємо пов’язані компоненти особистості – самооцінка та пов'язаний з нею рівень домагань;
12.ідея вибору життєвого шляху, вибору ціннісних орієнтацій, свого ідеалу, свого друга своєї професії , стає основною метою підліткового віку.
Головною особливістю життєвого самовизначення підлітків є перед усім конструктивне подолання кризи при формуванні ідентичності та власної «Я – концепції.
Розділ 2. Психологічні особливості життєвого і професійного самовизначення в старшому підлітковому віці
2.1 Проблеми становлення особистості в старшому підлітковому віці.
Підлітковий вік є одним з найскладніших періодів в онтогенезі людини. Саме в цей час відбувається перебудова раніше сформованих психологічних структур, виникають новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних настанов особистості. Найбільш важливою ознакою підліткового періоду, є фундаментальні зміни в сфері його самосвідомості, які мають кардинальне значення для всього його наступного розвитку та становлення підлітка як особистості. Саме в цьому періоді, згідно думки Б. Г. Ананьєва, свідомість, яка вже пройшла крізь багато об’єктів відносин, сама стає об’єктом самоусвідомлення і завершуючи структуру характеру забезпечує його цілісність та стабілізації особистості. В підлітковому віці у молодих людей активно формується самоусвідомлення утворюється власна незалежна система еталонів само оцінювання і само відношення все більш розвиваються здібності зазирання у свій власний світ.
В цьому віці підліток починає усвідомлювати свою унікальність й неповторність в його свідомості проходить поступова переорієнтація із зовнішніх оцінок на внутрішні. У підлітка формується власна Я-концепція , яка сприяє подальшій свідомій або несвідомій побудові поведінки молодої людини. Впродовж останніх 80 років ведеться теоретична суперечка щодо ролі біологічних і соціальних факторів у виникненні явищ критичного розвитку у підлітковому віці. Основоположники біогенетичного універсалізму (Стенлі Холл та З.Фройд) розглядати кризу підліткового віку як неминуче явище, зумовлене біологічними факторами, зокрема статевим дозріванням організму. Фрейдисти наголошують, що в цей час досягають зрілості репродуктивні органи, з'являються вторинні статеві ознаки.
Якщо попередні стадії психосексуального розвитку були пов'язані з власним тілесним Я (відповідали тим чи іншим ерогенним зонам), то з підліткового віку нарцисизм дитини зникає, поступаючись спрямованості сексуальних інтересів на інших людей. Вони, як об'єкти сексуального задоволення, сприяють розвитку чуттєвості, потягів, потреб, інтересів дорослої людини, тобто "вторинної сексуальності". За З.Фрейдом, усі люди у ранньому підлітковому віці проходять через "гомосексуальний період", коли спалах сексуальної енергії підлітка спрямований на людину своєї статі (однолітка чи старшого). Він надає перевагу спілкуванню з ровесниками своєї статі і лише поступово об'єктом енергії лібідо стає особа протилежної статі. Потрібно наголосити, що психоаналіз практично нівелює вплив соціального оточення, особливо навчання особистості не тільки в дитячі роки, але й у підліткові, юнацькі або зрілі. Тому учні та соратники вченого прагнули вдосконалити психоаналітичну теорію за рахунок розширення ролі соціальних факторів.
Теоретик психоаналізу, представник такого його напрямку, як "его-аналіз", Е. Еріксон[13], поділяючи погляди фройдизму на джерела психічного розвитку, вчений значну увагу приділяв соціуму, що ставить перед особистісним Я розвиваючі завдання, розширює спектр його дії. Не випадково основні стадії розвитку особистості Е. Еріксон[13], на відміну від З. Фройда, назвав "психосоціальними", а саме особистісне зростання вбачав у переході від однієї стадії до іншої. Вчений зазначав, що на кожній стадії психосоціального розвитку відбувається криза, яку індивідові потрібно переборювати.
За теорією розвитку особистості Еріксона[13], у якій виокремлюється 8 стадій психосоціального розвитку, підлітковому віку відповідає 5 стадія розвитку особистості. Це вік, коли завершується дитинство, інтенсивно формується ідентичність, базуючись на запереченні та бунті. Вчений називає цей вік віком фізичної зрілості і соціальної незрілості. Дитина значно раніше стає дорослою у фізичному плані, ніж здатною брати на себе соціальні ролі дорослих. Для цього віку характерна емоційна неврівноваженість. Підліток, який щойно переступив вік дитинства, ще немає надійної опори. У стресових ситуаціях він часто повертається до надійної ролі дитини, яка залежна від батьків. Та йому соромно цієї залежності. Намагаючись ствердити свою незалежність, підліток стає непоступливим, різким і навіть грубим у стосунках з батьками.
У цей час на долю батьків та вчителів лягає велике психологічне навантаження, вони мають навчитися розумно реагувати на зміни у взаєминах з підлітком, щоб, з одного боку, надати йому незалежність, до якої він прагне, а з іншого - не втратити реального контролю над його поведінкою, втримуючи її у розумних межах.
Проблема кризи підліткового віку є складною, тому, розкриваючи її, потрібно виходити із єдності біологічних змін, що настають в організмі підлітка, і змін у соціальних умовах його життя, його взаємин з його ровесниками та дорослими.
Важливими видаються положення Г. Костюка.[20 ], що розкривають розвиток людини як біологічної і соціальної системи. Вчений зазначає, що становлення особистості - обумовлений і разом з тим саморозвиваючий процес. Це внутрішньо необхідний її рух від нижчих до вищих рівнів розвитку, в якому зовнішні причини завжди діють через внутрішні умови.
Фізичний розвиток підлітка та набуті у попередні роки властивості психічного розвитку створюють внутрішні передумови для зміни його становища в школі, в сім'ї, в суспільстві.
Біологічні фактори:
Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від дитинства до підліткового віку зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання позначається на розвитку і функціях всього організму.
Усе починається із змін в ендокринній системі. Посилюється діяльність гіпофізу, а його гормони стимулюють ріст тканин і функціонування залоз внутрішньої секреції (статевих, щитовидної залози та інших), що спричинює фізичний і фізіологічний розвиток.
Відбувається стрибок у рості. Ріст в довжину, збільшення маси тіла і об'єму грудної клітки змінюють пропорції тіла і наближають його до характерного для дорослих. Зростає м’язова сила і фізичні можливості підлітків, але вони швидко виснажуються і втомлюються. Втрачається гармонія в рухах, оскільки перебудовується моторний апарат. Втрачається вміння володіти своїм тілом.
У підлітковому віці спостерігається невідповідність у розвитку серця, судинної системи (артерій) і маси тіла. Якщо мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, то діаметр судин залишається вузьким. Тому серце через порівняно ще вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Тому можливі функціональні порушення у діяльності серцево-судинної системи (серцебиття, підвищення кров'яного тиску, головні болі, головокружіння, швидка втома, задишка, блідість, посиніння губ).
Із розвитком, вага головного мозку підлітка наближується до ваги мозку дорослої людини. Далі розвиваються лобні ділянки мозку, частково скроневі та тім'яні, кора головного мозку вдосконалюється на внутрішньоклітинному рівні. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється у розумовій активності підлітка.
Оскільки ендокринна і нервова системи функціонально пов'язані між собою, підлітковий вік характеризується, з одного боку, бурним підйомом енергії, а з іншої - підвищеною чутливістю до патогенних впливів. З цих причин розумова і фізична перевтома, тривале нервове напруження, сильні негативні емоційні переживання (страх, гнів, образа) можуть бути причинами ендокринних порушень (тимчасовим припиненням менструального циклу у дівчаток) і функціональних розладів нервової системи. Вони виявляються у підвищеній роздратованості, збудливості, нестійкості, слабкості гальмівних механізмів, втомлюваності, розсіяності, у розладах сну.
У дитинстві існує баланс у діяльності ендокринної та нервової системи. У підлітковому віці цей баланс втрачений, а новий тільки почав встановлюватися. Ця перебудова відображається на загальній неврівноваженості, дратівливості, руховій активності, періодичній апатії, в'ялості. У вищій нервовій діяльності підлітка спостерігаються суперечності. В одних випадках учні цього віку поводять себе цілком розсудливо, виважено, а в інших на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно.
Статеве дозрівання та зрушення у фізичному розвитку справляють немаловажне значення у появі нових психологічних утворень. По-перше, виникає відчуття власної дорослості. По-друге, стимулюється розвиток інтересу до іншої статі, з'являються нові відчуття, переживання, перші романтичні почуття.
Костюк [20 ] підкреслював, що саме в перехідний період від підліткового до юнацького віку інтенсивно розвивається сприймання себе як людини певної статі, яка має специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, ставлення до представників протилежної статі, форми сексуальної поведінки. Статево-рольова ідентичність утворює одну з важливих частин Я-образу людини в підлітковому віці, проте вона не залишається сталою, назавжди укоріненою особливістю особистості надалі.
Л. Божович [4] підкреслювала, що статевий потяг, виникаючи в пубертатний період, входить у структуру вже наявних у підлітка психологічних новоутворень - різноманітних інтересів, моральних та етичних почуттів, поглядів, оцінних суджень. Відповідно - статевий потяг підлітка, переживання сексуального збудження перебуває в ціннісно-смисловій системі його поглядів. Отже, фактори біологічного і соціального порядку виступають у взаємо переплетенні, стають внутрішніми механізмами психологічних новоутворень, які спонукають до встановлення і поглиблення сексуальних стосунків у наступному віковому періоді.
Висновок. Біологічні фактори - початок статевого дозрівання, а також пов'язані з ним бурхливий розвиток і перебудова всіх органів, тканин і систем організму ми визначаємо як умови, що є необхідними, але недостатніми для повноцінного психічного розвитку, а тільки які впливають на особливості його протікання у дітей підліткового віку.
Соціальні фактори
Психологи прийшли до висновку, що істотні особливості підлітка залежать від соціальних факторів. Особливий внесок був зроблений антропологами Маргарет Мід та Бенедикт, які вивчали примітивні цивілізації. Мід вивчала підлітків острову Самоа, що дозволило їй розвіяти думку щодо неминучості кризи і конфліктів у підлітковому віці і показати їх соціальну, а не біологічну зумовленість. Мід показала безконфліктність, гармонійність переходу від дитинства до дорослості у дівчаток-підлітків. Антропологи доводять, що підлітковий вік може мати різну тривалість (всього кілька місяців), що необов'язковим є існування Едіпового комплексу у хлопчиків.
Доведено, що конкретними соціальними умовами життя дитини визначається:
1) 1) тривалість підліткового віку;
2) 2) наявність чи відсутність криз, конфліктів, труднощів;
3) 3) характер переходу від дитинства до дорослості
Цю ідею продовжив К.Левін.[26 ], на думку якого у сучасному світі існує 2 самостійні групи: дорослих і дітей. Кожна має свої привілеї. Підліток знаходиться між цими двома групами: він вже не хоче бути дитиною, але його ще не приймають у групу дорослих. Левін [26 ] наголошує, що причиною цьому є велика розбіжність між вказаними двома групами. Прибічники даного підходу наголошують на існуванні особливої "субкультури" підлітків.
Виготський наголошував на необхідності при вивченні критичних періодів виокремлювати основні новоутворення у свідомості і визначити соціальну ситуацію розвитку, яка являє собою у кожному віці неповторну систему взаємин між дитиною і середовищем. Особливості прояву і протікання підліткового віку визначаються конкретними соціальними умовами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих.
Важливим фактором розвитку особистості підлітка є його власна соціальна активність, спрямована на засвоєння певних соціальних взірців і цінностей, на побудову взаємин із дорослими та ровесниками, на самого себе (проектування своєї особистості і свого майбутнього). Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки і появою прагнення до самовиховання. Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є виникаюче у нього уявлення про себе як уже не дитину, він починає відчувати себе дорослим, намагається бути і рахуватись дорослим.
Цю особливість називають почуттям дорослості, яке полягає в тому, що підліток заперечує свою приналежність до дітей, але у нього ще немає відчуття істинної, справжньої дорослості, хоча є потреба у визнанні його дорослості оточуючими. У психічному розвитку підлітка основна роль належить встановленню системи соціальних взаємовідносин з оточуючими. Розвиток соціальної дорослості - це розвиток готовності дитини до життя у суспільстві дорослих в якості його повноправного члена. Соціальна незрілість дитини, його залежність від дорослих визначає його становище соціальної нерівності у відносинах з дорослими, їх ставлення до підлітка як до "маленького".
У взаємовідносинах з дитиною дорослі мають ряд переваг:
1) 1) мають право вимагати слухняності і підпорядкованості;
2) 2) мають право змушувати, забороняти, карати.
Підлітки вже не хочуть виконувати попередні вимоги, ображаються і протестують, коли їх контролюють, карають, не вислухають, не розуміють, не рахуються з інтересами. Їх перестають задовольняти відносини з дорослими.
Почуття дорослості може виникати з двох причин: а) усвідомлення і оцінка зрушень у фізичному розвитку і статевому дозріванні (цьому сприяє акселерація, яка створює умови для швидшої появи нового самовідчуття та самооцінки), б), соціальне джерело: дитина у взаєминах з дорослими об'єктивно не займає становища дитини, а включається у трудову діяльність, виконує серйозні обов'язки, коли характерна рання самостійність дитини.
Почуття дорослості - специфічне новоутворення самосвідомості - стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його соціальної активності.
Специфічна соціальна активність підлітка полягає у більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих.
У становленні взаємовідносин підлітка з дорослими протиріччя. Драгунова .[22] виокремлює три варіанти розвитку протиріч:
1) Поглиблення протиріч, нагнітання конфлікту, який може тривати досить довго. Це виникає при повному розходженні тенденцій дорослого та прагнень підлітка, коли дорослі повністю не приймають претензій підлітка на більшу самостійність, довіру до них та повагу, а підліток, в свою чергу, різними способами виражає протести проти старого ставлення до нього дорослих. Дорослий втрачає авторитет, втрачає можливість впливу а в формуванні особистості підлітка залишаються негативні наслідки: агресивно-деспотичні прояви поведінки у відповідь на зовнішній стимул.
2) Протиріччя виявляються епізодично під впливом непослідовності поведінки дорослих, коли вони змушені всупереч своїм поглядам іти на поступки підлітку. В результаті конфліктів стає менше, проте можливість їх виникнення залишається постійною.
3) Поступове зникнення протиріч і конфліктів. Дорослі усвідомлюють дорослішання підлітків, змінюють своє ставлення до нього, не дають розвіятись взаємній довірі, яка виникла раніше. Конфліктних ситуацій може зовсім і не виникати, коли дорослі у побудові взаємин враховують дорослішання підлітка.
Конфлікт - це наслідок невміння або небажання дорослого рахуватись з розвитком особистості в підлітковому віці і знайти підлітку нове місце поряд із собою. Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із підлітком, як з іншим дорослим - дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Підліток чекає розуміння з боку дорослих. Співпраця дозволить дорослому поставити підлітка у становище свого помічника, товариша у різних справах, а самому стати для нього взірцем і другом.
До початку підліткового віку взаємовідносини дитини зі своїми однолітками вже будуються на важливих нормах дорослої моралі рівності, а основою взаємовідносин з дорослими залишається дитяча мораль слухняності. Це може мати важливі наслідки:
1) співпраця як оптимальний для розвитку особистості підлітка тип спілкування може інтенсивніше розвиватися у взаємовідносинах з друзями;
2) саме спілкування з друзями, а не з дорослими, може приносити підлітку більше задоволення та відігравати провідну роль у розвитку дорослості і формуванні особистості;
3) засвоєні підлітком норми моралі дорослих можуть зіткнутися із нормами моралі слухняності і перемогти їх, оскільки дитяча мораль стала для підлітка неприйнятною.
Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками в громадсько-корисній діяльності. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.
Підліткова криза, яка супроводжує перехід від дитинства до дорослого життя ,проходить дуже гостро, бо саме в цьому віці діти вперше починають усвідомлювати і визначати весь потенціал своєї особистості, створювати свій образ «Я», не маючи при цьому можливості співвіднести його з уявленнями про себе , які вже сформувалися, як це можуть дорослі. Для почуття власної гідності підлітків хворобливим є усвідомлення факту , що в порівнянні з ними батьки більш дорослі і компетентні. Підлітки повинні підтвердити собі і іншим свій власний статус самостійної людини.
Тепер їх життя більш складна, вони вже не можуть так , як в дитинстві, спиратися на соціальний престиж батьків. Вони не впевнені в тому , що їм вдасться справитися з труднощами дорослого життя, і усвідомлюють, що немає ніяких гарантій того, що коли-небудь вони зможуть насолодитися плодами дорослого життя .Часто вони відчувають образу через виникаюче в цей час почуття страху, саме це почуття змушує їх рухатись далі по складному шляху психічного розвитку.
В першу чергу він бажає стати дорослим і лише в другу – залишитися підлітком. Підліток зустрічається з життєвими труднощами, які ставлять його перед необхідністю вирішувати наступні завдання: Він повинен розвивати незалежність. Необхідно навчитися самостійно приймати рішення; переглянути і розширити свою систему цінностей і співвіднести її з найважливішими цілями суспільства; знайти нові джерела особистого Я професійного признання, серед однолітків, вчителів та інших дорослих; навчитися ставити реальні цілі в навчанні і роботі. Навчитися вирішувати різні труднощі, миритися з протиріччями власного положення, критично оцінювати себе.
Підлітку необхідно розвивати в собі готовність дорослішати крок за кроком і ставати все більш впевненим в собі усвідомлювати і оцінювати свій особистісний потенціал. Підлітку необхідно поставити довгострокові цілі в особистому і професійному житті і твердо іти до них. В своїх діях керуватися власною думкою і власною відповідальністю. Процеси розвитку у підлітків відбуваються під впливом вимог значимих дорослих і референтного середовища. Загальний знаменник вимог – звикай до того, що ти сам за себе відповідаєш, ти маєш зуміти на певному етапі сам себе прогодувати. Розвивай з цією метою всі свої здібності. Щоб виконати ці вимоги , підліток має знизити для себе значимість батьків, послабити внутрішній зв'язок з ними. Нові орієнтири він знаходить поза сім’єю : в школі, серед однолітків і вчителів. При цьому відбувається примірка життєвих норм і перевірка їх використання в житті. В подальшому підліток, або відмовляється від них, або розширює їх, або змінює.
Найчастіше діти мають ті життєві цінності і установки, що і їх батьки через відданість їм, бо саме в сім'ї дитина почуває себе захищеною і любимою. Прийняття батьківських цінностей є своєрідним актом вдячності батькам, який скріплює зв'язок між батьками і дитиною.
Сучасний підліток дуже уразливий в плані пошуку позитивної ідентичності при не досить компетентному володінні засобами конструктивного подолання кризи ідентичності на етапі життєвого самовизначення. Суспільна криза на фоні економічного, політичного та морального підґрунтя, негативно позначається на образі світу молодої людини, її ціннісних орієнтирах, «Я-концепції», образі «самості», які тільки-но формуються на даному віковому етапі. Підліток зустрічається з багато варіативністю інфорпростору та шляхів самовизначення, натомість постає неготовим внутрішньо долати кризу ,пов’язану з усвідомленням своєї неповторної та унікальної «самості», своєї позитивної «Я-концепції».
Соціально-психологічні дослідження останніх років фіксують негативні тенденції формування як соціальної так і особистої пропозиції підлітків: інфантилізм як відсутність усвідомлених та самостійних рішень у значущих сферах життя, відсутність відповідальності за своє життя, соціальна апатія, дефіцит смислу майбутнього, ситуативне сприйняття свого життя.
2.2 Особливості життєвого самовизначення в старшому підлітковому віці
Життєве самовизначення - визначення себе відносно вироблених в суспільстві критеріїв сенсу життя. Особистісне самовизначення пов'язується з цінностями, з потребою визначення сенсу життя, з орієнтацією на майбутнє.
Підкреслюючи важливість самовизначення, Л.І. Божович[4] визначає його як "вибір майбутнього шляху, потребу знаходження свого місця в праці, в суспільстві, в житті". Ідеальний Я-образ людини опосередкований кількома самовизначення. Життєве самовизначення (вибір соціальних ролей, життєвого стилю, способу життя) припускає, що професія або соціальна роль можуть бути засобами для реалізації певного способу життя.
Виділимо головні види самовизначення:
1. Життєве самовизначення
2. Професійне самовизначення
3. Особистісне самовизначення
4. Соціальне самовизначення
5. Сімейне самовизначення
Крім п'яти головних видів існують і інші різновиди самовизначення:
1. Соціально-особистісне
2. Соціально-професійне
3. Індивідуально-особистісне
4. Ціннісно-смислове
5. Моральне
6. Естетичне
Життєве самовизначення підлітка - це не миттєвий акт, а відносно тривалий процес, що включає в себе сполучуваність і взаємодоповнюваність різних видів самовизначення і триває до зрілого віку.
Юнаки належать не лише до дитячого, а й до дорослого світу. Вони не тільки знаходяться в процесі дорослішання, але по багатьом параметрам вже поводять себе як