Життєві кризи особистості
Втрата безпосередності означає те, що привнесе у вчинки інтелектуального моменту, який постає між переживанням і безпосереднім вчинком, що є прямою протилежністю наївній і безпосередній дії, властивій дитині. Це не значить, що криза семи років приводить від безпосереднього, наївного, недиференційованого переживання до крайнього полюса, але, дійсно, в кожному переживанні, в кожному його прояві виникає деякий інтелектуальний момент.
Розвиток смислового сприйняття людини можна порівняти з тим, як дивиться на шахівницю або як грає на ній дитина, що не вміє грати, і дитина, що навчилася грати. Дитина, яка не вміє грати, може бавитися шаховими фігурками, підбирати їх за кольором і т. д., але рух фігурок не визначатиметься структурно. Дитина, яка навчилася грати в шахи, поступатиме інакше. Для першої дитини чорний кінь і білий пішак не пов'язані між собою, а другий, знаючий хід коня, розуміє, що ворожий хід конем загрожує його пішаку. Для нього кінь і пішак – єдність. Так хороший гравець відрізняється від поганого тим, що інакше бачить шахове поле.
У 7-річному віці дитина починає розуміти, що значить «я радію», «я засмучений», «я сердитий», «я добрий», «я злий», тобто у неї виникає осмислене орієнтування у власних переживаннях. Точно так, як дитина 3 років відкриває своє відношення з іншими людьми, так семирічка відкриває сам факт своїх переживань. Завдяки цьому виступають деякі особливості, що характеризують кризу семи років [6, 219].
1. Переживання отримують значення (дитина, що сердиться, розуміє, що вона сердита), завдяки цьому у дитини виникають такі нові відносини до себе, які були неможливі до узагальнення переживань.
2. До кризи семи років вперше виникає узагальнення переживань, або афектне узагальнення, логіка відчуттів. Є глибоко відсталі діти, які на кожному кроці переживають невдачі: звичні діти грають, ненормальна дитина намагається приєднатися до них, але їй відмовляють, вона йде по вулиці, і над нею сміються. Одним словом, вона на кожному кроці програє. У кожному окремому випадку у неї є реакція на власну недостатність, а через хвилину вона може бути абсолютно задоволена собою.
Дитина дошкільного віку любить себе, але самолюбності як узагальненого відношення до самої себе, яке залишається одним і тим же в різних ситуаціях, але узагальнених відносин до оточуючих і розуміння своєї цінності у дитини цього віку немає. Отже, до 7 років виникає ряд складних утворень, які і призводять до того, що труднощі поведінки різко і корінним чином міняються, вони принципово відмінні від труднощів дошкільного віку.
Такі новоутворення, як самолюбність, самооцінка, залишаються, а симптоми кризи скороминущі. У кризі семи років виникає гостра боротьба переживань. Дитина, яка не знає, які взяти цукерки – більші або найсолодші, не знаходиться в стані внутрішньої боротьби, хоча вона і коливається. Внутрішня боротьба стає можливою тільки тепер [6, 220].
Є типові форми важковиховуваності, які в дошкільному віці ще не можуть зустрітися. Сюди відносяться конфліктні, суперечливі переживання, нерозв'язні суперечності. По суті справи там, де можливе це внутрішнє роздвоєння переживань, де вперше дитина розуміє свої переживання, де виникає внутрішнє відношення, там і скоюється така зміна переживань, без якої шкільний вік був би неможливий. Сказати, що в кризі семи років дошкільні переживання змінюються на шкільні, - значить, сказати, що виникла нова єдність природних і особових моментів, які роблять можливим новий етап розвитку – шкільний вік. Для дитини змінилося відношення до середовища, значить, змінилося і саме середовище, значить, змінився хід розвитку дитини, настала нова епоха в розвитку.
2 КРИЗА ПІДЛІТКОВОГО і юнацького ВІКів
2.1 Криза підліткового віку
Існує безліч фундаментальних досліджень, гіпотез і теорій підліткового віку. Відповідно до теорії рекапітуляції Ст.Холл вважав, що підліткова стадія в розвитку особистості відповідає епосі романтизму в історії людства. Це проміжна стадія між дитинством — епохою полювання і дорослим станом — епохою розвиненої цивілізації. На думку Ст. Холу, цей період відтворює епоху хаосу, коли тваринні, антропоїдні, напівварварські тенденції стикаються з вимогами соціального життя. Ст.Холл вперше описав амбівалентність і парадоксальність характеру підлітка, виділивши ряд основних суперечностей, властивих цьому віку. У підлітків надмірна активність може привести до виснаження, божевільна веселість змінюється смутком, впевненість в собі переходить в сором’язливість і боязкість, егоїзм чергується з альтруїстичністю, високі етичні прагнення змінюються низькими спонуками, пристрасть до спілкування змінюється замкнутістю, тонка чутливість переходить в апатію, пристрасть до читання — зневага до нього, прагнення до реформаторства — в любов до рутини, захоплення спостереженнями — в нескінченні міркування. Ст.Холл по праву назвав цей період періодом "бурі і натиску" [6, 310].
Е.Шпрангер розглядав підлітковий вік всередині юнацького, межі якого він визначав 13-19 роками у дівчат і 14-21 роками у хлопців. Перша фаза цього віку — власне підліткова — обмежується 14-17 роками. Вона характеризується кризою, змістом якого є звільнення від дитячої залежності.
Е.Шпрангер описав три типи розвитку отроцтва [6, 330].
Перший тип характеризується різкою, бурхливою, кризовою течією, коли отроцтво переживається як друге народження, у результаті якого виникає нове "Я".
Другий тип розвитку — плавне, повільне, поступове зростання, коли підліток залучається до дорослого життя без глибоких і серйозних зрушень у власній особистості.
Третій тип є таким процесом розвитку, коли підліток сам активно і свідомо формує і виховує себе, долаючи зусиллям волі внутрішні тривоги і кризи. Він характерний для людей з високим рівнем самоконтролю і самодисципліни.
Е.Шпрангер спробував зрозуміти одне з найглибших переживань в житті людини — любов і її прояви в підлітковому і юнацькому віці. Він дав психологічний опис двох сторін любові — еротики і сексуальності, які як переживання глибоко відрізняються один від одного і, по Е. Шпрангеру, належать до різних шарів психіки [6, 331].
Е.Шпрангер виділяє три ступені еротичних переживань [6, 332].
Перша — чутливість, коли юна людина у міру свого дозрівання вчиться сприймати внутрішню, натхненну красу.
Друга — психічне розуміння, яке "сприймає іншого як духовну освіту, як певну осмислену форму".
Третя — розуміюча симпатія — "співзвуччя душі, що покоїться на естетичному відношенні, але що ґрунтується також і на сумісному переживанні глибоких цінностей".
Для підлітка віра в ідеал ототожнюється з вірою в улюблену людину. "Джерелом сили юнацького еросу, у всіх його формах є в більшій мірі власне внутрішнє життя, ніж реальна особа, на яку він направлений".
Сексуальність, по Е.Шпрангеру комплекс психічних і тілесних переживань і ваблень, що характеризуються специфічною плотською насолодою. Перша поява сексуально забарвлених переживань пов'язана, як відзначає Шпрангер, з відчуттям жаху, страху перед чимось таємничим і незнайомим. Сюди ж домішується відчуття сорому, пов'язане з переживанням, хоча і не зовсім ясних, але заборонених речей [6, 335].
Пошук біологічного значення пубертатного періоду представлений в роботах Ш.Бюлер [7, 273]. Підлітковий вік визначається нею на основі поняття пубертатності. Пубертатний період — це період дозрівання, це стадія, в якій людина стає статевозрілою, хоча після цього фізичне зростання у людини продовжується ще якийсь час. Період до початку пубертатності Ш.Бюлер називає дитинством людину, а завершальну частину пубертатного періоду — юністю. Фаза пубертатності, дозрівання виявляється у людини в особливих психічних явищах, які Ш.Бюлер називає психічною пубертатністю, яка з'являється ще до фізичного дозрівання як його передвісник і продовжується довгий час після нього.
Ш.Бюлер відрізняє психічну пубертатність від тілесної. На її думку, із зростанням культури відбувається подовження періоду психічної пубертатності, що і є причиною багатьох труднощів, пов'язаних з цим періодом життя [7, 279].
Фізична пубертатність протікає у хлопчиків в середньому між 14-16 роками, у дівчаток — між 13 і 15 роками. Зрозуміло, існують відмінності між містом і селом, між окремими країнами, великий вплив надає клімат. Нижньою межею нормального початку пубертатності слід вважати 10-11 років, верхньою —18 років. Середня норма лежить посередині.
Психічні симптоми перехідного віку починаються, як правило, значно раніше. Окремі "психічні симптоми" з'являються вже в 11-12 років: підлітки неприборкані і забіякуваті, ігри старших підлітків їм ще незрозумілі, а для дитячих ігор вони вважають себе дуже великими. Проникати особистою самолюбністю і високими ідеалами вони ще не можуть, і в той же час у них немає дитячого підпорядкування авторитету. Ця фаза є, прелюдією до періоду психічної пубертатності.
За цією фазою слідують дві головні фази, які Ш.Бюлер називає пубертатною стадією і юністю. Межа між ними проходить в 17 років. Перетворення підлітка в хлопця виявляється в зміні основної установки по відношенню до навколишнього світу: за життєзапереченням, властивим пубертатній стадії, слідує життєствердження, що характеризує юнацьку.
Основні риси негативної фази, це "підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан", а також "фізичне і душевне нездужання", яке знаходить свій прояв в забіякуватості і капризах. Підлітки незадоволені собою.
Позитивний період приходить поступово і починається з того, що перед підлітком відкриваються нові джерела радості. Кажучи про верхню межу юнацького віку, Ш.Бюлер відзначає, що вона відноситься до 21-му або 24-м рокам, оскільки в цей час спостерігається відносна стабілізація характеру і певні риси зрілості [7, 280].
Дослідження Г.Гецер містить цікаві дані, пов'язані з переходом від негативної фази пубертатного періоду до позитивної.
Першою ознакою спадання негативної фази Г.Гецер вважає підвищення продуктивності, відзначаючи, що у 70% дівчаток "першою продуктивною роботою була літературна робота, хоча дівчаток можна було б охарактеризувати як нездібних до письма". Г.Гецер відзначає, що до кінця негативної фази у більшості дівчаток виявлялися спроби до літературного письма: написання листів, ведення щоденників, віршування. У дівчаток, які до негативної фази займалися літературною творчістю, в період негативної фази ця творчість уривалася [7, 301].
Посилаючись на дослідження Ш.Бюлер, Г.Гецер пише про те, що на закінчення негативної фази наступає так звана стадія мрійливості, яка знаходиться в тимчасовому проміжку від 13 до 16 років.
Розглядаючи перебіг негативної фази у хлопчиків, Г.Гецер відзначає, що під час негативної фази у хлопчиків виникає "туга по другові", але вона, так би мовити, ще пасивна. До кінця негативної фази підліток активно шукає друга і знаходить його, хоча згодом їх дружні відносини можуть і не зберегтися. Отже, потреба в другу і знаходження його є ще одна межа, що характеризує момент переходу від негативної стадії до позитивної [7, 303].
Е.Штерн розглядав підлітковий вік як один з етапів формування особи [6, 405].
Е.Штерн описав шість типів:
теоретичний тип - особистість, всі прагнення якої направлені на об'єктивне пізнання дійсності;
естетичний тип — особистість для якої об'єктивне пізнання чуже, вона прагне спіткати одиничний випадок і "вичерпати його без залишку зі всіма його індивідуальними особливостями";
економічний тип — життям такої людини управляє ідея користі, прагнення "з якнайменшою витратою сили досягти найбільшого результату";
соціальний — "значення життя складає любов, спілкування і життя для інших людей";
політичний — для такої особистості характерне прагнення до влади, панування і впливу;
релігійний — така особистість співвідносить "всяке одиничне явище із загальним значенням життя і світу".
По Е.Штерну, перехідний вік характеризує не тільки особлива спрямованість думок і відчуттів, прагнень і ідеалів, але і особливий образ дій. Серйозна гра особливо важлива для розвитку підлітка, оскільки в ній підліток вчиться "стримувати свої цілі, загартовувати свої сили, встановлювати відношення до різних видів інтересів, які в ньому є і в яких він повинен розібратися".
Згідно поглядам Е.Штерна, людина залишається молодою до тих пір, поки вона до чогось прагне, поки вона має перед собою мету, поки вона знає, що за стадією, якої вона досягла, є інша — вища. Молода людина повинна залишатися вічно шукаючою, яка знає, що вона шукає або повинна шукати [6, 408].
2.2 Криза юнацького віку
Юність – всього лише початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися і шукати з легкою душею. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих віків носять все більш умовний характер. Криза 17 років – рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя [14, 218].
Умови розвитку
Покидаючи стіни школи після 9-го класу, підлітки йдуть в технічні коледжі або працювати. Відбувається зсув кризи 17 років у бік кризи 15 років. Криза 15 років характерна в основному для тих, хто має сильну установку гедонізму. Під час кризи такі підлітки бувають цинічні і достатньо відверті, ясно формулюють своє життєве кредо. Період юності для них – час проб і помилок.
Одинадцять класів кінчають благополучніші діти. Але в 17 років криза протікає не менш гостро, ніж в 15 років. Д.Б. Ельконін відзначав це як найважчий кризовий період разом з кризою 3 років [7, 311].
Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато – на пошук роботи, на який не зважилися після 9 класу. Вища освіта їм необхідна, щоб одержати професію, що дозволяє "жити гідно", "багато заробляти", "забезпечувати себе і сім'ю".
Існують дві категорії випускників школи:
перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВУЗ) і не втрачають душевної рівноваги;
другі розраховують на свої сили – найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВУЗу стресів.
Для важко переживаючих кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час – вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до ВУЗу, у хлопців – перед армією. Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій (загостренню гастриту, нейродерміту, головних болів, тиску) і ін. хронічних захворювань.
Але якщо навіть випускник мало тривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше.
Вік – категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості [7, 315].
Навчання у ВУЗі
За даними психологів, на початку 90-х років в країні різко знизилася цінність освіти, як можливість матеріально забезпечити себе в майбутньому. В кінці 90-х років освіта знову увійшла до системи цінностей.
Останнім часом студенти поєднують роботу з навчанням, тобто підробляють.
Таким чином, який вибір буде зроблений в юності, рішення піти в той або інший конкретний ВУЗ залежить від спрямованості особи, домінуючих мотивів, основних ціннісних орієнтацій.
Мотиви вступу до ВУЗу визначають і стиль студентського життя.
Стиль студентського життя в західній психології пов'язаний з особливою субкультурою. Ф. Райс виділив 4 типи субкультур коледжів [7, 320]:
Студентська субкультура – тут коледж (ВУЗ) перетворений на заміський клуб (вечірки, випивка, автомобілі, спорт – учбові предмети на другому плані);
Професійна субкультура – припускає цілеспрямованість в навчанні, бажання забезпечити собі цілеспрямовану підготовку і просування;
Академічна субкультура – її цінності не диплом, а знання і ідеї; поглиблене вивчення предметів виходить за рамки учбової програми;
Нонконформістська субкультура, яку відрізняє інакомислення, її створюють інтелектуальні "соціальні бунтівники", студенти, що ведуть богемний спосіб життя, і інші яскраві особи.
Пошуки роботи
Випускники школи, що вирішили працювати або що не вступили до ВУЗу, стикаються з різними труднощами. Вони не мають ясної мети в своїх пошуках при виборі роботи або ж, якщо зроблений вибір, важко знайти відповідне місце. Проблема самопрезентації загострюється через відсутність досвіду, впевненості в собі або зайвого юнацького натиску. Найбільша трудність – це заробити на життя, досягти тієї матеріальної незалежності від батьків, до якої прагнуть майже всі в юнацькому віці. Реальний заробіток – необхідність, якщо в батьківській сім'ї немає достатку або створюється власна сім'я. Юне подружжя стикається з великими труднощами: вони ще не цілком зрілі особи, що не дуже добре розуміють іншого і схильні приймати легку захопленість за любов, не достатньо відповідальні, сподіваються на допомогу батьків, а не на себе.
Якщо робота знайдена, то далі відбувається адаптація на новому робочому місці. Отримання практичних умінь, пристосування до колективу дорослих і нових вимог виявляються різною мірою важкими для хлопців і дівчат з різним інтелектом і різною вдачею.
Служба в армії
Здорові хлопці, що не навчаються на денних відділеннях ВУЗів, закликаються на термінову службу в озброєні сили – це ще одна різка зміна способу життя. Жорсткий режим, велике фізичне навантаження, беззаперечне підпорядкування старшим за званням для багатьох стають важким випробуванням. Але з іншого боку цієї молоді простіше – тут все регламентовано, не треба самому планувати свої дії і відповідати за їх наслідки. Самосвідомість, світогляд, ціннісні орієнтації і інші особистісні особливості, у тому числі і психіка тих, хто пройшов через війну, втратив друзів, був поранений або пережив полон, змінюються. Тому багатьом колишнім солдатам після повернення до мирного життя необхідна психотерапевтична допомога [7, 323].
Втеча від суспільства особистості в юнацькому віці
Хлопець або дівчина можуть вибрати ще один шлях: втеча в наркотики, релігійні секти, алкоголізм і т.д.
Такий вибір може бути слідством серії серйозних невдач або вакууму, що утворився. На неправильний шлях можуть підштовхнути нудьга, бажання одержати нові враження, забути про "сіре" життя, небажання трудитися.
Х. Ремшмідт вважає, що релігії і відповідна ідеологія пропонують спрощену перспективу на майбутнє, підпорядкування месії, пророку і т.д. В особистісному плані результату не менш руйнівні: набувається залежність від групи, нездатність до емоційних зв'язків з іншими людьми, втрачається здатність самостійно мислити. Доктор А.Е. Червоненко сказав: "Хочеш знати – йди вчитися, хочеш вірити – йди молитися" [7, 330].
3 КРИЗА ТРИДЦЯТИ РОКІВ
У віці порядку 30 більшість людей переживає кризовий стан. У людей змінюється уявлення про своє життя, часто навіть руйнується колишній спосіб життя.
І.С. Кон: "Ніхто не може реалізувати себе повністю", і самоаналіз виявляє цю нереалізованість[8, 187].
А.В. Товстих: "У людини на межі третього десятиліття свого життя самоаналіз має особливе значення. Відбувається переоцінка цінностей, що спричиняє самоаналіз і критичний перегляд власної особистості" [9, 75].
"Людину "сковують" сім'я, професія, звичний спосіб життя. Знайшовши себе і затвердившись в дорослому житті, вона раптом усвідомлює, що стоїть фактично перед тією ж задачею – знайти себе в нових обставинах життя, виміряючи в даному випадку масштаб своєї особистості з новими перспективами і новими обмеженнями, які вона побачила тільки тепер".
Отже, криза 30 років виникає внаслідок нереалізованості життєвого задуму. Якщо ж при цьому ще і переосмислюються цінності, то йдеться про те, що життєвий задум взагалі виявився невірним.
Кризу 30 років нерідко називають кризою сутності життя. З цим періодом пов'язані пошуки сутності існування. Ці пошуки, як і вся криза в цілому, знаменують перехід від молодості до зрілості.
Проблема сутності життя часто з'являється вже на початку молодості, а іноді навіть в підлітковому віці. По Кулагіній в підлітковому віці – при особистісній нерозвиненості [3, 29]. По А. Червоненко – у шукаючої особистості. Таким чином, можна побачити прямо протилежні думки двох фахівців. Досить часто стоїть ця проблема і в період зрілості [10, 85].
В. Франкл пише: "Сьогоднішній пацієнт вже не стільки страждає від відчуття неповноцінності, скільки від глибинного відчуття втрати сутності, яке сполучене з відчуттям порожнечі"[11, 319].
Дуже багато людей помирають, так і не знайшовши сутності життя.
Що ж є сутністю як психологічна категорія? Згідно В.Франклу: "Сутність – це те, що має на увазі людина, яка ставить питання" [11, 321]. По А. Червоненко: "Сутність – це спроба відповісти на питання Хто я? Що я? Навіщо я народився? [10, 89]"
Досягнення мети по Франклу має на увазі досягнення мотиву. Сутність, таким чином, - це те, що пов'язує мету і мотив, що стоїть за нею, це звернення мети до мотиву (якщо мета і мотив, як це звично буває, не співпадають) [11, 329].
Досягнення мети по А. Червоненко – через розширення свідомості людини, шляхом проникнення в підсвідомість дійти надсвідомості, тобто отримання прояснення [10, 92].
Звідси висновок по В. Франклу – проблема сутності життя виникає тоді, коли мета не відповідає мотиву, чекаючи на її досягнення не приводить до досягнення предмету потреби, тобто коли мета була поставлена невірно [11, 337].
Людина знаходить здатність бути самою собою, згодна зі світом тільки в сутнісних сторонах життя. До цілісності особистості, загальної згоди зі світом вона приходить при сутнісній формі життя, коли любов, прихильності, глибокі не скороминущі інтереси і т.п. починають визначати її основний зміст.
Згода зі світом, здатність бути самою собою – ось той мотив, депривація якого обертається втратою сутності життя. Повна втрата сутності життя можлива тоді, коли в життєвому світі немає жодного значущого сутнісного мотиву. Тільки сутнісні мотиви адекватні згідно людини зі світом, тільки в сутнісних сторонах життя вона стає самою собою. Чим більше в житті людини таких сторін, тим менше її екзистенціальні проблеми.
4 криза сорока років
Частина людей проживає ще одну "позапланову кризу" 40 років (буває раніше і пізніше). Це як би повторення кризи 30 років, кризи сутності життя, якщо криза 30 років не привела до належного рішення проблем. Криза 40 років нерідко викликається і загостренням сімейних відносин. Діти, як правило, підростають і починають жити своїм життям, помирають деякі близькі родичі і родичі старшого покоління. Втрата безпосередньої участі в житті дітей сприяє остаточному усвідомленню характеру подружніх відносин. У разі виникнення кризи 40 років, людині знов доводиться перебудовувати свій життєвий задум, виробляти нову "Я - концепцію". Ця криза може серйозно змінити життя людини аж до зміни професії і створення нової сім'ї [12, 91].
Якщо в молодості центральним віковим новоутворенням є сімейні відносини, включаючи материнство і батьківство і професійну компетентність, то в зрілості на їх основі виникає вже об'єднана освіта. Воно інтегрує результати розвитку обох новоутворень попереднього періоду і називається продуктивністю.
Кризу 40 років говорить ще про одне важливе новоутворення зрілості: корективах життєвого задуму і пов'язаних з ними змінах "Я - концепції".
Швейцарський психолог Е. Клапаред вважав, що досягаючи в зрілості свого розквіту і піку професійної продуктивності, людина припиняє свій розвиток, зупиняється в підвищенні своєї професійної майстерності, творчого потенціалу і т.д. Потім наступає спад, поступове зниження професійної продуктивності: все краще, що людина могла зробити в своєму житті, залишається позаду, на вже пройденому відрізку шляху [13, 209]. Так вважав не тільки Е. Клапаред, але і ще ряд дослідників.
Всередині періоду зрілості виділимо "акме" – вершину, коли у багатьох людей починається спад життєвої енергії і активності.
Перехід від прогресу до регресу зв'язується у різних авторів і дослідників з різним віком. Цей вік найчастіше вважається від 40 до 50 років. Інволюційні процеси в розвитку психічних функцій пов'язують з біологічним старінням, що починається. На противагу вищесказаному роботи Б.Г. Ананьєва і його учнів показали, що процес розвитку психічних функцій в зрілості складний і неоднозначний [6, 503]. Учні А. Червоненко своїм життєвим прикладом довели, що, якщо займатися енергетичними вправами, то у віці 40-50 років можна відкрити необмежені здібності і всупереч дослідженням Е. Клапареда життєва активність і енергія у віці 40-50 років може збільшитися [10, 109].
Час піку професійної продуктивності залежить від необхідного оптимального співвідношення рівня майстерності, знання, досвіду, з одного боку, і функціональної і фізичної підготовки – з іншого. На якийсь час і тривалість "акме" впливають і індивідуально-особистісні особливості людини. Для представників дуже багатьох професій вершина продуктивності, після якої наступає її спад, нехарактерний. Це актори, викладачі, лікарі – фахівці і т.д. Тут професійна майстерність не має жорсткої залежності від рівня фізичної і функціональної залежності. Але для ряду професій віковий тип продуктивності обумовлений самим характером роботи. Це льотчики-випробувачі, артисти балету. Вони досягають "акме" на самому початку своєї зрілості. У таких професіях як лікар-хірург, авіадиспетчер "акме" може зсовуватися до середини, іноді до другої половини зрілості.
Особливий інтерес представляє проблема "акме" для людей творчих професій – вчених, письменників, поетів, композиторів, художників. У одних сплеск в ранній період дорослості, а далі творча продуктивність як би вимкнулася, і більше не пишуться дивовижні твори. Інші, як, наприклад, П.І. Чайковський, - свій розквіт творчості проніс через все своє життя.
Високий рівень продуктивності, що зберігся до кінця життя, відрізняє творчість дуже багатьох видатних вчених, письменників, поетів, композиторів, художників і представників інших творчих професій. Це: Леонардо да Вінчі, М.В. Ломоносов, І. Гете, В.І. Вернадській, А.П. Чехов, Ф.М. Достоєвський, Ч. Діккенс, А.Ейнштейн, М.М. Прішвін і ін.
висновок
Отже, можна зробити такі висновки:
Вікова криза — особливі, відносно нетривалі (до року) періоди онтогенезу, характерні різкими психологічними змінами. На відміну від криз невротичного або травматичного характеру, відносяться до нормативних процесів, необхідних для нормального, поступального ходу особистісного розвитку. Можуть виникати під час переходу людини від одного вікового ступеня до іншого.
У дитячому віці звичайно виділяють: кризу першого року життя; кризу трьох років; кризу шести—семи років; підліткову кризу (10 —11 років). Вказані хронологічні межі вікових криз достатньо умовні. Форма, тривалість і гострота протікання криз може помітно розрізнятися залежно від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних і мікросоціальних умов, особливостей виховання в сім'ї, від педагогічної системи в цілому. Для періодів вікових криз в дитинстві характерні процеси переходу до нового типу взаємостосунків дітей з дорослими, при яких враховуються нові, збільшені можливості дитини, зміна соціальної ситуації розвитку, зміна діяльності, перебудова всієї структури свідомості дитини. Процеси переходу дітей на новий віковий ступінь пов'язані з вирішенням гострих протиріч між формами взаємостосунків, що раніше склалися у них, з оточуючими і своїми збільшеними фізичними і психологічними можливостями і вимогами. Негативізм, впертість, примхливість, підвищена конфліктність і інші властиві віковим кризам негативні поведінкові прояви загострюються при ігноруванні дорослими нових потреб дитини у сфері спілкування і діяльності і