Xreferat.com » Рефераты по психологии » Психологія самотності: генезис, види, прояви

Психологія самотності: генезис, види, прояви

завести друзів, не схожих на колишніх, і як наслідок змушені час від часу шукати нових".

Але хоча такий результат і є нормальним і необхідним аспектом процесу дорослішання, дітям часто буває дуже важко пережити розрив дружніх відносин. Як і в випадку припинення шлюбних або любовних зв'язків, припинення дружніх відносин рідко відбувається по взаємній згоді. Типова ситуація, коли одна дитина розчаровується в дружніх відносинах швидше, ніж інша, і стає «тим, хто пориває», у той час як інша виявляється «тим, з ким поривають». І ту й іншу роль буває дуже важко зіграти.

Коли дитина молодшого віку виявляє, що її друг не хоче більше з ним грати, такий поворот відносин може часом показатися їй зовсім незбагненним і від цього особливо образливим. І навіть якщо дитина здатна зрозуміти абстрактно, що в них із другом не так багато спільного, як було колись, розрив, все рівно, може стати для неї сильним потрясінням.

Оцінюючи причини розриву, діти звичайно, критично підходять до визначення свого відношення до нього. В той час як самобичування, на приклад, може відвернути дітей від спроб завести нових друзів (на тій підставі, що «я ніколи нікому не сподобаюся»), більш повне розуміння психологічних розходжень, які призвели до розриву, може допомогти їм встановити більш задовільні дружні відносини в майбутньому . Є до того ж підстави вважати, що дівчатка більш чутливі до перепитій в близьких відносинах, ніж хлопчики. Частково, можливо, саме з цієї причини у зрілому віці жінки легше переживають розлуку й втрату, ніж чоловіки.

Для більшості дітей втрата друзів — це нормальне й необхідне явище процесу дорослішання. Але такий розрив може також призвести до відчутної кризи в їхньому житті. Батьки, схоже, часто недооцінюють значимість подібних втрат, особливо коли мова йде про дітей молодшого віку. Вони схильні недооцінювати їх значення, запевняючи дитину: «Не турбуйся, знайдеш собі нового друга», видаючи, таким чином, своє неправильне уявлення про те, що юні друзі схожі на стандартні, змінні деталі. Було б краще, якби батьки приділяли цій ситуації більше уваги і поставилися до неї серйозніше . В багатьох випадках, однак, дітям вдається в кінцевому результаті перетворити втрати на придбання: подібного роду переживання досить плідно впливають на розширення кола їхніх інтересів і знайомств.

Наступна і найскладніша за своєю структурою причина – розлучення батьків.

Розлучення обов'язково позначається на тому, що дитина вправі звертати переважну увагу на те, що відбувається за межами родини. Більше того, рішення батьків розлучитися часто випереджає період невпевненості дитини, що розтягується на кілька років і різко перериває процес безперервності її розвитку, що може призвести до значного порушення психологічного й соціального функціонування дитини у шкільному віці і до тяжких змін у відносинах батьків і дітей.

Як же поводять себе діти молодшого шкільного віку в такій ситуації?

В багатьох з обстежених дітей виявили самоконтроль, врівноваженість і сміливість. Вони розсудливо, ясно сприймали те, що на їхніх очах відбувається розпад родини, в порівнянні з дітьми молодшого віку, хвилювання і горе яких дуже часто як би паралізують і дезорганізовують. На відміну від малят ці діти виявляли значну активність у прагненні подолати досить суперечливі почуттями та побоюваннями, що навалилися на них, і намагалися внести ясність і зв’язність у те незрозуміле безладдя, що панує зараз у їхньому житті.

Усі спроби виявити самоконтроль — в ясності мови, в запереченні, в силі духу, в пошуках підтримки в інших, у постійному русі, в усвідомленому ухиленні від відповідей — це доступні для даного віку способи боротьби з відчуттями втрати і відмовлення, що лежать в основі такої поведінки, безпорадності й самотності, що охопили дітей і у більшості випадків. В дійсності ця, не завжди помітна для стороннього спостерігача, здатність одночасно діяти на таких двох зовсім несхожих рівнях свідчить про винахідливість, властиву багатьом дітям в родинах, що розпалися. У деяких випадках лише інформація з додаткових джерел виявляла одночасну участь таких дітей у двох процесах: з одного боку, вони посилено намагалися опанувати ситуацію, а, з іншого боку — піддавалися мукам душевного болю. Ця в деяких випадках усвідомлена стратифікація психологічного функціонування — особливість даної вікової групи. Вона надзвичайно важлива для того, щоб заглушити й зменшити біль, зробити його, більш терпимим і дати можливість дитині не зупинятися в розвитку. Але сам біль від цього не зникає, він ще довго зберігається й дає про себе знати.

Прагнення подолати душевне стражданням іноді сполучалося у дітей зі спробами приховати його від стороннього спостерігача через гостре почуття сорому. Діти соромилися розлучення батьків і розриву відносин у своїй родині; знаючи, наскільки повсякденне явище — розлучення, вони проте соромилися батьків і їхньої поведінки, обманювали з відданості їм, щоб приховати те, що відбулося; їм було соромно зізнатися, що той факт, що батько залишає їх, є його відмовою від них, а це, з їхнього погляду, означає, що вони неварті любові. Керуючись настільки складним бажанням уникнути ганьби і зберегти вірність батькам, деякі діти обманювали самовіддано.

Якщо багато дітей молодшого віку в період розпаду сім'ї втрачали колишню рухливість, то біль, що переживають молодші школярі, часто змушував їх зайнятися цілеспрямованою діяльністю. Звичайно, це була багатоаспектна реакція з метою перебороти почуття безпорадності в ситуації розлучення, перемогти приниження відмовлення від них, яке вони випробували, і активізувати свою діяльність — діяти як можна енергійніше — по зміні стану пасивного переживання через розпад родини. У деяких дітей вона вилилася в безпосередні спроби звести батьків разом.

Єдиним почуттям, що найбільше чітко відрізняло цих дітей від усіх дітей молодшого віку, був їх усвідомлений, сильний гнів. Можна вказати багато джерел подібного гніву, але тут вирішальним моментом для його прояву була роль, яка полягала в тому, щоб тимчасово згладжувати або хоча б затушовувати іншу, більш хворобливу реакцію на розлучення батьків.

Значна частина дітей гнівалася на того з батьків, хто, на їхню думку, був ініціатором розлучення, і у своїй оцінці вони рідко помилялися.

Цікаво відзначити, що, незважаючи на знання подробиць і найчастіше сугубо особисту поінформованість про серйозні причини, що призвели до рішення про розлучення, включаючи і регулярний прояв жорстокості батьків по відношенню один до одного, більшість дітей з таких родин не могли знайти ніякого виправдання рішенню батьків розлучитися.

У деяких дітей гнів на батьків сполучався з моральним обуренням і образою, що батько, який карав їх за погану поведінку, тепер сам веде себе аморально й безвідповідально.

Свій сильний гнів ці діти виражали найрізноманітнішими способами. Батьки розповідали про більш часті спалахи роздратування своїх дітей, їхньої більшої буркотливості, зайвій вимогливості і владності. Іноді вибух гніву виражався в заздалегідь обміркованій бурхливій формі, розрахованої на те, щоб досадити матері, коли до неї приходили інші чоловіки.

У деяких дітей така агресивність явно відбивала уподібнення якостям їхнього батька, що залишив їх, і, таким чином, була способом перебороти гіркоту його втрати.

Інші діти продемонстрували зворотну поведінку — поступливість і меншу самовпевненість після розлучення батьків.

Діти описували свою самотність, переживані ними відчуття на основі того, що їх залишили осторонь від усього, і сумно зізнавалися у своїй безпорадності і другорядній ролі в прийнятті найважливіших сімейних рішень.

Це почуття самотності дітей молодшого віку, відображає не тільки великий ступінь дорослості цих дітей, їхні більш «дорослі» надії на взаємність почуттів, а також взаємну підтримку у відносинах з батьками й іншими дорослими. Тому вони і почували себе більш скривдженими, приниженими і відкинутими вбік через події, що звалилися їм на голову, над якими вони були фактично не владні.

Необхідно відзначити, що діти, намагаючись побороти почуття самотності, дуже тверезо сприймали реальне зниження інтересу батьків до них, що часто має місце під час розлучення. Крім залишення родини одним із батьків — що цілком зрозуміло — їх займають свої власні проблеми в цей період; їхня емоційна відкритість, часткова увага і навіть час, проведений з дітьми, найчастіше значно скорочуються.

Однак головним моментом переживання самотності й відчуття ізольованості, про які повідомляли діти, було, можливо, їхнє сприйняттям розлучення як битви між батьками, де дитині потрібно було стати на чиюсь із сторін . Слідуючи цій логіці, крок на сторону одного з батьків розцінювався дитиною (а іноді й одним з батьків) як зрада іншого, що могло викликати дійсний гнів і ще більше відмовлення від одного з батьків на доповнення до загострення внутрішнього психічного розладу. Таким чином, паралізовані своєю власною суперечливою відданістю і психічною або реальною розплатою — необхідністю встати на сторону одного з батьків, багато дітей утримувалися від такого вибору і почували себе самотніми й покинутими і не знали, де знайти розраду і родинну участь.

Тож складність самотності дитини з причини розлучення батьків полягає в тому, що дитина втрачає сім'ю і не має можливості адаптуватися за таких умов. У цьому випадку є доречною тривала просвітницька консультаційна робота з батьками, адже тільки вони в змозі допомогти своїй дитині.

Боротьба за любов батьків

Така боротьба найчастіше виникає коли в сім'ї народжується друга дитина. Так як доросліша дитина в сім'ї показує свою перевагу у всіх сферах життєдіяльності, в цьому значення вони часто переважають за своїм авторитетом для молодших.

У більшості родин доросліший рано чи пізно стає ватажком молодшого, сильно направляє розвиток, інтереси молодшого. Це стає істотним стимулом розвитку молодшого. Однак за цим приховується і менш привабливий бік їхньої взаємодії. Молодший часто почуває, що ніколи не зможе зрівнятися зі старшим. Почуття власної неповноцінності в дитини іноді просто провокується старшим, який, спершу заохочуючи його на різного роду змагання, згодом висміює його, наочно демонструє власну силу і перевагу. Таке поводження первістка, з одного боку, свого роду помста за відібрані в нього другою дитиною любов і увагу батьків, з іншого боку — здивування, адресована батькам: «Як ви можете любити такого безпомічного і нікчемного, тоді як у вас є так сильний і сміливий».

Суперництво, конкуренція старшої і молодшої дитини явище настільки розповсюджене, що деякими психологами і психіатрами вважається неминучим. Як би там не було, можна спостерігати в у відношеннях двох дітей визначену закономірність: чим більший розрив в роках , тим менше виявляються конкурентні відносини і навпаки — чим менше відрізняється вік дітей, тим яскравіше їхнє суперництво. Це можна пояснити досить просто: якщо друга дитина молодша від першої на чотири і більш років, старша для неї представляється недосяжним ідеалом, вона навіть уявити собі не може, як можна стати сильніше її, знати, вміти більше, ніж старший, і т.д. Внаслідок цього, вона і не прагне прямо конкурувати зі старшим.

Однак, коли розходження у віці один-два року, між дітьми іноді розігрується гостра конкурентна боротьба. Психологічний її сценарій, як правило, такий. Старший прагне показати батькам, молодшому і самому собі перевагу в одній зі значимих для нього сфер — у силі, в охайності, у знаннях, в творчості і т.п. Такі його стремління часто обумовлюють почуття неповноцінності другої дитини і разом з тим визначають її інтенсивне прагнення перевершити старшого. Конкурентне відношення молодшого не залишається непоміченим дорослішим, і той ще більше намагається показати свою перевагу. Так створюється замкнуте коло все наростаючих конкурентних відносин між старшою і молодшою дитиною.

Спроба молодшої дитини слідкувати за старшим, звичайно, спершу безглузда, недотепна, смішна викликає поблажливу посмішку дорослих, спочатку ставиться в приклад, а потім такі спроби залишаються без уваги. Слідуючи за старшим, сама дитина часто сприймає свою слабість, незначущість, говорячи іншими словами, попадає «у тінь» старшого, залишається за ним.

Дитина в таких випадках як би зовсім відмовляється від боротьби за себе, втрачає надію досягти відчуття власної значущості і любові з боку навколишніх. Усією своєю поведінкою вона як би говорить світові: «Хіба ви не бачите, яка я нікчемна? Так залишіть же мене в спокої!» Це закрита, не товариська дитина,яка цілими днями, здається, нічим не займається. Якщо дорослий намагається їй допомогти, зайнятися з нею, вона, здається, спеціально показує свою дурість, незручність. «Залишіть мене в спокої» — це внутрішня позиція дитини,яка знаходиться в найважчому положенні, у психологічному аспекті.

Єдина дитина в сім'ї.

Єдині діти із самого народження розвиваються в особливій атмосфері. Оточені довгий час лише дорослими, вони одержують більш обмежений особистісний досвід в порівнянні з дітьми, що мають братів і сестер.

Головне в розвитку єдиної дитини полягає в тому, що вона тривалий час близько спілкується лише з дорослими.Бути одному, маленькому в «країні велетнів» не так легко і просто. Не маючи можливості порівнювати себе в сімейній обстановці з братами і сестрами подібного віку, а бачачи перед собою лише недосяжних, усе вміючих дорослих, дитина гостро відчуває свою слабість, недосконалість. Так, опосередковано, самою ситуацією розвитку дитина розчаровується й у підсумку може зневіритися у свої сили.

Інша характерна риса розвитку єдиних дітей — вони не мають можливості близько спілкуватися з іншими дітьми свого віку (братами, сестрами), що найчастіше приводить до невірної самооцінки. Єдині діти схильні вважати себе унікальними, коштовними, ставити себе вище інших. В школі, де вони потрапляють в ситуацію порівняння з іншими дітьми, що часто розкриває їхню завищену зарозумілість, вони з усіх сил борються за те, щоб підтримати фіктивний образ себе. Щоб досягти цього, вони часто пустують.

Відсутність можливості близько спілкуватися з братами і сестрами призводить і до того, що єдиним дітям складніше спілкуватися з однолітками. По-перше, вони не мають досвіду пристосування до потреб інших дітей, вони не враховують їхніх інтересів. Єдина дитина від інших часто відрізняється і лексиконом. У її мові багато термінів і дорослих висловів, не зрозумілих її самим і навколишнім дітям, , їй нелегко розуміти дитячі жарти.

Усе це приводить до того, що єдині діти менш популярні в середовищі однолітків, що, у свою чергу, впливає на розвиток особистості дитини.


Розділ 2. Аналітико-дослідницька робота


2.1 Використання психодіагностичних методик в дослідженні особливостей стану самотності


Використати можна методику Д. Расела.

Вкажіть, як часто ви переживаєте стан, описаний у кожному нижченаведеному пункті. Обведіть кружком бал для кожного пункту.


п/п Стан Ніколи Рідко Іноді Часто
1 Я відчуваю, що знаходжуся в злагоді з навколишніми мене людьми 1 2 3 4
2. Я відчуваю недолік у дружньому спілкуванні 1 2 3 4
3. Немає нікого до кого б я міг звернутися 1 2 3 4
4 Я не відчуваю себе самотнім 1 2 3 4
5. Я відчуваю себе частиною групи друзів 1 2 3 4
6 У мене багато спільного з оточуючими людьми. 1 2 3 4
7. Я замкнутий у собі 1 2 3 4
8. Ніхто з навколишніх не розділяє моїх інтересів і думок. 1 2 3 4
9. Я – людина, яка легко наближається до людей 1 2 3 4
10. Є люди, до яких я випробую глибокі почуття. 1 2 3 4
11. Я відчуваю себе покинутим. 1 2 3 4
12. Мої соціальні зв'язки неглибокі 1 2 3 4
13. Ніхто не знає мене по-справжньому 1 2 3 4
14. Я почуваю себе ізольованим від інших людей 1 2 3 4
15. Є люди, що по-справжньому розуміють мене 1 2 3 4
16. Я нещасливий від того, що так віддалений від людей 1 2 3 4
17. Люди навколо мене але не зі мною 1 2 3 4
18. Є люди, з якими я можу поговорити. 1 2 3 4
19. Є люди, до яких я можу звернутися. 1 2 3 4

Підрахуйте суму балів на запитання 2, 3, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 17, 18. У відповідях на питання 1, 4, 5, 6, 9, 10, 15, 16, 19 зробіть перестановку в зворотному порядку (1-4, 2-3, 3-2, 4-1).

Ті, хто набрав менше 22 балів, можуть вважати себе людьми з дуже низьким ступенем самотності. Від 22 до 32 - низький ступінь. Від 32 до 52 - середній ступінь самотності. Від 52 до 62 - високий ступінь самотності, а ті, хто набрав більше 62 балів, вважаються людьми з дуже високим ступенем самотності.

Наступний метод дослідження, який дуже корисно використовувати особливо при дослідженні особливостей самотності серед молодших школярів – це малюнкові тести. Одна з таких методик - це аналіз дитячих малюнків з теми "Моя сім'я"

Дитині пропонують намалювати свою сім'ю. Інформаційна цінність малюнка значно залежить від початкової невизначеності завдання (не можна уточнювати, що саме має намалювати дитина, не треба перелічувати членів сім'ї).

У виконаному дитиною малюнку слід проаналізувати:

1. Послідовність зображення членів сім'ї. Першими діти малюють тих, хто є для них найбільш значущим, останніми — тих, кого оцінюють негативно (дитина ніби відсуває неприємні відчуття, пов'язані з образом даної людини).

Просторове розміщення членів сім'ї. Значущих для неї людей дитина малює в центрі аркуша, взаємне розміщення, дистанції на малюнку між зображеними людьми означають ступінь симпатії чи антипатії у ставленні до них дитини: чим далі розміщені один від одного члени сім'ї на дитячому малюнку, тим сильнішою в дійсності між ними є неприязнь (дитина розцінює зв'язок між ними як небажаний).

Пропускання. Якщо в сім'ї є прихований конфлікт, то дитина на малюнку пропускає, «забуває», не зображує того, хто викликає в неї неприємні емоції (наприклад, якщо дитина ревнує маму до новонародженого братика, то вона його не малює).

Відмінності у пропорціях. Якщо дитина малює себе не в таких масштабах, як інших членів сім'ї, то це означає, що вона сприймає своє місце в родині не таким, як решти членів родини (чим більше зображення, тим сильніше в дитини почуття власної значущості); якщо ж різні пропорції спостерігаються в зображенні інших членів сім'ї, то це відбиває сприйняття дитиною їхньої домінантності.

Схематизація. Якщо найбільшу на малюнку фігуру зображено схематично, то це означає, що дитина сприймає авторитет цієї людини в сім'ї, але не має до неї позитивних почуттів. Якщо найбільшу фігуру старанно обведено та декоровано, то можна зробити висновок про те, що дитина не лише поважає цю людину, а й любить її і хоче бути схожою на неї.

Виправлення ситуації. Чим більше в дитячому малюнку розбіжностей з реальною структурою сім'ї, тим вищим є ступінь невдоволення дитини стосунками в родині. Про таке невдоволення може також свідчити відмова дитини малювати сім'ю або трансформація завдання (малює людей, які не є членами сім'ї).

Відчуженість. Якщо дитина розміщує фігури членів сім'ї на лінії основи аркуша або доповнює малюнок зображенням хмар, дощу чи сонця, то це свідчить про те, що вона, як член сім'ї, відчуває незадоволення, відстороненість.

Згуртованість. Якщо дитина малює членів сім'ї зі з'єднаними руками або зайнятих спільною працею, то це свідчить про відсутність психологічних проблем у дитини, сприйняття родини як згуртованого цілого, про включення себе в сім'ю разом і поруч з іншими членами, про спільність інтересів у родині.

Душевний стан дитини. Незавершеність малюнка, недомальовані фігури інформують про внутрішній неспокій дитини. Якщо дитина спочатку малює не людей, а сонце, меблі чи дерева, то причиною цього часто буває бажання відтягти, відсунути малювання сім'ї, що також свідчить про внутрішні негативні переживання.

Наступна методика, яку можна використовувати є методика Рене Жиля. Мета його дослідження соціальної пристосованості дитини, сфери її міжособистісних відношень і їх особливостей, її сприйняття сімейних відносин, деяких характеристик її поведінки..

Ця методика позволяє виявити конфліктні зони в системі міжособистісних відносин дитини. Вона може бути використана при дослідженні дітей віком від 4 до 12 років.

Проективна візуально-вербальна методика складається з 42 завдань, серед яких 25 малюнків із зображенням дітей або дітей і доросли, коротким текстом, що пояснює зображувану ситуацію.

Дитина, розглядаючи малюнки, відповідає на поставлені до них питання, показує вибране нею для себе місце на зображеному малюнку, розповідає, як вона повела б себе в тій чи іншій ситуації, або обирає один із перелічених варіантів поведінки.

Наприклад:

Ти і твої друзі на прогулянці, одна жінка вам щось пояснює. Покажи або познач хрестиком де ти.


Психологія самотності: генезис, види, прояви


Ці люди стоять навколо стола, один з них щось пояснює. Покажи або познач хрестиком де ти.


Психологія самотності: генезис, види, прояви


Ви в кінотеатрі. Твої рідні вже зайняли свої місця. Де ти сядеш тепер?


Психологія самотності: генезис, види, прояви

БРАТ СЕСТРА МАМАТАТО


2.2 Практичні поради покращення емоційного стану


Після розгляду труднощів спілкування природньо порушити питання про шляхи їхнього запобігання і засоби корекції.

Головною проблемою в цьому напрямку є створення продуманої системи формування і розвитку гуманістичного по своїм характеристиках комунікативного ядра в особистості на всіх ступенях її онтогенезу. А це припускає постійну увагу до розвитку в індивіда високого рівня здібностей до пізнання іншої людини і самопізнання, відношення до неї, як до вищої цінності, і вміння творчо будувати безпосереднє спілкування з нею. Щоб у людини дійсно не виникли нездоланні труднощі в спілкуванні, мало одного успішного засвоєння технології спілкування, про яку пише Д. Карнегі. Ще необхідно, щоб за цією технологією стояв дійсно глибокий гуманний зміст тієї особистості, що нею активно користується.

Тому зараз необхідна така корекція гуманітаризації навчання і виховання, яка б готувала учнів як суб'єктів і об'єктів спілкування, не викликаючи в них великих психологічних труднощів.

Вимагає розширення, а там, де її немає, організації спеціальної служби допомоги людям, що відчувають психологічні труднощі у спілкуванні на роботі, у навчальній групі, у гуртожитку і т.п.

Корекція спілкування повинна будуватися на основі одночасної діагностики труднощів його мотивації, тому що, змінюючи тільки зовнішній операційний бік спілкування і не розкриваючи глибинних причин проблем і їхнього усунення, неможливо гармонізувати людську взаємодію.

Підготовка до спілкування повинна розгортатися на основі індивідуально-групових програм навчання, що враховують центральну проблему спілкування не тільки для групи, але і для кожного з її учасників. Програма навчання повинна носити рухливий характер, змінюватися відповідно до розвитку особистості як суб'єкта спілкування і появи нових труднощів.

Створення диференційованих програм індивідуально-групової роботи припускає рішення ряда задач і, насамперед, визначення «поля» психологічних труднощів спілкування учасників навчання. Поряд з названою задачею необхідно вивчити особливості оцінки труднощів спілкування, принаймні, у двох аспектах: оцінка і визначення труднощів, що випробує сам суб'єкт, і оцінка труднощів, що виникають через партнера. І, нарешті, повинен бути виділений комплекс постійно повторюваних труднощів в ситуації зміни статусно-ролевих характеристик партнера.

Корекційну роботу, націлену на оптимізацію спілкування, варто будувати з врахуванням віку, виду праці, статі, індивідуальних особливостей і специфікації соціалізації. У шкільному віці буває достатньо вміння вислухати товариша або дорослого, адекватно зрозуміти переживання і мотиви вчинків людей, старанно стежачи за їх невербальною поведінкою. У відношенні ж дорослих необхідно використовувати прийоми зміни базових спеціальних установок їхньої особистості або ціннісних орієнтацією.

Робота повинна бути спрямована не стільки на відпрацьовування необхідних навичок спілкування, тренування експресивно-мовних умінь, скільки на корекцію відношення до інших людей і пов'язаної з ним самооцінки, подолання внутрішніх конфліктів, активізацію самосвідомості. Найбільш ефективним для таких людей є навчання самоаналізові як засобові, що сприяє саморозвиткові, а також груповий соціально-психологічний тренінг, що підвищує готовність до прийняття себе й інших у спілкування.

Психологічні прийоми інноваційних ігор дають у груповій динаміці стрибок емпатії учасників від виявлення рольових позицій кожного в перший день до самоорганізації групи до кінця роботи через розвиток діючого співпереживання партнерів в досягненні цілей спільної діяльності.

Несучи в собі загальну стратегію і тактику здійснення соціально-психологічного тренінгу, цей вид психокорекційної роботи з людьми повинний містити в собі й особливе, орієнтоване на вік, стать, професію, і інші відмінні риси учасників груп з тренінгу. Так, озброєння педагогів елементами і прийомами акторського і соціально-психологічного тренінгу прискорює їхній особистісний ріст, дозволяє їм усвідомлювати комунікативні властивості своєї особистості і грамотно користуватися ними в спілкуванні з вихованцями, гармонізує їхні взаємини з оточуючими людьми в цілому.

Як же жити в самотності?

Частіше всього реакцію на самотність можна визначити як "сумну пасивність". Що ж це за реакція? Поплакати, поспати, нічого не робити, поїсти, подивитися телевізор, напитися чи "відключитися", полежати на дивані і поміркувати, пофантазувати. Звичайно, такі способи лиш погіршать самотність.

Краще "активне усамітнення". Почати щось писати, зайнятися улюбленою справою, сходити в кіно або театр, почитати, зайнятися фізичними вправами, послухати музику і потанцювати, вивчити уроки або почати робити якусь роботу, піти в магазин і потратити зекономлені кошти.

Потрібно не бігти від самотності, а поміркувати, що можна зробити, щоб подолати самотність. Нагадайте собі, що у вас дійсно є хороші відношення з іншими людьми. Подумайте про те, що у вас є хороші якості (душевність, здатність завжди прийти на допомогу, глибина почуттів і таке інше). Скажіть собі, що самотність не вічна і що справи підуть краще. Подумайте про справи, в яких ви завжди випереджали інших (спорт, навчання, домашнє хазяйство, мистецтво і т.п.).скажіть собі що більшість людей буває самотніми в той чи інший момент їхнього життя. Забудьте про почуття самотності, серйозно задумавшись над чимось іншим. Подумайте про можливу користь використаної вами самотності (скажіть собі, що ви навчилися бути впевненими в собі, зрозуміли свої нові цілі відносин з суспільством, друзями, коханими — з тими, з ким відбувся розрив відносин).

Ще краще, якщо ви спробуєте змінити своє життя. Спробуєте бути більш товариським з іншими людьми (на приклад, прикладете зусилля до того, щоб почати розмову з батьками, однокласниками). Зробіть що-небудь корисне для когось (допоможіть однокласнику виконати домашнє завдання, добровільно візьміться виконувати суспільне доручення і т.п.). спробуйте знайти нові способи зустрічатися з людьми (вступіть в клуб, секцію, підіть на диспут, на дискусію, на вечір і т.п.). зробіть що-небудь, щоб стати більш привабливим для оточуючих (змініть зачіску, купіть або зшийте новий одяг, перейдіть на дієту, займіться фізкультурою). Зробіть

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: