Прояви синдрому вигорання в медицині
Зміст
Вступ
Розділ 1. Психологічні ознаки синдрому вигорання
1.1. Основні чинники і симптоми професійного вигорання
1.2. Особливості прояви синдрому вигорання в медицині
Розділ 2. Методики вивчення синдрому вигорання
2.1. Основні методики, які вивчають синдром професійного вигорання
2.2. Базові методики дослідження, застосовані у курсовому проекті
Розділ 3. Практичне дослідження синдрому вигорання в умовах медичного закладу
3.1 Зміст об'єкту дослідження
3.2. Результати обстеження
Висновок
Список джерел
Додатки
Вступ
Медицина - одна з сфер людської діяльності, де питання якості і його оцінки мають особливе значення. Виконувати роботу не для особистого споживання, а на благо суспільства, соціуму – це і є основна задача професій соціального типу, до яких безумовно відноситься і професія лікаря.
Тим часом в публікаціях останнім часом активно обговорюються проблеми пов'язані з великою напругою у професійній діяльності «соціономів». Аналіз чинників, що викликають подібні симптоми в різних видах діяльності, показав, що існує ряд професій, в яких людина починає переживати почуття внутрішньої емоційної спустошеності унаслідок необхідності постійних контактів з іншими людьми. З'явився термін "безсилий помічник"1, що описує полягання психічного перевантаження в соціальних професіях. "Ніщо не є для людини таким сильним навантаженням і таким сильним випробуванням, як інша людина". Цю метафору можна покласти в основу досліджень психологічного феномена - синдрому професійного вигорання. Вперше синдром емоційного вигорання був описаний американськими психологами в сімдесятих роках минулого століття. Головною причиною появи синдрому вважається психологічна перевтома. Дуже яскраво синдром може виявитися у осіб, які за службовим обов'язком працюють з людьми, особливо у том випадку, де ці особи знаходяться в критичній ситуації або в стані гострого горя.
На початку 70-х рр. американський психолог X. Фрейденбергер вперше спожив словосполучення "психічне вигорання" у зв'язку з аналізом вимог, що пред'являються до соціальних професій, основний зміст яких складає міжособову взаємодію. Спочатку автор описав це явище як погіршення психічного і фізичного самопочуття у представників таких професій.
Генезис синдрому носить індивідуальний характер, визначуваний відмінностями в емоційно-мотиваційній сфері, а також умовами, в яких протікає професійна діяльність людини. Згідно концепції М. Буриша (1994), в розвитку синдрому професійного вигорання можна виділити декілька головних фаз.
Аналізуючи фази розвитку синдрому, можна помітити певну тенденцію: сильна залежність від роботи приводить до відчуття відчаю і екзистенціальної пустоти. На першому етапі розвитку синдрому професійна діяльність є головною цінністю і значенням всього життя людини. У разі невідповідності між власним внеском і одержаною або очікуваною винагородою з'являються перші симптоми вигорання. Зміну відношення до професійної діяльності, від позитивної до байдужої і негативної, можна прослідити на прикладі поведінки "вигорілого" лікаря, який починає сприймати пацієнта виключно як медичний випадок ("нирки" - з п'ятої палати, "інфаркт" - з восьмої). Відбувається знеособлення відносин між учасниками цього процесу, яке пригнічує прояви гуманних форм поведінки між людьми і створює загрозу для особового розвитку представників соціальної професії.
Дана проблема дуже важлива тому що представникам даних професій з боку психологічної науки і практики треба допомогти у подоланні цього синдрому. Але зробити це не можна без діагностування симптомів вигорання і фаз даного процесу. Тому актуальність дослідження синдрому вигорання окремо у медичних закладах дуже велика.
Об’єктом дослідження в роботі виступає синдром вигорання у медицині.
Предметом дослідження є практичне з’ясування ознак цього синдрому у працівників конкретного медичного закладу.
Крім головних задач у роботі висувається така гіпотеза. Професія лікаря відчуває великі психологічні навантаження, тому у більшої часті працівників медичної сфери розвивається синдром вигорання, який може бути у працівників у різноманітних фазах розвитку, але безсумнівно, що симптоми вигорання найбільш присутні у роботі молодшого медичного персоналу, тобто медсестер, які по службовим обіцянкам більш часу проводять з хворими. Крім того існує певний перелік факторів, які свідчать за незадоволеність обраною спеціальністю.
Основна мета роботи – це вивчення ознак синдрому вигорання у медицині шляхом користування методик, що вивчають симптоми розвитку синдрому.
Для досягнення поставленої мети і перевірки гіпотези треба вирішити задачі певного змісту:
розглянути теоретичні ознаки розвитку синдрому вигорання;
переглянути особливості розвитку синдрому у професіях медицини;
дати нарис методичного апарату, застосованого для вивчення цього явища;
провести практичне дослідження з кількості респондентів працівників медичного закладу;
з’ясувати результати практичного дослідження, згідно з обраною методикою;
перевірити результати в роботі з обраною гіпотезою;
зробити головні висновки з предмету дослідження.
Теоретико-методологічна основа це теорія синдрому вигорання, дослідження останніх часів за цією проблемою.
Експериментальна база – медичний персонал лічбового закладу міста Сімферополя. Вільна вибірка кількістю - 20 чоловік.
Структура роботи – 3 розділи, вступ, висновки, список джерел, додатки. Список джерел налічує 20 джерел. Головний зміст роботи полягає на 35 сторінках.
Розділ 1. Психологічні ознаки синдрому вигорання
Основні чинники і симптоми професійного вигорання
Останніми роками в світі все частіше говорять не тільки про професійний стрес, але і про синдром професійного вигорання працівників.
Ще в 70-х роки деякі дослідники звернули увагу на досить часте емоційне виснаження, що зустрічається, у осіб, що займаються в різних сферах комунікативної діяльності (лікарів, психологів, педагогів, працівників соціальних служб, менеджерів). Як правило, такі фахівці на певному етапі своєї професійної діяльності несподівано починали втрачати до неї інтерес, формально відноситися до своїх обов'язків, конфліктувати з колегами з непринципових питань, зловживати алкоголем. Надалі у них звичайно розвивалися соматичні захворювання і невротичні розлади2.
Зміни, що спостерігалися, викликалися тривалою дією професійного стресу. З'явився термін "burnout", який в психологічній літературі переводиться як "вигорання".
Перші описи синдрому емоційного вигорання включали звичайно наступні характеристики: відмова від кар'єрного зростання, падіння інтересу до роботи і життя, безсоння, головні болі, надмірне вживання лікарських засобів. Розвиток цього синдрому був обумовлений необхідністю працювати строго в нормованому і одноманітний - напруженому режимі дня, з великою емоційною насиченістю особової взаємодії з важкими пацієнтами, клієнтами і т.п.
Наголошувалося також, що у осіб з синдромом "burnout" спостерігалося порушення професійних етичних принципів і трудової дисципліни. За визначенням Maslach & Jackson (1981) синдром вигорання характеризується: емоційним спустошенням, байдужістю і навіть цинічним відношенням до пацієнтів і негативним відношенням до себе, відчуттям незадоволеності від своєї роботи і недооцінкою професійних досягнень, порушенням взаємостосунків з колегами, в сім'ї, погіршенням якості життя і полягання фізичного і психічного здоров'я. Вивчення синдрому емоційного вигорання проводилося шляхом клінічного обстеження фахівців, а також за допомогою спеціально розробленої Maslach & Jackson ( 1981) методики Maslach Burnout Inventory (MBI)3.
Професійне вигорання — це синдром, що розвивається на фоні хронічного стресу і ведучий до виснаження і особових ресурсів емоційно-енергій працюючої людини. Професійне вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них.
По суті, професійне вигорання — це дістресс або третя стадія загального адаптаційного синдрому — стадія виснаження (по Р. Селье).
У 1981 р. Е. Moppoy запропонував яскравий емоційний образ, що відображає, на його думку, внутрішнє полягання працівника, у стадії професійного вигорання: «Запах психологічної проводки», що горить.
Які працівники складають групу ризику у тому випадку, коли ми говоримо про професійне вигорання? При відповіді на це питання можна виділити наступні закономірності4.
По-перше, до професійного вигорання більше схильні співробітники, які по роду служби вимушені багато і інтенсивно спілкуватися з різними людьми, знайомими і незнайомими. Перш за все це керівники, менеджери з продажу, медичні і соціальні працівники, консультанти, викладачі, поліцейські і т.п. Причому особливо швидко «вигоряють» співробітники, що мають інтровертірованний характер, індивідуально-психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами комунікативних професій. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю і соромливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт без «скидання» негативних переживань в зовнішнє середовище.
По-друге, до синдрому професійного вигорання більше схильні люди, що випробовують постійний внутрішньоособовий конфлікт у зв'язку з роботою. Найчастіше, як показує практика, це — жінки, що переживають внутрішню суперечність між роботою і сім'єю, а також «пресинг» у зв'язку з необхідністю постійно доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції з чоловіками.
По-третє, до професійного вигорання більше схильні працівники, професійна діяльність яких проходить в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця. До цієї групи відносяться перш за все люди старше 45 років, для яких можливість знаходження нового робочого місця у разі незадовільних умов праці на старій роботі різко знижується унаслідок віку. Крім того, в цій групі знаходяться працівники, що займають на ринку праці позицію зовнішніх консультантів, вимушених самостійно шукати собі роботу.
По-четверте, на фоні перманентного стресу синдром вигорання виявляється в тих умовах, коли людина потрапляє в нову, незвиклу обстановку, в якій він повинен проявити високу ефективність. Наприклад, після лояльних умов навчання у вищому учбовому закладі на денному відділенні молодий фахівець починає виконувати роботу, пов'язану з високою відповідальністю, і гостро відчуває свою некомпетентність. В цьому випадку симптоми професійного вигорання можуть виявитися вже після шести місяців роботи.
По-п'яте, до синдрому вигорання більше схильні жителі крупних мегаполісів, які живуть в умовах нав'язаного спілкування і взаємодії з великою кількістю незнайомих людей в суспільних місцях.
З меншим ризиком для здоров'я і менш вираженим зниженням ефективності синдром професійного вигорання переживають працівники, які характеризуються наступними особливостями. В першу чергу це люди, що мають хороше здоров'я і свідомо, що цілеспрямовано піклуються про своє фізичне полягання (вони постійно займаються спортом і підтримують здоровий спосіб життя). Це люди, що мають високу самооцінку і упевненість в собі, своїх здібностях і можливостях.
Необхідно також підкреслити, що професійне вигорання менше торкається людей, що мають досвід успішного подолання професійного стресу і здатних конструктивно мінятися в напружених умовах5.
Якщо говорити про характер таких людей, то необхідно виділити такі індивідуально-психологічні особливості, як висока рухливість, відвертість, товариськість, самостійність і прагнення спиратися на власні сили.
Нарешті, важливою відмінною рисою людей, стійких до професійного вигорання, є їх здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки і цінності як відносно самих себе, так і інших людей і життя взагалі.
Симптоми, що становлять синдром професійного вигорання, умовно можна розділити на три основні групи: психофізичні, соціально-психологічні і поведінкові.
До психофізичних симптомів професійного вигорання відносяться такі, як6:
відчуття постійної втомленості не тільки вечорами, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної втомленості);
відчуття емоційного і фізичного виснаження;
зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);
загальна астенія (слабкість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
часті безпричинні головні болі; постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
різка втрата або різке збільшення ваги;
повне або часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну рано вранці, починаючи з 4 годин ранку або, навпаки, нездатність заснути увечері до 2-3 година. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);
постійне загальмоване, сонливе полягання і бажання спати протягом всього дня;
задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;
помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.
До соціально-психологічних симптомів професійного вигорання відносяться такі неприємні відчуття і реакції, як7:
байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);
підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;
часті нервові «зриви» (спалахи невмотивованого гніву або відмови від спілкування, «відхід до себе»);
постійне переживання негативних емоцій, для яких в зовнішній ситуації причин немає (відчуття вини, образи, підозрілості, сорому, скутості);
відчуття неусвідомленої турботи і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);
відчуття гіпервідповідальності і постійне відчуття страху, що не «вийде» або людина не «справиться»;
загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (по типу «Як ні старайся, все одно нічого не вийде»).
До поведінкових симптомів професійного вигорання відносяться наступні вчинки і форми поведінки працівника8:
відчуття, що робота стає все важче і важче, а виконувати її — все важче і важче;
співробітник помітно міняє свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);
незалежно від об'єктивної необхідності працівник постійно бере роботу додому, але удома її не робить;
керівник відмовляється від ухвалення рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі і іншим;
відчуття даремності, невіра в поліпшення, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів;
невиконання важливих, пріоритетних задач і на дрібних деталях, не відповідна службовим вимогам витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;
дістанцированность від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день сигарет, вживання наркотичних засобів.
Помічено, що симптоматика професійного вигорання може бути «інфекційною» і виявлятися не тільки у окремих працівників. Нерідко зустрічається професійне вигорання організацій, яке виявляється в тому, що біля переважної більшості співробітників присутнє внутрішнє фізичне або емоційне полягання з одними і тими ж симптомами, а також одні і ті ж форми поведінки. В таких випадках помітно «стираються» індивідуальні відмінності між працівниками, вони стають неприродно схожими і однаковими, як би «на одне обличчя». Люди стають песимістами, у яких немає віри в позитивні зміни на роботі і можливість щось змінити власними зусиллями9.
Причинами професійного вигорання організації виступають постійні суперечності в стратегічному і тактичному керівництві; надмірні, нездійсненні вимоги до працівників; передача відповідальності співробітникам, що не мають повноважень; відсутність об'єктивних критеріїв для оцінки результатів праці; неефективна система мотивування і стимулювання персоналу10.
Симптоми професійного вигорання організацій: неадекватно підвищена текучість кадрів (від 100% і більш в рік, тобто протягом року звільняються практично всі співробітники, а деякі працюють менше року); знижена мотивація до праці, часті «перекури» і «чайні» перерви (більше 30% від загального об'єму робочого часу); професійна залежність персоналу від керівників, яка виявляється або в підвищеному і неадекватному критичному відношенні до управління, або у відчутті безпорадності без активної допомоги з боку керівництва; дуже висока конфліктність персоналу і важка атмосфера в компанії. Як для окремого працівника, так і для організації полягання професійного вигорання може бути неусвідомленим або неправильно зрозуміло і оціненим. Власне неблагополучне полягання як людині, так і організації важке, практично неможливо побачити із сторони, тому відсутні умови для того, щоб вчасно почати коректувальні і поновлюючі заходи.
Повністю виключити в роботі професійний стрес і професійне вигорання в сучасних умовах неможливо. Але цілком можливо істотно зменшити їх руйнівний вплив на здоров'я працюючих людей.
Згідно концепції М. Буріша у розвитку синдрому професійного вигорання можна виділити кілька головних фаз (таблиця 1.1.)11.
Таблиця 1.1.
Фази розвитку синдрому професійного вигорання (Вurich, 1994)
| 1. Застережлива фаза |
| а) Надмірна участь |
| • Надмірна активність, відчуття незамінності |
| • Відмова від потреб» не пов'язаних з роботою, витіснення невдач і розчарувань |
| • Обмеження соціальних контактів |
| b) Виснаження |
| • Відчуття утомленості, безсоння, загроза нещасних випадків |
| 2. Зниження рівня власної участі |
| а) По відношенню до співробітників, учням, пацієнтам н т.д. |
| • Втрата позитивного сприйняття колег |
| • Перехід від допомоги до нагляду і контролю |
| • Приписування вини за власні невдачі іншим людям |
| • Домінування стереотипів в поведінці по відношенню до співробітників, учням, пацієнтам - прояв негуманного підходу до людей |
| b) По відношенню до решти оточуючих |
| • Відсутність емпатії, байдужість, цинічні оцінки |
| с) По відношенню до професійної діяльності |
| • Небажання виконувати свої обов'язки |
| • Штучне продовження перерв в роботі, спізнення, відхід з роботи завчасно |
| • Акцент на матеріальний аспект при одночасній незадоволеності роботою |
| д) Зростання вимог |
| • Втрата життєвого ідеалу, концентрація на власних потребах |
| • Відчуття переживання того, що інші люди використовують тебе: заздрість |
| 3. Емоційні реакції |
| а) Депресія |
| • Постійне відчуття вини, зниження самооцінки |
| • Безпідставні страхи, лабільність настроїв, апатія |
| b) Агресія |
| • Захисні установки, звинувачення інших, ігнорування своєї участі в невдачах |
| • Відсутність толерантності і здібності до компромісу |
| • Підозрілість, конфлікти з оточенням |
| 4. Фаза деструктивної поведінки |
| а) Сфера інтелекту |
| • Зниження концентрації уваги, відсутність здібності до виконання складних завдань |
| • Ригідність мислення, відсутність уяви |
| b) Мотиваційна сфера |
| • Відсутність власної ініціативи, зниження ефективності діяльності, виконання завдань строге по інструкціях |
| с) Емоційно-соціальна сфера |
| • Байдужість, уникнення неформальних контактів |
| • Відсутність участі в житті інших людей або надмірна прихильність до конкретної особи |
| • Уникнення тим, пов'язаних з роботою |
| • Самодостатність, самота, відмова від хобі, нудьга |
| 5. Психосоматичні реакції |
| • Зниження імунітету |
| • Нездатність до релаксації у вільний час |
| • Безсоння, сексуальні розлади |
| • Підвищений тиск, тахікардія, головні болі |
| • Болі в хребті, розлади травлення |
| • Залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю |
| 6. Розчарування |
| • Негативна життєва установка |
| • Відчуття безпорадності і безглуздя життя |
| • Екзистенціальний відчай |
В роботах інших авторів пропонується 3 основні фази синдрому вигорання. Вони будуть докладніше розглянуті в роботі у розділі 2.
Особливості прояви синдрому вигорання в медицині
Майже 80% лікарів психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різний ступінь ознаки синдрому вигорання; 7,8% - різко виражений синдром, що веде до психосоматичних і психовегетативних порушень. За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки СЕВ різного ступеня вираженості виявляються в 73% випадків; в 5% визначається виражена фаза виснаження, яка виявляється емоційним виснаженням, психосоматичними і психовегетативними порушеннями12.
Серед медичних сестер психіатричних відділень ознаки СЕВ виявляються біля 62,9% опитаних. Фаза резістенції домінує в картині синдрому біля 55,9%; виражена фаза "виснаження" визначається біля 8,8% респондентів у віці 51-60 років і із стажем роботи в психіатрії більше 10 років.
Ті або інші симптоми вигорання мають 85% соціальних працівників. Синдром, що склався, наголошується біля 19% респондентів, у фазі формування - біля 66%.
За даними англійських дослідників, серед лікарів загальної практики виявляється високий рівень тривоги в 41% випадків, клінічно виражена депресія - в 26% випадків. Третина лікарів використовує медикаментозні засоби для корекції емоційної напруги, кількість алкоголю, що вживається, перевищує середній рівень. В дослідженні, проведеному в нашій країні, біля 26% терапевтів наголошено на високому рівні тривожності, а біля 37% - субклінічна депресія. Ознаки СЕВ виявляються біля 61,8% стоматологів, причому біля 8,1% - синдром у фазі "виснаження"13.
Одне з перших місць по ризику виникнення СЕВ займає професія медичної сестри. Її робочий день - це щонайтісніше спілкування з людьми, в основному з хворими, що вимагають невсипущого турбування і уваги. Стикаючись з негативними емоціями, медсестра мимовільно залучається в них, через що починає і сама випробовувати підвищену емоційну напругу. Понад усе до ризику виникнення СЕВ схильні особи, що пред'являють непомірно високі вимоги до себе. Справжній медик в їх уявленні - це зразок професійної невразливості і досконалості. Ті, що входять в цю категорію особи асоціюють свою працю з призначенням, місією, тому у них стирається грань між роботою і приватним життям.
Виділяють три типи медичних сестер, яким загрожує СЕВ: 1-й - "педантичний", характеризується сумлінністю, зведеною в абсолют, надмірною, хворобливою акуратністю, прагненням в будь-якій справі добитися зразкового порядку (навіть в збиток собі); 2-й - "демонстративний", прагнучий першенствувати у всьому, завжди бути на вигляді. Цьому типу властивий високий ступінь виснажуваності при виконанні навіть непомітної рутинної роботи; 3-й - "емотівний", що складається з вразливих і чутливий людей. Їх чуйність, схильність сприймати чужий біль як власну граничить з патологією, з саморуйнуванням14.
При обстеженні медичних сестер психіатричних відділень встановлено, що СЕВ виявляється у них неадекватним реагуванням на пацієнтів і своїх колег, відсутністю емоційної залученої, втратою здібності до співпереживання пацієнтам, утомленістю, що веде до редукції професійних обов'язків і негативного впливу роботи на особисте життя15.
Професійна діяльність працівників сфери психічного здоров'я несе в собі потенційну загрозу розвитку СЕВ. Особові риси емоційної нестійкості, боязкості, підозрілості, схильності до відчуття вини, консерватизму, імпульсної, напруженості, інтроверсії мають певне значення у формуванні СЕВ. В картині синдрому у працівників цієї сфери переважають симптоми фази "резістенциі". Це виявляється неадекватним емоційним реагуванням на пацієнтів, відсутністю емоційної залученої і контакту з клієнтами, втратою здібності до співпереживання пацієнтам, утомленістю, що веде до редукції професійних обов'язків і негативного впливу роботи на особисте життя. Також достатньо виражено переживання психотравмуючих обставин (фаза "напруга"), що виявляється відчуттям фізичних і психологічних перевантажень, напруги на роботі, наявністю конфліктів з керівництвом, колегами, пацієнтами.
Серед психотерапевтів і психологів-консультантів схильні СЕВ люди з низьким рівнем професійної захищеності (відсутність досвіду практичної роботи, неможливість систематичного підвищення кваліфікації і ін.). Провокувати СЕВ можуть хвороби, переживання важкого стресу, психологічні травми (розлучення, смерть близького або пацієнта).
Схильні до формування СЕВ і інші категорії медичних працівників, перш за все ті, хто здійснює догляд за важкими хворими з онкологічними захворюваннями, ВІЧ/СНІДом, в опікових і реанімаційних відділеннях. Співробітники "важких" відділень постійно випробовують полягання хронічного стресу у зв'язку з негативними психічними переживаннями, інтенсивними міжособовими взаємодіями, напруженістю і складністю праці і ін. А в результаті СЕВ, що поступово формується, виникають психічна і фізична утомленість, байдужість до роботи, знижується якість надання медичної допомоги, породжується негативне і навіть цинічне відношення до пацієнтів16.
Професійна діяльність соціального працівника, незалежно від виду виконуваної роботи, відноситься до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров'я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому. Вона вимагає великого емоційного навантаження, відповідальності і має вельми невизначені критерії успіху. Негативний вплив на здоров'я роблять постійні стресові ситуації, в які потрапляє цей працівник в процесі соціальної взаємодії з клієнтом, постійного проникнення в суть його проблем, а також унаслідок особистої незахищеності і інших морально-психологічних чинників17.
Розділ 2. Методики вивчення синдрому вигорання
2.1. Основні методики, які вивчають синдром професійного вигорання
Взаємовплив чинників, визначаючих динаміку розвитку процесу вигорання в 1986 р. характеризує опитувальник "Maslach Burnout Inventory" (MBI), що дозволяє стандартизувати дослідження в цьому напрямі. Автори динамічної фазової моделі "burnout" виділяють 3 ступені і 8 фаз вигорання, відмінні взаємовідношенням показників по трьох чинниках (під значеннями показників розуміється оцінка балів, набраних по субшкалах опитувальника "MBI", щодо середньостатистичних величин). Модель дозволяє виділити середній ступінь вигорання, при якому спостерігаються високі показники емоційного виснаження. Емоційно-енергетичний "запас" до цієї стадії протидіє наростаючій деперсоналізації і редукції досягнень.
Існує підхід двохчинника, згідно якому в СЕВ входять:
- емоційне виснаження - "афектний" чинник (відноситься до сфери скарг на погане фізичне самопочуття, нервову напругу);
- деперсоналізація - "настановний" чинник (виявляється в зміні відносин до пацієнтів і до себе).
СЕВ є комбінацією фізичного, емоційного і когнітивного виснаження або стомлення, при цьому головним чинник - емоційне виснаження. Додаткові компоненти "burnout" є слідством поведінки (купірування стресу), що веде до деперсоналізації або власне когнітивно-емоційного вигорання, яке в редукуванні персональних досягнень.
Широко відомі наступні методики: опитувальник на «вигорання» К. Маслач і С. Джексон в модифікації Н. Е. Водопьяновой, опитувальник поведінки і переживання, пов'язаного з роботою У. Шааршмидт і А. Фишер [2], методика діагностики рівня «емоційного вигорання» В. В. Бойко, методика «вибору медичної професії» А. П. Василькова. Нижче приводимо докладніший опис цих методик.
Опитувальник на «вигорання» Maslach Burnout Inventory (MBI). Автори – американські психологи К. Маслач і З. Джексон. Методика призначена для вимірювання ступеня «вигорання» в професіях типу «людина-людина», в даний час визнана базовою методикою виявлення «емоційного вигорання». Адаптацію використаного варіанту в дослідженні провела Н. Е. Водопьянова. Включеним в дослідження необхідно відповісти, як часто вони переживають почуття, перераховані в опитувальнику. Для цього на бланку для відповідей треба наголосити по кожному пункту на позиції, яка відповідає частоті думок і переживань випробовуваного: «ніколи», «дуже рідкісно», «іноді», «часто», «дуже часто», «щодня». Всього опитувальник має три шкали: «емоційне виснаження» (виявляється в переживаннях пониженого емоційного тонусу, втраті інтересу до оточуючого або емоційному перенасиченні; в агресивних реакціях, спалахах гніву, появі симптомів депресії), «деперсоналізація» (виявляється в деформації (знеособленні) відносин з іншими людьми: підвищенні залежності від інших або, навпаки, негативізму, цинічності установок і відчуттів по відношенню до реципієнтів (пацієнтам, підлеглим, учням) і «редукція особистих досягнень» (виявляється в тенденції до негативного оцінювання себе, в зменшенні значущості власних досягнень, обмеженні своїх можливостей, негативізмі щодо службових обов'язків, в зниженні самооцінки і професійної мотивації, в ре-уцированії власної гідності, в знятті з себе відповідальності або усуненні («відході») від обов'язків по відношенню до інших). Обробку результатів здійснюють шляхом зіставлення з «ключем». Чим більше сума за кожною шкалою окремо, тим більше біля обстежуваного виражені різні сторони «вигорання».
Опитувальник поведінки і переживання, пов'язаного з роботою (У. Шааршмидт і А. Фішер). Опитувальник є діагностичним інструментом багаточинника, що дозволяє визначити типи поведінки людини в ситуації пред'явлення йому професійних вимог. Він складається з 66 стверджень, з'єднаних в 11 шкал, виділених за допомогою аналізу чинника і що відображають реакції на вимоги професійного середовища і способи поведінки, формовані на основі цих реакцій. Кожна шкала містить 6 стверджень, ступінь згоди з якими випробовуваний оцінює за пятібалльной шкалою: від «повністю згоден» до «повністю не згоден». При обробці результатів підсумовують одержані бали за кожною шкалою. Максимально можлива кількість балів – 330, мінімальне – 165. Емоційне вигорання визначається при наборі 165–220 балів, група ризику – 220–275 балів, ефективна діяльність і збереження психічного здоров'я – 275–330 балів.
Автори методики виділяють чотири типи поведінки і переживання в професійному середовищі: тип G – здоровий, активний, здібний до рішення важких проблем; тип S – економний, бережливий, з середнім рівнем мотивації; тип А – що характеризується екстремально високим суб'єктивним значенням професійної діяльності, великим ступенем готовності до енергетичних витрат, низькою стійкістю до фрустрациі і стресу, що дозволяє віднести цей тип до групи ризику з вірогідністю достатньо швидкого розвитку синдрому професійного «вигорання»; тип В – з низьким суб'єктивним значенням діяльності, низької стрессоустойчивостью, обмеженою здібністю до релаксації і конструктивного рішення проблем.
Методика «мотивація вибору медичної професії». Методика є модифікацією А. П. Васильковой тесту мотивів навчання Хеннінга. Опитуваний повинен провести порівняння 9 стверджень, написаних попарно (всього 36 пар), і віддати перевагу одному ствердженню в кожній парі. Чим більше за вибори того або іншого ствердження, тим більше значущість для опитуваного має та або інша причина при виборі медичної спеціальності.
Дані методики дають можливість одержати кількісні дані і якісні результати по показниках синдрому «емоційного вигорання» і задоволеності медичних працівників своєю професією, що дозволило підвести підсумки всього діагностичного дослідження.
2.2. Базові методики дослідження, застосовані у курсовому проекті
Методика діагностики рівня «емоційного вигорання» В. В. Бойк. Дана методика виявляє як наявність «вигорання», так і ступінь «емоційного вигорання», під яким автор розумів вироблений особою механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії. В. В. Бойко пропонує ряд стверджень, по кожному з яких необхідно виказати свою думку. Якщо випробовуваний погоджується з одним з них, йому треба поставити біля відповідного номера «так», якщо не згоден – «ні».
Автор виділяє три фази – «напруга», «резістенция», «виснаження» – і 12 симптомів, що характеризують ці фази: напруга (переживання психотравмуючих обставин, незадоволеність собою, «загнана в клітку», тривога і депресія), резістенция (неадекватне виборче емоційне реагування, емоційно-етична дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків), виснаження (емоційний дефіцит, емоційна відчуженість, особова відчуженість (деперсоналізація), психосоматичні і психовегетативні порушення).
Запропонована методика дає докладну картину синдрому «емоційного вигорання». Показник вираженості кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів: 9 і менш балів – симптом, 10–15 балів – симптом, що складається, що не склався, 16 і більш – що склався. Симптоми з показниками 20 балів і більш відносяться до домінуючих у фазі або у всьому синдромі «емоційного вигорання».
Форма тесту, запропонованого респондентам, розташована у Додатку № 1.
Обробка даних по методиці В.В. Бойк.
Кожний варіант відповіді заздалегідь оцінений компетентними суддями тим або іншим числом балів - виявляється в "ключі" поряд з номером думки в дужках. Це зроблено тому, що ознаки, включені в симптом, мають різне значення у визначенні його важеля. Максимальну оцінку - 10 балів одержала від суддів ознака, самий доказовий для симптому.
Відповідно до "ключа" здійснюються наступні підрахунки 1) визначається сума балів роздільно для кожного з 12 симптомів "вигорання", 2) підраховується сума показників симптомів для кожної з 3-х фаз формування "вигорання", 3) знаходиться підсумковий показник синдрому "емоційного вигорання" - сума показників всіх 12-ти симптомів.
ФАЗА "НАПРУГА"
1. Переживання психотравмуючих обставин:
+1(2), +13(3), +25(2), -37(3), +49(10), +61(5), -73(5)
2. Незадоволеність собою:
-2(3), +14(2), +26(2), -38(10), -50(5), +62(5), +74(3),
3. "Загнаність у клітину":
+3(10), +15(5), +27(2), +39(2), +51(5), +63(1), -75(5)
4. Тривога і депресія:
+4(2), +16(3), +28(5), +40(5), +52(10), +64(2), +76(3)